УКРАЇНСЬКИЙ СЕВАСТОПІЛЬ
Шевченко і Севастополь…
На перший погляд ці слова не сумісні. Та лиш на перший погляд. В цьому ми переконаємося, здійснивши уявну мандрівку з Поетом нашим містом. Тут ми зустрінемось з багатьма видатними особами свого часу, з якими Тарас Григорович був знайомий, і яких він особисто не знав, але як перші, так і другі були пов'язані з іменем Великого Кобзаря й відіграли певну роль як в його житті, так і в історії Севастополя. І саме ці особи, думаю, дають нам повне право до термінів “Шевченківський Київ”, «Шевченківський Петербург» та інших долучити новий – “Шевченківський Севастополь”.
Тарас Шевченко мріяв побувати в Криму і “подивитись, що це таке та славна Чорноморія”. Не судилося. А все ж, що побачив би і кого зі знайомих в різні часи зустрів би батько Тарас, якби побував-таки в Севастополі?
Ми б його привітали на Графській пристані. Ще з пароплава на протилежному березі Південної бухти Шевченко побачив би пам'ятник одному з чорноморських адміралів - Михайлу Петровичу Лазарєву, споруджений за проектом доброго знайомого поета Миколи Степановича Піменова, який особисто приїжджав сюди, щоб “визначитись на місцевості”. Зараз цього пам'ятника, на жаль, нема. Він був знесений більшовиками. Виходимо на майдан Нахиміва. Справа будинок найбільшого і найкращого в Севастополі готелю. Тут зупинялося дуже багато відомих людей, зокрема знайомець Шевченка Лев Миколайович Толстой. Але ні меморіальної дошки, ні музею там нема. Нема й самого готелю —будинок займає російський Чорноморський флот.
В 1838 році Шевченко написав портрет шталмейстера Імператорського двору Миколи Олександровича Луніна. Його брат Михайло був на цьому майдані і на Графській пристані у 1820 році. В 1837 р. Шевченко написав портрет небоги адмірала Нахиміва дочки його брата – наглядача Зимового палацу. Цей портрет є одним з найкращих у його портретному доробку.
Через дорогу - пам'ятник другої оборони Севастополя. Його споруджено на місці, де під час першої оборони міста був будинок офіцерів – “Морское  собрание”. В ньому було розгорнуто шпиталь.  Там працював відомий хірург, наш краянин Микола Іванович Пирогов.  Шевченко з ним особисто не зустрічався, але коли поет разом з передовими професорами та студентами Київського університету виступив з ініціативою створення народних шкіл, Пирогов, призначений в 1858 році попечителем Київського учбового округу, підтримав їх. Без цієї підтримки ініціатива Шевченка не могла б мати успіху. В Севастополі Пирогов працював разом з громадою  сестер-жалібниць, духівником якої  був  благочинний Севастопольської округи і настоятель Петропавлівського собору (зберігся) протоієрей - отець Арсеній Лебединцев, нащадок осавула Війська Запорізького Семена Лебединця. Його брат Феофан Гаврилович Лебединцев, український історик, засновник журналу “Київська старовина”, був добре знайомий з Шевченком і опублікував у своєму журналі низку дослідницьких та документальних матеріалів про поета.  Другий брат севастопольського священика Петро Лебединцев був також священиком, знав Шевченка ще в його дитячі роки, а в травні 1861 року служив панахиду над його труною в церкві Різдва Христового в Києві на Подолі.
Далі, на початку Матроського бульвару - перший скульптурний пам'ятник Севастополя Олександру Казарському, закладений в 1834 році. Автор проекту — художник, скульптор і архітектор Олександр Павлович Брюллов, професор архітектури Петербурзької Академії мистецтв, брат знаменитого Карла Брюллова. Шевченко був близький з обома братами. Як відомо, Карл Брюллов за пропозицією українського художника Мокрицького написав портрет Жуковського для лотереї, котра дала гроші на викуп Шевченка з кріпацтва. Олександр Брюллов також відіграв важливу роль в долі Шевченка. Він був на засіданнях Ради Академії мистецтв, коли Шевченкові  дали  дозвіл відвідувати Академію і коли Шевченко отримував звання академіка. О.П. Брюллов голосував “за”.  Він також був автором проекту будинку Морської бібліотеки у Севастополі (1849).
