ТЕМА 2: ОРГАНІЗАЦІЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ
1. Поняття податкової системи
Податкова система – це сукупність податків, зборів та інших платежів до бюджету і державних цільових фондів; принципів, форм і методів їх установлення, зміни чи відміни; дій, які забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.
Суттєвими умовами оподаткування, що характеризують податкову систему в цілому є:
– порядок встановлення і введення в дію податків;
– види податків;
– права та обов'язки платників податків;
– порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів;
– відповідальність учасників податкових відносин.
Основні вимоги до податкової системи:
1) розподіл податкового тиску повинен бути рівномірним;
2) мінімальний тиск на економічні рішення; будь-яке державне втручання, пов'язане з "надмірним оподаткуванням", слід зменшити;
3) якщо перед податковою політикою поставлені інші цілі, наприклад стимулювання інвестицій, звести до мінімуму можливе порушення рівноваги між соціальною справедливістю і економічною ефективністю;
4) сприяти стабілізації економіки і економічному росту;
5) оподаткування повинно бути зрозумілим для платника податків;
6) затрати на управління податковою системою повинні бути мінімальними.
Сучасні податкові системи мають досить складну структуру, яка включає в себе різні види податків. Найчастіше в податкових системах використовуються наступні податки:
– податок з доходів фізичних осіб;
– збори на соціальне страхування;
– податок на прибуток підприємств (корпорацій);
– податок на майно (землю, нерухоме майно);
– податок, що утримується при передачі майнових прав однієї особи іншій;
– податок на споживання, що встановлюється як надбавка до цін на товари, роботи і послуги (на додану вартість, з покупок і продаж, мито, акцизний податок).
Науковий підхід до побудови раціональної системи оподаткування передбачає, по-перше, системність, по-друге, встановлення основоположної бази цієї системи і, по третє, формування правової бази.
За економічнім змістом податкова система – це сукупність встановлених у країні податків та обов'язкових платежів, що надходять у бюджети різних рівнів бюджетної системи.
Функціонування оптимальної податкової системи необхідно розглядати у відповідності до таких принципів:
1. Принцип вигоди і адміністративної зручності. Даний принцип наголошує на тому, щоб втрати добробуту в результаті сплати податків були співмірними для платників з тими вигодами, котрі вони отримують за рахунок фінансованих та податкових надходжень потреб і суспільних благ.
2. Принцип платоспроможності. Цей принцип декларує, що тягар оподаткування повинен розподілятись згідно з платоспроможністю платника податків (розміром доходу, обсягом споживання, вартістю майна то що).
3. Принцип визначальної бази. В основу побудови певної податкової системи повинна бути покладена економічна доктрина держави.
Побудова системи оподаткування здійснюється за наступними принципами:
– обов'язковість – введення норм податків і зборів, визначених на основі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період; встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
– рівнозначність і пропорційність – справляння податків з юридичних осіб здійснюється у відповідній частці від прибутку;
– недопущення проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання при визначенні податкових зобов'язань;
– соціальна справедливість – забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення через застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі доходи;
– стабільність – забезпечення незмінності податків і податкових платежів, їх ставок, і податкових пільг протягом бюджетного року;
– економічна обґрунтованість – встановлення податків відповідно до соціально-економічної доктрини держави з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;
– рівномірність плати – встановлення термінів плати, виходячи з необхідності забезпечення фінансування витрат бюджету;
– єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку, об'єкта оподаткування, джерела сплати, податкового періоду, ставок податку, основ для надання пільг;
– доступність – забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і податкових платежів.
Таким чином, система оподаткування буде тим ефективнішою, чим вона буде зручнішою як для того, хто сплачує податки, так і для того, хто здійснює контрольні функції.
2. Зміст податкової політики
Податкова політика – це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або скорочення державної маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаданню господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики.
Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва й обміну, пропорції у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування справляє значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.
Ефективність податкової політики держави відбивається у наступному:
1. Можливість збільшення джерела доходів за рахунок податкової політики. Збільшення суми надходжень може бути за рахунок автоматичних або дискреційних змін. До автоматичних відносять підвищення сум надходжень, викликаних розширенням податкової бази. Дискреційний ріст надходжень є результатом змін в податковій системі, таких як перегляд податкових ставок, введення нових податків тощо.
Система, яка забезпечує податкові надходження при обмеженій кількості податків і ставок, може значно знизити адміністративні витрати і витрати на забезпечення дотримання законодавства.
2. Здатність податкової політики визначати прийнятну податкову базу. Широка податкова база дає можливість забезпечити податкові надходження при відносно низьких податкових ставках. При значному звуженні податкової бази необхідні більш високі ставки для того, щоби забезпечити відповідні податкові надходження. В результаті цього зростає ймовірність ухилення від сплати податків.
