2002Зміст
Томас Мор
Епоха Мора
«Утопія»
Висновок
Томаззо Кампанелла
«Місто Сонця»
Економічні погляди в «Місті Сонця»
Відношення до праці
Організація виробництва
Принципи розподілу
Висновок
Література
Томас Мор
Грецький термін ou topos позначає «місце, якого немає». Від цього слова сер Томас Мор використав слово «утопія» для позначення ідеального гуманістичного суспільства. Його книга «Утопія» була надрукована латинською мовою в 1516 році, і в англійському перекладі в 1551. Мор писав у той час, коли соціальні інститути, що формували суспільство Середніх віків, починали руйнуватися.
Утопічний соціалізм як велике досягнення суспільної думки, що став одним з найважливіших джерел наукового комунізму, народженням багатьох ідей зобов'язаний Томасу Мора. Написана Мором у 1516р. «Утопія» дала назву домарксистському соціалізму. У своїх здобутках Мор запропонував зовсім нові для його епохи демократичні початки організації державної влади, поставив і вирішив з гуманістичних позицій правові проблеми, що сформувалися в період становлення капіталістичної формації, зародження ранньокапіталістичних відносин погляди Мора не втратили свого історичного значення. Його проект ідеальної держави викликає і нині гострі зіткнення думок учених різних країн. Життя і діяльність Т.Мора, ученого, поета, юриста і державного діяча, привертає увагу багатьох дослідників.
Епоха Мора
Кінець 15 ст. знаменував собою настання нового часу. Тенденції економічного розвитку цього періоду обумовили початок процесу первісного нагромадження капіталу. В Англії й інших найбільш розвинутих країнах Європи зароджуються нові суспільні відносини – капіталістичні, з'являються нові класи, формуються нації, підсилюється централізація державної влади, що підготовляє перетворення станово-представницьких монархій в абсолютистські. З особливою силою виявляються нові віяння в ідеології, що стає тією першою ареною, де розпалюється битва проти феодалізму, духовного поневолення людини католицькою церквою, проти схоластики і марновірства.
В Італії вже в 14-15 ст., а в інших країнах Європи з кінця 15 – початку 16 століття настає епоха Відродження – розгортається рух, що йде під прапором «ренесансу» античної культури. Приблизно в той же час з'являються ідеологічні течії гуманізму і реформації церкви. Кожна з них мала свою форму прояву і гамою суспільно-політичних ідей.
Переважна більшість гуманістів епохи Т.Мора були людьми помірковано прогресивних поглядів. Вони закликали до розвитку освіти, викорінюванню хабарництва і неуцтва в державному апараті, зм'якшенню жорсткостей у законах, але не більше того. Однак у надрах гуманізму виникли і більш радикальні вчення. Автором одного з них став Т.Мор – видатний англійський гуманіст 16 ст. Його політико-правові погляди не просто відбили появу нових суспільних і політичних відносин, але, насамперед, розкрили властиві їм внутрішні протиріччя.
В Англії того часу первісне нагромадження капіталу в небачених розмірах викликало занепад дрібних товаровиробників, – як ремісників, так і селян. Особливо сильно постраждали копігольдери – люди особисто вільні, але володівши своєю землею тимчасово, по «копіях» – середньовічним документам, продовження дії яких після встановленого терміну цілком залежало від лендлорда – феодального власника землі.
У зв'язку з розвитком англійської сукняної промисловості різко зросла потреба в сировині для неї, що спричинило наприкінці 15 – початку 16 століття стрімке зростання вівчарства. У країні йшло масове перетворення орних земель, що належали великим землевласникам, у пасовища. Лендлорди різко розширили практику так званого «обгородження» – захоплення й обгородження общинних земель, у котрі входили і споконвічні селянські наділи. Таке величезне число селян було розорено і зігнане із своїх земель, навіть бурхливий розвиток промисловості не міг забезпечити їх зайнятість.
Одночасно англійська держава встановила так звані закони про бродяжництво, що одержали в історії найменування «кривавого законодавства».
Буржуазія з моменту свого виникнення була обтяжена своєю власною протилежністю, при кожнім великому буржуазному русі спалахували самостійні рухи того класу, що був більш-менш розвинутим попередником сучасного пролетаріату. До їх числа відносилися рухи Т.Мюнцера й анабаптистів під час Реформації і селянської війни в Німеччині на поч. 16 ст., Г.Бабефа – у роки французької буржуазної революції кінця 18 ст.
Вчення Т.Мора про ідеальну державу виникло в епоху, коли протиріччя буржуазних суспільних відносин уже починали проявлятися, незважаючи на збереження основ феодалізму, але питання про правильний устрій суспільства ще не міг бути тоді вирішений у силу відсутності капіталістичного виробництва і породжуваного ним промислового пролетаріату.
