Вступ
Розді1.Обгрунтування основних заходів підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства
1.1. Теоретичні засади підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства
1.2.Основні виробничі фонди підприємства………………………... ... ..
1.3.Показники використання основних виробничих фондів……... ... ...
1.4.Шляхи кращого використання основних фондів……………………

Вступ
Перехід до ринкових відносин на даному етапі в Україні потребує глибоких зрушень в усіх сферах економіки-одній з найважливіших сфер людської діяльності. Ринкова економіка по своїй суті є засобом, що стимулює ріст продуктивності праці і збільшення ефективності виробництва. Підвищення ефективності суспільного виробництва означає ефективніше використання наявних трудових ресурсів для збільшення випуску якісної і потрібної країні продукції, а також постійно співставляти затрати з отриманими результатами і вносити певні корективи для того, щоб вкладені кошти принесли максимальну віддачу. В умовах ринкової економіки підвищення ефективності виробництва на підприємстві невіддільно пов’язане із проблемою економіки всіх видів ресурсів, в тому числі і основних виробничих фондів, величина і підвищення ефективності використання яких в певній мірі визначають виробничі можливості підприємства. Тільки в цих умовах наше народне господарство може підвищити рівень життя людей.
Підприємство – це основна народногосподарська ланка країни, від результатів функціонування якої залежить економічний розвиток держави. В умовах ринкових відносин підприємство функціонує самостійно на засадах самоокупності і самофінансування і тому воно саме, в першу чергу, зацікавлене в підвищенні ефективності виробництва та збільшення прибутковості.
Велика роль відводиться проблемі підвищення ефективності використання ОВФ, які визначають рівень його матеріально-технічної бази, яка в значній мірі визначає обсяг виробництва продукції. Проте, ефективність виробництва на підприємстві залежить не тільки від забезпеченості підприємства основними фондами, але й ступеня їх використання у часі.
Задоволення потреб населення на ринку у тій чи іншій продукції залежить від обсягу виробництва продукції на підприємстві, тобто від пропозиції. Проте, обсяг виробництва продукції на підприємстві залежить від того наскільки ОВФ повно використовуються.
Таким чином, підвищення ефективності використання ОВФ підприємства знаходять свій вираз у збільшенні обсягу виробництва продукції, підвищення продуктивності праці та фондовіддачі.
Крім того, поліпшення використання ОВФ підприємства є важливим резервом підвищення ефективності виробництва. Це обумовлено тим, що значна частка витрат виробництва, які утворюють собівартість продукції, пов’язана із використанням ОВФ на підприємстві. Так, у собівартості продукції витрати по утриманню і експлуатації ОВФ становлять близько 25 %. Поліпшення використання ОВФ зменшує витрати на їх утримання і експлуатацію у собівартості одиниці продукції. Зменшення цих витрат відбувається за рахунок зменшення умовно-постійної частини у витратах по утриманню і експлуатації ОВФ – амортизаційних відрахувань, величина яких є умовно-постійною по відношенню до річного обсягу продукції. Внаслідок цього, чим більше буде вироблятися продукції, тим меншою буде питома вага амортизаційних відрахувань у собівартості одиниці продукції, а це веде і до збільшення прибутку підприємства. Підвищення ефективності використання ОВФ також зменшує потреби підприємств у капітальних вкладеннях для розвитку матеріально-технічної бази підприємства з метою зменшення обсягу виробництва продукції, тобто відбувається економія коштів на ці цілі. Як свідчить багаторічна практика господарювання, ефект від поліпшення використання ОВФ реалізується значно швидше, ніж від повних капітальних вкладень. Крім того, підвищення ефективності використання ОВФ зменшує витрати від їх морального зносу.
Таким чином, в умовах ринкової економіки, коли відтворення ОВФ підприємства здійснюється за рахунок власних або позичених коштів, поліпшення використання цих фондів є важливим фактором росту ефективності виробництва на підприємстві і на цій основі забезпечення стабілізації виробництва.
Мета даної курсової роботи – ознайомитися з методикою впровадження заходів по підвищенню ефективності використання ОВФ на підприємстві. За допомогою розрахунків обгрунтувати доцільність впровадження цих заходів, а також розрахувати величину ефекту від здійснення необхідних господарських операцій.
Робота складається з вступу, трьох розділів та висновків.
Перший розділ знайомить з такими поняттями як економічна ефективність, основні фонди. Дає їх характеристику, допомагає зрозуміти роль ОВФ у діяльності підприємства, а також проводить коротке ознайомлення з основними показниками ефективності використання ОВФ на підприємстві.
У другому розділі обраховуються показники, пов’язані з використанням ОВФ на підприємстві.
Третій розділ складається з трьох підрозділів. У ньому проводимо заходи по підвищенню ефективності використання ОВФ на підприємстві, а також проведена загальна порівняльна характеристика стану підприємства до і після впровадження запропонованих заходів.
Розділ 1.Обгрунтування основних заходів підвищення ефективності використання основних виробничих фондів.
1. Теоретичні засади підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства
В залежності від характеру споживання виробничих засобів, тобто перенесення своєї вартості на готову продукцію, у процесі виробництва виробничі засоби поділяються на основні та оборотні. Основні фонди на підприємстві представлені засобами праці. В процесі виробництва вони перебувають більше одного року, зберігаючи при цьому свою натуральну (речову) форму. Речовим змістом основних фондів є будівлі, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, інвентар інструмент, багаторічні насадження. Також варто зазначити, що до основних фондів відносять інструменти вартістю більше 15 оподаткованих мінімумів доходів громадян, або терміном служби більше 1 року. До основних фондів не відноситься спеціальний одяг, спеціальне взуття незалежно від їх вартості, молодняк тварин, і тварини на відгодівлі, багаторічні насадження, що вирощуються, тому що вони не беруть участі в виробничому процесі. Засоби праці, які знаходяться у стадії встановлення, монтажу представляють собою недіючі основні фонди, тому що вони не виконують своєї ролі засобів праці, а є предметами праці. Основні фонди в свою чергу поділяються на виробничі та невиробничі. Основні невиробничі фонди за тривалістю функціонування і втратою споживної вартості подібні до основних виробничих фондів, але між ними існує різниця. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва. Джерелом відтворення їх є прибуток підприємства, тоді як джерелом простого відтворення основних виробничих фондів є амортизаційні відрахування. До основних невиробничих фондів належать фонди житлово-комунальних господарств, будинки відпочинку, спортивні табори, дошкільні установи, об’єкти соціально-побутового призначення.
