Вступ
Актуальність роботи. Iсторично склалося так, що одна з нових й, у деякому вiдношеннi, найважливiша функцiя уряду полягає в тому, щоб стабiлiзувати економiку, тобто допомагати їй забеспечувати повну зайнятiсть ресурсiв i стабiльний рiвень цiн. Адже стабілізована економіка є основним рушієм розвитку політичних, культурних, технічних, виробничих, економічних і міжнародних відносин. Перед вченими-економiстами стоїть завдання глибоко й конкретно вивчати явища i тенденцiї у розвитку свiтової економiки. Одне з перших мiсць посiдає аналiз iнфляцiї та факторiв, що її обумовлюють.
Мета даної роботи – показати важливість і економічну небезпечність такого явища в економіці кожної країни як інфляція. Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:
з’ясувати суть, види і форми інфляції, а також її особливості;
проаналізувати інфляцію в України та її особливості;
проаналізувати динаміку в інфляційній ситуації України;
розглянути всі можливі антиінфляційні заходи держави щодо вирішення проблеми інфляції в Україні та її наслідків;
Методологічні основи дослідження. При написанні курсової роботи були використані історичний, табличний, графічний та статистичний методи дослідження.
Інформаційно-статистична база. При написанні курсової роботи були використані наукові праці Геєця В., Кравченка С., періодичні матеріали, статистичні матеріали Міністерства статистики України (www.ukrstat.gov.ua)
В данiй роботi розглядаються деякi питання, пов’язанi iз стримуванням iнфляцiйних процесiв в економiцi, а саме: питання державного регулювання й контролю за цiнами та антиiнфляцiйного пiдходу до оподаткування. За своїм змiстом робота роздiлена на такi частини: у першому та другому пунктах аналiз зосереджений на механiзмi iнфляцiї та на її наслiдках як у соцiальнiй, так i в економiчнiй сферах; в останньому, третьому, пунктi дана характеристика реалiзацiї антиiнфляцiйної полiтики в Украiнi.
Саме розгляду інфляційних процесів, зокрема чинників, що спричиняють інфляцію, в перехідній економіці і буде присвячено цю роботу. В роботі будуть розглянуті ці чинники в дії на прикладі України та розвитку інфляції в її межах протягом 1991-1998 рр.
1. Сутність і форми інфляції
Під інфляцією часто розуміють хронічне зростання цін, що зумовлюється багатьма причинами як економічного, так і неекономічного характеру. Таким чином, інфляція як економічне явище дуже багатомірна і багатофакторна.
Інфляція є важливим чинником, що визначає внутрішню фінансову рівновагу в соціально-економічній системі й рівень життя населення. Типовим проявом інфляції є загальне підвищення цін і зниження курсу національної валюти.
У сучасних умовах інфляція в усьому світі носить хронічний, всеохоплюючий характер, зумовлений не тільки грошовими, але й негрошовими факторами. Інтенсивність інфляції, темпи зростання цін і доходів можуть бути різними. Повністю виключити інфляцію у ринкових умовах господарювання неможливо, мова може йти про керовану, регульовану інфляцію, що реально лише за умови системного, точного прогнозування інфляційних процесів. Як зазначає академік В.Геєць: „Коригувати рівень інфляції треба відповідно до конкретної ситуації, узгоджуючи його з усіма іншими складовими, спрямованими на стимулювання економічного піднесення … „ [2,17]
Причини інфляції різноманітні, вони діють як у процесі виробництва, реалізації товарів, так і при зміні маси й швидкості обороту грошей. Як правило, в основі інфляції лежить невідповідність грошового попиту й товарної маси. Диспропорції між попитом і пропозицією, перевищення доходів над споживчими витратами можуть зумовлюватись дефіцитом державного бюджету, надмірним інвестуванням ( обсяг інвестицій перевищує можливості економіки ), випереджальним підвищенням заробітної плати порівняно із зростанням виробництва й продуктивності праці тощо.[3,15]
Розрізняють внутрішні й зовнішні причини виникнення інфляції.
До зовнішніх причин належать скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі, від’ємне сальдо зовнішньоторгівельного й платіжного балансів.
Внутрішні причини інфляції – деформація народногосподарської структури, яка знаходить свій вияв у суттєвому відставанні галузей споживчого сектора при гіпертрофованому розвитку галузей важкої індустрії, особливо військового машинобудування; диспропорції між споживанням і нагромадженням: незбалансованості на споживчому ринку; відсутності антиінфляційного регулювання тощо.
Для України характерні як внутрішні, так і зовнішні причини інфляції, переважно зумовлені інфляцією витрат (зросли ціни на сировину, паливо, комплектуючі вироби тощо )[5,9]
В економiчнiй науцi розрiзняють iнфляцiю попиту й iнфляцiю витрат. У першому випадку iнфляцiю викликає надлишок грошей, доходiв й попиту, в другому - зростання витрат на виробництво товарiв та послуг.
Iнфляцiя попиту спостерiгається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенцiал економiки, пiдносячи цiни, щоб зрiвноважити пропозицiю i попит. Покупцi конкурують за обмежену пропозицiю товарiв, що призводить до зростання цiн.
