НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
“КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”



Реферат з курсу “Історія мистецтва”
на тему:
Камінна поема, втілена в скульптурній композиції “Зустріч Марії з Єлизаветою” собору в Реймсі
Виконала студентка ФГСН-1
Підмогильна Ю.А.
Київ 1999
План
Вступ.
Прозріння.
Народження готики.
Собор – символ світу.
Біблійний сюжет, втілений у камені.
Композиція “Зустрічі Марії з Єлизаветою”:
а) образ Марії;
б) образ Єлизавети.
VI. Поема материнства.
Висновок.
Репродукція.
Список використаної літератури.








Бувають в нашому житті моменти, коли ми несподівано усвідомлюємо те, що оточувало нас завжди. Кожного разу я прямую в академію одним і тим же шляхом і от одного дня раптово помічаю, який чаруючий краєвид відкривається з цієї невеличкої гірки, а он біля тієї будівлі ростуть чудові квіти, а які дивні листочки у цього древа, а сусідній будинок виявляється пофарбований в ніжно-лазуровий колір. Як я не помічала всього цього раніше? Я ж кожного дня бачила і краєвид, і деревце, і квіти, і будиночок, і лише тепер помітила які вони незвичайні.
Людський розум часто не звертає уваги на певні речі, і от раптово наступає прозріння, людина відкриває для себе щось нове, і це нове перевертає свідомість, воно зачаровує дивує, дивує тим, що існувало поряд і лише тепер постало в уяві.
Схоже прозріння сталося наприкінці XVIII на початку ХІХ століття, коли краса готичного мистецтва зачарувала душі і серця, стомлені від вишколених норм класицизму і академізму. Про те, яке захоплення викликала готична архітектура і скульптура, коли після довгого забуття Європа усвідомила нарешті значимість художнього спадку середньовіччя, ми можемо зрозуміти з таких рядків Гоголя:
“Була архітектура незвичайна… - ми її залишили, забули, неначе чужу, знехтували, як незграбну і варварську. Чи не дивно, що три століття пройшло, а Європа, яке кидалася на все, жадібно переймала все чуже, дивувалася чудесами минулого, римським і візантійським, або спотворювала їх своїми формами, - Європа не знала, що всередині неї є дива… що в надрах її містяться Міланський та Кельнський собори і ще й понині чорніє церква незакінченої башти Страсбургського мюнстера.
Готична архітектура, та готична архітектура, яка утворилася перед закінченням середніх віків – це таке явище, яке ще ніколи не викликав смак і уява людини.”
Суспільству потрібні злами, адже тоді стара свідомість руйнується і з’являється нова, яка вливається в життя молодою бурхливою силою і примушує його рухатись швидше.
В 12 ст. в феодально-церковній Європі відбувається перелом. Західну Європу охоплюють нові соціальні рухи, що струшують міцну будівлю феодальної системи. Найбільш помітна боротьба міст за свою незалежність. В містах, вільних від гніту феодальних сеньйорів, прокидається вільнолюбний дух. Міста багатіли, бюргерство завойовувало все нові і нові права. Тому тепер собори споруджувалися на замовлення та за кошти міської общини. Побудова і прикрашення храму, на яке часто йшли десятиліття, була вже дійсно народною справою.
В цей період народжується індивідуальність з своїм ладом думок і почуттів, що вийшла за рамки церковних настанов. Свідомість людини змінилася, змінилися її естетичні смаки і проявилися в архітектурі та скульптурі, отримавши назву “готика”.
З усіх готичних храмів найбільше враження справив на мене собор у Реймсі. Це дійсно “мовчазна музика” (Гете), створена з каменю. Ця музика летить вверх, до неба, сонця і зірок. Стрімкі вежі і склепіння собору позбавлені ваги і наповнені повітрям.
Собор Реймсу, як і інші готичні храми, рясно прикрашені скульптурою. Статуї розміщені вздовж стін у певному, завчасно розробленому порядку. Цей порядок не обирався художниками, а був визначений особливою комісією духовенства.
Відповідно до християнського віровчення весь храм являє собою символ світу, а кожна його складова символізує певну частину землі або неба. Скульптура повинна була складати “населення” цього символічного світу.
Якщо в більш ранніх пам’ятках середньовічного мистецтва статуї стояли нерухомо, заглиблені в нічим непорушний благочестивий спокій, то тепер всі вони ожили, наповнилися внутрішнім життям. Вони перестали бути “іконами”, образами, створеними лише для молитви, вони стали зображеннями з багатим художнім змістом.
Всі сюжети, втілені в скульптурі, взяті з Біблії. Так в “Євангелії від Луки” ми читаємо:
“Тими днями зібралась Марія й пішла, поспішаючи, у гірську околицю, у місто Юдине. І ввійшла в дім Захарія, та й поздоровила Єлизавету. Коли ж Єлизавета зачула Маріїн привіт, затріпотала дитина в утробі її. І Єлизавета наповнилась духом святим.”
[Лк. 1.39-41.]
