Типи комунікаторів
ВСТУП
Одним із важливих компонентів системи масової комунікації є комунікатор. На розглянутих раніше моделях комунікації комунікатори представлені переважно як статичні параметри системи спілкування, як конституюючі елементи структури комунікації. Деякі учені намагалися показати комунікаторів у вигляді динамічних підсистем, функції яких зумовлені соціально-психологічними, політичними, культурологічними факторами (див. моделі Малецького, Шрамма та ін.).
Необхідність аналізу комунікаторів як учасників процесу спілкування є беззаперечним. Власне, характер, зміст, спрямування комунікації залежать від постатей комунікаторів.
Перш ніж говорити про типи комунікаторів необхідно розглянути загальнонаукові й методологічні засади аналізу осіб, від яких залежить процес комунікації. Цей аналіз є надзвичайно важливим з огляду на те, що ми постійно перебуваємо в ситуації обговорення питань: хто такий журналіст, хто такий редактор, ким є для нас читач, глядач, слухач. Ми плануємо й здійснюємо свою професійну діяльність, беручи до уваги побажання й потреби цих осіб.

Такою загальнонауковою й методологічною основою розмови про природу комунікатора є теорія діяльності або її варіант теорія мовної діяльності.
Основним концептом теорії мовної діяльності є уявлення про людину як про активного мовця або сприймача повідомлення, які перебувають у стадії породження або сприймання та розуміння висловлювання. Таким чином, можна сказати, що процес комунікації відбувається у формі породження висловлювання, повідомлення, твору, тексту і в формі сприймання та розуміння висловлювання, повідомлення, твору, тексту.
Отже, з погляду форми комунікації, комунікатори поділяються на комуніката й комуніканта (див. лекцію 1).
Ким же є комунікатор на етапі породження або сприймання висловлювання? Яка його природа?
Відповівши на ці запитання, ми зможемо поділити комунікаторів на професійних і непрофесійних.
Професійним комунікатором є той комунікатор, який усвідомлює власні процеси передачі або споживання інформації, керує ними, удосконалює свої уміння й навички, професіонально (тобто майстерно) організовує процес передачі або переробки інформації.
В основі будь-якої професійної діяльності лежить активність людини у вигляді системи умінь та навичок. В цілому, ця система властива людям у звичайних, не виробничих ситуаціях, у яких проявляються прості форми відносин між людьми. Усвідомивши цю активність, на науковій основі оцінивши доцільність і необхідність своїх навичок як автоматично і точно виконуваних дій, спрямованих на досягнення певного результату, удосконаливши систему навичок, людина таким чином перетворила цю активність у програму, а результат — у мету специфічної для неї — виробничої діяльності. Те, що в звичайних ситуаціях людина робить автоматично, майже несвідомо, у виробничій ситуації вона добре усвідомлює. Вона контролює свої дії, керує ними, удосконалює їх структуру. З цього випливає, що психологічною основою формування людини як спеціаліста є обов’язкове усвідомлення своєї активності в звичайних ситуаціях, контроль за нею, можливість удосконалення її структури на науковій основі й перетворення її в предмет особливого виду діяльності, що називається виробничою або професійною. На цій психологічній основі виникає виробничник, ділова людина, професіонал.
Таким чином, оволодіння спеціальністю можливе завдяки вивченню свого “виробництва”, тобто завдяки оволодінню тим процесом, який є суттю “виробництва”. Відповідно, спеціаліст повинен мати систему таких професійних умінь, які формуються на основі знання про своє “виробництво” і являють собою складну систему інтелектуальних та фізичних дій, спрямованих на оволодіння виробничим процесом з метою отримання необхідного результату. До речі, професійні уміння й покладені в їх основу професійні навички називаються професіограмою.
Отже, питання про професійного комунікатора пов’язане з аналізом тієї психологічної основи, на якій і формується його професіоналізм.
До професійних комунікаторів належать професійні мовці та професійні співбесідники (аналітики мовлення).
Професійні мовці формуються на основі усвідомлення процесів породження висловлювання, механізмів виникнення повідомлення, усвідомлення тих факторів (чинників), які впливають на мовця під час виникнення повідомлення.
У теорії мовної діяльності виділяють такі фактори, які впливають на механізм породження висловлювання: мотив, мета, смисл, ситуація.
