“Бюджетна система. Дефіцит державного бюджету, причини виникнення та економічні наслідки”
ЗМІСТ
Вступ ………………………………………………………………… 3
“Бюджетна система. Дефіцит державного бюджету, причини виникнення та економічні наслідки”
План
Державний бюджет,суть та функції податків……………………….4
Автоматичні стабілізатори та дискреційна стабілізаційна політика…………………………………………………………………8
Державний бюджет та бюджетне обмеження, бюджетний дефіцит.
Державний борг…………………………………………………………..
Основні положення та висновки …………………………………………
Використана література …………………………………………………..
ВСТУП
Державний бюджет. Суть та функції податків.
Державний бюджет – це зведена відомість доходів та витрат держави, яка являє собою основний фінансовий план держави на поточний рік і має силу закону.
Бюджет затверджується законодавчими органами влади- парламетами, ( в Україні Верховною Радою). За матеріальним складом державний бюджет – це централізований фонд грошових коштів держави; за соціально- економічною суттю – це основний засіб перерозподілу національного доходу та інших макроекономічних результатів суспільного
виробництва для реалізації спеціальних завдань суспільства.
Організація бюджету вимагає чіткого бюджетного устрою і продуманого бюджетного процесу.
Бюджетний устрій - це організаційні принципи і структура побудови бюджетної системи. Бюджетний устій у різних країнах не є однаковим, тому що він визначається специфікою державного устрою даної країни. Державна бюджетна ситема нашої країни включає державний бюджет України, бюджет республіки Крим ,обласні та місцеві бюджети.
Бюджетний процес – це діяльність органів влади щодо складання, розгляду, затвердження та виконання бюджетів усіх рівнів. У більшості країн світу, у тому числі і в Україні, бюджетний процес охоплює чотири основних етапи:
Складання проекту бюджету
Розгляд і затвердження бюджету
Виконання бюджету
Складання звіту про виконання бюджету і його затвердження
Складовою частиною бюджетного процесу є бюджетне регулювання, тобто частковий перерозподіл між бюджетами різних рівнів. Тривалість бюджетного процесу складає близько трьох років, при цьому складання, розгляд і затвердження займають близько 20 місяців, виконання – календарний рік, складання звіту про виконання бюджету та його затвердження –5 місяців.
Оскільки бюджет – це сума доходів і витрат держави, основну увагу при аналізі бюджетних проблем економічна наука приділяє розгляду цих двох основних частин єдиного економічного процесу.
Доходи бюджету в залежності від державного устрою країни поділяються : в унітарній державі на доходи центрального (державного) бюджету і доходи місцевих бюджетів; у федеральній державі на доходи федерального бюджету, доходи бюджетів членів федерації і доходи місцевих бюджетів. Основним матеріальним джерелом доходів бюджету всіх рівнів є національний доход. Коли національного доходу не вистачає для покриття фінансових потреб, держава залучає національне багатство.
Основними методами утворення державних доходів є податки, позики і емісія грошей. Співвідношення між цими трьома інструментами формування дохоів у різних країнах різне. Однак головним методом формування головної частини бюджету у всіх країнах світу є податки. Їх частка в більшості країн світу складає близько 90% доходної частини бюджету. Другим за значенням джерелом доходів бюджету є державні позики. При надзвичайних обставинах, коли можливості отримання нових платежів і позик вичерпані, держава звертається до емісії паперових грошей. Цей метод є найнеефективнішим і найнепопулярнішим, тому що він підсилює інфляційні процеси і негативні соціально-економічні наслідки, пов”язані з інфляцією. Економіка країни в період 1991-1996 років стала наочним прикладом цих положень.
Другою складовою частиною бюджету є витратна частина. Витрати бюджту –це затрати, які виникаютьу держави в зв”язку з виконанням нею своїх економічних, соціальних, політичних і адміністартивних функцій.
У теорії і практиці фінансів існує декілька критеріїв (ознак), згідно яких відбувається класифікація витрат бюджету.