Спочатку сукупнi витрати недостатнi i обсяг валового нацiонального продукту (сукупної пропозицiї) значно вiдстає вiд свого потенцiйного рiвня за умови повної зайнятостi. У разi збiльшення сукупного попиту рiвень цiн не змiниться, бо буде вiдповiдно зростати й обсяг виробництва, тобто iнфляцiя поки що буде вiдсутня. Це пояснюється тим, що iснує велика кiлькiсть незалучених у виробництво трудових i матерiальних ресурсiв, якi ще можна залучити за iснуючих на них цiн. Поступово зростання попиту пiдштовхує розвиток сукупної пропозицiї. Для цього стану економiки притаманне повнiше використання ресурсiв, а тому їх запаси поступово скорочуються i вони стають дорожчими. Починається зростання цiн, тобто iнфляцiя. Цю інфляцiю називають передчасною, тому що вона починається до появи повної зайнятостi i повного використання виробничих потужностей у країнi.
Подальше зростання сукупного попиту пiдштовхує сукупну пропозицiю до потенцiйно можливого обсягу виробництва. Реальний валовий нацiональний продукт досягає свого максимуму, i тому подальше збiльшення сукупного попиту зумовлює iнфляцiю, яку називають вже “чистою” на вiдмiну вiд передчасної.
Основними причинами такого виду інфляції є наступні обставини.
Випуск надлишкової грошової маси для покриття дефіциту держбюджету. Надлишковий випуск грошової маси називають своєрідною формою неофіційного оподаткування, оскільки таким шляхом держава перекладує на населення вирішення своїх бюджетних проблем. За 1992-1996р грошова маса зросла запаморочливо, так що отримувачі найменших доходів стали купонними мільйонерами.
Скорочення пропозиції товарної маси. Якщо воно не супроводжується адекватним зменшенням грошової маси і уповільненням швидкості обороту грошей, то викликає їх обесцінення внаслідок зниження товарного наповнення грошових агрегатів. За 1990-1997 рр. в Україні ВВП зменшився на 63,2%. Це означало зниження сукупної пропозиції вітчизняної продукції. До 1998 р. Імпорт забезпечував 30-40% продовольчого ринку і майже 80% ринку промислових товарів народного споживання.
Незакінчене будівництво, виробництво товарів, які не користуються попитом і втрати при зберіганні і транспортуванні обумовлюють певні грошові витрати на відповідні роботи без товарного покриття. В 1992 р. 14% м’яса, 28% зерна, третина молока і половина картоплі були зіпсовані в процесі зберігання і транспортування. Далі втрати якщо і зменшувались, то в результаті спаду виробництва.
Прискорення обороту грошей, в тому числі в силу так званої „втечі” від них, також викликає інфляційний ефект, оскільки навіть за попередньої товарної та грошової маси одна грошова одиниця в середньому обслуговує більше угод. В результаті грошей стає ніби більше, ніж треба.
Кредитна експансія, тобто швидке розширення кредиту, яке не відбиває реальну необхідність в ньому, також веде до інфляції попиту, оскільки отриманні ссуди використовуються в якості купівельних і платіжних засобів, переповнюючи сферу обігу.
Долларизація господарського обороту, точніше використання іноземної валюти у внутрішньонаціональних угодах. Іноземна валюта в даному випадку доповнює вітчизняну грошову масу і викликає її обезцінення. В Україні 1998 р., за різними оцінками, знаходилося в обігу від 10 до 15 млрд. дол. США, приблизно 5 млрд. дойчмарок і близько 6 млрд. в російських рублях.
Iнфляцiя витрат, або iнфляцiя пропозицiї, спостерiгається в тому випадку, коли збiльшуються витрати на одиницю продукцiї, тобто середнi витрати за данного обсягу виробництва. Збiльшення витрат на одиницю продукцiї в економiцi скорочує прибутки й обсяг продукцiї, який може бути запропонований за iснуючого рiвня цiн. Внаслiдок цього зменшується сукупна пропозицiя товарiв та послуг, що, в свою чергу, пiдвищує рiвень цiн.
Серед причин інфляції пропозиції можна виділити такі:
Недосконалість конкуренції. А саме засилля монополій і їх ціновим диктатом при постачанні такої продукції, як послуги транспорту і зв’язку, основні паливно-енергетичні та сировинні ресурси і головні конструкційні матеріали.
В розвинутих країнах, де частка зарплати в собівартості продукції складає 70-80% інфляція витрат може виникати внаслідок заходів профсоюзів по підвищенню оплати праці. Оскільки це веде до збільшення витрат відповідних фірм.
Монополізм в банківській сфері. Якщо він реалізується в завищених ставках процента по ссудам підприємств. При завищених відсоткових ставках виробникам необхідно підвищувати ціни, щоб розрахуватись за кредити і проценти по них.
Надмірний податковий тягар. Оскільки платники податків розглядають свої обов’язкові платежі державі як витрати і намагаються при можливості покрити їх підвищенням своїх номінальних доходів за рахунок збільшення цін. Це найбільш характерно для непрямих податків, які сплачують продавці, але тяжкість їх через ріст цін прекладається на покупців.
Специфічною для СНД передумовою інфляції витрат стало створення на раніше єдиному економічному просторі СРСР антиінтеграційних митних кордонів. Їх введеня, встановлення мита на товарообіг між учасниками СНД призвели до відповідного подорожчання взаємного постачання, а, отже до зростання витрат всіх покупців ресурсів.[7,165]
Одним iз джерел iнфляцiї витрат є рiзкi порушення (“шоки”) пропозицiї. Пiд рiзким порушенням (“шоком”) пропозицiї розумiється подiя, зовнiшня по вiдношенню до функцiонування вiтчизняної економiчної системи (скажiмо, пiдвищення цiн на iмпорт або несприятливi погоднi умови), що збiльшує очiкуваний фiрмами середнiй рiвень цiн на фактори виробництва.
