61. Явні та таємні змови олігополістів, їх суперечності. Сучасні процеси злиття і поглинання в Україні (рєйдерство).
Складність побудови моделі олігополії зумовлена двома основними причинами. По-перше, олігополія має багато проявів. Існує „жорстка олігополія”, коли 2-3 фірми панують на всьому ринку, і „розмита”, за якої 70-80% ринку поділяють 6-7 фірм. Фірми можуть діяти у таємній змові, а можуть приймати рішення самостійно. Продукція олігополістичної галузі може бути як стандартизованою, так і диференційованою. Бар’єри до входження в різних галузях також різні. По-друге, наявність всезагального взаємозв’язку між фірмами, неможливість передбачити реакцію конкурентів є головним фактором невизначеності.
У ході гри фірми можуть застосовувати загрози і зобов'язання: вдаватися до закриття або виведення з виробництва деяких потужностей, або оголошувати про намір виробляти певний товар. Фірма може загрожувати зниженням ціни, – це означає, що вона розпочинає цінову війну.
Для учасників таємних і явних змов характерна тенденція до максимізації сукупних прибутків всіх учасників. Їх поведінка схожа на поведінку монополіста. Таємні угоди не оформляються офіційно, їх важко виявити. Проте вони дозволяють досягти згоди відносно цін на продукцію чи ринкової частки кожного учасника. В результаті змови олігополія стає подібною до монополії за рівнями виробництва і цін. Якщо фірми йдуть на зустріч одна одній і відкрито домовляються про рівень цін і обсяги виробництва з метою максимізації галузевого прибутку, то виникає явна змова Найбільш поширеною формою явної змови є картель. Модель картелю пояснює механізм картельної угоди та її наслідки (рис. 15.8). Якби галузь з невеликою кількістю однакових фірм діяла як конкурентна, то довгострокова рівновага встановилася б у точці Ес (рис.а), а типова фірма галузі за рівноважною ціною Рс одержувала б лише нормальний прибуток (рис. б).
Оптимальний обсяг виробництва картелю (QK) визначається за правилом MR = МС , ціна (Рк) -за кривою ринкового попиту. Оптимальний обсяг квоти кожного учасника визначається за модифікованим правилом MR — МС : ринковий граничний виторг повинен бути рівним граничним витратам кожної окремої фірми-учасниці. При цьому сумарний обсяг квот за ціною картелю повинен дорівнювати сукупному обсягу виробництва картелю. Визначена за модифікованим правилом квота типової фірми (ѕ) , як показує рис. 15.8.6), дозволяє учаснику картелю отримувати економічний прибуток, величина якого відповідає площі прямокутника РкЕкас. Але за високою картельною ціною фірма могла б розширити випуск до qn , досягнувши рівноваги в точці Еп, де Рк = МС. Вона могла б одержувати значно більший прибуток (РкЕпbе).
Особливою причиною існування олігополії є ефект злиття. До злиття фірми спонукають: прагнення досягти більшого ефекту масштабу, зміцнити свою ринкову владу, усунути конкурента, здобути переваги „великого покупця” на ринку ресурсів, тощо. На сьогодні процесу злиття в Україні підлягають банківські структури та страхові компанії. Варто зазначити , що для банківської системи України одним із шляхів залучення довгострокових ресурсів і збільшення можливостей для довгострокового кредитування є злиття банківського бізнесу із страховими компаніями та пенсійними фондами, які акумулюють значні кошти населення. Основними причинами злиття є конкурентне середовище, зокрема, зміни, яке воно вносить у технології та в процес функціонування бізнесів. Конкуренція вимагає активного пошуку нових інвестиційних можливостей, ефективного використання всіх ресурсів, визначення стратегії протидії конкурентам.
Рейдерство у сучасному розумінні- це недружнє поглинання компаній і перерозподіл власності й корпоративних прав. Треба відмітити, що недружні поглинання по-українські найчастіше зводяться до сидових захоплень підприємств під прикриттям законних або псевдо законних підстав.Основними чинниками рейдерства в Україні є:слабкість правової системи, недосконалість судової влади, корумпованість органів влади, відсутність державних інститутів, які б ефективно захищали права власника, сумнівна передісторія приватизації об’єктів. ЗМІ зазначають: «в Україні діють 35-50спеціалізовані рейдерські групи, які складаються з досвідчених юристів та економістів. Кількість рейдерських захоплень на рік сягає-3000, результативність рейдерських атак – 90%.».На практиці існують 4 основних способа захоплення п-ства: через акціонерний капітал,кредиторську заборгованість, органи управління та оспорювання підсумків приватизації
У засобах масової інформації корпоративні захоплення підприємств, як правило, висвітлюють крізь призму неефективної протидії рейдерам з боку державних правоохоронних органів.
Щоб запобігти рейдерству як явищу, потрібне неодмінне закріплення прав “маленьких” акціонерів для подальшого відстоювання своїх інтересів в органах державної влади і місцевого самоврядування, шляхом об’єднання в спілки міноритарних акціонерів. Головним антирейдерським чинником повинно стати формування «правил гри» та умови рівноправної конкуренції.

62.Попит фірми та галузі на ринку факторів виробництва. Правило оптимального співвідношення ресурсів, яке максимізує прибуток.
Попит на ринку факторів виробництва формується в складних умовах переплетіння різних ринкових структур, що їх представляють покупці та продавці. Формування попиту на ресурси виробництва зазнає впливу багатьох специфічних чинників. Можна виділити три такі особливості, пов’язаних з похідним характером попиту: попит на фактори в-ва фактично породжується попитом на товари та послуги; кількість різних видів ресурсів, які купує фірма, залежить від технології, яку фірма обирає для виробництва продукції; обсяг попиту на кожен з факторів в-ва залежить від співвідношення його продуктивності і ціни. Тепер змоделюємо ситуацію, коли фірма продає свою продукцію на ринку недосконалої конкуренції. Як ми знаємо, і на монопольному, і на олігополістичному ринку, і на ринку монополістичної конкуренції фірми стикаються зі спадною кривою попиту на свою продукцію. Це означає, що фірма змушена знизити ціну, якщо вона хоче реалізувати більшу кількість продукції.