Економічне значення основних виробничих фондів заключається в тому, що вони є мірилом розвитку праці, вони визначають ступінь механізації виробництва, підвищують технічний рівень, збільшують економічний потенціал та виробничі можливості підприємств. Соціальне значення полягає в тому, що основні економічні фонди, зокрема їх зростання сприяють збільшенню продуктивності праці та її якості, покращують умови праці, забезпечують якісне та своєчасне виконання завдань виробництва
Головну частину національного багатства країни складають основні фонди, які створюють необхідні умови для забезпечення неперервного науково-технічного прогресу – важливого фактору розвитку народного господарства. В залежності від виконуваних функцій всі основні фонди підрозділяються за економічним призначенням на виробничі і невиробничі. Виробничі основні фонди беруть безпосередню участь у матеріальному виробництва, вони зношуються поступово, переносячи свою вартість на створюваний продукт частинами у вигляді відрахувань на їх амортизацію.
До невиробничих основних фондів, які використовуються для надання послуг, відносять фонди житлового та комунального господарства організацій, установ і закладів охорони здоров’я, освіти, науки, культури, мистецтва, фінансових, кредитних і страхових установ, органів управління і оборони, громадських об’єднань тощо, незалежно від зарахування їх на баланс виробничих чи невиробничих підприємств і організацій.
Основні фонди країни за останні десять років збільшилися більше чім в 2 рази. Основні виробничі фонди функціонують в процесі виробництва тривалий час, зберігаючи натурально-речову форму і переносячи свою вартість на готовий продукт частинами, по мірі зносу.
Основні невиробничі фонди складаються із матеріальних благ тривалого користування в невиробничій сфері (фонди освіти, охорони здоров’я, науки, управління і т.д.) і являються об’єктом суспільного і особистого споживання. Вони не беруть участь в процесі виробництва матеріальних благ, тому їх втрачена вартість відшкодовується за рахунок національного доходу.
При вивченні складу основних фондів широко використовується метод групування за економічним призначенням, за формами власності, за галузями народного господарства, за натурально-речовим складом. При цьому, згідно єдиної типової класифікації основних фондів, виділяють 12 видів (груп, підгруп).
Для вивчення питань, пов’язаних з відтворенням основних фондів, застосовують і інші види групування.
Для кожної галузі народного господарства з врахуванням її специфіки класифікація основних фондів за натуральним (речовим) складом конкретизується, але при цьому зберігається можливість приведення всіх галузей класифікації до народногосподарської.
В практиці обліку і планування до основних фондів умовно відносять предмети вартістю вище 100 грн. за одиницю по ціні придбання і терміном служби більше одного року, за виключенням сільськогосподарських машин і знаряддя, дорослого робітника і продуктивної худоби, які відносяться до основних фондів незалежно від вартості.
Економічна ефективність виробництва – це поняття, яке характеризує результати діяльності трудових колективів по відношенню до виробничих витрат. Механізм керування ефективністю включає множину кількісних і якісних показників (ріст продуктивності праці, зниження собівартості продукції, підвищення якості продукції) та інших вимірювачів, що визначають розміри результату і витрат живої та уречевленої праці. Керувати ефективністю означає постійно підтримувати ріст об’єму продукції, яка випускається. Чим вища економічна ефективність виробництва при оптимальних умовах витрат ресурсів, тим більше створюється матеріальних цінностей, які необхідні суспільству.
Управління ефективністю використання виробничих фондів в кінці кінців зводиться до рішення загальних задач по підвищенню ефективності виробництва і полягає у постійному збільшенні віддачі їх одиниць і зростання потужності при оптимальних сумарних витратах засобів на їх виробництво, оборот, експлуатацію.
Підвищення інтенсивності використання виробничих фондів пов’язане з рішенням двох важливих взаємопов’язаних проблем. Одна з них полягає в раціональному використанні капітальних вкладень на створення нових потужностей, більш ефективних засобів праці, їх обновлення і технічне переозброєння.
Друга проблема полягає в повному використанні накопичених фондів і удосконаленні механізму управління цим процесом. Загальною метою рішення цих проблем є досягнення кінцевих народногосподарських результатів: підвищення споживчої вартості виробничих фондів; забезпечення запланованого росту об’єму виробництва й якості продукції; активна заміна живої праці машинною; покращення умов праці робітників. З народногосподарської точки зору важливо не тільки задоволення потреб суспільства в необхідній продукції, але й забезпечити її виробництво з мінімальними затратами трудових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів. Вдосконалення механізму управління ефективністю виробничих фондів направлене на найбільш раціональне їх використання з метою скорочення витрат ресурсів на одиницю виробленої продукції з підвищеними параметрами її суспільної корисності.
Підвищення ефективності використання виробничих фондів залежить від множини організаційно-технічних, соціально-економічних та інших факторів виробництва.
Економічна ефективність виробничих фондів – це комплексне поняття. Воно виражається сукупно декількома усуспільнюючими показниками ефективності: зростанням якісних і кількісних характеристик засобів праці, зниженням капітальних і поточних витрат на процес відтворення основних фондів, підвищення інтенсивності їх використання, зростанням фондовіддачі та ін. На рівні підприємства виробничі фонди виступають як вартість матеріалізованих капітальних вкладень в засоби праці; сукупність матеріально-технічних засобів виробництва, за допомогою яких відбувається перетворення натурально-речовинної форми предметів праці. На цьому рівні здійснюється управління виробничими потужностями, процесом нарощування і вдосконалення структури, якісного складу і технічного рівня виробничих фондів.
Економічна ефективність виробничих фондів – це більш ширше поняття, яке передбачає перш за все їх потенційну можливість та інші якісні та кількісні зміни їх характеристик. Вона визначається показниками абсолютної економічної ефективності капітальних вкладень в створенні споживчої вартості (суспільної корисності) фондів, прогресивністю структури, складу, організаційно-технічного рівня, показниками призначення та ефективності використання у споживача в процесі експлуатації виробничих фондів, тобто охоплює всі етапи відтворюючого процесу. Найбільш важливими показниками ефективності виробничих фондів являється: фондоозброєність праці одного працюючого, фондоємкість продукції, питомі капітальні вкладення на одиницю потужності і на 1 грн. приросту продукції.
Ефективність використання виробничих фондів виражається у відношеннях сукупних витрат на відтворення з показниками використання (показники змінності і завантаження обладнання), в кінцевих результатах їх ефективності використання – фондовіддача. Усуспільнені техніко-економічні показники (затверджуючи, розрахункові, оціночні) являються основними носіями економічної та іншої інформації.
1.2. Основні виробничі фонди підприємства.
Процес виробництва на підприємстві здійснюється при наявності факторів виробництва, серед яких важливе місце займають засоби праці та предмети праці або ж це засоби виробництва. Виражені у грошовій (вартісній) формі вони утворюють виробничі засоби підприємства. У процесі виробництва здійснюється їх споживання (кругооборот), в результаті чого створюються матеріальні блага. В залежності від характеру їх споживання (кругообігу), тобто перенесення своєї вартості на готову продукцію, у процесі виробництва виробничі засоби поділяються на основні й оборотні.