”Утопія”
Добре знаючи соціальне і моральне життя своєї батьківщини, англійський гуманіст, Томас Мор, перейнявся співчуттям до нещасть її народних мас. Ці його настрої й одержали своє відображення в знаменитому здобутку з довгим заголовком у дусі того часу - "Дуже корисна, як і цікава, воістину золота книжка про найкращий пристрій держави і про новий острів Утопія...". Вона була видана при безпосередній участі Еразма Роттердамського, близького друга, що присвятив йому свою "Похвалу дурості", закінчену в будинку Мора, у 1616 р. і відразу одержала велику популярність у гуманістичних колах.
Гуманістичний світогляд автора "Утопії" привів його до витоків великої соціальної гостроти і значимості, особливо в першій частині цього твору. Проникливість автора аж ніяк не обмежувалася констатацією жахливої картини соціальних нещасть, підкресливши в самому кінці свого твору, що при уважному спостереженні життя не тільки Англії, але і "усіх держав", вони не являють собою "нічого, крім деякої змови багатих, під приводом і під ім'ям держави думаючих про свої вигоди".
Уже ці глибокі констатації підказали Мору основний напрямок проектів у другій частині "Утопії". Численні дослідники цього твору констатували не тільки прямі, але і непрямі посилання на тексти й ідеї Біблії (насамперед євангельські), особливо ж античних і ранньохристиянських авторів. З усіх творів, що зробили на Мора найбільший вплив, виділяється платонівська "Держава". Багато гуманістів, починаючи з Еразма, бачили в "Утопії" довгоочікувану суперницю цього найбільшого творення політичної думки.
Якщо чи не саму характерну, визначальну рису соціально-філософської доктрини, що лежить в основі "Утопії", складає трактування громадського життя, мислиме в ідеальній державі. Послідовний же антиіндивідуалізм із необхідністю вимагає скасування приватної власності. Максимальна рівність у розмірах власності і супутнього їм рівності в споживанні - часта вимога народно-опозиційних рухів в епоху середньовіччя, що одержували звичайно релігійне обґрунтування. Елементи його є й у Мора як активного прихильника "християнського гуманізму", що звертався до первісного християнства з його ідеалами вселюдської рівності. Європейському суспільству XVI сторіччя, заснованому на соціальній нерівності, Т. Мор протиставляв свій ідеал - глибоко продуману схему суспільного ладу, при якому немає приватної власності. Усі матеріальні блага належать тут більшості. Загальними в Утопії є не тільки природні багатства - земля і її надра, але і вся продукція суспільного виробництва, що також надходить у розпорядження всіх громадян. Держава в особі сенату робить облік і розподіл продуктів споживання в інтересах усього суспільства. На відміну від деяких древніх утопій, наприклад держави Платона, де головна увага приділялась суспільному споживанню і спільності споживання, Т. Мор основне значення додавав пошуку справедливої системи організації виробництва. В Утопії достаток усіх матеріальних благ. Які його джерела? Насамперед, в Утопії немає приватної власності, а продуктивна праця обов'язкова для усіх. Тут немає вільних: крім землеробства, яким зайняті всі, кожний вивчає яке-небудь ремесло як спеціальне, а іноді навіть і кілька ремесел. Таким чином, в Утопії зовсім немає людей, які б вели паразитичний спосіб життя.
Оскільки в Утопії все населення зайняте суспільно корисною працею, там достаток продуктів, необхідних "для життя і її зручностей", і діє справедливий принцип розподілу всіх матеріальних благ - по потребах.
Велика увага Мор приділена організації праці в досконалому суспільстві, спеціально розглядаючи проблему тривалості робочого дня. Останнє завжди мало велике значення для дрібного селянського господарства. Особливу вагу здобуває проблема робочого часу в період появи капіталістичної мануфактури і фермерства. У XVI ст. це не менш важлива проблема і для цехової промисловості. Майстри прагнули, якнайбільше збільшити робітник день, примушуючи підмайстрів і учнів працювати від зорі до зорі. Підприємці-мануфактуристи (наприклад, у сукняній промисловості) доводили тривалість робочого часу до 12-15 годин на добу.
Не випадково, звертаючись до положення трудового люду в Англії епохи первісного нагромадження капіталу, Т. Мор вказував на надзвичайно жорстоку експлуатацію народу. Мор встановлює шестигодинний робочий день. Посадові особи, що спостерігають, щоб "ніхто не сидів у ледарстві", стежать також і за тим, щоб ніхто "не працював з раннього ранку до пізньої ночі" і не стомлювався "подібно худобі". Весь вільний час дозволяється кожному проводити за своїм розсудом.