Iнфляцiя має рiзнi ступенi тяжкостi. Згiдно з цим економiчна наука видiляє такi три її види: помiрна iнфляцiя, галопуюча iнфляцiя i гiперiнфляцiя.
Помiрна iнфляцiя. Помiрна iнфляцiя характеризується повiльним зростанням цiн. При цьому щорiчний темп iнфляцiї не перевищує 10% в рік. Помiрна iнфляцiя є типовою сьогоднi для бiльшостi економiчно розвинутих краiн.
Галопуюча iнфляцiя. При збільшенні цін за рік в межах від 10% до 200%
Гiперiнфляцiя. Цей рiзновид iнфляцiї має мiсце, коли цiни зростають за межі 200% за рiк. Аналiз виявляє декiлька харакерних рис гiперiнфляцiї. По-перше, реальний попит на грошi, вимiрюваний як вiдношення запасу грошей до рiвня цiн, падає дуже рiзко. По-друге, вiдноснi цiни стають дуже нестабiльними. За нормальних умов зарплата робiтника майже не змiнюється (менш нiж на 1% в мiсяць). В умовах гiперiнфляцiї реальна заробiтна плата може знижуватись в середньому на третину протягом одного мiсяця. Дуже вiдчутним є вплив гiперiнфляцiї на розподiл багатства. Знецiнення грошей руйнує заощадження населення, пiдриваючи економiчну свободу суспiльства. Цi iнтенсивнi коливання у вiдносних цiнах i реальнiй зарплатi, збiднення населення iлюструють головну втрату вiд iнфляцiї. На щастя, гiперiнфляцiя трапляється досить рiдко. Вона має мiсце переважно пiд час вiйн чи в перiоди, що йдуть за вiйнами i революцiями. Гiперiнфляцiя сучасного перiоду характерна для країн, що здiйснювали революцiйний перехiд вiд соцiалiзму до ринкової економiки; в Польшi цiни зростали бiльш як на 1000% щороку в 1989-1990 рр.[4,8]
Експансiонiстська фiскальна полiтика держави досить часто стає генератором iнфляцiї. Припустимо, що економiчна система знаходиться у станi рiвноваги й експерти розраховують на таку стабiльнiсть у майбутньому.
Але, виходячи iз полiтичних мiркувань, наприклад, в зв’язку з наближенням президентських виборiв, уряд, щоб догодити виборцям, вирiшує збiльшити виплати з державного бюджету, знизити податки й негайно розпочати реалiзацiю проектiв для створення нових робочих мiсць. Зрозумiло, що зростання реального обсягу виробництва й скорочення безробiття, досягнуте адмiнiстрацiєю президента, зробить неабиякий вплив на результати виборiв. Отже, складається проект нереально розширеного державного бюджету на рiк виборiв. Як тiльки цi плани почнуть реалiзовуватись, економiчна система вийде iз стану рiвноваги. Дiйсно, спочатку реальний обсяг виробництва зросте, безробiття скоротиться, а пiдвищення рiвня цiн при цьому буде незначне.
Але, вже у наступному роцi зарплата, цiни на ресурси й фактори виробництва почнуть iнтенсивно зростати. По мiрi того, як фiрми будуть пристосовувати свої очiкування до нових умов, зростуть не тiльки цiни на товари та послуги, але й вiдбудеться скорочення обсягiв виробництва, супроводжуване зростанням безробiття. Це необхідно враховувати при формуванні макроекономічних регуляторів щодо зниження рівня інфляції.
Причину інфляції треба також шукати в трьох видах монополій:
Державна монополія на емісію грошей
Профспілкова монополія
Монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат
Ці три види монополій пов’язані між собою і кожна з них може порушувати баланс попиту і пропозиції. Причини інфляції можуть знаходитись і поза держави, тоді їх треба шукати в світовій торгівлі.[5,6]
Існує також і певне співвідношення зростання цін по різноманітних товарних групах:
Збалансована інфляція. Ціни різноманітних товарних груп відносно один одного не змінені. Ціни підіймаються досить повільно і в одночас на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного зростання цін підіймається процентна ставка державного банка і таким чином ситуація стає рівносильною ситуації зі стабільними цінами.
Незбалансована інфляція. Співвідношення цін товарних груп змінюються в різних відсотках і по-різному на кожний тип товару.
Існують і інші види класифікації інфляції, наприклад, на очікувану і неочікувану:
Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на будь-який період часу і вона досить часто є прямим результатом дій уряду. Як приклад можна привести лiбералiзацію цін в Росії 1992 року і відповідний прогноз зростання цін, підготовлений урядом РФ напередодні - в грудні 1991 року.
Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що справляє негативний ефект на систему оподаткування і грошового обігу. В разі наявності у населення iнфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що саме по собі створює труднощі в економіці і викривляє реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогнозуваннi тенденцій в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує iнфляційні очікування, які будуть підбурювати зростання цін. Проте в разі, коли раптовий скачок цін діється в економіці не зараженої iнфляційними очікуваннями, то виникає так званий "ефект Пiгу" - різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник стає вимушений знижувати ціну і все вертається в стан рівноваги.[7,167]
Отже, підсумовуючи, слід сказати, що порушення законів грошового обігу, розбалансування грошової системи породжує інфляцію, тобто знецінення грошей внаслідок перевищення кількістю грошових знаків, що перебувають в обігу, суми товарних цін, яка виявляється у їх зростанні.
