Тема №3. Макроекономічна динаміка.
1. Відтворення економічної системи.
1.1. Структурний аспект відтворення.
1.2. Динаміка процесу відтворення.
1.3. Пропорційність відтворення.
2. Економічне зростання.
2.1. Суть і фактори економічного зростання.
2.2. Типи економічного зростання.
2.3. Вимір економічного зростання.
2.4. Механізм дії факторів економічного зростання.
3. Нагромадження капіталу і економічне зростання.
3.1. Суть, джерела, форми і чинники нагромадження капіталу.
4. Циклічність економічного розвитку.
5. Неповна зайнятість.
6. Інфляція.
6.1. Закон грошового обігу.
6.2. Інфляція і дефляція.
1. Виробництво повинно бути безперервним,адже сус-
пільство не може перестати споживати життєві блага,які у ви-
робництві створюються.Задоволена один раз потреба вимагає
повторного задоволення,люди постійно споживають предмети спо-
живання,а виробництву потрібен постійний приплив засобів ви-
робництва і робочої сили.Щоб задовільнити усі виникаючі пот-
реби(особисті і виробничі),виробництво повинно постійно пов-
торюватись.
Постійне повторення процесу виробництва називається
відтворенням.Отже,відтворення - це виробництво,що взяте не як
одноразовий акт,а як процес безперервного і послідовного пов-
торення усіх його елементів.
Слід розрізняти структурний і динамічний аспекти відтво-
рення суспільного виробництва.
1.1. Відтворення не обмежується лише повторенням вироб-
ництва.Вироблений у суспільстві продукт містить у собі різно-
манітні споживні вартості виробничого і особистого приз-
начення,які не потрапляють безпосередньо від виробника до
споживача.Спочатку вони розподіляються,а потім обмінюються на
ринку,і лише після цього споживаються.А це означає,що процес
відтворення охоплює усі сфери економічної системи - вироб-
ництво,розподіл, обмін і споживання.
Відтворення включає відновлення продуктивних сил і еко-
номічних відносин.Відбувається відтворення всієї економічної
системи.Головний елемент продуктивних сил і головний фактор
суспільного виробництва - робоча сила.У більш широкому ро-
зумінні відтворення робочої сили включає проблему народонасе-
лення,тобто підготовку нових поколінь працівників.
Кожний новий виробничий цикл вимагає й поновлення
необхідної кількості засобів виробництва - машин і облад-
нання,механізмів і інструментів,сировини і матеріалів,палива
і енергії тощо.Відтворення засобів виробництва відбувається у
певних пропорціях(кількісних співвідношеннях), що є об'єктив-
ною умовою поновлення та розвитку суспільного виробництва.
Складовою частиною нормального розвитку економіки є
відтворення природних ресурсів і природного середовища,у яко-
му живе людина. Водночас,слід бережливо ставитись до невід-
новлюваних ресурсів - нафти і газу,вугілля і руд тощо.
Відтворюючи продуктивні сили,люди тим самим відтворюють
і їх суспільний вираз (форму) - економічні відносини.Йдеться
про відтворення форм власності,зв'язків між суб'єктами еко-
номіки з приводу поділу праці,спеціалізації,ко-
оперування,комбінування,організації виробництва.Але вони
відновлюються у повному обсязі лише тоді,коли не гальмують
економічного прогресу - в іншому випадку вони відтворюються
або в обмеженому обсязі,або замінюються новими,більш прог-
ресивними економічними відносинами.
Процес відтворення має свої особливості як на мікро-
економічному,так і на макроекономічному рівнях.На мікро-
економічному рівні вирішуються найголовніші для виробників
питання: що,як і для кого виробляти,за якими цінами прода-
вати. Усе це реалізується у процесі відтворення.
На макроекономічному рівні відновлюється уся структура
економічної системи та її елементів у вартісній(грошовій) та
натурально-речовій формі. Відтворення на рівні національної
економіки вирішує питання: де,за якими цінами виробники ку-
пують засоби виробництва,яким буде обсяг виробленого про-
дукту,як він буде розподілений,обмінений і спожитий,яка його
частка піде на споживання,а яка - на нагромадження тощо.
Отже,макроекономічний цикл відтворення включає в себе як
сферу суспільного виробництва,так і сфери суспільного роз-
поділу,обміну і споживання.Слід при цьому враховувати,що
існує розрив у часі (лаг) у виробництві продукту,його роз-
поділі,обміні і споживанні.Відтворювальний цикл схематично
зображено на рисунку.
Засоби праці
Предмети праці ПРО- ДУКТ Розподіл Виробництво
Інвестиції
Робоча сила
Непрацююче населення
Матеріальні затрати
Обмін
Ресурси споживання
Амортизація
Спожива- ння Доход нації Нагрома- дження
Необхідний продукт
Додатковий продукт
Схема циклу суспільного відтворення
Схема показує: процес відтворення відбувається у зам-
кнутому колі економічного кругообігу(потоки ресурсів,продукту
і доходів).На ній зображено варіант зростання обсягу вироб-
ництва(є нагромадження).
Можливий і інший варіант - без зростання обсягу продук-
ту(тоді із схеми слід вилучити сферу нагромадження із її
зв'язками).
Для спрощення тут не враховано суспільний поділ праці,
зовнішній ринок,лаги (затримки) виробничого і особистого спо-
живання тощо,що не дозволило повністю відобразити реальну
різноманітність процесів розподілу і обміну в усіх секторах
економіки.Водночас схема чітко показує взаємозв'язок між еле-
ментами суспільного продукту на усіх стадіях його руху.
1.2. Відтворення - безперервний процес, який постійно віднов-
люється і змінюється у часі,тобто це - динамічний процес.
Динаміка суспільного відтворення завжди має певний век-
тор(спрямованість).Динамічність відтворення дає можливість
застосувати до економічної системи такі характеристики,як її
минуле,сучасне і майбутнє,тобто уявити її еволюцію як пос-
лідовну і закономірну зміну стану економіки.Якщо в процесі
відтворення відбувається збільшення обсягу застосованих ви-
робничих ресурсів або зросте ефективність їх використання,що
обумовлює розширення випуску продукту,то має місце економічне
зростання.
Це зростання відбувається на грунті виробничого наг-
ромадження,яке включає різницю між виробничими капітальними
вкладеннями(інвестиціями) і заміщенням вибуття засобів
праці.Завдяки нагромадженню відбувається розширення обсягу
засобів праці,в результаті чого з кожним новим циклом відтво-
рення зростають масштаби виробленого продукту.
Але інвестиції і ресурси споживання формуються з одного
джерела,тому при фіксованому обсязі суспільного продукту(який
і є цим джерелом) одна із цих частин може збільшуватись лише
за рахунок іншої.Ця суперечність відображає необхідність
зростання життєвого рівня населення і,водночас,- розширення
виробництва.
Це,однак,не означає,що такого роду об'єктивна супе-
речність може бути розв'язаною і між цими сторонами не можна
досягти певної відповідності.Специфічною формою розв'язання
суперечності тут виступає знаходження оптимуму.Механізм роз-
в'язання даної суперечності включає джерело саморозвитку еко-
номічної системи.Досягнення в кожному окремому циклі процесу
відтворення такого оптимуму"знімає"дану суперечність і доз-
воляє перевести економічну систему на вищий рівень,де ця су-
перечність знову відтворюється,але на якісно новій основі.При
цьому оптимальним виявляється таке співвідношення між вироб-
ничими капітальними вкладеннями і ресурсами споживання,яке
дозволяє досягти максимального задоволення невиробничих пот-
реб в максимальній часовій перспективі.
Отже,відтворення буває простим і розширеним. Просте
відтворення - це таке постійне повторення стану економічної
системи, коли обсяги виробленого продукту і факторів вироб-
ництва (засобів праці, предметів праці, робочої сили) понов-
люється у незмінних масштабах.Розширене відтворення - це пов-
торення виробництва з року в рік у все зростаючих мас-
штабах.Джерелом розширеного відтворення при цьому є додат-
ковий продукт, частина якого спрямовується у фонд наг-
ромадження для розширення масштабів виробництва.
Можливе також і звужене, або регресивне відтворення,коли
виробництво повторюється у масштабах,які все зменшуються. При
цьому не існує фонду нагромадження,а тому,при зменшенні обся-
гу виробництва,на особисте споживання використовується і час-
тина,фонду заміщення.Це підриває речову основу виробництва і
веде до звуженого відтворення засобів виробництва,а відтак -
і суспільного продукту.Суспільство починає"проїдати" свій
капітал.
