Види діяльності підприємства
Фінансові результати діяльності підприємства формуються в процесі основної, операційної, інвестиційної, фінансової діяльності та надзвичайних подій.
Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.
Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.
Інвестиційною діяльністю вважають придбання та реалізацію тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.
Під фінансовою діяльністю розуміють діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.
Надзвичайна подія — подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, і не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді.
У практиці господарювання кожне підприємство здійснюєє безліч різних операцій, які за ознаками спорідненості можна обєднати в окремі напрямки:
маркетингова діяльність підприємства – це процес організації виробництва і збуту продукції орієнтований на задоволення потреб окремих споживачв і отримання прибутку на основі дослідження і прогнозування ринку.
Інноваційна діяльність – це процес який здійснюється на снові реалізації інвестицій з метою виконання обґрунтованих науково-технічних програм з гарантованими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво.
виробнича діяльність – включає розробку програми випуску товарів в поточному періоді і на перспективу, збалансування виробничих потужностей підприємства, обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури і асортименту відповідно до потреб ринку; ритмічне мат-тех забезпечення вир-ва необхідними ресурсами, розробку графіків виготовлення пр-ї, впровадження оптимізаційних програм щодо раціонального використання наявних ресурсів підприємства.
комерційна діяльність – це сукупність комерційних і торгівельно-технологічних заходів підприємства з доведенням виготовленої ним продукції до споживачів.
Всі перераховані напрямки діяльності підприємства є основою економічної діяльності підприємства.
Сутнісна характеристика господарських рішень
Рішення – це результат інтелект.д-сті людини, що призводить до певного висновку або необхідних дій.
Госп.рішення – це результат аналізу, прогнозування, оптимізації, ек.обгр-ня та вибору альтернативи із сукупності варіантів досягнення конкретної мети під-ва.
Ознаки ГР: можливість вибору єдиної дії із безліч альтернатив; наявність мети; необхідність вольового акту особи, що приймає рішення стосовно його вибору.
Сутність ГР прявляється в різних аспектах:
1)згідно з ек.сутністю, на розробку та реалізацію будь-якого рішення необхідні фін,мат, та ін. витрати;
2)організаційна сутність (необх.персонал, документи, с-ма контролю); 3)соц.сутність (персонал), 4)правова сутність (заходи в рамках закону), 5)технолог.сутність.
Види господарських рішень
В залежності від цілей і методів розробки ГР існує така класифікація ГР:
1)за змістом: технічні, ек., соц.
2)за часом дії: стратегічні, тактичні, оперативні;
3)за способом обґрунтування: інтуїтивні, адаптивні, раціональні;
4)за прогнозною еф-стю: ординарні, синергетичні, асинергетичні.
5)за к-стю варіантів: безальтернативні, бінарні, багатоваріантні, інноваційні.
6)за числом критеріїв: однокритеріальні, багатокритеріальні.
7)за глибиною впливу: однорівневі, багаторівневі.
8)за технологією прийняття: запрограмовані, незапрограмовані.
Різноманіття ГР в залежності від характеру проблем і методів їх розв’язання умовно розділити на такі типи:
А)за методами, що викор.: стандартні, нестандартні.
Б)в залежності від творчих внесків економістів у розробку ГР: рутинні, селективні, адаптивні, інноваційні.
В)за ступенем формалізації: добре структуровані, слабо структуровані, неструктуровані.
ГР має бути:
-оптимальним. Оптимальність ГР - це властивість ГР бути найкращим відповідно до критерію оптимальності;
-ефективним. Еф-не – це ріш, що призводить до потрібних і дієвих результатів;
-результативним – реалізація якого приводить до остаточних результатів;
Вимоги до ГР: своєчасність розробки прийняття і реалізації; наявність механізму реалізації; оптимальність; можливість бути реалізованими, тобто забезпеченими необхідними ресурсами; гнучкість; можливість верифікації і контролю; оригінальність і несподіваність для конкурентів; наявність необхідної інф-ї для підлеглих; зрозумілість за формою та обґрунтованість.
Якість та ефективність господарських рішень
Якість ГР визн-ся сукупністю його параметрів, що задовольняють конкретного споживача або їх групу.
Осн.параметри якісного рішення:
1.повнота розв’язання поставленого завд;
2.своєчасність рішення;
3.оптимальність.
Показники якості прийнятого ГР:
1.показник ентропії; 2.ступінь ризику; 3.ймовірність реалізації рішення за показниками якості, витрат і терміну; 4.коеф.апроксимації
Осн.умови забезпечення якості ГР:
1) застос-ня наукових піходів; 2) вивчення впливу ек.законів на еф-ть реал-ї ГР; 3) забезпечення особи, що приймає ріш якісною інф-єю; 4) структуризація проблеми та побудова дерева рішень; 5) забезп-ня багатоваріантності рішень; 6) правова обґрунтованість рішення; 7) розробка і фун-ня с-ми відповідальності і мотивації; 8) наявність механізму реал-ї рішення.
С-ма якості ГР може визначатися набором показників прийняття ГР: *середній час прийняття ріш; * частота помилкових рішень; *сер.вит-ти на прийняття ріш; * збиток від необгрунт-х рішень за певний період; * шв-ть виявлення помилок у прийнятих рішеннях.
Еф-ть – найбільш загальна властивість будь-яких цілеспрямованих процесів, яка об’єктивно вираж-ся ступенем досягнення мети з урахуванням вит-т рес-в і часу.
Ефект – результат порівняння нового стану явища з якістю вихідного стану суб’єкта підпр.д-ті.
Залежно від сфери виникнення є такі види ефекту від ГР:
ек-ий, фін-ек, науковий, науково-технічий, соціальний, екологічний ефекти.
Залежно від сфери і часу появи ефект може бути: фактичний, очікуваний (1-2 р), потенційний (3-4 р)
Еф-ть ГР – сукупна результативність, отримана за підсумками розробки, прийняття і реал-ї ріш.на п-ві, яка визн-ся як віднош.результату ріш.до вит-т, що обумовили його отримання.
Еф-ть ГР розгляд.в 2 аспектах:
1) цільовий – відображає міру досягнення цілей п-ва (стратегічна еф-ть)
2) витратний – відображає еф-ть способів перетвор-ня вит-т на результати (тактична)
Види еф-ті ГР: ек-на, організаційна, соц, технолог, психолог, правова, еколог, етична, політична.
Фактори, що впливають на зміну еф-ті ГР: 1) людський фактор, 2) інформаційний, 3) організаційний, 4) матеріальний.
Для вибору найкращого ГР необх.скористатися надійними інструментами оцінки еф-ті ГР. Часто в таких випадках використ.критерій еф-ті – це деякий відносний питомий ефект, тобто результат, що припадає на одиницю використовуваних рес-ів. Критерієм еф-ті є міра ступеня досягнення мети, тобто відповідності реал-го і бажаного результатів ГР.
Моделі прийняття рішення
Моделювання – це універсальний і еф-ий інструмент пізнання вн-х закономірностей, властивих явищам і процесам, суть якого полягає в підборі математ-х схем, які описують процеси, які відбуваються реально.
Етами математичного моделювання: 1) постановка задачі; 2) розробка формалізованої схеми; 3) формалізація задачі в заг.вигляді; 4) чисельне представлення моделі; 5) розв’язання задачі на комп’ютері та післяоптимізаційний аналіз результатів.
Методи розробки ГР – низка заходів орг-го, технол-го, ек-го, правового і соц.хар-ру, спрямованих на форм-ня ГР.
Найпоширеніші методи розробки ГР:
1) ЕВРИСТИЧНІ: метод мозкової атаки, метод дискусії, «ключових запитань», вільних асоціацій, метод інверсії, аналогії, номінальної групи, синектики, «635», метод Дельфі, метод експертних оцінок.
2) МЕТОДИ ПРОГНОЗУВАННЯ: експертні, метод евристичного прог-ня, колективна генерація ідей, морфологічний аналіз, прогнозний граф, дерево рішень, математичні методи параметричного прог-ня, прог-ня за аналогією, метод сценарію.
3) АНАЛІТИЧНІ МЕТОДИ:
А) традиційні методи ек.аналізу (абсол, віднос, сер.величин, порівняння…)
Б) матем.методи в ек.аналізі (методи елементарної математики, класичні методи матем.аналізу, статистичні, математ-го програмування, досл-ня оп-й)
Оптимізація – вибір кращого варіанта рішення. Оптимальне ріш.не означає правильне ріш. Правильних рішень може бути кілька, а оптимальне лише 1. Оптимальні ріш.дозволяють досягти мети при мінімальних вит-тах труд, мат і фін ресурсів.
Критеріями оптимальності можуть бути: соб-ть прод-ї, ПП, вит-ти сир-ни, темпи зростання в-ва, забезпеченість ресурсами, вит-ти в-ва.
Для вирішення будь-якої задачі упр-ня потрібно використовувати 2 взаємопов’язаних алгоритми:
I) алгоритм прийому і обробки інф-ї,
II) алгоритм прийняття рішення, шо отримується з моделі задачі.
Т.ч., прийняття ріш – це математична модель, яка реалізується ч/з алгоритм (метод ріш.) і відповідні програми.
Моделі бувають: з 1 учасником і ігрові; статичні і динамічні; детерміновані і квазірегулярні.
В) багатопланові аналітичні методи (метод морфологічного аналізу, аналіз Парето, метод аналізу ієрархій, визн-ня еталону, SWOT-аналіз, функціонально-вартісний аналіз та ін.)
Ділові ігри – імітаційне моделювання реальних ситуацій, для виконання якого кожен учасник дістає певну роль. Імітаційна ділова гра має 2 складові: формалізована частина і неформальні умови.
Технологія прийняття господарських рішень
Технологія прийняття упр-х рішень – раціональне поєднання у процесі підготовки, розробки і реал-ї рішень різних моделей, логічних суджень, інтуїції, які баз.на знаннях і досвіді ОПР.
Процес прийняття ріш.має елементи: мету; суб’єкт, що приймає ріш; альтернативні варіанти ріш; критеріїї вибору; умови; результати.
Технології прийняття ГР вкл.:
1. методи і засоби збору і обробки інф-ї;
2. прийоми еф-го впливу на персонал;
3. принципи, закони і закономірності орг-ї і упр
4. с-ми контролю
Етапи процесу прийняття ріш:
1) постановка задачі розв’язання проблеми;
2) розробка варіантів рішення;
3) вибір рішення;
4) орг-я виконання рішення і його оцінка.
Технологія прийняття ріш.скл.з елементів: ідея (мета); к-сть і якість об’єктів; ресурси; застосовувані технології; виконавці; терміни; споживачі; місце; економічний, соц, еколог, техніч.ефекти.
Процес прийняття рішень вкл. 3 етапи:1) підготовка,
2) розробка, 3) реалізація рішення.