Отже, проектуючи нову організацію праці, розглянутої як обов'язок кожного громадянина, Мор стверджував, що така система трудової повинності, як в Утопії, аж ніяк не перетворює працю в тяжкий тягар, яким він був для трудящих усієї тодішньої Європи. Навпроти, підкреслював Мор, "влада" в Утопії аж ніяк не хочуть примушувати громадян до зайвих праць. Тому, коли немає потреби в шостигодинній роботі, а в Утопії це буває досить часто, держава саме скорочує "кількість робочих годин". Система організації праці як загальної трудової повинності переслідує "тільки одну мету: наскільки дозволяють суспільні нестатки, позбажити усіх громадян від тілесного рабства і дарувати їм якнайбільше часу для духовної волі й освіти. Тому що в цьому полягає щастя життя".
У концепції Т. Мора технічний прогрес не є визначальним. Будучи утопістом, Мор вірив, що достаток матеріальних благ може бути досягнуто знищенням соціального паразитизму і системою загальної трудової повинності. Однак низький рівень техніки, на якій ґрунтувалося все господарське життя Утопії (де переважав ручну працю), не дозволив би цілком задовольнити потреб навіть такого "ідеального суспільства", про яке мріяв Т. Мор.
Проблему тяжких і неприємних робіт Мор вирішує, використовуючи рабство чи апелюючи до релігії. Наприклад, при суспільних трапезах усе найбільш брудні і трудомісткі роботи виконуються рабами. Раби, зайняті такими видами праці, як забій і свіжування худоби, ремонт доріг, очищення ровів, рубання дерев, перевезення дров і т.д. Але поряд з ними "рабську працю" несуть і деякі вільні громадяни Утопії, що роблять це в силу своїх релігійних переконань. У своїх теоріях Т. Мор виходив з рівня розвитку виробничих сил і традицій своєї епохи.
Почасти цим вказується навмисна скромність і невибагливість утопійців в задоволенні своїх повсякденних потреб. У той же час, підкреслюючи простоту і скромність побуту утопійців, Мор виражав свідомий протест проти соціальної нерівності в сучасному йому суспільстві, де вбогість більшості вживалась з розкішшю визискувачів. Теорія Мора близька ідеям примітивного зрівняльного комунізму середніх століть. За плечима Мора вантаж середньовічних традицій християнської проповіді про необхідність самообмеження, поваги до бідності й аскетизму. Однак головне пояснення проблеми - у своєрідному гуманістичному відношенні до праці. Для гуманістів XV-XVI ст. праця для забезпечення засобів існування - це "тілесне рабство", якому вони протиставляли духовну, інтелектуальну діяльність, гідну заповнювати дозвілля людини (otium). У жодного гуманіста, у тому числі і Мора, при всій його повазі до простих людей праці, ми не зустрінемо праці, ми не зустрінемо апології праці як такого.
Основною господарською одиницею Утопії є родина. При найближчому ж розгляді, однак, виявляється, що родина в утопійців незвичайна і формується вона не тільки за принципом споріднення. Головна ознака утопійської родини полягає в її професійній приналежності до визначеного виду ремесла.
Т. Мор неодноразово підкреслює, що відносини в родині строго патріархальні, "на чолі господарства стоїть найстарший. Дружини служать чоловікам, діти - батькам і взагалі молодші - старшим". Крім того, в Утопії поширене шанування предків. Т. Мор перелічує ремесла, якими займаються в окремих сімействах: це звичайно "прядіння чи вовни обробка льону чи ремесло мулярів".
Ремеслом займаються усі - і чоловіки, і жінки. Однак жінки мають більш легке заняття, вони звичайно обробляють вовну і льон. Залучення жінок у суспільне виробництво нарівні з чоловіками, безсумнівно, факт дуже прогресивний, тому що саме тут закладаються основи рівноправності між статями, що, незважаючи на патріархальний характер сімейного укладу, в Утопії усе-таки в наявності.
Патріархальні відносини в родині дозволяють історику розглянути реальний прототип сімейної громади утопійців - ідеалізовану ремісничу громаду середніх століть. Ми говоримо "ідеалізовану", маючи на увазі ту обставину, що до початку XVI ст., коли писав Мор, цехова організація піддавалася дуже істотній еволюції. Криза цехового ладу зародження капіталістичної мануфактури призвела до різкого загострення внутріцехових відносин - між майстром, з одного боку, і підмайстом і учнем - з іншої. Наприкінці середніх віків цехова організація здобувала усе більш замкнутий характер, щоб цехи могли протистояти конкуренції зростаючої капіталістичної мануфактури. Становище учнів і підмайстрів усе більш наближалося до стану найманих робітників.