Далі ми переходимо Приморський  бульвар і потрапляємо на берег Севастопольсьої бухти. В 1608 році сюди ввійшли чайки флотилії запорізьких козаків під прапором гетьмана Петра Сагайдачного — одного з улюблених героїв Шевченка.
Уявімо, як в 1820 році до  цієї бухти входить вітрильник,  серед членів екіпажу якого є мічман Володимир Іванович Даль, що пізніше став видатним лексикографом і писав під псевдонімом Козак Луганський -- за місцем свого народження. Шевченко познайомився з ним в 30-х роках. В листах до друзів з заслання він прохав клопотатись за нього через впливових осіб, зокрема через Даля  («Даль  чоловік добрий, розумний і могущий”). Даль клопотався про Шевченка. Але про книжку Даля «Солдатские досуги» Шевченко писав: «Заглавие ложное. У русского солдата «досуга» не имеется». В листопаді 1857 року перебуваючи в Нижньому Новгороді, Шевченко відвідував Даля, котрий прийняв його радісно. Донька Даля співала для поета українські пісні.
Навпроти   нас,   на північному березі бухти - дві батареї, збудовані в кінці першої половини XIX століття - Констянтинівська і Михайлівська. На нашому березі були ще дві батареї - Олександрівська та Миколаївська (не збереглися). Всі вони були названі на честь синів Миколи І. З одним з них, Олександром, Шевченко зустрівся, коли той приходив до майстерні Карла Брюллова подивитись картини. Брюллову остогидли візити “височайших” осіб, і він доручив двом своїм учням, Мокрицькому і Шевченку, прийняти наступника престолу. До цієї зустрічі Олександр в супроводі Жуковського об'їжджав свою майбутню імперію і побував у Севастополі. Коли Микола 1 помер, було оголошено амністію політичним в'язням, але Олександр II власноручно викреслив Шевченка. У зв'язку з вступом Олександра II на престол Шевченко був представлений до унтер офіцерського звання, але і  на цей раз рішення було негативне Коли ж нарешті Шевченка було звільнено, Олександр II дав згоду на це лише з умовою, що за поетом буде встановлено суворий політичний нагляд. У вірші «Во Іудеї во дні они… » Шевченко висловив припущення про подібність доль царів Ірода і Олександра II, що діти не дадуть йому доцарювати. Пророцтво здійснилося - в 1881 році Олександр II був забитий народовольцями. Цим актом народної помсти керувала правнучка останнього українського гетьмана Кирила Розумовського Софія Перовська, котра бувала у своєї матері в будиночку, що зберігся на Північній стороні міста (зараз музей). У неї збирались революціонери, був зокрема, Михайло Фроленко, у якого під час арешту в 1886 році було знайдено «Кобзаря».
Розповідаючи про царську сім'ю, слід зазначити, що Микола 1 надіслав до обложеного Севастополя двох своїх синів " Миколу та Михайла, а потім написав князю Меньшикову: “Вручи им обоим Георгиевские Крести 4-й степени”, що той і зробив. На відміну від них немало сил для оборони Севастополя приклала дружина брата Миколи І Велика княгиня Олена Павлівна, котра бувала в нашому місті і любила його. Вона створила в Петербурзі Христовоздвиженську громаду сестер-жалібниць, на свої кошти організувала їх навчання і відрядила до Севастополя. Певну роль відіграла Велика княгиня і в житті Шевченка, брала участь в лотереї, завдяки якій поет отримав волю. Про її ставлення до українського генія свідчить і те, що вона купила автопортрет Шевченка з академічної виставки 1860 року в Петербурзі.
Батареї в Севастополі будував військовий інженер генерал-майор Карл Іванович Бюрно. Восени 1856 року він інспектував Новопетровську фортецю, де служив Шевченко. Вони познайомились, відразу потоваришували “с этим благороднейшим человеком”. Бюрно прихильно ставився до Шевченка та інших політичних засланців, намагався полегшити їх долю. Повернувшись з вислання, Шевченко зустрічався з Бюрно в Петербурзі і бував у нього на дачі в Павловську у 1858 році.
