* Виокремив категорії національного доходу і національного багатства,здійснив спробу їх грошової оцінки. На відміну від меркантилістів, до складунаціонального багатства Англії вчений включав матеріальні цінності, а такожтрудові навички і кваліфікацію робітників (людський капітал у сучасномутрактуванні). Вважаючи якість робочої сили найважливішим фактором зростаннябагатства нації, він наголошував на тому, що "краще спалити продукт праці однієїтисячі людей, ніж допустити, щоб вони нічого не робили і в результаті цьоговтрачали своє уміння працювати" [7, с. 13 ].
* Заклав основи трудової теорії вартості. Здійснивши спробу виявити сутністьеквівалентного обміну товарів на основі затрат праці, видатний англійськийдослідник вимірював останню робочим часом, витраченим на виробництво товару, авеличину вартості він узалежнював від продуктивності праці. „Якщо хто-небудь, —писав В. Петті, — може добути з перуанського ґрунту і доставити в Лондон однуунцію срібла за той самий час, протягом якого він може виробити один бушельхліба, то перша становить природну ціну другого" [ 8, с. 36 ].
Однак ця проста логіка привела вченого до неправильного висновку, згідно з яким безпосереднім джерелом вартості є лише праця з видобутку благородних металів. Залишаючись під впливом меркантилістських ідей, В. Петті стверджував, що саме гроші наділяють вартісними характеристиками всі інші товари у процесі обміну. Відтак вартість, створену працею з видобутку срібла, вчений називав "природною ціною", а вартість товарів, виявлену шляхом їх прирівнювання до срібла — "істинною ринковою ціною".
У цьому контексті на особливу увагу заслуговує думка В. Петті стосовно того, що між міновою вартістю та ринковою ціною товарів є велика кількість опосередкованих ланок, які впливають на процес ціноутворення. Трактуючи працю як "основу порівняння і зіставлення цінностей", вчений зазначав, що "надбудова, яка розвивається на цій основі... дуже багатогранна і складна" [ 8, с. ЗО ]. Цілком сучасно сприймаються зауваження вченого щодо різноманітності та складності факторів ціноутворення, у тому числі попиту та пропозиції, ціни товарів — замінників і товарів-новинок, існуючих традицій споживання тощо. Водночас підхід