TOC \o "1-3" \h \z HYPERLINK \l "_Toc106439771" 1. Меркантилізм: його суть, основні риси та еволюція. PAGEREF _Toc106439771 \h 2
HYPERLINK \l "_Toc106439772" 2. Історичні передумови виникнення і загальна характеристика класичної ПЕ. PAGEREF _Toc106439772 \h 3
HYPERLINK \l "_Toc106439773" 3. Ек-не вчення А. Сміта PAGEREF _Toc106439773 \h 4
HYPERLINK \l "_Toc106439774" 4. Виникнення та суть маржиналізму. PAGEREF _Toc106439774 \h 5
HYPERLINK \l "_Toc106439775" 5. К. Маркс PAGEREF _Toc106439775 \h 6
HYPERLINK \l "_Toc106439776" 6. Теорії в-сті та додаткової в-сті К. Маркса PAGEREF _Toc106439776 \h 7
HYPERLINK \l "_Toc106439777" 7. Економічна теорія Туган-Барановського PAGEREF _Toc106439777 \h 8
HYPERLINK \l "_Toc106439778" 8. Теоретична сис-ма та ек-на програма Дж. М. Кейнса. PAGEREF _Toc106439778 \h 9
HYPERLINK \l "_Toc106439779" 9. Інвестиційна теорія циклів Хансена PAGEREF _Toc106439779 \h 11
HYPERLINK \l "_Toc106439780" 10. В.Ойкен та його концепція “ідеальних типів госп-их систем”. PAGEREF _Toc106439780 \h 12
HYPERLINK \l "_Toc106439781" 11. Монетаризм Фрідмена PAGEREF _Toc106439781 \h 13
HYPERLINK \l "_Toc106439782" 12. Теорія “ек-ки пропозицій”. А. Лаффер, PAGEREF _Toc106439782 \h 14
HYPERLINK \l "_Toc106439783" 13. Теорія раціональних очікувань. PAGEREF _Toc106439783 \h 15
HYPERLINK \l "_Toc106439784" 14. Теорія трансакційних витрат та ек-на тео-рія прав власності Р. Коуза. PAGEREF _Toc106439784 \h 16
HYPERLINK \l "_Toc106439785" 15. Сучасні зх теорії трансформації економіки. Гелбрейт, Ростоу, Друкер. PAGEREF _Toc106439785 \h 17
HYPERLINK \l "_Toc106439786" 16. Буржуазна пе PAGEREF _Toc106439786 \h 19
HYPERLINK \l "_Toc106439787" 17. Загальна хар-ка інституціоналізму та основні етапи його р-ку. PAGEREF _Toc106439787 \h 20
HYPERLINK \l "_Toc106439788" 17. Ранній інституціоналізм та його головні напрями. PAGEREF _Toc106439788 \h 21
1. Меркантилізм: його суть, основні риси та еволюція.
1-им проявом ек-них ідей буржуазного сус-ва став меркантилізм. У Зах. Європі він зародився вже у XV ст., але великого поширення набув у XVII ст. Головна передумова появи меркантилізму - розклад феодалізму та зародження кап-зму.
Прискорило розв-к кап-ого В виникнення світового ринку. (зі здійсненням великих географічних відкриттів XV — XVI ст). Після відкриття Америки й морського шляху навколо Африки почалося небувале пожвавлення зовнішньої торгівлі країн Зах. Європи. Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії.
У центрі уваги меркантилістів опиняється «породження» грошей грошима. Предмет досл-ня – сфера обігу. Навіть сам термін «меркантилізм», що виник у XVII ст., походить від італійського слова купець. Метод досл-ня — збирання й описування реальних фактів та часткова їх класифікація, тобто вони прямують від конкретного до абстрактного.
Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні положення:1). багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах, тобто багатство — це не що інше, як нагромадження грошей; 2). В створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку; 3). Безпосереднім джерелом багатства є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються на гроші; 4). сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі; 5). не будь-який обіг товарів і грошей є джерелом багатства - джерелом багатства є лише зовнішня торгівля; 6). баланс зовнішньої торгівлі має бути активним, тобто треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати (проте щодо розуміння активного балансу погляди ранніх та пізніх меркантилістів дуже різнилися).
Конкретна меркантилістська політика і теорія пройшли 2 етапи у своєму розв-ку. Це ранній меркантилізм, (монетарна система), і розвинутий меркантилізм (мануфактурний).
