31. Ринок як підсистема економічних відносин суспільства: сутність, види, характеристика ринкових структур Ринок – це органічний продукт розвитку конкретної історії людства. Найпростіше розуміння ринку полягає в тому , що ринок – це сфера економічних відносин, в якій здійснюється товарний і грошовий обіг. Особлива риса ринку полягає в тому, що визнання суспільного характеру праці втіленої в товарі відбувається в сфері обміну, тобто після того як продукти були виготовлені. Специфічною соціальною формою визнання таких витрат є гроші. З розвитком машинної індустрії виробництво переросло національні межі і сформувався світовий ринок. Основними суб’єктами ринкових відносн є виробники товарів і споживачі товарів. З розвитком торгівлі активними субєками ринку стають посередники. Всіх посережддників можна поділити на 2 групи: посередники, які здійснюють операції за рахунко клієнтів; посередники які здійснюють операції за власний рахунок. Економічний розвиток сучасного суспільства обслуговується системою ринків: ринок товарів і послуг. Він поділяється на 2 частини: а) ринок засобів виробництва; б) ринок предметів споживання. Ринок робочої сили – це постійне перевищення робочої сили над попитом на неї. Така ситуація дає можливість роботодавцям систематизувати оплачування робочої сили нижче її вартості; Ринок цінних паперів. Він опосередковує рух промислового капіталу; В умовах НТР швидкими темпами розвивається ринок патентів і ліцензій, а також ринок послуг; В розвинутих країнах світу інформаційний ринок. Він включає в себе 3 взаємопов’язані галузі: інформаційні, електронні угоди, електронні комунікації. Політична економія розрізняє також домонополістичний ринок, тобто ринок вільної конкуренції, який передбачає втручання в ринкових механізм великих компаній та держави. В залежності від умов діяльності субєктів господарського життя розрізняють вільний (з великою кількістю виробників однорідної продукції, вільним ціноутворенням і довершеною конкуренцією), монополізований (НЕзначна кількість виробників, недовершена конкуренція, жорсткі ціни), регульований (контролюється і регулюється державою ). За суб’єктами виділяють такі види ринків: ринок покупця, ринок продавця, посередницький ринок. За адімінстративно-тириторіальною ознакою розрізняють місцеві, регіональні, національні, світові ринки. Ринок виконує такі функції: зв’язуючи, стимулююча, регулююча, розподільча, поліпшення життєвих благ між людьми, тириторіями держави та ін.. Виділяють такі ринкові структури: Досконала конкуренція – В умовах чистої конкуренції існує дуже велика кількість фірм, що виробляють стандартизований (однорідний) продукт. Нові фірми можуть досить легко увійти в галузь, тобто розпочати в ній виробничу або торгову діяльність. Крім того, покупці знають усе, що їм потрібно знати про характеристику продукту, а всі виробники мають однакову інформацію про виробничі технології. Монополія - Повна протилежністю досконалої конкуренції - ринок, на якому єдина фірма здійснює 100%-ий продаж певного продукту, що не має замінювачів (наприклад, місцева електрична компанія або місцевий газопостачальник). Проникнення в галузь додаткових фірм заблоковано, тому фірма представляє собою всю галузь. 3. Олігополія - відрізняється невеликою кількістю фірм, і це означає, що рішення про визначення цін і обсягів виробництва є взаємозалежними. Продукти можуть бути однорідними (наприклад, сталь або золото) або диференційованими (автомобілі чи будинки). Як правило, вступ в олігополістичні галузі - справа досить важка. Характерна риса олігопольного ринку - залежність поведінки кожної фірми від реакції і поведінки конкурентів. 4. Монополістична конкуренція - це коли велика кількість виробників, пропонує схожу, але не ідентичну (із погляду покупців) продукцію. Нагадує досконалу конкуренцію тим, що теж передбачає наявність множини дрібних фірм, а також легкість входу і виходу. Проте в цьому випадку продукція різних фірм диференційована, тобто неоднорідна (наприклад, одяг, книги, парфуми). Диференціація продукту є основою для створення сприятливих умов для продажу й оновлення продукції. 32. Конкуренція, її сутність, форми, функції Конкуренція – це економічна форма суперництва між господарськими суб’єктами, за одержання найбільшого прибутку.