Побудувавши графік граничної доходності робітників за умов досконалої та недосконалої конкуренції (рис. «попит на ресурси в умовах недосконало конкурентного ринку»), ми бачимо, що крива MRPLm монополіста спадає більш стрімко , ніж MRPLс конкурентної фірми. Отже, попит на ресурс недосконалого конкурента менш еластичний, ніж попит конкурентного виробника. Варто зауважити, що основним чинником, який впливає на обсяг попиту фірми на ресурс, є ціна даного ресурсу, котра відображає його граничну продуктивність. Розглянемо ринковий попит в умовах ринку досконалої конкуренції. Сукупний ринковий попит на ресурс представляє собою суму попиту усіх галузей, де використовують даний ресурс. Але галузевий попит на ресурс не є простою сумою попиту окремих фірм, що функціонують в умовах досконалого ринку. Крива попиту для кожної конкурентної фірми будується на основі припущення про незмінність ціни готової продукції. Для галузі таке припущення не реальне. Крива дійсно галузевого попиту на ресурс повинна враховувати факт заниження ціни готової продукції. Припустимо, що галузь спочатку знаходилась у стані рівноваги в точці Е1, ціна ресурсу становила РF1 . Ціна готової продукції Р1.За незмінності ціни готової продукції крива попиту кожної фірми на змінний ресурс співпадає з кривою граничної доходності ресурсу. Підсумувавши обсяги попиту всіх фірм галузі, отримаємо криву MRP1. Але вона не є дійсною кривою галузевого попиту на ресурс, тому що одержана з припущення про незмінність ціни готової продукції. Нехай ціна ресурсу знизилася до рівня PF2 .За інших рівних умов фірмам вигідно збільшити обсяги попиту на ресурс, рівновага зміщується в точку Е2 вниз по умовній кривій MRP1. Всі фірми розширюють виробництво, в результаті чого ціна готової продукції падає нижче Р1. Це в свою чергу зменшує граничну доходність фактора. Крива MRP1зміщується ліворуч у положення MRP2, точкою нової рівноваги стане Е3 на кривій MRP2 . Вона вже відображає зміну ціни готової продукції, тому належить до кривої галузевого попиту. З'єднавши точку початкової рівноваги Е1 з точкою нової рівноваги Е3, одержуємо криву галузевого попиту на ресурс DF . Крива DF реальна, тому що враховує зміну ціни ресурсу і зміну попиту на ресурс (наприклад, збільшення зайнятості) та зміну ціни готової продукції.
Мінімальні витрати на будь який обсяг фірма забезпечує з такого співвідношення ресурсів, для якого відношення граничних продуктивностей ресурсів до їхніх цін є однаковим для всіх видів ресурсів: MPL/PL=MPK/PK…. MPN/PN . Дане рівняння відображає основне правило мінімізації видатків на заданий обсяг продукції. Якщо такої рівності не має , фірма буде змінювати свій попит на ресурси, доки ця рівність встановиться. Однак для фірми недостатньо лише мінімізувати свої видатки на ресурси. Існує багато рівнів виробництва, для яких можна мінімізувати витрати. Але лише один з них дозволяє максимізувати прибуток. Щоб знайти цей єдиний обсяг виробництва, будь-яка фірма застосовує правило оптимального використання ресурсів, яке ми вивели для одного фактора виробництва:MRPF=MEF З врахуванням використання декількох факторів виробництва, вона порівнює граничну доходність одиниці кожного ресурсу з видатками на неї і розширює попит на ресурси до того моменту, коли гранична доходність стане рівною граничним видаткам (ціні) для всіх ресурсів: MRPL=MEL; МКРК=МЕК; ... MRPN=MEN, або MRPL=PL; MRPK=PK; ...MRPN=PN. Це - правило оптимального співвідношення ресурсів для максимізації прибутку. У загальному вигляді його можна записати також рівнянням:
MRPL/MEL=MRPK/MEK=…=1,або MRPL/PL= MRPK/PK=….=1.
Таким чином, дві взаємопов'язані задачі - мінімізацію витрат (видатків на ресурси) і максимізацію прибутку - фірма фактично вирішує одночасно: вона повинна знайти такий обсяг випуску, який максимізує прибуток, за такого співвідношення ресурсів, яке забезпечує мінімізацію витрат. Необхідною умовою мінімізації витрат є додержання правила оптимального використання ресурсів, але цього недостатньо для максимізації прибутку. Лише за умови виконання правила оптимального співвідношення ресурсів фірма досягає максимально можливої величини прибутку з мінімальними витратами.

63. Пропонування праці. Рівновага на ринку праці в умовах досконалої конкуренції та двосторонньої монополії
На конкурентному ринку праці великому числу конкуруючих фірм, що купують конкретні види праці, протистоять робітники, які мають однакову кваліфікацію і пропонують свої послуги незалежно один від одного. Якщо вони не об’єднані в профспілки, то кожен робітник конкурує з іншим робітником за вільні робочі місця. При цьому конкретний робітник суб’єктивно визначає для себе скільки часу він буде працювати. З цих індивідуальних рішень складається обсяг пропонування праці в економіці.
Час належить до найбільш обмежених ресурсів і для робітника він називається сукупна корисність часу, що складається з корисності робочого часу та корисності дозвілля ( харчування, сон, відпочинок, розваги). Продаючи свою робочу силу, робітник має на меті не максимізацію прибутків, а максимізацію сукупної корисності часу. Основним фактором, що впливає на вибір робітника, є годинна ставка заробітної плати, яка відображає продуктивність праці. Підвищення ставки ЗП за низького її початкового рівня спонукає робітника працювати більше за рахунок скорочення дозвілля, виникає ефект заміни дозвілля працею. Але високий рівень ставки ЗП дає можливість споживати більше за тих же, або навіть менших затрат робочого часу – ефект доходу.
