1. Походження та розвиток банків.
Виникнення банків і банків. справи історично пов’язано з потребою ринків. У посередні діяльності з розміру та обміну цінностей, що виконували функцію грошей при обмінних та торгівельних операцій. Потреба в розвитку банків. послуг посилювалася одночасно з розвитком та розширенням торгівлі. Поява грошей, як універсального товару перетворила примітивний механізм бартерного обміну в обіг товару через операції купівлі-продаж між виробником товару та його споживачем почали виникати різні посередники. На окремих етапах розвитку та розширення ринку посередниками виступали з одного боку перекупники, купці або система торгівельних послуг, з іншого боку міняйли, банкіри та фін.-кредитні системи. Відповідно слова схожі за звучанням зі словом банк увійшло до більшості європейських мов одночасно в епоху Середньовіччя і одночасно різні поняття зі сфери обміну. В 16-17 ст. купівецькі гілдії деяких міст Венеції, Мілану, Амстердаму, Гамбурга створили спеціальний жиро-банк для здійснення безготівкових розрахунків між своїми клієнтами купцями. Дані банку вели розрахунки між клієнтами в спеціальних грошових одиницях виражених у певних вагових кількостях благородних металах. Свої вільні кошти банки надавали кредити державі, містам привілейованим зовнішньо-торгівельним компаніям.
В Україні формування банків .системи припадає на 19-поч. 20 ст. і пов’язане з появою мережі установ державного банку Російської імперії, контори якого були відкриті 1860р.Києві, Одесі, Харкові і відділення у Полтаві. На поч. 20 ст. в Україні сформувалася державні, іпотечні, акціонерні, приватні, сільські, міські, громадські банки, товариства взаємного кредитування, позичково-ощадні каси, ломбарди. Сьогодні банки перетворилися на важливі суспільні інституції, які пропонують широкий спектр послуг для юридичних і фізичних осіб від обміну валют до кредитування гігантів укр. промисловості.
2. Поняття, призначення та класифікація банків.
Сучасний банк - універсальна фінансове під-мство, що здійснює професійне управління грошовими ресурсами суспільства і виконує відповідні специфічні функції в економіці на законній підставі та під юрисдикцією держави органи, які забезпечують регулювання та контроль банків. діяльністю.
Основним нормативним документом який регулює банків. діяльність в Україні це Закон «Про банків. діяльність » від 17грудня 2000р.
Залежно від обраних критерій та ступеня деталізації виділяють різні за структурою кількістю та змістом функцій банку, зокрема відповідно до рішення основних цілей і завдань, які покладені на банки виділяють такі групи функцій:
1. платіжно-розрахункова – посередництво банків при платежах та розрахунках.
2. ощадно – капіталотворча – залучення тимчасово вільних ресурсах суспільства, зокрема у мобілізації грошових доходах і заощаджень та перетворення їх у реальнодіючий капітал.
3. кредитно-інвестиційна – надання тимчасово вільних коштів під відсотки для потреб фізично та юридичних осіб які потребують усіх коштів.
Сучасні банки на договірних умовах забезпечують кредитне, розрахунково-касове та інше банкв. обслуговування юр. та фізичних осіб. Випускають платіжні документи та інші цінні папери, здійснюють купівлю-продаж та зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів, цінних емітентів. Банкам України забороняється займатися діяльністю в сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, діяльністю всіх видів страхування, крім страхового посередника. Банк може мати у власності нерухоме майно вартістю не більше 25% капіталу банку.
Банки класифікуються:
1) за формою власності: а) унітарні; б) колективні
2) залежно від організації форми банки з колективною формою власності представлені: а) акціонерними товариствами відкритого і закритого типу; б) кооперативними банками
3) за походженням капіталу розрізняють банки з вітчизняним капіталом за участю в інозем. капіталу, і на 100% інозем.к апіталом.
4) залежно від розмірів активів банки поділяються: а) малі (від 400млн. до 1млрд.300грн); б) середні(1млрд.300грн до 2,5 млрд. грн.); в) великі( більше 2,5 млрд. грн.).
5) залежно від діапазону: а) універсальні ( всі здійснюються операції); б) з клієнтською спеціалізацією (біржові, кооперативні банки); в) з галузевою спеціалізацією (с/г); г) функціонального спеціалізацією (виконують вузьке коло спеціалізованих операцій: інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні, облікові, депозитні, поштово-пенсійні, промислові, агропромислові, біржові, лізингові, торговельні).
3. Особливості функціонування, встановлення та розвиток банківської системи України.
Банківська система – специфічна економічна і організаційно-правова структура, яка забезпечує функціонування грошового ринку та економіки загалом.
Етапи становлення банківськ. системи:
І етапи 1988-1990р.-створення прототипу систем укр. комерційних банків у складі банків. системи СССР.
ІІ етапи 1991-1півріччя 1992р.-переєстрація укр. комерційних банків і початок формування банків. системи України як незалежності держави.
ІІІ етапи 2півріччя 1992р.-1993р.- розвиток банків. системи Укр.. в умов становлення економічного і політичного суверенітету.
IV етапи 1994-1996р.- розвиток банків. системи на 1- му етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами. НБУ в цей період встановив і ввів у практику єдині правила діяльності україн. банків. Завдяки ефективним діям НБУ уряду вдалося призупинити інфляцію, невиправдано високе зростання цін падіння виробництва. 1996рдля проведення ситуації проведена грошова реформа.
V етапи 1997-1998р.- розвиток банків. системи в умовах поглиблення фінан.- економічної кризи, поступового переходу до поєднання монетарних методів управління економікою і заходами щодо її структурного реформування.
VІ етапи 1999р.-посьогодні – розвиток банків. системи в умовах реконструкції і економіки, падіння доходності банків. операцій, укрупнення та консолідація капіталу банків. Головною метою стратегічного розвитку сучасної банків. системи є створення надійної ефективної і прибуткової банків. системи, яка б максимально задовольняла вимоги і потреби клієнтів і була б стійкою до криз.
4. Створення та реорганізація банку.
Банки незалежно від місця їх розташування та територіального характеру діяльності зобов’язані проходити реєстрацію в реєстрі юридичних і фізичних осіб НБУ. З моменту реєстрації банків НБУ державному реєстрі банків він вважається створеним і набуває статусу юридичної особи. Учасниками банку можуть бути юридичних і фізичні особи, резиденти і нерезиденти, також держава в особі Кабінету Міністрів Укр. або уповноваженим особи уповноваженими ними органів.
Учасника банку не можуть бути юридичні особи яким банк має істотну участь, тобто володіє 10 або більше % статутного капіталу, об’єднання громадян, релігійні і благодійні організації. Статутний капітал банку становить 10 млн. євро. формування та збільшення статутного капіталу може здійснюватись шляхом грошових внесків. Голова правління банку та головний бухгалтер повинні мати досвід попередньої керівної роботи у банках.
На керівні посади не можуть призначені такі особи:
1. які не виконали зобов’язань щодо оплати боргу стосовно будь-якого банку або юридичної і фізичної особи;
2) незаконні дії яких у минулому спричинили банкрутство або інші юр. особи;
3) перебувають у родинних зв’язках із членами Ради банку;
4) притягувалися до кримінальної відповідальності або були звільненні на вимогу НБУ.
Банки можуть створювати відокремлені структурні підрозділи, філії та представництва, реєстрація яких здійснюється шляхом внесення відповідної інформації до державного реєстру, а з метою поліпшення обслуговування клієнтів та виконання та обмінні пункти.
5. Організаційна структура банку.
