“СПОжиВАННЯ, заощадження та інвестиції”
План.
1. Споживання та заощадження як функції доходу.
2. Недоходні фактори споживання та заощадження.
3. Сукупний попит на інвестиції.
1. Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати (СВ). Споживчі витрати, або споживання, - це витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів і оплату послуг для задоволення особистих потреб.
Споживання є також найбільш суттєвим компонентом валового внутрішнього продукту (ВВП). У різних країнах частка споживання у ВВП коливається в межах 60-70%, що зумовлює важливість для економіки прийняття рішення щодо споживання.
Структура споживчих витрат різна у різних груп населення (харчування, непродовольчі товари, послуги тощо). Тому в економічному аналізі виходять з так званих “якісних моделей поведінки”, під якими розуміють усереднені моделі поведінки людей з різними рівнями доходу, які побудовані на основі досліджень сімейних бюджетів. “Якісні моделі поведінки” ще називають “законами Енгеля”, який досліджував зміни у споживчих витратах населення в залежності від зміни доходів.
Пріоритети у споживанні різні, але можливо виділити найбільш спільні групи витрат в залежності від їх бажаності для сім’ї: харчування, одяг, освіта, медичне обслуговування, транспорт. При цьому треба враховувати, що багато залежить від доходів сім’ї, платності або безплатності тих або інших послуг.
У табл. 1 відображено основні елементи споживання, що поділені на три групи: товари поточного споживання, товари тривалого користування, послуги.
Табл. 1. Основні компоненти споживання.
На величину споживчих витрат впливає багато факторів. Серед них головним є безподатковий доход (БД), або доход, що залишається у домашніх господарств після сплати податків, яким вони можуть вільно розпоряджатися. Але не весь безподатковий доход витрачається на споживання певна його частина заощаджується (З).
Заощадження – це та частка особистого безподаткового доходу, яка не споживається, тобто:
З = БД – СВ.
Функція споживання є однією з найважливіших у макроекономіці. Вона показує співвідношення між споживчими витратами і безподатковим доходом як в статиці, так і в динаміці. Функція споживання, яка була запроваджена Кейнсом, грунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозвязок між споживанням та доходом.
Графічно функцію споживання можна розглянути на рис. 1.
Якби споживчі витрати повністю дорівнювали доходу, то графік функції споживання прийняв би форму бісектриси. В будь-якій точці бісектриси споживання повністю дорівнює доходу. Точка Б означає нульове заощадження, повне споживання доходу. Праворуч від точки Б – зона чистого заощадження, яка обмежується кривою споживання та бісектрисою. Величина чистих заощаджень завжди вимірюється вертикальним відрізком між кривою функції споживання та бісектрисою. Обсяг споживання визначається відстанню від осі доходів до кривої функції споживання. Ліворуч від точки Б відрізок АБ означає перевищення споживання над доходами, тобто життя в борг або за рахунок попередніх заощаджень. Перевищення споживання над доходом є “чистим від’ємним заощадженням”, його вимірюють відстанню між бісектрисою та кривою функції споживання.
Аналогічно розглядається функція заощадження, яка є дзеркалом відображення функції споживання. Функція споживання графічно відображена на рис. 2.
450
Рис. 2. Графічне зображення функції заощадження
Функція заощаджень
БД
З
+
0
-
Рис. 1. Графічне зображення функції споживання.
Величина заощаджень
Функція споживання
Величина чистого споживання
БД
СВ
З наведених графіків видно, що і споживання, і заощадження прямо залежать від доходу, зростаючи зі збільшенням доходу і зменшуючись при його скороченні.
А Б
Обсяг заощаджень
Б
А
Оскільки споживчі витрати прямо залежать від безподаткового доходу, то функція споживання математично виглядатиме так:
СВ = f(БД).
Заощадження ж ще й від відсоткової ставки (ВС), отже:
З = f(БД; ВС)
Отже, тепер сміло можна сказати, що і функція споживання теж залежить від ВС, тобто:
СВ = f(БД; ВС)
Залежність споживання та заощадження від доходу називається схильністю до споживання та заощадження.
Розрізняють середню та граничну схильність до споживання та заощадження.
Середньою схильністю до споживання (ССС) називають частку безподаткового доходу, що спрямовується на споживання (у відсотках):
ССС = (СВ / БД) * 100%.
Середньою схильністю до заощадження (ССЗ) називають частку безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження (у відсотках):
ССЗ = (З / БД) * 100%
Оскільки БД = СВ + З, то ССС+ССЗ = 100%, або 1,0.
Переважно ССС більше ССЗ.
Гранична схильність до споживання (ГСС) показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання:
ГСС = (?СВ / ?БД) * 100%
Гранична схильність до заощадження (ГСЗ) вказує на співвідношення між додатковими заощадженнями та додатковим доходом, який спричинив ці заощадження:
ГСЗ = (?З / ?БД) * 100%
ГСС + ГСЗ = 1,0 або 100%.