Мотив. Мотив — це опредмечена потреба людини. Якщо у людини є потреба зробити добро, то ця потреба має бути виражена у конкретних формах бажання і конкретних предметах людської діяльності, які можуть нести добро. Мотив, таким чином, виступає стимулом, поштовхом діяльності людини. Він визначає зону адекватних для задоволення потреби цілей, а також зону адекватних йому дій. Так, зробити добро, наприклад, у формі матеріальної допомоги передбачає ряд фізичних та інтелектуальних дій, що здійснюються, зокрема, у мовній формі, тобто мовлення. Мовлення при цьому є підсистемою дій, які включаються в загальну систему дій, викликаних мотивом. Мовлення, на думку О. О. Леонтьєва, основоположника радянської психолінгвістики, не є самоціллю. Воно по суті не є діяльністю, а є системою дій, які підпорядковані, як і інші, немовні дії, потребам людини та мотивові. Мовлення — це засіб, знаряддя досягнення певних цілей.
Те, які саме дії будуть виконані під упливом мотиву, залежить від інших факторів, зокрема ситуації.
Ситуація. Варто говорити про соціальну ситуацію та її варіанти, наприклад комунікативну ситуацію.
Соціальна ситуація має свої параметри: соціальний час, соціальний простір, соціальні ролі.
Залежність будь-якої дії, і зокрема мовної, від соціального часу очевидна. У народній свідомості відбита ця залежність через можливість/неможливість вибору тієї чи іншої теми, наприклад, від періоду дня чи ночі або іншого часового періоду. Так, перед сном не можна згадувати чорта; коли квочка висиджує курчат, не можна у дворі говорити про смерть і т. п. Якщо ж необхідність сказати є, то вдаються до евфемізмів.
Соціальний простір також впливає на виконання, зокрема, мовних дій. У нас — за кордоном, тут — там, у місті — у селі і т. д. — ось та просторова парадигма, від якої залежить тема, розробки теми і т. п.
Соціальні ролі — це люди, які мають певний соціальний статус, певний вік, певний рівень розвитку, певну психологію, певний спихофізіологічний стан у момент породження висловлювання або його сприймання. Мовець враховує всі ці параметри соціальних ролей, перебуваючи в той же час сам соціальною роллю. І від його параметрів залежить його ж мовлення.
Під упливом мотиву й соціальної ситуації формуються цілі дій, або завдання (мета дана у конкретних умовах називається завданням).
У комунікативній ситуації формуються комунікативні цілі (комунікативні завдання), які мають бути досягнутими мовцем для задоволення потреби.
Ціль — це прогнозований, уявний результат дії, який має бути досягнуто і який зберігається в пам’яті до тих пір, поки реальний результат дії не збіжиться з уявним, тобто поки мети не буде досягнуто. Кожна мета має свій предметний зміст. Предметним змістом комунікативної мети завжди є певна фізична, емоційно-вольова або розумова реакція співбесідника.
У системі означених факторів відбувається процес породження висловлювання. Таким чином, своїми мовними діями мовець ніби відповідає на запитання: що, де, коли, з ким, для чого, під упливом чого. Аналізуючи мовлення людини, важливо збагнути смисл сказаного чи написаного, тобто з’ясувати причину, стимул, мотив мовлення. Смисл мовлення (комунікативний смисл) — це відношення комунікативної мети до мотиву діяльності.
Серед професійних комунікаторів є й професійні співбесідники. Професійними співбесідниками можуть бути читачі, глядачі, слухачі, які виступають у ролі аналітиків та інтерпретаторів мовлення.
Для розуміння того, на якій основі формується читацький професіоналізм, необхідно розібратися в механізмах сприймання й розуміння висловлювання.
Першим i найбiльш аксiоматичним положенням теорiї сприймання й розумiння висловлювань є закон Гумбольдта-Потебнi про об'єктивнiсть суб'єктивiзму читацького розумiння твору. "Здається, нiби думка в мовi переходить повнiстю або частково до того, хто слухає, хоч вiд цього не зменшується розумової власностi мовця, як полум'я свiчки не зменшується вiд того, що вона очевидно дiлиться ним iз сотнею iнших,— писав О.О.Потебня, цитуючи В.Гумбольдта.— Але як в дiйсностi полум'я свiчки не подрiбнюється, тому що в кожнiй iз палаючих свiчок загораються свої гази, так i мова тiльки збуджує розумову дiяльнiсть того, хто розумiє, який, розумiючи, думає своєю власною думкою. "Люди,— говорить Гумбольдт,— розумiють один одного не таким чином, що справдi передають один одному знаки предметiв... i не через те, що взаємно змушують себе створювати одне й те ж поняття, а через те, що зачiпають один в одному ту ж ланку ланцюга чуттєвих уявлень i понять, торкаються до тiєї ж клавiшi свого духовного iнструмента, через що в кожному виникають вiдповiднi, але не тi ж поняття". I далi: "Розумiння iншого вiдбудеться вiд розумiння самого себе".