Альтернативні варіанти ГР повинні приводитись у співставний вид за факторами:* фактор часу; *якості об’єкта; *масштабу (обсягу) в-ва об’єкта; *рівень освоєності об’єкта у в-ві; *метод отримання інф-ї для прийняття ріш; *умови застосування об’єкта, фактор інфл-ї, фактор невизначеності і ризику.
Економічна інформація в прийнятті рішень
ІНФОРМАЦІЯ
Ек.інформація – явл.собою такий вид інф-ї, яка послідовно і повно відображає вир-госп.д-ть п-ва.
Ек. інф-я поділяється на 3 види:
1) Планова – дані для вибору дій, які можуть бути зроблені в майб.
2) Нормативно-довідкова – є поєднувальною ланкою між іншими видами ек.інф-ї.
3) Облікова інф-я має стадії: збір, зміна первинних даних, реєстрація, передача для обробки, обробка даних для оперативного упр-ня, накопичування і груп-ня даних, форм-ня зведеної інф-ї і виконання розрахунків, які викор-ся в аналіт.і синтетичному обліку, складання вн. і зн.звітності.
Альтернативні варіанти ГР повинні приводитись у співставний вид за факторами:* фактор часу; *якості об’єкта; *масштабу (обсягу) в-ва об’єкта; *рівень освоєності об’єкта у в-ві; *метод отримання інф-ї для прийняття ріш; *умови застосування об’єкта, фактор інфл-ї, фактор невизначеності і ризику.
Планування господарських рішень
Планування – це процес форм-ня множинних цілей розвитку та засобів їх досягнення за певний період; воно зв’язує всі елементи в-ва у цілісну вир-госп.с-му і забезпечує її необхідний передбачуваний розвиток, узгоджує потенційні можливості під-ва з потребами ринку.
У процесі план-ня підпр.д-сті на п-ві розробляються плани, які відрізняються за такими класиф.ознаками:
1)Тривалість (горизонт) планового періоду:
а) стратегічні (довгострок.плани), б) тактичні (поточні плани), в) оперативні плани.
2)об’єкти план-ня: а)загальні (зведені плани), б) внутрішні (вироб.підрозділів плани), в) цільові (однонапрямлені плани) – програми.
Стратег.план – це сукупність взаємоузгоджених заходів і дій, що відображ-ть довгострок.цілі та осн.напрямки д-сті з обґрунтуванням ресурсного забезпечення.
Етапи ст-го план-ня:
1-визначення місії та формув.стратег.цілей під-ва;
2-аналіз середовища та ринкових факторів;
3-оцінка підпр.потенціалу і перспективи розвитку п-ва;
4-вибір ген.ст-ї і аналіз стратег.альтернатив;
5-розробка ресурсних і функціональних субстратегій п-ва;
6-практична реалізація плану, контроль і оцінка соц.-ек.результатів.
ГР щодо план-ня стратег.альтернатив стосуються таких питань: інтенсифікація ринку, диверсифікація, зовн.-ек.д-сть, економія, зрушення, забезпечення сталості, перебудова маркет.д-сті, перебудова с-ми упр., фін.перебудова.
Тактичний план під-ва – це певна сукупність кількісних, якісних та ресурсозабезпечувальних завдань, що конкретизують і доповнюють стратег.план на більш короткий проміжок часу.
ГР тактичного планув.під-ва стосуються таких напрямків його д-сті: маркет.д-сть; вироб.д-сть; науково-дослідні, конструкт.-технолог.та експериментальні роботи; праця, кадри, соц.розвиток колективу; к/в та капіт.буд-во; мат.-техн.
забезпечення; орг-я в-ва, праці та упр-ня; природо-охоронна д-сть; зн-ек.д-сть; в-ти, прибуток, рентабельність; фін.д-сть.
Оперативне план-ня – це процес розробки заходів і дій для викон-ня завдань стратег.і поточних планів.
У процесі оп.планув.треба розв’язати такі гол.завдання:
-забезп-ня викон-ня плану вир.д-сті за ритмічної роботи всіх підрозділів під-ва;
-установлення оптимального режиму роботи під-ва;
-максимальне скорочення тривалості вир.циклу та обсягів незав.в-ва
В процесі планув.здійсн-ся пошук і розрахунок резервів, тобто можливостей підвищення еф-сті в-ва.
Ек.суть госп.резервів підвищення еф-сті в-ва полягає у найбільш повному і рац.викор-ні зростаючого потенціалу заради отримання більшої к-сті високоякісної прод-ї за найменших витрат повної і уречевленої праці на од.прод-ї.
Резерви мають бути ек.обгрунтованими, тобто при їх розрахунку необхідно враховувати реальні можливості п-ва, а розрахункова величина цих резервів повинна бути підкріплена відпов.заходами.
Методика розрахунку резервів залежить від характеру резервів, способів їх виявлення і способів визначення їх величини.
Бюджетування – це процес складання бюджетів і контролю за їх виконання.
Переваги бюджетування проявляються в примусовому короткострок.план-ні ресурсів п-ва, поведінки конкурентів, і особливо поточного і проектного попиту на прод-ю.
Розробляються такі види бюджетів: основний, (скл.з оп.і фін.бюджетів).
Бізнес- план – це ретельно підготовлений док, який розкриває всі сторони будь-якого запроектованого комерц.заходу.
Бізнес-план дає змогу розв'язати цілий ряд завдань, основними серед яких є :
- обгрунтування економічної доцільності напрямків розвитку фірми;
- розрахунок очікуваних фінансових результатів діяльності, насамперед обсягів продажу, прибутку, доходів на капітал;
- визначення джерел фінансування обраної стратегії, тобто способів концентрації фінансових ресурсів;
- підбір працівників, спроможних реалізувати даний план.
Типова стр-ра бізнес-плану:
Резюме. Галузь, форма та її продукція.Дослідження ринку.
Маркетинг-план.Виробничий план.Організаційний план.Оцінка ризиків.Фінансовий план.
В процесі розробки бізнес-плану за послідовними етапами обгр-ся такі ГР:
-вибір прод-ї, яка буде запроп.на ринку;
-дослідження зовн.сер. (в т.ч.ринку) майб.бізнесу;
-обгрунт.і вибір місця розміщення майб.бізнесу;
-прогнозув.обсягів і доходів від продажу прод-ї чи надання послуг;
-визначення вироб.параметрів майб.бізнесу;
-розробка цінової і торг.політики;
-обгрунт.вибору форми орг-ї бізнесу;
-опис потенційно можливих ризиків бізнесу, пошук способів їх мінімізації;
-оцінка очікуваного прибутку та збитків, аналіз стану готівки і розробка балансової відомості;
-формулювання висновків, що відобр.осн.положення бізнесу.
Концептуальні засади економічного обгрунтування рішень, пов’язаних з операційною діяльністю підприємства
Концепція – с-ма взаємопов’язаних і таких, що випливають один з одного науково-обгрунтованих поглядів, уявлень про упр-ня, напр., вир-збутовою д-тю п-ва.
Обгр-ня прийняття рішення – підкріплення переконливими доказами відповідності передбачуваного рішення заданим критеріям і реально існуючим обмеженням.
В основу ек.обгр-ня ГР мають бути покладені ПРИНЦИПИ:
1. врахування фактору часу
2. врах-ня затрат і результатів за ЖЦТовару
3. застос-ня в розрахунках системного підходу
4. застос-ня в розрахунках комплексного підходу
5. забезп-ня багатоваріантності тех. і орг.рішень
6. забезп-ня співставності варіантів за вихідною інф-єю
7. врах-ня факторів невизначеності і ризику.
Необх.правильно сформулювати ГР. Підготовчий етап обгр-ня ріш.повинен здійсн-сь в послідов:
1. формул-ня ріш.з виділенням: а)фіксованої (незмінної) частини, б)варіативної.
2. визн-ня кінц.мети рішення і обумовлення можливостей відхилення від неї.
3. визн-ня факторів ризику, пов’язаних з даним рішенням.
4. попереднє форм всіх можл.наслідків ГР з встановл залежності їх від варіативної частини ГР.
5. формаліза і підготовка до кількісного обгр-ня ГР.
С-ма операц-х рішень включає ГР щодо:
ресурсного забезп-ня д-ті п-ва (персонал, кап, вир.фонди, немат.рес і активи, обор.кошти);
техн..база, орг-я і план-ня в-ва (іннов.процеси, техніко-технол.база в-ва, орг-я в-ва, с-ма тех.обслуг-ня та соц.д-ть);
результати і еф-ть в-ва (форм-ня програми випуску прод-ї, мат-тех.забезпечення в-ва, якість і конкурентоздатність прод-ї, ПП персоналу, мотивація труд.д-ті, оплата праці, вит-ти і ціни на прод-ю, фін-ек результати та еф-ть д-ті).
Алгоритм ек-го обгр-ня оп.рішень:
1. обгр-ня конкретного госп-го оп.рішення;
2. розрахунок планового показника ек.результату від реал-ї рішення;
3. розрахунок вит-т на реал-ю обраного ріш.(форм-ня кошторису, прогноз-ня).
4. обчисл-ня показників еф-ті оп.рішення.
Перелік операційних ГР, що потребують ек.обгр-ня: вир.програма п-ва; потреба у вир.ресурсах; еф-ть використання вир.рес-в; ПП персоналу; рівень вит-т в-ва; соб-ть основних видів прод-ї; розмір вир.запасів і запасів готової прод-ї п-ва; обгр-ня рівня ціни на окремі види прод-ї; доцільність використання нових мат; в-во нової прод-ї; вибір раціонал.методів і форм орг-ї в-ва; вибір оптимальних орг.стр-р упр-ня п-вом; соц.рішення.
Номенклатура прод-ї – перелік найменувань виробів, завдання з випуску яких передбачено планом в-ва прод-ї.
Асортимент – сукупність різновидів прод-ї кожного найменування, що різняться за відповідними ТЕП. Плановий (очікуваний) показник реалізованої прод-ї- визначають, виходячи з передбаченого вир.програмою п-ва на відповідний рік обсягу товарної прод-ї, з урах.зміни залишків не реалізованих на поч.і кінець розрах.періоду.
Фактичний показник – визначають після оплати споживачем вар-ті прод-ї та надходження на банк.рахунок постачальника відповідних грош.сум.
ГР стосовно обсягу в-ва і асортименту прод-ї приймаються на основі інф-ї фін.звіту. Інформ.ресурси: дані бух і вн-госп.обліку та дані фін. і стат.звітності. Враховуючи, що п-во випускає прод-ю в широкому асортименті, виникає необх-ть окремих звітів про доходи, які отримують за видами прод-ї і за сегментами ринку.