Створюючи свій господарський ідеал сімейної ремісничої громади, Томас Мор, природно, змушений був відштовхуватися від сучасної йому пануючої форми організації міського ремесла. Автор "Утопії" виразно ідеалізував ремісничу організацію середніх віків з її системою поділу праці і спеціалізації, а також рисами сімейно-патріархальної громади.
Головним виробничим осередком у сільському господарстві Утопії є велика громада, що нараховує не менш 40 чоловік - чоловіків і жінок і ще двох приписаних рабів. На чолі такого сільського "сімейства" стоять старші розпорядник і розпорядниця.
Таким чином, штучно створений і підтримуваний в Утопії сімейно-патріархальний колектив є, по думці Мора, найбільш прийнятною формою організації праці, як у ремеслі, так і в землеробстві.
На відміну від традиційного порядку речей, коли місто виступало як визискувача і конкурента стосовно сільської округи, Мор виходить з того, що в Утопії жителі міста вважають себе стосовно сільської округи "скоріше власниками, чим власниками цих земель".
Автор "Утопії" спробував по-своєму перебороти історично сформовану протилежність між містом і селом. Т. Мор бачив, що землеробська праця в умовах Англії XVI ст. і тодішньої техніки сільського господарства були важким тягарем для тих, хто займався цим усе життя. Прагнучи полегшити працю хлібороба у своєму ідеальному суспільстві, Т. Мор перетворює землеробство в обов'язкову повинність усіх громадян.
Т. Мор майже не додає значення технічному прогресу для подолання відсталості села і полегшення праці хлібороба. Проблема розвитку продуктивних сил суспільства на основі технічного прогресу явно недооцінювалася ним. И хоча утопійці з успіхом застосовували штучне розведення курчат в особливих інкубаторах, проте, сільськогосподарська техніка в цілому в них була досить примітивною. Але і при низькому її рівні утопійці сіють хліб і вирощують худобу в набагато більшій кількості, ніж це потрібно для власного вживання; рештою вони поділяються із сусідами. Т. Мор вважав подібний порядок речей цілком можливим і розумним в такій державі, як Утопія, де немає приватної власності і де відносини між містом і сільською округою засновані на взаємній трудовій підтримці. Усе, що потрібно для сільської місцевості, хлібороби Утопії одержують з міста. Рішення проблеми протилежності між містом і селом і створення достатку сільськогосподарських продуктів досягається не за рахунок удосконалення техніки, але за рахунок більш справедливої, з погляду утопіста, організації праці.
Відсутність приватної власності дозволяє Т. Мора будувати виробничі відносини в Утопії по новому принципі: на основі співробітництва і взаємної допомоги громадян, вільних від експлуатації, - у цьому його найбільша заслуга.
Томас Мор ставить також і проблему подолання протилежності між фізичною і розумовою працею. Крім того, що більшість утопійців усіх своїх дозвіль приділяють наукам, що бажають цілком присвятити себе науці зустрічають усіляку похвалу і підтримку всього суспільства як заняття, що приносять користь державі. Люди, що виявили здібності до науки, звільняються від повсякденної праці "для ґрунтовного проходження наук". Якщо ж громадянин не виправдує покладених на нього надій, він позбавляється цього привілею. Кожен громадянин Утопії має всі умови для успішного оволодіння науками і духовним ростом. Найбільш важливе з цих умов - відсутність експлуатації і забезпеченість більшості всім необхідним.
Отже, по думці Мора, Утопія являє собою безкласове суспільство, що складається з вільних від експлуатації більшості. Однак, проектуючи справедливе суспільство, Мор виявився недостатньо послідовним, допустивши в Утопії існування рабів. Раби на острові - безправна категорія населення, обтяжена важкою трудовою повинністю. Вони "заковані" у ланцюги і "постійно" зайняті роботою. Наявність рабів в Утопії значною мірою, очевидно, було обумовлено низьким рівнем сучасної для Мора техніки виробництва. Раби потрібні утопійцям, щоб позбавити громадян від найбільш важкої і брудної праці. У цьому, безсумнівно, проявилася слабка сторона утопічної концепції Мора.
Існування рабів в ідеальній державі явно суперечить принципам рівності, на основі яких Мор проектував зроблений суспільний лад Утопії. Втім, питома вага рабів у суспільному виробництві Утопії незначна, тому що основними виробниками все-таки є повноправні громадяни. Рабство в Утопії має специфічний характер; крім того, що воно виконує економічну функцію, воно є мірою покарання за злочини і засобом трудового перевиховання. Головним джерелом рабства в Утопії був карний злочин, чинений ким-небудь з її громадян.