У цьому визначеннi процесу розумiння криється об'єктивний факт суб'єктивiзму людського розумiння, оскiльки кожен думає своєю власною думкою. Таким чином, процес розумiння не є пасивним вiдтворенням почутого, "це акт конструювання бiльшою мiрою, нiж рецепцiї". Було б неправильним думати про того, кому повiдомлення адресованi, як про пасивно сприймаючий суб'єкт. Мовний вплив стає можливим лише при певнiй творчiй дiяльностi адресата.
Суб'єктивiзм розумiння має пiд собою й психофiзiологiчну основу, оскiльки сприймання як психофiзiологiчний процес залежить насамперед вiд особливостей сенсорної системи, тобто системи, яка сприймає.
Таким чином, усвiдомлення основних правил, принципiв читацького сприймання й розумiння дозволяє керувати процесом читацького розумiння. Цi завдання випливають iз основних положень про роль журналiстських матерiалiв у суспiльствi. "У нашому випадку (пiд час читання, слухання),— пише М.Д.Феллер,— кiнцевий результат процесу, або його продукт,— це змiни в свiдомостi читача; доцiльна дiяльнiсть адресата — сприймання повiдомлення, що вимагає доцiльної волi, яка виражається в увазi, котра тим бiльше необхiдна, коли повiдомлення меншою мiрою захоплює своїм змiстом i способом сприймання..."
Є.I.Пронiн, професор факультету журналістики Московського університету, пiдходить до важливостi процесу розумiння з iншого боку. "Є необхiднiсть пiдкреслити, що iдея журналiстського твору — iдея робоча. Вона безпосередньо зiставляється з майбутньою практичною дiяльнiстю читача, прагне бути (точнiше, стати) програмою цiєї дiяльностi. В тому й полягає ефективнiсть журналiстського впливу на аудиторiю, що робочi iдеї журналiстських текстiв стають переконливими планами поведiнки i дiловими програмами людей, колективiв, органiзацiй i iнститутiв".
Безкiнечна рiзноманiтнiсть масових реакцiй на журналiстську публiкацiю з допустимим спрощенням може бути зведена до трьох типiв.
По-перше, реакцiї виконання — тобто дiї iнститутiв, закладiв, установ, груп i окремих осiб, якi безпосередньо беруть участь у подiях.
По-друге, реакцiї втягнення — тобто дiї необмеженої кiлькостi людей, якi не є безпосереднiми учасниками подiй, але судять про них iз точки зору своїх iнтересiв i свого розумiння iнтересiв, культурних традицiй i моральних основ суспiльства. Кожна окремо взята реакцiя другого типу не має суттєвого значення. Але вона здатна викликати резонанс у суспiльнiй думцi. Тому в потенцiї iнтегрована енергiя реакцiй втягування величезна.
По-третє, реакцiї соцiальної гарантiї — тобто дiї керiвних iнстанцiй, iнститутiв, органiзованих соцiальних груп або уповноважених осiб. Реакцiї третього типу не обов'язково стають дiями. Часто буває достатньо i їх потенцiйної сили.
Виходячи з цих журналiстських функцiй, якi мають виконувати твори, автор й має пiдпорядковувати всю типологiчну структуру твору цим функцiям, стежачи за адекватною реакцiєю адресата на цi функцiї.
