1.2.Гра як вид мовленнєвої діяльності молодших школярів.
Поява в житті суспільства загальної обовязкової середньої освіти зумовила виділення особливого періоду розвитку дитини – молодшого шкільного віку. Він відсутній у дітей, які взагалі не вчились у школі, або освіта яких завершилася на цій початковій ланці.
У цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання організму.
Основною особливістю цього віку є зміна соціальної позиції особистості: вчорашній дошкільник стає учнем, членом шкільного та класного колективів, де слід дотримувати нових норм поведінки вміти угоджувати свої бажання з новим розпорядком тощо. Усе це дитина сприймає як певний переломний момент у житті, що супроводжується до того ж перебудовою системи взаємин з дорослими, найавторитетнішою фігурою серед яких стає вчитель.
Для молодших школярів навчальна діяльність стає провідною і набуває характерних особливостей.
Своєрідність навчальної діяльності полягає в тому, що її зміст в основному складають наукові поняття та зумовлені ними узагальнені способи розвязаня завдань, а її основна мета та головний результат – засвоєння наукових знань та відповідних їм умінть.
Істотну роль у навчанні молодших школярів відіграють різні види наочності. Збагачується мотивація навчальної діяльності школярів. Розвивають пізнавальні інтереси, зацікавленість не лише процесам, а й змістом навчання, усвідомлення необхідності виконання навчальних завдань, почуття обовязку відповідальності перед вчителем та батьками.
Сприймання молодших школярів досить розвинуте, однак ще слабо диференційоване. Зокрема, діти цьго віку ще не вміють здійснювати цілеспрямований аналіз результатів сприймання, виділяти серед них головне, істотне.
Характерною віковою особливістю є недостатньо розвинута довільна умова школярів. Домінує увага мимовільна.
У цей період здійснюється перехід від наочно-образного, конкретного мислення до понятійного, науково-теоретичного.
На початок шкільного періоду розвитку дитина вже володіє певним словниковим запасом та граматикою мови. Новим у розвитку мовлення є перед усім свідоме вживання різних форм слова, оволодіння письмом, збагачення внутрішнього мовлення.
Пам'ять молодших школярів розвивається передусім у напрямку посилення її довільності, зростання можливостей свідомого керування нею та збільшення обсягу смислової, словесно-логічнгчної пам’яті.
А уява в цьому віці надзвичайно бурхлива, яскрава, і з характерними рисами некерованомті.
Діти цього віку дуже емоційні, але поступово вони оволодівають умінням керувати своїми емоціями, стають стриманішими, врівноваженими.
Основним джнерелом емоцій є навчальна та ігрова діяльність.
Але детальніше ми розглянемо ігрову діяльність молодших школярів.
З давні-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, ковзанах. Народна виховна мудрість емперічно передбачала розвязання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позиційний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції.
З перехододом із умов гри до умов навчальної діяльностьі настає в житті дитини переломлений момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обовязковим.
За рекзультат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю сімєю. Тепер дитина мусить дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. У сучасних – це не спонтанні ігри, не стихійно засвоєнні від старших поколінь розваги за правилами. Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання. У грі при цьому існує суб’єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно(без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одного, стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапозоном людських почуттів і взаємостосунків, вчитьчся розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитині формується здатність виявляти свої особливості, визначати , як вони сприймаються іншими, й зявляється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших.[1]
Формування учня самостійною, ініціативною, вдумливою особистістю, буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, це озброєння їх необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри.
Упродовж життя людина грає ту чи іншу соціальну роль, що відведена їй у суспільстві. За життя людина програє близько ста ролей і до виконання кожної із них готується сама або її готує суспільство.
У дитячі роки гра основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям житти нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі діти і підлітки перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці прагнути до чогось прекрасного.
Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще – спрямована в майбтнє, бо під час гри у дітей формуються чи закрілюються властивості, вміння, здібності необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.
Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим видом діяльності – навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. В. Ф. Шатанов зазначає: «Придивіться, чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили і покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості дітей на всіх, без винятку, вікових рівнях. Відомо, що ті діти з яких на уроці й слова не витягнеш, в іграх активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть. Їхні дії відзначаються глибиною мислення – сміливого масштабного, нестандартного».[2]
У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.
Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок учитель має зважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі.[3]
А. С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою буде вона і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі…». Отже, гра, її організація – ключ в організації виховвання.[4]
В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра – це школа спілкування дитини.
Гра тільки здається легкою. А насправді вона потребує, щоб дитина, яка грається віддала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Гра постійно стає напруженою працею і через зусиля веде до задоволення.
Ігри в школі – перш за все дидактичні, повинні приховувати нестійку увагу дітей до матеріалу уроку, давати нові знання, заставити їх напружено мислити.