Правіше від Михайлівської батареї вдалині на тлі неба видно Микільський собор на Братському цвинтарі Північної сторони, збудований в 1870 році. Якщо ви побуваєте там, щоб помолитись за упокій душі всіх полеглих в Севастополі і страстотерпця Тарасія, то над входом до собору побачите велике мозаїчне зображення лику Христа, виконане за малюнком     завідуючого мозаїчним відділом Петербурзької Академії мистецтв Федора Антоновича Бруні - одного з тих ректорів і професорі Академії, котрі 2 вересня 1860 року присудили Шевченкові звання академіка, а 4 вересня урочисто проголосили на загальних зборах Академії під звуки сурм і литавр. В тому році Шевченко виконав портрет Бруні в техніці офорту.
На одному з пам ятників на тому цвинтарі є епітафія з словами Шевченка: “Подпоручик Петр Яковлевич Ревуцкий, скончался от ран 1855г., в поле, 23 лет; спи друже, тихого сну; Наша дума, наша пісня не вмре, не загине”. Тут же похований його брат Іван. Це дядьки у других композитора Левка Ревуцького. Коріння роду Ревуцьких сягає часів Запорізької Січі, гетьманів Сагайдачного та Хмельницького.
  Підійдемо до пам'ятника великому мандрівникові Миколі Миколайовичу Миклусі-Маклаю, ініціаторові створення в Севастополі Біологічної станції (нині —Інститут біології південних морів АН України). Миклухо-Маклай був в Криму в 1869 і 1886 роках. По батьківській лінії він походив від запорізьких козаків. З великих  українських письменників найближчим йому був Гоголь. Після Гоголя найближчим Миклусі-Маклаю був Шевченко. В своїх філософських записах він аналізував поему Шевченка “Кавказ”.
Як Миклусі-Маклаю, так і Шевченкові найближчим письменником, що відтворював історію України, був Гоголь. В 1835 р. він здійснив мандрівку Кримом. Тарас Григорович був знайомий з багатьма друзями Го голя, присвятив йому вірш, намалював ілюстрацію до повісті "Тарас Бульба". Б. Данилевський передає слова Гоголя про Шевченка: "Его личная судьба достойна всяческого участия и сожаления. Я знаю и люблю Шевченка как земляда и даровитого художника, мне удалось кое в чем помочь в устройстве его судьбы “.
Далі по Приморському бульвару - Будинок дитинства та юнацтва. До перевороту 1917 року це була водолікарня, на базі якої після був заснований Інститут фізичних методів лікування. В 1922 році тут перебував видатний поет, перекладач, художник, літературознавець і мистецтвознавець, філософ, кримський краєзнавець Максиміліан Олександрович Кирієнко-Волошин, нащадок запорізьких козаків, уродженець Києва. Вірші Шевченка Волошин знав з дитинства. В його бібліотеці в  Коктебелі було львівське видання «Поезії Тараса Шевченка» 1902 року. Багато про  Шевченка розповідала Волошину Катерина Юнге, його сусідка по Коктебелю, дочка віце-президента Петербурзької Академії мистецтв графа Ф. П. Толстого, котрий багато зробив для звільнення Шевченка і дім котрого поет «вважав своїм”(Юнге була свідком багатьох подій життя Шевченка і залишила детальні спогади).
На Приморському бульварі побувало немало друзів, знайомих і навіть родичів Шевченка. Родичкою Тараса Шевченка була перша дружина Леоніда Андреєва Шурочка Велігорська. Це онука дружини Варфоломія Григоровича Шевченка троюрідного брата Тараса Григоровича і свояка ( брат поета Йосип був чоловіком сестри Варфоломія Мотрі). Внучата небога Тараса Шевченка мала великий вплив на Леоніда Андреєва, її всі любили. На превеликий жаль, вона трагічно померла.
Зараз у Севастополі вже 30 років мешкає праправнучка Шевченка по лінії його старшої сестри Катерини Тамара Дмитрівна Красицька, дочка письменника-шевченкознавця Дмитра Филимоновича Красицького. Вихованка КиЇвськвго університету, географ за фахом, вона працювала начальником міського управління охорони довкілля. В 1991 році було створено родинну громаду «Шевченкові нащадки». Ініціатором створення громади стала родина Красицьких. В березні 1992 року громада перетворилась на Всеукраїнський благодійний культурно науковий фонд Тараса Шевченка. Його очолила двоюрідна сестра Тамари Дмитрівни. Отже, рід Тараса живе і буяє, і одна з гілок його квітне в Севастополі.