Ранній виник іще до епохи великих географічних відкриттів. Представники - Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії. Ранній меркантилізм ґрунтувався на теорії грошового балансу, яка мала 2 зав-ня: по-1-е, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-2-е — зберегти гроші в самій цій країні. Відтак поставала вимога якнайменшого витрачання і якнайбільшого нагромадження грошей у країні з одночасною забороною їх вивезення.
Мануфактурний досяг свого розквіту у XVII ст. Представниками - Томас Мен у Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Антоніо Сєрра в Італії. Виникла власне сис-ма меркантилізму, для якої хар-рною є теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм зав-ням забезпечення активного торгового сальдо.
Отже, в центрі уваги всіх меркантилістів була проблема збагачення країни. У головному й ранні, і пізні меркантилісти єдині — основою основ всієї системи їхніх поглядів було уявлення, що єдиним справжнім багатством країни є гроші. Всі меркантилісти виступають на захист максимального нагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різних поглядах на суть активного балансу.
2. Історичні передумови виникнення і загальна характеристика класичної ПЕ.
Розв-к кап-них відносин (17-поч18ст.) спричинив занепад меркантилізму (насамперед у Англії). Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу В. На 1-й план виходить промисловий капітал. Вчення меркантилістів вже не було в змозі вирішити проблеми буржуазії, яка потребувала обгрунтування головних засад кап-ого В, розробки таких категорій як зар-пл, прибуток, рента.
Представники класичної ПЕ (У.Петті, П’єр де Буагільбер, А.Сміт, Д.Рікардо) зробили спробу наукового аналізу сучасних їм вироб-их відносин, використовуючи метод наукової абстракції. Доводили, що в ек-ому житті панують об’єктивні з-ни. Вони не залежать від волі людини, але можуть бути нею пізнані. Класична ПЕ проголосила принцип ек-ної свободи, максимального обмеження впливу держави на ек-не життя. ПЕ стала наукою про категорії й з-ни ек-ого життя. В працях представників класичної ПЕ був даний глибокий аналіз основних категорій товарного госп-ва: товару, гро-шей, цінності (в-сті), капіталу, прибутку зар-пл, ренти.
Класики проголосили ідею природного порядку, економ. свободи, лібералізму. Проблему цінності (вартості) розглядали з позиції трудової теорії (праця – джерело вартості).
Заснував в Англії Уільям Петті (1623-1687) “Трактат про податки і збори”(1662), “Слово мудрим” (1664) , “Політична арифметика” (1676), “Різне про гроші” (1682). Його заслугою є усвідомлення “виробничого” походження багатства, джерелом якого є праця і виробництво. Петті вважається засновником трудової теорії вартості. вперше виокремив категорію НД і розрахував .
Франція – П”єр де Буайльбер (1646-1714) “Докладний опис становища Франції”(1696), “роздрібна торгівля Франції” (1696), “Міркування про природу багатства, грошей, і податків”(1707). Вважає джерелом багатства вир-во (с/г) . Екон. ідеї Буальберга розвинули фізіократи (2-а половина 18 ст.) – прихильники економ. лібералізму.
А.Сміт (1723-1790) “Багатство народів” (1776)
Д.Рікардо (1772-1823) 1817- “Основи політ. економіки та оподаткування”.