Економічне обгрунтування рішень щодо обсягів виробництва продукції
Одним з найважл.пит.госп.д-ті і розвитку будь-якого п-ва є його вир.програма (план в-ва прод-ї) – це конкретна сукуп.завдань щодо обсягу в-ва прод-ї визначеної номенклатури і асортименту, а також належної якості на певний календар.період.
Оск, прод-я завжди відтвор-ся в нат і вартісній формах, то вир.програма п-ва має 2 складові: 1) О в-ва в нат.вимірниках;
2) вар-ть обсягу в-ва прод-ї.
Вир.програма розробляється на осн.такої інф-ї: вих.дані про виявлений в процесі вивч-ня ринку попит; портфель замовлень на прод-ю і послуги ін.спож-ів; держ.замовл.
Вир.програму п-ва потрібно ек.обгрунтувати, тобто узгодити з необхідними вир.потужностями цього п-ва, труд, мат і інв.ресурсами.
Інколи виникає потреба розшир-ня вир.потуж.п-ва за рах.тех-го переозброєння, реконструкції або розширення п-ва.
РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗП-НЯ (ОБГР-НЯ) ВИР.ПРОГРАМИ.
Ек обгр-ня вир програми п-ва зводиться до визн-ня потреби в рес-х і еф-го їх викор-ня.
Персонал (склад, чис, ПП), мат.рес-си і їх потреба, тех..ресурси.
Еф-не ріш – коли на 1 рес буде мах віддача.
Як забезп.найб.еф-не викор-ня вир.ресурсів – це ключове питання.
Обгр-ня рішень щодо викор-ня рес-в дає змогу п-ву використовувати рес-си до раціонал.межі, не здійснювати їх марне витрачання, вміло комбінувати різні види рес-в, знаходити рес-си, що дозвол-ть випуск найдешевшу прод-ю.
Види рішень щодо викор-ня рес-в:
*ресурс-продукт; *рес-рес; *прод-рес; *рес-прод-рес.
Ріш рес-продукт.. Техн. аспект – знайти межу доцільного викор-ня рес-су – це значить обгр-ти ріш «рес-прод».Технічно обґрунтованими є ті варіанти, де спостеріг-ся ріст випуску прод-ї.
Для ек обгр-ня ріш «рес-прод» розрах граничну вар-ть граничного продукту.
Гранична вар-ть фактора – додатк вит-ти рес-су на в-во додатк-ї прод-ї, виражені у в-сній формі.
Вар-ть граничного прод- ринкова в-ть додатк к-сті прод-ї, що отрим-ся завдяки додатк-м вит-м рес-су.
Додаткове спож-ня рес-су є доцільне до тих пір, поки отрим-мо прибуток.
Викладений підхід до визн-ня раціон межі викор-ня рес-су можна узагал-ти ПРАВИЛОМ:
Збільшуйте витрач-ня рес-су на додаткову од-цю прод-ї до тих пір, коли в-ть гранич-го прод-ту від додатково одержаної прод-ї перевищує граничну в-ть фактора від додатково можливого рес-су.
Ріш рес-рес – це ріш про те, як правильно комбін-ти взаємозамінні рес-си з метою досягнення мах ефекту в заданих умовах.
Техн. аспект: ек-му обгр-ню підлягають лише техн.-прийнятні варіанти, тобто завжди існують такі варіанти комбін-ня рес-в, які забезп-ть однакову к-сть прод-ї.
Ек обгр-ня ріш рес-рес передбач розрахунок таких пок-в:
- гранична норма заміни – визн-ся як співвіднош заміни спож-ня рес-су, який заміщ-ся і заміни спож-ня рес-су, який додається ГНЗ = |??ЗРа|? /ЗРб
- співвіднош цін СЦ=ЦРб/ЦРа
ГНЗ показ скільки нат.одиниць 1го рес-су заміщ-ся іншим з техн. точки зору.
СЦ показ скільки од 1го рес заміщ-ся іншим в умовах ринку
Існує ПРАВИЛО:
Збільш-ся викор-ня 1го рес-су за рах іншого до тих пір, поки його ГНЗ перевищує СЦ на ці взаємозамінні рес-си.
ОБГР-НЯ РІШ ПРОД-ПРОД дає змогу обрати ті види прод-ї, в-во яких за певних умов є найбільш прибутковим.
Вибір оптимал варіанту комбінування кінцевої прод-ї залеж від ек чинників. Крім того з техн. т з між певними видами прод-ї існує певний взаємозв’язок:
1)компліментарні види прод-ї (зв'язок) – види прод-ї, коли ріст обсягу в-ва 1го виду прод-ї сприяє росту обсягу в-ва ін виду прод-ї
2)доповнюючий зв'язок – коли в-во 1го виду прод-ї не вплив на велич в-ва ін виду прод-ї
3)конкуруючий зв'язок – коли зрост-ня в-ва 1го виду прод-ї зниж-є в-во ін виду прод-ї.
З техн. т з зрост-ня в-ва прод-ї типу А не має сенсу якщо види прод-ї стають конкуруючими.
В обгр-ні ріш прод-прод викор-ся пок-к гранична норма трансформації – віднош (зі знаком «-») зміни обсягу прод-ї яка замінюється до зміни обсягу прод-ї, що замінює.
ГНТ=дельта А/ дельта Б
За умов обмеж-ня рес-су, технічно обгр-не ріш не дає змогу виробляти оптимальний варіант.
Ек обгр-ня ріш прод-прод потребує визначеного функціонал зв’язку між видами прод-ї і побудови кривої вир можл-й.
Вибір варіанту ріш здійсн-ся на основі порівняння ГНТ і СЦ. Існує ПРАВИЛО:
Збільш-те обсяг в-ва 1го виду прод за рах іншого доти, поки ГНТ не перевищить СЦ на ці види прод-ї.
ОБГР-НЯ ГР ЩОДО ОБСЯГУ І АСОРТИМЕНТУ ПРОД-Ї НА ОСНОВІ МАРЖИНАЛ АНАЛІЗУ
Важливим ГР є правильне обгр-ня вир потужності п-ва і встан-ня при яких обсягах випуску в-во буде рентаб-м, а при яких воно не буде давати прибуток.
З цією метою розрах-ть:
1-беззбитк обсяг продажів (повне відшкод-ня пост вит-т)
2-обсяг продажів, що гарантує п-ву необх суму прибутку
3-зону безпеки п-ва (запас фін стійкості)
Для визн-ня цих пок-в можна викор-ти графічний і аналіт способи.
у=а+вх – лінія вит-т
а-пост вит-ти
в-змін вит-ти
х-обсяг реал-ї.
Беззбитк обсяг продажів і зона безпеки залежать від суми пост і змін вит-т, а також від рівня цін на прод-ю, тому кожне п-во прагне до зниж-ня пост вит-т.
РЕЗЕРВИ РОСТУ ОБСЯГУ В-ВА І РЕАЛ-Ї ПРОД-Ї:
1)резерви росту в-ва прод-ї за рах:
*покращення викор-ня труд рес-в
*покращ-ня викор-ня ОФ (зр-ня ПП. Роботи обл.-ня)
*покращ викор-ня сировини і мат-в
2)резерви зниж-ня нереаліз-ї прод-ї
ОПЕРАЦІЙНИЙ ЛЕВЕРИДЖ
Х-є приріст прибутку на од приросту обсягу реал-ї прод-ї
ОЛ=дельта П/дельта Ор
Операційний леверидж - механізм впливу зміни співвідношення постійних і змінних витрат на суму та рівень прибутку підприємства. Наявність у складі витрат підприємства певної частки постійних витрат зумовлює те, що зі зміною обсягу реалізації продукції сума операційного прибутку завжди змінюється ще вищими темпами. Показник, який характеризує конкретне співвідношення приросту суми операційного прибутку і суми обсягу реалізації продукції при певному співвідношенні постійних і змінних витрат, має назву ефекту операційного левериджу (Еол). Його обчислюють за формулою
Еол =Пв : Ор ,
де Пв - темп приросту валового операційного прибутку, %; Ор - темп приросту обсягу реалізації продукції, %.
Економічне обгрунтування рішень щодо політики ціноутворення підприємства
Цінова політика – це д-сть під-ва, спрям.на досягнення його гол.мети за допомогою цін; це сукупність орг.та ек.заходів, спрям.на досягнення за доп.цін кращих результатів госп.д-сті, забезпечення стійкого збуту прод-ї, отримання достатнього прибутку.
Осн.напрямки ЦП – це дії під-ва, спрям.на завоювання певної долі ринку для своїх товарів і на швидке отримання виручки від продажу товарів з метою повернення понесених витрат.
Розрізн. 2 альтернативні підходи до ціноутв:
1) витратний: продукт – технологія – ви-ти – ціна – цінність – покупець;
2) ціннісний: покупець – цінність – ціна – ви-ти – технологія – продукт.
Етапи формув.ЦП: встановлення задач ціноутв., визначення попиту, оцінка витрат, аналіз цін і товарів конкурентів, вибір методу ціноутв., встановлення остаточної ціни.
Інформ.забезпечення процесу ціноутв.: си-ма інф-ї про ринок в цілому; си-ма інф-ї про урядову політику; про ви-ти; про конкурентів; про покупців; про обсяги збуту і прибутку під-ва.
При формув.ЦП під-ва необхідно проводити аналіз таких факторів: зовнішні та внутрішні.
У практиці ціноутв.викор.різноманітні методи визначення вихідної ціни на товари, які можна об’єднати у 3 базові моделі, що відобр.ЦП під-ва:
1)Модель ціноутв., що базується на ви-тах в-ва: метод надбавок, метод забезпечення цільового прибутку на інвестований капітал;
2)Модель ціноутв., що баз.на попиті: метод максимізації поточного прибутку, аукціон;
3)Модель ціноутв., що баз.на конкуренції: метод ціноутв.на основі поточних цін, метод визначення ціни за рівнем конкурентосп.товару, метод встановлення ціни на підставі торгів.
Розробка ЦП під-ва має передбачити проведення досліджень щодо наслідків зміни ціни залежно від ситуації на ринку. Методичною базою таких досліджень є аналіз умов беззбитковості, в основу якого покладено поділ витрат на постійні і змінні.
Проведення аналізу беззбитковості дає можливість відпов.на такі пит.: 1)чи призведе зміна ціни до поліпшення фін.ситуації на під-ві; 2) на ск.потрібно збільшити обсяг продажу, щоб компенсувати втрати виручки внаслідок зниження ціни.
Обгрунт.рівня ціни за умов активного і пасивного ціноутв.:
За умов активного ціноутв. ( це коли під-во самостійно приймає рішення щодо напрямків та величини зміни цін) можливі такі варіанти: 1)варіант доцільності зниження ціни вибору ( зниження ціни доцільне тільки в разі, коли сума маржинального доходу після зміни ціни буде не меншою від його величини за попередньою ціною); 2) варіант, коли змінюється як ціна так і змінні ви-ти ( для досягнення беззбитковості втрати маржинального доходу внаслідок зниження ціни мають компенсуватися його збільшенням як за рах.збільшення к-ості реаліз.прод-ї, так і завдяки зменшенню змінних витрат); 3)варіант зміни постійних витрат.