Рабство - примусова праця як міра покарання, що заміняє страту, - Мор протиставив жорстокому карному законодавству XVI ст. Мор виступав рішучим супротивником страти за карні злочини, тому що, на його думку, ніщо у світі по цінності не може зрівнятися з людським життям. Таким чином, рабство в Утопії випливає конкретно історично, як заклик до зм'якшення розповсюдженої в середньовічній Європі жорстокої системи карних покарань і в цьому змісті як міру, для того часу більш гуманну. Доля рабів в Утопії, мабуть, була набагато легшою, ніж становище більшості задавлених нестатками і експлуатацією селян і ремісників у тюдоровській Англії. Тому Мор, очевидно, мав усі підстави стверджувати, що деякі "працьовиті" бідняки з іншого народу воліли піти в рабство до утопійцям добровільно і що самі утопійці, приймаючи таких людей як рабів, відносилися до них з повагою і зверталися з ними м'яко.
Висновок
Древні иечії політичної думки, що містили ідеалізацію основних рис первіснообщинного ладу, не могли бути віднесені до яких-небудь видів утопічного соціалізму, хоча їх роль у його появі не повинна не враховуватись. На відміну від древніх мислителів, у Мора ми знаходимо не тільки ідею суспільної власності і загальної обов'язковості праці, але і принцип колективної праці і колективного виробництва, вимоги суспільного розподілу продуктів праці. Йому належить перша постановка питання про ліквідацію протилежностей між містом і селом, розумовою і фізичною працею. Він висунув задачу дати інші, ніж в сучасному йому світі, функції державної влади, не відмовляючись, подібно захисникам первіснообщинного ладу, від самого її існування, але пропонуючи нові форми і принципи її організації. Погляди Мора на майбутнє суспільство, незважаючи на всі їхні недоліки й утопічні риси, близькі і зрозумілі. Змальований у «Утопії» ідеал пронизаний думкою, що люди створені для нормальної людської праці і що все це досягається тільки за умови ліквідації приватної власності.
Т. Мор не розкрив у «Утопії» планів переходу до описаному ним майбутньому ладу. Він відкинув шлях реформ зверху, але не висловився і на користь революційних перетворень. Його відношення до народних рухів було складним. Не можна сказати, як це найчастіше пишуть про Мора, що він боявся революційних виступів народу. Навпаки, він називав у «Утопії» заколотний дух пригноблених шляхетним духом і наділяв утопійську державу функцією допомоги іншим народам у скиненні в них тиранії.
Однак Т. Мор бачив і те, що маси під час повстань, що відбувалися в ту епоху, і широких народних рухів мало усвідомлюють свої інтереси, легко стають іграшкою спритних політиків, далекі від тих прагнень, що можуть привести до правильного перетворення суспільних і політичних відносин. Таким чином, Мор не бачив виходу з цієї проблеми. У самій «Утопії» виникнення ідеальної держави пов’язане з мудрою діяльністю його міфічного засновника Утопа, але це не більш як літературний прийом. Т.Мор дуже добре розумів усю складність ліквідації приватної власності в суспільстві його часу. Він показував у «Утопії», як існування приватної власності веде до того, що прагнення до неї робиться загальним. Тільки утопыйцям вдалося винищити в себе «корені честолюбства і розбратів». Питання про те, як можна цього домогтися в реальній дійсності, Томас Мор залишає відкритим. У нерозв'язаності проблеми переходу до соціалізму особливо позначається утопізм соціалістичних поглядів Мора, тісно зв'язаний з нерозумінням закономірностей історичного розвитку. Невелика книжечка Т.Мора вже при його житті перевидавалася тричі і була переведена на французьку, німецьку, італійську і фламандську мови. З тих пір вона мала величезну кількість видань і перекладів. На її ідеї спиралися наступні соціалісти-утопісти. Її сильні і слабкі сторони намагалися врахувати багато передових мислителів не тільки 17-18 ст., але і наступних сторіч.
Кампанелла
«Утопія» Мора була не першою книгою такого типу, але і не останньою. У древній Греції Гесіод у «Працях і днях», розташовує свою утопі в далекому минулому, у Золотому столітті. Біблія також розташовує її в минулому – у садах Едему. Грецький автор Евхемер теж писав про утопічний острів у своїй «Священній історії».
У середні століття під впливом християнства утопічна література в Європі зникає. Увага приділялася життю після смерті, царству Божому.
