"Іван Франко і Коломия"




1862-1875 рр. - Навчався у школах, гімназії, а з 1875 р. - у Львівському університеті.
1875 р. - Надрукувана перша повість "Петрії і Довбущуки".
1876 р. - Вийшла перша збірка поезії "Письма І.Франка. Баляди і раскази".
1878 р. - 14 січня І.Франка засудили на 6 тижнів арешту за поширення забороненої літератури. Після 8-місячного ув'язнення разом із М.Павликом засновує журнал "Громадський друг", який після конфіскації став виходити під назвами "Дзвін", "Молот".
1880- вдруге заарештований. Написав програмні вірші "Вічний революціонер", "Не пора".
1881-1882 - Разом з І.Беляєм?? видає журнал "Світ", на сторінках якого друкує свої повісті "Борислав сміється", "Захар Беркут" та низку статей.
1883 - У січні І.Франко переїжджає з Нагуєвич до Львова і працює в журналі "Зоря" і газеті "Діло" (до 1885 р.).
1885 р. - з М.Павликом вийшла збірка "Галицькі образки".
1886 р. - Одружився в Києві з Ольгою Хорунжинською.
1887 р. - Вийшла з друку накладом поета збірка поезій "З вершин і низин".
Став співробітником польської газети "Kurier Lwowski". Починається період десятилітньої (1887 - 97) праці в польській і німецькій пресі, який Франко назвав "в наймах у сусідів".
1888 р. - Літом І.Франка втретє заарештовують разом із групою київських студентів, що приїхали на екскурсію до Галичини, звинувачений у пропаганді ідеї визволення Галичини з-під влади Австрії та приєднання її до Росії. В тюрмі написав оповідання "До світла" і цикл "Тюремні сонати".
1890 р. - Разом з М.Павликом стає співзасновником Русько-Української Радикальної партії та видає двотижневик "Народ". Вийшла збірка оповідань "В поті чола".
1891-1893 рр. - Продовжує студії у Чернівецькому, а потім Віденському університетах. Виступає на вічах у різних містах.
1893 - 28 червня Франкові у Відні було присуджено вчений ступінь доктора філософських наук за дисертацію "Варлаам і Йосаф" - старохристиянський духовний роман і його літературна історія".
1894-97 рр. - Разом з дружиною Ольгою видав журнал "Житє і слово", в якому серед інших з'явилася його стаття "Соціалізм і соціал-демократизм" (1897) з гострою критикою української соціал-демократії й соціалізму Маркса і Енгельса. Критику марсизму, як "релігії, основаної на догмах ненависті і класової боротьби" Франко продовжив у передмові до збірки "Мій ізмарагд" (1898).
1895 - 22 березня Франко успішно прочитав у Львівському університеті пробну лекцію на тему "Наймичка" Т.Г.Шевченка на звання доцента укр.літератури, але через опір намісника Бадені та галицьких реакційних кіл цієї посади не отримав. Не був обраний і до парламенту.
1896 р. - Вийшла збірка "Зів'яле листя", що є вершиною інтимної лірики поета.
1898 р. - Однодумці Франка М.Павлик, В.Гнатюк, Н.Кобринська та ін. урочисто відзначили 25-ліття його літературної і суспільно-політичної діяльності. Вийшов "Спис творів І.Франка за перше 25-ліття його літературної діяльності 1874-98", складений М.Павликом.
28 травня Іван Франко помер у Львові і 31 травня похований на Личаківському кладовищі. Пам'ятник на його могилі було відкрито тільки у 1933 р.

До Коломиї І.Франко приїхав 1 березня 1880 р., де його зустріли О.Рошкевич та її чоловік В.Озаркевич. А 4 березня вранці письменник у супроводі Кирила Геника вирушив до Березево. Але в Яблунові жандармський пост затримав І.Франка і відправив до Коломиї, де його посадили в поліцейську камеру міської ратуші.
5 березня Франка зі Староства перевезли до тюрми окружного суду і помістили у камері №6, де він перебував до 26 червня. Тут письменник написав "Гімн", покладений на музику М.Лисенком, який став улюбленою піснею народу; "На суді"(30.04); "Вій, вітре, горою над сею тюрмою" (13,03) та ін.
Франка обвинувачували в захопленні соціалістичними ідеями, у причетності до замаху на війта села Москалівки, але за браком доказів він був визнаний невинним, про що сповістив президент Коломийського суду йому в камері. Однак 6 червня повітовий суд засудив письменника на 3 дні арешту за порушення паспортного режиму, і він сидів до 10 червня у повітовій тюрмі, а з 10 на 11 червня відбував арешт у міській ратуші. 11 червня під жандармським конвоєм, його відправили до місця народження. На волі письменник опинився лише 13 червня 1880 р. Не знайшовши взаєморозуміння з вітчимом Гринем Гавриликом, хворий І.Франко 15 червня покинув Нагуєвичі і повернувя до Коломиї, де прожив там "страшний тиждень в готелі", чекаючи на паспорт у Дрогобича і дозвіл піти в Нижній Березів. Тут 23 червня письменник написав 2 вірші: "Ой що в полі за димове", і "Моя любов".
Тут, у Коломиї, з'явилася на світ і новела "На дні", написана протягом трьох днів (17-20 червня). Письменник відтворив на папері картини, які бачив останніми днями. У листі до М.Драгоманова 26 квітня 1890 р. І.Франко писав:"Виславши за останні гроші написану повість "На дні", я жив опісля три дні трьома центами, найденими над Прутом на піску, а коли й тих не стало, я заперся в своїй кімнатці в готелю, і лежав в горячці й голоді, ждучи смерти, безсильний і знеохочений до життя. Один з моїх союзників (співв'язнів - П.А.), посланий К.Геником, спас мене від голодної смерти, та ще готельний слуга приносив мені іноді декілька ложок супу". 7 жовтня 1883 р. письменник приїздив до Коломиї на декілька годин до М.Павлика. 7 серпня 1884 р. Франко побував у Коломиї разом з гостями із Києва - письменником О.Кониським та студентом Київського університету Ф.Миколайчиком. Тоді Франко виступав у Коломиї перед студентами із закликом приступити за видання літературно-наукового журналу, а 2 лютого 1891 р. був присутній на першому народно-радикальному вічі.
29 жовтня 1893 р. Франко був у Коломиї на нараді представників радикальної партії з навколишніх повітів.
19 травня 1896 р. залі міської ратуші на вічі письменник закликав селян голосувати лише за тих кандидатів, які зобов'язуються захищати інетереси народу. І.Франко відвідав у Коломиї свою хвору дружину, яка лікувалася у домі знайомого лікаря В.Кобринського.
У Коломиї в 1922-1930 рр. жив син письменника - Петро Франко - інженер-хімік, педагог, письменник, співзасновник "Пласту".
У Коломиї впреше були надруковані твори І.Франка "Іван Вишинський" (1892), повість "Для домашнього вогнища" із присвятою Панасові Мирному (1893), брошура "Що таке поступ?" (1903) з критикою марксизму. "Поезії", "В поті чола" (1910), "Захар Беркут" (1919), "Перехресні стежки" (1929), "Мойсей" (1930).