3. Ек-не вчення А. Сміта
Адам Сміт (1723—1790) Праці: «Досл-ня про природу і причини багатства народів».1776 р
Сміт ставить перед собою наукове завдання ком-плексного досл-ня людини. У своїх працях він розглядає окремі аспекти, сторони людської приро-ди: моральні, громадські, ек-ні. Сміт досліджує «людину ек-ну», однак не ізолює її від 2-х інших аспектів людської природи. Метод, який застосовує Сміт, можна назвати дедуктивно-індуктивним. Він підкреслює, що за умов «природного порядку» (вільної конкуренції) складною взаємодією госп-кої діяльності лю-дей керує «невидима рука», тобто ек-не життя людей підпорядковується об'єктивним закономірностям. У трактуванні «природного порядку» ви-ходить з 2-х принципів: об'єктивної закономірнос-ті природи — дії об'єктивних з-нів природи — «невидимої руки» і «природної свободи» людини. Він є прихильником ек-ого лібералізму, вільної гри госп-ких сил, невтручання держави в ек-не життя. Але разом з тим Сміт визнає роль держави у виконанні нею таких ф-цій, як оборона країни, правосуддя, народна освіта, утримання громадських установ тощо. Він також висловлювався за державне регулювання норми процента й мінімуму зар-пл. Поділ праці і гроші Першоджерело багатства — праця. Вирішальним фактором зростання багатства й «загального добробуту» Сміт вважає поділ праці, який веде до «величезного збільшення прод-сті всіх різнобічних занять і мистецтв» Поділ праці й обмін передбачають на-явність знаряддя обміну. Таким знаряддям у Смі-та є гроші Гроші — це товар, який відокремився від маси інших товарів в рез-ті розв-ку обміну. Гроші, як і інші товари, мають в-сть. Їх Сміт розглядає як засіб, що полегшує об-мін. Головна ф-ція грошей - засіб обігу. Сміт вважає за доцільне заміну золота і срібла паперовими грошима для здешевлення обігу. Теорія в-сті. У Сміта «цінність»= «вартість». Цінність у нього має 2 значення: кор-сть і можливість придбання ін. предметів. 1-ше він називає «цінністю у спож-ні», 2-ге — «цінністю в обміні». Мінову, або природну, цінність товару Сміт, як і Петті, визначає через працю. Сміт вважав, що робітники продають свою працю, що, так само, як і інші товари, має «справжню й номінальну ціну» (номінальна й реальна зар-пл). За цих умов, пише Сміт, порушується з-н еквівалентного обміну. Робітник віддає більше живої праці, ніж одержує уречевленої. Цінність, яку робітник додає до матеріалів, складається з 2-х частин: зар-пл і прибутку капіталіста. 3-ою складовою цінності, за Смітом, є рента. Отже, «3 першооснови будь-якого доходу, як і будь-якої мінової цінності, — це зар-пл, прибуток і рента». Відтак цінність Сміт визначає доходами. Класи і доходи. 3 складові ціни є видами доходів 3-х різних категорій персоніфікова-них ек-них ф-цій, що відповідають 3-ом факторам В: праці, капіталу й землі. Власники кожного із цих факторів утворюють відповідні класи: найманих робітників, під-ців і землевласників. Це осно-вні класи сус-ва, їхні доходи є первинними. Усі ін. групи і прошарки отримують вторинні доходи внаслідок перерозподілу. Зар-пл — це продукт праці, природна винагорода за неї. За умов кап-зму найманий робітник отримує лише частину цінності, яку праця додає до матеріалу, що обробляється, ін. частину одержує власник капіталу як прибуток. Сміт визначає «нормальний» рівень зар-пл к-тю засобів існування робітника і його сі-м'ї. Сміт був прихильником високої за-пл і вва-жав, що вона сприятиме зростанню прод-сті праці. Прибуток — це різниця між заново створеною в-стю і зар-пл, рез-т неоплаченої праці. Земель-на рента — це плата за користування землею. Її причиною він називає приватну власність на зем-лю. Капітал Під капіталом він розуміє запас продукції, що приносить прибуток, або за допомогою якого працею створюються нові блага. Капітал він поділяє на основний і оборотний. До основного капіталу належать машини й різні знаряддя пра-ці, пром-ві й торго вельні будівлі, склади. Оборо-тний капітал складається з грошей, запасів про-довольства, сировини і напівфабрикатів, а також готової продукції, що перебуває на складах і в магазинах.
4. Виникнення та суть маржиналізму.
В останній 1/3 XIX ст. в ек-ній теорії виникла нова течія — маржиналізм, яка згодом стала визначальним напрямом розв-ку ПЕ. Об'єктивна зумовленість її появи полягала в глибоких змінах, що стались у цю добу в суспільно-ек-ному житті розвинутих країн Заходу під впливом НТП: перехід ек-ки в монополістичну стадію розв-ку, формування складніших форм госп-ня та взаємовідносин між виробником і спож-чем, інтенсивний процес розширення ринку поза нац-ні межі. Якісні зрушення, що мали місце в хар-рі та структурі В, методах управління ек-ною діяльністю на мікро- та макрорівнях, у сфері спож-ня, потребували переоцінювання багатьох теоретичних положень «класичної школи», формування нової парадигми для пояснення процесів та явищ сус-но-ек-ної практики.