2. До недоходних факторів споживання і заощадження відносять:
Багатство. Як нерухоме майно, так і фінансові засоби, якими володіє населення. Збільшення багатства зміщує графік споживання угору, а графік заощадження – вниз.
Податки. Зниження податків збільшує безподатковий доход і тому збільшує як споживання, так і заощадження.
Рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження і навпаки.
Відрахування на соціальне страхування. Збільшення цих відрахувань призведе до скорочення поточних споживання та заощаджень.
Очікування. Можуть бути пов’язані із майбутньою зміною цін, доходів, виникненням дефіциту тощо.
Споживча заборгованість. Якщо в попередньому періоді заборгованість зросла, то в поточному періоді домогосподарсва будуть змушені зменшити споживання і заощадження, аби ліквідувати минулу заборгованість.
Відсоткова ставка. Зміна ставки процента впливає на співвідношення між поточним і майбутнім заощадженням. Коли відсоткова ставка зростає, поточне споживання зменшується, а заощадження зростає, що збільшить майбутнє споживання, забезпечене поточними заощадженнями.
Характерним є поняття автономного споживання та заощадження, тобто такого, яке не залежить від доходу, а змінюється лише під впливом недоходних факторів.
3. Інвестиції – це другий після споживання компонент сукупних витрат. Інвестиції розподіляються на три основні групи: інвестиції в основний капітал (машини, устаткування, капітальне будівництво підприємств), житлове будівництво (витрати на підтримку житлового фонду і будівництво нового житла) та збільшення запасів (резерви сировини, напівфабрикатів на стадії незавершеного виробництва або готових виробів, які належать фірмам).
Таким чином, і фірми, і домогосподарства інвестують. Фірми купують інвестиційні товари, аби збільшити капітал і замінити діючий капітал у процесі його вибуття. Домашні господарства купують житло, що також є інвестиціями.
Загальний обсяг інвестицій визначається як валові інвестиції. Вони розподіляються на дві групи: одна частка спрямовується на збільшення основного капіталу, інша – на відшкодування його зношення, тобто є амортизацією. Оскільки в кожному періоді знецінюється конкретна частка капіталу, формулу валових інвестицій можна записати так:
ВІ = ЧІ +dКt
де ВІ – валові інвестиції, ЧІ – чисті інвестиції;
dК = А;
d – коефіцієнт амортизації; К – вартість обєктів основного капіталу; t – поточний рік.
При цьому:
ЧІ = Кt+1 - Кt
Отже, можна зробити висновок, що:
ВІ = Кt+1 – (1 – d) / Кt
Дане рівняння є базовим для визначення потреби в валових інвестиціях за умов розширеного відтворення, коли має місце нагромадження капіталу.
Майже всі інвестиції здійснюються фірмами, а не домашніми господарствами. Але домашні господарства, приймаючи рішення про споживання і заощадженя, спрямовують частину своїх доходів на фінансові ринки, фірми ж звертаються на фінансові ринки за кредитами, використовуючи їх на інвестування.
Отже, інвестиції створюються заощадженнями, а фінансові ринки дають змогу домашнім господарствам перерозподіляти свої доходи в часі.
Сукупний попит на інвестиції залежить від очікуваної норми чистого прибутку (ОНЧП) і відсоткової ставки (ВС) (процентної ставки).
Сутність впливу цих факторів на інвестиційний попит полягає в слідуючому.
По-перше, фірми інвестують з метою одержання чистого прибутку. Інвестиції будуть приносити чистий прибуток лише тоді, коли на одиницю інвестиційних витрат підприємство матиме більші прибутки в кожному наступному році, тобто якщо зростає капіталовіддача. Запишемо рівняння:
ЧП = ? ВВ – (?ПВ + ?ПП),
де ЧП – чистий прибуток; ?ВВ – приріст валового випуску, викликаний чистими інвестиціями; ?ПВ – приріст поточних витрат; ?ПП – приріст податку на прибуток.
Але інвестори опираються не на фактичний, а на очікуваний чистий прибуток (ОЧП). З урахуванням необхідності зростання капіталовіддачі можна записати формулу очікуваної норми чистого прибутку:
ОНЧП = (ОЧП / ЧІ) * 100%
Отже, головним фактором мотивації до інвестування є рівень очікуваної норми чистого прибутку.
По-друге, інвестиційні витрати пов’язані з джерелами фінансування. Досить поширеним джерелом є банківський кредит. Тому важливу роль у динаміці інвестицій відіграє відсоткова ставка (ВС). Якщо ОНЧП – мета інвестування, то ВС – ціна інвестицій, яку фірма повинна сплатити, щоб позичити грошовий капітал, необхідний для придбання реального капіталу.
Для прийняття рішення інвестори зіставляють ОНЧП і ВС. Якщо ВС нижча від ОНЧП, то інвестиції будуть прибутковими, на них виникає попит. Якщо, навпаки, - інвестиції збиткові, попиту не буде.