У 1602 році Кампанелла друкує «Місто Сонця». Хоча якоюсь мірою його можна назвати імітацією «Утопії», треба сказати, що Місто Сонця Кампанелли зовсім відмінне від Утопії, там діють інші закони, він і побудований по-іншому.
Кінець 15 ст. знаменував собою настання нового часу. Тенденції економічного розвитку цього періоду обумовили початок процесу первісного нагромадження капіталу. В Англії й інших найбільш розвинутих країнах Європи зароджуються нові суспільні відносини – капіталістичні, з'являються нові класи, формуються нації, підсилюється централізація державної влади, що підготовляє перетворення станово-представницьких монархій в абсолютистські. З особливою силою виявляються нові віяння в ідеології, що стає тією першою ареною, де розпалюється битва проти феодалізму, духовного поневолення людини католицькою церквою, проти схоластики і марновірства.
В Італії вже в 14-15 ст., а в інших країнах Європи з кінця 15 – початку 16 століття настає епоха Відродження – розгортається рух, що йшов під прапором «ренесансу» античної культури. Приблизно в той же час з'являються ідеологічні течії гуманізму і реформації церкви. Кожне з них мало свою форму прояву і гамою суспільно-політичних ідей.
Якщо відношення «Міста Сонця» до «християнського гуманізму» є досить ясним, то питання про відношення його до так званого «цивільного гуманізму» вимагає дуже серйозного дослідження. Не викликає сумнівів, що ряд рис «цивільного гуманізму» одержав подальший розвиток в утопії Кампанелли, тим важливіше підкреслити існуюче розходження. «Цивільні гуманісти» були, як правило, стурбовані лише одним: як реформувати існуюче суспільство і домогтися його поліпшення, не прибігаючи до корінного зламу сформованих суспільних відносин. Навіть ті з них, хто бачив слабість держави в різкому соціальному розшаруванні його громадян, пропонуючи згладити майнову нерівність, не замірялися на святу святих – на сам принцип приватної власності.
Таким чином, Кампанеллу важко віднести прямо до якої-небудь течії. Зазвичай дослідники називають роботи Мора і Кампанелли такими, що належать до утопічного соціалізму, причому деякі дослідники вважають авторів родоначальниками соціалізму взагалі.
«Місто Сонця» Кампанелли
«Місто Сонця» Кампанелли займає в історії соціальних ідей значне місце. Вплив цієї книги в XVII і XVIII століттях великий. Вона викликала цілий ряд наслідувань і переспівів. Як джерело утопічних ідей «Місто Сонця» повинне бути поставлене поруч з «Утопією» Томаса Мора.
Літературне оформлення «Міста Сонця» дуже примітивне. Запозичавши в античних авторів і авторів епохи Відродження форму діалогу, Кампанелла не зміг цієї форми належним чином використати. У сутності ми маємо перед собою не діалог, а суцільну розповідь від першої особи, в якій украплені беззмістовні репліки співрозмовника, що виправдовуються, і то не в всіх випадках, необхідністю перейти до нової теми розповіді. Нічого істотного вони в розповідь не вносять, і від їх виключення розповідь нічого не втрачає. Взята сама по собі розповідь побудована не оригінально і мало цікава. Вона відповідає сталому трафарету: мандрівник попадає в невідому, знову відкриту країну, де і знаходить досконалі суспільні порядки. На противагу Мора, Кампанелла не зміг внести в цей трафарет ні однієї живої риси. Нарешті, стиль розповіді – сухий, абстрактний і позбавлений яскравих образів і формулювань. Потягнути читача як літературний твір «Місто Сонця» не може.
Його успіхи були обумовлені іншими його якостями. Ні літературний талант автора, а формульовані їм з великою чіткістю принципи залучали до «Міста Сонця» інтерес і викликали його широке поширення у всіх країнах Західної Європи – можна сказати, всупереч його формі. Повна відсутність приватної власності, загальна обов'язкова праця, визнана усіма справою почесною, громадська організація виробництва і розподілу, трудове виховання громадян – такий основний комплекс соціальних ідей Кампанелли. Саме ці ідеї і дозволили «Місту Сонця» пережити три сторіччя, знаходячи для нього читачів і шанувальників. Необхідно ще раз підкреслити, що в розкритті цих положень – крім трудового виховання – Кампанелла дає мало конкретного й оригінального.
Економічні погляди в «Місті Сонця»
Кампанелла посилався на становище, що склалося в Калабрії, на гніт податків і занепад селян, на розбрати в містах, на набіги турків і місцевих бандитів. Вимагання багатих торговців і лихварів приведуть до голоду і запустіння . «Голод, - писав Кампанелла в «Міркуваннях про збільшення доходів Неаполітанського королівства», - походить від торгівлі, тому що купці і могутні лихварі скуповують на корені весь хліб і тримають його, поки не доведуть народ до голоду, а потім продають по потрійний ціні так що країна стає безлюдною, тому що одні біжать з королівства, інші ж помирають від такої мерзенної їжі....».