При розширеному відтворенні економіка буде зроста-
ючою,при простому - статистичною (незмінною),при звуженому -
скорочуваною.
Статистична,або стаціонарна економіка не має чистих
інвестицій,вона не зростає,обсяг капіталу (буд-
івлі,устаткування та товарні запаси) з року в рік залишається
незмінним.Усі його елементи будуть замінюватись у випадку
зношування,а до них нічого не буде додано.Суспільство лише
споживає свій ЧНП або національний доход.
Суспільство із зростаючою економікою має чисті інвес-
тиції(вони використовуються на нагромаджування),джерело яких
ЧНП. Воно не лише замінює зношений основний капітал,але й до-
дає до нього новий і тому примножує випуск товарів.Розміри
ЧНП перевищують обсяг особистого споживання при цьому на
обсяг чистих річних інвестицій.
Суспільство із звужувальною економікою"проїдає" свій
капітал,при цьому чисті інвестиції мають від'ємну величину.
Таке суспільство скорочує товарні запаси і не замінює пов-
ністю зношені засоби виробництва новими.Його особисте спожи-
вання перевищує обсяг ЧНП,капітал при цьому зменшується.
1.3. Макроекономічне відтворення включає в себе проблему про-
порційності. При відтворенні виникають певні пропорції, тобто
кількісні співвідношення між елементами економічної системи.В
основі пропорційності знаходиться відповідність між цілями
економічного зростання і виробничими ресурсами.
Якщо пропорційність підтримується постійно,існує рівнова-
га в розвитку економічної системи.Якщо пропорційність пос-
тійно(в кожний момент часу) порушується,але все ж досягається
в середньому,режим розвитку системи нерівноважний.А якщо про-
порційність не забезпечується взагалі,виникає такий тип роз-
витку,який руйнує економічну систему.Тому пропорційність є
важливою її характеристикою.
Пропорційність досягається при різних співвідношеннях
обсягів виробничих ресурсів в залежності від цілей економ-
ічного розвитку.Багатоваріантність забезпечення пропор-
ційності визначається такими характеристиками цих цілей і ви-
робничих ресурсів,як доповнюваність і взаємозамінність.
Доповнюваність,стосовно цілей економічного роз-
витку,витікає з того,що постановка одних цілей неможлива без
постановки інших,сполучених.Відносно ж виробничих ресурсів -
з того,що засоби і предмети праці,як і робоча сила,є не-
обхідними факторами виробничого процесу (за відсутності хоча
б одного з них виробництво відбуватись не може).
Взаємозамінність цілей економічного розвитку відображає
той факт,що між окремими цілями є своєрідна "змагаль-
ність",вони здатні заміняти одна одну.Щодо взаємозамінності
ресурсів,то вона передбачає можливість досягнення заданого
обсягу продукту при різному співвідношенні між засобами
праці,предметами праці і робочою силою.
В реальному процесі динаміки доповнюваність і взає-
мозамінність співіснують.Це означає,що дані властивості про-
порційності не абсолютні,а відносні: принцип доповнюваності
не заперечує жорстко принцип взаємозамінності економічних
цілей і ресурсів.
У зв'язку з цим можна виділити факторний,структурний і
лаговий аспекти пропорційності.
Факторна пропорційність грунтується на взаємозв'язку між
обсягами продукту і застосованих виробничих ресурсів.Вона
зводиться до визначення такого набору співвідношень між обся-
гами цих ресурсів,який дозволяє забезпечити заданий випуск
продукту.
Структурна пропорційність базується на співвідношеннях,що
складаються між натурально-речовими і вартісними елементами
суспільного продукту в процесі його реалізації: між засобами
виробництва і предметами споживання, фондами заміщення, спо-
живання і нагромадження, необхідним і додатковим продуктом
тощо. Вона відображає дію розподілу і обміну частин сус-
пільного продукту на формування складу виробничих ресурсів.
Лагова пропорційність випливає із факту неспівпадання
між початком появи ефекту і впливу, який він викликає. Вона
характеризується як проміжок між їх здійсненням і одержанням
продукту. Лагова пропорційність опосередковує вплив струк-
турних пропорцій на факторні.
2. Зміну економічних параметрів внаслідок їх взаємодії нази-
вають економічною динамікою.
Зміни в економіці надають їй певну спрямованість, яка на-
зивається трендом. Щоб визначити тренд в економіці, слід
проаналізувати структуру її елементів, їх функцій в еко-
номічній системі, динаміку змін в самих елементах, характер
взаємодії та їх результати.
Розрізняють тренди різної спрямованості: до зростання,
незмінного стану і скорочення обсягу продукту і виробничих
ресурсів, про що уже йшлося. Найбільш характерним для рин-
кової економіки є позитивний тренд, пов'язаний з економічним
зростанням.
2.1. Економічне зростання - стан, що характеризує зростаючу
економіку. Воно визначається як збільшення загального обсягу
ВНП за певний період або ж як збільшення ЧНП на душу населен-
ня. Про це не повне визначення його суті. Під економічним
зростанням "розуміють такий економічний розвиток, коли протя-
гом певного періоду кількісно і якісно зростає суспільне ви-
робництво і споживання, які перебувають у постійному русі, в
динаміці". Економічне зростання - це розширене відтворення
суспільного виробництва і продукту.
Зростання будь-якої національної економіки визначається
певними чинниками, які називають факторами економічного зрос-
тання. Серед них виділяють такі:
- кількість і якість природних ресурсів;
- кількість і якість трудових ресурсів;
- обсяг основного капіталу (основних виробничих фондів),
зайнятого у суспільному виробництві;
- технологія і організація суспільного виробництва;
- рівень суспільного попиту на товари і послуги;
- суспільний розподіл і обмін продукту.
Перші чотири з них об'єднуються під назвою факторів про-
позиції, вони роблять економічне зростання фізично можливим.
При цьому слід розрізняти потенційні можливості зростання і
реальне зростання.
Економічне зростання визначається і факторами попиту.
Економіка країни повинна забезпечити не лише пропозицію, але
й суспільний попит на зростаючий обсяг ресурсів, інвестицій,
товарів і послуг. Без збільшення сукупного попиту економічне
зростання стає неможливим.
Зміни у структурі попиту, зокрема, вимагають переміщення
капіталів і трудових ресурсів в галузі із більшим попитом на
них.
Економічне зростання має місце тоді,коли цьому сприяють
як фактори пропозиції, так і фактори попиту і розподілу.
Водночас є чимало факторів і причин, які гальмують еко-
номічний розвиток, спричиняють його застій, або депресію.До
таких факторів належать: неефективне застосування і ком-
бінування чинників виробництва (засобів праці, природних і
трудових ресурсів); розлад фінансово-кредитної системи і
інфляції; циклічність економічного розвитку і неповна за-
йнятість; недосконалість законодавчої бази з економічних пи-
тань; нестабільність політичної системи і соціальні
конфлікти; надмірне невиробниче споживання (зокрема,військові
витрати) тощо.
Довгострокова депресія економіки називається стагнацією
(стагнація - нерухомість, відставання).
Проте основна причина економічної стагнації вбачається у
монополізації економіки. Монополії намагаються виробити мак-
симум сукупного прибутку і, водночас, завдяки зменшенню су-
купного попиту не можуть його продуктивно використати. Нор-
мальним станом монополізованої економіки є стагнація.
Стан економіки, коли депресія (стагнація) суп-
роводжується посиленням інфляції, називається стагфляцією. В
умовах стагфляції має місце застій або скорочення вироб-
ництва,безперервне зростання цін, підвищення "вартості життя"
(тобто зниження добробуту) і зубожіння населення. Саме стаг-
фляція вразила усі без винятку країни СНД в 90-х роках, спри-
чинивши глибоку кризу національних економік молодих незалеж-
них держав.
2.2. Яка б комбінація факторів економічного зростання не ви-
користовувалась, зростання суспільного продукту і доходу мож-
на забезпечити лише двома способами: 1) шляхом використання
більшої кількості виробничих ресурсів; 2) шляхом більш ефек-
тивного використання наявних виробничих ресурсів. В залеж-
ності від того, яким способом досягається резуль-
тат,розрізняють два типи економічного зростання - екстен-
сивний та інтенсивний.
Екстенсивний тип зростання означає просте розширення по-
ля виробництва,чисто кількісне нарощування засобів вироб-
ництва і робочої сили при якісній незмінності виробничих ре-
сурсів.
Інтенсивний тип економічного зростання пов'язаний з
якісним удосконаленням засобів виробництва і робочої сили, з
підвищенням ефективності суспільного виробництва, тобто із
застосуванням більш ефективних виробничих факторів і більш
досконалої технології і організації праці.