Першим таким критерієм є вплив витрат на процес розширеного відтворення на макрорівні. За цією ознакою державні бюджети поділяють на поточні і капітальні. Поточні витрати пов”язані з наданням засобів на утримання і покриття поточних потреб інфраструктури, державних установ тощо. Капітальні витрати – це грошові затрати, спрямовані на збільшення (приріст) основних фондів, нематеріальних активів, а також на приріст запасів.
Другим важливим критерієм класифікації витратної частини бюджету є предметна спрямованість грошових фондів (потоків). В сучасних розвинутих країнах ринкової та змішаної економіки з точки зору предметної спрямованості державного бюджету виділяють 5 основних груп витрат: військові, втручання держави в економіку, утримання державного апарату, соціальні цілі, надання субсидій та кредитів іншим країнам та державам.При цьому військові витрати складають від 20до40% загальної суми витрат державного бюджету. Затрати на включання в економіку включають в себе затрати на НДДКР, на підтримку сільського господарства, забезпечення зайнятості, стимулювання експорту. Затрати на соціальні цілі - це витрати на освіту, охорону здоров”я, соціальне страхування і соціальне забезпечення.
Третім вижливим критерієм класифікації витратної частини бюджету є теритторіально-адміністративна ознака. З цієї точки зору в унітарних державах витрати бюджету поділяються на витрати загально-федерального бюджету, витрати бюджетів членів федерації і витрати місцевих бюджетів.
Реалізація витрат бюджету досягається при допомозі бюджетного фінансування. Важливим аспектом використання засобів бюджету є фінансовий контроль. Вищим спеціальним органом фінансового контролю є Лічильна палата, яка в Україні підзвітна Верховній Раді. Вона здійснює експертизу бюджету, контролює його виконання. Важлива роль в системі фінансового контролю належить Казначейству. Організаційно Казначейство - це єдина централізована система, яка включає в себе Головне управління і територіальні органи.
Вирішальну роль в формуванні бюджету на всіх рівнях виконує податкоа система. Особливе значення цієї проблеми зумовлює необхідність приділити їй особливу увагу.
Згідно Закону України «Про систему оподаткування» під податком і збором ( обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язкових внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах , що визначаються законами України про оподаткування.
Платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні та фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори.
Об'єктами оподаткування є доходи ( прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт,послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних та фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.
Ставки податків і зборів встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.
Зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Сьогодні на території України збираеться близько 50 видів податків і зборів.Всю сукупність цих податків згідно Закону України «Про систему оподаткування» поділяють на загальнодержавні податки і збори та місцеві податки та збори.
До загальнодержавних належать такі податки та збори:
1)податок на додану вартість;
2)акцизний збір;
3)податок на прибуток підприємств;
4)податок на доходи фізичних осіб;
5)мито;
6)державне мито;
7)податок на нерухоме майно;
8)плата(податок) на землю;
9)рентні платежі;
10)податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів;
11)податок на промисел;
12)збір за геологорозвідувальні роботи,виконані за рахунок державного бюджету;
13)збір за спеціальне використання природних ресурсів;
14)збір за забруднення навколишнього природнього середовища
15) збір на обов’язкове соціальне страхування
16) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування
17) збір до Державного інноваційного фонду
18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності
19) фіксований с/г податок
20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.
Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території країни.
До місцевих податків належать:
податок з реклами
комунальний податок
До місцевих зборів належать:
готельний збір
збір на припаркування автотранспорту
ринковий збір
збір за видачу ордера на квартиру
курортний збір
збір за участь у бігах не іподромі
збір за виграш на бігах на іподромі
збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі
збір на право використання місцевої символіки
збір за право проведення кіно- і телезйомок
збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей
збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон.
Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг
Збір з власників собак
Місцеві податки і збори, механізм справляння та порядок іх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.
Існуючі податки можна класифікувати за різними принципами:
Об'єктом ( податки на доход, прибуток, власність), суб'єктами оподаткування, платниками (індивідуальні та корпоративні податки), характером стягування податку ( прямі, непрямі).
В даний час податкуи виконують такі основні функції
Розподільча – перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами.
Фіскальна – централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби.
Регулююча- вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників
2. Автоматичні стабілізатори та дискреційна стабілізаційна політика.