Головна ж причина всіх нещасть – соціальна нерівність, існування багатства й убогості. Панування в суспільстві соціальної нерівності, приватного інтересу породжує нічим не стримувана себелюбність, індивідуалізм, зневага до інтересів інших людей, суспільства в цілому.
Розумний пристрій Сонячного Граду є не що інше, як вираження розумності і відповідності природі того соціального ладу, що встановлений у державі соляріїв: «у них усе загальне», у Місті Сонця скасована приватна власність – основа соціальної нерівності: «Громада робить всіх одночасно і багатими і разом з тим бідними: багатими – тому, що в них є всі, бідними – тому, що в них немає ніякої власності; і тому не вони служать речам, а речі служать їм».
Виводячи приватну власність з моногамної родини («власність утвориться в нас і підтримується тим, що ми маємо кожний своє окреме житло і власні дружини і дітей»), Кампанелла в спільності дружин бачив єдино можливу передумову знищення приватної власності. Спільність дружин служить не тільки підтримці спільності володінь, але і «науковому» («відповідно до правил філософії») державному контролю за дітонародженням. Цей контроль здійснюється відповідно до біологічних і астрологічних теорій Кампанелли. Саме цим прагненням додати «науковий» характер відтворенню людського роду в ідеальному суспільстві, а не одними запозиченнями з літературних джерел варто пояснювати введення спільності дружин у його соціальну програму.
Тим же раціональним принципам лягло в Місті Сонця і виховання та навчання дітей. Загальному неуцтву народу в сучасному йому суспільстві Кампанелла протиставляє турботу держави про освіту. Вивчивши природні і відвернені науки, «постійно і ретельно займаючись обговоренням і спорами», юнаки і дівчини «одержують посади в області тих наук і ремесел, у яких вони процвітали більше всього».
Відношення до праці
Загальна участь у праці - найважливіша риса суспільного ладу Міста Сонця. Солярії «того вважвють за достойнішого, хто вивчив найбільше мистецтв і ремесел і хто вміє застосовувати їх з великим знанням справи».
Ніяка праця не є ганебною в суспільстві соляріїв, «ніхто не вважає для себе принизливим прислужувати за столом чи на кухні, ходити за хворими і т.д. Всяку службу називають вони навчанням... Тому кожен, на яку би службу ні був він призначений, виконує її як найпочеснішу». «Найважчі ремесла, наприклад, ковальське чи будівельне, вважаються в них і найпохвальнішими, і ніхто не ухиляється від заняття ними, тим більше що нахил до них виявляється від народження, а завдяки такому розпорядку робіт всякий займається не шкідливою для нього працею, а, навпаки, що розвиває його сили».
Праця реабілітується: вона перестає бути долею пригноблених. А участь у праці усіх забезпечує можливість різко скоротити робітничий день і позбавити працюючого від надмірної перенапруги. Використання ж людини в суспільному виробництві «згідно з його природними нахилами» робить працю привабливою. Люди знаходять радість праці.
Кампанелла ясно усвідомлював, що в умовах, коли ліквідована приватна власність і споживання організоване на комуністичних початках, питання про те, хто стане виконувати найнепривабливіші і брудні роботи, сам по собі не зникне. Думка Мора про використання праці невільників не здавалася йому доцільною. Втілення в життя принципу «кожний працює згідно зі своєю природою» багато чого вирішувало, але не всі. Виховання підростаючого покоління в дусі трудової дисципліни і покарання недбайливих проблем теж не вирішувало. Опір - на моральні фактори.
Існує в соляріїв і поділ праці, насамперед зв'язаний з біологічними особливостями людей. Хоча жінки виховуються і навчаються нарівні з чоловіками, вони звільняються від особливо важких видів робіт.
У суспільстві, врятованому від експлуатації, вільна праця, що відповідає природним нахилам людини, не тільки служить самовираженню особистості, але і є оплотом збереження індивідуальності.
Організація виробництва
Участь усіх у суспільно корисній роботі трактується як найважливіша економічна умова, що дозволяє суспільству позбутися від підневільної праці, цілком забезпечити себе робочою силою.
Загальна праця – умова справжнього процвітання як держави, так і всіх її громадян. Трудитися людині необхідно не тільки з економічних розумінь: неробство губить людину і фізично, і морально. Кампанелла переконаний, що деякі хвороби виникають «від недостатньої роботи».