Сприймання твору є керований автором процес продукування твору адресатом. Цей процес включає сенсорнi процеси (вiдчуття), перцепцiю (пiзнавання), рецепцiю (розумiння). Сенсорнi процеси — це фiзiологiчнi процеси отримання iнформацiї з навколишнього середовища, якi залежать вiд стану органiзму й сенсорної системи. У контекстi масової комунiкацiї цi процеси мають важливе значення, оскiльки вони залежать як вiд органiзацiї комунiкативного процесу, так i вiд стану аудиторiї, що сприймає повiдомлення. Перцепцiя у сферi комунiкацiї — процес, що тiсно пов'язаний iз розумiнням i бiльшою мiрою залежить вiд пам'ятi, перцептивного досвiду аудиторiї, її уваги. Це умiння реципiєнта зосередитися, взяти ту iнформацiю, яка йому потрiбна (селекцiя iнформацiї). Розумiння — певним чином органiзований процес включення сприйнятого факту чи фактiв у поняттєву систему адресата. Необхiдно зауважити, що сприймання серед дорослих становить близько 61% комунiкативної активностi. Разом iз тим цей процес відбувається дуже складно й неоднозначно. "По сутi будь-яка взаємодiя — це здатнiсть розумiти, що iншi кажуть... багато людей є поганими слухачами через погану силу концентрування уваги, егоцентризм або погану слухову пам'ять". Крiм цих психофiзiологiчних причин поганого розумiння можна видiлити принаймнi двi групи причин, пов'язанi з процесом сприймання i безпосередньо з процесом розумiння.
Серед причин, що порушують процес вiдчуття, а вiдтого i розумiння твору, можна назвати невдалу органiзацiю процесу сприймання: розiрванiсть у часi й просторi процесу сприймання; швидкий темп читання; далеке розташування теле- або радiоприймача; негативну соцiальну оцiнку диктора або ведучого, через їхнiй слабкий голос, нерозбiрливiсть вимови тощо; побiчнi перешкоди — гамiр, крик; поганий психофiзiологiчний стан адресата — втома, роздратованiсть тощо; перешкоди, пов'язанi з невдалим оформленням тексту: надмiрна кiлькiсть iлюстрацiй, погано побудований i розташований текст, правописнi помилки тощо.
Природною основою сприймання реципiєнта є синтетичнiсть цього процесу. Це означає, що робота, спрямована на "отримання" твору, є єдиною, внутрiшньо неподiльною. А це в свою чергу ускладнює процес розумiння i є причиною неадекватного розумiння твору. Синтетизм сприймання проявляється в тому, що реципiєнт вiдносно одночасно змушений сприймати твiр на рiзних рiвнях його побудови. Так, читання тексту за кілька спроб — спочатку, наприклад, сприйняти й зрозумiти образну систему, а потiм, з найменшим промiжком у часi, сприйняти й зрозумiти ідею твору, авторський задум, багаторазове читання на рівні одиниць тексту або елементів видання — є аналiтичним, фаховим читанням; воно спрямоване на якнайбiльш точне розумiння твору. Синтетичнiсть сприймання також означає й те, що процес сприймання природно включається в структуру єдиної предметної дiяльностi реципiєнта, а процес розумiння пiдпорядкований спiльним факторам дiяльностi.
До причин, що безпосередньо порушують процес пiзнавання й розумiння, належать також (1) специфiчна робота механiзму рецепцiї (розумiння) сприймача; (2) рiзний емоцiйний досвiд автора й реципiєнта; (3) рiзна дiяльнiсна основа продукування й розумiння твору.
(1) "Вважають,— пише Р.Г.Iванченко,— що читання — робота навiть для пересiчного читача, що має свої труднощi, зокрема труднiсть розумiння".
"Автор,— продовжує Р.Г.Iванченко,— орiєнтується на певного читача, на його смаки й уподобання, його iнтелектуальний рiвень. В мiру свого таланту та вмiння вiн органiзовує розмову з певною, iнодi наперед визначеною, категорiєю читачiв. Вiн спiлкується з цiлим прошарком людей, дiлиться з ними своїми думками i почуттями". Ця установка автора на сприймача певного iнтелектуального рiвня й певного соцiального прошарку є важливою установкою, оскiльки вона пов'язана безпосередньо з роботою рецептивного механiзму (пам'яттю, увагою, асоцiацiями, волею, рiвнем розвитку свiдомостi й мови, мислення тощо).
Процес розумiння порушує й неоднаковий асоцiативний механiзм реципiєнтiв, через що виникає неявна предикацiя, тобто побiчнi теми.