За кейнсіанськими рецептами державні витрати можуть значно перевищувати бюджетні доходи, що створює бюджетний дефіцит і веде до зростання внутрішнього державного боргу. Дефіцит свого бюджету держава покриває за рахунок позики - випуску державних боргових зобов'язань (облігацій і векселів).Інший шлях покриття дефіцитного бюджету - емісія небезпечних кредитних грошей, що веде до значного стрибка інфляції.
Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних витрат держави на військові цілі, на родутий апарат чиновників, державних закупівель товарів (насамперед військової техніки і озброєнь) за підвищеними цінами тощо. Хронічна дефіцитність бюджету, що допускається кейнсіанською макроекономічною моделлю, веде до розгулу інфляції, зростання внутрішнього боргу держави. Усе це свідчить про те, що можливості держави перерозподілити національний доход (через державний бюджет нині проходить до 50% доходу нації) має
відомі межі.
Таким чином, сучасна держава для регулювання ринкової економіки широко застосовує фіскальну політику, тобто регулювання здійснюється через маніпулювання податковими ставками і видами податків та засобами державного бюджету.
В залежності від методів проведення фіскальна політика може бути дискреційною чи недискреційною.
Дискреційна фіскальна політика включає свідоме використання державного оподаткування і власних витрат для досягнення макроекономічної рівноваги.
Дискреційна політика (від латинського discretio) - політика, що проводиться державою на власний розсуд, тобто свідоме, суб'єктивне маніпулювання податками і державними витратами для зміни реального обсягу національного виробництва.Недискреційна політика передбачає автоматичну, об'єктивну зміну параметрів національного виробництва під дією державних заходів.
Витрати держави втілюються у закупівляхресурсів, товарів та послуг. В умовах дискреційної фіскальної політики дані витрати збільшують сукупні витрати у суспільстві і ведуть до наступного зростання національного продукту.
Слід відзначити, що державні витрати піддаються ефекту
мультиплікатора. Зокрема, зростання державних витрат на 20 млрд. гр. од. викликало збільшення рівноважного ЧНП на 100млрд. гр. од. (з 320 до 420). Тобто, у даному гіпотетичному прикладі мультиплікатор, як і раніше, дорівнював 5 (100:20).
Важливо наголосити, що це збільшення державних витрат
фінансується не за рахунок зростання податків (вони тут взагалі не враховані). Інакше кажучи, даний ефект мультиплікатора виникає через зростання бюджетного дефіциту. Фундаментальні рекомендації Кейнса саме й включають зростання дефіцитного фінансування для подолання спаду чи депресії.
А якими можуть бути наслідки скорочення державних витрат? Очевидно, що скорочення державних закупівель викличе зменшення сукупних витрат. У свою чергу, відбудеться скорочення рівноважного ЧНП. Можна перевірити, якщо повернутись до розглянутого числового прикладу, що скорочення державних витрат з 20 до 10 млрд. гр. од. викличе зменшення рівноважного ЧНП на 50 млрд. гр.од. Це означає, що величина мультиплікатора не зміниться і дорівнюватиме 5 (50:10).
Оподаткування протилежним чином впливає на обсяг рівноважного національного доходу. Для розгляду на прикладі слід припустити, що снує єдиний постійний податок, що дасть одну і ту ж суму податкових надходжень при будь-якому обсязі ЧНП.Вплив податків на економічну рівновагу розглядається в таблиці, яка є продовженням попередньої.
Табл. 1. Оподаткування і макроекономічна рівновага
(гіпотетичні дані, в млрд. гр. од.)
Після сплати податків (25 млрд. гр. од.щорічно) скоротяться кінцеві доходи суспільства, споживання і заощадження.Але яким буде
скорочення споживання і заощаджень? На це запитання дає відповідь величина мультиплікатора, яка, як відомо,тут дорівнює 5. Звідси зрозуміло, що гранична схильність доспоживання (МПС) дорівнює 4/5, а гранична схильність до заощадження (МРS) - 1/5. У цьому ж співвідношенні скорочується споживання і заощадження, а повна величина щорічного скорочення дорівнює 25 млрд. гр. од. (4/5)від 25), а заощадження 5 млрд. гр. од. (1/5 від 25).