Організаційна структура банку визначається структурою органів управління банком, структурою функціонування підрозділів і служб банку.
Основним органом управління банком є збори акціонерів банку, які збираються раз на рік і здійснюють загальне керівництво банку.
Збори акціонерів обирають Голову і Раду банку на 5рокі:
1) Голова і Рада банку здійснюють загальне керівництво діяльністю банку в період між зборами акціонерів. Засідання Ради банку збирається 1 раз на квартал.
2) Правління банку є виконавчим органом, здійснює керівництво і управління поточної діяльності банку. Збирається не більше 2 разів на місяць. Голова правління банку керує всією його діяльністю, представляє банк в інших організаціях, підписує договори, несе відповідальність за його роботу.
3) Ревізійна Комісія банку є його контролюючим органом, формується з представників акціонерів і затверджує рішенням збору акціонерів.
Функціональними підрозділами, які здійснюють банків. операції та обслуговують клієнтів є управління і департаменти.
Зокрема в універсальному банку виділяють такі управління і департаменти: 1) управління прогнозування діяльності; 2) управління маркетингу і зв’язків з клієнтурою; 3) кредитне управління; 4) управління депозитних операцій; 5) управління розрахунково-касового обслуговування; 6) управління посередницькими операціями; 7) управління філіями банку; 8) управління аналізу і статистики; 9) тарифний комітет; 10) комітет з управління пасивами і активами.
Крім управлінь до організаційної структури відносять служби банку: відділ кадрів, бухгалтерія, адміністративно-господарський відділ, юридич. і ревізійний відділ, відділ впровадження і експлуатації електронно-обчислювальних машин.
6. Ліцензування банків і банківської системи.
Банківська ліцензія – це документ, на підставі якого банки право здійснювати в комплексі базові банківські операції.
Ліцензія на виконання окремих операцій - це документ, який видається юр. особам, що не мають банків. ліцензії і дає їм право на виконання окремої операції з відкриття та введення поточних розрахунків клієнтів чи операції з розміщення зазначених коштів від свого імені на власних умовах і ризик.
Банківська ліцензія надається НБУ. НБУ може відновити в надані ліцензії, якщо не виконані всі необхідні умови протягом 1-го року з дати державної реєстрації банку, в такому випадку державна реєстрація банку скасовується, а банк ліквідовується. Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.
7. Реорганізація і ліквідація банку.
Одним з найважливіших заходів впливу на етапі встановлення та реформування банків. системи є реорганізація і реструктуризація банку. Останнім часом реорганізація банків є важливим інструментом перетворень по банків. секторі країни.
За змістом форма реорганізації можуть бути: 1) об’єднувальними; 2) розподільчі; 3) реорганізація шляхом перетворень.
Розрізняють об’єднувальні форми:
1) злиття – припинення діяльності 2-х банків або більше, як юр. осіб і передачу всіх майнових прав і зобов’язань цих банків новоствореному банку. 2) приєднання – припинення діяльності одного банку як юр. особи та передачу усіх майнових прав і зобов’язань іншому банку та права філії чи ліквідації філії.
До розподільчих форм:
1) поділ – припинення діяльності одного банку як юр .особи і передачу розподільчим актом у визначених частинах усіх його прав і зобов’язань кільком новоствореним банкам.
2) виділення – створення банку або кількох банків яким за розподільчим актом у відповідних частинах переходять майнові права і зобов’язання банку котрий реорганізуються.
3) зміна юр. статусу товариства - у вигляді якого було створено банк.
8. Банківські об'єднання: порядок створення та їх.
Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів:
1. банківська корпорація,
2. банківська холдингова група,
3. фінансова холдингова група.
Банківська корпорація - це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів банків - учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю. Банківська холдингова група - це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки. Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою. Материнській компанії має належати більше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи.Банківські обєднання ств за попередньою згодою НБУ та підлягає держ реєстрації шляхом внесення відповідного запису до держ реєстру банку. Банк може бути учасником лиш 1-го банківського обєднання . учасники банківського обєднання перед своєю власною назвою вказують назву банківського обєднання.
9. Функції та операції НБУ. Функції НБУ:
1. Центральному банку держави, який забезпечує стабільність націонал. грошової одиниці.
2. емісійного центру НБУ належить право на емісію грошей в обіг, а також випуск націон. грошових знаків.
3. валютного органу – НБУ є головним державним органом, який визначає політику. НБУ визначає структуру валютного ринку і організовує торгівлю валютними цінностями. НБУ проводять дисконтну і дивізно-валютну політику. Дисконтна полягає у змінні облікової ставки НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов’язань. Дивізно-валютна політика здійснюється на підставі регулювання курсу гривні до іноземних валют шляхом купівлі-продажу інозем. валюти на фінансових ринках.
4. банківського нагляду і контролю за виконанням банками законодавства з банківської справи. Головною метою цієї функції є безпека і фінансова стабільність банків.системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
5. функція Банка банків – відповідно до цієї функції НБУ підтримує стабільність банків.системи та розширює її кредитні можливості надаючи банкам кредити.
6. Банк держави – НБУ організовує і здійснює через органи держказначейства та уповноважені банки обслуговування держбюджету.
7. організація міжбанківських розрахунків.
8. грошово-кредитного регулювання економіки – є однією з найважливіших функцій НБУ, яка здійснюється за допомогою таких економічних інструментів:
а) визначення та регулювання грошових резерві комерційних банків;
б) облікова політика– ґрунтується на купівлі і переобліку цінних паперів;
в) рефінансування комерційних банків – погашення старої заборгованості новою, шляхом заміни короткотермінових зобов’язань довготерміновими або за допомогою випуску нових позик;
г) управління золотовалютними резервами;
д) операції з цінними паперами на відкритому ринку;
е) регулювання імпортному та експорту капіталу.
НБУ здійснює такі операції:
1. надає кредити банкам для підтримки ліквідності не нижче ставки рефінансування НБ та в порядку визначеного ним.
2. купує та продає на вторинному ринку цінні папери.
3. зберігає банківські метали, а також продає і купує банків. метали, різні коштовності, пам’ятні та інвестиційні монети.
4. веде рахунок держказначейства України без оплати і нарахування % та здійснює інші операції.
10. Структура і форми управління НБУ.
Вищим органом управління НБУ є Рада НБУ яка складається з 14 членів. Головним завданням Ради є розробка та контроль здійснення основних засад грошово-кредитної політики. Рада НБУ не має права втручатися в оперативну діяльність правління НБ.
Основним керівним органом НБУ є правління, яке забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики відповідно до основних засад грошово-кредитної політики.
Очолює управління голова НБУ, голова призначається ВРУ терміном на 5 років і несе одноосібну відповідальність за діяльністю банку перед ВРУ та президентом.
Головному банку забороняється надані прямих кредитів в будь-якій валюті для фінансових витрат держбюджету.
11. Структура і форми управління НБУ.
Вищим органом управління НБУ є рада НБУ, яка складається з 14 членів. Головним завданням ради є розробка та контроль здійснення основних засад грошової політики. Рада НБУ не має права втручатися в операційну діяльність, правління НБУ. Основним керівним органом НБУ є правління, яке забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики. Очолює правління голова НБУ. Голова НБУ призначається терміном на 5 років і несе одноосібну відповідальність за діяльність банку перед Верховною Радою та президентом України.
Голові банку забороняється надання прямих кредитів як в національній та і в іноземній валюті для фінансування витрат державного бюджету.
12. Банківські ресурси,їх види та класифікація.
