Вступ.
Коли в минулому видавництва випускали в світ книжки, які вони самі вважали вартими прочитання або конче потрібними читачеві, і пропонували книгарям їхній асортимент, виходячи дуже великою мірою з власних уявлень, то тепер вони чимраз більше вважають себе активними учасниками ринку. Видавництва вивчають бажання, потреби та інтереси своєї клієнтури і намагаються спрямуванням і добором книжкової продукції, пропонованої! ринкові, задовольняти попит покупців.
Певна річ, це не е щось зовсім нове. Завжди існували окремі видавництва та книгарні, які добирали свою продукцію та складали свій асортимент, орієнтуючись на потреби клієнтури, працювали для конкретних читацьких контингентів і задовольняли конкретний попит.
Нове тут те, що чимраз більше видавництв намагаються знайти своє місце в ринку і припасовують свою програму та організаційну структуру саме до нього. На сьогоднішньому книжковому ринку відбилася низка й почасти нових факторів:
1. Конкуренція у виробництві споживчих товарів — отже, і в “книжковій промисловості” — стає дедалі жорсткіша. Надто багато виробників зазіхають на гаманець споживача.
2. Книжка для багатьох утратила свою самостійну цінність і зазнає дедалі гострішої конкуренції з боку інших засобів інформації та розваг.
3. Тиск витрат на підприємство — досить згадати хоча б плату за виробничі приміщення — непомірне зріс.
4. Попит дуже великою мірою вже задоволений. дійти до нових потенційних читацьких верств надто важко — а ще важче їх утримати.
5. Площа полиць у торговельних приміщеннях обмежена, і за цей “життевий простір” між видавництвами точиться затята боротьба.
Все це веде до чіткої професіоналізації видавничої справи й кінець кінцем призводить до того, що підприємство може вирости, лише завдавши збитків конкурентам.
До того ж дедалі більше зростає влада торгівлі над виробництвом: саме книгарі вирішують, яка продукція якого видавництва буде представлена в асортименті їхніх книгарень, і таким чином визначають успіх чи провал тієї або тієї назви чи видавничої програми. Існує дуже мало таких назв, котрі для книгаря е чимось обов'язковим і “мусять” бути в наявності,— а поза тим він лише заповнює певні тематичні царини, цікаві для його покупців. Він може знайти собі постачальника з оптимальними умовами здавання книжок на продаж, та ще й такого, що забезпечуватиме безперебійне співробітництво: сам стимулюватиме продаж і сприятиме підвищенню попиту, провадячи рекламні кампанії та популяризуючи свої книжки у пресі.
Тут не йдеться про цілковите пристосуванство або інтелектуальну проституцію як мету підприємства. Книжки, отже й видавництва, розповсюджують ідеї, інформацію, розваги, прагнуть донести їх до якомога більшої кількості людей, та й мати від цього прибуток. Щоб досягти цих первісних цілей кожного підприємства, видавництва повинні щоразу визначати зумовлені обставинами завдання, перевіряти власні структури і хід організаційного процесу—отже, ставити перед собою такі запитання:
1. Чого прагне досягти підприємство в середній чи далекій перспективі?
2. Чи організаційна структура видавництва націлена на здійснення такої мети?
3. Чи спрямована ця організація у всіх своїх ланках на ринок і чи може вона в умовах ринку діяти й реагувати по-новаторському, гнучко, оперативно, ефективно?
4. Чи відчуває себе видавництво, а відтак усі, хто там працює, підприємством, спрямованим на обслуговування потреб своєї клієнтури?
5. Чи забезпечує внутрішня координаційна структура швидке проходження інформації, чи сприяє вона ухваленню швидких і небюрократичних вирішень (наприклад, завдяки взаємодії елементів одного ієрархічного рівня)?
6. Чи доповнюють і підтримують один одного різні відділи видавництва, аби досягати спільної мети?
7. Чи діють усі відділи злагоджено, без тертя, чи, навпаки, через суперництво сили витрачаються марно?
8. Чи зацікавлені й заохочені співробітники у своїй діяльності, чи мають вони необхідні приміщення, чи місце їхньої роботи устатковане оптимально?
Підприємство, котре не ставить перед собою повсякчас таких запитань і не робить у разі потреби необхідних висновків, швидко втрачає здатність маневрувати, здійснювати свої плани, а кінець кінцем, досягати ринкового успіху.