Причиною неадекватного розумiння й неадекватних читацьких реакцiй може бути неврахування соцiального емоцiйного досвiду аудиторiї. "Журналiстськi прийоми передачi почуттiв, думок, настроїв i переконань ефективнi, доки вони iзоморфнi (подiбнi, спiввiдноснi) способам мислення читача, розгортаються в формах, адекватних його власним уявленням, i не суперечать його досвiду". Якщо без достатньої авторської мудростi й аргументованостi про одiозну особу говорити гарнi слова, то автор лише вступить в соцiальний конфлiкт iз читачем i не матиме впливу на аудиторiю. Переконування "в лоб" — це не кращий журналiстський прийом. Ламати соцiальний емоцiйний стереотип треба поступово, розумно, обережно.
(3) Найбiльш прихованою для аналiзу причиною порушення розумiння твору є невiдповiднiсть мотивацiйно-цiльової сфери автора мотивацiйно-цiльовiй сферi читача. Для автора твiр завжди є засобом упливу на аудиторiю, для читача, глядача, слухача — матерiалом, на основi якого може бути прийняте рiшення. Для автора твiр є результатом мовної дiяльностi, продуктом його розумової працi; для читача — вiн стає лише сировинним промiжним матерiалом, що буде використаний пiд час продукування якогось предмета чи досягнення певної комунiкативної мети. I як засiб упливу, i як матерiал для прийняття певного рiшення журналiстський твiр завжди включений в систему мотивацiй, цiлей, смислiв i ними зумовлений. Тобто твiр завжди має дiяльнiсну змiстову структуру. Iдеальним варiантом є та ситуацiя, коли мотивацiйно-цiльова сфера читача збiгається з мотивацiйно-цiльовою сферою автора. Такий збiг буде запорукою адекватного розумiння твору читачем. Але часто читач шукає в творi те, що потрiбне йому, а не те, на що хотiв звернути увагу автор. Читач шукає у творi вiдповiдi на свої запитання, яких i не мiг передбачити автор. Все це створює основу для видiлення у творi певного змiсту як основного, який не був важливим для автора i не формував його головну тему. Безперечно, автор не може передбачити, в яку систему мотивiв, цiлей, смислiв буде включений читачем журналiстський твiр. Але автор повинен все-таки прогнозувати можливi реакцiї аудиторiї на твiр, подумки включаючи його в рiзнi мотивацiйно-цiльовi системи, з метою уникнути небажаних iнтерпретацiй змiсту читачем.
Ось така картина процесу сприймання й розуміння висловлювання. Усвідомлення цих процесів, спроба реципієнта розкласти цілісний процес перцепції твору на складники, організувати процес сприймання й розуміння твору поетапно, робить процес перцепціі аналітичним процесом, а читача перетворює в аналітичного читача. Синтетизм читацького сприймання замінений послідовним, поступовим аналізом твору під час його читання або слухання. На відміну від звичайного читача аналітик має володіти методикою аналітичного сприймання твору. До таких аналітиків-читачів відносяться, наприклад, редактори.
Повертаючись до питання професіоналізму комунікаторів, слід відзначити, що до професійних комунікатів (мовців) відносяться журналісти.
Журналіст — професіональний комунікатор (мовець), який працює з інформацією й готує її для періодичних та продовжуваних видань, що готуються відповідними виробниками засобів масової комунікації (пресою, телебаченням, радіомовленням, електронними засобами); виробник масової інформації; фахівець з питань функціонування названих ЗМК.

Висновок
Журналіст як професіональний мовець діє в реальних соціально-економічних умовах і впливає на масову свідомість словом та візуальними засобами. Тут важливими є й питання особистості журналіста, і його здатності та уміння самоусвідомити себе мовцем, що творить текст, співбесідником, який свідомо впливає на аудиторію, спираючись на інтереси і потреби аудиторії. Не економіка, не політика є для журналіста метою. Його мета вища, він через розмови про політику й економіку впливає на поведінку людини, її емоційно-вольову сферу, її мислення і свідомість. Журналіст відрізняється, скажімо, від економіста тим, що для економіста економіка є метою, а для журналіста розмови на економічні теми є лише засобом, знаряддям досягнення своїх цілей, які лежать у сфері насамперед соціальної поведінки людей. Журналіст тому і є фахівцем у сфері масової комунікації, що він оперує масовою свідомістю ? впливає на маси, виховує їх, керує соціальними мікрогрупами, пристосовуючись до них і використовуючи при цьому різні засоби, зокрема говорячи їхньою мовою, на їхні теми.