Ресурси банку - це сукупність грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення активних та ін. операцій.
Банківські ресурси можна вважати в певній мірі банківським капіталом.
У нормативних актах залежно від структури,способу формування та оцінки виділяють такі поняття банківського капіталу:
1) капітал банку-це загальна вартість активів банку після врахування всіх його зобов’язань.
2) капітал підписний-величина капіталу, на яку отримують письмові зобов’язання акціонерів, пайовиків банку на внесення коштів за підписку на акції паїв.
3) статутний капітал-сплачений та зареєстрований підписний капітал.
4) капітал регулятивний-складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначається нормативно-правовими актами НБУ.
Найбільш поширеною є класифікація банківських ресурсів за економічним змістом та їх поділ на власні, запозичені та залучені ресурси банку.
Залучені кошти - це кошти, акумульовані банком на рахунках клієнтів як депозити, придбані на грошовому ринку, міжбанківські кредити та кредити
Залучені ресурси банку існують в двох основних юридично-правових формах:-у формі депозитів;- короткострокових боргових цінних паперів.
Запозичені кошти - це ресурси, які банк отримує у вигляді позик або шляхом продажу на грошовому ринку власних боргових зобов’язань, а також кореспондентських банків, міжбанківські кредити, кошти інвесторів, вкладені боргові зобов’язання банків. Запозичені банківські ресурси також характеризуються двома юридично-правовими формами реалізації:- кредитні операції від інших банків;- цінні папери субординованого боргу.
Субординований борг-борг,який виникає у КБ в разі залучення коштів інвестора з метою включення їх до капіталу банку.
Мета даного залучення-підвищення рівня капіталізації КБ.
Кошти залучаються на строк не менше 5 років і повинні мати строк погашення не менше 5 років. Сума даних коштів щорічно зменшується на 20% від його первинної вартості протягом останніх 5 років. У випадку банкрутства чи ліквідації кошти повертають інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів.
Структура банківського капі лату не є сталою за кісним складом і змінюється протягом року залежно від багатьох чинників:- якість активів;- використання прибутку тощо.
13. Капітал банку, його склад, структура.
Передумовою ефективної діяльності банку як специфічного господарського товариства виступає створення відповідної ресурсної бази, тобто сукупності грошових коштів, що надходять у розпорядження банку з різних джерел та використовуються для здійснення активних операцій. Первісну роль у цьому процесі відіграє формування власного капіталу.
Власний капітал використовується для своєрідного захисту інтересів вкладників та кредиторів для та покриття збитків банківських операцій і складається з резервного, статутного,нерозподіленого капіталів.
Вважається прийнятним, якщо розмір власного капіталу становить не менше 4 % загальних активів банку.
Власний капітал виконує такі функції:
1) захисну-страхування вкладів і депозитів,що гарантує певний захист інтересів кредиторів банку у випадку його ліквідації або банкрутства.
2) оперативна-надає можливість банку в початковий період його функціонування профінансувати за рахунок власного капіталу, придбання ОЗ, оренду приміщення та почати фінансову діяльність.
3) регулююча-регулювання банків завдяки встановленню економічних нормативів.
4) забезпечення оперативної діяльності - дана функція для банків є другорядною, одначе власний капітал є джерелом забезпечення оперативної діяльності банку на перших етапах після створення банку.
За рахунок даного капіталу фінансується придбання меблів, впровадження систем банківського захисту, банківських технологій і систем зв’язку,оренда банківських офісів.
Існують такі класифікації капіталу банку:
1) за організаційно-правовою формою діяльності банків:-акціонерний;-пайовий.
2) за формою інвестування:-в грошовій формі;-в матеріально-речовій;-в формі фінансових активів.
3) за джерелами формування:-статутний;-резервний;-нерозподілений прибуток;-субординований капітал.
Власний капітал поділяється на капітал:брутто і нетто.
Капітал Брутто-сума всіх фондів банку та нерозподілений прибуток за балансом.
Капітал Нетто-капітал брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акцій акціонерних товариств, витрат майбутніх періодів, відвернених коштів.
14. Джерела формування та напрями використання власного капіталу.
Статутний капітал може створюватися за рахунок власних внесків. Статутний ще інколи називають акціонерним капіталом. Статуний капітал банку створюється у формі акціонерного товариства. Формується шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій: простих та привілейованих.
Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку і поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Не отримують дивідендів, якщо банк не одержує прибутків та їм нічого не гарантується при ліквідації банку. Вони вкладають свої акції на весь період функціонування.
Власники привілейованих акцій одержують фіксований розмір дивідендів незалежно від розміру прибутку, одержаного банком. У разі ліквідації банку та розподілі його майна дана група акціонерів має переваги порівняно з власниками звичайних акцій:має право на повернення вартості привілейованих акцій після того як задоволені всі грошові вимоги кредиторів банку. Не беруть участь в управління банком. Власний капітал поділ. на:основний і додатковий. Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви,які створені або збільшуються за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, Загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизнач. Ризик при провед. банків. операцій, за винятком збитків за поточних і нематер. активів.
15. Залучені ресурси банку, їх суть та класифікація.
Можливості банків щодо залучення коштів регулювання НБУ згідно з показником платоспроможності банків, нормативне значення якого встановлюється НБУ. Залучені та запозичені кошти не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж в 12 раз. Важливим джерелом формування і збільшення ресурсної бази виступають депозитні операції під якими розуміють пасивні операції банків із залученням грошових коштів фізичних і юридичних осіб у національній та ін. валютній формі вкладів шляхом їх зарахування на відповідні рахунки за певних умовах.
Депозит-грошові кошти в національній та іноземній валюті передані власником або ін. особою за його доручення у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах.
На процес формування заощаджень юридичних і фізичних осіб впливають такі чинники 5 груп:І група охоплює державну політику, спрямовану на забезпечення політичної стабільності та сталий розвиток національної економіки, запобігання кризовим ситуаціям, сприяння розвитку підприємства.
ІІ група пов’язана з динамікою економічних показників: інфляція, безробіття, а також з економічним розвитком регіонів та їх інфраструктури.
ІІ група стосується розвитку банківської системи та систем кредитно-фінансових інвестицій. ІV група пов’язана з довірою до банків та ін. інститутів, ступеня поінформованості населення про їхню діяльність.
Vгрупа визначається демографічною ситуацією в Україні.
На сьогодні згідно положення «Про порядок здійснення банками України операцій з юридичними особами» виділяють такі класифікації:1)залежно від строку та порядку повернення коштів(депозити на вимогу,строкові вклади,накопичувальні, умовні вклади);2) за характером сплати процентів(авансом, щомісяця, щовкартала, після закінчення року, після закінчення строку дії договору).
16.Види депозитів банку.
Основними видами депозитних операцій є:Депозити до запитання-грошові кошти або банківські метали, що розміщуються вкладниками в банках на умові видачі вкладу на першу вимогу вкладника або здійснення платежів за розпорядженням власника рахунку.
Особливості даного виду:
1)вклади розміщуються в банку на поточному рахунку клієнта;
2)кошти з даного розрахунку можуть вилучатися в будь-який час;
3)дані вклади є не стабільними, що обмежує можливість їх використання для позичкових та інвестиційних операцій.
4)власникам за даними вкладами сплачується низький відсоток або зовсім не сплачується.
5)для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточного рахунку банк стягує з клієнта комісійну винагороду.
До депозиту до запитання відносять і кредитові залишки на контокорентних рахунках-це рахунок, на якому обліковуються власні кошти клієнта і кредити банку. Формою залучення банком вкладів до запитання є поточний рахунок з овердрафтом. Відмінність даної форми залучених вкладів-це не регулярний характер і наявність кредитного залишку.