Конкуренція породжується приватною власністю , вона зароджується ще в період простого товарного виробництва. Саме конкуренція змушує товаровиробників до розширення виробництва , перетворила просте товарне виробництво на ринкове. Можна поділити три основних фронти конкуруючих: між виробниками, покупцями, між продавцями та покупцями. В процесі суспільного розвитку появились як позитивні тка і негативні сторони конкуренції. Позитивними сторонами конкуренції є те, що: Сприяє розвитку НТП, змушує товаровиробників впроваджувати нову техніку; Змушує знижувати витрати виробництва, шляхом економії ресурсів, зростання продукт. праці; Змушує знижувати та вирівнювати ціни; Веде до покращення якості продукції, її асортименту, обслуговування покупців; Негативними рисами конкуренції є: Посилює процес концентрації виробництва, який призводить до виникнення на певному етапі монополії; Внаслідок боротьби за ринки збуту товаровиробники розширюють масштаби виробництва, випускають надмірну кількість товару, що призводить до криз перевиробництва; Посилюється боротьба між монополістами за скорочення витрат виробництва шляхом зменшення заробітної плати, що знижує платоспроможний попит населення; Використання нечесних методів конкуренції великими компаніями призводить до придушення малих і середніх підприємств. Сучасна економіка виділяє дві форми конкуренції : вільну (чисту, досконалу) і обмежену (недосконалу).Вільна конкуренція ведеться між великою кількістю , переважно дрібних підприємств, що виробляють однорідну продукцію. Жодне з них не може вплинути на ринкову ціну. Ціни формуються стихійно і об’єктивно під впливом попиту і пропонування. Вільна конкуренція набуває форми внутрішньо галузевої і міжгалузевої. Внутрішньо галузева - це економічна боротьба за найкращі умови виробництва або збуту продукції однієї галузі. Міжгалузева – це економічне суперництво за більш вигідні сфери застосування капіталів. Результат такої конкуренції є ціна виробництва. Недосконала конкуренці існує на сучасному етапі у двох формах - монополістична конкуренція і олігополія. Монополістична конкуренція виникає при наявності декількох десятків виробників, які випускають продукцію одного типу, але не ідентичну. Кожен виробник має монопольне право випуску свого товару, який має лише йому властиві особливості. Пануючою є нецінова конкуренція , конкуренти не впливають на ціни один одного. В умовах монополістичної конкуренції на ринок даного товару легко проникають нові конкуренти із власним диференційованим продуктом. Олігополія – на ринку панує декілька великих виробників даного товару, які створюють суттєві перешкоди для проникнення на ринок ще одного конкурента. Ціну на товар як правило встановлює наймогутніша корпорація, а інші орієнтуються на неї. З метою забезпечення безперебійної роботи механізму функціонування ринку конкуренція виконує такі функції: регулюючу: конкуренція впливає на пропозицію товарів і послуг у такий спосіб, щоб вона максимально відповідала попиту споживачів. Згідно з класичною ринковою моделлю власне споживач через попит визначає, що і в якій кількості має бути виготовлено; функцію розміщення, яка виявляється в тому, що в кінцевому підсумку ресурси і вироблені продукти завжди концентруються там, де можуть забезпечити максимальну віддачу: робоча сила мігрує в райони з максимальною заробітною платою; земля і капітал концентруються в руках тих, хто здатен забезпечити їх використання з найбільшою віддачею (рента, процент, дивіденд). інноваційну й адаптаційну: підвищення продуктивності праці призводить до руху до оптимуму економічної ефективності. Життєво необхідними стають інновації, оскільки виробники повинні постійно прагнути до збільшення віддачі і водночас пристосовувати структуру виробництва до змін попиту споживачів; контролюючу: за умови реальної конкуренції жоден виробник або потенційний споживач не може домогтися панівного становища на ринку й ставити свої вимоги іншим його учасникам. 33. Господарський механізм:сутність, основні елементи Господарський механізм - це сукупність основних форм, методів, важелів управління національним господарством. Найповніше суть господарського механізму розкривається у його функціях. В основі розвитку економіки лежить дія об’єктивних економічних законів. Щоб економічна система розвивалась стабільно і була ефективною необхідно пізнати економічні закони, умови , за яких діє певний закон. Господарський механізм якраз і являється механізмом використання економічних законів. В цьому полягає перша функція господарського механізму. Друга функція - розв'язання соціально-економічних суперечностей сус-пільного способу виробництва (наприклад, між рівнем техніки та рівнем освіти і кваліфікації робочої сили.) Третя функція - реалізація відносин власності. В межах цієї функції ключовою проблемою господарського механізму є вирішення питання власності на засоби виробництва. Виконання цієї функції має спрямовуватися на те, щоб відносини власності сприяли розвитку всієї системи продуктивних сил, насамперед основної продуктивної сили - людини, безпосереднього працівника. Четверта функція - всебічний розвиток людини та узгодження