Важливою являється виховна сторона. Гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити правильне рішення.[5]
Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Це К. Д. Ушинський писав: «Зробити серйозне заняття для дитини цікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності… З перших ж уроків привчайте дитину полюбити сої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні».[6]
Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам'ять, жодоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу діяльності, в процесі гри дитина «добудовує» в уяві все що недоступне їй в навколишній дійсності у захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запамятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.
У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра – творчіст, гра – праця. «Праця – шлях дітей до пізнання світу» - писав О. М. Горький.
Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розбиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує учнів розширює їхні пізнавальні можливості виховує особистість.[7]
Задовольнити дитячу допитливість, залучити їх до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами пізнання зв’язків між предметами та явищами допоможе гра.
Навчатись, граючись. Ця ідея цікавила багатьох педагогів і вихователів. Практично вирішити цю проблему зміг наш сучасник, нині добре відомий всім Ш. О. Амонашвілі. Він показав, як через гру можна увести дитину в складний світ пізнання. Ш. О. Амонашвілі грає, спілкуючись із своїми учнями. І це важливе вміння дорослої людини стати на один рівень з дитиною щедро вигороджується – блиском допитливих очей, живою активністю сприймання, щирою любов’ю до вчителя.[8]
Ігри можна поділити на предметні та сюжетні. Предметні призначені для пізнання повних явищ і закономірностей. Сюжетні ігри характеризуються тим, що охоплюють закономірності людської діяльності спілкування.
Дидактичні ігри бажано широко використову як засіб навчання, виховання і розвитку школярів. У будь-якій гві розвивається увага, спостережливість, кмітливість. Сучасна дидактика звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога й учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, непідробної цікавості.
У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти непомічаюють, що навчаються.
Дидактична гра на уроці – не самоціль, а засіб навчання й виховання. Сам термін «дидактична гра» підкреслює й педагогічну спрямованість та багатограність застосування.
Гра – одна з найважливіших сфер у житті діяльності дитини, разом з працею, навчанням, мистецтвом, спортом вона забезпечує необхідні емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості. Для педагога вона стає інструментом виховання, що дає змогу повністю враховувати вікові особливості дітей і підлітків, розвивати ініціативу створювати атмосферу розкутості, самостійності, творчості та умовим для саморозвитку.
Яскравим прикладом ігрової позиції вчителя є діяльність А. С. Макаренка, який писав: «Є ще один важливий метод-гра…Треба зазначити, що між грою і роботою немає такої великої різниці , як дехто думає…В кожній гарній грі є насамперед робоче зусиля та зусиля думки… Дехто гадає, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, - звичайно у грі гарній, правильній…».[10]
Дидактична гра – це практично групова вправа з виробленням оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школярів. [11]
Суть полягає в тому, що школярі розв’язують навчальні задачі, запропоновані в ігровій формі, і таким чином опановують принципи розумової діяльності, набувають уміння застосовувати знання в різних ситуаціях. Як відомо, у дітей молодшого віку слабко розвинуті довільні процеси сприймання, пам’яті, уваги. Засвоєння навчального матеріалу відбувається методом багаторазових варіативних вправ, але дитині для цього недостатньо вальових зусиль. Тоді гра, стримуючи плин психічних процесів, реалізує мету значно швидше і міцніше, ніж будь-який педагогічний засіб. У грі вчитель ненав’язливо розвиває інтелект дитини, викликає інтерес до навчання. Ігрові моменти покликані не розважати, а допомагати у навчанні.
Гра в початковій ланці є засобом пізнання навколишнього світу і себе в ньому, усвідомлення дітьми мети своєї діяльності, опредмечування абстрактних понять, розвитку творчої уяви та здібностей, встановлених людських взаємин. Більшість вчителів використовує гру як засіб цілеутворення педагогічної діяльності та інтерпретації її особливості дії учня. Гра допомагає розвивати творчу уяву та творчі здібності дитини.
Велике розвивальне значення мають створювані вчителем ігрові діалогічні ситуації, які спрямовані на активізацію складної аналітико-синтетичної діялюності дітей.
Чому гра так подобається дітям? Тому, що гра дарує радість і захоплення, що сам процес гри сповнений несподіванок, а результат – таємниця. Але крім суб’єктивного сприйняття, є, безумовно, глибший вплив гри на людину, на основні сфери її життєдіялюності: фізичну, ємоційно-вальову, інтелектуальну та духовну.
Слід зазначити, що гра – це, як правило, переживання, тому найбільш активною під час гри стає емоційна сфера. Подібно до того, як під час перегляду захоплюючого фільму глядачі стають причетними до його подій, так і в процесі цікавої гри її учасники можуть забути про все інше. Гра може бути рухливою, коли поряд з емоційною активізується фізична сфера дитини , і може бути статичною з точки зору рухливості тіла – це ігри логічні, ігри на кмітливість, коли разом з емоційною активізується інтелектуальна сфери.