3. Направленість політики податків на мінімізацію затрат на їх сплату. Для того, щоб не було затримок, викликаних заборгованістю по патентах, необхідно використовувати штрафні санкції.
4. Нейтральність податкової політики відносно стимулів. Податкова система повинна забезпечувати фінансування державної діяльності при мінімальних затратах, а також при мінімальних порушеннях характеру виробництва.
Таким чином, податкова політика як складова економічної політики базується на діяльності держави у сфері запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Кожна конкретна податкова система, тобто сукупність податків, зборів (обов'язкових платежів) у взаємозв'язку і взаємодії із платниками й органами контролю, є відображенням податкової політики, що проводиться державою, і критеріями її ефективності.
У податковій політиці находять дуже широке застосування податкових узгоджень та податкових стимулів.
Податкові узгодження являють собою систему, в рамках якої компанія, що співпрацює з закордоном, може планувати свої податки. Основна мета податкових узгоджень заключається в координуванні застосування місцевих та іноземних систем оподаткування. Податкові узгодження – це правила, за допомогою яких запобігають подвійному оподаткуванню доходів, а також вирішують адміністративні питання, які виникають при розподілі доходів між двома країнами.
Одним із основних податкових стимулів, які надає держава, є відмова від податкового прибутку, тобто частини податкових поступлень в бюджет.
Надання навіть цілеспрямованих податкових стимулів створює прецедент для їх використання. Компанії, що займаються діяльністю, на яку не поширюються стимули, будуть добиватися їх поширення на діяльність або хоча б отримання стимулів в будь-якій формі. Введені стимули мають тенденцію поширюватися на інші види діяльності. Створення стимулів призводить до політики, яка ще більше підриває державну базу оподаткування.
Складність системи оподаткування призводить до затрат не тільки для платників податків, але і для податкових служб, які повинні слідкувати за змінами правил, а час, затрачений на контроль положень про стимулювання, зменшує час, необхідний для контролю інших аспектів оподаткування.
З метою стимулювання інвестиційної діяльності від оподаткування звільняється прибуток підприємств, який направляється на інвестиції. Ці стимули можуть мати форму податкових знижок чи кредитів, які застосовуються до всіх видів фондів чи диференціюються за видами обладнання, діяльності тощо. Більшість країн прийшли до висновку, що ці міри не призводять до досягнення намічених цілей, але серйозно видозмінюють інвестиційні рішення.
Слід зазначити, що важливим засобом отримання іноземних інвестицій є формування безподаткових зон. Одним із завдань підприємств, які беруть участь в економічній діяльності, є звільнення законним шляхом від митних тарифів, валютного контролю, експортних і імпортних квот, інших фіскальних проблем. З цією метою, існує багато методів, одним з яких є використання компаній, заснованих в країнах з низьким оподаткуванням:
1. Податкові гавані. Більшість малих країн стимулює податкові надходження шляхом дозволу претендентам створювати компанії на вигідних умовах. Таких держав з пільговим оподаткуванням і відсутністю валютного контролю налічується біля п'ятдесяти. Переваги їх наступні:
– низька собівартість створення компанії;
– простота оформлення;
– можливість відкриття рахунків в будь-яких банках і в будь-якій валюті;
– немає зобов'язань з подання бухгалтерської звітності в податкові та державні органи.
Недоліками є недовіра влади і приватних фірм до офшорних компаній і труднощі в отриманні кредитів такими компаніями.
2. Країни з проміжним оподаткуванням. Це країни, які використовують високі податкові ставки до резидентів, але надають відповідні переваги і пільги іноземним інвесторам. Компанії, які зареєстровані в країнах з проміжним оподаткуванням, респектабельніші і мають більше шансів на отримання банківських кредитів.
Оскільки часто іноземні фірми можуть вести операції таким чином, що у них відсутня податкова заборгованість, то податкові органи зустрічаються зі значними труднощами з розкриття й запобігання ухилень від сплати податків. Особливо це помітно в країнах з перехідною економікою, де немає достатнього досвіду роботи з операціями і методами ринкової економіки, направленими на зменшення податків і часто використовуваними платниками податків різних країн.
3. Принципи податкового законодавства
Податковий кодекс України вiд 02.12.2010 № 2755-VI регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
З прийняттям ПКУ змінилося все світобачення роботи з платниками податку: його норми є більш вимогливими і прямолінійними. Здебільшого новоприйнятий ПКУ регулює сплату всіх видів податків. Однак до податкового законодавства України відноситься: Конституція України; ПКУ; Митний кодекс України; міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання ПКУ та законів з питань митної справи.
Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах::
загальність оподаткування ( кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;
рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації ( забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;
невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;
презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;
фіскальна достатність ( встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;
соціальна справедливість ( установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;
економічність оподаткування ( установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;
нейтральність оподаткування – установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;
стабільність ( зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;
рівномірність та зручність сплати ( установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;
єдиний підхід до встановлення податків та зборів ( визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.