За умов пасивного ціноутв.(це коли під-во змушене змінювати ціни на свою прод-ю у відповідь на зміни цін у конкурентів).
Цілі ціноутв.: основана на збуті, основана на прибутках, основана на існуючому становищі.
Цінова стратегія – це осн.напрямки, заходи та методи за доп.яких може бути досягнута визначена мета ЦП; це обгрунт-ий вибір ціни із декількох варіантів, спрям.на досягнення макс.прибутку для д-сті під-ва.
Розр.цінові стр-ї, які об’єднані в 3 групи: 1) стр-я «низьких цін» ( це є стр-я виживання та стр-я цінового прориву); 2)стр-я «високих цін» (стр-я «знімання вершків», стр-я лідерства за якістю товару); 3) стр-я нейтральних або середніх цін.
Еф-сть стр-ї низьких і високих цін залежить від 3 чинників: еластичність попиту, стр-ра ви-т на в-во, рівень конкуренції.
Тактика ціноутв. – набір конкретних практичних способів упр.цінами на прод-ю під-ва, які викор.для вирішення задач, поставлених перед спеціалістами з ціноутв. До таких способів належать: різні види цінових знижок і надбавок до цін.
Економічне обгрунтування рішень щодо виробничих запасів на підприємстві
ОЦІНКА СТАНУ ВИР ЗАПАСІВ
Упр-ня запасами охоплює викон-ня таких етапів робіт:
1-аналіз запасів ТМЦ у попер періоді
2-визн-ня цілей форм-ня запасів
3-оптимізація розміру осн-х груп поточних запасів
4-оптим-я заг суми запасів ТМЦ, які вкл-ся у склад оборот активів
5-забезп-ня високої оборотності і еф-х форм руху запасів
6-обгр-ня облікової політики запасів
7-побудова еф-х с-м контролю за рухом запасів на п-ві.
Аналіз стану вир запасів треба поч.-ти з вивч-ня їх динаміки і перевірки відповідності факт залишків їх плановій потребі.
Розмір вир запасів у в-сному виразі може змін-ся як за рах к-сного так і варт-го (інфляц-го) чинників.
Період оборотності запасів (сиров, мат-в0 = часу зберіг-ня їх на складі від моменту вступу до передачі у в-во.
На багат п-вах велику питому вагу у поточних активах займає гот прод-я. значну питому вагу в поточних активах на багат п-вах займ незав в-во.
НОРМУВ-НЯ ВИР ЗАПАСІВ
Потреба в мат-техн рес-х визн-ся по-різному зал від їх признач-ня. К-сть техн. засобів (машин, устатк) обчисл-ся епізодично в процесі проект-ня вир с-м. розрахунки потреби в мат-х є регулярними і здійсн-ся на єдиній метод основі.
За своїм ек змістом вир запаси розподіл-ся на:
*елементи, що їх віднос до оборот фондів (сиров, мат-ли, паливо)
*ті елем, що тяжіють до ОФ (запасні частини для ремонту, інструменти, інвентар і ін малоцінні предм)
Норматив оборот коштів у вир запасах, що їх віднос до оборот фондів, визн-ся як добуток сер-добового спож-ня мат-в у в-сному виразі на норму їх запасу в днях. Н=Ві*Д
Види запасів:
транспортний, підготовчий (технолог), поточний, резервний (страховий)
Методика норм-ня оборот коштів у елементах вир запасів, що тяжіють до ОФ (напр. потреба у запасних частинах для ремонту) визн-ся на основі норми запасу деталей на од ремонтної складності відповідних машин і устатк-ня.
РОЗРАХУНОК ВЕЛИЧИНИ ВИР ЗАПАСІВ
Інтервали поставок мат-в на п-во і інтервали їх викор-ня як правило не збаг-ся, тому виник потреба в запасах мат-в. важливе знач для підтрим-ня поточних запасів мають заходи с-ми регул-ня запасів. На вибір с-ми резул-ня вплив ряд факторів:
-велич потреби в мат-х
-регулярність запуску у в-во
-форма постачання і ін.
Регул-ня запасів може здійсн-ня за с-мами:
* «мах-мін» згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечен¬ня цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи аж поки замовлений матеріал надійде.
* «стандартних партій» жорстко регламентують величини партій поставок
* «стандартних інтервалів» жорстко регламентують величини інтервалів між партіями поставок
ОПТИМІЗАЦІЯ РОЗМІРУ ВИР ЗАПАСІВ
Для оптим-ї розміру поточних запасів ТМЦ викор-ся ряд моделей, зокрема «Модель ек-обгр-го розміру замовлення EOQ». Розрахунковий механізм моделі EOQ баз-ся на мін-ції сукупних оп-х вит-т із закупки і зберіг-ня запасів на п-ві.
Економічне обгрунтування рішень щодо розмірів дебіторської заборгованості підприємства
Поточна дебіт.заборг. - заборгованість юр.та фіз.осіб певних сум гр.коштів і їх еквівалентів п-ву, яка виникає в ході нормального операц.циклу чи передбачена до погашення в період до 1 року.
Необхідно розрізн.нормальну і прострочену д/з. Наявність остатньої ств-є фін.проблеми для під-ва.
Оцінювання рівня д/з здійсн.на основі таких показників: 1)коеф.відволікання об.активів в поточну д/з за товари, роботи, послуги; 2)коеф.можливої інкасації поточної д/з за товари, роботи, послуги.
В процесі аналізу потрібно вивчати динаміку, склад, причини і давність утв-ня д/з.
Оцінюючи стан поточних активів важливо вивчити якість і ліквідність д/з. Одним із показників, які викор.з цією метою є період оборотності д/з або період інкасації боргів.
Для хар-ки якості д/з визнач.і такий показник як доля резерву по сумнівних боргах в заг.сумі д/з. Якість д/з оцінюється також питомою вагою в ній вексельної форми розрахунків.
Вибір типу кредит.політики під-ва
В процесі форм-ня принципів кредит.політики по відношенню до покупців прод-ї приймаються ГР щодо: 1)форм здійснення реал-ї прод-ї в кредит; 2) типу кред.політики п-ва в кожній із форм реал-ї прод-ї в кредит.
Форми реал-ї прод-ї в кредит: товарний (комерц.) кредит та споживацький кредит.
Тип кредит.політики хар-є принципові підходи до її здійснення з позицій співвіднош.рівнів доходності і ризику кредит.д-ті п-ва.
Розрізн 3 типи кред.політики п-ва: 1)консервативний (жорсткий) – спрямований на мінімізацію кред.ризику, 2)помірний, 3)агресивний (м’який ).
Розрахунок необхідної суми обор.кап-лу, що спрям.в деб-ку заборг-ть, враховує: О реал-ї прод-ї в кредит, що планується; коеф.співвідн.с/в і ціни прод-ї; сер.період надання кредиту покупцям в днях і сер.період розстрочки платежів за наданий кредит.
До складу си-ми кредит.умов входять такі елементи: *строк надання кредиту (кредит.період), *розмір наданого кредиту (кредит.ліміт), *вартість надання кредиту, *с-ма штрафних санкцій за прострочку виконання зобов’язань покупцями.
Сутність та принципи аналізу господарських рішень
Ек.аналіз – це одна з фун-й упр-ня, яка допомагає приймати еф-ні упр-кі (в т.ч.госп) ріш. Він повинен передувати прийняттю науково обгрунт.рішень на будь-якому рівні упр-ня. Аналіз має виявляти не тільки недоліки, а й розкривати можливості подальшого ек.зростання суб’єктів підпр.д-ті.
Аналіз госп.д-ті – це частина ек.аналізу, яка пов’язана з вивченням вироб-ї., фін., комерц.д-сті під-ва.
Зміст ек.аналізу госп.д-сті спрям.на виявлення вн.-госп.резервів та шляхів їх викор-ня.
Предметом ек.аналізу є госп.процеси, що відбув-ся на п-ві, тобто д-ть під-ва та її еф-сть.
Сутність і принципи аналізу ГР підпорядковані законам діалектики та пов’язані із специфічними принципами аналізу: принцип єдності аналізу і синтезу, принцип відділення провідної ланки і другорядних проблем (ранжування проблем), принцип забезпечення порівнянності варіантів аналізу із різними хар-ками, принцип к-сного визначення, принцип своєчасності та оперативності.
Осн.правила забезпечення порівняння альтернативних варіантів:
1) к-сть альтернативних варіантів має бути не менше двох
2) за базовий варіант рішення доцільно брати останній із запропонованих варіантів
3) для v часу підвищення якості рішення та v вит-т рекоменд-ся широке застосув.суч.можливостей інформ.технологій.
Методи аналізу господарських рішень та їхній інструментарій
Суть ек.аналізу визнач.його методом.
Метод – це заг.підхід до вивчення ек.явищ в роботі під-ва.
Метод хар-ся с-мою прийомів і принципів вивчення того чи іншого явища.
Метод ек.аналізу – це сукупність прийомів і способів вив-ня госп.явищ, д-ті п-ва, за доп.яких пок-ки розкладають на складові частини, порівнюють їх, визн-ть ступінь впливу складових частин на узагальнюючий пок-к і за підсумком проведених досліджень узагальнюють результати.
В процесі аналізу ГР викор.такі методи: метод порівняння, індексний метод, балансовий, метод ланцюгових підстановок, графічний метод, матричні методи, факторний аналіз.
Найб.використовув.математ.методами аналізу ГР є: методи елементарної матем., класичні методи матем.аналізу, статистичні методи, ек.методи, методи матем.програмування, методи дослідження операцій, методи ек.кібернетики.
Усі ек-мат.методи под.на 2 групи: оптимізаційні (рішення за заданим критерієм) та не оптимізаційні (рішення без критерію оптимальності).
За ознакою отримання точного рішення всі матем.методи под.на: точні (за критерієм чи без нього одержують єдине рішення) та наближені (на основі стохастичної інф-ї).
Перелік задач ек.аналізу, які викор.а процесі обгрунт.ГР із застосув.ек.-мат.методів:
Перевірка напруженості і ступеня виконання виробничих завдань.
Дослідження розміру абсолютних та відносних відхилень фактично досягнутих показників від нормативних та планових значень, виявлення причин пов’язаних з роботою підприємства, які вплинули на визначені відхилення.
Здійснення факторного аналізу за допомогою методів елімінування.
Виявлення резервів, покращення виробничо-господарської діяльності підприємства.
Розробка економічних заходів спрямованих на підвищення ефективності функціонування об’єкту досліджень.