Ігри важливо проводити систематично і цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи і різноманітнюючи іх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам’яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості тощо. Під час гри не треба робити довгих зауважень, навчань, оскільки це погіршує настрій учнів, послаблює іхній інтерес, гальмує увагу. [14]
Гра повинна будуватися таким чином, щоб у ній брали участь усі, вона надає кожній дитині можливість випробувати свої сили в змаганні на кмітливість, пережити ситуацію поразки або успіху.
В іграх виховується культура, спілкування дитини з колективом, взаємодія між учнями і вчителем. Гра потребує від учня зібраності, витримки, бажання допомогти відстаючому, невимушено виконує адекватне сприймання невдач і помилок.
В початкових класах тільки гра дає змогу легко привернути увагу і тривалий час підтримувати в учні інтерес до важливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу всіх учнів не завжди вдається.
Розглядаючи вищезгадані питання, можна прийти до висновку, що потреба у грі ніколи не зникне в людини. Для дитини особлива цінність гри полягає не тільки в тому, що вона дає їй можливість як загального, так і фізичного, духовного зростання, а й у плані підготовки до різних сфер життя. Гра для дитини, особливо в молодшому шкільному віці, наділена ще й дослідницьким змістом, який дає змогу моделювати все те, що існує поза грою. Саме через гру дитина швидше знайомиться з правилами та нормами спілкування, з оточенням – із світом природи, з людьми; швидше опановує навички і звички культурної поведінки.
Будь-яка інструментовка ігор виправдана ще й психологічно: у грі дитина безтурботна, психологічно розкута і більше ніж коли-небудь, здатна на повне вираження свого індивідуального «Я». Важливим стає таке завдання для вчителів початкових класів, вихователів та вчителів іноземної мови у початкових класах: дати можливість кожній дитині через гру самовиразитися, самореалізуватися як у процесі навчання, так і в позаурочний час.
Велике значення у вихованні дітей мають народні ігри. Народні ігри створені народом так само, як казки, приказки, загадки, вони передаються з покоління в покоління. В їхньому змісті відбито національну психологію кожного народу. К. Д. Ушинський підкреслював яскраво виражену педагогічну спрямованість народних ігор. На його думку, кожна народна гра містить у собі доступні форми навчання, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з дорослими. О.П. Ісова писала: «У народних іграх немає навіть тіні педагоічної настирливості, й разом з тим усі вони цілком педагогічні».
Ігри та забави становлять чималий розділ народної дидактики й охоплюють найрізноманітніші її аспекти:
народознавчий;
мовленнєвий;
математичний;
природничий;
пізнавальний;
розважальний;
оздоровчий.
Народні ігри супроводжують свята та національні обряди, у їхньому змісті – сезонні явища, звичаї, пов’язані з хліборобською, землеробською працею. Народні ігри – це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи.
Василь Довжик називає ігри народним мистецтвом: «Та й хитра ж штука, оце народна гра! Ви думали – такі собі пустощі, коли робити нічого, то в креймахи грають, аби збавити час, а вона, ото забавка – мистецтво. А вона має свій погляд на людину, на батьківщину, добро, уявлення про тебе і світ. Бо мистецтво – це метод пізнанння світу і себе. А гра записала в собі й закодувала в генах дії не менше народні знання, а нас із вами, наш національний характер».
За допомогою народних ігор діти опановують перші клементи грамотності, вивчають напам’ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри розвивають і математичні здібності.В. Скуратівський зазначає, що переважна більшість «абеткових істин дитинства» народжувалась у середовищі простого народу й виконувала певні функції людського співжиття. Ігри відкривали дітям живу історію свого народу, вчили любити народних героїв і ненавидіти кривдників.Вуличні ігри були й своєрідним «дитячим садком». Батьки багатодітних родин були постійно в полі, і діти об’єднувались для ігор у самостійні осередки. Тож існує багато народних ігор для будь-якого віку.
Народні ігри передають характерні події з життя людей. Народні ігри мають специфічні особливості. Це ігри гуртові, вони об’єднують від 10-ти до 20-ти дітей, їхня структурна особливість дозволяє об’єднати всіх бажаючих грати. Можуть проводитись вони у будь-якій обстановці: у помешканні й на галявині, на подвір’ї і біля ставу, на луках, на річезі.
Характерною особливістю народних ігор є навчальний зміст, який подається в ігровій формі. Народні ігри прості, однопланові, легко запам’ятовуються, в них в єдине ціле поєднуються слово, рух, пісня.Отже, для того, щоб гра була ефективною, вчитель повинен дотримуватись вимов до організації і проведення гри. Тільки тоді вона буде мати позитивний результат.