Типи видавництв
Можна приблизно визначити три типи видавництв, які потребують різної структури і організації:
вузькоспеціалізовані видавництва;
видавництва зі специфічною тематикою;
видавництва для широкої публіки, або ж видавництва широкого профілю.
Ці типи видавництв відрізняються один від одного специфікою адресатів своєї продукції, а відтак характером спрямованості на читача і ступенем залежності від торгівлі.
Вузькоспеціалізоване видавництво працює для однієї гомогенної читацької групи, що, як правило, може бути точно визначена за II професійним інтересом до конкретного виду фахової літератури. Завдяки контактам видавництва з цією групою й перехресним зв'язкам у самій групі можна точно з'ясувати її потреби. Книжки вузькоспеціалізованих видавництв вирізняються тим, що вони дуже потрібні читачеві, і тому він не надто чутливо реагує на їхню ціну. Такі книжки читачі замовляють безпосередньо внаслідок прямого маркетингу, причому при розповсюдженні майже немає втрат, дізнаючись про них завдяки оголошенням та рецензіям у фахових журналах, присутності представників видавництв на конгресах і з'їздах фахівців, а також через нечисленні спеціалізовані книгарні фахової літератури. Переважає пряма реалізація. Торгівля відіграє якусь варту згадки роль тільки для тих вузькоспеціалізованих видавництв, чиє коло читачів вирізняється тісними зв'язками з книжковою торгівлею (наприклад, у царині університетської науки).
Видавництва зі специфічною тематикою також можуть точно визначити потенційних покупців своєї продукції, знають їхні потреби І належно обслуговують їх. На відміну від вузькоспеціалізованого видавництва, таке видавництво звертається до гетерогенного читацького кола, яке визначається своїми потребами, інтересами чи належністю, скажімо, до певних релігійних, культурних або суспільних угруповань.
Типові ділянки ринку для видавництв специфічної тематики — це так звані хобі, заповнення дозвілля, мистецтво, туризм, релігія. Частину покупців видавництво може принадити до себе через спеціальні журнали або прямий продаж. Але для повного використання свого ринкового потенціалу таке видавництво має бути широко репрезентоване в торгівлі. По-перше — тому, що до великої частини своїх покупців воно маже дійти лише таким шляхом, а по-друге — тому, що його продукція не унікальна і її можна замінити продукцією безпосередніх конкурентів (наприклад, кулінарні книжки, путівники). До того ж покупець часто заходить у книгарню лише для придбання якої-небудь книжки на дану тему; тоді йому продають те, що е в наявності.
Через це видавництва специфічної тематики дуже залежать від торгівлі. А втім, діапазон ступенів залежності тут вельми широкий. Приміром, видавництво, чия програма охоплює всі форми заповнення дозвілля, значно більше залежить від торгівлі, II підтримки, ніж видавництво, зосереджене лише на окремій частині цієї тематики і вужчій клієнтурі, наприклад, на літературі з водних видів спорту. Те саме слушне і щодо чутливості покупців до цін на книжки видавництва специфічної тематики: чим вища його компетентність для даного специфічного контингенту покупців, чим корисніші його книжки для споживачів, чим точніше профільованою і важче замінною є його продукція, тим вищі можуть бути ціни, які можна одержати за неї на ринку.
Повністю залежить від прийнятності для торгівлі програма видавництва широкого профілю. Довідники та белетристика всюди знаходять покупців серед читацтва. За винятком небагатьох великих видавництв, які обслуговують книжковий ринок у щонайширшому асортименті, більшість видавництв широкого профілю націлюють свої плани на певні групи публіки, які можна точно окреслити. Видавництва визначають своє місце з допомогою аналізу різних груп клієнтури (наприклад, т. зв. “теорії життєвого стилю”) і знаходять, спираючись на ці дані, оптимальну форму зацікавлення своїх покупців.
Тут також діє правило: чим ясніше профілювання, чим важче знайти заміну книжці, тим менша чутливість покупців до цін.
У маркетинговій активності видавництва широкого профілю роздрібний маркетинг посідає найважливішу позицію. Лише та книжка може мати успіх, яка наявна в торгівлі всюди, а крім того, її всюди видно: на прилавку, у вітрині. Завдяки добрій викладці, люб'язній допомозі продавців та інтенсивній інформаційній політиці видавництво широкого профілю забезпечує собі підтримку з боку торгівлі. Зате воно гарантує книжковій торгівлі збут завдяки вміщенню відомостей про авторів та їхні книжки у всіх засобах інформації (реклама, робота з пресою і серед громадськості). Видавництво широкого профілю вирізняється, з одного боку, великими витратами коштів на розповсюдження, а з другого — великими витратами, пов'язаними з маркетингом, з високою чутливістю покупця до цін та з залежністю від торгівлі.