За церковним вченням ця подія вважалася надзвичайно важливою з точки зору християнської символіки, і тому композицію “Зустріч Марії з Єлизаветою” ми обов’язково зустрінемо в кожній церкві. Але мабуть чи не найкраще цю подію втілив в камені митець Реймського собору. Він був одним із перших скульпторів, що брали участь в прикрашенні храму в 20-х роках 13 ст. Мабуть він очолював скульптурну майстерню, бо багато статуй собору несуть на собі відбиток його сильного і оригінального таланту.
Обидві фігури стоять на окремих підставках, прихилені до тонких колонок, якими поділений фасад. Фігури досить масивні, з широкими плечима і важкими корпусами. Вони закутані в довгу одіж з ніг до голови. Обидві ледь повернулися одна до одної, трішки нахиливши голови. Їх праві руки підняті в жесті привітання.
І Марія і Єлизавета неначе зупинилися поряд, і майже не помічаючи оточуючих, заглибилися в себе. Покрите зморшками лице Єлизавети з сумними очима здається похилилося від втоми, а піднята права рука – жест смутку. Юна Марія відкинулася корпусом назад, чисте лице її повне замріяності, вона вслухається в себе, відчуваючи тремтіння нового життя. Єдність фігур – скоріше внутрішня ніж зовнішня, - це єдність почуттів, а не рухів.
Не можна сказати, що майстер “Зустрічі” не цікавиться передачею тіла. Він намічає форми під складками одежі, піднімає живу механіку рухів окремих органів, але його хвилює інше – краса людського почуття.
Головний засіб вираження для нього – чисельні та складні зборки одежі. Різкими діагональними лініями збігають вони від ледь зігнутої правої ноги Марії до її лівої руки, клубочаться в зім’ятому кінці плаща, потім знову різко прямують вправо і назад до ліктя правої руки, потім знов вперед і вверх до головного покривала, що огортає лице простими і легкими складками. Обробка одежі багатоманітна – то дрібна та метушлива, то важка і масивна, то легка і ніжна.
Поверхня статуї вся вібрує, тремтить. Цьому відповідає і складна поза Марії: вигнутий корпус, права нога, що відходить далеко назад, відсунута вперед ліва рука, відкинуті назад плечі, нахилена вперед голова доповнюють враження великої напруги майже патетичного хвилювання. Гнучкі, складні звивисті лінії контурів, глибоко прорізана поверхня об’ємів, контраст і повороти буквально примушують тремтіти камінь. Але обличчя при всьому цьому зберігає зовнішньо-спокійний, наївно задумливий вираз, принаджуючи дівочою чистотою. Лице Марії завершує складне багатство духовного змісту образу: душевне хвилювання тут не описано, не передано виразом обличчя, воно пронизує всю фігуру і примушує сяяти тривожною радістю світлий образ юної матері.
І як темна тінь контрастує з нею образ Єлизавети. І її фігура вся в складних поворотах і рухах, і її одежа в заплутаних, численноспадаючих складках. Але якщо в Марії все зліт, завзятість, свіжа молода сила, то в Єлизаветі – втома, гіркота і млявість. Важко лягають, ламаючись над лобом, складки головного покривала, затіняючи гостре, трагічно-напружене лице жінки. Єлизавета, всією душею звернена до Марії, неначе втілює жіночу мудрість на схилі літ.
В цьому розкривається драматичний образ “Зустрічі”. Скульптор втілює в своєму творі багате і складне душевне хвилювання. Він шукає сміливі контрасти, і в скорботному, трагічному образі Єлизавети знаходить додаткові тони, щоб примусити на повну силу звучати стриманий і разом з тим пристрасний, ніжний і одночасно трепетний в сильному хвилюванні образ Марії.
Не християнські ідеали, а суто людська уважність і мудрість майстра полонять в “Зустрічі”. Це справжня камінна поема, поема великої, глибокої суті материнства. Потужною силою віє від монументальних образів цієї поеми.
Я не можу зрозуміти чому людство довго не помічало краси готичної архітектури і скульптури, чому воно не відчувало тих хвилюючих імпульсів, що йдуть від них. Хіба можна було називати їх варварськими? Розглядаючи творіння тієї епохи відчуваєш силу людського генію, розумієш велич людської душі, що зуміла втілити в камені свою суть.
Не можна применшувати важливості будь-якої епохи, будь-якого стилю. І я рада, що людство зрозуміло свою помилку ,по достоїнству оцінило красу готики і перестало називати середньовіччя “темним”, адже воно пронизане світлом, повітрям і радістю.







Список використаної літератури
Біблія або Книга святого письма Старого і Нового завіту. – К., 1993. – 296 с.
Всеобщая история искусств. [В 6 т.] / Под ред. Б.В. Вейларна. – М., 1960. – т. 2. – 508 с.
Любимов Л.Д. Искусство Западной Европы: Средние века. Возрождение в Италии. – М., 1982. – 320 с.
Лясковская О.А. Французкая готика (ХII – XIV в.). – М., 1973 г. – 143 с.
Недошивин Г.А. Реймский собор. – М. - Л. – 1946. – 32 с.
Недошивин Г.А. Петрова О.Н. Сто встреч в мире искусства. – М., 1980. – 118 с.
Ювалова Е.П. Немецкая скульптура 1200 – 1270 – М., 1983. - 351. с.