різних типів інтересів. В сучасних умовах елементами господарського механізму є : ринкове саморегулювання, корпоративне регулювання, державне регулювання, над- національне регулювання. Ринкове саморегулювання (механізм ринкової економіки) формується з період зародження і становлення капіталістичних відносин (межа 16-17ст. 50-60 роки 19 ст.). Ринкове регулювання здійснювалось через механізм віль- ної конкуренції, коли ціни залежали лише від витрат виробництва та спів від- ношення попиту та пропозиції. Усі проблеми економічного розвитку вирішу^ валися без помітного державного втручання . Держава виконувала лише "роль нічного сторожа". Корпоративне регулювання виникає за 20-25 років до І світової війни внаслідок формування монополій (могутніх корпорацій), які зосереджують в своїх руках переважну частину виробництва, цілеспрямовано впливають на ціни , обсяги виробництва та збуту. В основі корпоративного регулювання лежить внутрішньофірмове планування. Державне регулювання економіки почало здійснюватися після світової кризи 1929-1930 рр., коли стало очевидним, що традиційний механізм ринкового саморегулювання не справляється зі своїми функціями. Механізм наднаціонального регулювання виникає на межі 20 та 21 століть як об'єктивний наслідок бурхливих процесів інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя. Нині наднаціональне регулювання найповніше проявилось у межах ЄС. Державне регулювання економіки та ринкове саморегулювання є двома найважливішими елементами господарського механізму. Практика розвинутих, країн довела, що ринок має позитивні риси. Рівною мірою доведено, що ринок має вади, ідеального ринку в природі не існує. Він породжує проблеми, яких сам не спроможний подолати. Найвагомішими неспроможностями ринку є: - ринок не здатний протистояти монополістичним тенденціям, які обмежують вільну конкуренцію; - породжує недосконалу інформацію (приховування інформації, недобросовісна реклама); - ринок не заінтересований у виробництві суспільних благ (товарів та послуг), неконкурентних та непривабливих для приватного власника. Він реагує лише на потреби забезпечені грошима; - ринок не вирішує проблем освіти, охорони здоров'я, розвитку фундаментальних наук; - ринок не придатний для запобігання забруднення навколишнього середовища та контролю за виробництвом екологічно чистих товарів, надмірної експлуатації обмежених природних ресурсів; - ринок породжує безробіття, злидні, надмірну диференціацію доходів; - ринок несе у собі такі мікро та макро хвороби, як інфляція, економічні кризи. Функції, які не підвладні ринку бере на себе держава. Державне регулювання не підміняє, а доповнює ринковий механізм. Державне регулювання стало невід'ємною частиною ринкової економіки. 34. Сутність ефективності виробництва, найвищий критерій ефективності суспільного виробництва. Показники ефективності роботи підприємства. Економічне зростання неможливе без забезпечення високої ефективності суспільного виробництва. Ефективність суспільного виробництва — найважливіша узагальнююча характеристика його результативності, яка вимірюється відношенням величини створених товарів і послуг до сукупних затрат суспільної праці; у найбільш загальній формі виражається формулою Результат/Затрати. У масштабі народного господарства ефективність суспільного виробництва оцінюється відношенням розмірів створеного за певний період часу НД до затрат суспільної праці. Для порівняльної оцінки ефективності суспільного виробництва в різних країнах використовують показник вироблення НД на душу населення, який характеризує рівень розвитку народного господарства відповідно до кількості населення. Він найточніше визначає рівень продуктивності суспільної праці у певній країні, ступінь розвитку її продуктивних сил, ефективність форм власності та господарського механізму, а загалом — економічної системи. Виробництво продукції на душу населення розраховують шляхом ділення обсягів ВНП або НД та інших макроекономічних величин (продукції промисловості, сільського господарства, величини наданих послуг тощо) на середньорічну чисельність населення. Розрізняють економічну та соціальну ефективність. Економічна ефективність виражає результативність виробництва шляхом зіставлення затрат і одержаного результату. Цей показник характеризує величину затрат на одиницю створеного продукту. Ефективність використання окремих факторів виробництва визначають такі показники, як продуктивність праці, фондовіддача та матеріаломісткість продукції. Продуктивність праці - відношення продукту праці до кількості зайнятих у його виробництві за певний проміжок часу. Вона показує ефективність використання робочої сили.; Зворотним показником є трудомісткість. Трудомісткість — кількість праці, затраченої на виготовлення одиниці продукції. Фондовіддача — випуск продукції на одиницю вартості основних виробничих фондів, відображає ефективність використання засобів праці. Зворотний показник являє собою фондомісткість, яка показує затрати основних виробничих фондів на одиницю вартості виробленої продукції. Ефективність використання предметів праці (палива, сировини, і енергії, металів) виражається показником матеріаломісткості продукції. Він показує розмір матеріальних витрат на одиницю продукції в грошовому виразі. Найвища економічна ефективність виробництва має місце тоді, коли водночас зростає продуктивність праці, підвищується фондовіддача і знижується матеріаломісткість продукції. Тому кожне суспільство намагається діяти саме в цьому напрямі.Соціальна ефективність виробництва виражає ступінь задоволення особистих потреб людини та створення умов для її всебічного розвитку. Вона показує, наскільки господарська діяльність відповідає інтересам людини. Інакше кажучи, суспільне виробництво є соціально ефективним тільки тоді, коли воно забезпечує високий рівень добробуту народу. Найважливішим узагальнюючим показником результатів річного суспільного виробництва є ВНП. Це сума усіх виготовлених кінцевих товарів і послуг (або їх доданих вартостей) і реалізованих протягом року (без повторного рахунку) з урахуванням продукції, створеної закордонними філіями національних компаній. Розраховується за сумою витрат і сумою доходів. Єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уречевленої) праці. У загальному вигляді критерій ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємства або народного господарства в цілому). Також модифікованою формою єдиного критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обґрунтованої побудови систем цін на вироблювану продукцію та оплату праці залежно від кінцевих результатів виробництва. Таким 35. Фінанси, їх сутність і функції. Шляхи формування сучасної фінансової системи України Фінанси за своїм економічним змістом - складова економічних явищ і процесів, економічної системи в цілому. У фінансовій теорії немає єдиної думки щодо визначення фінансів. В економічній і фінансовій теорії сьогодні переважає трактування фінансів як системи економічних, грошових, виробничих відносин. Згідно з цими теоретичними положеннями спочатку існують економічні, грошові відносини, потім на них накладається категорія фінансів, з чого і виводиться її економічна суть. Але економічні відносини не мають чітких кількісних і якісних характеристик, тому неможливо визначити межу фінансів в економічній системі. Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками економічних відносин: де існують товар і гроші, там є фінанси. Із визначення економічної суті фінансів, можна виділити наступні «характерні ознаки»: ( фінанси обслуговують сферу грошового обігу, мають грошову форму вираження; ( фінанси завжди носять розподільчий характер; ( фінанси мають матеріального носія - фінансові ресурси, створюють і використовують доходи і фонди грошових засобів різноманітного призначення у процесі руху вартості валового внутрішнього продукту (є частиною вартості валового внутрішнього продукту). Призначення фінансів - забезпечити необхідні умови для створення, розподілу та використання валового внутрішнього продукту в країні. А це досягається шляхом організації різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави. Фінанси тісно пов'язані з такими економічними категоріями як гроші, ціна, заробітна плата, кредит, аче мають свої відмінності. Так, категорія "гроші" значно ширше поняття "фінанси", "гроші" понятгя більш загальне. Можна мати гроші і водночас не мати ніякого відношення до фінансів, Що стосується економічної думки в Україні то фінанси розглядають як економічну категорію у системі грошових відносин, що відображають створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів (на макрорівні - валового внутрішнього продукту й національного доходу, на мікрорівні - виручки й прибутку) для задоволення суспільних інтересів і потреб. Загалом, у дослідженні суті фінансів панують дві концепції: ( розподільча ( відтворювальна Розподільна концепція обмежує сферу дії фінансів розподільчою фазою відтворення, в той час як фінанси опосередковують рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального циклу. Відтворювальна концепція ототожнює розподільчі та виробничі відносини, досліджує фінанси у тісному зв'язку з кругообігом виробничих фондів, процесами створення і розподілу новоствореної вартості.