Цю ф-цію в певній мірі виконав маржиналізм, який досить швидко набув широкого визнання у світовій науці, хоча і не був позбавлений певної однобічності. Основна ідея —досл-ня граничних ек-них величин як взаємозв'язаних явищ ек-ної сис-ми на різних рівнях — фірми, галузі, нац-ної ек-ки. Такий підхід уможливив застосування но-вих методів аналізу, що дали змогу визн-ти гра-ничні величини для хар-ристики змін, що відбуваються в ек-ному житті. Виникнення теорії граничних величин було виз-нано «маржинальною революцією» в ек-ній науці
В класичній теорії в основі формування ціни лежать витратний принцип, а в маржинальній –формується ціна, пов’язаний із споживання продукту, тобто із врахуванням того наскільки змінюється потреба в оцінювання продуктів при додаванні одиниці цього продукта. Економіку розглядають як систему, пов”язаних господарських суб”єктів. Інше відношення до грошей –не шукати першопричини, головного та другорядного, а говорили, що гроші те, що вони роблять.
Менгер – голова школи. Робота “основи політекономії”. Найбільш визнана його теорія вартості. Теорія вартості визначається граничною корисністю (теорія благ нижчого і вищого рівня, теорія доходів, теорія обміну.)
Бем-Баверк –учень Менгера (к-ка праць). Спосіб визначення сумарної корисності : чим більше в наявності однорідних матеріальних благ, тим менша цінність окремої одиниці. Візер –сподвижник Менгера. Проводив пропаганду теорії школи в своїх працях. По іншому визнав сумарну корисність, ніж Бем-Бабер (одиниця запасу множиться на граничну корисність) . Розглядав приватну власність як єдину хорошу для господарювання.
5. К. Маркс
Визнаним вкладом в ек-ну науку є теорія реалізації Маркса, яку було також сформульовано з позицій трудової теорії в-ті. Маркс не наполягає на абсолютизації в-сних показників, він указує лише на те, що вони відображають тенденцію, котра є об'єктивною і, здійснюючись, спричиняє обов'язкові наслідки на ма-кроек-ому та мікроек-ому рівнях. Він пояснює природу циклічності, криз надВ, визначає фази циклу, аналізує наслідки цих явищ.
Маркс і його послідовники у своїх досл-нях відштов-хувались від трудової теорії в-сті, критикуючи теорію граничної кор-сті, теорію факторів В. Та в сучасному макроек-ому аналізі ці теорії посідають чільне місце саме тому, що марксистська трудова теорія в-сті не може бути базою для прикладних досл-нь, не дає змо-ги простежити з допомогою к-сних показників і зоб-разити у вигляді лінійних моделей процеси нагромад-ження, розподілу сус-ого продукту, ек-ого зростання, закономірності й фактори ціноутворення, тобто про-цес відновлення ек-ної рівноваги.
У Маркса визн-ня в-сті легко пов'язується з визн-ням ціни та доходів, оск грунтується на визнанні лише 1-го фактора В, а сучасна ек-на думка базується на ба-гатофакторному аналізі. Серед цих факторів — праця, капітал, земля, під-цькі здібності. Тому в центрі досл-ня опиняється вже не в-сть, а ціна та її зміни під впливом змін у розв-ку факторів.
За кап-зму рух товарів відбувається не за взстю, а за цінами, які постійно відхиляються від взсті. Сам Маркс визнав це у 3-ому томі «Капіталу», сформулю-вавши вчення про ціну В, у якому стверджував, що ціни формуються під впливом інших, ніж в-сть, фак-торів, а в-сть є лише 1-єю з характеристик природи цін. Цю закономірність ураховує сучасна ек-на наука, яка позитивно сприймає висновки марксистської тео-рії цін, але досліджує фактори їх формування з пози-ції теорій граничної кор-сті та факторів В.
6. Теорії в-сті та додаткової в-сті К. Маркса
Маркс визначає ціну товару як перетворену фо-рму його в-сті, основу якої становить не витраче-на праця, а увесь капітал, котрий був використа-ний для В цього товару. З погляду капіталіста ва-рті уваги лише витрати В, оск саме вони зумов-люють отримання прибутку. Якщо ціна — це гро-шова оцінка в-сті товару, то прибуток є проявом реалізованої додаткової в-сті, а витрати В — су-мою постійного та змінного капіталу. Прибуток як перетворена форма додаткової в-сті є метою і мотивом діяльності капіталіста, показником ефе-ктивності розв-ку кап-ого В. Відношення прибутку до витрат В (норма прибутку) сигналізує про до-цільність діяльності, віддачу од. капіталу та сту-пінь його зростання, стан справ на ринку товарів і, частково, на ринку праці.