Результатом стане зменшення сукупних витрат (в порівнянні з попередньою таблицею) і зменшення рівноважного ЧНП (до 320 млрд. гр. од.). Отже, зростання податків скорочує сукупні витрати і рівноважний обсяг виробництва, а їх зменшення веде до зростання обсягу виробництва.
Зменшення податків також виявляє мультиплікаційний ефект на доход. Сукупний ефект від зміни податків для доходу, або податковий мультиплікатор, дорівнює:
Y MPC
---- = - --------- .
T 1 - MPC
Податковий мультиплікатор показує, на скільки одиниць зміниться сукупний доход у відповідь на зміну податків на одну одиницю. Зокрема, якщо МРС = 0.8, то податковий мультиплікатор дорівнюватиме:
Y 0.8
---- = - --------- = - 4.
T 1 - 0.8
У даному випадку зменшення податків на одиницю збільшить
рівноважний доход, на 4 од. (аналогічне збільшення податків викличе зменшення доходу на 4 од.).
Аналіз двох останніх таблиць дозволяє зробити висновок,що пропорційне зростання державних витрат і податків веде до збільшення рівноважного обсягу виробництва. Дане явище називають мультиплікатором збалансованого бюджету, адже рівні державні витрати і податкові надходження у бюджет збалансують останній, відпадає потреба у дефіцитності бюджету. При цьому величина мультиплікатора збалансованого бюджету дорівнює 1(приріст державних витрат і податків дорівнює приростові національного продукту). Мультиплікатор збалансованогобюджету діє поза впливом граничної схильності до споживання і заощадження (МРС і МРS).
Таким чином, фіскальна політика використовується для стабілізації економіки. Її фундаментальне завдання полягає у ліквідації безробіття або інфляції. В період економічного спаду застосовується стимулююча фіскальна політика. Вона включає: 1) збільшення державних витрат або зменшення податків; 2) сполучення впливу зростання державних витрат і зменшення податків. Тобто, якщо існував збалансований державний бюджет, в період спаду чи депресії фіскальна політиказумовлює
бюджетний дефіцит.
Навпаки, якщо в економіці спостерігається викликана надлишковим попитом інфляція, застосовуються стримуюча фіскальна політика, яка включає: 1) зменшення державних витрат чи збільшення податків; 2) сполучення впливу зменшення витрат держави і зростання податків. Така фіскальна політика орієнтується на збалансований бюджет і навіть на бюджет з позитивним сальдо, якщо перед економікою стоїть проблема контролю над інфляцією.
Слід підкреслити, що державні витрати є дійовим засобом фіскальної політики тоді, коли є значний державний сектор в економіці. Проте стимулююча фіскальна політика може опиратись і на відносно невеликий державний сектор.
Недискреційна фіскальна політикапов'язана із так званими
вмонтованими стабілізаторами. Під цим терміном ховається засіб для досягнення економічної стабільності, яка досягається автоматично при допомозі фіскальної політики, тобто є вмонтованою в економічну систему.
Зокрема, таким вмонтованим стабілізаторм є податкова ставка, яка змінюється пропорційно обсягу ЧНП. При зростанні приросту ЧНП (національного доходу) застосовується прогресивний податок на доход і прибуток, а також зменшуються трансфертні платежі (виплати держави населенню, що не пов'язані з трудовою діяльністю, капіталом чи власністю). Навпаки,в умовах спаду застосовується регресивний податок і збільшуються виплати по безробіттю, бідності, державні субсидії. Так діють вмонтовані (автоматичні) стабілізатори.
Отже, вмонтований стабілізатор - це будь-який захід, що має тенденцію збільшувати дефіцит державного бюджету (або скорочувати його позитивне сальдо) в період економічного спаду і збільшувати його позитивне сальдо (або зменшувати його дефіцит) в період інфляційного зростання цін без необхідності застосування додаткових політичних (суб'єктивних) заходів.
Автоматичні стабілізатори – це такі механізми векономіці,дія яких зменшує реакцію ВНП на зміни сукупного попиту.
Автоматична зміна податкових надходжень.