2. Особливості інфляції в Україні
В Україні з 1991 до кінця 1996 р. одним із головних чинників інфляції була невиважена грошова емісія. Саме внаслідок невиваженої грошової емісії було підірвано авторитет українського купона. Адже в січні 1992р., після введення в обіг купоно-карбованця, його неофіційний курс до російського рубля становив 1:10. Та після того, як у січні - лютому 1992 р. в обіг було випущено 43 млрд. крб., а до кас банків надійшов лише 21 млрд. крб. виникла потреба у готівкових грошах для сплати зарплати, пенсій, стипендій. Це питання було вирішене шляхом додаткової емісії грошей. За січень-травень 1992 р. емісія грошей становила 83,2 млрд. крб. За відповідний період 1993 р. - 650,1 млрд. крб. Ще ці дії викликали різке падіння курсу національної української валюти. В великій мірі це сприяло бартеризації (поширення товарообмінних операцій) української економіки. Продовження і наслідки цього процесу всім добре відомі.
В 1992 р. в Україні на сільськогосподарську продукцію зросли в 20 разів, в той час як на промислову продукцію, яку вони використовували – в 38 разів, на нафтопродукти – в 120 разів, паливо – в 95 разів. В 1993 р. оптові ціни на промпродукцію зросли вже в 93 раза, на електроенергію – в 95 разів, будматеріали – в 98 разів, продукцію легкої промисловості – в 80 разів, ціни на сільгосппродукцію зросли в 57 разів. В 1994 р. в Україні ріст цін помітно знизився в порівнянні з темпами інфляції в попередньому році: оптові ціни на промпродукцію зросли в 6,6 раз, в тому числі на паливну – в 11,3, електроенергію – в 9,7, продукцію чорної металургії – в 13,8, машинобудування – в 6,7, легкої промисловості – в 7, на сільськогосподарську продукцію – в 6 разів
Гострота кризового стану національної економіки змусила уряд та НБУ(Національний Банк України) докорінно змінити свою тактику. Грошово-кредитну політику було перетворено з експансивної на жорстку рестрикційну. В 1994 р. монетарна політика НБУ (підтримання курсу гривні) була спрямована на приборкання інфляції.
У 1995 р. темпи інфляції продовжували знижуватися : з 21,2% у січні до 4,6 % у серпні з традиційним для України осіннім підвищенням у вересні до 14, 1 % та 9,1 % у жовтні. За десять місяців 1995 року індекс інфляції становив 253, 5 %. При цьому продовольчі товари подорожчали у 2,2 раза (218 %), а не продовольчі товари - у 2 рази(203%). Платні послуги зросли у 5,5 разів(549,8%).
Усі етапи зростання цін в Україні були зумовлені, головним чином, підвищенням цін на енергоносії, що надходили з Росії. Тобто не стільки випуск „зайвих” грошей під урядові програми спричиняв їх знецінення, скільки зростання цін вимагало додаткового випуску грошей для збалансування товарообороту. І взагалі, оцінка темпів інфляції за індексом зростання цін на товари і послуги досить умовна, хоча в цілому і доволі точна.
Бюджетний дефіцит в Україні в першій половині 90-х років значною мірою був викликаний, насамперед, інфляцією – внаслідок зростання цін видатки бюджету зростали значно більшими темпами, ніж доходи. Звісно, і політика так званої соціальної спрямованості бюджету внесла додаткове навантаження на бюджет. Але, за великим рахунком, ніякого розширення соціальних видатків не відбувалося. Намагались всього навсього якоюсь мірою амортизувати падіння реальних доходів населення.
Звісна річ, підвищення цін на енергоносії не обов’язково має вести до таких важких фінансово-економічних і соціальних наслідків. Усім добре відома економічна криза в 70-х роках, одним із чинників якої було підвищення цін на нафту за рішенням країн-членів ОПЕК як відповідь на агресію Ізраїлю проти арабських країн. Однак, по-перше, те підвищення цін просто не йде ні в яке порівняння з тим, що довелося витримати Україні. По-друге, підвищення цін не страшне саме по собі. Проблеми виникають тоді, коли його неможливо компенсувати. Так, врешті-решт західним країнам, у першу чергу США, вдалось відновити баланс, причому швидше на свою користь. Адже підвищення цін на нафту привело до ще більшого зростання цін на відповідні товари і послуги, що дало змогу не тільки вирівняти торговий баланс, а й поліпшити його. У результаті, так би мовити, сторона, що нанесла перший ціновий удар, виявилась у програші.
