Лекція № 4
Тема: Логічний та рядковий типи даних
План заняття
Операції порівняння логічного типу
Функції логічного типу
Символьний тип даних
Функції для роботи з символьним типом
Операції порівняння логічного типу
Логічні змінні можуть мати одне з двох значень: true (істинне) або false (хибне). Як і maxint, ці значення належать до наперед визначених сталих, тобто їх не треба описувати. Логічні змінні найчастіше використовують для керування послідовністю виконання операторів програми.
Є три логічні операції, які, будучи застосовані до логічних операндів, приводять до результату типу boolean:
and - логічна кон'юнкція;
or- логічна диз'юнкція;
not - логічне заперечення.
У ТР є ще одна операція: хоr - додавання за модулем 2. Наприклад, якщо описати
var
х, у, z: boolean;
то можна записувати вирази, які будуть мати логічні значення
x and у or z
not у and x
х and (у or z)
Послідовність виконання логічних операцій така: not, and, or. Для її зміни використовують дужки.
Правила виконання логічних операцій (х і у- логічні змінні) наведені в табл.
Таблиця істинності логічних операцій
х
у
not x
x and у
х or у
x xor y

true
true
false
false
true
false
true
false
false
false
true
true
true
false
false
false
true
true
true
false
false
true
true
false


Логічний (булів) результат дають також операції порівняння: <, <=, =, <>, >=, >, in. Операнди цих операцій можуть бути дійсного, цілого, а також логічного типу. Значення логічного типу можна порівнювати, оскільки прийнято, що false<true.
До операндів дійсного типу не варто застосовувати операцію "дорівнює", оскільки умова може не виконуватися внаслідок неточного відображення дійсних чисел у пам'яті комп'ютера, а також помилок заокруглення під час обчислення виразів дійсного типу. Тому замість а=b ліпше записати abs(a-b)<E, де Е - деяке мале значення, що залежить від порядку значень а і b. Якщо їхній порядок невідомий, то Е є функцією одного з них, наприклад:
abs(a-b)<abs(a*1E-6) - порівняння з точністю до 0.000001.
Операції порівняння мають нижчий пріоритет виконання, ніж логічні операції, тому у разі потреби використовують дужки. Наприклад (цифрами позначена послідовність виконання операцій):
1 6 4 2 5 3
(-3>=5) or not (7<9) and (0<=3)
Функції логічного типу
Функції eoln і eof дають бульові значення. Їхніми параметрами можуть бути імена файлів. Якщо параметра нема, то за замовчуванням мають на увазі файл input (файл уведення).
Функція eoln дає true, якщо з файлу введення надійшов кінець рядка; в усіх інших випадках - false.
Функція eof дає true, якщо файл перебуває в стані "кінець файлу", тобто процес дійшов до кінця, в інших випадках - false. Спроба прочитати щось з файлу після того, як значення функції стало true, призведе до помилки. Тому перед читанням треба перевіряти кінець файлу:
if eof
then write('кінець файлу')
else read(sym);
Функція odd має цілочисловий аргумент; odd(i) дає true, якщо і непарне, і false, якщо і - парне.
Якщо х - змінна логічного типу, то оператор процедури write(x) виведе TRUE або FALSE, залежно від значення змінної.
Процедура read не може мати аргументів булевого типу.
Символьний тип
Значенням змінної символьного типу є символ - елемент деякої скінченної та упорядкованої множини символів. Така множина є в кожній обчислювальній системі, оскільки вона потрібна для обміну інформацією з системою. На жаль, нема єдиної стандартної множини символів, різноманітні системи відрізняються як самими символами, так і порядковими номерами. Однак стандартом мови Паскаль передбачено такі властивості множин:
1) кожний символ має порядковий номер;
2) десяткові цифри впорядковані за зростанням і йдуть одна за одною;
3) букви впорядковані за алфавітом, їхні номери не обов'язково йдуть підряд.
Найчастіше застосовують множину символів ASCII (American Standard Code for Information Interchange).
У програмах символьні сталі, що мають значення, записують між одинарними лапками: 'а' '*' '3.....(апостроф ставлять двічі).
Функції для роботи з символьним типом
Для відображення заданої множини символів номери і навпаки є дві функції:
ord(C) - дає порядковий номер символу С в заданій упорядкованій множині символів;
chr(i) - дає символ з номером і в цій множині. Нехай С1 і С2 мають символьний тип
var
С1, С2: char;
Тоді якщо С1<>С2, то ord(C1)<>ord(C2).
Над символьними змінними можна виконувати операції порівняння, причому С1<С2 еквівалентне ord(C1)<ord(C2).
З останньої властивості випливає, що ord(T), ord('2'), ..., ord('9') - зростаюча послідовність чисел, що йдуть підряд. Звичайно в множинах ord('0')<>0.
Обернена до ord функція chr має цілий аргумент, видає символьне значення і визначена тільки в діапазоні значень функції ord. Наприклад, нехай
var
і: integer;
тоді chr(i) буде визначене, якщо є символ sym такий, що ord(sym)=i. У цьому випадку chr(i)=sym. Зокрема, якщо
var
і: integer;
і відомо, що 0 < c f < 9, то відповідним символом буде chr(cf+ord('0')). Символи з вхідного файлу читають за допомогою стандартної процедури read (пропусками ігнорують, на відміну від уведення цілих і дійсних чисел):
var
sym: char;
read (sym);
Оператором процедури write(sym) записують символ у вихідний файл. Зокрема, оператор write(sym: р), де р - ширина поля, виведе пропуски в кількості р-1, і після того - символ sym;
Оператор write(' ': р) виведе пропуски в кількості р.