Життєвий і творчий шлях Степана Пушика
Край, де починають відроги мальовничих Карпат і піниться звивистий Прут, славиться відомими письменниками і поетами чия творчість відома не тільки в рідкому краї, а й далеко за його межами.
Відомий поет прозаїк, фольклорист, публіцист, літературознавець, кандидат філологічних наук, доцент Прикарпатського університету імен. Василя Стефаника – Степан Григорович Пушик народився 26 січня 1944 року в селі Вікторові, Галицького району, Івано-Франківської області в селянській родині. Середню освіту здобув у Вікторовскій, Комарівській та Косівській середній школах, спеціальну – В. Тлумацькому сільськогосподарському технікумі та Літературному інституті в Москві. Навчається в докторантура.
Степан Пушик – член спілки письменників України, українського Пен-клубу, Ради Спілки письменників, Президії Фонду культури, Головної Ради Всеукраїнського Товариства пам’яток історії та культури. Був головою оргкомітету по створенню обласного Товариства Української мови імені Т.Г. Шевченка, яке очолював член редколегії часописів “Дзвін”, “Безезіль”, лауреат Державної премії імені Т.Г. Шевченка в галузі літератури, також премій імені М. Сірчана, О.Копиленка, ряду літературно-мистецьких конкурсів.
Десятки ліричних творів Степана Пушика стали піснями. Їх поклали на музику композитори А. Кос-Анатольський, В.Івасюк, О.Білаш, А.Шашкевич, Б.Шип тур, Б.Юрків, Б.Буєвський та інші.
Окремим виданням вийшла збірка пісень, яку Степан Пушик назвав “Співають гори”. Так визначилося тематичне ядро його пісенної поезії – карпатська, смерекова, полонинська височизна з характерним сучасним голосом.
Але завдяки поетові той голос такий правдивий і принадний, що його нарівні з народними гуцульськими співанками перехоплює вся українська земля. А тому, якщо визначити не тему, а розмах життя Пушикових пісень, треба говорити – співають гори, а з ними дністрянські та дніпрянські доли, пшеничні степи, та індустріальні світла України.
В Степана Пушика майже немає таких пісень, котрі не могли б існувати без музики як твори самостійної літературної вартості. В цьому – секрет їхнього впливу, їхньої змістовної музичності, яка завжди була й буде душею звукового ладу, основою драматургії спіральних мотивів. Але поет знає з якими вимогами підходить до слова пісенна музика; він ревно дбає про ясність і повнозвуччя кожного рядка, про лаконізм і неповторність вислову наближаючись у цьому до фольклорних зразків. Степан Пушик як мало хто вміє скористатись народним образом, поєднати в тканині своєї пісні індивідуальну й народну поетику.
Безперечно, висока сучасна культура покладених на музику віршів Степана Пушика пов’язана з надзвичайно широтою його письменницьких зацікавлень і можливостей. Він створив (принаймні в українській літературі) новий жанр документально-художнього роману, написав ряд історико-літературних есе, які поглибили наші знання в галузі слов’янської міфології, давньоруської демонології, гуцульського фольклору, він – автор поетичних збірників, де образ Карпат і всієї оновленої галицької землі виступає з глибинами минувшини та з енергією соціалістичних перетворень.
Любов до Батьківщини, до матері, любов до кожної – три головні почування, які переплелися в піснях Степана Пушика.
Здавалось би, нічого нового. Та слухаючи й співаючи ці пісні, ми оновлюємо свої найсвятіші почуття. Власне, ті почуття збагачуються ще одним емоційним і конкретним карпатським узорам.
Можна й варто дивуватися, як Пушиків узір заповнили гармонійними й свіжими барвами різні композитори, що відгадали й розкрили тайну не тільки слова, алей душі поета.
Вірші із збірки “Співають гори” читаються легко, швидко запам’ятовуються і їх хочеться не читати, а співати. Мелодії відчувається в кожному слові, в кожному ряду. В ці вірші поет вклав всю свою душу і любов до Батьківщини, до матері, до коханої.