А тепер згадаймо деяких знайомих Шевченка, котрі бувалн в Севастополі. Серед них - князь П.А. Вяземський, відомий російський поет. Шевченко зустрічався з ним у Жуковського. Близькі були стосунки Шевченка з А. М. Майковим, автором кількох віршів про Севастопіль. В 1860 році вони разом виступали в Петербурзі на літературних вечорах. Одним з найближчих друзів Шевченка  був видатний український історик 1 письменник М.І. Костомаров, котрий за власним висловом «пошатался по улицам Севастополя”.
А ось і Севастопільський художній музей. Він посідає цікаву  збірку картин західноєвропейських, російських і українських художників. Серед тих, які побували в Севастополі і з ними був знайомий Шевченко, варто назвати І.К.Айвазовського, якого поет згадував в своїй повісті «Художник», а також братів Чернецових, знайомих йому з часу його навчання в Академії.
Переїдемо тепер на майдан Ушакова до готелю «Україна». Він стоїть на місці, де в середині минулого століття був будинок театру, а майдан називався Театральним. В цому театрі в 1846 році в кількох спектаклях грав великий актор і приятель Шевченка М.С. Щепкін. І хоча між ними була велика різниця в віці (26 років), поет і актор зробилися великими друзями. Шевченко присвятив йому кілька віршів. Коли Тарас Григорович прибув до Москви, він мешкав у Щепкіна.
Слід згадати і те, що Щепкін приїздив до Севастополя разом з Бєлінським, з котрим Шевченко зустрічався в Петербурзі в 1839 році. Та їх стосунки далі знайомства не зайшли. Шевченкові ілюстрації Бєлінський оцінив позитивно, але поезію негативно. Коли Шевченка було засуджено до заслання, Бєлінський писав про нього, як про «осла, дурака й пошлеца, а сверх того горькото пьяницу». Українську мову він називав «свинячою», хоча її не знав. «Что ж до малороссиян, - писав він,- то смешно й думать, чтоб из их поэзии могло что-либо развиться» .
З осіб, що були в Севастополі, негативно ставився до Шевченка також Фет. Він не схвалював дружби Тургенєва та інших російських письменників з Шевченком, творчості якого не знав і не хотів знати.
Складніші були стосунки Шевченка з І. С. Аксаковим, який був в Севастополі в серпні 1856 року як інспектор інтендантства Кримської армії. Шевченко познайомився з усією родиною Аксакових в 1858 році і був прийнятий дуже гарно. Він високо цінував деякі вірші Аксакова, а той друкував в своєму журналі твори Шевченка. Головне, що різнило Шевченка з Аксаковим та іншими російськими слов'янофілами - їх небажання визнати українців, а також білорусів окремими націями, визнати їх мову і літ- ературу, що цілком співпадало з тогочасною русифікаторською політикою уряду імперії.
В 1860 році до Севастополя прибув видатний російський драматург О. М. Островський, який був знайомий і зустрічався з Шевченком у Петербурзі. В 1850 році він опублікував комедію “Свої люди - поквитаємось», яка відразу була заборонена. А в кінці грудня 1952 року цю п'єсу     поставив в Новопетровській фортеці Шевченко, виступивши в ролі режисера, художника-декоратора і виконавця однієї з головних ролей. Це була перша постановка цієї п'єси.
Піднімаючись на Бульварну гірку, спинимось біля меморіальної дошки, на якій читаємо:”Батарея Нарбута”. Командир цієї батареї представник стародавнього щляхетського^литовсько-польсько-українського  роду  Нарбутів,  відомого  з п'ятнадцятого сторіччя. Про Шевченка писали Володимир та Георгій Нарбути. Перший був поетом-акмеїстом. Його вірші сповнені українізмів.
Тарас! Тарас! Ты сывоусый Загрезил над крутым Днепром...