-Система податків прогресивно залежить від особистих доходів та доходів підприємств. Якщо обсяг виробництва падає то податкові надходження автоматично зменшуються так, що падіння особистих доходів і видатків послаблюється. У такому випадку випуск продукції зменшується не так відчутно.
- В інфляційні періоди зменшення податкових надходженьзменшує
особисті доходи, стримує споживчі витрати, скорочує сукупний попит і і уповільнює зростання цін та заробітної плати.
-Допомога по безробіттю, соціальна допомога та інші трансферти Допомога по безробіттю вливає кошти в економіку(в період кризи) або вилучає з неї (в період буму) і, як результат, стабілізує її та згладжує наслідки ділових циклів.
-Дія інших трансфертів аналогічна.Основні засоби дискреційної фіскальної політики :
-Зміна прграм суспільних робіт та інших програм, пов”язаних з витратами.
-Зміна програм трасфертного типу (перерозподільчих).
-Циклічні зміни рівня податків.Дискреційна фіскальна політика – це політика, при якій уряд свідомо маніпулює податками та державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання.
4. ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ ТА БЮДЖЕТНЕ ОБМЕЖЕННЯ
Фінансово-бюджетне регулювання є основою фіскальної політики - кейнсіанського методу досягнення макроекономічної рівноваги.
Під фінансами розуміють систему економічних відносин, що склались у суспільстві щодо формування і використання грошових ресурсів. У більш вузькому розумінні, фінанси - це грошові фонди (готівкові і безготівкові), за якими стоять матеріальні ресурси, необхідні для функціонування підприємств і здійснення державою своїх функцій. Суть фінансів більш повно виявляється у виконуваних ними функціях: розподільчої, регулю-
ючої і контрольної.
Фінансова система будь-якої країни складається із трьох тісно переплетених сфер: фінанси держави, фінанси фірм і фінанси домашніх господарств.
Фінанси домашніх господарств (населення) - це грошові фонди, що формуються з доходів домашніх господарств. За допомогою фінансів фірм (підприємств) створюється національний продукт, який є джерелом формування фінансових ресурсів населення і держави.Проте у виконанні згаданих функцій фінансів основна роль належить фінансам держави.
Отже, державні фінанси - це сукупність грошових засобів, зосереджених у руках держави і призначених для забезпечення властивих їй функцій, а також сукупність форм і методів, через які ці функції реалізуються.
П.Самуельсон коротко сформулював основні функції держави, які вона реалізує через свої фінансові засоби - ефективність, справедливість і стабільність.
Ефективність означає, що держава через податкову систему та пільги, регулюючи грошовий обіг і кредитування, сприяє переливанню капіталів, підвищенню ділової активності, найбільш доцільному використанню виробничих ресурсів. Справедливість полягає у відповідній податковій політиці, яка забезпечує формування фондів держави для фінансування соціальних програм, спрямованих на фінансову підтримку найменш захищених членів суспільства за рахунок найзаможніших. Стабільність -
це спрямованість фінансової і кредитної політики на досягнення макроекономічної рівноваги.
Використання державних фінансів, таким чином, лежить в основі фінансового макроекономічного регулювання. Державні фінанси зосереджуються у бюджетні держави і бюджетах місцевих органів влади.
Державний бюджет - це фінансовий план утворення і використання грошових фондів держави протягом року; це баланс доходів і витрат держави, який складає міністерство фінансів.
Державний бюджет (місцеві бюджети) завжди складаються здвох частин - доходної і витратної. Доходна частина показує обсяги і джерела надходження доходів бюджету, а витратна -бюджетні видатки та їх обсяги.
Доходи бюджету складаються насамперед з різноманітних податків з фірм і домашніх господарств (понад 90% центрального і 70% місцевого бюджетів формується за рахунок податків), а також митних зборів, процентних платежів державі і державної позики.
Витрати бюджету мають таке спрямування: на виконання соціальних програм, оборону. утримання апарату державного управління, державні інвестиції і закупівлі, а також виплату процентів по державному боргу.
