Первісні люди Первісні люди з’явились на території України близько 800 тис. років тому. Вчені – археологи та антропологи вважають, що давня людина прийшла на України в першу половину палеоліту в ашельську добу. Дані про первісних людей – неандертальців дійшли до нас через археологічні пам’ятки. Трипільська культура проіснувала два тисячоліття (IV–III тис. до н. е.) і була поширена від Верхньої Наддніпрян-щини і ПівденноїВолині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорномор’я. Трипільські селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу рік, мали чітке планування. Всередині були піч, Основним заняттям трипільців було землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові). Трипільські племена розводили худобу, свиней, овець, кіз, коней. Ремеслами трипільців були кушнірство, прядіння і ткацтво. Високого художнього та технічного рівня у трипільців досягло керамічне виробництво. Лад трипільського суспільства був близький до військової демократії (виникли військові загони). Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів. Із занепадом катакомбної культури в степах та на території Північного Причорномор'я закінчується доба родового ладу. Лише на цій території розвивається рабовласницьке суспільство. землеробські племена На території України на початку залізного віку племена фракійського гальштату проживали в межах сучасних Тернопільської, Чернівецької та Івано-Франківської областей. Вони жили в невеликих неукріплених поселеннях, розташованих найчастіше на берегових підвищеннях, у наземних будівлях з каркасними стінами або землянках. Небіжчиків ховали за обрядом трупоспалення, прах зсипали в глиняні урни. Столовий посуд цих племен відзначався високими якостями. Великі корчаги, чаші та миски зовні піддавалися лощенню і прикрашалися рельєфним орнаментом у вигляді шишок, виступів тощо. Металеві прикраси й побутові речі представлені в основному виробами карпато-дунайського походження. Трипільська культура Трипільська культура — одна з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Вона розвивалася впродовж IV—II тисячоліть до н. є. і була поширена від південно-східного Прикарпаття до Дніпра. Нині відомі сотні трипільських поселень у межах України та Молдови. її засновниками були давні українці-першоорачі — орії, котрих здебільшого досі перекручено називають аріями. Саме вони, орії (або оріяни), розпочали цю культуру не з меча, а з плуга, з вирощування хліба. Вони одні з перших, хто приручив коня, винайшов колесо і плуг, проклав борозни, посіяв жито і пшеницю, спік хлібину, яку понесли у світи. Так починався український селянин, котрий ніс свою хліборобську культуру упродовж IV—II тис. до н. е. в Китай, Індію, Месопотамію, Палестину, на о. Крит, в Єгипет, Італію, на Балкани, в Західну Європу та Скандинавію. Ці маршрути відновили на географічних картах археологи В. Даниленко та Л. Клейн. Скіфи велика територія на півдні між Доном та Дунаєм, де розселилися скіфи, отримала назву Скіфія. Геродот, який відвідав цю країну, залишив відомості, що цей кочовий народ поділяється на скіфів-скотарів, скіфів-орачів та царських скіфів. Велика територія на півдні між Доном та Дунаєм, де розселилися скіфи, отримала назву Скіфія. Геродот, який відвідав цю країну, залишив відомості, що цей кочовий народ поділяється на скіфів-скотарів, скіфів-орачів та царських скіфів. Повсякденним заняттям царських скіфів була військова справа. Озброєння скіфів складалося з коротких та довгих мечів, списів, дротиків, бойових сокир, луків тощо. Ніхто не міг зрівнятися зі скіфами у вправності користуватися луком. Тіло й голову скіфського воїна захищали металеві та шкіряні панцирі. Основну бойову силу скіфів становила важкоозброєна царська кіннота. Давньогрецький лікар Гіппократ писав, що навіть скіфські дівчата вправно їздили на коні, стріляли з лука, кидали дротики й верхи билися з ворогами. Заміж вони не виходили доти, доки не вбивали трьох ворогів. Під час битви скіф нерідко випивав кров убитого ворога, а його голову приносив і клав перед царем. За це він одержував частину здобичі. Скіфські воїни були мужні й кмітливі в бою. Наприклад, під час війни з перським царем Дарієм вони застосовували тактику виманювання та знесилення ворога. Скіфська держава мала дві столиці. Спочатку головним містом Скіфії було Кам'янське городище, що на Дніпрі, а згодом стало місто Неаполь. Скіфська держава поділялася на округи, на чолі яких стояли вожді, призначені царем. КіммерійціАреал розселення. У І тис. до н. є. територію Північного Причорномор'я, Криму й Кавказу населяли племена кіммерійців. Вони стали першим народом на території України, що мав власну назву. Про них згадується в поемах відомого давньогрецького поета Гомера, зокрема в «Одіссеї», у творах Походження кіммерійців остаточно не з'ясоване. Існують думки, що: кіммерійці були корінним населенням України; кіммерійці прийшли на територію сучасної України з Кавказу; прабатьківщиною кіммерійців було Нижнє Поволжя; кіммерійці належать до фракійського етносу. Сармати Суспільний лад. У сарматському суспільстві велику роль відігравали жінки. Не випадково грецькі історики називають сарматів «підданими жінок». Геродот повідомляє, що сарматські жінки були рівноправними з чоловіками, їздили верхи, полювали, брали участь у боях. Інколи вони виконували функції жриць. Велику роль у політичному житті сарматів відігравала військово-племінна верхівка. Широко використовувалася праця рабів. Історики вважають, що сармати в політичному розвитку не перейшли до утворення держави. Наймогутнішими сарматськими племенами були язиги, роксолани, аорси, сіраки та алани. Однак не всі вони одночасно з'явилися в Північному Причорномор'ї — одне плем'я змінювало інше в міру просування попереднього на захід. Першими на території сучасної України з'явились язиги, слідом за ними — роксолани й т. д. У II ст. н. є. на теренах сучасної України з'являються алани. Підпорядкувавши собі інші сарматські племена, вони поступово просунулися до Дунаю. Назва «сармати» була замінена на назву «алани». Античні міста-держави Північного Причорномор'я Велику роль в історії України відіграли античні міста-дер жави Північного Причорномор'я. Як органічна частина ан тичної цивілізації, вони утворились і розвивалися у тісній взає модії з місцевим причорноморським населенням. Останнє впро довж цілого тисячоліття відчувало на собі вплив високої ан тичної культури, що знайшло свій вияв у прискоренні їх со ціально-економічного та культурного розвитку своєю суттю мало чим відрізнялися від метрополії.Важливе місце в економічному житті Ольвії, Херсонесу та інших міст займали землеробство і скотарство. Наприклад, Оль вія мала свою сільськогосподарську територію - хору, на якій її мешканці могли вирощувати хліб і городину, пасти худобу. Хліборобством і скотарством займалися також мешканці посе лень, що оточували Ольвію. У прибережних районах було дуже розвинуте рибальство. Херсонес з самого початку розвивався як центр сільськогосподарського виробництва. Мешканці міста володіли значним сільськогосподарським районом. Західне узбережжя Криму, що херсонесці називали "рівниною", було жит ницею Херсонесу, яка поставляла місту зерно. Територія на край ньому південному заході Криму, що називається тепер Герак-лійським півостровом, була поділена на велику кількість наділів-клерів розміром 25-30 гектарів. Клер являв собою земельну ділянку з укріпленою садибою, що складалася звичайно з бу динку, різних господарських будівель, цистерни для води.