Депозити строкові-грошові кошти або банківські метали, розміщені вкладниками в банку на визначений договором строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банком за встановлений період. Характеристики даних депозитів:1)вони стабільні і зручні в банківському плануванні;2)за ними сплачується високий відсоток, рівень якого диференційований залежно від строку,виду внеску.3)деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу.
Різновидом є умовні вклади - вклад, який робить клієнт на певних умовах. Даний вид вкладу обліковується як строковий, якщо договором визначено строки зберігання умовного вкладу. Якщо строки не визначено, то це вклад на вимогу.
Процентні ставки за депозитними операціями встановлюють банки самостійно. НБУ встановлює індикативні розміри процентних ставок для банків з урахуванням ситуації на грошово-кредитному ринку.
17.Сертифікати банку та їх різновиди.
Сертифікати-це письмове свідчення банку емітента про внесок коштів, який підтверджує право вкладника або право наступника на одержання після закінчення встановленого терміну суми внеску і відсоток за даним вкладом. Сертифікати бувають:депозитні(надають юрид. особам) і ощадні (фіз. особам).
Ощадний депозитний сертифікат-це письмове свідоцтво банку про депоновані грошові кошти. Яке засвідчує право власника сертифіката або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладів та процентів, встановлених сертифікатом у банку,який його видав.
Ощадні сертифікати можуть випускатися за ініціативи банку одноразово або серіями, іменними або на пред’явника, на вимогу або на строк, процентні,купонні, без купонні.
Купонний ощадний сертифікат-ощадний сертифікат, що має окремі купони на кожному з яких зазначено строк виплати % плати. У разі настання цього строку банк відриває купон і виплачує власнику сертифікат доходів згідно визначеного проценту.
Безкупонний ощадний сертифікат-сертифікат,який немає окремих відривних купонів. В цьому випадку % сплачуються разом з поверненням суми вкладу.
Процентний-сертифікат,який випущено банком з визначеною ставкою. Ощадний сертифікат може бути номінований в нац. і іноз. Валюті, не може бути номінований в банківських металах.
За депозитною природою схожий на сертифік. банків. вексель, який засвідч. безперервне право його власника отримати і безумовне зобовяз. векселедавцея сплатити після настання домовленого терміну певну суму особі, яка дала гроші в кредит банкові. В Укр. банк. векселі не застосов. Важливу роль щодо залучення вкладів відіграє % політика банку, а також гарантія повернення вкладів.
18. Позичковий капітал банку та його складові.
До запозиченого капіталу належить:
1)кошти від емісії та продажу облігацій;
2)кредити отримані в інших банках. Запозичені кошти відрізняються від залучених тим, що ініціатива залучених коштів належить банку.
1.Облігація - це цінний папір, що емітується для запозичення коштів. Власник облігацій набуває права на одержання фіксованого прибутку протягом терміну дії .З настанням терміну погашення банк повертає власнику номінальну вартість даного цінного паперу. Банківс. облігація не набула розвитку в Україні.
2. Міжбанківськ.кредит – кредит, який надається одним банком іншому, як правило, кред.ресурсами торгують фін.стійкі банки, в яких є надлишок ресурсів. Міжбанк.кредит здійсн.багками-позичальниками з метою розширення своєї кредитної діяльності, а також регулювання показників ліквідності банку.
3.Кошти, які можуть бути придьані на кредит.аукціоні НБУ. До участі в кредитному аукціоні допускаються банки, які виконують економічні нормативи. Своєчасно побають НБУ звітність, а також повертають вчасно отриманий кредит. Єдиним продавцем виступає НБУ.
19. Основи класифікації банківських операцій і послуг.
Усі банки незалежно від форми власності та спеціалізації виконують такі базові операції:1)операції із залученням тимчасово вільних грошових коштів у депозити, тобто депозитні операції.2)операції пов’язані зрозрахунково-касовим обслуговуванням клієнтів, тобто розрахункові і касові операції.3)операції з кредитного обслуговування клієнтів, тобто кредитні операції.
Загалом банківська діяльність зводиться до здійснення банківських операцій, надання послуг та пропозиції продуктів. Банківські операції визначаються як сукупність різних видів і напрямів діяльності банків у сфері фін-кредитних відносин з метою одержання прибутку, залучення грошових коштів і їх розміщення, здійснення кредитування і розрахунків, проведення емісійної діяльності,купівля-продаж цінних паперів та валютних цінностей.
Основу банківського продукту формують різного роду банківські послуги-це дії банку, які спрямовані на зростання його прибутковості або це надані клієнтам різноманітні види банківської діяльності, які супроводжують банк. операції.
Банківські операції відрізняються за змістом. Вони слабо посилюють ризики банківських зобов’язань, не передбачають формування нових резервів. Плата за послуги встановлюється у формі комісійної винагороди. До основних банківських послуг належать:залучення коштів і х подальше розміщення у інвестиційно-кредитному та іншому портфелях.
Види банківської діяльності:
1)інвестиційне фінансування
2)інвестиційні кредитування.
Найбільш поширена класифікація банківських операцій:
1)залежно від специфіки банк.діяльності:-традиційні-депозитні,кредитні,касово-розрахункові;-нетрадиційні-операції з надання в користування сейфів, консалтингових послуг, трастових операцій.
2)залежно від порядку формування і розміщення фін.ресурсів банку:-активні;-пасивні.
3)залежно від суб’єктів, яким надано банківську операцію:-для фізичних осіб;-для юридичних.
Крім того всі банківські операції об’єднують за функціональними ознаками у відповідні групи операцій,ключовими серед яких є:
Кредитні операції-це операції з надання банком позики у тимчасове користування вільних грошових ресурсів на умовах платності, забезпеченості, поворотності, строковості та цільового характеру.
Розрахунково-касові-надання таких послуг як збереження коштів клієнтів на відповідних рахунках, отримання платежів на користь клієнтів та здійснення грошових переказів за дорученням власників коштів, прийняття готівкових коштів для зарахування на рахунок клієнтів та видача готівки з цих рахунків через операційну касу банку.
Інвестиційні операції-операції вкладання фінансових ресурсів у різноманітні цінні папери, інші боргові зобов’язання шляхом придбання цих фондів цінних паперів на фондових біржах і організованому позабіржову ринку.
Депозитні операції.
Міжбанківські операції-цеоперації з не депозитного залучення ресурсів на міжбанківському ринку, а саме отримання кредиту від ЦБ банку, позик від інших КБ, операцій з надання позик банкам та розміщення депозитів у ЦБ. Емісійні операції. Засновницькі операції-безпосередня участь банку у створенні нових господарських суб’єктів. Комісійні операції-операції,від здійснення яких банки отримують дохід у вигляді комісій. Посередницькі операції-це послуги банків з розміщення цінних паперів емітентів на первинному фондовому ринку. Брокерські та дилерські послуги та інші види операцій на грошовому ринку, в яких банки виступають як посередники, поєднуючи інтереси різних сторін фінансових угод.
Банківські операції банки мають право здійснювати на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ.
20. Пасивні банківські операції та їх характеристика.
Пасивні операції банків - це операції з мобілізації ресурсів банку, які пов’язані з формуванням власного капіталу та ресурсної бази банків. Забезпечують проведення активних операцій з метою досягнення запланованих показників доходності та є запорукою ліквідності та платоспроможності.
За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування власних, залучених або депозитних і позичених.
