іноземцям щорічно на більшу суму, ніж ми купуємо у них"[ 4, с. 155 ], виходячи з того, що "гроші, які завозяться у країну завдяки активному балансу нашої зовнішньої торгівлі — це єдині гроші, які в нас залишаються і якими ми збагачуємося" [ 4, с. 166 ]. До заслуг автора слід віднести застосування поняття "загальний торговельний баланс" та слушне зауваження про те, що дефіцити у торгівлі з однією країною (часткові торговельні баланси) можуть бути компенсовані активним сальдо у торговельних відносинах з іншими державами.
Обґрунтовуючи необхідність стимулювання експорту, Т. Мен вимагав зменшення або повернення мита на товари, що вивозяться, укладання міждержавних договорів щодо монопольної або безмитної торгівлі, державної підтримки експортних виробництв тощо. Він наголошував на необхідності підвищення якості англійської продукції, активізації конкуренції з іноземними купцями (навіть за рахунок зниження цін, аби лише "не втратити збуту"). Автор памфлету радив співвітчизникам бути економними у витратах, уникати марнотратства, розбещеності та бездіяльності. Розкіш, на його думку, правомірна лише за умов споживання вітчизняних товарів, коли "надмірності багатих можуть дати роботу бідним" [ 3, с. 155].
Виступаючи за скорочення споживання іноземних товарів, Т. Мен вказував на необхідність розвитку вітчизняної промисловості, розширення її сировинної бази і заміни експорту сировини експортом готової продукції. "Усім нам у цілому і кожному зокрема, — писав він, — слід напружити всі сили розуму і кмітливості, для того, щоб допомогти збільшити природне багатство країни з допомогою праці й розвитку ремесел" [ 3, с. 139]. Водночас розвиток виробництва Т. Мен визнавав лише у якості засобу розширення міжнародної торгівлі.
1.2. С. Фортрейд, Дж. Ло і Дж. Стюард та їх вчення про економіку Англії
До представників англійського меркантилізму слід зарахувати також Самуїла Фортрея, автора праці, що має красномовну назву "Вигода та благополуччя Англії, що полягає у збільшенні запасів та розширенні торгівлі цього королівства".