Основні фонди (засоби) на підприємстві представлені засобами праці. Характер їх споживання (кругообороту) у процесі виробництва такий, що вони приймають участь у процесі виробництва протягом тривалого часу (більше одного року), зберігаючи при цьому свою натуральну (речову) форму, не входять до складу новоствореної продукції, свою вартість передають на готову продукцію частинами по мірі їх зносу, створюючи елемент витрат виробництва (собівартості) підприємства. Речовим змістом основних фондів є будівлі, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, інвентар, інструмент. До основних фондів не відноситься спеціальний одяг, спеціальне взуття незалежно від їх вартості, молодняк тварин і тварини на відгодівлі, багаторічні насадження, що вирощуються.
Засоби праці становляться основними фондами тільки тоді, коли вступають у виробничий процес. Засоби праці, які знаходяться у стадії встановлення, монтажу представляють собою недіючі основні фонди, адже вони не виконують своєї ролі засобів праці та не служать засобом впливу на предмет праці, а навпаки, самі є предметом праці.
Економічне значення основних фондів заключається в тому, що вони є мірилом розвитку процесу праці, визначають ступінь механізації виробництва, забезпечують своєчасне і якісне виконання робіт (випуск продукції) і цим самим визначають рівень продуктивності живої праці. На базі зростання основних фондів збільшується економічний потенціал і виробничі можливості підприємств, підвищується технічний рівень виробництва, що забезпечує збільшення обсягів випуску продукції, поліпшення умов праці тощо.
Первісне формування основних засобів на підприємстві залежить від форми його власності. Державні підприємства і організації одержують основні засоби від держави і обліковують як частину статутного капіталу. Підприємства, що приватизуються, основні засоби викуповують у держави або створюють шляхом акціонування. Заново створювані товариства з повною і обмеженою відповідальністю формують основні засоби за рахунок пайових внесків замовників. Окремі пайовики можуть вносити як пай будівлі, машини, обладнання або право користуватися ними, інші вносять гроші, за рахунок яких купуються основні засоби. Заново створювані акціонерні товариства купують основні засоби, головним чином, за рахунок виручки від реалізації акцій.Виготовлення продукції (виконання робота, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Виробниче підприємство не може діяти, не маючи засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим змістом складають виробничі фонди підприємства .Термін «фонди» походить від латині і дослівно означає основа. Це дійсно основа продуктивної діяльності підприємства. Без неї немає основної ланки національного господарства. Без неї немає і власності, тому що спочатку потрібний об'єкт привласнення.
Деякі економісти замість поняття «фонди» вживають поняття «капітал». Обидві категорії мають право на існування, тим більше, що вони не є тотожними.
Слід зазначити, що не кожний капітал набуває форми фондів. Деякі економісти до поняття «капітал» включають не тільки матеріальні предмети, а й нематеріальні елементи, такі як людські здібності, освіту. Іноді капітал пов'язують лише з грошовою формою існування, з сумою грошей.
Можна погодитись з тими вченими, котрі розглядають капітал у матеріалізованому вигляді, тобто у вигляді будівель, споруд, верстатів, машин, устаткування, сировини, комплектуючих деталей, що функціонують у процесі виробництва (А. Сміт, Дж. С. Мілль та ін.). При цьому такому капіталу дають назви «основний капітал» (засоби праці) і «оборотний капітал» (предмети праці).
В умовах змішаної економіки і визнання багатоукладності не можна всі засоби виробництва вважати капіталом. Виходить, що дрібного виробника (кустаря або селянина, шевця або кравця), який використовує власну працю, має капітал, можна віднести до капіталістів. Так можна дійти висновку, що всі, хто має засоби виробництва, є капіталістами. Тоді виникає питання, що таке змішана економіка? Чи існує вона? Насправді ж засоби виробництва стають капіталом тоді, коли використання їх пов'язане з залученням найманої праці. Це основна риса капіталістичного укладу.
Отже, не всі засоби виробництва є капіталом. Однак усі засоби виробництва можна розглядати як фонди підприємства.
Фонди підприємства не обмежуються засобами виробництва. Вони містять і грошові ресурси, які потрібні для відновлення спожитих засобів і предметів праці, виплати заробітної плати тощо. Елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їх безпосереднього використання.
Фонди підприємства — це матеріальні та грошові ресурси, потрібні для розвитку виробництва, створення продукції (послуг)
Загальну структуру фондів підприємства подано на рис.1.
Рис. 1. Склад фондів підприємства
Виробничі фонди включають продуктивні фонди і фонди обігу. Продуктивні фонди поділяються на основні та оборотні. З допомогою саме цих фондів виробляється продукція (послуги).
Фонди обігу — це готова продукція, що перебуває на складі підприємства, а також відвантажена, але ще не оплачена покупцями продукція, кошти на рахунку підприємства, які необхідні для придбання предметів праці та виплати заробітної плати.
Фонди обігу не входять до продуктивних фондів: вони не беруть участі в процесі виробництва. Проте вони входять до складу виробничих фондів. Це пов'язано з тим, що на підприємстві є ще фонди невиробничого призначення. Вони використовуються для невиробничих потреб (житлові будинки, спортивні споруди, будинки культури, бази відпочинку, дитячі садки і ясла тощо). Фонди обігу в кінцевому підсумку мають виробниче призначення, навіть продукція, яка знаходиться на складі, після реалізації дає кошти, що спрямовуються на виробничі цілі. Через це фонди обігу не можна включати до фондів невиробничого призначення.
Фонди невиробничого призначення також поділяють на основні та оборотні.
Основні виробничі фонди є частиною матеріально-речових елементів виробництва, яка у вигляді засобів праці бере участь у багатьох виробничих циклах, частинами переносить свою вартість на готовий продукт, зберігаючи при цьому в процесі використання свою натуральну форму.
За натурально-речовим складом основні виробничі фонди неоднакові (рис. 2).
Не всі елементи основних фондів виконують однакову роль. Одні з них беруть безпосередню участь у виробничому процесі (машини, верстати тощо) і тому їх називають активними.
Інші (наприклад, будівлі) — лише непряму участь і тому дістали назву пасивних. Безумовно, продуктивність основних виробничих фондів залежить від частки активної частини.
Основні виробничі фонди можна оцінювати в натуральних і вартісних показниках.
Натуральні показники використовують для розрахунку виробничих потужностей, визначення технічного рівня основних фондів.
Вартісні показники необхідні для обліку динаміки їхнього розвитку, обчислення зношеності, нарахування амортизації, розрахунку собівартості продукції, рентабельності підприємств.

Рис. 2. Класифікація основних виробничих фондів
ЗНОС ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ
Основні виробничі фонди не вічні, вони зношуються. Існують два види зносу — фізичний і моральний.
Фізичний знос—це матеріальне зношування машин, інструментів, будинків і споруд та інших засобів праці за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання
Фізичний знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу, з якого виготовлено знаряддя праці тощо.