Основу доходів бюджету складають податки. Усі податки
поділяються на чотири групи:
- прямі (оподаткування особистого доходу і прибутку фірм);
- непрямі (акцизи або податок з продаж, податок з обороту, з доданої вартості);
- податки на власність (з майна, землі, дарінь або спадщини)
- платежі на соціальне страхування (страхові внески з заробітної плати, прибутку корпорацій по старості, медичному обслуговуванню, безробіттю).
Роль податків як регулятора економіки зростає. Держава, маніпулюючи податковими ставками і видами податків, має змогу стимулювати чи обмежувати розвиток окремих галузей або сфер економіки, підприємств чи монополістичних об'єднань. Наприклад, звільняючи від оподаткування суми, що йдуть на технічний розвиток виробництва (на іновацію і модернізацію),держава сприяє НТП. Не оподатковуються інвестиційні, страхові і соціальні фонди тощо. Так держава через регулювання податками може впливати на ефективність і стабільність економічного розвитку.
Особливе значення мають прямі податки, які утворюють більшу частину державного бюджету. Світовий досвід переконливо свідчить, що найвищими темпами розвивається економіка(10 - 15% на рік) при мінімальному оподаткуванні прибутку(ставка 10 - 12%). При ставці податку нижче від 10% нагромадження капіталу відбувається швидше, ніж створюються умови для його ефективного використання. Тому податкові пільги не повинні бути значними і тривалими.
Водночас рівень податків на прибуток і доходи визначає майбутній обсяг державних витрат, які спрямовуються на розв'язання гострих соціальних проблем, регулювання "ефективного попиту". Тому при встановленні податкових ставок держава враховує дві обставини: з одного боку, надмірний податковий тиск на підприємства створює структуру цін, веде до згортання виробництва, а з іншого - зменшення податкових ставок сприяє пожвавленню виробництва і економічному зростанню, а в кінцевому рахунку веде до зростання доходів підприємств, насе-
лення, держави і нації в цілому.
Держава так повинна будувати свою систему оподаткування,щоб охопити податками різні види доходів і ефективно впливати на їх формування. При цьому слід застосувати принцип: однакові доходи обкладаються однаковими податками. Це дає змогу реалізувати один із аспектів соціальної справедливості: хто більше одержує доходів, той більше віддає на фінансування суспільних потреб. Тому держава застосовує такий принцип оподаткування, як прогресивний податок.
Прогресивним називають податок, який зростає швидше від
оподаткованого доходу. Прогресивним оподаткуванням обкладаються доходи громадян і прибутки фірм, майнова власність при спадщині чи дарінні. Регресивний податок, який зростає повільніше від оподаткованого доходу, - це податкові відрахування соціального страхування на випадок безробіття і акцизнізбори. Регресія полягає у тому, що заможнішому сплатити ці податки легше, адже вони охоплюють меншу частку в його доході. Пропорційний податок передбачає незмінність податкових ставок незалежно від доходу. Основним податком у державний бюджет є прогресивний податок.
Бюджет - це грошове вираження збалансованого кошторису доходів та видатків за певний період.
Фактичний бюджет відображає реальні видатки, надходження
і дефіцити за певний період.
Структурний бюджет відображає, якими мають бути урядові видатки, надходження і дефіцити, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва (визначаються дією дискреційних програм, що запроваджені законодавчо).
Циклічний бюджет показує вплив ділового циклу на бюджет та вимірює зміни видатків, надходжень і дефіцитів, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані піднесення або спаду (визначається дією автоматичних стабілізаторів). Циклічний бюджет є різницею між фактичним і структурним бюджетами.
Державний бюджет
Баланс доходів і витрат держави
ДОХОДИ:
* Податок на прибуток корпорацій.
* Податок з продажу.
* Місцеві податки.
* Доходи від зовнішньоекономічної діяльності.
* Рентні платежі.
* Неподаткові доходи.
* Прибутковий податок.
* Інші статті доходів.
ВИТРАТИ :
Фінансування економіки.
Соціально-культурні програми і НТ програми.
Оборона.
Управління.
Цільові програми.
Кредити і допомога іншим державам.
ВИПЛАТИ З ДЕРЖБЮДЖЕТУ:
Асигнування – видача грошових засобів із держбюджету на утримання підприємств і установ.