Однак, у взаємовідносинах України з Росією, головним партнером нашої держави в зовнішній торгівлі, встановити подібний компенсуючий механізм практично неможливо. Ми не мали і досі не маємо змоги підвищити ціни на товари, що експортуються в Росію в такій же пропорції, як свого часу підвищились ціни на енергоносії. Тому відразу виник і зберігається значний дисбаланс у торгівлі з Росією, що також стало важливим чинником інфляції. Аналогічне явище спостерігалось і на внутрішньому ринку та у сфері державних фінансів: номінальні видатки бюджету зростали значно швидше, ніж номінальні доходи. Тому головним чинником інфляції в Україні свого часу була не стільки негативна і невиважена бюджетна політика, скільки зростання цін на енергоносії. Воно багато в чому негативно вплинуло на ту ж економіку, спад якої негативно позначається на фінансовій ситуації.[9.86]
Стійка інфляція часто виникає внаслідок експансіоністської кредитно-грошової і фіскальної політики, при цьому інфляційний податок, що виникає, використовується урядом з метою фінансування дефіциту державного бюджету. Інфляційний податок – це особистий вид податку, на стягнення якого не потрібний ніякий закон чи податкова інспекція. Податок автоматично сплачується в міру того, як домашні господарства із зростанням цін втрачають усе більше грошових ресурсів. Інфляційний податок переважно є регресивним. Еластичність попиту на гроші частіше менша від одиниці, тому бідніші люди виплачують більш високу частку свого доходу як інфляційний податок, ніж багаті. Високий рівень інфляції зумовлюється через значний і стійкий дефіцит бюджету, який можна покрити в три способи: позичити кошти, використати валютні резерви, за рахунок емісії грошей. Значну роль у покритті дефіциту бюджету відіграють зовнішні і внутрішні запозичення. Державні позики не вирішують проблеми інфляції, а лише віддаляють її. У разі відсутності ефективного управління процесом державних запозичень, як це сталося в Україні, вони можуть призвести до кризових явищ, інфляції, яка виявляється в загальному підвищенні цін і знижені курсу національної валюти. Тому важливого значення набуває дослідження динаміки рівня інфляції не тільки у взаємозв’язку з рівнем бюджетного дефіциту, а й з урахуванням динаміки державного боргу.
За даними Комітету статистики України за 1999 рік, між індексом інфляції і дефіцитом бюджету існує незначний кореляційний зв’язок (r = 0,469). Це означає, що дефіцит бюджету несуттєво впливав на рівень інфляції в ретроспективному періоді, але, виходячи з розміру дефіциту бюджету, практично неможливо спрогнозувати, яким очікується індекс інфляції.
Як зазначалось, одним із проявів інфляції є зниження курсу національної валюти. Академік В.Геєць вважає, що „проблему курсу національної валюти не можна розглядати у відриві від рівня інфляції.”[3,15]
Це підтверджується рівняннями регресії (1)-(3), що показують наявність тісного кореляційно-регресивного зв’язку між індексом інфляції і темпами коливання офіційного курсу гривні до долара:
EMBED Equation.3 (1)
EMBED Equation.3 (2)
EMBED Equation.3 (3)
де:
Х – індекс інфляції;
Y – темпи зміни офіційного курсу гривні до долара ( на кінець місяця до попереднього).
Як видно з наведених рівнянь, зростання темпів зміни офіційного курсу долара до гривні на 1 % може призвести до зростання рівня інфляції на 0,984%. Високі значення коефіцієнта кореляції свідчать, що встановлені залежності можна використовувати для короткострокового прогнозування рівня інфляції залежно від зміни валютних курсів.[5,10]
Враховуючи наявність тісного кореляційного зв’язку між індексом інфляції та індексом зміни офіційного курсу гривні до долара, а також те, що при плаваючих обмінних курсах дефіцит бюджету призводить до інфляції (як правило, більш високий рівень дефіциту бюджету супроводжується більш високими темпами інфляції), необхідно зважено підходити до вибору валютних курсів – фіксованого чи плаваючого.
Можна проаналізувати взаємозв’язок між інфляцією та іншими макроекономічними показниками в Україні на прикладі основних індикаторів грошового ринку – валютного курсу та облікової ставки НБУ, і головного макроекономічного показника – ВВП (див.табл.1). Для аналізу візьмемо 1995-2000 роки, тобто період, який можна визначити як період макроекономічної та макрофінансової стабілізації.
Наведені дані свідчать, що економічна та фінансова ситуація в Україні надзвичайно заплутана і певною мірою неординарна. Адже, як правило, динаміка ВВП та інфляції у країнах з керованою ринковою економікою в цілому досить сумірні. В Україні ж темпи інфляції не просто не збігаються з економічною динамікою – вони абсолютно несумірні, що видно з графіка (див.рис.1).[10,7]
Отже, навіть після відносної стабілізації 1995-1996 рр. досягти збалансованості в динаміці ВВП та купівельній спроможності гривні не вдалося. Це свідчить, що основні чинники інфляційних процесів в Україні не стільки пов’язані зі станом економіки, скільки викликані зовнішнім впливом (зростанням цін на енергоносії), а в подальшому невдалою фінансовою політикою, яка проявлялась у незбалансованості державних фінансів та розкручуванні механізму державного запозичення.