Головна сутність інтенсивного типу економічного зрос-
тання полягає в прагненні суспільства досягти максимального
результату при мінімальних затратах, а в кінцевому рахунку -
в економії робочого часу. Реальне економічне зростання зале-
жить від відповідної комбінації екстенсивних та інтенсивних
виробничих чинників.
Інтенсивне використання одних видів виробничих ресурсів
досягається за рахунок екстенсивного застосування інших.
Процес заміщення одних видів виробничих ресурсів іншими
означає економію перших (їх інтенсивний розвиток) і додаткову
витрату других (їх екстенсивний розвиток). Таким чином,
інтенсивне використання одних видів виробничих ресурсів дося-
гається за рахунок екстенсивного застосування інших.
Процес заміщення одних видів виробничих ресурсів іншими
означає економію перших (їх інтенсивний розвиток) і додаткову
витрату других (їх екстенсивний розвиток).
Таким чином, можна вести мову лише про переважно екстен-
сивний (коли за рахунок підвищення ефективності суспільного
виробництва забезпечується лише 50% приросту продукту) або
переважно інтенсивний (коли ефективність забезпечує 50% при-
росту) тип економічного зростання.
Україна, як і інші колишні соціалістичні країни, сьо-
годні здійснює болісний перехід від економіки з переважно
екстенсивним розвитком до переважно інтенсивного типу еко-
номічного зростання. Під час такої зміни суспільного відтво-
рення не може не відбуватись сповільнення темпів економічного
зростання при синхронній активізації структурних зрушень в
економіці. Негативним слід вважати таке падіння темпів еко-
номічного зростання, яке супроводжується консервацією зас-
тарілої екстенсивної структури народного господарства в умо-
вах незбалансованого розвитку. Якщо ж при досягненні динам-
ічної збалансованості раніше чи пізніше економічне падіння
припиниться і створяться умови для зростання продукту на
основі технологічного прогресу, то такий розвиток подій слід
визнати позитивним.
Забезпечення динамічної збалансованості економіки при пе-
реважанні як інтенсивного, так і екстенсивного типу економ-
ічного зростання потребує підтримування певних пропорцій.
Слід виділити такі пропорції:
1) між результатами і факторами виробництва; 2) між еле-
ментами натурально-речової і вартісної структури суспільного
виробництва; 3) між виробництвом і споживанням, пропозицією і
попитом.
2.3. Для характеристики економічної динаміки застосовують
кілька показників: 1) абсолютний приріст суспільного про-
дукту; 2) темп зростання; 3) темп приросту; 4) середньорічні
темпи зростання і приросту суспільного продукту. Усі вони,
крім першого, є відносними показниками.
Абсолютний приріст показує, на яку величину даний обсяг
(обсяг звітного, або поточного періоду) суспільного продукту
(П1) більший (менший) від обсягу продукту базисного періоду
(П0):
Абсолютний
приріст продукту = П1 - П0
Темп зростання показує, у скільки разів (чи на скільки
відсотків) обсяг продукту поточного (звітного) періду більший
(менший) від обсягу базисного періоду (року,місяця,п'ятиріччя
тощо):
Темп П1
зростання =
П0
Темп приросту демонструє, на скільки разів чи відсотків
зростає продукт за період, що розглядається. Він роз-
раховується за формулою:
Темп П1 – П0
приросту =
П0
Темпи зростання і приросту розраховується як коефіцієнт
(щоб одержати його у відсотках, слід результат помножити на
100). Якщо темп зростання більший одиниці (100%), то відбу-
вається саме зростання, якщо дорівнює одиниці (100%) - про-
дукт не зростає (варіант стаціонарної економіки), а якщо мен-
ший від одиниці (100%), то відбудеться звужене відтворення.
Для темпу приросту це відношення таке: при економічному
зростанні він має плюсове значення, при скороченні обсягу ви-
робництва - мінусове значення.
Середньорічні темпи зростання розраховуються за формулою:
n-1
Середньорічні
темпи = добуток коефіцієнтів зростання
зростання
де n - період (кількість років), за який ведеться роз-
рахунок.
Аналогічно обчислюють середньорічні темпи приросту
суспільного продукту.
Для характеристики економічного зростання застосовують
також індексний метод. Під індексом розуміють середнє віднос-
не число, що характеризує загальні зміни в сукупностях різно-
манітних елементів. Широке застосування індексів обумовлено
тим, що багато з економічних параметрів (особливо грошові) є
агрегатами різнорідних елементів. Індексний метод дає мож-
ливість аналізувати динаміку не лише неоднорідних сукуп-
ностей, але й окремих їх елементів. Агрегатні індекси зас-
тосовують для визначення динаміки співмірних і неспівмірних
величин. Скажімо,агрегатний індекс може поєднувати кількість
і ціну продукту:
Індекс цін є виміром співвідношення між сукупною ціною
певного набору товарів, випущених у поточному періоді, і
сукупною ціною набору тих же товарів, випущених у базисному
періоді:
Індекс цін Сукупна ціна усіх товарів даного року
даного року =
Сукупна ціна усіх товарів базового року
Індекс цін застосовується для виміру інфляції. Він дає
можливість обчислити обсяг реального суспільного продукту,
який не залежить від зміни цін. Дійсну величину номінального
суспільного продукту заважає оцінити інфляція. Щоб поз-
бавитись від її впливу і знайти обсяг реального продукту,слід
обсяг номінального продукту поділити на індекс цін відпов-
ідного періоду:
Номінальний ВНП
Реальний ВНП =
Індекс цін
Номінальний ВНП обчислюється як індекс вартості (Іn).
Індекс цін, у зв'язку з цим,називають дефлятором нац-
іонального продукту (дефлятор - зменшувач).
Розрізняють індекси базисні і ланцюгові. Базисні індекси
показують відношення до базового періоду (усі попередні
індекси були базисними). Ланцюгові індекси дають відношення
до попереднього періоду. Зокрема, ланцюговий індекс цін роз-
раховується так:
gn pn
Ірл = .
gn pn-1
В макроекономіці застосовують індекси Пааше і індекси
Ласпейреса. Перші виключають (елімінують) певні ознаки поточ-
ного (звітного) періоду, а другі - базисного. Це дозволяє
визначити, як різні агрегатні економічні параметри змінюються
у часі.
Зокрема, базисний індекс цін Пааше має такий вигляд:
gn pn
Іpn =
gn p0
а базисний індекс цін Ласпейреса обчислюється іншим чи-
ном:
g0 pn
Іpл =
g0 p0
Ці індекси показують зміну цін у часі при елімінуванні
(виключенні) впливу фізичного обсягу продукту, але індекс
Пааше показує зміну цін за рухом часу, а індекс Ласпейреса -
у ретроспективі (у минулому). Дефлятор національного продукту
обчислюється як індекс цін Пааше.
Елімінування (виключення) однієї ознаки з метою оцінки
іншої - головна особливість індексного методу. Більш дета-
льний опис цього методу міститься в таких працях: Фишер И.
Построение индексов. - М. 1928; Черников Д. Макро-
економическая теория \ РЕЖ, 1993, 2, с. 108-109; Менкью Г.
Макроекономика М. МГУ, 1994. с. 79-82.
2.4. Механізм дії факторів економічного зростання дос-
ліджується через індекс багатофакторної продуктивності і апа-
рат виробничих функцій. При цьому допускається,що головним
фактором є капітал (К) у формі засобів праці і робоча сила,
або праця (L).
Ідея побудови індексу багатофакторної продуктивності на-
лежить американцю Д. Кендрику, який на початку 50-х років
визначив індекс, який певним чином зважує затрати живої (L) і
уречевленої (К) праці:
Y
Ік = ,
?К+(1-?) L
де Ік - рівень багатофакторної продуктивності, Y -ВВП,
? - частка капіталу у ВВП, (1-?) - частка праці в ВВП.
В основі оцінки названих часток лежить передумова,
згідно якої доходи, одержані власниками відповідних вироб-
ничих ресурсів, можуть виступати як внески цих ресурсів у ви-
робництво продукту. Якщо додану вартість відобразити у формі
оплати капіталу і заробітної плати, їх частки дозволяють виз-
начити коефіцієнти, що зважують капітал і працю. Усі інші
індекси багатофакторної продуктивності, що з'явились згодом,
опираються на даний методологічний принцип, сформульований Д.
Кендриком.