В умовах досконалої конкуренції ні фірма, ані окремий робітник не мають контролю над існуючим у даний період рівнем ЗП та обсягом зайнятості й не можуть впливати на стан ринкової рівноваги. Ринкова рівноважна ставка зарплати встановлюється внаслідок взаємодії сукупного попиту на працю та її сукупного пропонування і визначається. Графічно рівноважні ставка зарплати (w*),і рівень зайнятості в економіці (L*) визначаються точкою перетину кривих ринкового попиту і пропонування праці (рис. а).
Крива пропонування праці фірмі (SL f ) співпадає з лінією рівноважної ставки зарплати (w* ) .
Рівноважний обсяг праці фірма знаходить, керуючись правилом оптимального використання ресурсу MRPL = MEL, яке для конкурентного ринку праці конкретизується як MRPL = w . Графік рівноваги (рис. б) показує, що доки крива граничної доходності праці MRPL проходить вище кривої граничних видатків (MEL = AEL - SL ), фірма може збільшити прибуток, купуючи більше праці, тому що кожна додаткова одиниця праці приносить більше доходу, аніж видатків. Але коли крива граничної доходності стане нижчою від лінії зарплати, кожна додаткова одиниця праці вимагатиме більше видатків, ніж приноситиме доходу (рис. б). Отже, фірма знаходиться в рівновазі, максимізуючи прибуток в точці перетину кривих граничної доходності і граничних видатків, або кривих попиту і пропонування (DL=SL=MRPL=w).
розглянемо ситуацію, коли ринок праці монопсонічний. Якщо на такому ринку сформувалась сильна профспілка, то виникає двостороння монополія.
Представники профспілки ведуть переговори з представниками фірми - монопсоніста або кількома крупними олігопсоністами відносно колективного договору. Процес укладання угоди графічно ілюструє модель двохсторонньої монополії на ринку праці (рис.). кількість найнятих становила б Lms із ставкою зарплати wms. Профспілка як продавець робочої сили, має справу з кривою попиту DL, кожна точка якої визначає максимально можливу величину ставки зарплати для кожної кількості найнятих, рівну граничній доходності праці (w = MRPL).
Крива пропонування праці для продавця - монополіста невизначена. Профспілка намагається продати товар дорожче, ніж це дозволяє крива SL. Для визначення ставки і числа зайнятих профспілка може скористатись загальним правилом максимізації прибутку, яке застосовує проста монополія (MR = МС). Ставка зарплати (wu)буде максимізуватись за умови, що кількість найнятих (Lu робітників) відповідатиме точці перетину MRL і SL ,вона визначається за кривою попиту і є значно вищою за монопсонічну.
64. Особливості поведінки фірм на ринках капіталу та землі.
Головна особливість ринків капіталу і землі полягає у тому, що ці ресурси є товарами довготривалого використання, тому рішення фірм щодо їх залучення завжди повинні враховувати фактор часу. Розрізняють три ринки капіталу: 1)ринок фінансового капіталу; 2)ринок капітальних активів, або фізичного капіталу; 3)ринок капітальних послуг, або орендний ринок.
На ринку капітальних інвестицій купують і продають фізичний капітал. До сукупного запасу фізичного капіталу західна теорія відносить основні фонди, які збільшуються шляхом інвестицій. На обсяги пропонування капітального активу впливають: запас активу, потік послуг від активу, потік доходів. Ціна капітального активу включає в себе сучасну цінність потоку майбутніх платежів, отриманих власником за весь період використання даного активу. Сучасна цінність потоку майбутніх платежів (приведена дисконтова на вартість) – сьогоднішнє значення суми, яка може бути виплачена в майбутньому. Процедура , за допомогою якої обчислюється сьогоднішнє значення суми, яка може бути одержана в майбутньому називається дисконтуванням. Розрахунок поточної дисконтованої цінності платежу – це обернена задача до розрахунку складних процентів. Методом дисконтування можна визначити, яку суму треба вкласти в банк під певний процент, щоб одержати в майбутньому бажану суму: FVt=PV (1+i)t, де FVt майбутня сума, PV –інвестована сума, i – ставка проценту. Чиста сучасна цінність ( NPV) – це дисконтова на цінність потоків очікуваних прибутків за вирахуванням суми інвестиційних видатків (E1): , фірмі варто інвестувати тільки тоді, коли чистий виграш додатний, тобто сумарна сучасна цінність очікуваних прибутків від інвестицій більша, ніж сума інвестиційних видатків (NPV>0). За умови NPV < 0 інвестиційний проект слід відхилити.
До фінансового капіталу відносять грошові ресурси, що спрямовуються на розвиток виробництва. Фінансовий капітал сам по собі речовим багатством не вважається. Основними агентами фінансового ринку є фірми і господарства. Формування фінансових ресурсів і їх використання є довготривалим процесом, тому пов’язане з так званим міжчасовим вибором. Теорія міжчасового вибору, ґрунтується на тому, що кожен економічний суб’єкт повинен визначитися як використати свої грошові доходи у певному періоді найбільш раціонально. Графічно оптимальний обсяг інвестицій відповідає точці перетину кривих попиту фірми на позичкові кошти і їх пропонування на фінансовому ринку (Е).

Більший, ніж К* обсяг інвестицій буде для фірми збитковим, тому що приріст прибутку від інвестування кожної додаткової позиченої гривні буде меншим за ринкову ставку проценту і, яку доведеться сплатити за кредит. За ставки проценту і* рівновага фірми на фінансовому ринку встановлюється, коли обсяг позичених коштів досягне К*.Однією із складових попиту на ринку фінансового капіталу є попит домогосподарств (Dd), які в поточному році приймають рішення споживати більше, ніж дозволяє їхній поточний доход. Вони можуть скористатися кредитом. Але чим вища процентна ставка, тим менше буде в них бажання позичати гроші. Отже, їх попит на кредитні ресурси представляє собою спадну функцію від процентної Рис. 19.6. Рівновага на конкуре Сукупний попит на позичкові ресурси (DK) є сумою ставки нтному ринку фін. капіталу попитів домашніх господарств (Dd)і фірм(Df). Крива сукупного попиту разом з кривою пропонування SK визначає рівноважну ставку проценту на ринку фінансового капіталу (і* ). У стані рівноваги обсяг попиту на позичкові кошти дорівнює обсягу їх пропонування.