Субсидії – вид державної грошової допомоги, яка надається організаціям і установам.
Субвенції – вид державної грошової допомоги місцевим органам влади або окремим галузевим господарським органам для розвитку.
Дотації – вид державної грошової допомоги організаціям,підприємствам для покриття збитків з метою підтримки.
ФІНІНСОВІ ПІЛЬГИ
Адаптаційні
Планово-збитковим малорентабельним підприємствам на строк, передбачений програмою, з метою їхнього фінансового оздоровлення Стимулюючі
З метою посилити економічну зацікавленість підприємств в НТП, першочергового виконання держзамовлень і вирішення соціальних завдань
СТАН ДЕРЖБЮДЖЕТУ:
Нормальний, коли витратна частина держбюджету дорівнює доходній.
Дефіцитний, коли витрати перевищують доходи.
Дефіцит держбюджету не є небезпечний для економіки в цілому,якщо він знаходиться на рівні 2-3% ВНП. У противному випадку він негативно відбивається на функціонуванні грошової, кредитної систем і всієї економіки вцілому.
ДЕФІЦИТНИЙ БЮДЖЕТ
ЗАХОДИ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ
конверсія; перехід від фінансування до кредитування; ліквідація дотацій збитковим підприємствам; зниження витрат на управління державою; зміна системи оподаткування; підвищення ролі місцевих бюджетів.
ПРИЧИНИ ДЕФІЦИТУ ДЕРЖБЮДЖЕТУ
падіння доходів в умовах кризового стану еономіки; зменшення приросту національного доходу; зменшення акцизних податків, які надходять в держбюджет; збільшення бюджетних витрат; непослідовна фінансово-економічна політика.
Державне бюджетне обмеження:
B = B + rB + T – Tr – (G + I)
Де B - чисті фінансові активи в n-му році;
B - чисті фінансові активи держави в (n-1)-му році;
r - проценти по чистим фінансовим активам В попе-
реднього року;
T - податки в n-му році;
Tr – трансферти в n-му році;
G - державні споживчі витрати в n-му році;
I - державні інвестиційні витрати в n-му році.
Бюджетне обмеження можна записати в термінах чистого державного боргу (D), де D = -В
D = D + rD + G + I – T
або
D – D = rD + G + I - T
де D – D - бюджетний дефіцит (DEF)
Бюджетний дефіцит (DEF) – це перевищення видатків бюджету над його доходами.
Види державного дефіциту:
Циклічний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон”юнктурних коливань.
Структурний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом дискреційної політики (встановленя ставок оподаткування, виплати на соціальне забезпечення, розмір оборонних видатків).
Основні фактори зростання дефіциту бюджету:
Збільшення оборонних видатків.
Зростання виплат пол державному боргу.
Збільшення трансфертних платежів.
Зниження податків.
4. ДЕРЖАВНИЙ БОРГ
Всі гроші, зібрані з допомогою податків, поступають державі на спеціальні банківські рахунки, які вона має в Центральному банку країни. Ці гроші є підвалинами для державного бюджету.
Державний бюджет – це узаконений зведений план зборів доходів держави і використання одержаних грошових засобів на покриття всіх видів її витрат.
Державні бюджети затверджують вищі законодавчі органи країн, а уряди лише відповідають за використання бюджету.
Фіскальна політика признає використання незбалансованих бюджетів для цілей стабілізації економіки. А це може призвести до зростання державного боргу.
Складають бюджет і його виконують спеціалісти по фінансах.
Фінанси – загальна назва системи методів, які використовуються для управління доходами і витратами органів державної влади і господарських організацій.
Бюджет, як державний економічний механізм, ускладнюється тоді, коли державі гостро не вистачає грошей на розв”язання важливих завдань, тобто, коли державний бюджет складений з дефіцитом.
Дефіцит державного бюджету складається при такій фінансовій ситуації, яка виникає тоді, коли державі необхідно зробити витрати на більшу суму, ніж можлива величина його доходів. Бюджетний дефіцит – перевищення витрат уряду над його доходами. А накопичена сума дефіцитів і бюджетних лишків являє собою державний борг.