Звичайно, не кожне видавництво можна цілком віднести до однієї з вищеназваних груп. Уже видавництво специфічної тематики є проміжною формою між вузькоспеціалізованим видавництвом і видавництвом широкого профілю. Але з типологічних схем видавництв із вельми різними напрямами діяльності можна для кожного видавництва вибрати й розвинути далі необхідні й оптимальні форми організації.
Схема 1 показує класичну структуру більшості середніх видавництв; вона типова для видавництв, які працюють на основі менеджменту — часто також під керівництвом власника.
Видавничі структури
Класична форма видавництва, на чолі якого стоїть власник, визначається (або, краще сказати, визначалася) особистістю видавця і ним формується. Він накреслює — аж до деталей — політику складання програм. оформлення продукції і поводження на ринку. Окремі відділи працюють на нього і мають обмежений простір для власної ініціативи: співробітники набувають тут лише незначної професійної вправності Велика або цілковита залежність усього підприємства від однієї особи робить таку форму видавництва ще В дуже вразливою. Раптовий відхід видавця від справ може стати загрозою для самого існування видавництва. Та навіть коли вже давно передбачено, хто має стати наступником видавця й перебрати на себе керівництво, це часто відбувається не безболісно: в такому підприємстві, з однією особою на вершечку піраміди, вкрай тяжко — якщо взагалі можливо — передати або розділити владу.
Протилежністю цій формі е нині видавництво, що провадиться за принципами менеджменту. Його ознаки такі:
1.Чіткий розподіл завдань і відповідальності між відділами і всередині кожного відділу.
2.Вироблення постанов усіма учасниками.
3.«Розширена дирекція», в якій поряд із керівником підприємства (який часто здійснює й комерційне керівництво) беруть участь керівники відділів складання програм, маркетингу і виробництва.
Схема 2 показує альтернативну структуру керівництва, типову для видавництв середніх або більших розмірів, проваджених аа чистим принципом менеджменту.
Зовсім іншу структуру має колективне видавництво. Воно свідомо відмовляється від керівництва підприємством в особі видавця або представника власників. Видавництво е спільною власністю всіх співробітників. Кожен з них незалежно від своє! функції, компетенції або кваліфікації бере участь у вирішенні всіх питань І поділяє всі господарчі успіхи чи невдачі.
Дух колективізму відбивається й на заробітках: кожен одержує ту саму уніфіковану заробітну платню, диференціація виникає здебільшого тільки через різницю в складі родини. Коли ця «уніфікована заробітна платня» помітно менша, ніж середній заробіток у галузі, то з авторськими гонорарами здебільшого бував навпаки—творчий процес написання книжки оплачується тут досить високо.
В основі колективного видавництва лежить політична ідея самостійної роботи без ієрархічних відносин, без вирішального впливу капіталу, а також філософська ідея «комплексної» праці, «солідарності» й участь у всіх процесах.
Організаційні форми
Обов'язкової організаційної форми для видавництва не існує. Кожне видавництво мав само. знайти для себе структури, оптимальні для його розмірів, його функцій і здійснення його цілей, структури, що враховують як сильні, так і слабкі сторони підприємства. Тому схеми 1—3 вказують лише на можливості— причому можуть бути й комбіновані форми. Схеми іноді лише показують ділянки роботи, що їх слід якось відмежовувати одну від одної — причому не істотно, чи кількома робочими ділянками відає лише одна особа, чи якась ділянка розбудована за принципом відділу і чи купується десь чуже ноу-хау — ці питання кожне видавництво може вирішувати тільки саме за себе, залежно від своїх головних завдань, потенціалу та цілей.
Загалом можна тільки сказати: результатом має бути гнучка, здатна виконувати свої завдання організація, яка розробляє першорядні вироби для специфічних контингентів клієнтури видавництва і спроможна оптимально утвердитися на ринку. Треба також узяти до уваги, що маленька організація часто буває гнучкішою, активнішою й ефективнішою, ніж великий апарат,— і стійкішою у кризових ситуаціях. Треба ще додати, що часто доцільніше купувати ноу-хау і ринковий потенціал у інших підприємців, ніж по-аматорському робити щось самотужки.