У результаті фізичного зносу засоби праці втрачають частину своєї вартості. В економічному значенні фізичний знос є частиною вартості засобів праці, яку вони переносять на вироблюваний продукт тією мірою, якою втрачають споживну вартість.
Величина фізичного зносу засобів праці залежить від ряду чинників: якості матеріалів, з яких вони виготовлені, ступеню навантаження (кількості змін роботи на добу, тривалості змін, інтенсивності роботи тощо); кваліфікації працівників, своєчасного проведення оглядів і ремонту техніки; захисту від впливу атмосферних умов тощо.
Основні фонди, які не використовуються, також зношуються в результаті дії сил природи.
Фізичний знос Ф3 визначають обстеженням фактичного технічного стану об'єкта, аналізу строків служби або порівняння вартісних величин за формулою:

де Тф, Тн — відповідно фактичний строк експлуатації та нормативний строк служби (амортизаційний період), у роках.
Розмір фізичного зносу у вартісному вираженні визначають зіставленням суми амортизації на певне відновлення вартості об'єкта основних фондів.
Моральний знос основних фондів —- це передчасна втрата основними фондами їхньої вартості або зменшення її.
Передчасною вона є тому, що відбувається до закінчення нормативного строку служби засобів праці. Припустімо, верстат розрахований на 10 років використання. А моральний знос виявляється раніше цього строку.
Є два види (дві форми) морального зносу.
При першій формі відбувається підвищення продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці. Це призводить до зниження витрат праці на відтворення основних фондів. Зниження вартості засобів праці примушує здійснювати переоцінку основних фондів. Іншими словами, зменшується вартість основних фондів. Величину цієї форми морального зносу можна обчислити за такою формулою:

де Мз1 — моральний знос першої форми; Фпв, Фвв — відповідно первісна і відновлювальна вартість основних фондів.
Зауважимо, що первісна вартість основних фондів показує ту їхню вартість, яка була до моменту морального їх зносу. А відновлювальна вартість основних фондів становить їхню вартість (величину) після морального зносу (тобто відбулась переоцінка основних фондів за тими цінами, які встановилися після зниження вартості основних фондів внаслідок підвищення продуктивності праці в промисловості, де створюються засоби праці). Формула показує втрату вартості в результаті морального зносу основних фондів.
При другій формі морального зносу з'являються нові засоби праці, які мають більш високі конструктивні характеристики і експлуатаційні якості. Іншими словами, нові засоби праці мають вищу продуктивність. З появою таких засобів праці є два шляхи, які визначають використання старих засобів праці: їх треба модернізувати, тобто підвищити їхню продуктивність до рівня нових засобів праці; в разі неможливості модернізації старі засоби праці вилучаються з основних фондів. Безумовно, при цьому виникають певні втрати.
Отже, при другій формі морального зносу відбувається зниження вартості основних фондів у результаті науково-технічного прогресу.
Величину другої форми морального зносу можна обчислити зіставленням відповідних техніко-економічних показників, які найповніше характеризують цей вид устаткування (продуктивність, якість тощо) за такою формулою: ,
де Пз, Пн — відповідно продуктивність морально застарілих і нових засобів праці.
АМОРТИЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ
Амортизація основних фондів — це заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт (послуги), що виробляються
Знос і амортизація — поняття не тотожні. Амортизація може не збігатися з розміром зносу в окремі періоди року, оскільки основні фонди зношуються нерівномірно, а амортизація нараховується рівномірно рівними частками щомісяця. Відрахування на заміщення вартості зношеної частини основних фондів називають амортизаційними. З них створюється фонд амортизації.
Встановлений у законодавчому порядку річний відсоток заміщений вартості зношеної частини основних фондів називають нормою амортизації, її обчислюють за формулою:
де Фо — середня вартість одиниці основних фондів цієї групи; Фо.л — середня ліквідаційна вартість одиниці основних фондів цієї групи. За цим показником, як правило, обчислюють вартість металобрухту або матеріалів, які можуть бути реалізовані (з цієї суми вираховують витрати на транспортування, підготовку до реалізації, реалізацію); Тоб — амортизаційний період з урахуванням моральної зношеності.
Норма амортизації повинна бути економічно обґрунтована і при її розрахунку повинен бути правильно визначений корисний термін використання основних засобів.
Підприємство самостійно обирає метод амортизації, розглядаючи амортизацію як очікувану вигоду.
Розрізняють наступні методи амортизації:
Прямолінійний (рівномірний)
Метод зменшення залишкової вартості
Метод прискореного зменшення залишкової вартості
Кумулятивний метод
Виробничий метод
Високі темпи науково-технічного прогресу, прискорення морального зносу основних фондів ведуть до того, що держава збільшує норму амортизації в законодавчому порядку. У такий спосіб здійснюється державна політика прискореної амортизації. Вона дає можливість швидше списувати вартість засобів праці, позбавлятися від морально застарілого устаткування.
.

ОБОРОТНІ ФОНДИ ПІДПРИЄМСТВА.
Як ми уже знаємо, предмети праці створюють матеріальну основу оборотних виробничих фондів. Оборотні виробничі фонди повністю споживаються в кожному виробничому циклі, відразу і повністю переносять свою вартість на продукцію, що створюється, і в процесі виробництва змінюють натуральну форму. Оборотні фонди охоплюють рух предметів праці від моменту надходження на склад підприємства до перетворення на готову продукцію і переходу до сфери обігу.
Співвідношення між складовими частинами оборотних фондів характеризує їхню структуру (рис.3).

Рис. 3. Склад оборотних засобів
ОБОРОТНІ ЗАСОБИ ПІДПРИЄМСТВ
Оборотні засоби — це сукупність оборотних фондів і фондів обігу
Вони здійснюють кругооборот, в процесі якого проходять три стадії: перша — запаси; друга — залишки незавершеного виробництва, напівфабрикати; третя — оборотні засоби надходять до сфери обігу у вигляді готової продукції, грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства. На кошти, одержані від реалізації продукції, підприємство знову купує необхідні предмети праці. Після цього розпочинається новий кругооборот оборотних засобів.
У складі оборотних засобів, що знаходяться у сфері виробництва, найбільша частка припадає на запаси сировини, матеріалів, палива, запасних частин для ремонту тощо. В промисловості вони становлять більше ніж половину матеріальних цінностей.
За джерелами нормування оборотні засоби поділяють на власні та позичені:
власні — мінімальна сума засобів, потрібна для діяльності підприємства;
позичені — засоби, надані банками у вигляді короткострокових кредитів під товари, що знаходяться в дорозі до споживача, розрахунках з постачальниками тощо.
ПОКАЗНИКИ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ ЗАСОБІВ
Як уже зазначалось, оборотні засоби підприємств знаходяться в постійному русі, переходять із сфери обігу до сфери виробництва і у формі готової продукції знову повертаються до сфери обігу. Цей процес дістав назву оборотності оборотних засобів. Для його характеристики застосовують такі показники: коефіцієнт оборотності за певний час, середню тривалість обороту, віддачу.