Об'єктом купівлі-продажу на ринку послуг капіталу (орендному ринку) є капітальні послуги. Орендні відносини виникають, коли власник нерухомого майна передає його в тимчасове користування іншій особі за певну плату. Ціна капітальних послуг одержала назву рентної оцінки капіталу. На практиці вона формується як орендна плата. Орендна плата, зазвичай, обчислюється в розрахунку на рік (річна). Розрахунок орендної плати (мінімально прийнятної рентної оцінки капітальних послуг) rk можна зробити за. формулою: 0 = rK=Ki(i + a).

Попит на послуги капіталу, як і на будь-які фактори виробництва, залежить від їх граничної доходності. Фірма буде розширювати попит доти, доки гранична доходність послуг не стане рівною їх ціні, тобто рентній оцінці капіталу (за правилом MRP = ME). Крива пропонування капітальних послуг є функцією від рентної оцінки капіталу. її конфігурація залежить від часового періоду. У короткостроковому періоді пропонування є абсолютно нееластичним, крива пропонування – вертикальна лінія Ss. Крива попиту є спадною. Якщо попит на послуги капіталу зменшується, крива попиту зміщується ліворуч від D0 до D1, рівновага зміститься з точки Е0
в точку Е1. Це призведе до різкого зниження рентної Довгострокова рівновага на оцінки від rk0 до rk1. Прибутки фірм-постачальників
ринку капітальних послуг капітальних послуг падають, тому фірми скорочують пропонування. Внаслідок дефіциту послуг рентна оцінка капіталу поступово підвищуватиметься, допоки не досягне рівня мінімально прийнятної рентної оцінки rk0 ,за якої рівновага встановлюється у точці Е2. З'єднавши точки рівноваги Е0 та Е2, одержимо криву довгострокового пропонування SL. Таким чином, доходність капітальних послуг буде змінюватись лише в короткостроковому періоді. У довгостроковому вона повертається до рівня мінімальної віддачі.
Особливістю функціонування ринку землі є те, що її сукупне пропонування залежить від позаекономічних сил. Незамінність, невідтворюваність і жорстка обмеженість запасів землі та інших природних ресурсів створюють унікальні умови для формування ринкової ціни і доходів. Унікальність полягає в тому, що за будь-яких умов використання землі, її пропонування абсолютно нееластичне.Фіксований характер пропонування землі означає, що ціна землі і, відповідно, доходи землевласників мають природу економічної ренти і що єдиним чинником, який впливає на величину земельної ренти, є попит. Пропонування відіграє пасивну роль. Рис(«рівновага на ринку землі.утворення зем.ренти»)ілюструє зміни у стані рівноваги на ринку землі та визначення земельної ренти. Початкова рівновага
відповідає точці Е1 на перетині кривих пропонування землі S та попиту на землю D1. Рівноважна величина земельної ренти – R1, рівноважна кількість землі становить Q*N . Якщо попит на землю підвищується до D2, то за незмінного пропонування земельна рента зростає до R2. Аналогічно в умовах зменшення попиту фермерів від D1 до D3 ефект кількості землі відсутній і змінюється лише величина ренти - вона зменшується до R3. Сумарна величина земельної ренти відповідає заштрихованим прямокутникам за кожного з рівноважних значень земельної ренти. Коли попит на землю знижується до D4, земельна рента буде дорівнювати нулю.
65. Система національних рахунків: сутність, принципи побудови та проблеми введення в Україні.Валовий випуск та ВВП
Система національних рахунків (СНР) ґрунтується на: концепції розширеного трактування виробництва: доход створюють не лише галузі матеріального виробництва, але її сфера послуг - галузі науки, освіти, культури, охорони здоров'я, державного управління, житлово-комунальне господарство та ін.; концепції первинних доходів, до яких зараховують доходи, отримані власниками чотирьох факторів: праці, землі, капіталу та підприємницьких здібностей. Власники корпорацій і підприємств отримують доходи у формі прибутку; власники землі і капіталу - у формі орендної плати, ренти, проценту; наймані працівники отримують зарплату, а органи державного управління - податки на виробництво і на імпорт. Таким чином, державне управління розглядається як фактор господарської діяльності, який отримує первинні доходи.
Домогосподарства та юридичні особи утворюють інституціональні одиниці(господарюючий об’єкт, який володіє активами, має право здійснити господарську діяльність, веде повний набір бухгалтерських операцій і несе відповідальність, щодо своїх зобов’язань), що об’єднуються у 5 секторів економіки: не фінансові підприємства і корпорації; фінансові корпорації; сектор загальнодержавного управління; домогосподарства; некомерційні організації, що обслуговують домогосподарства.
Всі рахунки СНР поділяються на 3 класи. Рахунки першого класу (рахунок ВВП і витрат на нього; рахунок національного доходу і його розподілу; рахунок фінансування капітальних затрат. рахунок зовнішніх операцій) характеризують основні макроекономічні пропорції (консолідовані рахунки). Рахунки другого класу створюються на основі рахунків першого класу. Вони містять інформацію про виробництво, споживання та капітлоутворення окремих продуктів і послуг, як ринкових, так і неринкових. Сюди відносяться також рахунки галузей, що виробляють товари. Рахунки третього класу - це рахунки доходів, витрат і фінансування капітальних вкладень по всіх секторах. Ціна виробника визначається на основі ринкової ціни кінцевого покупця, але не включає торговельно-транспортних націнок та податку на додану вартість.
При виході України із СРСР, невиробнича сфера, яка надає різноманітні послуги починає розглядатись як продуктивна, в якій створюється національний продукт. Проте Україна є відносно молодою державою з ринковою економікою. У зв'язку з проведенням ринкових реформ вітчизняні статистика та облік переходять на так звані міжнародні стандарти, тобто в Україні впроваджується Система національних рахунків. Варто зазначити, що існують противники даного впровадження, оскільки це потребуватиме значних сил і коштів.
