Зміст 2
Вступ 3
Основна частина
1. Сутність лізингу 4
2. Реалії та проблеми лізингу Україні 9
Висновок 14
Вступ
Перетворення під впливом науково-технічного прогресу сфери виробництва і обігу, глибокі зміни економічних умов господарювання викликають необхідність пошуку і упровадження нетрадиційних для народного господарства нашої країни методів оновлення матеріально технічної бази і модифікації основних фундацій суб'єктів різних форм власності. Одним з таких нетрадиційних методів є лізинг. Місце лізингового бізнесу в міжнародній діяльності визначається перш за все самими об'єктами лізингу, що є найважливішими елементами активної частини основних фундацій підприємств, - машини, устаткування, транспортні і інші засоби.
До початку 60-х років лізинг в зарубіжних країнах в основному зачіпав роздрібні компанії, які часто орендували свої приміщення. Протягом останніх трьох десятиріч популярність лізингу різко зросла; замість того, щоб займати гроші для покупки аероплана, комп'ютера, реактора або супутника компанія може узяти його в лізинг. Авіа- і залізничні компанії беруть в лізинг величезну кількість устаткування, багато які компанії і мотелі беруть в лізинг своє майно, а різні магазини - будівлі і склади. Навіть підприємства комунальних послуг звернулися до лізингу, оскільки для них все важче стає брати гроші в кредит.
1. Сутність лізингу.
Економічне становище в Україні характеризується досить пікантною з ринкової точки зору ситуацією; одні підприємства мають готову до реалізації продукцію (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальну та іншу техніку), інші підприємства не мають достатньо коштів, щоб її придбати. Реальним виходом із такої ситуації може бути розвиток системи лізингових відносин.
Лізинг дає змогу не залучати позиченого капіталу і не заморожувати власного, економити на затратах, пов'язаних із володінням майном, встановлювати за погодженням із лізингодавцем гнучкий порядок здійснення лізингових платежів. Для лізингодавців лізинг — це економічно вигідніша, порівняно з іншими, форма наймання майна завдяки порівняно високому рівню лізингових платежів. Лізингоотримувач може скористатися податковими пільгами — лізингові платежі відносяться на собівартість продукції, залучаються до валових витрат і, таким чином, зменшують суму оподатковуваного прибутку.
Отже, лізинг - інвестуванням тимчасово вільних або привернутих фінансових коштів, при якому лізингодавець зобов'язується набути у власність обумовлене договором майно у певного продавця і надати це майно лізингоотримувачу за платню в тимчасове користування з правом подальшого викупу.
Згідно із законом України „Про лізинг”:
- суб’єктами лізингу можуть бути: лізингодавець — суб'єкт підприємницької діяльності, в тому числі банківська або небанківська фінансова установа, яка передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу; лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності, який отримує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу; продавець лізингового майна — суб'єкт, який виготовляє майно (машини, устаткування тощо) або продає власне майно, що є об'єктом лізингу (ст.3).
У практиці економічних взаємовідносин лізингові операції можуть здійснюватись і без такого суб'єкта, як лізингодавець, за умови, що продавець сам виступає в його ролі. Такий лізинг має назву прямого. Однак прямий лізинг не набув широкого розповсюдження, бо, як правило, при зростанні обсягів лізингових операцій об'єктивно виникає необхідність у спеціалізації на цьому виді діяльності і/або створенні своєї лізингової компанії, або використанні послуг уже наявних.
- об’єктом лізингу (ст.2) може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, що може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами, майно, не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
До видів лізингу згідно із законом (ст. 4.1) належать:
- фінансовий лізинг. Це договір лізингу, в результаті укладення якоголізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизується 60 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу має включати не менш як 60 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу за договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю;
- оперативний лізинг. Це договір лізингу, в результаті укладення якоголізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути подовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.
Закон розрізняє три форми лізингу (ст. 4.2):
- зворотний лізинг. Це договір лізингу, який передбачає придбання лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг (такаформа лізингу дуже вигідна для підприємства, яке потрапляє в скрутну економічну ситуацію);
- пайовий лізинг. Це здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу наоснові укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більш як 80% набутого для лізингу майна;
- міжнародний лізинг. Це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.