Виробнича функція - це рівняння взаємозв'язку між обсяга-
ми випуску продукту і затратами виробничих ресурсів. В теорії
виробничих функцій, як правило, припускається,що факторами
економічного зростання є лише праця і капітал,тобто робоча
сила і засоби праці. Це означає, що ВВП розглядається як
спільна функція від обсягів L (трудових ресурсів) і К (за-
собів праці). У найбільш загальному вигляді ця функція запи-
сується так:
Y = f (К,L).
Якщо прийняти допущення про те, що затрати засобів праці
і робочої сили можуть здійснюватись незалежно один від
одного, то одержимо (згідно теореми Ейлера):
?Y ?Y
Y = . К + . L ,
?К ?L
де Y - ВВП, К - капітал (засоби праці), L - праця (робо-
ча сила), ?Y, ?К, ?L - відповідно, прирости ВВП, капіталу і
праці за рік.
Дане рівняння може бути проілюстроване таким чином: за-
гальний обсяг валового внутрішнього продукту складається із
двох величин, одна із яких обумовлена капіталом (засобами
праці), а інша - працею (робочою силою). При цьому Y\К і
Y\L показують ефективність уречевленої (фондовіддача) і жи-
вої (продуктивність праці) праці, а К і L - кількісний обсяг
засобів праці і кількісний обсяг трудових ресурсів,залучених
у матеріальне виробництво. Отже, перша величина - (Y\ К).
К - вказує на обсяг ВВП, створеного капіталом (засобами
праці), а друга - (Y\L).L на обсяг ВВП, створеного живою
працею (робочою силою).
В теорії виробничих функцій щодо величин Y\К - (фон-
довіддачі) і Y\L - (продуктивності праці) робляться такі
припущення: нескінченно малий приріст одного із факторів (К
чи L) при стабільному значенні іншого дає позитивний приріст
продукту; при збільшенні затрат одного із факторів кожна нас-
тупна додатково задіяна одиниця даного фактору дає все менший
приріст продукту, тобто виявляється все менш ефективною
(згідно закону спадної віддачі).
Між обсягом засобів праці і кількістю зайнятих у сфері
матеріального виробництва складаються об'єктивні пропорції,
що відображаються фондоозброєністю праці. Остання виступає в
ролі часткової характеристики технологічного способу вироб-
ництва і показує оснащеність працівника засобами праці.
Зростання фондоозброєності - не мета, а засіб підвищення
продуктивності праці. Це підвищення викликається тим, що за-
соби праці заміщують живу працю і втілюють в собі тех-
нологічний прогрес.
Встановлення конкретної кількості форми виразу взаємозв'яз-
ку між рівнями продуктивності праці та його фондо-
озброєністю грунтується на певних виробничих функціях. Однією
із найбільш відомих подібних функцій є виробнича функція КОБА-
ДУГЛАСА.
Вона була розроблена у 1928р. США економістом П.ДУГЛАСОМ
і математиком Ч.КОББОМ на основі вивчення співвідношень ди-
наміки обсягу продукту,розмірів основного капіталу і кількості
праці в обробній промисловості США за 1899-1922рр.Найпростіший
її вид відображається такою формулою:
Y=AK? L? при ?+?=1
де A - коефіцієнт масштабності (параметр, що відображає про-
дуктивність існуючої технології), ? - коефіцієнт еластичності
випуску продукту по затратах засобів праці, ? - коефіцієнт
еластичності цього випуску по затратах живої праці.Дані коефі-
цієнти еластичності характеризують приріст обсягу продукту,що
приходиться на 1% приросту відповідних факторів зростання(капі-
талу чи праці).
В результаті розрахунку за допомогою методу найменьших ква-
дратів було встановлено, що за досліджуваний період значення A
дорівнювало 1,01, - 1/4, -3/4
( П.Дуглас і Ч.Кобб виходячи з того, що коефіцієнт ? і ?
відображають відповідно частку капіталу і праці в доході,тоб-
то визначають,яка частка доходу дістається власникам капіталу,
а яка йде на оплату праці.Тут відображено уявлення про те,що
обсяг національного продукту дорівнює сумі річних грошових
доходів у суспільстві,з одного боку,і сумі грошових витрат-з
іншого.
При цьому застосовуються показники граничного продукту ка-
піталу (МPК) і граничного продукту праці (MPL). Вони відобра-
жають віддачу (додатковий обсяг продукту) від використання до-
даткових одиниць капіталу або праці.Як уже було показано ,із
введенням наступних додаткових одиниць капіталу або праці MPK
і MPL будуть поступово зменшуватись.Якщо усі фірми в економіці
є конкурентними,тоді на кожний із факторів виробництва ( K чи
L) припадає рівно скільки,скільки граничного продукту він до-
дає до загального обсягу продукту.Тоді реальна заробітна пла-
та одного працівника дорівнює MPL,а фондовіддача одиниці
капіталу-MPK.Загальні реальні витрати на заробітну пла-
ту,таким чином,складуть MPL х L,а загальна сума реального до-
ходу від капіталу- MPK х K.Якщо кожному фактору виробництва
достається його граничний продукт, то сума усіх витрат , а
фактори (сума доходів на них) дорівнює загальному обсягу про-
дукту:
Y = MPK х K + MPL х L
Отже ,у виробничій функції доход на капітал дорівнює
MPK х K = ?Y, а доход на працю - MPL х L = ( 1-? )Y. Якщо 1-?
позначити як ?, виробнича функція КОББА-ДУГЛАСА приймає свій
звичний вигляд:
Y = f(K,L) = AK? L?
__Див.: Менкью Г.Макроекономика - М:МГУ,1994.С.103-111. )
звідси формула прийняла такий вигляд:
Y = 1,01K1/4 L3/4
З цього випливає,що найважливішим фактором зростання є
праця,адже створена нею частка склала 3/4 всього обсягу вироб-
ництва (на неї приходиться і 3/4 доходу) і 1% збільшення зат-
рат праці розширює обсяг виробництва утричі більше,ніж 1%
приросту капіталу.Функція також показує дію закону спадної
віддачі: приріст обсягу продукту відбувається повільніше,ніж
приріст кожного окремого фактору зростання,адже при зростанні
на 1% затрат праці обсяг продукту фактично зросте лише на
3/4% , а при аналогічному зростанні витрат капіталу - на
1/4%.
Виробнича фукція КОББА-ДУГЛАСА має постійну еластичність
(?+?= 1 ).Практично це означає,що коефіцієнти і є постійними
і що вони пов'язані між собою функціональною залеж-
ністю.Еластичність заміщення факторів , яка рівна одиниц-
і,означає,що сумарне зростання факторів на певну величину
викличе зростання обсягу продукту на таку ж величину. Тоб-
то,функція КОББА-ДУГЛАСА виходить із постійної ефективності
(фондовіддачі і продуктивності праці) факторів зростання,а
тому описує екстенсивний тип економічного зростання.
Подальший розвиток даної функції пішов у напрямі введеня
фактору часу,що відображає перехід від статичної моделі ви-
робничої функції КОББА-ДУГЛАСА типу Y = f(K,L) до динамічної
функції Y =f(K,L,t),тобто з врахуванням впливу технічного
прогресу на обсягвиробленого продукту.Одну із модифікацій да-
ної функції здійснив у 1948р. голландський вчений Я.Тінбер-
ген.Виробнича функція КОББА-ДУГЛАСА-ТІНБЕРГЕНА прийняла такий
узагальнений вигляд:
Y = AK?L? eNt ,
де e - фактор,що відображає вплив якісних змін у вироб-
ництві(тобто,його інтенсифікацію), у т.ч. технічного прог-
ресу.Відображена у показниках середньорічних темпів прирос-
ту,функція перетворюється і має такий вигляд:
y = ?k + ? l + r ,
де y,k,l - відповідно темпи приросту продукту,капіталу і
праці,а r - комплексний показник зростання сукупності еко-
номічної ефективності усіх факторів виробництва.Останній по-
казник окрім змін в техніці і технології відображає пол-
іпшення якості і зростання ефективності живої і уречевленої
праці.Отже,дана виробнича функція описує реальні процеси еко-
номічного зростання,в яких переплелись як екстенсивні,так і
інтенсивні чинники.
Виробничі функції не дають і не можуть дати повного уяв-
лення про роль усіх факторів економічного зростання,але вони
показують загальні тенденції економічного зростання,виявляють
значення екстенсивних та інтенсивних чинників.
Окрім факторів зростання,описаних в макроекономічних ви-
робничих функціях,є чинники,які вони не враховують.Їх розгляд
буде здійснено у наступних розділах при аналізі кейнсіанських
теорій мультиплікатора і акселератора економічного зростання.