Коефіцієнт оборотності оборотних засобів Ko — це відношення реалізованої продукції за певний проміжок часу Tо до суми середнього залишку оборотних засобів за цей період:
Середню тривалість обороту розраховують діленням тривалості періоду на коефіцієнт оборотності:
Прискорення оборотності оборотних засобів залежить від скорочення зайвих запасів (виробничих) за рахунок встановлення раціональних прямих господарських зв'язків, механізації та автоматизації складського господарства, зниження матеріаломісткості виробів, досягнення ритмічної роботи підприємств, скорочення тривалості циклу виробництва продукції, прискорення руху документів, своєчасних розрахунків з виробниками, дотримання платіжної дисципліни.
Оборотність оборотних засобів має вирішальне значення для своєчасної виплати заробітної плати працівникам підприємств.
АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ
Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого, — дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.
Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів — екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих та спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці.
Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукції при наявному розмірі виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин і устаткування протягом доби, місяця або року, тобто їх екстенсивного завантаження, а з другого, — від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, всю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо кращого використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства за їх змістом та призначенням умовно можна поділити на дві групи: перша — збільшення екстенсивного завантаження; друга — підвищення інтенсивного навантаження. Виділені групи складають головні напрямки більш ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства, кожний з яких охоплює певну кількість конкретизованих заходів, або шляхів. При цьому треба відзначиш дві важливі обставини. По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин і устаткування можна підвищувати до певного рівня, обмеженого календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності практично не є такими вичерпними. По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не потребує капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату зв'язане зі значними інвестиціями.
Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробничого устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах з дискретним виробництвом кількість не працюючого впродовж доби устаткування нерідко досягає 15-20% загального його парку, а внутрізмінні простої складають 10-15% робочого часу. Це спричинюється: неузгодженістю пропускної спроможності окремих цехів і дільниць; незадовільною організацією технічно-профілактичного обслуговування та ремонту устаткування; відсутністю робітників тих чи інших професій; перебоями у забезпеченні виробами, оснащенням, пристроями, підйомно-транспортними засобами тощо.
Для підприємств ряду галузей індустрії і перш за все машинобудування надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнті/ змінності роботи виробничого устаткування. Зокрема на машинобудівних підприємствах України цей показник впродовж останніх років практично > не змінюється і по металообробному устаткуванню становить в середньому 1,45 (з урахуванням внутрізмінних простоїв ще менше — всього 1,25), що свідчить про наявність достатньо великих резервів кращого використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність роботи металообробного устаткування до раціонального рівня (1,7-1,8), то можна було б збільшити випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30%.
Значному поліпшенню екстенсивного завантаження діючих засобів праці сприяє зниження частки недіючого устаткування, розміри якого є значними (декілька десятків тисяч одиниць) лише на промислових підприємствах України, а також виведення З експлуатації" зайвого та неефективно використовуваного устаткування і організація завдяки цьому повноцінної двозмінної роботи. За існуючими розрахунками здійснення таких заходів дало б можливість підвищити фондовіддачу на підприємствах різних галузей промисловості та народного господарства на 10-15 і більше відсотків. Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного використання основних фондів має своєчасне здійснення заходів щодо заміни та модернізації фізично спрацьованого і технічно застарілого устаткування. Для підтримання порівняно високого технічного рівня виробництва на підприємствах треба щорічно замінювати 4-6% і модернізувати 6-8% діючого парку машин, устаткування та інших видів знарядь праці.
До важливих факторів, що зумовлюють зростання продуктивності устаткування за одиницю часу, відносяться запровадження новітньої технології, інтенсифікація виробничих процесів. Підприємствам різних галузей властиві свої специфічні способи інтенсифікації технологій виготовлення продукції, виконання робіт або надання виробничих послуг (застосування, наприклад, киснево-конвертерного методу виплавлення сталі у чорній металургії; різних каталізаторів, високих температур і тиску — у хімічній промисловості; обробки металу тиском, точних методів литва — у машинобудуванні тощо). Широке використання природного газу та кисню разом зі збільшенням температури дуття і тиску під колошником домни зумовлює зростання виробництва чавуну майже на третину.
Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування; гнучких, потокових і роторно-конвейєрних ліній), що дозволяють використовувати високопродуктивне автоматизоване устаткування. За результатами спеціальних досліджень, на підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно і технологічно однорідних деталей на потокових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткування на 20-30%.
Досить істотні за величиною резерви кращого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів і виробничих потужностей мають бути реалізовані шляхом освоєння у стислі строки проектних потужностей, введених в дію нових технологічних агрегатів, ліній, устаткування. За даними вибіркового обстеження декількох сотень підприємств різних галузей промисловості та будівництва, середній фактичний період освоєння виробничих потужностей становить 5-6 років. Разом з тим технічно і економічно обґрунтовані розрахунки підтверджують реальну можливість досягнення проектних показників нових потужностей і виробничих об'єктів на підприємствах видобувної промисловості за півтора-два роки, а обробної — за один рік і навіть швидше.
1.3 Показники використання основних виробничих фондів.
Оборотні фонди складають частину виробничих фондів підприємства і представляють собою предмети праці, повністю спожиті в кожному виробничому циклі (сировина, матеріали, паливо); засоби праці із терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості або вартість яких не більше 100 грн. за одиницю незалежно від терміна служби (малоцінні і швидко зношувані засоби праці і інструменти); а також призначені до переробки напівфабрикатів і незавершене виробництво.
В складі оборотних фондів народного господарства статистика виокремлює наступні групи:
1. Сировина, основні матеріали і купівельні напівфабрикати.
2. Допоміжні матеріали.
3. Паливо і пальне.
4. Тара і тарні матеріали.
5. Запасні частини для ремонту.
6. Інструменти, господарський інвентар та інші малоцінні і швидко зношувані предмети.
7. Насіння і садильні матеріали.
8. Корма і фураж.
9. Тварини на відгодівлі і молодняк.
10. Інші виробничі запаси.
11. Незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення.
12. Запаси і незавершене виробництво підсобного сільського господарства.
13. Витрати майбутніх періодів.
Оборотні фонди грають виключно важливу роль у виробничому процесі. Покращення використання оборотних фондів призводить до підвищення ефективності суспільного виробництва.
Основними показниками використання оборотних фондів являються показники питомих витрат сировини, матеріалів, палива і т.п.; матеріаломісткість продукції; показники оборотності оборотних фондів; показники забезпеченості оборотними фондами.
Показники питомих витрат обчислюють на основі існуючих науково обґрунтованих норм запасів і витрат сировини і матеріалів на виготовлення продукції. Облік і аналіз цих показників сприяє скороченню відходів при обробці, економії матеріальних ресурсів. Так, в машинобудуванні коефіцієнт використання металу визначають як відношення чистої ваги виробу до ваги заготовки.