На практиці, в інших країнах, лізингові компанії застосовуються і інші види лізингу.
Поворотний лізинг (lease-back). Полягає у продажу промисловим підприємством частини його власного майна лізингової компанії з одночасним підписанням договору про його оренду. В такій операції тільки два учасники: орендар майна (колишній власник) і лізингова компанія (новий власник). Така операція дає можливість підприємству отримати грошові кошти за рахунок продажу засобів виробництва, не припиняючи їх експлуатацію, і використовувати їх для нових капітальних вкладень. Рентабельність даної операції буде тим вище, ніж доходи від нових інвестицій більше суми орендних платежів. Операції поворотного лізингу викликають зменшення балансу підприємства, оскільки вони ведуть до зміни власника майна.
До такої операції можна вдаватися і тоді, коли у підприємства досить низький рівень доходів, і, отже, воно не може повністю скористатися пільгами по прискореній амортизації і оподаткуванню прибутку. Воно скоює операцію, і лізингова компанія одержує його податкові пільги. У відповідь вона знижує ставку орендної платні.
Оскільки часто лізингову компанію не вистачає власних засобів для здійснення лізингових операцій, то вона може привертати їх. Така операція отримала назву лізингу з додатковим залученням засобів. Підраховано, що понад 85% всіх лізингових операцій є лізингом із залученням засобів. Орендодавець бере довгострокову позику у одного або декількох кредиторів на суму до 80% вартості здаються в оренду активів (без права регресу на орендаря), причому орендні платежі і устаткування служить забезпеченням позики.
Часто лізинг здійснюється не напряму, а через посередника. Основний орендодавець одержує переважне право на отримання орендних платежів. В договорі звичайно зумовлюється, що у разі банкрутства третьої ланки (посередника) орендна платня буде поступати основному орендодавцю безпосередньо. Подібні операції отримали назву “сублізинг”.
Різновидом лізингу сталі операції “дабл дин”, вживані в міжнародній сфері. Їх значення полягає в комбінації податкових вигод в двох і більш країнах. Наприклад, на початку 80-х років придбання ряду літаків було кредитовано через “дабл дин” між США і Великобританією. Вигоди від податкових пільг у Великобританії більше, якщо орендодавець має право власності, а в США - якщо орендодавець має тільки право володіння. Лізингова компанія у Великобританії купує літак, віддає його в оренду американської лізингової компанії, а та, у свою чергу - місцевим авіакомпаніям. Такого роду операції можуть здійснюватися між Францією і ФРН, Францією і США, Японією і США і т.д.
Останнім часом отримала розповсюдження практика висновку угоди між виробниками устаткування і лізинговими компаніями. Відповідно до цих угод виробник від імені лізингової компанії пропонує клієнтам фінансування поставок своєї продукції за допомогою лізингу. Таким чином, лізингова компанія використовує торгову сіть постачальника, а постачальник розширює межі збуту продукції. Ці операції, що отримали назву “допомога у продажу” (sales-aid).
При постійній і тісній співпраці підприємств з лізинговими компаніями можливо висновок угод за поданням “лізингової лінії” (lease-line). Ці угоди аналогічні банківським кредитним лініям і дозволяють орендарю брати додаткове устаткування в лізинг без укладення кожного разу нового контракту.2. Реалії та проблеми лізингу Україні.
Закон України „Про лізинг” був прийнятий лише 12 грудня 1997 року (цей закон оцінюється спеціалістами досить критично). Якщо для вітчизняних лізингових компаній, котрі тільки-но почали виникати й розвиватися в Україні, відсутність спеціального законодавства до певної міри не була серйозною перешкодою, а в окремих випадках — навіть навпаки, якимось чином сприяла їх фінансовим успіхам, то великі лізингові компанії Заходу аж після прийняття згаданого закону, мають можливість серйозно працювати на ринку України.