Концепція регулювання бюджету включає: а) бюджет, який балансується на щорічній основі; б) бюджет, який циклічно балансується; в) фундаментальне фінансування. Основна проблема бюджету, який балансується на щорічній основі, полягає в тому, що він має не стільки антициклічний характер, як процеклічний. Досить складно збалансувати бюджет по результатах циклу, якщо піднесення і спади не мають приблизно однокового розмаху.
У минулому зростання державного боргу було зв”язане найчастіше з дефіцитом фінансування війн та економічними спадами. Великі дефіцити 80-х років є передусім результатом скорочення податків.
Твердження про те, що великий державний борг може викликати рефінансування уряду, фальшиве, тому що, по-перше, борг потрібно лише рефінансувати, а не погашати, по-друге,уряд має право встановлювати податки і створювати гроші.
Державний борг не є інструментом перекладання економічного тягаря на майбутнє покоління.
Серйозними проблемами, зв”язаними з державним боргом є такі:
виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах;
виплати процентів по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають дію економічних стимулів;
виплати процентів або основної суми боргу іноземцям викликають переведення частини національного продукту за кордон;
запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або сплати процентів можуть збільшити ставки процента і витиснути приватне інвестиційне фінансування.
Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету – це невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його видатками. Джерелами його покриття є державні позики або емісія паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність конкретної обгрунтованої політики його покриття.
Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:
скорочення бюджетних витрат;
пошук джерел додаткових доходів;
випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;
позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.
Бюджетний дефіцит в Україні – це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері долходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.
При винекненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткотривалих цінних паперах (векселях державної скарбниці).
Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям, а також іншим державам – кредиторам. Більшість країн світу нині мають великі державні борги. Так, наприклад, дефіцит державного бюджету США починаючи з 1981 р. щорічно перевищував 100 млрд.дол., а в деякі роки – 200 млрд.дол.. В 1991 р. загальна сума боргу склала більше 3 трлн.дол.. В результаті цього платежі держави по процентах збільшились з 53,3 млрд.дол. в 1980 р. до 154 млрд.дол. в 1988 р., тобто з 2% по відношенню до ВНП до 3,3 %, що означало збільшення з 3989 дол. до 10568 дол. в розрахунку на одного жителя країни.
По науково обгрунтованій і розумній економічній політиці державний борг не руйнує господарство країни і не приводить до гострих соціально-економічних конфліктів. Більше того, уміле управління державними цінними паперами дозволяє не тільки залучати гроші до державного бюджету, але й успішно управляти розвитком економіки.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА ВИСНОВКИ
Державний бюджет – це зведена відомість доходів та витрат держави, ака якляє собою основний фінансовий план держави на поточний рік і має силу закону.
Основну увагу при аналізі бюджетних проблем економічна наука приділяє доходам та витратам бюджету, двох основних частин економічного процесу.
Вирішальну роль в формуванні бюджету на всіх рівнях виконує податкова система
Податки-обов”язкові платежі, стягувані державою з фізичних та юридичних осіб
Державні витрати можуть значно перевищувати бюджетні доходи, що створює бюджетний дефіцит і веде до зростання внутрішнього державного боргу
Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних витрат держави на військові цілі, на роздутий аппарат чиновників, державних закупівель товарів за підвищеними цінами, тощо.
Дефіцит свого бюджету держава покриває за рахунок позики – випуску державних боргових зобов”язань. Інший шлях покриття дефіцитного бюджету – емісія небезпечних кредитних грошей, що веде до значного стрибка інфляції
Заходи щодо зниження бюджетного дефіциту: конверсія,перехід від фінансування до кредитування,ліквідація дотацій стрибковим підприємствам, зниження витрат на управління державою, зміна системи оподаткування, підвищення ролі місцевих бюджетів
Проблеми, які пов”язані із державним боргом:
виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах
виплати проценту по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають дію економічних стимулів
виплати проценту або основної суми боргу іноземцям викликають переведення частини національного продукту за кордон
запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або сплати процентів можуть збільшити ставки процента і витиснути приватне інвестиційне фінансування.
При виникненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називають державним боргом