Відсутній також чіткий взаємозв’язок інфляції з курсом національної валюти, що видно з графіка (див.рис.2).[1,260]
Хоча криві динаміки двох макрофінансових індикаторів досить порівнянні, визнати їх взаємозв’язок коректним і скорельованим все ж можливо. Так, протягом 1996-1997 рр. відбулась стабілізація курсу гривні, хоча інфляція була все ще відчутною. І навпаки, у 1998-2000 рр. стався обвал курсу – майже втричі (2,9 рази) при істотно нижчій інфляції за ці роки (у цілому 1,8 рази) (див.таб.2). [8,33]
Також несумірними є індекс інфляції та динаміка облікової ставки НБУ як одного з основних показників, що характеризує вартість грошей. Як відомо, облікова ставка складається з двох елементів – рівня інфляції та реальної вартості грошей у вигляді процентної ставки за кредитами (у середньому 7-8%). Якщо виходити з того, що вартість грошей досить стабільна, то динаміка облікової ставки має безпосередньо корелювати з інфляцією. Однак, в Україні у взаємозв’язку даних двох показників ніякої закономірності не виявляється.[9,48]
Підсумовуючи, слід зазначити, що існували в Україні і багато інших факторів, які штовхали ціни вгору, що робить задачу зведення інфляції до нуля невиконаною:
технологічна відсталість і витратна структура виробництва, а також пов’язаний з цим низький рівень продуктивності праці;
міжгалузева незбалансованість і структурні диспропорції попередньої економіки;
високий ступінь монополізації економіки;
недостатній рівень розвитку інфраструктури ринку, високий ступінь бюрократизації та криміналізації економіки;
зростання частки посередницьких послуг, збільшення кількості чисто спекулятивних трансакцій; [6,325]
Досвід розвитку української економіки свідчить, що слід виважено і з наукових позицій підійти до обмежень темпів інфляції і бюджетного дефіциту. Без комплексу активних і супроводжувальних дій вони пригнічують платоспроможність як підприємств, так і населення. При цьому потрібен особливий механізм фінансування з тим, щоб грошові ін'єкції застосовувались безпосередньо для виробництва і ні заяких умов не йшли на погашення боргів, нагромаджених підприємствами значно раніше.
3. Антиінфляційна політика держави
Відсутність досвіду у приборканні інфляції призвела до того, що вона почала загрожувати не лише розвиткові економіки, а й в окремих випадках існуванню самої державності.
Причину безуспішності боротьби з інфляцією треба шукати не так у різних малоефективних антиінфляційних моделях, як у базовому стані їх реалізації – передусім у початковому стані системи і передумовах реформ, в адекватності існуючих моделей об’єктивним передумовам та інтересам більшості громадян.
Для того, щоб антиінфляційна програма ефективно працювала, необхідно забезпечити регульованість і соціальність економіки, а це, у свою чергу, вимагає, по-перше, розвивати, а не пригнічувати мотиви до продуктивної і висококваліфікованої праці, підтримувати нововведення і легальне підприємництво; по-друге, сприяти зосередженню капіталу і кваліфікованої праці у таких галузях і підприємствах, які мають найважливіше значення і забезпечують економічну незалежність нашої держави, сприяти розвитку галузей і підприємств, які досягли високого рівня науково-технічного прогресу і вже найближчим часом зможуть збільшити осяги виробництва, вийти зі своєю продукцією на світовий ринок і забезпечити значні валютні надходження, які можуть суттєво поліпшити функціонально-територіальну структуру господарського комплексу України й модернізацію базових галузей промисловості; по-третє, забезпечити соціальну справедливість і гарантувати працівникові дохід, пропорційний якості й кількості затраченої праці; по-четверте, розвивати справжнє народовладдя, яке створює передумови для підтримання цих змін знизу та для успішної боротьби з бюрократизмом і корупцією нагорі.[11,74]
Формуючи антиінфляційну економічну програму, треба врахувати різноманітність і взаємозалежність усіх чинників, що породжують інфляцію, адже тільки тоді можна реально оцінити масштаби дії і впливу антиінфляційної програми на строки стабілізації, темпи економічного зростання та формування структури і пропорції економіки. Антиінфляційна програма повинна бути адекватною сучасному періоду, а отже, гнучкою і повинна коригуватися відповідно до тих змін, які відбуваються в економіці на певних етапах її розвитку. Всі окремі пункти антиінфляційної програми мають логічно доповнювати один одного і діяти скоординовано й синхронно.
Інфляція в Україні породжувалася технологічною відсталістю виробництва, зростанням матеріало-, праце- й енергомісткості продукції, падінням ефективності виробництва та низьким рівнем використання виробничих потужностей, а також нерівноправним становищем національних та іноземних виробників, монополізмом деяких секторів економіки, структурними диспропорціями.
Протидіяти інфляції лише засобами жорсткої монетарної політики, пов’язаної з обмеженням зростання грошової маси, кредитів, зарплати, а в кінцевому підсумку – платоспроможного попиту, не можна, бо за таких умов підприємства починають надавати перевагу скороченню обсягів виробництва, не відмовляючись при цьому від підвищення цін на свою продукцію.
Виникає замкнуте коло: спад виробництва, однією з причин якого є інфляція, у свою чергу, посилює інфляційний тиск, оскільки провокує підвищення цін і зменшує доходи бюджету. А оскільки стабілізаційні монетарні й фінансові заходи не спроможні цілком ефективно спрацювати за таких умов, це потребує зміни загального напрямку антиінфляційної політики і переходу до нового його етапу. Він має базуватись на вирівнюванні умов господарювання для всіх виробників, на конкурентному стимулюванні виробництва та інвестиційної активності, яке, використавши попередні успіхи придушення самоіндукованої інфляційної хвилі, має зробити наголос на розвитку й нарощуванні.[1,260]
Отже, основою антиінфляційної програми повинні стати пріоритетні завдання тактики і стратегії виходу України з економічної кризи, а це:
1. Радикальна аграрна реформа, яка передбачатиме передачу землі в приватну власність селянам (за чисто символічну платню) із наданням їм можливості використовувати будь-які форми ведення сільгоспвиробництва. Сільське господарство, як відомо, найбільше постраждало від інфляції, і водночас його найменше зачепили будь-які позитивні зміни. Для швидкого виходу з кризи необхідна поява малих і великих ефективних господарств, а це можливо тільки за умови вирішення основного питання аграрної реформи – приватної власності на землю.