Співробітник харківського відділення Інституту економіки, представник Харківського регіонального об'єднання лізингових компаній Н.М. Внукова наголосила на тому, що, хоч основні положення закону "Про лізинг" відповідають основам теорії лізингу, однак можливості застосування цього документа нині в Україні досить обмежені й ті компанії, які ще в 1997 р. могли розвивати свою лізингову діяльність, сьогодні, після прийняття закону, стоять перед перспективою її згортання. У цьому плані Україна значно відстає від Росії та Білорусі, не кажучи вже про Польщу. За рівнем розвитку лізингових взаємовідносин ми перебуваємо десь на рівні 1990 р. названих країн. Втрачено багато часу. В країнах Прибалтики лізинг розвинувся вже так широко, що розповсюджується навіть на побутові товари широкого вжитку для населення. Головною хибою українського законодавства щодо лізингу є те, що основним регулюючим параметром у лізингових угодах встановлено строк амортизації, який і є головним гальмом. У цьому питанні закон "Про лізинг" суперечить чинному закону "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з яким оперативний і фінансовий лізинг можуть бути використані на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації (ст. 1.18), тобто по суті для фінансового лізингу нижня межа строку є нульовою.
Порядок нарахування амортизації за законом "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлює мінімальний термін договору фінансового лізингу понад п'ять років для третьої групи основних фондів і близько трьох років — для другої, що ніяк не приваблює лізингодавців: ресурси середньострокового та довгострокового кредитування в країні знайти не просто, а коштують вони дорого. Навіть застосування прискореної амортизації за встановленою в законі "Про оподаткування прибутку підприємств" схемою не рятує становища, оскільки в 1998 р. на нараховані суми амортизації введено знижуючий коефіцієнт 0,6, що певною мірою подовжує термін лізингу.
І тут же виникає проблема виконання раніше укладених договорів. Не з амортизовану за договором фінансового лізингу вартість лізингованого устаткування згідно із законом "Про лізинг" необхідно викупити. А це — залишкові 40% при виконанні мінімального обсягу лізингу в 60% вартості, і викуп їх для лізингоодержувача стає досить утрудненим. При подовженні відповідного договору може йтися тільки про оперативний лізинг, але тут постають проблеми захисту лізингодавця. Виникає також багато суперечностей у системі оподаткування прибутку як лізингодавця, так і лізингоодержувача у зв'язку зі складом їх валових витрат. Певною мірою це пов'язано з недоопрацьованістю термінологічної.
У законі "Про лізинг" зовсім не знайшла відображення проблема сублізингу, що стримує реалізацію міжнародних лізингових проектів. Світовий лізинговий бізнес не може ефективно впроваджуватися в Україні шляхом договорів з українськими лізинговими компаніями, які потім самі могли б виступати по лізингованих об'єктах лізингодавцями.
Така схема була поширена на початковому етапі розвитку лізингу в сусідніх країнах, наприклад, у Білорусі. І це правильна схема, оскільки лізингові компанії, що виникають на пострадянській території, нечисленні, малопотужні й не володіють достатньою мірою технікою лізингування. Вітчизняним лізинговим компаніям також необхідна операція сублізингу, оскільки при відсутності замовлень лізингоодержувач змушений сам вдаватися до сублізингу.
На першому бізнес-семінарі, що відбувався у Львові і був присвячений проблемам лізингу, представника митної служби А.П. Маслій виділив проблеми, заважають розвитку з боку його відомства. На його думку, певною вадою в регулюванні міжнародних лізингових відносин є відсутність спеціальної консультаційної служби з цих питань. Крім того, зауважив він, для митної служби практично немає різниці, чи ввозиться об'єкт через кордон на умовах лізингової операції, чи на іншій основі, чи є особа, що його ввозить, власником цього об'єкта, чи ні. Якщо об'єкт ввозиться на термін, більший за один рік, цей об'єкт за будь-яких обставин вважається товаром. Наслідком цього є те, що доводиться сплачувати всі митні платежі, передбачені митним законодавством, на товар: ПДВ, акциз і т. ін. Хоч, за логікою речей, лізинговане майно — це аж ніяк не товар.