У прийнятті інвестиційних рішень суттєву роль відіграє не номінальна, а реальна відсоткова ставка. Номінальна ставка визначається в поточних цінах, реальна відсоткова ставка - це номінальна ставка скоригована з урахуванням інфляції.
Тобто, ВСр = ВСн - ТІ , де ВСр, ВСн – реальна і номінальна відсоткові ставки; ТІ – темп інфляції, в %.
Концепція реальної ВС пояснює парадокс значних за обсягом інвестицій за умов високих номінальних ВС і високих ТІ: реальні ставки відсотка стають тоді низькими.
Зв’язок між реальною ВС і інвестиціями виражається формулою:
ВІ = - f(ВСр).
Це рівняння показує, що інвестиції є функцією відсоткової ставки. Причому знак (-) означає, що між попитом на інвестиції і відсотковою ставкою існує обернена залежність.
Із зростанням реальної ставки відсотка попит на інвестиції скорочується тому, що вони стають дорожчими.
Як видно із рис. 3 на горизонтальній осі графіка інвестиційного попиту відкладена вартість інвестиційних проектів, які об’єднані в окремі групи залежно від рівня ОНЧП: Перша – вартістю 50 дол. з ОЧНП – 10%;
Друга – вартістю 150 дол. з ОЧНП – 6%;
Третя – вартістю 200 дол. з ОЧНП – 3%.
Сумарна вартість всіх інвестиційних проектів становить 400 дол.
На вертикальній осі графіка відкладена реальна ВС.
Тепер розглянемо залежність інвестиційного попиту від ВС за даної пропозиції інвестиційних проектів за умов, що ОНЧП для кожної групи інвестиційних проектів не змінюється.
ВСР
ІП0 = f (ВСр)
12
8
4
2
0
У макроекономічному аналізі базовою моделлю інвестиційного попиту є модель, в якій інвестиції є функцією відсоткової ставки. В такій моделі відсоткова ставка є основним фактором, який визначає інвестиційний попит, а очікувана норма ЧП є сталою величиною і диференціюється за окремими інвестиційними проектами. У графічній формі ця модель має такий вигляд:
Якщо ВСр = 12%, то інвестиційний попит відсутній. Це пояснюється тим, що серед усіх запропонованих економікою інвестиційних проектів ОНЧП менше ВСр.
50 150 200 ВІ, ОНЧП
ОНЧП = 10% ОНЧП = 6% ОНЧП = 3%
Рис.3. Сукупний попит на інвестиції
Якщо ВСр знизиться до 8%, то виникає інвестиційний попит вартістю 50 дол.. Це пояснюється тим, що лише серед інвестиційних проектів першої групи ОНЧП більше ВСр, тобто 10% більше 8%.
Якщо ВСр знизиться до 4%, то інвестиційний попит збільшиться до 200–т дол.. Це пояснюється тим, що ОНЧП перевищує ВСр вже по першій і другій групах інвестиційних проектів, тобто 10% і 6% більші 4%.
Якщо ВСр знизиться до 2%, то інвестиційний попит збільшиться до 400–т дол, оскільки за інвестиційними проектами всіх груп ОНЧП перевищує ВСр, тобто 10%, 8%, 6% більше 2%.
Отже, доцільність інвестування і інвестиційний попит виникають за умов, коли ОНЧП більше ВСр. При заданому рівні ОНЧП чим нижча ВСр, тим більший попит на інвестиції. Тому крива інвестиційного попиту набуває вигляду негативно похилої лінії.
Крім ВС на інвестиційний попит впливають фактори, які змінюють рівень ОНЧП за даної ВС. Умовно ці фактори називаються невідсотковими, до них належать:
технологічні зміни; розробка нового більш продуктивного устаткування зменшує середні витрати на виробництво продукції, але підвищує її якість. Внаслідок цього зростає норма ЧП від інвестування, що викликає зростання інвестиційного попиту за даної ВС.
рівень забезпеченості основним капіталом; від того, якою мірою кожна галузь виробництва забезпечена основним капіталом, залежить ОНЧП від додаткових інвестицій.
витрати на придбання, експлуатацію та обслуговування устаткування; якщо ці витрати скорочуються, то ОНЧП збільшується, а інвестиційний попит зростає. І навпаки.
податки на підприємця; збільшення податків депресивно впливає на інвестиції. І навпаки.
очікування; якщо економічні умови в країні погіршуються, фірми утримуються від інвестування.
Інвестиції є найбільш мінливим компонентом сукупних витрат. До факторів, які впливають на мінливість інвестицій, в першу чергу належать такі:
тривалість строку служби інвестиційних товарів;
нерегулярність інновацій;
поточні прибутки є дуже мінливими; (підприємства інвестують лише тоді, коли відчувають, що інвестування буде прибутковим).
мінливість очікування. (підвищення курсу акцій на біржі надає впевненості в майбутньому і навпаки).