На думку більшості вітчизняних вчених, фiнанси виконують двi функцiї:1) розподiльчу;2) контрольну. Розподільча функція є головною для фiнансiв i проявляється у процесi розподiлу валового нацiонального продукту у виглядi утворення фондiв грошових коштiв та використання їх за цiльовим призначенням. В процесі дії розподільчої функції найважливішими об'єктами розподілу виступають: валовий національний продукт та національне багатство.Контрольна функцiя фiнансiв на практицi реалiзується у дiяльностi людей, які проводять фiнансовий контроль — це прояв внутрiшньопритаманної фiнансам контрольної функцiї, її свiдоме використання. У кожній країні функціонує ціла система органів, які здійснюють фінансовий контроль. В Україні до них належить Міністерство фінансів, Рахункова палата, та інші.Дiя контрольної функцiї базується на iнформацiї, джерелом якої є фінансова звітність, т.б. така бухгалтерська звітність, що містить дані про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів суб'єктів господарювання. Шляхами формування фінансової системи є: -формування, концентрація та оптимальне розміщення достатніх для виробництва певного обсягу ВВП фінансових ресурсів; -досягнення максимальної ефективності використання наявних фінансових ресурсів – максимізація обсягів виробленого ВВП; -встановлення оптимальних пропорцій розподілу і перерозподілу виробленого ВВП з метою повного забезпечення потреб громадян, підприємств, держави; -всебічне сприяння залученню всіх тимчасово вільних коштів й отриманих доходів через інституції фінансового ринку на потреби фінансового забезпечення виробництва ВВП; -створення страхових фондів з метою забезпечення відшкодування втрат фінансових ресурсів і доходів та формування максимальних передумов для використання коштів фондів у кругообігу ресурсів.
36. Роль держави в ринковій економіці. Державно-монополістичний капіталізм. Кейнсіанський та неокласичний підходи до ДРЕ. Роль держави в ринковій економіці полягає у державному регулюванні економіки. Представники всіх напрямів і шкіл сучасної економічної теорії дійшли висновку, що сучасна економічна система без господарської діяльності держави існувати не може, а якщо й існує, то з великими перебоями. Предметом дискусії є лише масштаби, форми та способи втручання держави в економіку. Проте ця думка утвердилася не зразу. Наприклад, А. Сміт та Д.Рікардо стверджували, що ринкова економіка повинна розвиватися на принципах саморегулювання, без втручання держави. їй відводилася другорядна роль: організація громадського порядку, державної поштової служби, будівництво доріг, мостів та інших споруд й їх утримання в належному стані, а також забезпечення національної оборони.Першими про необхідність широкомасштабного одержавлення продуктивних сил, відносин власності, процесу регулювання економікою вели мову К. Маркс і Ф. Енгельс. Необхідність державного втручання зумовлюють: неспроможність приватної та колективної капіталістичної власності забезпечити подальший прогрес сучасних продуктивних сил , що призвело до певного одержавлення економічної системи;поступове наростання протиріч у взаємодії людини з природою, виникнення екологічної кризи; ринкова система позбавлена внутрішніх факторів, які б стимулювали підприємців до зберігання природи; Сучасна держава об'єктивно змушена виконувати роль суб'єкта регулювання ринкової економіки через такі економічні функції: визначення головних цілей і пріоритетів макроекономічного розвитку, виходячи із стану економіки і перспектив її розвитку, розробка і впровадження правових норм функціонування ринкової економіки, контроль за дотриманням антимонопольного законодавства захисту і стимулювання конкуренції. Основні форми впливу держави на ринкову економіку:фінансове регулювання, грошово-кредитне регулювання, цінове регулювання, структурне регулювання (через зміну галузевої структури економіки і, відповідно, попиту і пропозиції на ринку). Державно-монополістичний капіталізм - форма монополістичного капіталізму, яка характерна тим, що її мета - збереження і зміцнення капіталістичного ладу, збагачення монополій, придушення робочого і національно-визвольного руху. Розширене відтворення монополіст. капіталу й одержання монопольних надприбутків у цю епоху вимагають злиття монополії з державою. Елементи Д.-м. капіталізму. з'явилися на рубежі 19—20 ст. у результаті перетворення монополій у пануючу силу. Розвиток Д.-м. к. прискорила 1-а світова війна. Необхідність створення централізованої військової економіки привела до посиленого прямого втручання держави в економічне життя воюючих країн. Світова економічна криза 1929—33 призвела до подальшого розвитку Д.-м. к. 2-а світова війна 1939—45 у ще більшому ступені розвила і помножила форми Д.