Фактори, що визначають норму прибутку, — це норма додаткової в-сті, швидкість обороту ка-піталу, органічна будова капіталу та ін. Особливу увагу він приділяє аналізу впливу органічної бу-дови капіталу на зміну норми прибутку, зазнача-ючи, що зі зростанням розмірів постійного капіта-лу внаслідок запровадження досягнень НТП нор-ма прибутку має тенденцію до спадання через збільшення витратної частини створюваної в-сті. Виникає конфлікт між розширенням В і самозрос-танням в-сті. Цей процес супроводжується скоро-ченням к-ті зайнятих у В. Досл-ня перетворених форм додаткової в-ті завершується аналізом зе-мельної ренти. Маркс показав, що розв-к кап-зму в землеробстві спричиняє відокремлення зе-млі як головного засобу В від її власника.
Ек-но власність на землю реалізується через ре-нтні відносини. Визначає 2 види ренти, що відо-бражають 2 види відносин: власника та користу-вача — абсолютну та диференційну ренту.
До Маркса ніхто не дав із позицій трудової теорії в-сті пояснення суті абсолютної ренти та її дже-рел. Маркс це зробив, користуючись запропоно-ваною ним категорією ціни В, через з'ясування особливостей ціноутворення в с-г, використаної живої праці, а отже, створеної додаткової в-сті. Щоправда, існує ціла низка протидіючих чинни-ків.
З позиції теорії вартості Маркс зміг пояснити, чо-му, коли товари продаються за їхньою в-стю, за різної органічної будови і різної швидкості оборо-тів у різних галузях В капіталісти на однаковий капітал отримують однакову норму прибутку, за рахунок яких чинників відбувається вирівнювання норми прибутку.
7. Економічна теорія Туган-Барановського
Михайло Туган-Барановський (1865-1919). Він не був послідовником жодної з шкіл,але вмів у кожній виявити сильні і слабкі сторони. В праці(1890) проаналізував розвиток теорії граничної корисності від її витоків до більш пізніх праць. Зробив висновок про доцільність використання в економічних дослідженнях теорії корисності.Вводить у науковий обіг поняття “Вартість” та “Трудова вартість”. Перша на відміну від поняття”Цінність” є господарска витрата, що здійснюється для здобування предмету і включає витрати засобів виробництва та праці, друга “Трудова вартість”- частина цієї витрати. А саме витрата праці. Формує закон “Теореми цінності”, згідно з яким граничні корисності господарських благ, що вірно відтворюються, прямо пропорційних їх трудових вартостям.Замінює поняття”Продуктивні сили” поняттям матеріальним факторам виробництва. Звертає увагу на проблеми кризових явищ в еволюції капіталістичної економіки. Визначає нові підходи у розв”язанні проблеми криз та започатковують сучасну теорію кон”юнктури. Запропонував власні схеми капіталістичного відтворення. Зробив висновки, що попит на товари створився самим виробництвом і ніяких зовнішніх меж розширеного відтворення , крім браку сил не існує абсолютна величина прибутку визначається тими ж факторами, що й величина зарплати. Основою прибутку є власність на засоби виробництва. Ренту розглядають як наслідок природних стійких відмінностей продукту праці в різних пунктах виробництва і визначають як “нетрудовий дохід, що витікає з користуванням корисними властивостями землі” зростання її – прогрес землеробства.
Він 1-им сформулював основний з-н інвестиційної те-орії циклів: фази пром-ого циклу визначаються активністю інвестування. Саме збільшення інвес-тицій у галузях, що виготовляють засоби В поро-джує мультиплікаційний процес всіх елементів ек-ної активності. Він писав, що причина криз криється «у сфері нагромадження і витрачання сус-ого капіталу» за порушення пропорційності його розподілу в різних сферах застосування капіталу.
Регулювання інвестицій, правильний їх розподіл хоча б тільки в галузях, що виготовляють капіта-льні блага відкриває можливості для безмежного розширення кап-ого В.