Завдання економіко-математичних моделей:
визначити сутність і значення економіко-математичних методів у господарській діяльності;
вивчити методику застосування економіко-математичних методів в аналізі господарської діяльності;
навчитися обирати оптимальний економіко-математичний метод відповідно до цілей економічного аналізу.
Інструментарій методів аналізу(прийоми аналізу): зведення та групування, абсл.та відносні величини, сер.величини, динамічні ряди, суцільні та вибіркові дослідження, деталізація та узагальнення.
Оцінювання впливу господарських рішень на ефективність діяльності підприємства
Кінцевою метою будь-якого ГР є підвищення еф-ті д-ті п-ва і ^ його ринк вар-ті. Результатом ек обгр-ня і реал-ї ГР є ^ прибутку за рах зрост-ня к/с тов-в, розшир-ня ринку збуту і покращення фін стану п-ва.
Вплив різних видів прийнятих ГР на еф-ть д-ті п-ва проявл-ся ч/з зміну пок-в:
-О в-ва і реал-ї прод-ї
-викор-ня вир-х, інвест, фін рес-в
-Соб. прод-ї
-прибуток
-рентаб-сть (в-ва, прод-ї)
Методика оцін-ня впливу прийнятих оп-х рішень на еф-ть фун-ня п-ва:
А)методика підрах-ку резервів ^ суми прибутку п-ва.
Резерви ^суми прибутку визн-ся для кожного виду товарної прод-ї.
Осн джерелами зрост-ня приб є:
1) зрост-ня О реал-ї прод-ї
2) зниж-ня її Соб-ті
3) зрост-ня цін (за рах покращ-ня якості прод-ї, реал-я її на більш вигідних ринках збуту в більш оптимальні строки)
Для визн-ня резервів зрост-ня прибутку за 1м джерелом треба виявлений раніше резерв зрост-ня О реал-ї прод-ї помножити на факт прибуток з розрах на од прод-ї відповідного виду.
Підрахунок резервів зрост-ня приб за 2м джерелом: виявлений раніше резерв зниж-ня соб-ті кожного виду прод-ї помнож на можливий О її продажів з урах-ням резервів його зрост-ня.
Підрах за 3м джерелом: зміна питомої ваги кожного сорту прод-ї помнож на відпускну ціну відпов сорту, результ додаються і отримана зміна сер-ї ціни множиться на можливий О реал-ї прод-ї.
Б)Методика підрах резервів зрост-ня рентабельності.
Осн джерелами резервів зрост-ня рентаб прод-ї є:
*зрост-ня суми прибутку від реал-ї прод-ї
*зниж-ня соб-ті товарної прод-ї
Освоєння резервів зрост-ня прибутку на наявних вир потужностях, тобто без додатк к/в, дозволить ^ не лише прибуток і ^ рентаб роботи п-ва, але і ^ запас фін стійкості п-ва.
Методика оцін-ня впливу прийнятих інвест ріш на еф-ть фун-ня п-ва.
Рохрах. така с-ма пок-в:
1-додатк вихід прод-ї на 1 грн інвестицій
2-зниж-ня соб-ті прод-ї в розрах на 1 грн інвестицій
3-зниж-ня вит-т праці на в-во прод-ї з розрах на 1 грн інвестицій
4-зрост-ня прибутку з розрах на 1 грн інвестицій
5-термін окупності інвестицій
Осн-м напрямом зрост-ня еф-ті інвестицій є комплексність їх викор-ня, тобто за доп додатк к/в п-во має досягати оптимат співвіднош між ОФ і ОбФ, акт і пас частиною ОФ і ін.
Методика оцін-ня впливу прийнятих фін ріш на еф-ть фун-ня п-ва:
Оцінка еф-ті довгостр-х фін вкладень викон-ся шляхом зіставлення суми отриманого дох від даного виду інв-й з середньорічною сумою даного виду активів.
Сер рівень прибутковості може змін-ся за рах:
-стр-ри цінних паперів, що мають різний рівень прибутк-сті
-рівня прибутк-сті кожного виду ЦП придбаних п-вом.
Критерії обгрунтування господарських рішень в умовах невизначеності
На теор.рівні знання щодо певної проблемної ситуації досить добре розроблені. Однак на практиці застос-ня формаліз.алгоритмів аналізу обмежене.
Для вибору оптимальної ст-ї в ситуації невизначеності викор.декілька критеріїв.
За наявності кількох альтер.станів зовн.сер.і внутр.умов п-ва їм відповідають належні знач.цільових фун-й. Якщо жодна з альтернатив не домінує, то постає задача вибору рішення із застосув.привил і критеріїв теорії прийняття ріш.
Критерії, засновані на аналізі матриці можливих станів НС і альтернатив рішень.
Для прийняття ріш.в умовах невизнач.та ризику за доп.статичної ігрової моделі вхідна інф-я подається у вигляді матриці, рядки якої – це можливі альт.ріш.(Аі), а стовпчики – це стани с-ми або середовища (Sj, j=1…m). Кожній альтернативі ріш. і кожному стану с-ми відповідає результат (наслідок ріш)- aij, який визначає втрати або виграш за вибору даної альтернативи рішення та реал-ї даного стану с-ми.
Таблиця. Матриця прибутків
Для вибору оптим.ст-ї в ситуації невизнач.та ризику викор.різні правила та критерії: правило максимін (критерій Вальда), правило максимакс (критерій оптимізму), правило мінімакс (критерій Севіджа), правило Гурвіца (правило оптимізму-песимізму)
Ризик у діяльності суб’єкта господарювання
Ризик можна розглядати як історичну категорію і як ек.категорію. На сьогоднішній день існують різні підходи до інтерпретації категорії ризику:
1) ризик – це ймов.здобуття небажаного результату або ймов.сприятливого позитивного результату;
2) ризик – це невизначеність майб.стану;
3) ризик – це д-сть, пов’язана з подоланням невизначеності ситуації неминучого вибору.
Ризик – це рівень непевності, пов'язаний з проектом або інвестуванням (Террі).
Ризик – це небезпека, можливість збитку або втрат (Вебстер).
Ризик – це загроза або небезпека виникнення збитку в найширшому сенсі слова (Райзберт).
Ризик - є вартісним виразом ймовірної події, що може призвести до збитків. Виникає ч/з відхилення фактичних даних від оціночних щодо сьогоднішнього стану і майб-го розв-ку с-ми (Вітлінський, Наконечний).
Ризик – це йм-ть втрати п-ом частини своїх рес-в, недотримання доходів чи виникнення втрат у результаті здійснення певної вир, фін.або ін.д-ті (Грабовий).
Госп.ризик – це специфічна хар-ка у госп.ситуації, в якій не виключається йм-ть виник-ня непередбачуваних наслідків (можливого відхилення від бажаного результату; втрати суб’єктом госп.частини своїх прибутків).
Першопричиною, необхідною умовою вин-ня підпр.ризиків виступає невизначеність результатів д-ті. Ризик має суб’єктивно-об’єктивну природу.
Осн.хар-ми ризику є такі елементи:
1) об’єкт ризику – це ек.с-ма, еф-ть та умови фун-ня якої наперед точно невідомі;
2) суб’єкт ризику – це особа (індивід чи колектив), яка зацікавлена результатом керування об’єктом ризику і має компетенцію приймати рішення щодо об’єктів ризику;
3) джерела ризику – це чинники (явища або процеси), які спричиняють невизначеність або конфліктність результатів.
Осн.риси ризику: ймовірнісна природа, ек.природа, альтернативність, невизначеність результатів, коливання рівня ризику, постійність існування.
Для розуміння природи підпр.ризику фундам.знач.має зв'язок ризику та прибутку.(чим вищий приб, тим вищий ризик)
Фактори впливу на ступінь ризику:
1)зовн.фактори: прямого та непрямого впливу;
2)внутр.фактори: у сфері в-ва, обігу, упр-ня
Фун-ції ризику: регулятивна (конструктивна і деструктивна форми), захисна (має 2 аспекти – історико-генетичний, соц.-правовий), інновац., компенсаційна, соц.-ек., аналітична.
Класифікація підприємницьких ризиків
Еф-ть орг-ї упр-ня ризиком значною мірою залежить від класифікаційної с-ми, яка включає різні види ризиків:
1)зал від можливого резул: чистий та спекулятивний ризики;
2)за ситуацією: стохастичний, конкурентний;
3)за видами дсті п-ва: виробничий, фін., інвест., валютний, юрид., страховий, інновац.;
4)за сферою походження: соц.-політ., адм.-законод., вироб., комерц., фін., прир.-еколог., демограф., геополіт.;
5)за ступенем обґрунтованості прийняття ризику: обґрунтовані ризики, частково обґрунтовані, авантюрні ризики;
6)за ступенем системності: несистемні (унікальні), системні;
7)за відповідністю допустимим межам: допустимі, критичні, катастрофічні;
8)за можливістю прогнозування: прогнозовані; ризики що частково не прогнозуються (форсммажорні); не прогнозовані;
9)за ступенем впливу на д-ть суб’єкта госп-ня під час реал-ї ризику: негативний, нульовий, позитивний.
Загальні принципи аналізу ризику
Аналіз ризику проводять за етапами:
1) виявлення ризику конкретних рішень або дій, а також його можливих наслідків;
2) виявлення вн.і зн.факторів, що визн-ть рівень ризику;
3) аналіз виявлених факторів з позицій ступеня їх впливу на рівень ризику;
4) оцінка варіантів ризикованих рішень з 2 точок зору:
а) визн-ня можливості їхньої реалізації при наявності ризику,
б) визн-ня ек.доцільності їхнього прийняття при наявності ризику.
5) встановлення допустимого рівня ризику (якою сумою можна ризикнути і при якій йм.втрат можна йти на ризик);
6) аналіз окремих етапів робіт за обраним рівнем ризику;
7) розробка заходів щодо v ризику;
8) вибір найбільш прийнятних варіантів рішень.
Аналіз ризику поділ.на 2 взаємопов’язаних види: якісний і кількісний.
Якісний аналіз передбачає виявлення можливих видів ризику (ідентифікацію ризиків),загроз, які вони становлять, а також визн-ня факторів ризику, що чинять вплив на результати прийнятих рішень і виконуваних робіт.
К-сний аналіз передбачає чисельне визн-ня розмірів окремих ризиків і ризику конкретного виду д-ті (проекту) в цілому.
Для кількісного аналізу викор-ть ймовірнісний підхід, відп.до якого, для того, щоб оцінити ризик, необхідно знати всі можливі наслідки конкретного рішення або дії (сценарії розвитку подій) і йм.цих наслідків.
Йм.певного сценарію розвитку подій можна визн.методами:
1) об’єктивний – на підставі наявних даних про аналогічні проекти, що виконувалися в порівнянних умовах, коли обчислюється частота, з якою відбуваються явища.