Операції з формування власних ресурсів охоплюють: операції з формування статутного капіталу банку,резервного капіталу банку,страхового капіталу банку, операції з формування іншого капіталу банку, який створено за рахунок прибутку і використання відповідних до рішення прийнятого вищою управлінською ланкою, операції пов’язані з формуванням і розподілом банківського прибутку. Операції з формування залученого капіталу наз. пасивними депозитними операціями, які відображають процес залучення і обліку в банківському балансі тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб банків, які зберігаються на різних рахунках. Позичені або не депозитні ресурси банку-це кошти інвесторів через емісію та розміщення власних незабезпечених боргових зобов’язань. Позичкові ресурси банку мобілізуються через здійснення пасивних кредитів та інвестиційних операцій.
21. Активні банківські операції та їх характеристика
Активні операції - це операції з розміщення банками власного капіталу та залучених ресурсів з метою отримання доходів, забезпечення діяльності і підтримання необхідного рівня ліквідності, тобто це операції з розміщенням мобілізованих банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби.
Серед активних операцій банку виділяють:
розрахункові операції пов’язані з платежами клієнтів;
фондові операції з купівлі – продажу цінних паперів;
операції з купівлі продажу банківських металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках.
Активні операції банки здійснюють у межах наявних ресурсів, тобто у межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку у НБУ при проведенні операцій безготівковому порядку і в касі при проведенні операцій з готівкою.
22. Характеристика банківських послуг.
Універсалізація банківської діяльності, зростання конкуренції між банками та необхідністю отримання додаткового доходу пов’язане з впровадженням обмінних послуг, особливістю яких є:
для надання послуг банкам непотрібні додаткові ресурси найбільшу частино доходів від надання послуг банки одержують у вигляді комісії;
при наданні послуг діяльність банків спрямована на вчинення юридичних дій, які безпосередньо не пов’язані з матеріальними наслідками.
Виділяють такі банківські послуги:
посередницькі – це послуги в наданні яких бере участь третя сторона-банк, що виступає посередником між замовником і виконавцем;
консультативні – банки надають з питань бух. обліку, звітності, оподаткування, аналізу фін.-господ. д-сті, зовнішньо-економічної діяльності та ін. видів ек. - правового забезпечення підприємницької дія-ті юридичних і фізичних осіб;
інфляційні – до них відносять одержання, придбання накопичення відповідно до чинного законодавства документованої або публічно оголошеної інформації громадянами , юридичними особами та державою, а також виконання, поширення і зберігання інформації;
трастові – засновані на договірних правових відносинах, за яких засновник передає своє майно у розпорядження договірному власнику для управління в інтересах третьої особи-бенефеціара.
23. Сутність розрахункових відносин і принципи їх організації.
Грошовий оборот – це грошових розрахунків, не залежно від способу і форми їх здійснення.
Грошовий оборот розрізняють на макро- та мікрорівнях економіки.
Суб’єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні та споживанні внутрішнього ВВП. Їх об’єднують такі групи, фірми, домашні або сімейні господарства, держава та ін державні структурні фінансові посередники.
Взаємовідносини між суб’єктами грошового обороту здійснюється через такі ринки:
ринок ресурсів
фінансовий ринок
світовий ринок
Усі суб’єкти грош. обороту на певних підставах повинні одержувати грошові доходи які витрачають або зберігають, і цим самим впливають на економічний процес.
Основну частину грош. обороту становить платіжний оборот, у якому гроші функціонують як засіб платежу, використовується для погашення боргових зобов’язань. Грош. оборот здійснюється як в грошовій так і в безготівковій формах.
Безготівковий грошовий оборот – це рух грошових коштів без використання готівкових грошей, шляхом списання сум за рахунками банку чи за рахунок взаємних вимог.
Загальні принципи організації системи безготівкових розрахунків в Україні визначені інструкцією №22 « про без готівку в Україні в національній валюті», яка затверджена постановою правління НБУ від 21 січня 2004 року.
Переваги безготівкового обороту над готівковим такі:
прискорений обіг грошових коштів господарських суб’єктів;
значно скорочуються витрати обігу
збільшують можливості держави щодо регулювання грошової сфери
Безготівковий і готівковий оборот становить єдиний грошовий оборот країни, в якому функціонують єдині гроші єдиного найменування, які виражають одні і ті ж економічні відносини, що виникають в процесі суспільного відтворення.
24. Безготівкові розрахунки їх суть, значення, класифікація і принципи організації.
Безготівкові розрахунки поділяють на:
за складом учасників:
міжбанківські,які обслуговують відносини між клієнтами
міжгосподарські
за об’єктами розрахунків:
розрахунки за товарними операціями
розрахунки за ін. платіжних операцій( сплата податків та перерахунок ін. платежів до державного бюджету
залежно від місця проведення без гот. розрах.
внутрішньо державні
міждержавні розрахунки
Організація безготівкових розрахунків здійснюється на основі таких принципів:
грошові кошти всіх господарських суб’єктів підлягають обов’язковому зберіганню на поточних або ін. розрахунків в установах банку
безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюється через банки шляхом перерахунку коштів із поточних рахунків платників на поточні рахунки одержування коштів
розрахунки з постачальниками за товарно-матеріальні цінності і послуги проведення як прав після надання послуг
банки списують кошти з розрахунків тільки за розпорядженням їх власників крім випадків у яких безспірне списання коштів передбачених законодавством Укр., а також за рішенням суду та виконавчими приписами нотаріуса
доручення підприємства на перерахунку коштів приймаються банками до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунки або за рахунками платіжного кредиту банку
зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум із розрахунків платника
банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх щодо перерахунків коштів із рахунків
п-ва самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при вкладанні між собою договорів
взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів, розглядаються сторонами претензій позитивного порядку без участі банку
Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати конкретним вимогам, головною з яких є забезпечення своєчасно своїм п-вом грош. коштів за поставлену ним продукцію чи наданні послуг чим сприятиме прискоренню обігу оборотних коштів у розрахунок.
25. Платіжні інструменти. Механізми розрахунків за допомогою платіжних доручень, платіжних вимог, платіжних вимог-доручень, чеків, акредитивів, векселів.
У сучасних умовах застосовують такі форми платіжних документів або форми розрахунків:
1. Платіжні доручення – це документ, який письмово оформлений доручення м клієнта банку, що його обслуговує на перерахування визначеної суми коштів із свого рахунку. Це найпоширеніша форма розрахунків за фактично відвантажену продукцію для перерахування п-ми сум які належать фізичним особам а саме ЗРП, пенсія на їх виконання вкладника протягом 10 календарних днів після його виписки. День замовлення доручення враховується. Терміни між датою надходження в банк і датою зарахування коштів на рахунок одержувача не повинен перевищувати 3 днів.
2. Платіжна вимога –доручення – це комбінований документ, в якому передбачаються два види дій:
- вимога продавця до покупця оплатити надіслані йому комерційні документи на відвантажені товари та доручення покупця своєму банку оплатити видані документи і перерахувати кошти продавцеві. Банк приймає це доручення 20 календарних днів від дати його випуску.
3. Платіжна вимога – це письмове доручення одержувача грошей своєму банку стягнути кошти з боржника(платника) такі стягнення здійснюють тільки за рішенням судді.
4. Чеки – це письмове розпорядження власника поточного рахунку(чекодавця) виплатити кошти пред’явнику чеками. Чеки для безготівкових рахунків національними розрахунковими чеками. Чеками можна розраховуватися між юридичними особами та між юрид. та фіз. особою між особами розрахунок чеками заборонений. Чек повинен бути пред’явлений до оплати протягом 10 днів протягом його випуску.