3. Економічне зростання одним із своїх факторів має капітал.
Раніше уже було з'ясовано,що капітал - це самозростаюча
вартість. Уже у цьому визначенні міститься висновок про
збільшення маси капіталу, його зростання,що і є суттю наг-
ромадження капіталу. Слід підкреслити,що мова йде насамперед
про виробничу форму капіталу, тобто про засоби праці.
3.1. Капітал зростає за рахунок капіталізації доходу, який
він приносить,тобто за рахунок перетворення цього доходу в
капітал (закупівлі додаткових засобів праці).
Головним джерелом нагромадження є прибуток, а саме та йо-
го частина,що залишається після сплати податків, проценту і
рентних платежів, а також виплати дивідендів. Ця частина -
нерозподілений прибуток.
Ще одним джерелом нагромадження може стати амортизація,
вірніше - амортизаційні фонди,що утворились як результат прис-
кореної амортизації засобів праці. Прискорення амортизації
дає можливість швидше сформувати необхідний амортизаційний
фонд для закупівлі нових засобів праці; водночас старі, які
ще фізично не зносились, продовжують функціонувати. Таким чи-
ном, зростає загальна маса застосовуваного капіталу.
Обсяг непрозподіленого прибутку, який спрямовується на
нагромадження, в макроекономічному масштабі утворює фонд
нвгромадження. Темп нагромадження капіталу залежить від норми
нагромадження - співвідношення між тією частиною нац-
іонального доходу, яка йде на нагромадження, і обсягом всього
національного доходу.
Норма Фонд нагромадження
нагромадження = . 100 .
Національний дохід
Темпи і обсяг нагромадження залежить від ряду інших фак-
торів абсолютної маси прибутку, маси функціонуючого капіталу
і ефективності його застосування, різниці між застосованим і
спожитим капіталом. При цьому перший із виділених факторів
знаходиться у функціональній залежності від інших. Маса
функціонуючого капіталу і ефективність його використання
збільшують масу прибутку і можливості для нагромадження.
Різниця між застосованим і спожитим капіталом дозволяє
збільшувати обсяг функціонуючого капіталу за рахунок додат-
кових засобів праці. Чим більший капітал втілений у засобах
праці, тим більша різниця між застосованим і спожитим кап-
італом і тим більші можливості для нагромадження.
Абсолютний приріст капіталу визначається насамперед
розмірами нових інвестицій.
Процес нагромадження капіталу здійснюється через його
концентрацію і централізацію.
Концентрація капіталу - це збільшення його обсягу за ра-
хунок капіталізації частин прибутку. Лише завдяки кон-
центрації капіталу стало можливим впровадження машинного ви-
робництва, його організація і технологія.
Концетрація капіталу супроводжується зростанням розмірів
окремих підприємств і веде до утворення великих капіталів.
Проте, якби великі капітали утворювались лише завдяки кон-
центрації, довелось би довго чекати,щоб розміри індивіду-
альних капіталів могли задовільнити зростаючі потреби
суспільного виробництва.
Процес нагромадження капіталу проходить також через його
централізацію. Централізація капіталу - це об'єднання наявних
капіталів. Вона відбувається двома шляхами: насильницьким
поглинанням слабких підприємств більш могутніми конкурентами,
з одного боку, а з іншого - поєднанням капіталів через утво-
рення різноманітних товариств і партнерств, насамперед акціо-
нерних товариств. Перший шлях наштовхується на різноманітні
перепони, які створює держава, захищаючи дрібні підприємства
і перешкоджаючи монополізації галузей, а другий - знайшов
найбільше застосування.
Зростання обсягу капіталу відбувається через інвестиції
у виробництво. Під інвестиціями розуміють економічні ресурси,
які спрямовують на розширення або модернізацію вироб-
ництва.Вони зумовлюють зростання обсягу реального капіталу.
Інвестиції пов'язані із придбанням нових машин і обладнання,
будівництвом виробничих споруд, доріг, купівлею транспортних
засобів тощо.
В усіх країнах ринкової економіки спостерігається зага-
льна тенденція до зростання валового обсягу внутрішніх при-
ватних інвестицій. Валовими інвестиціями називають суму чис-
тих інвестицій, що збільшують обсяг основного капіталу, і ін-
вестицій на модернізацію, що спрямовуються на відшкодування
зношеного (амортизованого) основного капіталу.
В прцесі нагромадження і здійснення інвестицій на мо-
дернізацію відбувається масове оновлення основного капіталу,
яке становить основу не лише економічного (10-12-річного цик-
лу ділової активності), але й інвестиційного циклу.
Інвестиційний цикл - період реального обороту основного
капіталу, тобто відшкодування його не лише по вартості, а й в
натурально-речовій формі. Щоб відбувся реальний оборот основ-
ного капіталу, потрібно кілька його оборотів по вартості. Час
реального обороту основних фондів визначається інвестиційним
циклом.
Рушійним мотивом здійснення затрат на інвестиції є прибу-
ток. Підприємці лише тоді закуповують нові засоби праці, коли
ці купівлі будуть прибутковими. Однак є ще один чинник,що
визначає рівень чистих витрат на інвестиції. Йдеться про
ставку проценту. Ставка проценту - це ціна за кредит на
інвестиції. Попит на інвестиції зростатиме разом із зниженням
процентної ставки і,навпаки, зменшуватиметься услід за зрос-
танням ставки проценту. Це створює можливість регулювання
суспільного нагромадження через контроль держави над ставкою
проценту.
1 Окремі економісти, зокрема, уже згадуваний Е.Денісон,
а також шведський вчений Е.Еклунд, справедливо включають до
складу інвестицій і витрати на освіту та наукові дослідження,
адже вони вкладаються в "людський капітал"і також збільшують
виробничий потенціал економіки. -Див.:Еклунд К. Еффективная
економика: Шведская модель. - М.: Економика;1991. С.112.
2 Про суть і причини економічного циклу йтиметься у
наступній темі.
Основний капітал підприємств знаходиться у дов-
гостроковому користуванні, а тому віддача від інвестицій за-
лежатиме від прогнозів майбутнього продажу і від очікуваного
прибутку. Сподівання підприємців грунтується на розроблених
прогнозах наступних умов підприємницької діяльності. Ці прог-
нози залежать від політичної ситуації всередині країни, а та-
кож ситуації на світовому ринку, від приросту населення,
співвідношення попиту і пропозиції на товари, капітал, цінні
папери тощо. Якщо підприємці настроєні оптимістично щодо умов
застосування капіталу, його нагромадження зростає, зростає і
попит на інвестицї. Нестабільність прибутку викликає змен-
шення інвестування.
Одержання прибутку за кордоном і використання його час-
тини на нові інвестиції в країнах вивозу капіталу називається
реінвестуванням. Процес реінвестування змінює макроекономічну
ситуацію, прискорюючи економічне зростання в країнах, де воно
відбувається.
Динамічний процес нагромадження капіталу супроводжується
технологічним оновленням суспільного виробництва, зас-
тосуванням все більш досконалих і ефективних засобів праці,
зростанням фондоозброєності праці.
4. Як відомо, відтворення - це безперервний динамічний процес
виробництва. Проте відтворення відбувається протягом тривало-
го часу хоча і прогресивно, але нерівномірно - існує загальна
тенденція до економічного зростання, яке може змінюватись
стагнацією і спадом, щоб знову відбулось ще більше зростання.
Такі коливання в ринковій економіці набули циклічного харак-
теру. Цикл (від грецького kykloks) - коло сукупність взає-
мопов'язаних явищ чи процесів,які утворюють закінчене коло
розвитку протягом певного проміжку часу.
Економічний (діловий) цикл – це повторюване розширення і скорочення економічної активності вверх і вниз від лінії тренда, яка показує економічний ріст в результаті збільшення ресурсів або технологічних нововведень. Коливання навколо лінії тренда обумовленні коливаннями в використанні ресурсів. Використання як праці, так і капіталу суттєво відрізняється на протязі циклу. В період росту використання факторів виробгництва збільшується, а в період спаду – зменшується. На малюнку показано компоненти ділового циклу. Раніше цикли були регулярними, але в останні два десятиліття регулярність коливань порушилась як в часі, так і в розмірах. Ріст ВНП, інфляція і безробіття мають циклічний характер, що обумовлює їх взаємозв”язок. Наприклад, в нижчій точці спаду ділового циклу безробіття найбільше, а в вищій точці підйому – найбільший інфляційний прес.