-м. к. Зростали урядові капіталовкладення в промисловість; держава надавала позики для субсидування монополій, податкові пільги монополістам.. Склалася розгалужена система державного регулювання економіки. Загальний напрямок розвитку Держав-монопол. капіталізму після 2-й світової війни — державне регулювання в інтересах монополій, антикризова політика. Кейнсіанський підхід до ДРЕ Дж. М. Кейнс вважав, що ринковій економіці властива внутрішня розбалансованість та нерівномірність відтворювального процесу, який зумовлює низьку ефективність монетарних факторів економічного регулювання, і вимагає більш прямого і потужного втручання держави в економічні процеси, зокрема через механізм фіскально-бюджетної політики. Ідея державного невтручання класичної школи змінилася ідеєю активного держ. втручання. Кейнсіанський підхід був застосований адміністрацією Ф.Д.Рузвельта при реалізації "Нового курсу" - системи заходів для подолання так званої Великої депресії - кризи І929-Ї933 рр. "Новий курс", зокрема, передбачав збільшення попиту. Для цього була введена допомога для безробітних, збільшувалась зайнятість за рахунок проведення громадських робіт. Кейнсіанський підхід до регулювання економіки характерний для таких країн як Англія , Франція, Італія. Через державний бюджет перерозподіляється більше третини ВВП , що дозволяє державі суттєво впливати на економіку, підтримувати оптимальну диференціацію доходів. Неокласичний підхід до ДРЕ. У його основі лежать постулати класичної теорії А. Сміта. Її дотримувались в основному неокласики (П. Самуельсон, М. Фелдстайн, Р. Хол), а в 80-і роки її підтримували також прихильники концепції економіки пропозиції (Д. Гілдер, А. Лаффер і ін.). Прихильники цієї концепції вважають, що ринок праці, як і всі інші ринки, здатний до автоматичного саморегулювання і залишається стійким і рівноважним у довгостроковому періоді в умовах повної зайнятості. Тому уряд повинний проводити політичні невтручання в самоналагоджувальний механізм ринку праці. 37. Мікроекономічний аналіз попиту та пропонування, їх чинники. Попит – це множина співвідношення цін і відповідних кількостей товару. Обсяг попиту - - це конкретна кількість товару, яку покупці можуть придбати за певного значення ціни. Закон попиту : між ціною і обсягом попиту існує обернений зв'язок . в формальному вигляді закон можна записати: QD=f(P). Графічним відображенням функції попиту є крива попиту, яка звичайноо є спадною і в більшості випадків не лінійною. Зміна ціни спричиняє зміни в обсязі попиту і точка рухається вздовж заданої кривої попиту. P Лінійна функція попиту описується Рівнянням: QD= a-b*P Отже при зменшення ціни від Р1 до Р2 обсяг попиту зміниться від Q1до Q2. Ціна є основною детермінантною попиту, зміни ціни Р1 спричиняють зміни в обсязі попиту що графічно відповідає руху між точками вздовж даної кривої попиту. Р2 Нецінові чинники спричиняють зміни у попиті і зрушують всю криву попиту: 1. К-ть покупців на ринку; 2. смаки і уподобання споживачів Q1 Q2 Q 3. очікування покупців P 4. Доходи споживачів. Взалежності від динаміки доходів розрізняють нормальні блага (попит на які зростає зі зростанням доходу), нижчі Р (попит скорочується із зростанням доходу) нейтральні (попит не змінюється зі зміною доходу). 5.Ціни сполучених товарів : товари замінники (це пари товарів для яких підвищення ціни одного викликає скорочення на інші); товари доповнювані – пари товарів для яких підвищення ціни одного викликає скорочення попиту Q2 Q Q1 на інший. Пропонування – це множина співвідношення цін і відповідних к-тей товару. Обсяг пропонування – це певна кількість товарів, які продавці готові запропонувати за конкретного значення ціни. Закон пропонування : між ціною і обсягом товару існує прямий зв'язок. Математичним виразом закону пропонування є функція пропонування: QS=f(P). Графічним відображенням є крива пропонування, яка звичайно є висхідною і нелінійною P Лінійна функція пропонування описується Рівнянням: QS= -c+d*P Отже при збільшенні ціни від Р1 до Р2 обсяг пропонування зміниться від Q1до Q2. Зміни ціни спричиняють зміни в обсязі Р2 пропонування, що графічно відповідає руху між точками вздовж даної кривої пропонування. Р1 Нецінові чинники спричиняють зміни у пропонуванні і зрушують всю криву :
Q1 Q2 Q P 1. Ціни ресурсів 2. технологія виробництва 3. к-ть продавців на ринку Р 4. Очікування продавців. 5. зміни цін інших товарів 6. податки (зменшують пропонування) і субсидії (збільшують пропонування)