2. Ефективна інвестиційна політика. Державні інвестиції повинні бути спрямовані на розвиток найважливіших галузей, особлива увага має зосередитись на паливно-енергетичному комплексі, адже від нього найбільшою мірою залежить ефективність функціонування всього господарства України. Проекти енергозбереження, пошуково-розвідувальних робіт, нових розробок покладів газу, нафти, вугілля повинні фінансуватися першочергово. Крім державних інвестицій, треба активно залучати й іноземні, звичайно, за умов захисту національного виробництва, оскільки джерела інвестиційних ресурсів, необхідні для відновлення економічного зростання, нині дуже обмежені.
Суттєвим фактором, який визначає рівень інвестиційного процесу, є дуже висока ціна грошей. Щоб стимулювати діяльність комерційних банків в інвестиційній сфері, треба подбати не лише про реальне законодавство у цій сфері, а й про реальні податкові пільги, пов’язані із вкладанням грошей в інвестиційний процес. Важливим є і моральний фактор розвитку інвестиційного процесу. Інвестиційна політика комерційних банків не буде нормально розвиватись доти, аж доки вони завоюють довіру й авторитет. Це один із найвагоміших обов’язкових елементів інвестицій, і не тільки за умов інфляції.
Ще один спосіб стимулювання інвестиційної діяльності – розвиток фондового ринку для залучення засобів шляхом випуску акцій, облігацій під фінансування реального проекту. У Національному банку переконані, що для поглиблення стабілізації на грошовому ринку та утримання контролю за попитом-пропозицією вільно конвертованої валюти надзвичайно важливе значення має фондовий ринок України.
Сьогодні, як ніколи, актуальною є розробка цієї моделі фінансування державних потреб. Але на фондовому ринку України й досі немає ліквідних акцій. Для цього, як вважають учасники фондового ринку, треба здійснити реорганізацію корпоративного управління, створити умови для довіри клієнтів до інституційних інвесторів, розробивши етичні стандарти їхніх взаємовідносин. Важлива роль у цьому належить законодавству, яке максимально враховувало б інтереси власників та інвесторів.
У здійсненні інвестиційної політики слабо розкривається потенціал такого інструменту, як вклади населення, які повинні перетворитися в інвестиції.
На нинішньому етапі трансформації простежується стійка тенденція щодо приросту вкладів фізичних і депозитів юридичних осіб, але, щоб посилити цю тенденцію, необхідно розширити страхові можливості банків, аби переконати вкладників у захищеності їхніх інтересів.
3. Реформування системи оподаткування. Умовою ефективного інвестування розвитку народного господарства є наявність у бюджеті необхідної кількості грошей. Один із шляхів збільшення надходжень до бюджету – удосконалення податкової системи, зменшення податкового тиску. За таких умов багато підприємств і організацій вийдуть із тіньової економіки й регулярно сплачуватимуть податки.
Нова податкова система повинна характеризуватися двома основними чинниками: можливостями господарюючих суб’єктів (платників податків) і потребами бюджету, за умови погодження потреб із можливостями господарюючих суб’єктів.
4. Ліквідація дефіциту держбюджету (у тому числі радикальне зменшення витрат у відносних і абсолютних обсягах, насамперед витрат на державний апарат, фінансування спецслужб і армії). Відомим методом зменшення великої інфляції є скорочення бюджетного дефіциту. Це – ядро майже кожної вдалої програми економічної стабілізації. Тому наступний блок антиінфляційних заходів повинен бути спрямований на стримування фінансових факторів і передусім бюджетного дефіциту. Для стримування інфляції та стимулювання економічного зростання необхідно забезпечити такий рівень бюджетного дефіциту, який відповідатиме обсягам інших основних макроекономічних показників% ВВП і рівню зайнятості.
Погляди в економічній теорії на оптимальні показники дефіциту державного бюджету досить різні. Так, монетаристи пропонують позбутися дефіциту взагалі, представники теорії „економіки пропозиції” радять мати дефіцит не більш як 2-3% ВВП, а кейнсіанці – 5-8%. Економісти практики з МВФ радять утримувати дефіцит бюджету протягом перехідного періоду в межах 5-6% ВВП.
Однією з форм збільшення надходжень до держбюджету є організація фінансових промислових груп (ФПГ), завдання яких полягає у протидії спаду виробництва і стабілізації господарських зв’язків; у послабленні кризи неплатежів, спрощенні взаєморозрахунків між членами ФПГ та їхній інтеграції; у підтримці малого і середнього бізнесу; у зменшенні інвестиційного ризику; у збережені державного контролю над основними галузями економіки країни; у розвитку зовнішніх фінансово-економічних зв’язків; у підвищенні конкурентоздатності українських товаровиробників на світовому ринку.
Ще одним важливим антиінфляційним заходом є зміна джерел фінансування бюджетного дефіциту та обмеження обсягів кредитування комерційного банківського сектора із фондів Центрального банку.
5. Реальна приватизація. Важлива роль у реформах перехідного періоду надається приватизації. Крім того, що вона становить інвестиційну передумову створення ринкового середовища, приватизація дає змогу не лише знизити витратну частину держбюджету за рахунок ліквідації дотацій і субсидій, а й завдяки отриманню коштів від реалізації об’єктів колишньої державної власності поповнити прибуткову. А це є важливим тактичним заходом у боротьбі з інфляційними піками зростання цін.