Валовий випуск - сумарна вартість усіх товарів і послуг, вироблених економікою за певний період, включаючи товари та послуги проміжного споживання. Обсяг валового випуску, досягнутий в умовах повної зайнятості, називають потенційним (природним рівнем випуску). За секторами економіки: ринковий валовий випуск (ВВр)=РП(реалізована продукція)+З1(вартість продукції у запасах, вкл.. НЗВ, за цінами на момент спрямування продукт. в запаси)+З (вартість використаної із запасів продукції, за цінами на момент їх використання): не ринковий валовий випуск (ВВн)=МВ(мат. В-ти на придбання товарів та послуг для проміжного споживання)+ОП(оплата праці)+Амортизація+(П-(податок)-С(субсидія). ВВП – сумарна оцінка поточного в-ва кінцевих товарів і послуг вироблених в кордонах країни за певний період (рік). Це показник внутрішньої економіки. Враховує вартість товарів і послуг створені на території країни не залежно від того, якими факторами в-ва – національними чи іноземними, вони були виготовлені. До ВВП не враховується перепродаж старих товарів, оскільки їх вартість була врахована у тому році, коли вони були виготовлені, та трансфертні платежі і операції із цінними паперами, що носять перерозподільний х-р.
66. Валовий внутрішній та валовий національний продукти, методи їх обчислення. Показники суспільного добробуту.
ВВП-це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг в межах кордонів країни за певний період часу. Кінцева продукція-це та частка валового випуску,яка виходить із сфери в-цтва і спрямовується на невиробниче споживання, нагромадження та експорт. При обчислені ВВП не враховується проміжна продукція(продукти та послуги,використані в процесі в-цтва. Методи обчислення ВВП: 1)виробничий (за доданої вартістю) метод:
ВВП=?валового випуску всіх галузей-?проміжна продукція всіх галузей
2)метод кінцевого використання або обчислення ВВП за видатками: ВВП=C+I+G+NE
С-споживчі витрати домашніх господарств, I-валові внутрішні інвестиції приватного сектора економіки, G-урядові видатки або державні закупки товарів і послуг з метою задоволення загальносуспільних потреб, NE -чистий експорт, різниця між експортом і імпортом товарів та послуг
3)розподільчий метод або обчислення ВВП за доходами: ВВП=w+i+ Пі +Пk +R+Tв+hK
w-заробітна плата,і – чистий процент , R-рента, Пn-доходи не корпоративного сектора, індивідуального бізнесу, Пk-прибутки корпорацій( податок на прибуток, дивіденди, нерозподілений прибуток), Тв –непрямий чистий податок на бізнес, hK-амортизація основного капіталу
ВНП-це ринкова вартість кінцевих товарів та послуг, вироблених за певний проміжок часу за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам певної країни.
ВНП=ВВП+надходження на фактори виробництва від решти світу (прибутки,зарплата,зароблені резидентами за кордоном)-платежі за фактори виробництва решті світу(прибутки,зарплата,зароблені іноземцями в даній країні).
Обмеженість показників ВВп та ВНП:показники не враховують результати діяльності тіньової економіки, відмінність ринкових цін на різні товари в різних країнах, не враховують диференціації ступеню нерівності у доходах, не враховують не матеріальні джерела добробуту(екологію, вільний час)
Суспільний добробут-повнота забезпеченості країни життєво необхідними засобами:матеріальними, соціальними, культурними, духовними та екологічними благами.
З метою здійснення точнішого виміру рівня добробуту америк. вчені Вільям Нордхауз і Джеймс Тобін запропонували показник чистого економічного добробуту.
ЧЕД=ВВП-негативні екологічні ефекти у грошовому вираженні + неринкова діяльність + результати тіньової діяльності підприємств,що виробляють блага-результати тіньової економіки п-ств,що вироб.антиблага+грошове вираження збільшення вільного часу та якості відпочинку-негативні наслідки свавілля монополії та урбанізації.
Країни з однаковим рівнем ВВП на душу населення можуть мати різний рівень суспільного добробуту, оскільки він характеризується ще такими показниками як тривалість життя, рівень освіти, рівень законослухняності, збалансованість харчування тощо. Серед нових макроекономічних показників, які характеризують життя населення країни виділяють: індекс людського розвитку(відображає тривалість життя, рівень грамотності та охоплення населенням, ВВп на 1 особу ), індекс економічної свободи – відображає рівень втручання уряду в економіку, рівень глобалізації – вкл.. 4 параметри:ек. інтеграція, персональні міжнародні контакти, технологія, ступінь участі у міжнародних зв’язках та діяльність міжнародних організацій.

67. Кругопотік доходів та похідні показники. Основні макроекономічні тотожності.
Потоки продуктів і послуг в обміні опосередковуються зустрічним потоком грошей. У процесі руху товарів і грошей формуються доходи різних ек. суб’єктів, які використав. для суспільного і особистого споживання у поточному і майбутньому періоді.
Модель яка описує потоки товарів, послуг, грошей – модель кругопотоку продуктів і доходів. Аналіз кругопотоку доходів пояснює, як форм. ряд похідних ма-е показників, пов’язаних з ВВП, ВНП, з яких елементів складаються кінцеві доходи домогосподарств, фірм, держави, дозволяє встановити основні пропорції в економічній сис-мі – макроекономічні тотожності.
Економічна система заснована на приватній власності без втручання державні без зовнішньоекономічних зв’язків називається «закритою приватною економікою», де взаємодіють 2 суб’єкта: домогосподарства та фірми. Сучасні економіки – відкриті, з державним сектором
Так частина доходу домогосп. перетворюється на заощадження, також фірми, витрачають більше чим отримують від продаж тов., використовуючи доходи на розшир. вир-ва. Рух заощаджень здійснюється системою установ, які утворюють фін. ринки. Держава пов’язана з елементами господар. сис-ми трьома ланками-податки, держ. закупівлі, держ. заощадження. За рахунок держави у кругопотоці з’являються ін’єкції та вилучення і нац. доход = нац. продукту, в той же час уряд впливає на величину заг. кругопотоку через обсяги урядових закупок та податки. Сектор закордон включений у 3 потоки: експорт, імпорт та між нар. фін. операції. У процесі кругопотоку утвор. первинні та вторинні доходи різних. ек. суб’єктів. Похідні показники:
Чистий нац. продукт – ВНП за винятком амортизації: ЧНП=ВНП-А
Національний дохід-вилучення з ЧНП чистих непрямих податків на бізнес: НД=ЧНП-Тв, де Тв-різниця між непрямими податками і субсидіями.