Узагальнюючий показник використання оборотних фондів являється рівень матеріаломісткості, який показує загальні витрати матеріалів в розрахунку на одиницю продукції:
,
де m – питомі витрати матеріалу на одиницю продукції;
M – загальні витрати матеріалу на всю продукцію даного виду;
q – фізичний об’єм продукції даного виду (в натуральному вираженні).
У тих випадках, коли необхідно визначити зміну питомих витрат матеріалу на одиницю продукції за порівнянням з попереднім періодом або з плановою задачею, обчислюють індивідуальний індекс:
,
де m1 – питомі витрати матеріалу у звітному році;
m0 – питомі витрати матеріалу в базисному році.
Якщо декілька видів продукції виготовляють із однієї і тієї ж сировини, то характеристикою питомих витрат цієї сировини буде агрегатний індекс, який показує відношення фактичних потреб матеріалу для виробництва даних видів продукції до тієї кількості, яку прийшлося б затратити на виготовлення тієї ж продукції при питомих витратах базисного періоду:
,
де q1 – об’єм продукції звітного періоду.
У випадках, коли при виробництві одного виду продукції потрібно різноманітні матеріали, динаміка питомих витрат може бути визначена за допомогою вартісної оцінки:
,
де p0 – ціна матеріалу (сировини) в базисному періоді.
Характеристикою змін питомих витрат різноманітних матеріалів (сировини, палива і т.д.) на виробництво різноманітної продукції являється загальний індекс витрат:
,
де ?m1q1p0 - фактична вартість матеріальних затрат на весь випуск продукції
звітного періоду (грн.);
?m0q1p0 – вартість матеріальних затрат на весь випуск продукції звітного
року за величиною питомих витрат матеріалу базисного року.
Різниця ?m1q1p0 - ?m0q1p0 показує зміни вартості матеріальних затрат в результаті змін питомих витрат.
Ще одним важливим показником використання оборотних фондів являється їх оборотність (або швидкість обороту). Оборотність оборотних засобів виражається кількістю оборотів (К) і тривалістю одного обороту в днях (Д).
Швидкість обороту або число оборотів оборотних засобів в даному періоді (К) визначається шляхом ділення виручки від реалізації продукції в оптових цінах підприємства на середні залишки оборотних засобів за той же період.
Величина, обернена швидкості обороту, відображає рівень затрат оборотних засобів на одиницю (1грн.) реалізованої продукції і носить назву коефіцієнта закріплення оборотних засобів.
Довготривалість одного обороту в днях визначають як частка від ділення числа календарних днів у досліджуваному періоді на швидкість обороту:
П=.
Важливим показником використання оборотних фондів являється об’єм засобів, які вивільнилися в результаті із прискоренням оборотності. Для розрахунку цієї величини необхідно знати як фактичну суму оборотних засобів в звітному періоді, так і умовну суму, яка могла б бути потрібна для фактично реалізованої продукції при умові, що швидкість обороту в звітному періоді була б такою ж, що і в базисному:
СОу= або СОу=,
де П0 – довготривалість обороту оборотних засобів в базисному періоді;
Р1 – виручка від реалізації продукції в звітному періоді;
Д – число днів в звітному періоді;
К0 – кількість оборотів, здійснених оборотними засобами в базисному періоді.
Статистичний контроль обороту оборотних засобів дозволяє виявити можливість скорочення тривалості виробничого циклу, дотримуватись норми виробничих запасів і періоди відвантаження готової продукції. Практичне значення цих процесів дуже велике.
На практиці планово-економічної діяльності підприємств широко використовуються різноманітні показники, які характеризують: об’єм і вартість, структуру і стан, формування, використання і оновлення виробничих фондів. Підвищуються значення показників, які безпосередньо характеризують стан і організаційно-технічний рівень виробничих фондів, від яких залежать об’єм і якість виготовленої продукції, норми споживання ресурсів, умови праці працюючих та інше.
Для оцінки стану і змін кількісних та якісних показників, виявлення екстенсивних та інтенсивних резервів кращого використання виробничих фондів в практиці на підприємствах широко використовують методи розрахунку середньорічної їх вартості (Ф) за формулою:
де Ф1 – вартість діючих виробничих фондів на 1 січня планового чи звітного року;
Ф2 – вартість діючих виробничих фондів на 1 січня наступного року;
(Фі – балансова вартість виробничих фондів на 1 число решти місяців даного (планового, звітного) року.
Зростання вартості і запровадження прогресивних видів машин, обладнання, пристроїв, транспортних засобів в структурі виробничих фондів характеризують рівень фондоозброєності праці, зростання науково-технічного прогресу, прогресивні зрушення в якісному складі виробничого потенціалу промисловості.
Прогресивність структури виробничих фондів галузі, підприємства визначається зростанням питомої ваги їх активної частини і розраховуються за формулою:
де ?Фа – приріст балансової вартості активної частини виробничих фондів;
Ф – повна балансова вартість виробничих фондів.
Резерви зростання ефективності виробничих фондів і підвищення її віддачі пов’язані перш за все з необхідністю удосконалення системи поновлення машин і обладнання, з прискоренням їх оборотності у виробничому процесі. Для визначення якісного складу підприємства слід розраховувати коефіцієнти оновлення, вибуття та середнього віку. Коефіціент оновлення визначається за формулою:
де Фв - вартість зносу введених виробничих фондів;
Фо – середньорічна вартість фондів в аналізованому періоді.
Коефіціент вибуття виробничих фондів визначається за формулою:
де Фвиб – вартість вибувших на протязі року виробничих фондів даного призначення.
Для впорядкування структури і якісного складу виробничих фондів на підприємстві необхідно вести їх облік по віковим групам, визначити питому вагу різних вікових груп (однотипних) виробничих фондів: до 5 років включно; від 5 до 10, від 10 до 20 і більше 20 років.
Наприклад, питома вага виробничих фондів одного призначення (класу) віком до 5 років включно визначається за формулою:
де Ф5 – середньорічна вартість встановлених і невстановлених, але таких, що знаходяться на балансі підприємства виробничих фондів одного призначення, які мають вік до 5 років включно. Рахунок віку починається з дати виготовлення обладнання.
Аналогічно визначаються питомі ваги і по іншим віковим групам виробничих фондів. Слід визначати також питому вагу фондів, які мають вік більше нормативного терміну їх служби:
де Фн – середньорічна вартість виробничих фондів одного класу, які мають вік більше нормативного терміну їх служби.
Ефективність використання основних виробничих фондів як економічна категорія полягає в зростанні обсягу продукції, що дозволяє зменшити амортизаційні відрахування і тому зменшити собівартість одиниці продукції, і відповідно збільшити прибуток, спровокувавши цим ріст попиту.