5. Акредитив – це зобов’язання банку оплати платіжну вимогу яку він дає на прохання свого клієнта його постачальнику за умови дотримання останнім передбачених в акредитиві умов постановки. Акредитив виписується платником не більше на 15 днів, не врахов. терміну перескладання документів між банками, а банк на прохання платника продовжує ще на 10 днів.
6. Міжкасові доручення які складають фін. органи, банки, ін. п-ва у тих випадках коли їм надане право безспірного стягнення коштів 10 днів не враховується.
7.Вексель – безумовне грошове зобов’язання, за яким одна особа зобов’язується оплатити ін. визначену суму коштів у визначений строк. Розрізняють простий і переказний векселі.
26. Суть та значення системи міжбанківських розрахунків.
Міжбанківські розрахунки – розрахунки являють собою с-му організації та здійснення платежів за грошовими вимогами та зобов’язань, що виникають між банківськими установами.
В Укр. реалізуються загальні принципи організації міжбанківських розрахунків які склалися у світовій практиці і які основані на таких умовах:
1) за рахунок міжфілійних оборотів дані розрахунки виконуються якщо операціями за платіжними картками обслуговують філії цього самого банку, а також головна установа банку в даному випадку проводить міжфілійні розрахунки з кліринговою с-мою.
2) через клірингові палати. Кліринг – це с-ма безготівкових розрахунків, що базуються на заліку взаємних вимог і зобов’язань фіз. і юридичних осіб. Вони вик. середині банку. Важливою функцією клірингових палат є її участь у підготовці розрахункових документів для своїх учасників після кожного циклу клірингу. За його результатами складається звіт про платіжні операції з визначення нетто-позиції кожного учасника з допомогою взаємної компенсації загальної грошової суми платіжних доручень, чеків і платіжних умов.
3) через кореспондентські розрахунки, які відкриваються комерційними банками один у одного. Перевагами цього виду є обмеженість кола учасників розрахунків. Зазвичай приймається участь у цих розрахунках 2 банками. Недоліки велика трудомісткість та внески витрати на здійснення даних розрахунків погіршення стану ліквідності.
4) через кореспондентські рахунки відкриті банками НБ. Це повні розрахунки, що виконуються індивідуально на валовій основі і їх характериз. Як брутто-платники.
ЦБ здійснюючи ці розрахунки є централізованими установами, що відкривають коресп. рахунки для комерційних банків. За кореспонд. Рахунками здійс. такі операції:
- кредитно –розрахункового, касового та ін. обслуговування клієнтів.
27. Порядок проведення міжбанківських розрахунків.
Кореспондентські відносини – це договірні відносини між банками з метою виконання кожним з них для іншого певних операцій та послуг пов’язаних з розрахунками між клієнтами.
Організація кореспон. відносин передбачає відкриття рахунків один у одного.
Кореспондентський рахунок – це рахунок одного банку відкритий іншому банку. Остатній банк за дорученням і за рахунок першого здійснює різні платежі банк рахунок в якому рах. відкритий іншому банку і небанківським ст-рам при відкритті. В коресп. договорах обговорюються види послуг який один банк надає ін, порядок відкриття рахунку, підтвердження і виконання акредитивів та ін. розрах. операцій. розмір комісійної винагороди, спосіб передавання та захисту інформації.
Строк договору відповідальність і санкції за порушення. Рахунок одного банку іншому має дві назви, залежно від того чи йдеться про нього з погляду банку, що надає послуги за рахунком, чи з погляду банку, що кредитується цією послугою. Для банку,що користується цією послугою рахунок має назву НОСТРО(наш рах.у вас),банк наз. банк-ностро або банківським кореспондентом.
Для банку що надає послуги рах.має назву ЛОРО, а банк наз .банком-лоро або банком кореспондентом. Банклоро визначає умови використання рахунку ностро, а саме:
встановлює комісійні за платіжні послуги, що ним надаються
визначає умови, щодо мін. рівня залишків
здійснює контроль розміру кредиту
в Укр. практиці використовують такі коресп. рахунки:
1) відкриті на взаємній основі
2) відкриті в односторонньому порядку
3) відкриті банками 2-го рівня в регіональному управлінні НБУ
4) технічні 5) клірингові
28. Структурна побудова електронних платежів.
Для забезпечення міжбан .розрах. створюються спеціальні платіжні системи. Укр. створила досить оперативну,ефективну і надійну сис-му міжбан. розрах., сис-му електронних платежів, що відповідає міжнар. стандартам. У сис-ній побудові с-мі електронних платежів чітко визначає три рівні : - нижній, - середній, -верхній.
На верхньому рівні функціонує операційне управління НБ ,центральна розрахункова палата з програмно-технічним комплексом АРМ-1 з с-мою захисту інформації та електронної пошти. Середній рівень – це територіальне управління НБУ , Територіальні розрахункові палати. Разом з програмно-технічним комплексом АРМ-2 засоб захисту інформ. та електрон. пошти.
На нижньому рівні перебувають комерційні банки та їхні філії, учасники с-ми електронних платежів, разом із власною с-мою електронної автоматизації програмно технічного контролю. АРМ-3 засобами захисту інформац. те електрон. пошти крім с-ми електронних платежів міжбанк. розрахунків можуть здійснюватися і через ін.с-ми, а саме внутрішньобанківську платіжну с-му комбінацію внутрішньобанк. платіжної с-ми і с-ми електронних платежів. Головним призначенням кожної з названих с-тем є як найшвидше транспортування розрахункових документів між банкам та переказ коштів від платника до одержувача. Для цього банки повинні відкривати один для одного кореспонд. рахунки,мати недорогу швидкісну с-му зв’язку та передавання інформ. За наявності банку філій виникає проблема виходу кожної з них в с-му електрон. платежів таке входження може бути: - безпосереднім – тобто кожна філія має прямий вихід у с-му електрон. платежів де їй відкривають самостійний технічний кореспонд. рахунок.
Опосередкований вихід у с-му електронних платежів має тільки головний банк, а всі його філії здійснюють розрахунки через кореспонд. рахунки головою банку завдяки наявності власній внутрішньобанк. платіжній с-мі.
29. Механізми здійснення операцій з банківськими платіжними картками та їх види.
Платіжна картка – це документи на носії електронної інформ. у вигляді пластикової картки, що випускається кредитно-фін.установою.
Для здійсненя операцій з платіжними картками масової с-ми електронних платежів необхідно отримати ліцензію НБУ.
У світовій практиці існує безліч видів платіжних карток,які різняться за характером емітента, характером власника. Приватна особа співвласник функціонального призначення ( дебетна картка, кредитна ), технологією використання ( картки з магнітною смугою, з мікросхемою), за ступенем пільг для користувача ( стандартні, золоті, платинові). На УКР ринок активно проникають міжнародні картингові компанії «Visa”.
30. Види кас і специфіка їх діяльності.
Каса приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також приймання видачі зберігання готівкових коштів інших цінностей касових операцій.
Касове обслуговування клієнтів здійснюється банками через спеціальний підрозділ-операційну касу. В складі якої можуть здійснюватися кілька окремих:
прибуткова –видаткова --вечірня каса --каса перерахунку
Під операційною касою розуміють структурний підрозділ банку який проводить операцію з касового обслуговування клієнтів.
Прибуткові каси – здійснюють касові операції, які пов’язані з прийманням готівки від клієнтів.