2) суб’єктивний – шляхом експерт.оцінки, коли група експертів висловлює припущення щодо конкретних результатів і йм-ті їх виникнення.
Об’єктивна і суб’єктивна йм-ть викор-ся при визн-ні критеріїв, за доп.яких порівнюють ступінь ризику альтернативних варіантів і вибирають кращий з т.з.ризику. 1 з критеріїв дає нам сер.значення (очікуване) можливого результату, а інший – його мінливість (розкид результатів).
Якісний аналіз підприємницьких ризиків
Ідентиф-я ризику є 1м етапом його оцінки і обгр-ня.
Осн-ми принципами упр-ня ризиками є:
*принцип масштабності (господ-й суб’єкт має прагнути до найбільш повного охоплення можл-х сфер виник-ня ризиків)
*принцип мінімізації (досягти мін ризик).
При цьому опираються на практично-наслідк метод.
Осн джерела ризику:
1) спонтанність прир процесів і явищ (стих.лиха); 2) випадковість; 3)наявність протилежних тенденцій, зіткнення суперечливих інтересів; 4)імовірнісний хар-р НТП; 5)неповнота і невірогідність інф-ї про об’єкт або явище; 6) обмеженість і недостатність рес-в; 7)неможл-ть однозначного пізнання об’єкта; 8) відносна обмеженість свідомої д-ті людини, розбіжності в оцінках і стереотипах поведінки; 9) незбалансованість осн-х компонентів госп механізму.
Для сучасного п-ва можна виділити ряд осн-х ризиків спричинених його взаємодією з ек контрагентами. Їх якісних аналіз можна викон-ти за схемою:
*формул-ся сутність ризику, *причини ризику, *фактори ризику (передумови що збіл-ть ймов настання несприятл подій),
*способи зниж-ня або компенсації ризику.
Такими осн ризиками п-ва можуть бути:
1)ризик неотримання вихідних сировини, мат-в і рес-в. Наслідок: зниж-ня рівня рентаб-ті п-ва або неможл-ть реал-ї профільної технології.
2)ризик неповернення передоплати постачальниками. Насл: погірш-ня фін стану п-ва, складності у відносинах з постачал-ми.
3)ризик не укладання договорів на реал-ю виробл-ї прод-ї. Насл: затоварення гот прод-ї, погірш фін стану.
4)ризик неотримання або несвоєчасн отримання оплати за реал-ну без передоплати прод-ю. Насл: погірш фін стану
5)ризик відмови покупця від отриманої і оплаченої ним прод-ї
6)ризик зриву укладених угод про одерж-ня зн позик, інвестицій і кредитів.
Досить великий потенціал ризику полягає і у вн д-ті п-ва, особливостях орг-ї його в-ва і фінансів, а також с-ми упр-ня.
Зони ек.ризику:
безризикова зона – зона, у якій втрати не очікуються або спостерігається перевищення прибутку.
Зона допустимого ризику – ділянка, у межах якої даний вид п-цької д-ті зберігає свою доцільність; втрати мають місце але менші ніж очікуваних прибуток.
Зона критичн ризику – ділянка, що х-ся можл-тю втрат які перевищ велич очікуваного прибутку аж до величини повного розрах-го виторгу, що представляє суму вит-т і прибутку.
Зона катастроф ризику – ділянка втрат, що перевищ критичн рівень і в максимумі може досягати велич рівної мацновому стану п-ва.
Т.ч. втрати, велич яких не перевищ розрахунк прибутку Пр від п-цької оп-ї наз допустимими; якщо найбільш йомв-й такий вид втрат, то ризик наз допустимим.
Втрати, велич яких більша за розрах-й прибуток є критичними. Ризик втратити суму що перевищ прибуток наз критичним.
Катастроф ризик – це ризик, при якому п-ць може понести втрати, які перевищать його грош можл-ті або майновий стан.
Кількісний аналіз підприємницьких ризиків
При розрахунку підпр.ризику потрібно розрізн.такі пон-тя: ви-ти, збитки, втрати.
Збитки мають місце при несприятливому збігу обставин, прорахунках і являють собою дод.ви-ти понад намічені або заплановані.
Втрати – це зниження прибутку, доходу в порівнянні з очікуваними величинами.
Саме величина втрат і хар-є ступінь ризику. Втрати у вартісному виразі можна представити такою формулою:
дельтаП – сума втрат; дельтаПі – втрати і-го виду; Z – вартість одиниці ресурсів (втрат).
Втрати, що можуть бути у підпр.д-сті діляться на такі види:
1)мат.види втрат – виявляються в непередбачених підпр.проектом дод.витратах або втратах устаткування, майна, сировини, енергії, прод-ї (вимір.у фіз.од.і у варт.виразі).
2)трудові втрати – це втрати роб.часу, викликані випадковими непередбачуваними обставинами (в днях, в год роб.часу і у варт.виразі).
3)фін.втрати – це прямі грош.збитки, пов’язані з непередбаченими платежами, виплатою штрафів, сплатою дод.податків, втратою коштів і ЦП.
4)втрати часу існують тоді, коли процес підпр.д-сті йде повільніше, ніж було намічено (оцінюється в год., тижнях, міс., і у грош.виразі).
5)спеціальні види втрат – виявляються у вигляді нанесення шкоди здоров’ю і життю людей, навк.сер., престижу підприємця, а також інших несприятливих соц.і морально-психолог.наслідків.
За видами д-сті розр.такі види втрат: втрати у вироб.підпр-ві., у комерц.підпр., у фін.підпр.
Прибуток як випадкова величина підлягає нормальному чи близькому до нормального закону розподілу.
Крива щільності розподілу ймовірності настання випадкових втрат
т.1 – хар-є найбільш ймовірні збитки по проекту і
сподівану або середню віддачу по проекту.
т.2 – відповідає точці допустимого ризику, в якій збитки будуть
мати величину, яка дорівнює загальній величині прибутку від
проекту. Ця точка є верхньою межею зони допустимого ризику.
Ймовірність допустимого ризику визначається за залежністю:
т.3 – хар-є ступінь гранично допустимого критичного
ризику, тобто ризику втрат, які сягають величини розрахункової
виручки від проекту.
Ймовірність критичних ризиків визначається за залежністю:
т.4 – хар-є ступінь катастрофічного ризику, тобто ризику втрат, які
сягають розміру всього майна підприємства.
Ймовірність катастрофічного ризику визначається:
Частіше всього під час прийняття економічних рішень підприємця цікавить не стільки ймовірність певного рівня втрат, скільки ймовірність, що його втрати не перевищать певної позначки.
W(x) = 1 – F(x)
W(x) – це функція розподілу йм-ей перевищення певного рівня випадкових втрат. Їй відповідає наступна крива:
Рис. Крива щільності розподілу ймовірностей перевищення певного рівня втрат
Показники ризику:
1). Пок-к допустимого ризику – це ймовірність того, що втрати виявляться більшими за граничнодопустимий рівень (таким рівнем є прибуток від проекту).
2). Пок-к критичного ризику – це йм-ть того, що втрати виявляться більшими за допустимий критичний рівень (розрахункова виручка).
3). Пок-к катастрофічного ризику – це йм-ть того, що втрати по проекту виявляться більшими за граничний катастрофічний рівень (вартість майна підприємця).
В господарській практиці можна орієнтуватись на такі критерії:
-критерії допустимого ризику Кдоп=0,1
-критерії критичного ризику Ккр=0,01
-критерії катастрофічного ризику Ккат=0,001
Приймаючи рішення, підприємець на підставі попередніх розрахунків повинен орієнтуватись на наступні умови:
-показник допустимого ризику не повинен перевищувати 0,1;
-показник критичного ризику не повинен перевищувати 0,01;
-показник катастрофічного ризику не повинен перевищувати 0,001.
Виходячи з кривої розподілу йм-ті втрат будують криву розподілу йм-ей можливих втрат прибутку, яку наз. кривою ризику. Фактично це та сама крива, але побудована в дещо іншій си-мі координат. (ОХ-вел.втрат прибутку)
Кількісна оцінка обчисл.в абсл.і відн.показниках.
В абсл.виразі ризик можу визн-ся величиною можливих втрат у мат-реч., чи вартісному вимірі.
Для здійснення кількісної оцінки економічного ризику підприємець повинен керуватись двома категоріями:
1). Величиною очікуваних втрат спричинених конкретним рішенням.
2). Ймовірністю настання цих втрат.
Для оцінювання ймовірності може застосовуватись один із двох методів:
1). Суб’єктивний метод оцінки ймовірності.
2). Об’єктивний метод (обробка статистичних даних).
С-ма кількісних оцінок ризику в абсолютному виразі може бути в таких варіантах:
1)У випадку, коли рішення є альтернативним, тобто можливі лише два наслідки його реалізації, показники ризику розраховуються за такою залежністю:
R = Xн * Рн,
де Хн – величина збитків у разі настання негативного наслідку рішення, Рн – ймовірність настання негативного наслідку.
2)У випадку, якщо рішення мають декілька (безліч) наслідків реалізації, використовують показники:
1)математичне сподівання:
2)показник дисперсії характеризує ступінь мінливості реальних даних деякої випадкової величини навколо математичного сподівання. Визначається як математичне сподівання квадратів відхилень індивідуальних значень випадкової величини від її математичного сподівання: ?2=М(х – М(х))2
Для дисперсійної величини формула дисперсії має вигляд:
3) середньо квадратичне відхилення:
У відносному виразі ризик визнач.як віднош.втрат до певної бази. За базу для визнач.відносної величини ризику доцільно приймати: вартість осн.фондів, об.коштів під-ва, намічені сумарні ви-ти на даний вид підпр.д-сті., розрахунковий дохід.
У відносному виразі ризик визначається такими показниками:
1)коефіцієнтом ризику, який визначається як відношення величини максимальних втрат від даного виду діяльності до деякої бази порівнянь: W=X/K
де Х – величина максимально можливих втрат; К – база порівнянь.
2)Коефіцієнт варіації
При чому, чим більший цей показник, тим більшим є ризик, пов’язаний з даним проектом.
Методи кількісного оцінювання ризиків
Виділяють такі осн.методи оцінки ек.ризику:
-статистичний метод – полягає у вивчення статистики втрат (негативних наслідків реал-ї рішень), які мали місце в аналог.видах підпр.д-сті (осн.показник – частота втрат):
-метод доцільності ви-т – орієнтований на ідентифікацію потенційних зон ризику по проекту. Узаг.фактор ризику – перевитрата коштів порівняно із запланованим обсягом;
-метод експертного оцінювання – осн.ідея полягає у викор.інтелекту людей та їх здатності знах.рішення слобоформаліз.задач;
-аналіт.метод – в основі якого лежить класичне правило ринк.ек.: більший ризик пов'язаний з більшим доходом:
-метод аналогів.