Упроцесі перерозподілу нац. доходу, що відбув-ся за допомогою трансфертів, формуються вторинні доходи. Трансферти- -ек. операції, коли одні інституційні одиниці передають іншим на безоплатній основі і безповоротно тов, посл, активи та ін.
Особистий дохід – їх отримують домогос-ва , - внески на соц.. страх. - нац..дохід - податки на прибуток корпорацій - нерозподілені прибутки корпорацій - чистй процент з державного боргу - урядові трансферти
Використовуваний дохід –особистий дохід кінцевого використання DI=PI-Ti=Yd, Yd=C(споживання)+S(заощадження)
ма-е тотожності: - У закритій приватній економіці без фін. ринків: ВВП=використ. доходу=споживчим видаткам.Y=Yd=C умова рівноваги: Y=C. – У закритій приватній економіці з фін. ринком, домогос-ва вик.. свої доходи на споживання, інвестиції і заощадження, умова рівноваги: Yd=C+S, S=I, Y=C+I .– У закрит. ек. з втручанням держави ВВП представлено за видатками: Y=C+I+G, та за доходами Y=C+S+T (де I+G – ін’єкції, що доповнюють споживання, S+T – вилучення з потоку споживчих видатків). - У відкрит. ек. з втручанням держави ВВП за видатками представляє рівняння: Y = C+I+G+(E-Z). Об’єднавши два попередніх рівняння отримаємо аналітичну тотожність: C+S+T=C+I+G+(E-Z), S+T+Z=I+G+E, де ліва частина-вилучення, права-інєкції. Одже гршові кругопотоки у відкритій ек. здійснюються як: C+I+G+NE=Y, тобто сукуп. видатки=сук. обсягу вир-ва, а вилучення=ін’єкціям I+G+E=S+ T+Z
68. Кейнсіанські та новітні теорії формування споживчого попиту. Чинники, що впливають на споживання та заощадження
Рання теорія споживання була розроблена Дж.М.Кейнсом і його послідовниками. Споживчий попит розглядається як видатки на споживчі товари і послуги для задоволення індивідуальних потреб. Та частина використовуваного доходу, яка не споживається, спрямовується на заощадження: Yd = C+ S.
Дж.М.Кейнс відкрив тенденцію, яку назвав «основним психологічним законом»: люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання зі зростанням доходу, але в меншій мірі ніж зростає доход.Кейнс увів поняття «схильність до споживання» і «схильність до заощадження».
Кейнс увів в економічну науку поняття функції споживання.Функція споживання грунтується на припущенні, що між споживанням і використовуваним доходом існує стабільний емпіричний зв’язок:С=f(Yd). Графік функції споживання має вигляд опуклої кривої, кут нахилу якої у кожній точці визначає гранична схильність до споживання: c’=?C/?Yd. Функція заощадження є дзеркальним відображенням функції споживання:S=-C0+(1-c’)*Yd Вона має вигляд увігнутої кривої. Її нахил визначає гранична схильність до заощадження (s’).
Рис. 3.1. Функції споживання та заощадження
Новітні теорії формування споживчого попиту:Терія перманентного (постійного) доходу М.Фрідмена виходить з того, що домогосподарства намагаються вирівняти обсяги споживання у часі, віддають перевагу рівномірному споживанню (С1=С2). Для підтримки приблизно однакового рівня споживання домогосподарства, чиї значно коливаються по роках, використовують фінансовий ринок, тому їх споживання залежить не тільки від поточного доходу, але й від доходу, очікуваного у майбутньому. Щорічне споживання визначається середнім рівнем доходу.
Модель перманентного доходу будується на базі багатоперіодного бюджетного обмеження домогосподарства. Якщо ставка проценту не дорівнює нулю, то перманентний доход береться як середнє зважене майбутніх доходів, він однаковий для обох періодів: C1=C2=YP. Точка Е показує єдиний випадок на бюджетному обмежені, де доходи обох періодів будуть рівні. В інших точках доходи будуть відрізнятись по періодах, у точці Y: Y2 > Y1 , Y2 <Y . Заощадження визначаються як різниця між поточним і постійним доходом: S1 = Y1 — С1 = Y1 — Yp. Модель доводить, що корисність споживання, зорієнтованого на деяку і середню величину поточних і майбутніх доходів, значно вища, ніж споживання, пов'язаного лише з доходами певних періодів.
2.Терія життєвого циклу споживання і заощадження, створена Ф.Модільяні має багато спільного з терією перманентного доходу. Відміна її в тому, що в ній досліджується зв’язок між споживанням, заощадженнями та доходом протягом всього життя. Модель життєвого циклу показує (а), що в житті людини є два періоди, коли заощадження від’ємні: молоді роки і старість. Споживання постійне в часі. У пенсійному віці споживання забезпечується за рахунок власних заощаджень зрілого віку, а також за рахунок пенсій від держави і коштів від своїх дітей. Рис.б) зображає ці ж процеси у двоперіодній моделі: І період трудовий, а II - пенсійний. Доход у І періоді перевищує перманентний, тому господарства заощаджують, щоб мати додатковий доход для споживання у старості. У загальному вигляді функція споживання матиме вигляд: С= ?W+c’Y,де ?- гранична схильність до споживання за наявним багатством, c’-гранична схильність до споживання за доходом, W-багатство,Y – дохід.