Для визначення ефективності використання ОВФ використовують спеціальні показники (коефіцієнти). Вони поділяються на дві групи: показники екстенсивного використання (за часом) та показники інтенсивного використання (за продуктивністю на одиницю часу).
Основними показниками, що характеризують використання ОВФ в часі є:
1. Коефіцієнт використання календарного часу характеризує питому вагу числа робочих днів в році. Визначається як відношення числа робочих днів до планового числа календарних днів в році:
, (1.1)
де - число робочих днів у році,
- число календарних днів у році.
Ефективне використання ОВФ підприємства забезпечується при
.
2. Коефіцієнт використання робочого часу характеризує ступінь використання робочого часу в році. Визначається як відношення числа фактично відпрацьованих робочих днів до числа робочих днів в році , (1.2)
де - число фактично відпрацьованих днів у році.
Ефективне використання ОВФ забезпечується при .
3. Коефіцієнт змінності характеризує кількість змін роботи ОВФ в добу. Визначається як відношення балансової вартості ОВФ, що використовувались у різні зміни доби, до балансової вартості ОВФ підприємства:
, (1.3)
де - балансова вартість ОВФ, що використовувались в і–ті зміни,
- балансова ОВФ.
4. Коефіцієнт використання внутризмінного часу характеризує ступінь використання робочого часу, протягом зміни. Визначається як відношення числа годин, відпрацьованих в зміну до числа годин зміни:
, (1.4)
де - коефіцієнт використання внутризмінного часу,
- число фактично відпрацьованих годин в зміну,
- число годин в зміні.
Ефективне використання ОВФ забезпечується при .
4. Інтегральний коефіцієнт використання ОВФ характеризує ступінь використання цих фондів за часом. Визначається як добуток відповідних коефіцієнтів, що характеризують окремі сторони використання ОВФ за часом:
(1.5)
До показників інтенсивного використання відносяться: коефіцієнт технічної готовності засобів механізації і транспорту, коефіцієнт виходу на роботу машин і на лінію автотранспортних засобів, годинна та річна продуктивність машин, коефіцієнт використання виробничих потужностей підприємств тощо.
1. Коефіцієнт технічної готовності характеризує долю машин які на даний момент є справні, і визначається кількістю справної техніки до її загальної кількості:
, (1.6)
де - коефіцієнт технічної готовності техніки,
- число справної техніки,
- загальна кількість техніки.
Ефективне використання того чи іншого виду техніки забезпечується при .
2. Коефіцієнт виходу на роботу характеризує долю техніки, яка безпосередньо працює, і визначається як відношення кількості техніки, що працює, до кількості справної техніки:
, (1.7)де - коефіцієнт виходу техніки на лінію,
- кількість техніки, що працює.
Ефективне використання техніки забезпечується при .
3. Коефіцієнт використання потужності характеризує ступінь використання наявної потужності підприємства, виходячи з обсягів виробництва продукції і визначається як відношення обсягів випущеної продукції до проектної потужності по випуску продукції:
, (1.8)
де - коефіцієнт використання потужностей підприємства,
- фактичний обсяг виробництва продукції,
- проектний обсяг виробництва продукції.
Економічна ефективність використання ОВФ характеризується системою показників. Основним критерієм ефективності використання ОВФ є фондовіддача.
Фондовіддача характеризується обсягом продукції, що виробляється на одну гривню ОВФ, визначається як відношення обсягів виконаних робіт (виробленої продукції) до середньорічної вартості ОВФ підприємства:
, (1.9)
де - фондовіддача ОФ,
О – фактичні обсяги продукції,
- балансова вартість ОВФ.
На величину фондовіддачі значною мірою впливає матеріаломісткість виконаних робіт. Щоб уникнути впливу матеріаломісткості на рівень фондовіддачі ОВФ необхідно замість обсягів робіт у відповідних цінах використовувати обсяг чистої продукції, тобто обсяги новоствореної вартості на підприємстві. Показник чистої продукції відображає реальний вклад підприємства у виконання тих чи інших робіт. В цьому випадку фондовіддача буде визначатися як відношення обсягів чистої продукції до середньорічної вартості ОВФ:
, (1.10)
де - обсяги чистої продукції.
Фондоємність продукції характеризується вартістю ОВФ, що приходиться на 1 гривню продукції. При аналізі використання ОФ треба враховувати, що чим більша фондоємність продукції, тим менш ефективніше використовуються ОВФ.
Коефіцієнт віддачі спожитих ОФ визначається відношенням вартості валової продукції до річної суми амортизаційних відрахувань, тобто він характеризує ефективність використання ОФ з врахуванням їх оборотності:
, (1.11)
де - коефіцієнт віддачі спожитих ОВФ,
О – обсяг продукції,
- річні амортизаційні відрахування.
1.3 Кожен з цих показників дає поняття про те, чи використовуються ОВФ максимально в плані робочого часу та продуктивності. Це дає нам змогу оцінити наскільки оптимально ми використовуємо виробничі фонди, тому що зростання ефективності використання ОВФ є дуже важливим нюансом господарської діяльності підприємства, оскільки безпосередньо впливає на ріст прибутку. Раніше багато уваги приділялося збільшенню кількості ОВФ на підприємствах. Це призвело до того, що кількість ОВФ зростала швидшими темпами, ніж продуктивність підприємства, також коефіцієнт вибуття зношеного або застарілого обладнання з часом зменшувався. Сьогодні більша увага приділяється не кількості ОВФ, а ефективності їх використання.
Отже, виходячи з того, що метою діяльності кожного підприємства є отримання більшого прибутку, а зростання ефективності використання ОВФ безпосередньо впливає на це, варто описати вплив ефективності використання ОВФ на діяльність підприємства.
Насамперед, потрібно зазначити, що при збільшенні ефективності використання ОВФ будь-яким способом збільшується кількість виготовленої продукції. Отже, при умові збуту всієї продукції підприємство отримує більший прибуток. Але варто зазначити, що цей прибуток буде збільшуватися не пропорційно збільшенню кількості продукції, а трохи швидшими темпами. Це відбуватиметься за рахунок того, що підприємець буде отримувати дохід не лише через збільшення кількості продукції, а й через зменшення собівартості одиниці цієї продукції.
А саме зменшення собівартості відбуватиметься наступним чином: собівартість складається з умовно постійних витрат (УПВ) та умовно змінних витрат (УЗВ). Частка УЗВ на загальну кількість продукції не зменшиться і буде збільшуватися пропорційно збільшенню кількості одиниць продукції, тому що при виробництві кожної одиниці буде застосовуватися така сама кількість матеріалу, сировини, електроенергії тощо. А от частка УПВ на загальну масу продукції буде зменшуватись, тому що виготовлення зайвої кількості продукції не потребуватиме збільшення штату адміністративних працівників, збільшення їхньої заробітної плати і т. ін.