Обгрунтування рішень щодо здійснення підприємством реальних інвестицій в умовах ризику
Інвест.ріш.потребують обгрунт.їх доцільності та еф-сті.
Алгоритм ек.обгрунт.інвест.ріш.:
1)становлення потреби в інвестиціях та джерел їх фін.;
2)прогнозув.потоків доходів від реал-ї інвест.ріш.;
3)розробка графіку повернення інв-й з урахув.фактору часу;
4)розрах.показника ЧТВ або ін.показників еф-сті.
Розрах.ек.еф-сті інвест.проектів здійсн.в такій послідовності:
1)вибір еф-го варіанту проекту із декількох;
2)розрах.дод.прибутку від реал-ї заходів по проекту;
3)розрах.чистого ГП;
4)розрах.ЧТВ дод.ГП;
5)розрах.індексу окупності проекту.
Особливості обгрунт.інновац.ріш.
Інновац.процеси є сукупністю прогресивних, якісно-нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі. Результатом інновац.процесів є новини, а запровадження їх у госп.практику є нововведенням.
Обгрунт.інновац.ріш.баз.на методичному підході, суть якого зводиться до обчислення за спец.алгоритмами осн.показників, що характ.ек.еф-сть нових технічних та орг.рішень.
Особливості обгрунтування інноваційних рішень
Особливості обгрунт.інновац.ріш.
Інновац.процеси є сукупністю прогресивних, якісно-нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі. Результатом інновац.процесів є новини, а запровадження їх у госп.практику є нововведенням.
Обгрунт.інновац.ріш.баз.на методичному підході, суть якого зводиться до обчислення за спец.алгоритмами осн.показників, що характ.ек.еф-сть нових технічних та орг.рішень.
Результати фінансової діяльності підприємства
Функц-ня п-ва супров-ся безперервним кругооборотом коштів, який здійсн-ся у вигл вит-т рес-в і одержання дох-в, їх розподілу і викор-ня. При цьому визнач-ся джерела коштів, напрямки і форми фін-ня, оптимізм-ся ст.-ра кап-лу, провод-ся розрахунки з постачальниками рес-в, покупцями прод-ї, держ органами, з персоналом п-ва і т д. Усі ці грош відносини становлять зміст фін д-ті п-ва.
Фін д-ть – оп-ї, що приводять до зміни розміру і складу власного і позичкового кап-лу п-ва.
Осн завд фін д-ті п-ва:
-вибір оптим форм фін-ня
-вибір ст.-ри кап-лу п-ва і напрямів його викор-ня
-вибір і збаланс-ня за часом надходжень і вит-т платіжним засобом
-підтрим-ня належної ліквідності і своєчасності розрах-в.
Гол зміст фін д-ті п-ва в належному забезп-ня фін-ня.
Відпов до джерел коштів фін-ня поділ-ся на види: вн і зн.
Крім того треба розрізняти фін-ня за рах власних і залучених коштів.
Важливим інструментом упр-ня фінансами п-ва є фін план, осн мета якого узгодження дох-в з вит-ми в план періоді.
Прибуток є осн джерелом фін-ня розвитку п-ва, удоскон-ня його мат-тех бази, забезп-ня всіх форм інв-ня.
Фін-ек стан п-ва х-ся ступенем його прибутк-ті і оборот-ті кап-лу, фін стійкості і динаміки ст.-ри джерел фін-ня, здатності розрах-ся за борговими зобов’язаннями.
Еф-на фін-госп д-ть п-ва має баз-ся на с-мі найважливіших фін-ек пок-в. від правильного вибору цих пок-в зал прийняття госп ріш.
Запорукою виживання п-ва і основою його стабіл стану служить фін стійкість яка відображу стан фінг рес-в п-ва при якому є можл-ть вільно маневрувати коштами, еф-но їх викор-ти, забезпечуючи безперебійний процес в-ва і реал-ї прод-ї.
Інформац забезпечення – це процес безперервного ціле спрям-го підбору відповідних інформац пок-в, необх-х для здійсн-ня еф-х управлінь рішень з усіх аспектів фін д-ті п-ва.
Виділ такі групи пок-в:
-пок-ки що х-ть заг-ек розвиток країни
-пок-ки що х-ть галузеву належність п-ва
-пок-ки що х-ть конюктуру фін ринку
-пок-ки що форм-ся з вн джерел інф-ї п-ва за даними управлінь-го і фін обліку.
Джерела інф-ї:
Баланс Ф№1, Звіт про фін рез Ф№2, Звіт про рух грош коштів Ф№3, Звіт про Влас кап Ф№4, Примітки Ф№5.
Оцінка фін-ек стану п-ва на фіксовану дату здійсн-ся на підставі аналізу с-ми розрах-вих пок-в:
-прибутковість
-ділова активність (оборотність активів, ТМЦ, сер термін оплати дебіт і кредит заборгов)
-фін стійкість (коеф автономії, забезп-ті боргів, фін леверидж)
-платоспром-ть (коеф заг ліквідності, термін лік від-ті, абсол лік від-ті)
Сутність фінансових рішень
Фін ріш – це ріш щодо визнач-ня обсягу і ст.-ри коштів, що інв-ся (власних і позичкових), забезп-ня поточного фін-ня наявних коротко- і довгості активів.
Прикладом чисто фін ріш є:
-вибір схеми ств-ня і обліку фін активів
-вибір форми одерж-ня прибутку і подальшого реінв-ня чи спож-ня
Інвест ріш, як правило, взаємозалежні з фін-ми, але можуть прийм-ся і без останніх.
Фін ріш змінюють оцінку активу і роблять його більш інвест-привабливим.
Активи – будь-яке джерело отрим-ня грош доходу. Грош дохід і накопичення п-ва утв-ть його фінанси.
Фін рес-си п-ва –сукупнгість всіх видів грош коштів, фін активів, які має п-во і які є в його розпорядженні.
Фін рес-си є результатом взаємодії надходжень і вит-т, розподілу грош коштів, їх накопичення і викор-ня.
Джерела фін-ня – існуючі і очікувані джерела отрим-ня фін рес-в, перелік ек суб’єктів, які здатні надати такий ресурс.
Приймаючи фін ріш, необх врах-ти принципи:
-жорсткої централізації фін рес-в
-фін план-ня – визнач перспективу надх-ня грош коштів
-форм-ня фін резервів
-викон-ня фін зобов’язань перед партнерами.
Ці принципи реал-ся в рішенні щодо вибору фін ст.-ї п-ва. Фін ріш діють в області вир відносин, оптимізують фін коштів п-ва з метою максим-ї доходу власників.
Фін ріш покладені в основу самоокупності п-ва і само фін-ня.
Забезпечуючи реал-ю ф-ї розвитку п-ва, фін ріш мають врах-ти такі фактори:
-оподатк-ня
-велич аморт відрах-нь
-поведінка п-ва на ринку банк-х позик і цп.
Прийняття фін. рішень безпосередньо пов’язане з управлінським к-лом, яке являє собою сис-му принципів і механізмів розробки і реалізації упр. рішень, що пов’язано з оптимальним його формування із різних джерел, а також забезпечення ефективного його використання в різних видах господ. дія-ті п-ва.
Одним із ключових завдань упр. кап-лом є фор-ня достатнього обсягу к-лу, який забезпечить необхідні темпи економ. розвитку під-ва.
Ця задача реалізується шляхом визначення заг. потреби в кап-лі для фор-ня необхідних для під-ва активів, фор-ня схем фін-ня оборотних і необоротних активів, розробки заходів щодо залучення різних форм к-лу із можливих джерел.
Головним завданням упр. кап-лу п-ва є оптимізація його стр-ри з урахуванням заданого рішення його доходності і ризику:
Прийн. рішень доходності і ризику дія-ті п-ва
Мінімізація середньозваженої вар-ті к-лу п-ва
Максимізація ринкової вар-ті к-лу.
Цільова стр-ра к-лу – співвідношення власних і запозичених джерел форм-ня к-лу п-ва, яке дозволяє забезпечити досягнення вибраного критерію її оптимізації.
Одним із механізмів реал-ї задачі оптимізації стр-ри к-лу є фін. леверидж.
Отже, ефект фінансового левериджу - це зміна рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикових ресурсів в обігу підприємства.
Обгрунтування рішень щодо здійснення підприємством фінансових інвестицій в умовах ризику
Портфель ЦП являє собою розподіл коштів між різними активами у найбільш вигідній і безпечній пропорції, оскільки він скл.з ЦП, що характеризуються сподіваною ефективністю і ступенем ризику. Завдання полягає в тому, щоб розробити механізм обґр-ня портфеля, який би при найбільшій ефек-ті мав найменший ступінь ризику.
Ек.-матем. методи розв’язання задачі оптимізації стр-ри портфеля вперше були запроп. вченим Марковіцем, а інший вчений Тобін узагальнив цю задачу і доказав, що оптим. стр-ра, портфелю ЦП не залежить від схильності інвестицій до ризику.
Узагальнення досліджень в цій сфері призвело до виведення «портфеля теорії» - це теорія фін.інвестицій в рамках якої за доп. стат. методів здійсн. найбільш вигідний розподіл ризику портфеля ЦП і оцінка прибутку.
Ця теорія має 4 етапи:
Оцінка активів в портфелі
Прийняття інвест.рішень
Оптимізація портфелю
Оцінка рез-тів
Ризик портфеля – це міра можливості того, що настануть обставини, за яких інвест. можл-ті понести збитки, спричинені , а також операціями по залученню рес-в при формуванні портфелю.
Метою портфелю теорії – є мінімізація ризику портфеля, певним чином ступінь ризику портфеля ЦП знижується до певної межі обернено пропорційно к-сті включених в портфель видів ЦП. заг. ризик портфелю складається з 2 частин:
Диверсифікований ризик(не систематичний)тобто ризик, який може бути знижений за рах. диверсифікації.
Недиверсифікований ризик (систематичний) – ризик, який не можна змінити шляхом перетворення стр-ри портфелю.
В «теорії портфелю» розробл. модель ув’язки системат. ризику і доходності ЦП (Модель Мокка). В рамках цієї моделі систем. ризик вимір коеф. ?.
Стр-ра портфеля – співвідн. часток різних видів інвестицій у ЦП.
Вар-ть портфеля – вар-ть усіх складових його паперів.
Прибуток портфелю – за визначений період, визначається за формулою:
р - сьогоднішня вар-ть портфеля
р’ – вар-ть портфеля ч/з рік
Найбільшим ризик-портфелем є портфель акцій, тому що акції не належать до ЦП з фікс. доходом за винятком привілейованих.
Заг. правило інвестора щодо диверсифікації: намагатися розподіляти вкл. між такими видами активів, які показали за минулі роки:
різну щільність зв’язку (кореляцію) із заг. інвест. цінами
протилежну фазу коливання норми прибутку між собою в середині портфеля.