Чинники, що впливають на споживання і заощадження: Основним чинником є поточний використовуваний дохід. Недоходні чинники,: Багатство – чим більше нагромаджене багатство у вигляді фінансових активі (акцій, облігацій) чи майна, тим менші стимули до заощадження – відповідно графік споживання зрушиться вгору, а графік заощадження – вниз (ефект багатства або майна).Рівень цін(зміна рівня цін змінює купівельну спроможність як поточного доходу, так і багатства нагромадженого в грошових засобах; підвищення рівня цін скорочує як споживання, так і заощадження).Споживча заборгованість(якщо домогосподарство має значну заборгованість з минулих років, то в поточному році воно змушене значно зменшити і споживааня і заощадження, щоб ліквідувати заборгованість). Очікування(якщо домогосподарство очікує підвищення цін, дефіциту товарів, або скорочення доходу, то вже у поточному році воно зменшить заощадження і збільшить споживання, тому що буде купувати у запас. У разі оптимістичних очікувань підвищення доходу рівень споживання може зрости, а заощаджень зменшитись).Процентна ставка(чинник, який викликає багато ефектів.Прихильники класиків вважають, що заощадження прямо залежать від зміни ставки прценту; Кейнс і його прихильники не пов’язували заощадження з рівнем ставки процента).Політичні чинники:соцстрах – скорочує поточне споживання і заощадження; соц забезпечення – збільшує споживання і скорочує стимули до заощадження; податки –фіксовані податки зменшують використовуваний дохід, тому скорчується і споживання, і заощадження; пропорційні податки – не лише скорочують споживання і заощадження, але й змінюють кути нахилу функцій споживання і заощадження.
69.Теорії формування інвестиційного попиту. Типи інвестиційних видатків. Визначення оптимального обсягу інвестицій. Чинники, що впливають на інвестиції.
Потік готової продукції за певний період, який використовується для підтримки і нарощування обсягів виробництва, називають інвестиціями або нагромадженням капіталу. Інвестиції – це довгострокові вкладення коштів у різні галузі економіки, як всередині країни, так і закордоном, з метою одержання прибутків.
За сферами вкладення у системі національних рахунків розрізняють 3 типи інвестиційних видатків: інвестиції в основний капітал, інвестиції у житлове будівництво, інвестиції у створення запасів. За структурою і напрямками використання всі різновиди інвестицій поділяють на: валові та чисті інвестиції. За зв’язком з динамікою національного виробництва та за головними чинниками, що впливають на обсяги інвестицій, вони поділяються на: автономні та індуковані інвестиції. Автономні інвестиції – це ті, які не залежать від обсягу національного доходу. Підвищення рівня автономних інвестицій само обумовлює зростання національного доходу. Індуковані інвестиції, навпаки, залежать від динаміки національного доходу і є його функцією.
У будь-якому випадку джерелом інвестицій є сукупні заощадження. У закритій економіці найкращі умови для інвестування складаються, коли існує рівновага між заощадженнями та інвестиціями, тобто виконується тотожність: S = I. Але величина заощаджень може не співпадати з обсягом інвестицій, перш за все тому, що ці процеси здійснюються різними суб’єктами – заощаджують домогосподарства, а використовують заощадження переважно фірми.
Класична теорія вважала, що і заощадження і інвестиції залежать головним чином від реальної ставки проценту (r). При цьому заощадження представляють собою зростаючу функцію від проценту, а інвестиції – спадну. За умови, що інші чинники незмінні, можна побудувати криві заощаджень на одному графіку. Тоді точка перетину кривих покаже рівноважний обсяг інвестицій і заощаджень, а також величину ринкової ставки проценту (а). Кейнсіанський підхід розглядав заощадження, як взагалі незалежні від ставки проценту, тому що люди зберігають надлишкові кошти в банку не з метою одержання додаткового доходу, а з багатьох інших причин – назбирати кошти на купівлю будинку, навчання дітей і т.п., тому крива заощаджень є вертикальною. В обох випадках рівновага встановлюється за умови І = S. З точки зору класичної теорії механізмом вирівнювання заощаджень та інвестицій виступає коливання реальної ставки проценту. Рівновага може порушитись і під впливом інших непроцентних чинників. Коли, наприклад, внаслідок доброго врожаю домогосподарства отримають більші доходи, вони можуть за будь-якої ставки проценту збільшити свої заощадження.
Класичний підхід до аналізу інвестицій базується на фундаментальному припущенні, що економіка завжди функціонує в умовах повної зайнятості трудових ресурсів. В умовах повної зайнятості праця є незмінним фактором, тому виробнича функція приймає вигляд: У = f(K). Існує проблема вибору оптимального обсягу основного капіталу (К*).
Обсяг продукції, що виробляється типовою фірмою на рис.А описує виробнича функція У = f(K). Альтернативну вартість інвестицій на графіку представляє промінь від початку координат з кутом нахилу (1+r). До точки А сумарна вартість продукції перевищує альтернативну вартість інвестицій, залучення додаткових одиниць капіталу є прибутковим. У точці А прибутки відсутні, тут f(K) = К (1+r), а далі – праворуч від точки А – залучення додаткових інвестицій стає збитковим. Оптимальний обсяг капіталу відповідає точці В, де крива обсягу випуску f(K) найбільш віддалена від лінії альтернативної вартості капіталу К (1+r). Умова оптимізації обсягу капіталу: обсяг основного капіталу є оптимальним, коли гранична продуктивність капіталу дорівнює його граничній вартості: МРК = (1+r). Рис.6) ілюструє умову оптимального розміру основного капіталу в граничних Рис. 4.2. Оптимальний обсяг величинах. Точка оптимуму b тут відповідає перетину кривої основного капіталу
МРК і кривої граничної вартості інвестицій (1 + r). Інвестиції є різницею між бажаним обсягом основного капіталу К і попередньо нагромадженим капіталом К. Якщо кожна фірма приймає оптимальне рішення, то, підсумувавши значення всіх інвестицій за даної ставки проценту, отримаємо агреговану інвестиційну функцію для економіки в цілому. У багатоперіодній моделі умовою оптимального вибору є такий рівень інвестицій за якого гранична продуктивність капіталу дорівнює багатоперіодному обмеженню граничних витрат капіталу (r+d): МРК+1=(r+d).
Основним чинником інвестицій є ставка проценту. Якщо ставка проценту зростає, то промінь витрат на капітал переміщується вгору, точка А0 переміщується ліворуч до А1, звужуючи обсяги прибуткових і оптимальних інвестицій (В0-В1), при зниженні ставки проценту процес піде у зворотньому напрямку. Звідси висновок, що обсяг попиту на інвестиції є оберненою функцією від ставки проценту: І = f(r).