ВНП
Пік
Підйом
Пік Спад Тренд
Найнижча
точка циклу
Час
Економічний (діловий) цикл
Назви фаз циклу дано в традиційному для нашої економ-
ічної науки звучанні. Проте різні дослідники називають їх
по-різному. Зокрема, американський інституціаліст У.Мітчелл
виділяв фази стиснення, пожвавлення, експансії і піку. А
італієць А.Пезенті після фази піднесення виділяв фазу проц-
вітання, тобто розглядав цикл із 5 фазами.
Період від одного спаду до наступного назвали економ-
ічним циклом. Економічний цикл є однією із головний причин і
проявом макроекономічної нестабільності.
Криза - головна, циклоутворююча фаза. Вона завершує один
цикл і є початком наступного. Криза розпочинається із труд-
нощів збуту продукції в гуртовій, а потім і у роздрібній
торгівлі. Починається затоварювання, підприємства працюють
"на склад". Виробництво скорочується, це зменшує сукупний по-
пит на інвестиції, предмети споживання та працю. Закривається
або банкрутує певна частина підприємств (у випадку глибокої і
тривалої кризи), зростає безробіття, зменшуються реальні до-
ходи. З обігу зникають вільні грошові засоби, що ускладнює
розрахунки між суб'єктами економіки,різко зростає попит на
кредит, стрімко збільшуються процентні ставки по кредиту
капіталу. Паніка охоплює ринок цінних паперів (фондову
біржу),курс акцій швидко падає. Такою є болісна реакція
об'єктивного ринкового механізму на порушення рівноваги між
попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням, тобто по-
рушення народногосподарських (макроекономічних) пропозицій.
Цей механізм діє швидко і безжально, стихійно встановлюючи
втрачену рівновагу.
Депресія - фаза циклу, яка проявляється у застої вироб-
ництва. На цій фазі відбувається просте відтворення (вироб-
ництво не розширюється, але й не звужується). Поступово
реалізуються товарні запаси, що виникли під час кризи в умо-
вах різкого скорочення платоспроможного попиту. Рівень без-
робіття, хоча й залишається високим, але протягом даної фази
є стабільним. В умовах скороченого виробництва процента став-
ка по кредиту падає до свого мінімального значення. Проте су-
купний попит поступово зростає і готуються умови для пож-
вавлення виробничої і комерційної діяльності.
Пожвавлення розпочинається з невеликого зростання обсягу
виробництва у відповідь на зростання попиту і з помітного
скорочення безробіття. Підприємці, намагаючись відновити при-
бутковість виробництва, починають замінювати стару техніку на
нову, більш прогресивну і ефективну. Це створює умови для
наступного зростання попиту - спочатку на засоби праці, а
потім і на предмети споживання. Інвестиції у виробництво
зростають, збільшується процентна ставка і зменшується без-
робіття. Нарешті,обсяг виробництва досягає попереднього
рівня, зростають ціни, прибуток і заробітна плата. Економіка
вступає у фазу піднесення.
Піднесення - фаза циклу, коли обсяг виробництва переви-
щує обсяг попереднього циклу і зростає найбільшими темпами.
Будуються нові підприємства, зростає зайнятість, попит на ви-
робничі ресурси і товари,збільшуються трудові доходи і при-
бутки, процентні ставки, розширюється комерційна діяльність,
прискорюється обіг капіталу. Розпочинається справжній еко-
номічний бум, тобто швидке економічне зростання, яке готує
грунт для наступної кризи, а отже, і нового циклу.
Таким чином, економічний цикл є болісною реакцією ринку
на порушення макроекономічних пропозицій. Тому цикл є
об'єктивним механізмом встановлення макроекономічної рівнова-
ги, хоча й пов'язаний із значними втратами.
Окрім кризи надвиробництва, як фази економічного циклу,
існують також так звані нерегулярні кризи, до яких відносять
проміжні (між основними кризами), часткові,галузеві і струк-
турні.
На відміну від "класичної" кризи надвиробництва (коли
пропорція починає значно перевищувати попит), в Україні та
інших країнах СНД з кінця 1990р. розпочалась криза недовироб-
ництва, яка має дуже тривалий характер. Криза в Україні три-
ває уже більше чотирьох років (як і в інших країнах СНД), а в
Польщі - 7 років. Тому дану кризу не можна розцінювати як
циклічну - це криза перехідної економіки, яка має структурний
характер.
В Україні та інших колишніх соціалістичних країнах найго-
ловнішою причиною криз є розрив господарських зв'язків між
ними, на яких, зокрема в Україні, грунтувалось 25% промис-
лового виробництва. Іншою важливою причиною став розвал
внутрішнього ринку, порушення рівноваги між платоспроможним
попитом і товарною пропозицією внаслідок надмірної емісії
грошей та їх знецінення, високого рівня інфляції. Третя при-
чина - некомпетентна економічна політика, невміле і нерішуче
проведення ринкових реформ, їх гальмування певними силами
суспільства. Нарешті, економіка України вимагає структурної
перебудови, щоб відповідати вимогам сучасного ринку.
Існує багато факторів, які пом'якшують гостроту цик-
лічних криз.Зокрема, одним із факторів найголовніших є дер-
жавне антициклічне регулювання. Однак у ринкових країнах
70-80-х років ці фактори не виявили своєї ефективності. До
того ж падіння виробництва поєдналось із розладом грошової
системи (зростанням інфляції) і збільшенням безробіття навіть
на фазі піднесення. Виникло таке явище, як стагфляція - поє-
днання стагнації та інфляції.
Економічні цикли 70-80-х років були стагфляційними і
вийшли з-під впливу державного антициклічного регулювання.
Так сталось тому, що кризові ситуації 1974-1975
та1980-1982рр. були зумовлені не лише економічним циклом. Во-
ни показали поєднання циклічного падіння з кризовими явищами
довготривалого плану, послаблення традиційних факторів еко-
номічного зростання і необхідність посилення дії інтенсивного
типу відтворення. У цей період циклічні кризи тісно переп-
лелися з кризою грошової системи, екології, але найбільше
значення мала структурна криза.
Структурні зміни в економіці мають закономірний харак-
тер. Вони зумовлені розвитком продуктивних сил, поглибленням
поділу праці, розширенням кооперації виробництва, що спричи-
няє перехід до нового технологічного способу виробництва.
Однак стара економічна структура перестає відповідати новому
рівню продуктивних сил, що вимагає творення нових економічних
відносин. Але цей перехід завжди болісний, він суп-
роводжується опором старої економічної структури, яку слід
перебудувати, що поглиблює її кризовий стан.
Структурна криза не долається простим переходом економ-
ічної системи від стагнації до зростання. Навпаки, загальне
економічне піднесення стимулює причини структурної кризи.
Нові і новітні галузі з сучасною технологією розвиваються ви-
сокими темпами, а традиційні за цей час не встигають навіть
вийти з депресії. Структурні диспропорції загострюють проб-
леми, пов'язані із циклічністю економічного розвитку, і вод-
ночас, циклічний розвиток поглиблює кризу структурної еко-
номіки. Циклічні кризи є засобом досягнення пропорційності
економіки, а структурні кризи посилюють диспропорції народ-
ного господарства і вимагають макроекономічного регулювання з
боку держави.
Подолання структурної кризи ускладнюється зростаючими
соціальними вимогами до суспільного виробництва, насамперед у
сфері екологічної безпеки. Зокрема, у чорній металургії, наф-
топереробній і целюлозно- паперовій промисловості від 10 до
25 відсотків інвестицій спрямовуються на охорону нав-
колишнього середовища ( відповідно до державних стандартів).
Значні кошти витрачаються на обладнання робочих місць, забез-
печення більш сприятливих умов праці. Ці об'єктивно необхідні
затрати обмежують можливості структурної перебудови.
Результатом структурних криз є регіональні кризи, які є
виявленням перших у територіальному аспекті.
Протягом багатьох років капітал, що прагне до прибутку,
створював відповідну територіально-галузеву структуру макро-
економічного відтворення. В окремих регіонах країни скла-
дається специфічне поєднання галузей, часто з помітною спец-
іалізацією виробництва, що закладає основи нерівномірного
соціально-економічного розвитку регіонів. При цьому деякі з
них стають чисто аграрними, з низьким ступенем народ-
ногосподарської інтегрованості, а великі міста і міські агло-
мерації розвиваються випереджуючими темпами з наростанням
екологічних і демографічних проблем.
Агломерація - у даному випадку злиття кількох міст і по-
селень в єдиний міський комплекс із об'єднаною транспортною,
енергетичною, комунальною системами.
Проблема причин циклічного розвитку ринкової економіки -
одна з найважчих і найсуперечливіших в економічній науці.