8. Теоретична сис-ма та ек-на програма Дж. М. Кейнса.
Джон Мейнард Кейнс (1883-1946)
Головна праця - “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936). Чітко сформулював новий напрям ек-ної теорії – теорія держ. регулювання ек-ки. Показав неможливість безмежного зниження норми % з метою стимулювання інвестицій.
Сучасний рівень В залежить від сукупного і ефективного по-питу, що забезпечений грішми, тобто від реальних витрат на придбання товарів та послуг. У зв’язку з цим звертає увагу на проблему реалізації та показує, що неузгодженність саме у сфері попиту і створюють у кап-ому сус-ві головну перешкоду для використання ресурсів, що труднощі з реалізацією якраз й призводять до порушень процесу відтворення. Нац-ний доход витрачається на спож-ня і нагромадження, складається з особистого та виробничого попиту. Особисте спож-ня складає близько 2/3 всіх закуплених товарів та послуг. Розглядав доход, що є у розпорядженні, як першочерговий фактор, що визначає стр-ру спож-ких витрат. Витрати на спож-ня зростають у міру збільшення цього доходу. Людина схильна споживати менше із зростанням її доходу – “основний психологічний з-н”.
Основними факторами, що впливають на обсяг інвес-тицій є норма % і норма очікуваного прибутку. Інвестиції можуть здійснюватися лише у тому випадку, якщо очікуваний прибуток буде вищим, ніж %, що сплачується в рахунок отримання позики. Необхідна умова нормального розв-ку ек-ки та її перебування у стані рівноваги полягає у тому, щоб вакуум, утворюваний внаслідок розриву між рівнем доходу та спож-ня заповнювався збільшенням інвестиційних витрат, котрі покликані поглинути все зростаючий обсяг заощаджень. Це можливо тільки тоді, коли інвестиції = заощадженням. Заощадження здійснюють спож-чі, а інвестиції – вир-ки.
Вказував на існування 3-х мотивів, здатних спонукати людину зберігати гроші за-мість активів, що приносять доход (земля, будівлі, акції, облігації). До них належать: трансакцій-ний мотив (бажання мати готівку для непередбачених платежів), мотив остороги та спекулятивний мотив (страх втратити капітал). Цілісна картина ек-ної сис-ми відповідно може бути представ-лена такою схемою. Сукупний попит становить суму витрат сус-ва на спож-ня та очікуваних вит-рат сус-ва на інвестиції. Існує єдиний рівень нац-ого доходу, при якому сукупні витрати сус-ва (су- купний попит) = нац-ому прибутку (сукупній про-позиції). Це і є необхідний рівень рівноваги нац-ого доходу. Ек-на сис–ма не зможе досягти рівно-ваги за будь-якого ін. рівня нац-ого доходу, бо в цьому випадку плани покупців не будуть співпадати з діями вир-ків.
Конкретні напрями державного втручання в ек-ку і держ. регулювання охоплюють 3 основні сфери: грошовий обіг та грошову політику, нагромадження капіталу та інвестування і реалізацію вироблених товарів. Кейнсіанська теорія попиту на гроші зветься теорією “переваги ліквідності”. Виступав прихильником наявності великої к-ті грошей в обігу, що повинно було впливати на зниження % ставки. Це повинно було стати стимулом зменшення “обережності ліквідності” та зростання інвестицій. Вважав, що високий % є перешкодою для перетворення грошових ресурсів в інвестиції, відстоював необхідність максимального зниження рівня % як засобу, який заохочує використання нагромаджень на виробничі цілі.
Від Кейнса бере початок концепція дефіцитного фінансування або штучного накачування грошей в ек-ку, що є доповненням до загального потоку витрат і компенсує недостатній попит, зайнятість та прискорює зростання нац-ого доходу. Основним стратегічним напрямом ек-ної політики дер-жави повинна стати підтримка інвестиційної діяльності, сприяння тому, щоб максимально можливо заощадження перетворювалися у капіталовкладення. При загрозі ек-ого спаду уряд може протидіяти цьому шляхом скорочення податків, збільшення трансфертних платежів чи підвищення видатків на оборону, розв-к інфраструктури або інші цілі. При загрозі інфляції уряд може підвищити податки, зменшити трансфертні платежі, відкласти заплановані державні закупівлі. Зміна рівня рівноваги нац-ого доходу відбувається більшою мі-рою, ніж зміни висхідного рівня автономних вит-рат, що його викликали. Це поняття у макроек-ної теорії відоме як мультиплікаційний ефект.