Видаткові каси – здійснюють операції які пов’язані з видачею готівки. Банкам з невеликим обсягом касових операцій можуть організовуватися об’єднання з прибутково видаткові каси.
Вечірні каси – організація для приймання виручки від клієнтів яка надходить після закінчення операційного дня банку.
Каси – перерахунку - каси які здійснюють операції з перерахунку вмісту інкасаторських сумок.
Оборотна каса – структурний підрозділ розрахункового центру чи іншої установи НБУ який виконує операції з касового обслуговування установ чи ін. комерційних банків.
31. Суть, значення та характеристика касових операцій.
Важливим напрямком діяльності банків є касові операції., суть яких полягає у прийманні готівки клієнтів, зарахування її на рахунок, збереження прийнятих коштів та видачі готівки на вимогу клієнтів. Приймаючи готівку від клієнтів юр і фіз осіб банки збільшують свої резерви, за рахунок чого розширюють активні операції та забезпечують зростання своїх доходів. Видаючи готівку клієнтам банки стягують комісійну плату яка поповнює їх доходи клієнти банку через касові операції надають свої грошовим коштам депозитну форму, що сприяє їх кращому збереженню та використанню, одержанню додаткових доходів за рах депозитних %.
Банківські касові операції базуються на організаційних заходах пов’язаних з регулюванням готівкового обігу, а саме:
1. складання прогнозних розрахунків касових оборотів
2. організація контролю за виконанням прогнозних показників з надходжень і видач готівки.
3. розроблення календаря видач готівки по дням місяця і на окремих клієнтів.
4. встановлення для кожного клієнта ліміту залишку готівки в касі
5. визначення строку та порядку інкасації виручки для організації торгівлі і сфери послуг. Банківська система регулюючи касові операції залучає готівку у внутрішньобанківський оборот, завдяки чому вона збільшує свої резерви і скорочує вина готівковий обіг, поліпшує структуру оборотів готівкової маси, підвищує урегульованість і прозорість грошового обороту, обмежує використання грошей для обслуговування тіньових доходів.
32. Ліміт каси та порядок його встановлення.
Ліміт каси встановл індивідуально для кожного п-ва установою банку, яка веде його поточний рах. Розмір ліміту визначається банком на підставі заяви-розрахунку наданої клієнтом з урахуванням режиму роботи п-ва, його віддаленості від банку. Ліміт каси не встановл індивідуальним п-цем. Наявна на п-ві готівка понад ліміт каси може бути здана в установу банку через прибуткову, денну чи вечірню каси, через інкасаторів НБУ чи комерц банку, через п-ва зв’язку, якщо установа юанку розташована в ін. населеному пункті. Приймання готівки нац.
Валюти від клієнтів здійсн через каси банків за такими прибутковими касовими документами: 1.заява на переказ готівки
2. рахунки на сплату платежів
3. прибутковий касовий ордер
4. документи, установлені відповідними платіжними системами від фіз чи юрид осіб .
З каси валюта видається за такими док:
1. заява на видачу готівки
2. грошові чеки.
3. видатковий касовий ордер.
П-ва, які мають постійну готівкову виручку із щоденним здаванням її в банк – ліміт каси встановл на рівні, що забезпечить йому нормальну поч. наступного роб дня . усім ін. п-вам ліміт може встановл на рівні середньоденного надходження виручки або середньоденного витрачання виручки за 3 попер місяці. Селянські, фермерські госп-ва самостійно визначають ліміт каси, повідомляють його обслуговуючим установам банку. Якщо п-ва мають кілька рахунків у різних банках то ліміт каси встановл за місцем знаходження осн рахунку.
33. Інкасація готівки.
Здача готівки в установи банку зазвичай проводиться через служби інкасації. Ця служба видає кожному клієнту достатню к-сть спец сумок, в які касири поміщають готівкову виручку і довідку про суму вкладених грошей. Доставлені інкасатором сумки з готівкою передаються спочатку до прибуткових кас, де перевіряється їх цілість, правильність заповнення супроводж документу і відповідності фактичної к-сті сумок указаній в цих документах. Якщо зауважень нема, сумки з готівкою передаються в каси перерахунку, де вони розкриваються і перераховуються. Вся інкасована готівка оприбутковується на рахунок клієнта і передається до сховища чи видаткової каси. Важливим моментом приймання готівки касами банкує експертиза банкнот і монет та їх оброблення. Метою експертизи є визначення справжності банкноти, їх платіжності та ступеню зносу. Метою оброблення готівки є формування банкнот у стандартну упаковку, номінал та к-сть банкнот, дата і сума. Банкноти одного номіналу формуються в одну упаковку по 100 шт, яку називають корінцем.
34. Банківські кредити та їх класифікація.
Банкíвський кред?ит — надання банком у тимчасове користування частини власного або залученого капіталу, це кредити, коли однією з сторін кредитної угоди є банк. Специфічними формами кредиту є форфейтинг, факторинг, «кредит покупцю».
Згідно ЗУ «Про банки і банк діяльність» банки можуть надавати такі види кредитів:
1. кредити юрид чи фіз особам у ном та іноз валютах.
2. кредити міжбанківські – кредити які отримує сам банк для формув своїх ресурсів.
Банківські кредити класифікують за такими ознаками:
1. за строком користування—короткострокові до 1 р, середньострокові і довгострокові понад 3р.
2. за участю короткострокового кредиту формується в основному оборотний кап товаровиробника. За участю довгострокового здійсн відтворення осн кап і опосередковується інвестиційна діяльність позичальника.
3. за способом погашення — ті, які погашають одним внеском і ті, які погашають поступово протягом терміну дії кредитної угоди, кредити що повертаються до особливих умов, передбачених у кредитних угодах; кредити що повертаються кредиторам та з регресією платежів. за характером визначення % : кредити з фіксов % ставкою, з плаваючою % ставкою
4. за критерієм забезпечення — забезпечені ломбардні позики – кредити які забезпечені рухомим чи нерухомим майном.
Незабезпечені банкові – дані кредити надаються інсайдерам банку, причому розмір кредиту обмежується певною часткою банк акцій, що належать інсайдеру і базується на високому ступені довіри до позичальника. За ступенем ризику – стандартні, з підвищеним ризиком. Банківські кредити розрізняють за видами об'єкта куди кредит вкладається:під товари і товарні документи, наприклад, залізничні (одержувач позики надає право банку у випадку неповернення позики продати товар); під цінні папери; під заставу рухомого і нерухомого майна; для інвестицій тощо. Крім того, банківські кредити поділяють на активні і пасивні. В першому випадку банк дає кредит, тобто є кредитором, у другому бере кредит, тобто є позикоотримувачем. Банк може входити у кредитні відносини (брати чи надавати кредити) з іншими банками та кредитними організаціями. Що стосується підприємств, організацій, фізичних осіб, то банк щодо цього не фінансового сектора завжди виступає стороною, яка надає кредит.
35. Кредитування юридичних осіб.
Кредити юр. особам надаються:
1. кредити в поточну діяльність – це кредити які надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для придбання поточних активів.
2. кредити в інвестиційну діяльність – це кредити надані позичальникам на задоволення їх тимчасових потреб в коштах при здійсненні інвестицій.
Дані кредити надаються тільки на комерційних засадах з додержанням таких умов:
1. оцінки банку кредитоспроможності позичальника,його фін стабільності, ліквідності та рентабельності діяльності
2. кредитуються тільки ті види діяльності позичальника,які передбачені його статутом
3. позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об’єкта, що кредитується певною сумою власного капіталу.