Сучасна наука виходить з того, що причиною економічної
циклічності є рівень загальних (сукупних) інвестицій (витрат)
в поєднанні із рівнем попиту (споживання). Це уявлення певним
чином пов'язане з причиною, яку у свій час розкрив К.Маркс -
масове оновлення основного капіталу (машин, механізмів,
обладнання) у фазі депресії, що вимагає, звичайно, значних
інвестицій (сукупних витрат).
Сучасний підхід до вивчення циклічності і спадів харак-
теризується насамперед прагматизмом. Зростання попиту - як на
засоби праці, так і на споживчі товари - викликає збільшення
витрат на інвестиціії у виробництво, де ці товари ство-
рюються. Зрозуміло, що зниження попиту веде до скорочення
інвестицій. При цьому спрацьовує принцип акселерації, суть
якого полягає у тому, що певна зміна попиту у будь-який бік
спричиняє значно більшу зміну в обсязі капіталовкладень.
Інакше кажучи, інвестиції реагують на зміну попиту прис-
кореною зміною (латинське acceleratio - прискорення).
Принцип акселерації має практичне значення і викорис-
товується для заходів антициклічного регулювання. Якщо стиму-
лювати приріст прибутку і сукупного попиту, то відповідно до
принципу акселерації буде збільшуватись обсяг чистих інвес-
тицій, а відтак підвищаться темпи економічного зростання. Су-
купний попит стає тим інструментом, через який здійснюється
антициклічне регулювання.
Усі погляди, що пояснюють причини економічного циклу ру-
хом інвестицій в залежності від попиту, можна поділити на три
групи. З одного боку, вважають, що цикл є насамперед резу-
льтатом коливань сукупних чистих інвестицій, а з іншого - на-
магаються довести, що причиною є коливання в темпі технічних
винаходів і нововведень, які впливають на економіку через
чисті інвестиції. Нарешті, третя точка зору акцентує увагу на
творенні депозитних грошей кредитною системою, що викликає
таку зміну інвестицій, яка породжує бум і крах.
Слід підкреслити, що усі ці погляди висловлюють три
аспекти одного і того ж процесу - коливань сукупних інвес-
тицій під впливом сукупного, що і є головною причиною цик-
лічності економічного розвитку.
Ще економісти 19ст. (зокрема, У.Джевонс, В.Парето) помі-
тили, що поряд з кородкочасними (8-11 років) коливаннями цін
існує чергування довших періодів їх підвищення і зниження.
Найбільший вклад у розвиток ідеї довгих економічних циклів
зробив російський вчений М.Д.Кондратьєв, який у публікаціях
1922-28рр. розробив незвичайну концепцію "довгих" циклічних
коливань, які назвав "хвилями кон'юктури".В економічній літе-
ратурі утвердилась їх назва як "хвиль Кондратьєва". Теорія
"довгих хвиль" увійшла в світову економічну науку як видатне
відкриття, суттєво вплинула на подальший розвиток цього нап-
рямку економічної думки, хоча доля її автора, репресованого у
1931р., була трагічною.
В основі теорії "довгих хвиль" лежить розвиток ідей про
економічну рівновагу. Вважаючи, що для розвитку економіки ха-
рактерними є хвилеподібні коливання різної тривалості, Кон-
дратьєв пов'язував їх існування з наявністю трьох видів еко-
номічної рівноваги.
Рівновага першого порядку - між звичайним ринковим попи-
том і пропозицією. Її порушення породжує короткострокові ко-
ливання або короткий цикл тривалістю 3-3,5 роки.
Рівновага другого порядку пов'язана з інвестиціями в за-
соби праці, порушення якої породжує циклічні "хвилі
тривалістю 8-11 років. Цей цикл Кондратьєв назвав середнім,
він ототожнюється з економічним циклом, який розглядався
вище.
Рівновага третього порядку пов'язана із співвідношенням
між "основними капітальними благами" (так Кондратьєв назвав
пасивну частину основного капіталу - виробничі споруди, бу-
динки, транспортні шляхи тощо) і технічними нововведеннями у
виробництво, з одного боку, і рештою факторів виробництва,
які визначають даний технологічний спосіб виробництва, - з
іншого. Порушення цієї рівноваги викликає циклічну осциляцію
(коливання) тривалістю в середньому 57 років, або довгий
цикл. В межах довгих циклів виділялись дві "хвилі" - підви-
щення і зниження. Підвищувальна хвиля характеризувалась
поліпшенням ринкової кон'юктури, а знижувальна хвиля - її
погіршенням.
В цілому концепція російського вченого загальновизнана
як теорія, що містить комплексний опис феномену довготривалих
коливань.
Значний вплив на сучасну інтерпретацію теорії "довгих
хвиль" зробили дослідження австрійського економіста Й.Шум-
петера. В кінці 30-х років,розвиваючи ідеї Кондратьєва, він
обгрунтував концепцію, згідно якої головною причиною дов-
готривалих циклічних коливань стає хвилеподібна динаміка змін
у техніці і технології, тобто у технічних нововведеннях, або
іноваціях. Схематично цей зв'язок виглядає так: нові наукові
відкриття породжують прорив у технології і техніці ряду галу-
зей; це сприяє прискореному нагромадженню капіталу, зростанню
прибутків і загальному економічному піднесенню; але у міру
насичення ринків сукупний попит поступово зменшується, при-
бутки падають, з'являється перенагромадження капіталу. Так
виникають спочатку "підвищувальна хвиля", яка плавно перехо-
дить у "знижувальну"; вихід з останньої можливий лише на
грунті нових науково-технічних досягнень і наступних іно-
вацій.
Ідеї Шумпетера виявились плідними і знайшли розвиток і
продовження у сучасній економічній науці. Нинішнє покоління
економістів продовжило дослідження "довгих" (великих) циклів.
Були виділені "хвиля зниження" 3-го великого циклу (до 40-х
років), 4-й великий цикл, досліджена їх структура.
5. В процесі динамічного розвитку ринкової економіки виникає
ще одна причина макроекономічної нестабільності - неповна
зайнятість. Неповна зайнятість певним чином пов'язана з
циклічністю економічного розвитку, з одного боку, і динамікою
нагромадження суспільного капіталу - з іншого. Важливий вплив
на зайнятість, як буде показано пізніше, має й інфляція.
Зайнятість - це забезпечення працездатного населення ро-
бочими місцями та його участь в суспільно корисній дія-
льності, що приносить заробіток чи прибуток. Вона пов'язана
із задоволенням особистих та суспільних потреб і проявляється
через систему економічних відносин з приводу визначення форм
участі в суспільному виробництві з метою одержання засобів до
існування.
Повна зайнятість означає використання усіх придатних до
цого трудових ресурсів і характеризується достатністю робочих
місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бу-
ти забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працю-
вати. Разом з тим повна зайнятість сама по собі не є свідчен-
ням високого рівня організації виробництва, її доцільності і
розумності. Слід враховувати ступінь раціональності зайня-
тості, на який впливають технічні, технологічні, соціальні і
економічні фактори.
Загальне зростання фондоозброєності праці зумовлює
збільшення вартості робочого місця, що утруднює відкриття но-
вих робочих місць і перешкоджає зростанню зайнятості.
На ринку праці ця закономірність проявляється у формі пе-
ревищення пропозиції праці над попитом на неї, як надлишок
продавців праці (працеємців) в порівнянні з її покупцями
(працедавцями).
Зростання пропозиції праці зумовлюється зростанням насе-
лення, сукупної робочої сили, втягуванням у виробництво жіно-
чої праці тощо. Пропозиція праці дуже мінлива, вона постійно
змінюється внаслідок того, що нове покоління працівників, що
вступає на ринок праці, має більше знань і кращу підготовку,
але й більші потреби ніж попередні покоління. Водночас
постійно змінюється і попит на працю під впливом таких фак-
торів: зміна попиту на товари і послуги, поява нових професій
і зникнення старих. Внаслідок цього постійно з'являються нові
незайняті робочі місця, але й скорочуються старі.
Пропозиція праці визначається рівнем її ціни (заробітної
плати), а також рівнем податків, потребами працеємця та
членів його сім'ї, звичками і традиціями, рівнем культури і
релігією, силою профспілок тощо. Попит на працю регулюється
потребами виробництва в трудових ресурсах, його технічним
рівнем, вартістю робочого місця тощо.
Якщо кількість бажаючих продати свою робочу силу переви-
щить кількість незайнятих робочих місць, то виникає неповна
зайнятість, або надлишкове безробіття.