Другий - видатний український художник. Його пейзажі перегукуються з віршами Шевченка. Г. Нарбут ілюстрував книгу П. Зайцева «Оксана, перше кохання Шевченка”. Здається, останньою його роботою був плакат «Літературно художня виставка пам'яті Тараса Шевченка». Син Георгія Данило, також маляр, до жовтня 1994 року очолював Всеукраїнське братство «Тарасові джерела». Йдучи далі Історичним бульваром, що був закладений після Кримської війни на місці четвертого бастіону, опиняємось біля пам'ятника Язонівському редуту. Його побудували моряки з корвету «Язон». Серед них був лікар Федір Іванович Чельцов, вихованець медичного факультету Київського унінерситету. Він допомагав пораненим. На четвертому бастіоні Чельцов був поранений під час перев'язки солдата, але не залишив поле бою.  Він також супроводжував транспорти з пораненими до Миколаєва. Коли Севастополь впав, Чельцов опинився в Астрахані, де продовжував службу в чоті, сформованій з тих, хто воював у Севастополі. Тут він і зустрівся з Шевченком, знайомим йому ще по Києву. В щоденнику Шевченка Чельцов записав притчу про біса, що потрапив в солдати і не зміг витримати служби. Шевченко подарував йому один з своїх автопортретів. В лютому 1860 року вони знову зустрілися в Петербурзі, і тоді Шевченко подарував Чельцову свій «Кобзар».
Після падіння Севастополя в Астрахані опинились лікарі-учасники оборони міста Гнат Муравський, Степан Незабитовський, Томаш Зброжек. Шевченко був дуже радий знайомству і зустрічі з ними, а також з лікарем Каролем Новицьким, вихованцем Віденської медико - хірургічної академії, який був свідком загибелі віце-адмірала  Корнілова. їх розповідями Шевченко заслуховувався. Незабитовський записав до щоденника Тараса Григоровича: «Я був щасливий зустріччю з улюбленим і шанованим мною пое- том». Як бачимо, захисники Севастополя знали, любили і поважали Шевченка. Зброжек зробив запис в щоденнику Шевченка польською мовою, яку поет добре знав.
Далі перед нами - будинок панорами оборони Севастополя. В його нішах на стінах розташовані по колу 12 погрудь учасників оборони. Звернемо увагу на деякі з них. Обидва матроси, що представлені тут, були українцями - П Кішка і Г. Шевченко. Портрет матроса Кішки змалював приятель Т. Г. Шевченка Василь Федорович Тімм, який навчався в Академії мистецтв одночасно з поетом. Разом вони ілюстрували одну з книжок, що вийшла друком в 1841 році. В січні 1839 року Шевченко був присутній в лютеранській церкві Петербурга на вінчанні Карла Брюллова з сестрою Тімма, про що поет написав в повісті «Художник». В 1851-1862 роках Тімм видавав журнал «Русский художественный листок», в якому друкував матеріали про Шевченка. Під час Кримської війни Тімм малював портрети героїв оборони міста. Коли Шевченко повернувся із заслання до Петербурга, знову зустрівся з Тіммом, і той намалював в кінці 1860 року портрет Шевченка, що був, очевидно, передостаннім прижиттєвим зображенням Кобзаря.
Погруддя Бутакова … Григорій Іванович Бутаков, командир фрегата «Володимир», капітан 2 рангу, з 1856 року - головний командир Чорноморського флоту і військовий губернатор Севастополя й Миколаєва, контр - адмірал. Його брат лейтенант Олексій Іванович Бутаков був начальником «Описової експедиції Аральського моря», в якій брав участь і Шевченко. За гарне ставлення до Шевченка О.І. Бутаков був покараний. Шевченко вважав його своїм «другом, товаришем і командиром». В дитячі роки Олексій Іванович Бутаков жив у Севастополі. Під час Кримської війни Севастопіль захищали троє Бутакових - Григорій, Дмитро і Володимир. Цей славний рід дав Росії 124 моряки. Більшовики розстріляли в Кронштадті сина Г.І. Бутакова контр-адмірала Олександра Григоровича Бутакова на очах його сина - гардемарина Морського корпусу. Погруддя Хрульова …Генерал лейтенант граф Степан Олександрович Хрульов -один з чільних учасників оборони Севастополя. Шевченко познайомився з ним 8 квітня 1858 року в Петербурзі на вечорі у свого товариша по засланню П. Круневича і записав про це в свій щоденник в той же день. Шевченко і Хрульов були серед осіб,  що підписали протест проти антисемітської вихватки журналу “Иллюстрация”. Зупинившись  перед пам'ятником воякам четвертого бастіону і прочитавши написи на ньому, ми довідуємось, що тут воювали полки, сформовані в Україні і Росії, а також матроси Чорноморського флоту, переважно українці. В “Прогулке с удовольствием и не без морали” Шевченко розповів про долю матроса, який став інвалідом в Севастополі.
