1) Види зовнішньоекономічних операцій.
Зовнішньоекономічні операції в рамках фінансової та інвестиційної діяльності розглядалися в попередніх підрозділах, зокрема був висвітлений порядок залучення внесків іноземних інвесторів у статутний капітал, умови одержання позичок в іноземній валюті, механізм репатріації прибутку тощо. У пропонованому розділі увага акцентується на фінансовому забезпеченні зовнішньоекономічних відносин у рамках операційної діяльності підприємств, пов’язаних насамперед із зовнішньою торгівлею (експорт, імпорт), виробничою кооперацією, лізингом тощо.
До експортних операцій підприємств належать продаж товарів іноземним суб’єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. Реекспорт товарів означає продаж іноземним суб’єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.
Імпорт товарів — це купівля (у т. ч. з оплатою в негрошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів із ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.
Зовнішньоекономічна діяльність може бути побудована на формах зустрічної торгівлі між резидентами та нерезидентами: бартерні операції, кліринг, паралельні угоди, попередні та зворотні закупки, промислова кооперація.
Найпоширенішою формою зустрічної торгівлі є товарообмінні (бартерні) операції. Вони оформлюються бартерним договором або договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між резидентом України та іноземним суб’єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.
Операції резидентів, які здійснюються в рамках виконання договорів виробничої кооперації, включають значні за обсягами операції з поставки сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запасних частин, заготовок напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузевого і міжгалузевого призначення, що технологічно взаємозв’язані і необхідні для спільного виготовлення кінцевої продукції, а також операції з виконання послуг з проектних і ремонтних робіт, технічного обслуговування та здійснення технологічних операцій.
2) Законодавче регулювання та фінансові служби що регулюють ЗЕД
Зовнішньоекономіна діяльність України орієнтуватиметься на залучення
іноземного капіталу і одержання іноземних кредитів, створення спільних
підприємстб та вільних економічних зон;
Передбачається розвиток туризму, відпочинку та інших видів послуг,
залучення іноземних фахівців, розширення навчання та стажування за
кордоном поряд з розвитком товарообміну як найбільш розвинутого напряму
зовнішньоекономічної діяльності;
Україна сприятиме проведенню пайового будівництва нових підприємств та
реконструкції діючих з наступним розподілом продукції, що виробляється
на їх потужностях за умовами, визначеними окремими договорами;
Надаватиметься підтримка господарських суб'єктів у збереженні взаємних
поставок продукції і товарів, що входили до складу колишнього СРСР,
вживаються заходи щодо запобігання реекспорту продукції, що
поставляєтья;
Загалом інструменти державної політики ділять на тарифні і нетарифні.
Тарифні заходи зовнішнтоекономічної політики держави безпосередньо
пов”язані з митними зборами.
Митний тариф – являє собою системаимзований перелік товарів із
зазначенням митних зборів, якими вони обкладаються при перетині
державного кордону.
Мито підвищує ціну імпортних чи експортних товарів, впливаючи цим на
обсяг і структуру зовнішньоекономічного обороту. Мита бувають:
адвалорні(% від ціни), специфічні(% від ваги, обсягу), змішані.
Нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на декілька
категорій:
1.Це заходи котрі безпосередньо направлені на обмеження
експортно-імпортних операцій з метою захисту певних галузей національної
економіки.
Ліцензування – передбачає видачу імпортеру або експортеру через
упорвноважений державний орган ліцензії на ввіз або вивіз певного
товару протягом встановленого терміну.
Контингентування(квотування) – це обмеження у вартісному або
кількісному виразі, які вводяться на імпорт та\або експорт певних
товарів на певний період.
Антидемпінгові мита – застосовуються при імпорті товарів у випадку
встановлення факту демпінгу – продажу товарів за кордон за цінами
нижчими ніж на національному ринку.
Імпортні податки – включають: податок за перетин кордону, збори за
оформлення митних документів, збір за митний огляд товару, перевірка
його якості.
Встановлення умов використання валюти отриманої суб”єктами
підприємницької діяльності від зовнішньоекономічних операцій
визначається законодавчими актами.
2.Це заходи, які відносяться до суто адміністративних формальностей при
експорті-імпорті товарів і безпосередньо не направлені на обмеження
зовнішньої торгівлі. Сюда відносятть: встановлення технічних та
санітарних стандартів та норм, вимоги до упакування та маркування,
вимоги до розливу.
3.Це заходи, дії яких помітно впливають в кінцевому випадку на експорт
чи імпорт: валютні обмеження, регулювання інвестицій.
3) Порядок здійснення розрахунків у ЗЕД
Законодавством України визначено, що у розрахунках між резидентами i нерезидентами в межах торговельного обороту як засіб платежу використовується іноземна валюта (1 група Класифікатора іноземних валют НБУ), яка перераховується лише через уповноважені банки.
Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту без участі уповноваженого банку або у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою накладання штрафу на резидента в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій (при розрахунках у валюті України — на суму таких розрахунків).
Якщо нерезиденти мають на території України представництва, яким відкрито рахунки типу «Н» або «П» у валюті України, то здійснення розрахунків у валюті України через ці рахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту не потребує індивідуальної ліцензії НБУ. Використання іноземної валюти в зазначених розрахунках за участю таких представництв є використанням іноземної валюти як засобу платежу на території України і потребує індивідуальної ліцензії НБУ.
У разі відсутності іноземної валюти на рахунках підприємств та необхідності фінансового забезпечення зовнішньоекономічних операцій підприємства можуть доручити банку придбати на їх користь відповідний обсяг валюти. Необхідна умова придбання валюти підприємством — наявність стандартного пакета документів, зокрема заявки на купівлю валюти; контракту (чи кредитного договору); довідки з ДПІ; інших документів, визначених НБУ, ДПІ чи відповідним банком.
Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов’язань перед нерезидентами, повинні здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування цих сум на валютні рахунки резидентів. У разі порушення згаданих термінів перерахування коштів придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.
Виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії НБУ.
Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії НБУ.
При застосуванні розрахунків в імпортних операціях резидентів у формі документарного акредитива терміни щодо надходження товарів діють з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.
Товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (дати оформлення вантажної митної декларації на експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним договором робіт і послуг — з дати підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.
Порушення згаданих термінів розрахунків тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 % від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованій у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.
У разі прийняття судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, відповідні терміни зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.
У разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду відповідні строки поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці терміни було зупинено.
У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення термінів розрахунків не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом або арбітражним судом.
Зазначена пеня стягується на користь державного бюджету України за результатами проведених Державними податковими інспекціями документальних перевірок.
У разі перевищення термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями, виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного і фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення Національний банк України може надавати індивідуальні ліцензії.
Для отримання ліцензії Нацбанку України на подовження термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями резидентів суб’єкт звертається до відповідного міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади за висновком щодо віднесення експортно-імпортної операції до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів або товарів спеціального призначення, який надається у десятиденний термін з моменту подання документів для розгляду. У разі надання позитивного висновку міністерство або інший центральний орган виконавчої влади подає зазначений висновок з обґрунтуванням періоду можливого перевищення терміну розрахунків до ДПА України, яка у п’ятнадцятиденний термін подає до Нацбанку України остаточний висновок щодо можливого подовження цього терміну. На підставі зазначеного висновку Нацбанк України приймає остаточне рішення стосовно видачі ліцензії.
Зазначимо, що порушенням валютного законодавства є невиконання резидентами вимог щодо порядку та термінів декларування валютних цінностей та іншого майна, яке перебуває за межами України, i тягне за собою штраф у сумі, що встановлюється Нацбанком України.
Несвоєчасне подання, приховування або переказування встановленої Нацбанком України звітності про валютні операції тягне за собою накладання штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Рішення про застосування санкцій приймає начальник (заступник начальника) відповідної податкової інспекції.
4) Документарний акредитив.
Документарний акредитив – це зобов’язання банку сплатити продавцю (бенефіціару, експортеру) за рахунок покупця (апліканта, імпортера) певну суму в обумовленій валюті у разі, якщо продавець надасть у зазначений термін документи, які передбачені в акредитиві, і підтверджують відвантаження товару (надання послуг).
Документарний акредитив є найбільш розповсюдженим та найбільш дієвим платіжним інструментом, без якого сучасна міжнародна торгівля не змогла б обійтись. У зовнішньоекономічній діяльності застосування акредитиву здебільшого являється попередньою умовою для здійснення експортних та імпортних операцій.
Платіж з акредитиву здійснюється за наступними етапами:
партнери із зовнішньоекономічної діяльності підписують угоду з постачання товару (надання послуг), платіж за який буде здійснюватися шляхом відкриття акредитиву;
покупець надає в свій банк заяву на відкриття акредитиву, в якому обумовлюється ціна, умови поставки, найменування товару та інші важливі положення угоди;
банк покупця відкриває акредитив. Дане зобов’язання обмежене за строком і, як правило, є безвідкличним, тобто може бути достроково анульоване тільки за угодою всіх зацікавлених сторін;
банк продавця (бенефіціара), після отримання акредитиву, сповіщає свого клієнта (авізує акредитив);
на підставі наданого банком покупця зобов’язання продавець здійснює відвантаження товару (надання послуг) згідно умов угоди та акредитиву;
бенефіціар збирає необхідні для сплати документи та надає їх до свого банку. Після перевірки документів уповноваженим банком з точки зору їх відповідності умовам акредитиву, здійснюється платіж, а документи надаються покупцеві, який стає власником товару (отримує послуги).