Саме за рахунок цього відбувається зростання прибутку більшими темпами, ніж збільшення кількості продукції.
Також варто зазначити, що збільшення кількості продукції призводить до зменшення амортизаційних відрахувань на одиницю продукції, що також позитивно впливає на собівартість одиниці продукції.
Поліпшення використання основних виробничих фондів зменшує потребу підприємства у капітальних вкладеннях для розвитку матеріально технічної бази та зменшує втрати від морального зносу. Практика свідчить, що ефект від покращення використання ОВФ настає значно швидше, ніж від капітальних вкладень.
Крім того, від стану використання ОВФ залежить не лише обсяг виробленої продукції та рівень продуктивності, а й тривалість виконання робіт, які в свою чергу є важливими резервами зниження собівартості продукції, підвищення ефективності виробництва тощо.
4 Як було зазначено вище, основною метою діяльності підприємства є прибуток, а основним засобом досягнення цієї мети є збільшення ефективності використання ОВФ. Отож, економіка підприємства виділяє два шляхи збільшення використання ОВФ: екстенсивний та інтенсивний.
Екстенсивний шлях полягає в тому, що підприємство збільшуватиме тривалість роботи ОВФ протягом року. Це відбувається за рахунок збільшення змінності (обладнання і машини працюють в дві або три зміни), скорочення величини змінних і внутризмінних простоїв (налагодження безперебійної поставки сировини та матеріалів, запобігання простою готової продукції на складах тощо), скорочення часу перебування машин в ремонті і технічному обслуговуванні, ліквідація сезонності робіт тощо.
Інтенсивний шлях полягає в тому що підвищується продуктивність ОВФ в одиницю часу. Це відбувається за рахунок впровадження прогресивних методів організації і технології виробництва, підвищення кваліфікації кадрів, впровадження прогресивних форм оплати праці (це допомагає стимулювати працівника виробляти більше продукції або підвищувати якість своєї продукції), удосконалення структури ОВФ, матеріального стимулювання працівників за досягнення високих показників у використанні ОВФ.
1.4 Шляхи кращого використання основних фондів.
Покращення використання основних фондів промисловості має велике народногосподарське значення. Вона забезпечує ріст виробітки продукції без додаткових капітальних вкладень, збільшення продуктивності праці і зниження витрат на виробництво продукції.
Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів різноманітні. Основними з них є збільшення тривалості роботи обладнання, більш повне використання і вдосконалення основних виробничих фондів.
Для збільшення часу роботи обладнання необхідно: ліквідувати надпланові простої обладнання за рахунок його поточного обслуговування, підвищення якості ремонтів, покращення організації та планування виробництва і матеріально-технічного обслуговування виробництва; скоротити тривалість планових ремонтів при одночасному підвищенні їх якості шляхом впровадження передових методів ремонту, широкого використання деталей та вузлів, які виготовляються на спеціалізованих заводах, чіткої організації ремонту; скоротити витрати робочого часу на підготовчо-заключні та допоміжні операції (підготовку робочого місця, догляду за ним, установку та зняття інструменту тощо); підвищити змінність роботи, якщо це доцільно по умовам виробництва в даній галузі промисловості; можливо повніше використовувати парк обладнання; підвищити інтенсивність використання обладнання.
Більш повне використання основних виробничих фондів досягається за рахунок вводу в дію невстановленого обладнання, реалізації надлишкового обладнання, більш повного використання виробничих площ. В ряді випадків виробничі потужності на підприємствах і в народному господарстві недостатньо пов’язані кількісно і якісно; одних потужностей надлишок, других -недолік, наприклад, до потужних тракторів не випускаються відповідні плуги, возики тощо. Більш повному використанні основних фондів сприяє також збільшення в їх складі ваги активних фондів – засобів праці, що безпосередньо створюють продукцію.
Технічне вдосконалення основних виробничих фондів припускає використання прогресивних технологічних процесів, застосування більш ефективних технічних рішень, модернізацію обладнання, реконструкцію підприємств на базі нової техніки та технології, розвиток раціоналізаторського руху.
Реконструкція підприємств в наш час – основне направлення розвитку виробництва. В ряді держав на протязі більше двох десятиріч не будують нові підприємства; виробництво розвивається за рахунок того, що достатньо часто змінюється “начинка” підприємств – техніка та технологія. Реконструкція в порівнянні з новим будівництвом забезпечує економію капітальних вкладень (частина засобів праці м
отже використовуватись на протязі строку, що залишився до виводу їх з експлуатації). Звичайно на реконструкцію уходить менше часу, ніж на нове будівництво, так що вона забезпечує певний виграш в часі. Аналогічний ефект приносить модернізація техніки та обладнання. При визначенні економії ефективності модернізації треба врахувати, що витрати на модернізацію повинні окупитися до моменту списання модернізованих станків, машин тощо. Ця обставина іноді находить своє вираження у вимозі, щоб модернізація окупилась в строк не більше 1-2 роки.
Значний економічний ефект може принести скорочення строків служби засобів праці, більш швидка зміна їх новою технікою та технологією. Це дозволяє швидше впровадити у виробництво досягнення НТП, скоротити витрати на ремонт, час, що витрачається на очікування ремонту та ремонт, підвищити за рахунок цього фондовіддачу та продуктивність праці. Нова техніка забезпечує більш високу якість продукції, ритмічність виробництва, скорочення об’єму капітальних ремонтів. Робітники, що раніше зайняті ними, тепер зможуть робити на сучасних підприємствах, в кращих умовах, з значно більш високою продуктивністю. Однак прискорення зміни засобів праці потребує значне збільшення об’єму виробництва в першому підрозділі, перш за все в машинобудуванні, витрат енергії, збільшує екологічне навантаження. Воно потребує збільшення витрат на перевивчення робітників. Зменшує потребу в основних виробничих фондах використовування вторинної сировини. Кращому їх використанні сприяє організація чіткого обліку, контролю, аналіз використання, нормування та інші міри організаційно-економічного характеру.
Використана літератури.
Благодаров И.М., Дьяков Н.Н. Управление эффективностью использования производственних фондов. М.:Экономика, 1983.
Геращенко А.Н. и др. Эффективность использования основных фондов в мелиоративном строительстве. Минск, Урожай, 1972.
Гордійчук А. С., Стахів О.А. Економіка підприємства, -Навчальний посібник. –Рівне, РДТУ,1999 – 247с.
Гордійчук А. С., Стахів О. А. Методичні вказівки, -067-136, - Рівне, РДТУ,- 1997.-30с.
Клочко В.С. Воспроизводство основных фондов промышлености. Харьков, Вища школа, 1976.
Ковбасюк М.Р. Анализ эффективности использования производственных ресурсов. М,: Финансы и статистика, 1985.
Рабинович Я.Х. Эффективность использования основных фондов в строительстве. К.: Будивельник, 1980.