Заняття сільським господарством – один з найперших обов'язків громадян Міста Сонця. Обробкою полів, відходом за посівами і скотарством займаються всі міські жителі. Але чи всі? Чи комусь робиться виключення? Чи є підстава затверджувати, начебто еліта звільнена від участі в сільськогосподарських роботах, обов'язкових для всіх інших? Мається на увазі не поголовний і одночасний вихід усіх у поле – раціональна організація господарства зовсім цього не вимагала, - і скільки сам принцип, у силу якого визначені особи звільняються від сільської праці по своєму становищу.
Кампанелла відзначає, що в Державі Сонця панує достаток. І забезпечує його не щедрість природи, а саме праця громадян.
Колективна праця на полях і в майстернях, врятований від тягарів несправедливості й експлуатації, забезпечував, за Кампанеллою, загальний статок і небачене досі скорочення робочого дня. Досягти цього було можна шляхом усуспільнення виробництва, справедливого розподілу й ефективної праці – більшої, як сказали б у даний час, її продуктивності.
Кампанелла говорить, що в Місті Сонця кожний виконує роботу «згідно зі своєю природою», у праці в такий спосіб людина не губить власну індивідуальність а зберігає її. Виробництво організується так, щоб людям працювалося завжди «з радістю». Майстерні соляріїв – це суспільні майстерні, де тріумфує новий спосіб виробництва, заснований на усуспільненні власності, загальній колективній праці і справедливому розподілі матеріальних благ.
Принципи розподілу
Кампанелла підкреслював, що солярії трудяться на совість. Фраза про магістрати, що стежать за тим, щоб ніхто не одержував більше інших, зовсім не суперечить розповіді про заохочення юних соляріїв, що відрізнилися на лекціях, у наукових диспутах і військових заняттях, і подробицям, зв'язаним з вшановуванням героїв і героїнь.
У своєму іншому трактаті «Про найкращу державу» Кампанелла спростовував відому тезу Аристотеля про те, що загальне володіння викликало би недбайливе відношення до роботи і великі труднощі при розподілі її плодів.
Праця в Місті Сонця стала не тільки загальною – солярії прагнуть, щоб його розподіляли нарівно. Але в соляріїв праця була колективною, тому якщо в них і існувала в якомусь виді «визначена система», те завдання швидше за все давалося не кожному окремо, а всім працюючим спільно – «п'ятірці», «десятці» і т.п. Розподіл праці «нарівно» не означала, обов'язку кожного зробити рівно стільки, скільки зроблять інші. Тому що така рівність оберталася б по суті несправедливістю: люди різних навичок і різної сили виявлялися б у нерівних умовах. Тому «поділяти праці нарівно» – значило працювати «справедливо»: кожному – у повну міру своїх можливостей. Імовірно, про цьому і говорять слова: «праці розподіляють відповідно придатності і силі».
Кампанелла набагато більше, ніж Мор, наблизився до ідеї «від кожного по здібностях». Це зумовляюється не тим, що «рівень життя» соляріїв трохи вище, ніж утопійців. Головне отут в іншому відношенні до праці: солярії працюють «завжди з радістю». У праці, згідно з природною схильністю, Кампанелла бачить умову «збереження» особистості. Не випадково його солярії уважніші, ніж утопійці, відносяться до природних нахілів людини, їх виявленню, пестуванню і навіть «програмуванню». Однак не можна сказати, що в цій увазі переважають інтереси особистості – на першому місці як і раніше стоять інтереси громади, прагнення знайти найбільше раціональне застосування для кожного з її членів. Та й прояв здібностей усе ще поставлено у тверді рамки давно визначених понять про «потрібне» і «непотрібноме».
Только з огляду на це, можна сказати, що в Місті Сонця солярії жадали від кожної участі в праці «відповідно придатності і силі».
Висновок
«Місто Сонця» ніс на собі печатку часу, і якщо деякі упередження гуманіста не дозволять віднести цей твір до «прямо комуністичних теорій», проте заслуги Кампанелли в поширенні комуністичних вчень великі. Але відплачуючи належне цьому чудовому мислителю, що у знищенні приватної власності і гуманістично-філософському перетворенні суспільства бачив єдине врятування від жорстокостей свого часу, не слід перебільшувати історичне значення створеної ним утопії. Звичайно, і Мор, і Кампанелла були попередниками наукового соціалізму. Але не можна їх з'єднувати з утопістами XIX століття – Сен-Симоном і Оуеном – під загальною шапкою «утопічний соціалізм».
«Місто Сонця» являє в історії гуманізму утопічно-соціалістичне вчення, і це дозволяє розглядати його як невід'ємну частину ренесансної культури.