4. банки не можуть кредити на покриття збитків госп діяльності позичальника, на формув та збільш статут кап клієнта,на внесення клієнтом платежів у бюджет та позабюджетні фонди, п-вам проти яких порушено справу про банкрутство, п-вам у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від не поставок мат цінностей, п-вам які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позичками і несплаченим %.
Осн етапи кредитного процесу:
1.розгляд заявки на отримання кредиту
2. аналіз фін стану позичальника
3. розробка умов кредиту та укладання кредитного договору
4. визначення порядку повернення кредиту
5. процедури надання кредиту
6. процедури погашення кредиту
7. контроль за кредит. операцією.
36. Форми забезпечення повернення банківських позичок (застава, гарантія, пере відступлення боргу, іпотека страхова угода).
В Укр відповідн6о до законодавства банки можуть використовувати такі форми забезпечення кредитів: застава, гарантія, іпотека, страхування, перевідступлення . Найпоширенішою є застава, яка обумовлена договором, за яким боржник добровільно віддає майно в заставу і оформляється угодою з кредитором. Предметом застави може бути будь - яке майно яке відповідно до законод Укр бути відчужене заставодавцем а також цінні папери і майнові права. Заставне майно повинне мати: високу ліквідність, здатність до тривалого зберігання, стабільну ціну, низькі витрати щодо зберігання і реалізації.
Гарантія – угода, яка укладається між банками і гарантом шляхом видачі останнім гарантованого листа і прийняття цього листа до виконання банку. Гарантом можуть бути будьякі фінансово стабільні юрид особи і банки. Гарантійний лист скл в 2 примірниках . Строк гарантії встан. як правило на 10 – 15 діб більше від строку погашення позички, повернення якої за без. гарантією.
Передвідступлення – передавання банку кредитором права спрямовувати виручку за даними вимогами і рахунками на погашення позички при настанні строку її повернення.
Іпотека – кредити під заставу нерухомого майна. Іпотека надає право банку переважного задоволення його вимог боржника в межах вартості зареєстрованої застави.
Страхування - це форма забезпеч зобов’язань постачальника перед банком здійснюється у формі страхув відповідальності, тобто клієнт надає банку страхове свідоцтво або поліс або ін. документ який підтверджує факт страхування ним кредитної операції.
Банк також може самостійно застрахувати позичку, що надається шляхом укладання зі страховою компанією угоди про добровільне страхування кредитного ризику. В даному випадку сума страх внесків додається до плати за користування позичкою. Формою виконання зобовзань є також стягнення пені і штрафу.
37. Споживчий банківський кредит та його особливості.
Споживчий кредит надається безпосередньо домашнім господарствам. Його об'єктами є товари тривалого користування (квартири, меблі, автомобілі і т.п.). Він виступає або у формі продажу товарів з від термінуванням платежу, або у формі надання банківської позики на споживчі цілі. При цьому забирається досить високий реальний процент. Споживчий кредит супроводжують додаткові комісії і збори, які збільшують вартість кредиту і формують так звану приховану процентну ставку. Часто конкретні умови кредитної угоди залежать не тільки від самого банка, але і від пари банк-продавець. Довгострокові відносини з банками-партнерами дозволяють реселерам впливати на формування кредитних пропозицій і короткострокових акцій в торгових мережах. До споживчих кредитів належать також розстрочки. В цьому випадку частина процентного боргу погашається за рахунок скидки, яка надається торговою компанією.
38. Суть,значення та класифікація банківських інвестицій.
Інвестиції – короткострокове вкладення капіталу в будь-яку галузь економіки з метою отримання доходу чи прибутку або будь-яку поточну діяльність, яка збільшує здатність економіки відтворюватись на розширеній основі.
Інвестиції класиф:
1. за формою власності – державні,приватні, іноземні,спільні.
2. за суб’єктами інвестування - фіз.,юрид осіб.
3 за об’єктами вкладення коштів – реальні,фінансові,споживчі.
4. за х-ром участі в інвестуванні : прямі – розуміють безпосередню участь інвестора при виборі інвестування коштів. Якщо прямі інвестиції мають форму вкладень у цінні папери то як правило ними забезпечується контрольний пакет акцій або ін. форма контрольної участі. Непрямі «портфельні» - здійсн у формі створення портфелів цінних паперів, які належать різним емітентам і не забезпечують контрольну участь і пряме управління об’єктом інвестицій. Метою даних інвестицій є отримання прибутків від зростання курсової вартості портфелю, від створення ними стабільних грошових потоків при диверсифікації ризику.
5. залежно від характеру здійснень: пасивні, активні.
6. виходячи з спрямованості інвестицій у госп дільність: нетто-інвест. – пов’язані з застосуванням проекту заснування п-ва,початкові інвестиції.
Реінвестиції – здійсн за рахунок прибутку одержаного від первинного вкладення капіталу,повторні інвестиції. Брутто-інв.- скл з нетто-інв та реінвестицій. 7 за регіон. ознакою : внутр., зовнішні.
39. Інвестиційний портфель банку: суть, порядок, принципи формування та класифікація.
Інвестиц портфель банку – це сукупність здійснених банком інвестицій з метою отримання прибутку та диверсифікації ризиків.
Управління портфелем полягає у підтримці рівноваги між ліквідністю і прибутковістю.
Залежно від поведінки інвесторів він може бути:
1. агресивний «ризиковий» - націлений на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів,які входять до портфелю цінних паперів.
2. поміркований «ринковий» - дохід скл за рах приросту курсової вартості, % за дохідними держ цінними облігаціями а також із дивідендних виплат.
3. консервативний – формується з держ облігацій, інвестор дотримується консервативної стратегії управління портфелем, зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом тривалого періоду часу.
Інвестиційні портфелі банку класифікують:
1. за метою інвестування: одержання прибутку, збереження кап, забезпечення резервів, забезпеч ліквідності, розширення сфери впливу, спекулятивні
2. за видом інструментів інвестування: портфель цінних паперів, реальних інвестицій, депозитний портфель, іпотечний портфель, позичковий, валютний, комбінований.
3. за рівнем ризику
4. за стратегією інвестування
5. за рівнем управління.
Банки можуть формувати такі типи портфелів:
1.портфель зростанні – зорієнтований на цінні папери та ін. інвестиційні об’єкти, ринкова віртість яких швидко зростає. Метою даного портфелю є зростання капіталу не за рах отримання дивідендів і %, а за рах зростанні курсової вартості. Залежно від співвідношення очікуваного зростання кап і ризику виділяють такі його види: портфель агресивного зростання – орієнтується на макс приріст кап, портфель консервативного зростання-орієнтований на стабільний темп зростання курсової вартості, портфель середнього зростання
2. змішаний портфель – збалансований портфель з урахуванням зростання і доходу інвестованого капіталу. Формується щоб уникнути можливих витрат на фондовому ринку як від падіння курсової вартості так і від низьких % виплат.
3. спеціалізований портфель в якому цінні папери або ін. об’єкти інвестицій об’єднані не за загальним ціновим критерієм а за більш частковим критерієм, а саме: за ризиком, галузевою та регіональною належністю цінних паперів тощо. При формуванні інвестиц портфелю інвестор повинен чітко сормулювати свою стратегію управління і визначити майбутній тип портфелю.
Тип портфелю – інвестиц х-стика яка базується на співвідношені доходу і ризику. Осн мета інв діяльності банку – забезпечення збереження коштів, доходності і ліквідності. При цьому більш високий дохід досягається за рах зниження ліквідності і пов'язаний як правило з вищим рівнем ризику. Відповідно інвестиції повинні бути диверсифіковані.