Скромний пам'ятник Л.М. Толстому поставлено на відзнаку його участі в цих боях. Він командував двома гірськими гарматами на Язонівському редуті. Шевченко познайомився з Львом Толстим в Петербурзі. Незаперечною датою їх зустрічі є день 10 березня 1859 року, коли в ресторані відбувся обід на честь актора О.Мартинова. На ньому були присутні Лев Толстой і Шевченко, і в альбомі, подарованому Мартинову, є їх підписи. Незаперечно і те, що вони знали і любили творчість один одного. Толстому найбільше подобалась поема «Наймичка». «Не знаю нічого кращого про подвиг матері, як «Наймичка» Шевченка», - говорив він. «Наймичку» Лев Миколайович читав в оригіналі (вона була в його бібліотеці в Ясній Поляні), і навіть декламував її на пам'ять.  Поезія Шевченка вплинула на Толстого і сприяла розвиткові його народності й демократизму.
У Шевченка і Толстого були спільні знайомі. Один з них - натураліст і філософ Микола Якович Данилевський. З ним Тарас Григорович познайомився і подружився в 1853 році, коли той прибув до Новопетровська в складі експедиції. Данилевський останні 20 років свого життя прожив в Криму, часто відвідував Севастопіль. До нього приїжджав у 1885 році Л. Толстой.
В Новопетровську Шевченко також познайомився з учасником оборони Севастополя мічманом Кесарем Середовичем, а в Нижньому Новгороді, повертаючись із заслання, з князем Володимиром Федоровичем Голіциним, пораненим у Севастополі. Тарас Григорович дуже симпатизував останньому, відвідував його, коли той себе погано почував, слухав його вірші, розповіді про Севастопіль.
З ще одним свідком оборони Севастополя - Л.М. Жемчужниковим, малярем і збирачем українського фольклору, Шевченко познайомився в Петербурзі. Лев Миколайович піклувався про Шевченка, ще коли той перебував на засланні в Севастополі. Жемчужников робив замальовки.  Він відступав з останніми захисниками міста на Північну сторону. Шевченко написав його портрет. Жемчужникову довелось малювати поета в труні. Він написав спогади про Шевченка, підготував до друку його щоденник. Коли ще Шевченко був на засланні, йому намагався допомогти двоюрідний брат Жемчужникова поет граф Олексій Костянтинович Толстой. Він вступив добровольцем до стрілецького полку, сформованого його дядьком Л.0. Перовським, але до падіння Севастополя полк прибути не встиг. Невдовзі О.К. Толстой поховав свого дядька в Георгіївському монастирі, що на околиці міста. Повернувшись до Петербурга, Шевченко проводив багато часу в товаристві О.К. Толстого і братів Жемчужникових.
В Петербурзі відбулося ще одне цікаве знайомство Шевченка - з братами Курочкіними. Один з них, Микола Степанович, служив лікарем у Севастополі до кінця боїв. Він, як поет, журналіст і громадський діяч, був ідейно близький Шевченкові. М. Курочкін перекладав вірші Кобзаря російською мовою, виголосив промову над його прахом. З російським драматургом, поетом і прозаїком, петрашевцем Олександром Івановичем Пальмом Шевченко зустрічався на засіданнях мистецької інтелігенції у Євгена Гребінки. Після розгрому петрашевців Пальм був засланий до Одеси, а з початком Кримської війни був переведений у Севастопіль і знаходився на Малаховому пагорбі. Оголошений державним злочинцем, О. Пальм не міг друкуватися під своїм прізвищем і користувався псевдонімом «Альмінський» (за назвою річки в Криму). Серед друзів Шевченка був видатний " вчений - етнограф, історик і фольклорист, поет і композитор Микола Андрійович Маркевич. Тарас Григорович гостював у його маєтку на Полтавщині, знав його двох синів. Молодший, вихованець Київського кадетського корпусу, брав участь в обороні Севастополя, був нагороджений Георгіївським хрестом. Отже, Шевченко був зиайомий з багатьма учасниками, оборони Севастополя, отримав від них дуже багато відомостей про перебіг подій цієї народної драми і навіть задумав написати поему, місцем дії якої мав стати «жахливий четвертий бастіон в Севастополі». На жаль, цьому задуму Великою Кобзаря не судилося збутися, як не судилося йому побувати у нашому місті. Але пам'ять про нього живе серед нас, як і по всій українській землі.