Важливою проблемою на шляху розвитку лізингу в Україні, на думку віце-президента Української фінансової групи доктора економічних наук В.П. Ніколаєва, є відсутність нормального менеджменту на всіх рівнях господарського управління, в тому числі й на рівні підприємств. В Україні більшість кредитів не повертається. 50% кредитів підприємства не повертають узагалі, а з решти 50%, може, 70% віддають, але не за рахунок реалізації проектів, передбачених бізнес-планами. А якщо план не сходиться з фактом, це означає, що не працює система менеджменту.
Ще однією з проблем, що заважає нормальному впровадженню і розвитку лізингу в Україні є відсутність чіткої узгодженості в діях різних відомств і служб у плані регулювання цього процесу: різні законодавчі акти передбачають різні моменти лізингу, митна служба має при цьому свої інтереси, податкова — свої і т.д. Без досягнення такої узгодженості перспективи широкого розвитку лізингу в Україні досить сумнівні.
Висновок
Лізинг є необхідною складовою ринкової економіки. Це — одна з найперспективніших форм кредитування в Україні, здатна забезпечити нові технологічні передумови для виходу нашої економіки з кризи.
Але попри цілі переваги лізингу, якщо не створювати відповідне середовище для його розвитку, не створювати і не вводити в дію насправді потрібні закони (торговий консул Польщі в Україні п. Я. Геральд сказав на те, що закони, коли є потреба, слід змінювати, щоб вони працювали, а не просто існували, маючи тільки "анестезійний" характер), без підтримки уряду, то, згідно зі словами доктора економічних наук Черевка Г.В. та Калитка Г.Б.,: „лізинг в Україні буде найдорожчим способом залучення коштів. Лізинг добрий, коли його обслуговування здійснюється на "західних" грошах. Тобто в основі лізингу має бути дешеве джерело грошей. Здійснювати лізинг на українських грошах — абсурд.”.
Отже, для активного розвитку лізингу в Україні доцільно провести комплекс заходів, який передбачатиме:
зниження вартості кредитних ресурсів до рівня, який би не перевищував20% річних, для забезпечення ефективності лізингових операцій;
зниження вартості нотаріальних послуг з оформлення договорів лізингу зметою послаблення фінансового навантаження на учасників лізингової угоди;
надання податкових пільг щодо операцій з міжнародного лізингу для ввезення на територію України високотехнологічного устаткування;
створення лізингових центрів, які б спеціалізувалися на обслуговуваннімалих підприємств;
організацію при обласних лізингових центрах відділів з формування базиданих про попит та пропозицію на обладнання й устаткування;
розроблення державної програми підтримки лізингу, яка б передбачалазалучення банківського сектору до розвитку лізингових послуг;
реформування податкового законодавства в частині стимулювання лізингових операцій — запровадження пришвидшеної норми амортизації для об'єктівлізингу, надання інвестиційних пільг при оподаткуванні прибутку підприємств,застосування спрощеної процедури повернення майна.
провадити підтримку уряду щодо розвитку ринку лізингових операцій ( Для прикладу - згідно із данними заступника керівника лізингової компанії з Польщі п. П.Тульським: у нашій країні 8% фінансування в національну економіку здійснюється шляхом лізингу. І ця частка постійно підвищується, чому сприяє польський уряд, приймаючи відповідні законодавчі акти, що регулюють і стимулюють цей процес).
Отже, на загальнодержавному рівні розвиток лізингу — це не лише засіб стимулювання реалізації нової техніки, пришвидшення оновлення основних фондів, а й інтенсифікація розвитку національної економіки в цілому, підвищення її якісного рівня.
Література.
Костіна Н.І. „Гроші та грошова політика”. – К: НІОС. – 2001р..
„Лізинг: реалії, проблеми, перспективи”, Черевко Т., Калитва Г.. - Фінанси України. – 1999р. - №2. – с. 40-46.
„Лізинг в Україні: проблеми, законодавче забезпечення, перспективи”, Парник В.. – Економіка України. – 2003. - №3. – с. 29-34.
„Розвиток лізингу в Україні”, - Онищук Я.В.. – Фінанси України. – Київ. – 2005р.. - №7. – с. 106-113..
Матеріали з Internet з приводу першого в Західній Україні бізнес-семінарі, присвяченому проблемам лізингу, який відбувся у Львові 21 травня 1998 року.