Q2 Q Q1 Q 38. Взаємодія попиту і пропонування, утворення ринкової цін, ринкова рівновага та зміни в стані рівноваги Взаємодія попиту і пропонування визначає ринкову рівновагу. Ринкова рівновага - це стан ринку, за якого обсяги попиту та пропонування збігаються. На ринку не існує ні дефіциту ні надлишку. Інтереси покупців і продавців співпадають. Точка рівноваги є стійкою. Рівновага, що стосується окремого ринку певного товару, називається частковою рівновагою. Ціна рівноваги - це ринкова ціна, за якої обсяг попиту дорівнює обсягу пропонування. Рівноважний обсяг продукції- це обсяг попиту та пропонування за ціною рівноваги. Ринок не завжди перебуває в стані рівноваги, але завжди існує тенденція до вирівнювання обсягів попиту і пропонування. P З графіку видно, що Якщо ціна відхиляється вгору від рівноважної, з'являється надлишок товарів у продавців, загострення конкуренції змушує їх знижувати рівень ціни до Р2 рівноважного, а якщо ціна опустилась нижче за рівноважну - то виникає дефіцит товарів і, користуючись конкуренцією Р1 серед покупців, продавці піднімають ціну. Отже, зміна ціни повертає ринок до попередньої рівноваги. дефіцит
Qd1 Qs1 Q Qd2 Qs2 Q Існує декілька моделей механізму встановлення ринкової рівноваги: модель "невидимої руки", павутиноподібна модель, модель аукціоніста. Рівновага може змінитися під впливом будь-якої з нецінових детермінант, яка змінює попит або пропонування. Точка рівноваги переміщується в нове положення і не повертається назад, ринкова система набуває нової рівноваги з іншими параметрами рівноважних ціни і обсягу. Зміни у стані рівноваги за зміни попиту: якщо на ринку за інших рівних умов зростає (скорочується) попит, то рівноважна ціна і рівноважний обсяг продукції зростуть (скоротяться). P S2 Відобразимо Зміни у стані рівноваги за зміни пропонування: якщо на ринку за інших рівних умов зростає P2 E2 S1 (скорочується) пропонування, то рівноважна ціна знизиться (підвищиться), а рівноважний обсяг зросте (скоротиться). P1 E1 У всіх випадках, коли попит чи пропонування змінюються на абсолюти величину, відбувається паралельне D зміщення відповідних кривих. Паутиноподібна модель - є динамічною моделлю вставлення ринкової рівноваги. Q2 Q1 Q Зміни параметрів ринкової рівноваги можуть відбуватись P S в результат і втручання держави, зокрема шляхом встановлення податків і надання субсидій. P1 Держава може встановлювати податки на виробників 2 способами: 1. Як по товарні (як сума з од. товару); 2. Як відсоткові (як відсоток від ціни товарів). По товарний Відсотковий S2 D P S2 T S1 S1 У випадку встановлення P2=Pd податку з одиниці товару на Pd=P2 E2 виробників крива пропонування P1 E1 P1 зміщується ліворуч паралельно Ps T до початкової кривої D D З встановленням відсоткового податку крива пропонування також зміщується ліворуч, але під певним кутом. Q 39. Поняття еластичності, її види та показники. Аналіз еластичності попиту. Еластичність - це міра чутливості функціонально пов'язаних величин. Вона визначається як співвідношення процентних змін залежної і незалежної змінних. Розрізняють наступні види еластичності попиту: цінова еластичність,перехресна еластичність попиту; еластичність попиту за доходом . Цінова еластичність попиту - це процентна зміна обсягу попиту, спричинена однопроцентною зміною ціни даного товару: Еd = % / %. Показник ЕD вимірює процентну зміну обсягу попиту вздовж кривої попиту. Застосовують два способи обчислення показника еластичності. Показник лінійної еластичності визначає процентну зміну обсягу попиту в точці. Він обчислюється для випадку лінійної кривої попиту, заданої рівнянням a-b*P, або у випадку незначної зміни ціни для нелінійної кривої попиту за формулами: . Показник дугової еластичності застосовується для вимірювання еластичності попиту в центральній точці інтервалу на певному відрізку кривої попиту і розрах. за середніми величинами ціни та обсягу: . Еластичність лінійної функції попиту не постійна. Кожна лінійна крива попиту має два відрізки: верхній, у межах якого попит є еластичним, і нижній, у межах якого попит стає нееластичним, вони розмежовуються точкою одиничної еластичності. Чинники цінової еластичності попиту : 1) Наявність у товарах близьких і досконалих замінників (чим більше замінників, тим еластичніший попит); 2) питома вага товару у видатках споживача (чим більша питома вага, тим більший попит); 3)фактор часу у споживанні (в короткостроковому – менш еластичний, у довго – більш, оскільки для зміни смаків і уподобань і структури споживання потрібен час); 4) важливість товару для споживача (на товари першої необхідності попит еластичний, а предмети розкоші - нееластичний). Випадки цінової еластичності попиту:1.еластичний - тобто однопроцентна зміна ціни призводить до більшої процентної зміни обсягу попиту;, 2.нееластичний – однопроцентна зміна ціни спричиняє менш ніж однопроцентну зміну обсягу попиту,3.попит з одиничною еластичністю – однопроцентна зміна ціни веде до однопроцентної зміни обсягу попиту;,4.аб- солютно еластичний – означає, що споживачі купують товар у необмеженій кількості, але лише за однією ціною.5.