Рівновага на ринку праці досягається через збалан-
сованість попиту і пропозиції певним рівнем ціни праці, який
стає ціною рівноваги ринку праці (рівноважною ставкою за-
робітної плати, адже заробітна плата - це ринкова ціна
праці). Проте ціна праці (заробітна плата) залежить від ба-
гатьох чинників - можливості задоволення нагальних потреб,
рівня освіти і кваліфікації, економічної боротьби трудящих
тощо. Водночас рівень заробітної плати не може опускатись
нижче можливостей фізіологічного забезпечення життя найманого
працівника і членів його сім'ї, але він не може бути і надто
високим - це приведе до зменшення попиту на працю і зростання
безробіття. Саме така ситуація відображена на графіку.
Графік показує, що встановлення мінімуму заробітної пла-
ти (W ) привело до появи надлишку робочої сили на ринку праці
(D - крива попиту, S - крива пропозиція, q - обсяг попиту,
qsI - обсяг пропозиції праці), величина якого визначається
відрізком ab.
До причин неповної зайнятості W S
слід також віднести структурні зру- W1 a b
шення в економіці під впливом науко- E
во-технічного прогресу, циклічність
економічного розвитку, нерівномірне W0
розміщення продуктивних сил, прагнен- D
ня працеємців знайти кращу роботу, яка
б відповідала їх можливостям і вище
оплачувалась.
O qd1 q0 qs1
Кількість праці
6. Інфляція - явище безумовно макроекономічне. Її створює
держава, яка має монопольне право на емісію паперових грошей;
порушення закону грошового обігу і спричиняє інфляцію.
Інфляція, завдяки цьому, є важливою причиною макроекономічної
нестабільності.
Закон грошового обігу полягає у дотриманні в обігу
необхідної кількості грошей, це закон кількості грошей в
обігу. Кількість грошей, необхідних у обігу, можна визначити
за формулою, яка відома здавна:
Кількість СЦ - К – ВП + П
грошей = ,
О
де СЦ - сума цін усіх реалізованих за рік товарів і пос-
луг; К - сума цін товарів, проданих протягом року в кредит;
П - сума річних платежів по зобов'язаннях ( кредиту минулого
періоду); ВП - сума платежів, що взаємно погашаються; О -
швидкість обігу грошей (середнє число оборотів) за рік.
Дана формула відображає необхідну кількість металевих
(золотих) грошей. Якщо в сферу обігу випускається така ж
кількість паперових грошей, то паперові гроші функціонують
так само, як і золоті, і мають таку ж купівельну силу. Але
становище змінюється, якщо в обіг випускають більше паперових
грошей, ніж потрібно було б золотих. Паперові гроші, на
відміну від золотих, не володіють функцією самостійно випада-
ти із обігу (нагромаджуватись), і продовжують залишатись в
обігу. Тому вартість паперових грошей залежить від їх
кількості в обігу, про що й говорить кількісна теорія грошей.
Із сформульваного закону випливає важливий принцип грошо-
вого обігу. Його суть полягає у тому, що грошова маса повинна
відповідати потребам обігу.
Структура грошової маси показана на схемі.
ГРОШОВА МАСА
Готівка Безготівкові грошові засоби
Розмінна монета Паперові гроші “Майже гроші” Чекові вклади
Для визначення необхідної кількості грошей (готівковмх і
безготівкових) використовуючи формулу американського еко-
номіста І.Фішера:
M . V = P . Q
Де М - необхідна кількість грошей, V - швидкість обігу
грошей, P - середньозважений рівень цін на реалізовані то-
вари, Q -загальний обсяг продаж (кількість проданих товарів).
Інфляція - це процес зростання загального рівня цін в
країні внаслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція
виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість
грошей(готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх
знецінення, гроші "дешевіють", а ціни набувають тенденції до
постійного зростання. Тому найважливішим показником інфляції
є динаміка індексу цін.
Рівень інфляції вимірюється за формулою:
Ірn - Іро
Темп інфляції = . 100,
Іро
де Іро - індекс цін базового періоду, а Ірn - індекс цін
поточного (звітного) періоду.
Причиною інфляції спочатку вважали повсюдний перехід до
паперових грошей. Однак навіть після того, як грошова емісія
була взята під строгий контроль, інфляція не зникла. Ви-
явилось, що в інфляції можуть бути різні причини і сама вона
буває різною.
При інфляції попиту надлишок грошей і зростання цін вини-
кають внаслідок зростання сукупних грошових витрат
підприємств, держави і домашніх господарств. Попит в країні
в цілому виявляється більшим сукупної пропозиції товарів
і послуг, а це неминуче веде до зростання рівня цін.
Не менш небезпечною є інфляція витрат (пропозиції), коли
ціни зростають через збільшення витрат виробництва. Зрослі
ціни вимагають збільшення витрат при закупівлі необхідних ви-
робничих ресурсів, що знову "штовхає" ціни угору там, де ці
ресурси застосовуються. Інфляційні стрибки цін в результаті
підсилюють один одного, інфляція стає, по суті, сомоп-
ідтримуючою, причому із зростаючими темпами.
Два найважливіших джерела, що живлять інфляцію витрат -
це зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину і
енергію.
Надмірне зростання номінальної заробітної плати (коли
темпи цього зростання перевищують темпи зростання продук-
тивності праці), як правило, породжує (посилює)інфляцію, що
веде до падіння реальної заробітної плати.
Найстрашніше в інфляції витрат те, що вона породжує
інфляційне очікування. Це явище виникає тоді, коли в масовій
свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде зростати
і надалі. Виникає інфляційна психологія, при цьому працівники
починають вимагати підвищення заробітної плати "під майбутнє
зростання цін", а підприємці завчасно закладають у ціни своїх
товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, ро-
бочу силу і кредит. Все це спричиняє гіперінфляцію.
Отже, надлишок грошей в обігу шкідливий для економіки,
адже веде до інфляції. Небезпечним є і нестача грошей в
обігу, або дефляція. Дефляція веде до кризи надвиробництва,
нестача грошей породжує зменшення сукупного попиту, що заг-
рожує обсягу виробництва, безробіттям, зниженням добробуту
населення.
Держава, яка несе відповідальність як за інфляцію, так і
за дефляцію (адже саме вона здійснює емісію грошей), повинна
враховувати дію закону грошового обігу.
Основні положення і висновки.
1. Постійне відновлення процесу виробництва називається
відтворенням. Макроекономічний цикл відтворення включає в
себе стадії суспільного виробництва, розподілу, обміну і
споживання.
2. Зміну кількісних і якісних параметрів суспільного продукту
називають економічною динамікою. Як варіанти економічної
динаміки розрізняють економічне зростання (зростання
кількості і якості суспільного продукту) і економічну
стагнацію (незмінність або зменшення обсягу продукту). Для
економічного зростання характерним є розширее відтворення,
а для економічної стагнації - просте або звужене
відтворення.
3. Розрізняють два типи економічного зростання - екстенсивне
(кількісне) і інтенсивне (якісне).
4. Показниками економічного зростання є темп зростання, темп
приросту, середньорічні темпи зростання, і приросту індек-
си фізичного обсягу продукту і цін.
5. Факторами економічного зростання є капітал (засоби праці)
і праця (робоча сила). Виробничі функції - це рівняння
взаємозв'язку між обсягами виробленого суспільного продук-
ту і затратами виробничих ресурсів.
6. Основою економічного зростання є нагромадження капіталу.
7. Економічне зростання відбувається лише за умови дотримання
відповідних пропорцій між параметрами економічної системи.
Їх порушення породжує макроекономічну нестабільність
(циклічність економічного розвитку, неповна зайнятість і
інфляція).
8. Економічний цикл є об'єктивним засобом досягнення не-
обхідних пропорцій в економіці, який пов'язаний з вели-
кими втратами. Причиною циклічності є динаміка сукупних
інвестицій у поєднанні з динамікою попиту.
9. Структурні кризи є наслідком структурних зрушень в еко-
номіці під впливом науково- технічного прогресу.
10.Окрім середнього економічного циклу (тривалістю 8-11
років) існують "довгі хвилі" розвитку ринкової еконо-
міки (тривалістю 50-60 років). Головною причиною довгих
циклів є хвилеподібна динаміка змін у інвестиціях в тех-
ніку і технологію.
11.Причиною неповної зайнятості є порушення рівноваги ринку
праці, коли пропозиція праці хронічно перевищує попит на
неї.
12.Інфляція - це процес постійного зростання рівня цін на
товари і послуги; вона виникає в результаті порушення за-
кону грошового обігу.