Формуючи антиінфляційну програму, треба врахувати, що інфляція не лише виробничий і не лише грошовий, а й відтворювальний феномен. Її складовими частинами повинні стати: викорінення структурних перекосів; реальна конверсія військово-промислового комплексу комплексу; ліквідація збиткових підприємств; радикальна економічна реформа (передача землі у приватну власність); активне залучення в ринковий обіг нетрадиційних товарів (нерухомості, землі, цінних паперів); ліквідація дефіциту держбюджету, передусім за поточними операціями; використання світового досвіду проектного фінансування, який базується на мінімальному використанні бюджетних засобів і максимальній частині недержавного сектора; розвиток ринку платних послуг, оскільки одними товарами забезпечити велику грошову масу неможливо; зниження ліквідності грошових заощаджень населення і його поточних доходів шляхом підвищення процента за депозитами.
Антиінфляційна програма повинна реально враховувати, що ринок в Україні перебуває у фазі становлення, економіка тільки починає функціонувати за законами ринку і ринкові регулятори народногосподарських пропорцій ще недостатньо спрацьовують. Це зумовлює необхідність поєднання ринкового регулювання інфляції з державним, розробки антиінфляційної стратегії, згідно з якою розвиток ринкових відносин органічно поєднується з гнучкими економічними методами державного регулювання різних сегментів ринку, у тому числі кредитного, страхового, валютного, фондового, з проблемами захисту приватної власності. І все ж першочерговим завданням у боротьбі з інфляцією є подолання економічного спаду, ефективна інвестиційна політика, формування стабільної макроекономічної структури ринку з метою поступового вирівнювання диспропорцій суспільного відтворення.
Слід також урахувати, що ступінь структурної неадекватності економіки формується під впливом не лише внутрішніх, а й зовнішніх факторів. Розпад зв’язків, які десятиріччями складається в рамках РЕВ, став для України шоком як із боку попиту (втрата традиційних ринків), так і з боку пропорції(зміна умов придбання ресурсів). Крім того, саме собою відкриття економіки в рамках стратегії лібералізації виявляє недосконалість її структури, виходячи з критеріїв ринкового господарства. За умов всебічного дерегулювання господарської діяльності протистояти структурній ломці й деіндустріалізації неможливо без здійснення широкомасштабної промислової політики. Органічною складовою такої політики є стратегія приєднання до міжнародного поділу праці, основою якого повинна стати підтримка національних експортерів, дозоване відкриття внутрішнього ринку.
Отже, на мою думку, антиінфляційна програма має складатися з набору взаємопов’язаних заходів. У загальному вигляді вони є заходами зі створення умов для стабільного розвитку економіки країни. Для реалізації цих умов необхідно підвищити ефективність народного господарства, здійснити ресурсозбереження, зменшити витрати і ціни, наповнити ринок товарами, впорядкувати оплату праці, надалі вдосконалювати бюджетно-фінансову і грошово-кредитну системи. Фактично приборкання інфляції має бути пов’язане із внесенням кардинальних змін до усіх складових господарського механізму.
Воночас треба пам’ятати, що за умов перехідної економіки, коли ринкових інститутів ще не сформовано, коли підприємства державного сектора й далі мають порівняно м’які бюджетні обмеження, повністю подолати інфляцію неможливо. Тому антиінфляційна політика повинна бути націлена не так на припинення інфляції взагалі, як на зведення її до прийнятого рівня, який не просто пом’якшив би її найзгубніші наслідки, а й надав би інфляції контрольованості, зробив би її інструментом стимулювання економічних перетворень.[4,8]
Висновки
Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих краiн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.
Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом.
Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжусться нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.
У станi iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацiї i оздоровлення економiки. Незважаючи на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовляється вiд впливу на цiни, суттево посилюючи його в кризовi для нацiональної економiки перiоди.
Вихiд з кризового стану для економiки будь-якої країни мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцiї та, по-друге, припинення падiння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирiшення питання iнфляцiї, оскiльки це - найважливiша умова для поновлення iнвестицiйної активностi, що, в свою чергу, має забеспечити вiдродження виробництва.
Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснує функцiональний взаємозв’язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб’єктiв, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризи економiки i виходу з неї.
Отже можна зробити такий висновок - інфляція в Україні 1991-1993р. набрала найвищих темпів. Пояснити це можна не лише структурною розбалансованістю економіки, а й нераціональним співвідношенням галузей, що працюють на виробничий та споживчий ринок. Інфляційні процеси в Україні були викликані сукупністю взаємопов'язаних чинників, об'єктивними негараздами перехідної економіки, в тому числі значною мірою - залежністю від зовнішнього енергопостачання.
Інфляція в Україні приблизно на 86% зумовлювалася збільшенням обсягів грошової маси і швидкістю її обігу і на 14% - зниженням обсягів виробництва. Однак насправді цей вплив був багатостороннішим і глибшим. Він діє також через співвідношення попиту і пропозиції, експорту та імпорту, валютний курс тощо. Слід зазначити, що процес прискорення обігу грошей здатний зменшити інфляційний тиск. Але це можливо в умовах недостатнього обсягу грошової маси. А коли відбувається її значне зростання, паралельне прискорення швидкості обігу грошей призводить до підвищення рівня інфляції. Останнє на практиці супроводжується намаганням позбутися грошей, які знецінюються, вкладанням їх в іноземну валюту, товарні запаси тощо.
Наприкiнцi слiд додати, що iнфляцiя - це не лише свiдотство слабкостi економiки, а й свiдотство слабкостi державної влади або слабкостi полiтичної мудростi.