Мультиплікатор витрат визначається як відношу-ння відхилень від рівновісного доходу до почат-кової зміни у випадках (на інвестиції), що викликали цю зміну. ?Y=?I*(1/(1-r)), деY – приріст до-ходу; I – приріст інвестицій, що викликав приріст доходу;r - “гранична схильність до спож-ня”;1/ 1-r – це і є величина мультиплікатора, що виражена через “граничну схильність до спож-ня”. За даних обставин може бути встановлено певне співвідношення між доходом та інвестиціями, яке слід назвати мультиплікатором. Виходячи з цієї формальної алгебраїчної залежності – зростання ін-вестицій автоматично веде до зростання зайнятості та до пропорційного зростання нац-ого доходу, а коефіцієнтом пропорційності є величина мультиплікатора.
.
9. Інвестиційна теорія циклів Хансена
Елвін Хансен (1887-1976) Характерною рисою ек-ної теорії післякейнсіанського періоду є те, що у поясненні найважливіших ек-них проблем вирішальне міс-це належить інвестиціям. У питаннях теорії вони виходять з того, що причина циклічності і причина періодичних криз та безробіття, полягає у "коливаннях динаміки інвестицій”.
Велике значення у неокейн-сіанській теорії циклу має поділ капіталовкла-день на автономні та похідні. Похідні інвестиції – інвестиції, пов’язані з розширенням спож-ня у рез-ті зростання нац-ого доходу. Цей тип інвестицій бере участь у моделі мультиплікатор – аксе-лератор. У процесі ек-ого зростання є цілий ряд факторів, що викликають капіталовкладення не-залежно від руху спож-ня або нац-ого доходу: те-хнічний прогрес та обумовлені ним технічні пере-вороти, зростання населення, політика держави та інші фактори автономного хар-ру. З дією цих факторів і пов’язані автономні інвестиції. Неоке-йнсіанська теорія циклу детально викладена у роботі Е.Хансена “Ек-ні цикли та нац-ний доход” (1958. Рушійною силою, першопричиною В є технічний прогрес, який вимагає нових капіталовкладень – автономних інвестицій. Рез-том кожної нової порції автономних інвестицій є розгортання мультиплікаційно-акселераційного процесу. Інвестиції породжують доходи, сума яких тим вища, чим більша “схильність до спож-ня”. Зростання ж доходів викликає похідні інвестиції, які збільшують нац-ний доход. На думку Хансена, технічний прогрес визначає рівень капітального коефіцієнту, акселератора. Інтенсивність та тривалість процесу зростання визначаються виключно хар-ром технічного прогресу. Хансен визначає причини, що викликають припинення процесу зростання і початок спаду: причина пов’язана з поступовим вичерпуванням автономних інвестицій: зниження очікуваної норми прибутку із зростанням інвестицій, збільшення цін капітальних това-рів і підвищення процента; пов’язана з послабленням “понадкумулятивного процесу”, що породжується дією мультиплікатора та акселератора.
Тривалість та інтенсивність піднесення визначаються вирішальною мірою обсягом та інтенсивні-стю автономних інвестицій. Рівновага ринкової сис-ми передбачає загальну або макроек-ну рів-новагу ринку товарів, грошей, облігацій та робочої сили. Макроек-на рівновага зводиться до вза-ємодії 2-х ринків – товарів та облігацій або това-рів і грошей. Останній варіант зветься моделлю Хікса – Хансена. Хансен, взявши за основу кейн-сіанський варіант, включив до нього діаграму IS-LM, додавши до неї рівняння попиту та пропози-ції на ринку праці (IS – крива “інвестиції-заощад-ження” - крива рівноваги грошового ринку, LM – крива “ліквідність – гроші” - крива рівноваги това-рного ринку).
Модель Хікса – Хансена відкриває великі можли-вості для досл-ня взаємодії ринкі товарів та гро-шей.
10. В.Ойкен та його концепція “ідеальних типів госп-их систем”.