Графіки інвестиційної функції показує, що зміна ставки проценту викликає зміни в обсязі інвестиційного попиту.
Крім ставки проценту на інвестиції впливають інші, непроцентні чинники, які зміщують криву попиту на інвестиції вгору, або вниз. Найважливішими з них є технічний прогрес, очікування і політичні чинники (податки і субсидії).
70. Взаємодія державного та приватного секторів в процесі формування скупного попиту. Нерівність доходів та державні заходи їх вирівнювання. Сукупне споживання та національні заощадження.
Розглянемо як впливає взаємодія приватного та державного секторів на сукупне споживання та національні заощадження за допомогою моделі багатоперіодної економіки.
У змішаній економіці у розподіл і використання сукупного багатства нації включається держава, що видозмінює сукупні споживання та заощадженні. Уряд, який представляє державу, здійснює закупівлю товарів і послуг, виплачує трансфертні платежі, а свої сумарні видатки компенсує за допомогою різного виду податків, які сплачують домогосподарства і фірми.
Моделі багатоперіодної економіки включають видатки уряду лише як закупівлю товарів і послуг ( G1 і G2 ) і чисті податки без трансфертів (Т). Міжчасове бюджетне обмеження уряду подібне до бюджетного обмеження домогосподарств: . Тоді бюджетне обмеження приватного сектора з врахуванням податків приймає вигляд: . Якщо припустимо, що процентна ставка для приватного сектора і для державних позик однакова (rG = r), то, підсумувавши міжчасові бюджетне обмеження приватного сектора і держави, отримаємо об'єднане міжчасове обмеження нації у закритій економіці: .
А отже, сумарні національні видатки не можуть перевищувати багатства країни (як для закритої так і для країн з відкритою економікою, яка може надавати та брати позику за кордон). Варто зазначити, що зниження податків у короткостроковому періоді призводить до збільшення споживання. Проте згідно версії Рікардо: видатки уряду і податкова діяльність зменшують приватне багатство, при цьому часова структура податків не впливає на споживання, якщо державні видатки залишаються постійними. Зміна податків у часі не має значення для домогосподарств, які не змінять свого поточного споживання (Сі), оскільки вони знають, що зменшення поточних податків і збільшення поточного використовування доходу сьогодні буде компенсовано підвищення м майбутніх податків і відповідним зменшенням майбутнього доходу, а сукупне багатство протягом життя не зміниться.
Багатство є основним визначником споживання нації у поточному періоді і в майбутньому. Воно відображає впливи всіх змін у доході в кожному періоді, а також зміни процентної ставки: якщо реальна процентна ставка зростає, то багатство зменшується, тому що майбутній доход дисконтується більшою мірою. Проте надання і отримання позики внутрішніми суб'єктами взаємопогашуються, і можна вважати, що не впливають на сукупне споживання. Функція споживання показує, що сукупне особисте споживання перебуває в прямому зв'язку із сукупним багатством: С = C(W).
Національні заощадження включають в себе заощадження домогосподарств, заощадження фірм і заощадження держави. Приватні заощадження - це сума заощаджень фірм і домашніх господарств. Заощадження фірм можна визначити як різницю між нерозподіленим прибутком та дивідендам, що виплачуються домогосподарствам як власникам фірм, а заощадження домогосподарств відповідно:як різницю між отриманим доходом (включаючи дивіденди) та споживанням. Вважають, що С не залежить від дивідендів, тому що вони йдуть на заощадження. Варто зазначити, що стратегія заощаджень фірм впливає на обсяг особистих заощаджень обернено, але не пропорційно, і лише частково, тому що діє ряд інших чинників.
Під рівнем заощаджень розуміють частку величини чистого приросту заощаджень у ВВП (%). Вимірюється рівень заощаджень показником норми чистих приватних заощаджень:. Під приватними чистими заощадженнями розуміють валові національні заощадження за відрахуванням амортизації. До чинників національних заощаджень вкл.:дефіцит державного бюджету, систему соц.. забезпечень, політику доходів, ринок капіталу, інфляцію, податкову систему. Проте цей вплив є дуже суперечливим.
У сучасній змішаній економіці прослідковується значна нерівномірність доходів. Ступінь нерівності особистого розподілу доходів вимірюється за допомогою кривою Лоренця. Вона будується за даними фактичного розподілу особистих доходів для окремих країн (рис. Країни M,N). Крива Лоренця для країни М(суцільна лінія на графіку) показує, що 20% сімей з найнижчими доходами отримують 5% сукупного доходу (т А), частка доходів 40% сімей становить 15% доходу країни (т В). Т Е: 95% сімей отримують 84% доходів, отже 5% сімей з найвищими доходами мають 16% сукупного доходу. Чим більше крива Лоренця відхиляється від лінії абсолютної рівності, тим вищий ступінь нерівномірності розподілу доходів (пунктирна лінія на моделі Лоренця). З Кривою Лоренця пов'язаний Індекс Джині: визначається як відношення площі фігури, що утворюється між кривою Лоренця та лінією абсолютної рівності, до площі трикутника, утвореного з лінією абсолютної рівності з координатними осями.
На рівень диференціації доходів впливає багато чинників: розбіжності у рівні ЗРП , які породжуються відмінностями у розумових та фіз.. здібностей людей: в освіті, проф.. підготовці;відмінності у розмірах власності – землі, акцій, облігацій, нерухомості, що приносить доход; дискримінація за ознаками раси чи статі (у деяких країнах). Диференціація доходів та рівень життя породжує гостру соц.. проблему бідності.
Уряди багатьох країн намагаються пом’якшити дефекти ринкового розподілу, перерозподіляючи первинні доходи через держ. бюджет. Функцію перерозподілу виконує прогресивна с-ма оподаткування та трансфертних платежів з бюджету, за рахунок яких фінансується програма соц.. захисту населення(складається з сис-м: соц. гарантій, соц.. допомоги,соц.. страхування).