абсолю тно нееластичний – означає, що покупці зовсім нечутливі до зміни ціни, незалежно від її рівня попит пред’являється на одну й ту саму кількість товару. Реакцію на цінові чинники вимірюють показники перехресної еластичності попиту і еластичності попиту за доходом. Перехресна еластичність попиту – це процентна зміна обсягу попиту на один товар при зміні на 1% ціни іншого товару - . Для товарів-субститутів вона додатна, товарів-комплементів –відємна. Еластичність попиту за доходом – це однопроцентна зміна обсягу попиту, викликана однопроцентною зміною доходу – . Еластичність попиту за ціною для нормальних благ є додатною , для нижчих відємною, для нейтральною нулевою. З рис. 2 видно, що якщо попит на товар еластичний, ціна і виторг змінюється у протилежному напрямку, якщо попит нееластичний – в одному напрямку.у випадку одиничної еластичності видатки покупців і виторг покупців не змінюється зі зміною ціни. У точці одиничної еластичності виторг досягає максимальної величини. 40. Еластичність пропонування. Вплив еластичності на поведінку товаровиробника. Часові періоди і пристосування ринку Еластичність пропонування характеризує чутливість продавців до зміни ціни продукції. Цінова еластичність пропонування – це процентна зміна обсягу пропонування , обумовлена однопроцентною зміною ціни . Оскільки крива пропонування має позитивний нахил, то значення коефіцієнта еластичності пропонування є додатним: зміни цін і обсягів пропонування відбувається в одному напрямку. Для пропонування так як і для попиту розрізняють декілька випадків еластичності: еластичне пропонування (Es>1), нееластичне пропонування (Es<1), пропонування з одиничною еластичністю. Кожна точка лінійної кривої пропонування, яка виходить з початку координат, має одиничну еластичність. Абсолютно нееластичне пропонування означає, що обсяг пропонування не реагує на зміни ціни. Крива пропонування є вертикальною прямою. Абсолютно еластичне пропонування має місце, коли пропонування зовсім відсутнє доти, доки ціна не досягне певного рівня, за якої продавці готові продати будь-яку кількість продукції. Основними чинником еластичності пропонування є фактор часу. Розрізняють 3 часові періоди: 1. Найкоротший (миттєвий) – період часу на стільки короткий, що ні покупці ні продавці не встигають відреагувати на зміну ціни. Пропонування є абсолютно нееластичним; 2. Короткостроковий – це період часу , за який відбувається часткове пристосування продавців і покупців до зміни ціни . Покупці можуть знайти замінник, тобто попит стає більш еластичним. Виробничі потужності залишаються незмінними, але виробники можуть збільшити випуск продукції за рахунок більш інтенсивного їх використання. Таким чином пропонування стає більш еластичним. . 3. Довгостроковий – це період достатній для адаптації потрібної для покупців і продавців ( пропонування стає абсолютно еластичним) за цей час виробники можуть розширити виробничі потужності, споживачі змінити смаки і уподобання. Таким чином на рис. 1. Відображено зміну еластичності за часовими періодами, а саме Sm – пропонування в найкоротшому періоді, Ss – в короткостроковому; SL - в довгостроковому. Пристосування ринку до змін у пропонуванні відобразимо на рис. 2. Отже в короткостроковому періоді Ss нееластична, рівновага в т. Е0, попит D0. Нехай ^ доходи, попит D1, нова т. рівноваги Е1, ціна і обсяг зросли до рівня Р1 і Q1 відповідно. З часом виробники нарощують потужності , крива пропон. більш еластична – рівновага в т. Е2. Пристосування ринку до змін у пропонуванні відобразимо на рис. 3. Отже, в короткостроковому періоді Ss є нееластичною, рівновага встановлюється в точці Е0, попит D0. Якщо припустити що доходи зросли крива попиту переміститься у положення D1, нова точка рівноваги Е1, нова ціна Р1 а обсяг пропонування збільшиться незначно, оскільки виробники можуть збільшити лише за рахунок його інтенсифікації - Q1. Поступово виробники нарощують потужність і крива пропонування стає вологішою, точка рівноваги переходить в Е2. Ціна знижується до Р2, а обсяг зростає до Q2. Так в короткостр. періоді більш чутливим до змін є ціна, а в довгостроковому – обсяг продукції, а еластичність попиту і пропонування за ціною у довгостроковому періоді є значно вищою, ніж у короткостроковому. Продавцям важливо визначити, яку ціну призначити, щоб отримувати найбільший виторг. Як що попит на товар еластичний, то незначне зниження ціни на- багато ^ виторг продавців і навпаки (ціна і виторг змінюються у протилежному напрямку). У випадку, коли попит нееластичний, виторг і ціна змінюються в одному напрямку. У випадку одиничної еластичності видатки покупців і виторг продавців не змінюються зі зміною ціни, а в точ??ці ?? Ed?=1-виторг максимальний. ??????