Портфелі мін. ризику форм-ся шляхом вимоги мініміз. ризику за умови обмеження на прибутковість.
Портфелі максим. еф-ті форм-ся шляхом вимоги максиміз. прибутковості за умови обмеження на ризик.
Концепція прийнятного ризику
Показники ризику:
1). Пок-к допустимого ризику – це ймовірність того, що втрати виявляться більшими за граничнодопустимий рівень (таким рівнем є прибуток від проекту).
2). Пок-к критичного ризику – це йм-ть того, що втрати виявляться більшими за допустимий критичний рівень (розрахункова виручка).
3). Пок-к катастрофічного ризику – це йм-ть того, що втрати по проекту виявляться більшими за граничний катастрофічний рівень (вартість майна підприємця).
В господарській практиці можна орієнтуватись на такі критерії:
-критерії допустимого ризику Кдоп=0,1
-критерії критичного ризику Ккр=0,01
-критерії катастрофічного ризику Ккат=0,001
Приймаючи рішення, підприємець на підставі попередніх розрахунків повинен орієнтуватись на наступні умови:
-показник допустимого ризику не повинен перевищувати 0,1;
-показник критичного ризику не повинен перевищувати 0,01;
-показник катастрофічного ризику не повинен перевищувати 0,001.
Виходячи з кривої розподілу йм-ті втрат будують криву розподілу йм-ей можливих втрат прибутку, яку наз. кривою ризику. Фактично це та сама крива, але побудована в дещо іншій си-мі координат. (ОХ-вел.втрат прибутку)
Кількісна оцінка обчисл.в абсл.і відн.показниках.
В абсл.виразі ризик можу визн-ся величиною можливих втрат у мат-реч., чи вартісному вимірі.
Вище було показано, що ризик -- це усвідомлена можливість небезпеки, або ж ймовірність небезпеки; яка визначається як відношення кількості подій, з небажаними наслідками до максимально можливої їх кількості за конкретний період часу.
Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок числового значення загального ризику побутового травматизму зі смертельними наслідками. Відповідно до статистичних даних за 1998р. в Україні загинула у побутовій сфері 68271 людина. Наразитись на смертельну небезпеку в побуті практично міг кожен із загальної кількості громадян, що проживали в Україні за цей період, тобто N = 50 100 000 осіб. Відтак числове значення загального ризику смертельних випадків у побутовій сфері 1998р. становитиме:
R = 68 271/50 100 000 = 0,001362
З розглянутого прикладу випливає, що з кожного мільйона громадян, які проживали в Україні, в побутовій сфері загинули 2004 р. 1362 особи. В охороні праці для характеристики рівня травматизму використовується коефіцієнт частоти, який показує кількість травмованих чи загиблих на 1 000 працюючих. Якщо його використати для наведеного прикладу, то можна сказати, що рівень смертельного побутового травматизму в Україні 2004 р. становить 1,362.
Аналітично-статистичний збірник «Праця та соціальна політика в Україні» за 2004 р. повідомляє, що у 1991 -- 2004 роках в Україні від нещасних випадків невиробничого характеру загинули 567,5 тис. осіб, що в 38 разів перевищує рівень смертельного травматизму на виробництві, сотні тисяч людей стали інвалідами. Від травматизму на транспорті померло близько 76 тис. осіб, майже 82 тис. осіб загинули від отруєнь, 108 тис. осіб закінчили життя самогубством, від насильницьких дій постраждали 50,8 тис. осіб, 37,3 тис. осіб утопилися і 12,7 тис. осіб загинули при пожежах.
Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.
Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.
Гранично допустимий ризик -- це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат. Надвірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.
На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо.
Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику.
Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час.
Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення.
Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.
На рис. 1 наведено графік, який ілюструє спрощений приклад визначення прийнятного ризику. З цього графіка видно, що із збільшенням витрат на забезпечення безпеки технічних систем технічний ризик зменшується, але зростає соціально-економічний. Витрачаючи надмірні кошти на підвищення безпеки технічних систем в умовах обмеженості коштів, можна завдати збитків соціальній сфері, наприклад, погіршити медичну допомогу.
Сумарний ризик має мінімум при визначеному співвідношенні інвестицій у технічну та соціальну сфери. Цю обставину потрібно враховувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене миритися.
Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 106 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.
Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.
Справді, коли працюють, навіть дотримуючись усіх встановлених відповідними правилами охорони праві стандартних значень, все ще існує деякий рівень залишкового ризику, який неминуче повинен бути присутнім. Наскільки ризик є прийнятним чи неприйнятним -- вирішує керівництво.
Результат цього рішення буде впливати на багато вхідних даних та міркувань, серед яких не останнє місце посідає вартість ризику, оскільки головним завданням управління є і завжди буде визначення вартості ризику.
Методи впливу на ступінь ризику господарювання
Упр-ня ризиками в заг.сис-мі РМ направлене на захист дія-ті під-ва негативної дії ризиків і сприяє вирішенню осн. задачі під-ва: в залежності від ситуації вибрати з скількох варіантів вибрати оптимальний.
Форм-ня сис-ми упр-ня ризиками під-ва базується на виборі і встан-ні прийнятного ризику, який відповідає певному балансу між очікуваною вигодою і загрозою втрат.
Концепція прийнятного ризику орієнтує під-ва на ріш-ня, які обґрунтовані аналізом ризику і супров-ся комплексом заходів щодо зниження чи нейтралізації наслідків прояву факторів ризику.
Розр. активне і пасивне упр-ня ризиками, яке форм-ся на основі відношення до ризику.
Активне упр-ня передбачає в першу чергу,постійне проведення заходів з обліку і контролю ризику, ств-ня динамічної сис-ми РМ з викор. суч. наук. технологій оцінки й упр-ня ризиками.
Пасивне упр-ня здій-ся в рамках існуючої організаційної сис-ми під-ва, реал-ії процесів план-ня, проект-ня технол. ліній, заб-ня мат.-техн. та ін.. видами рес-в, екон. та фін. аналізу.
Осн. метою оцінки і обгр-ня ризику є заб-ня його мінім. шкоди для господ. дія-ті.
Осн. завданням РМ є: на основі отримання інф-ії розробити комплекс заходів щодо зниження екон. ризику.
Існує 4 осн. правила, яких потрібно дотрим-ся при виборі тієї чи іншої стр-гії упр-ня ризиком в конкретній ситуації:
передавайте ризик 3-й стороні (страхуйте) в тих ситуаціях, коли можливі збитки в наслідок несприятливих умов значні, а ймов-ть їх настання невелика
уникайте ризику в ситуаціях, коли збитки внаслідок несприя. подій значні, а ймов-ть – велика
контролюйте ризик в тих ситуаціях, коли величина збитків внаслідок настання несприят. подій не значна, а ймов-ть – велика
ризикуйте в тих випадках, коли збитки внаслідок настання несприят. подій незначні, а ймов-ть – невелика.
Розр. такі види дія-ті щодо мініміз. ризику:
попередження ризику
прийняття ступеню ризику
розподіл ризику
зовн. стр-ня ризику
встановлення лімітів
диверсифікація
ств-ня резервів і запасів
отримання додат. інф-ї
Для вибору способу мініміз. ризику можна скористатися такою класиф-ю:
ризики, які можуть мініміз. за допом. страх-ня
ризики, які мініміз. без залучення страх. компаній.
Розр. 2 групи способів рег-ня ризиків:
І. зменш-ня ризиків (полягає у викор-ні інстр-в, що дозволяють усунути або пом’якшити негат. прояви ризиків). До них належать: страх-ня, резервування, лімітування.
ІІ. оптимізація ризиків - передб-ся оперативне коригування рез-тів підпр. дія-ті в бажаному для суб’єкта ризику напрямку (диверсифікація, інстр-ти біржового регул-ня – хеджування, або спекулювання ризиків).
Прийоми зниження ступеня ризику:
уникнення ризику
прийняття ризику
запобігання ризику
зниження ризику – це скорочення ймов-ті обсягу втрат.
Найбільш розповсюдженими прийомами ризику є:
профілактика господ. ризиків – це група заходів, які покликані забезп. зниження ймов-ті виникнення ризиків.
ств-ня запасів і резервів - з метою уникнення ризику призупинення дія-ті під-ва внаслідок нестачі матеріалів та ін. рес-в.
Матер. запаси можна поділити на 3 види:
страховий запас готової прод-ї на складі
страх. виробн. запас
динамічний страх. запас
Виділ. 2 види резервів:
заг. резерв грош. коштів, який покликаний покривати будь-які зміни в кошторисі спричинені впливом фактору ризику
спец. резерв, який скл. з надбавок на покриття зростання цін і різних затрат за окремими позиціями
диверсифікація – являє собою одночасний розвиток багатьох напрямків дія-ті, видів вир-ва, розширення к-сті об’єктів інвестування, асортименту виробів та інше.
В найбільш повному вигляді принцип диверсиф-ї реал-ся в «теорії портфеля».
Диверсифікація – це процес розподілу кап-лу між різними об’єктами вкладення, що безпосередньо не пов’язані між собою.
Осн. напрямки диверсиф-ї ризиків:
дивер-я різних видів дія-ті
диверсиф-я постач-в товарів
диверсиф-я портфеля ЦП
диверсиф-я асорт-ту прод-ї
диверсиф-я депозит. портфеля
лімітування – це встан-ня ліміту, тобто граничних сум затрат, продажів, кредиту тощо.
самострахування – означає, що підприємець швидше підстрахується сам, аніж купить страховку в страх. компанії.
Осн. завдання самостр-ня – оперативне подолання тимчасових труднощів у фін.-комерц. дія-ті.
Самостахування – це група заходів для внутр. страх-ня ризиків, яка покликана забезп. нейтралізацію негат. фін. наслідків ризиків у процесі розвитку під-ва.
страх-ня ризику – вираж. у тому, що інвестор готовий відмовитися від частини своїх доходів аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зведення ризику до нуля.
В процесі страх-ня осн. увага повинна бути приділена узгодженню розміру страхових платежів, який визн-ся такими факторами:
а) розмір страх. суми, що відшкодовується
б) заг. період страх-ня
в) страх. тарифи
хеджування. Здійснення опер-й дозволяє уникати цінового та інфляц. ризиків при здійсненні під-м угод на товарних чи фондових біржах.
придбання додатк. інф-ї про вибір і рез-ти.
Інф-я відіграє важливу роль у РМ. Під-во часто приймає рішення, коли рез-ти вкладення кап-лу не відомі і засновані на неповній інф-ї.
Наявність інф-ї робить точнішим прогноз і дозволяє знизити ризик. Це робить інф-ю товаром.
Вар-ть повної інф-ї розрах. як різниця між очікуваною вар-тю якого –небудь вкладення кап-лу, якщо є повна інф-я і очікуваною вар-тю, якщо інф-я неповна.