Основоположником неолібералістського напрям-ку нім. ек-ної теорії вважають В.Ойкена, який у повоєнні рр. заснував цілу школу - фрейбурзьку.. Представники фрейб. шк. вваж., що втручання держави в ек-ку має бути обмеженним, а мето-дом запобігання диктатурі має бути встановлення конкурентного ладу. Вихідним пунктом неоліб-них пошуків концепції ідеального ек-ого ладу ста-ло вчення В.Ойкена про 2 типи ек-них сис-м: 1)“центрально-кероване госп-во” (примус. ек-ка) та 2)“мінове госп-во” (вільна ринкова ек-ка). Він класифікував їх, виходячи зі способу управлі-ння госп-им процесом, форм координації діяль-ності окремих госп-их од., і підкреслював, що ри-нкове госп-во управляється ринком, є госп-вом відносин обміну, а центрально-кероване виклю-чає вільний ринковий обмін і управляється центральним керуючим органом.
“Центрально-кероване госп-во” хар-ся таким рівнем планування, за якого всі ек-ні зв’язки між ек-ими суб’єктами заміщенні адміністративними вертикальними зв’язками центру з під-вами. Централізоване планування - ек-на політика.
“Вільне ринкове госп-во”, побудовано на кон-куренції та приватній власності, є природною ос-новою ек-ого порядку, оск забезпечує під-ку ініці-ативу, розв-к ек-ки, встановлення рівноваги зав-дяки дії конкурентних сил. Воно базується на принципі свободи вибору (рівня спож-ня, профе-сії та робочого місця, ек-них відносин).
Теория Ойкена явилась фундаментом для построения "социальной рыночной экономики" в Западной Германии
Людвиг Эрхард (1897-1977) является одним из основных авторов концепции социального рыночного хозяйства. Согласно Эрхарду, современный либерализм не может не допустить заметной роли государства в экономических процессах:
во-первых, необходимо ограничение деятельности монополий;
во-вторых, “безгосударственная” рыночная экономика порождает чрезмерный разрыв в доходах, необеспеченность положения отдельных социальных групп, что ведет к политической и социальной нестабильности. Поэтому государство должно осуществлять частичное перераспределение доходов в пользу малоимущих и финансировать ряд социальных программ.
В исключительных случаях государство может даже регулировать цены на критически важные товары и услуги (продовольствие, энергия, транспорт).
Альфред Мюллер-Армак (1901-1978) и Людвиг Эрхард (1897-1977). Эти авторы создали концепцию социального рыночного хозяйства, которая исходит из сочетания конкуренции, экономической свободы предпринимателей и активной роли государства в перераспределении доходов и организации социальной сферы. Теоретические аспекты социального рыночного хозяйства обусловлены классической проблемой установления функций государства в условиях экономики, управляемой "невидимой рукой" рынка. Эта проблема обсуждалась еще А. Смитом, который доказал, что государство должно заниматься в основном поддержанием общественного порядка и защиты страны.
11. Монетаризм Фрідмена
(від англ. "money" - гроші) - сучасна економічна теорія, в якій гроші та грошова маса розглядаються як вирішальний фактор економічної структури суспільства і головна причина інфляції, а грошово-кредитна політика - найважливіший інструмент стабілізації внутрішнього механізму відтворення, здійснення економічної політики держави. Монетаризм виник у середині 50-х років ХХ ст. Вперше це поняття згадується у збірнику "Дослідження в галузі кількісної теорії грошей" (1956 р.) за редакцією професора економіки Чикагського університету Мілтона Фрідмена. Основні монетаристські положення він виклав у фундаментальній праці "Монетарна історія США. 1867- 1960", яку написав у співавторстві з іншим представником чікагської школи Анною Шварц. Головні ідеї теорії: 1) економіка саморегульована, державне втручання шкідливе; 2) причина криз - нестача грошової маси; 3) приріст грошової маси на 1-2% має випереджувати зростання обсягів виробництва, контроль за грошовою масою - основна і чи не єдина державна економічна функція; 4) соціальні програми мають бути скорочені до мінімуму.
Фрідмен (1912). Метод теоретичних досл-нь Фрідмена можна назвати суб'єктивно-позитивіст-ським, заснованим на емпіричних та статистич-них узагальненнях. Багато положень його теорії було викладено у вигляді гіпотез, які доводяться на базі припущень, порівнянь та аналізу статич-ного в ек-них явищах. Він використовує абстракт-тні визн-ня, дані ще класичною ПЕ. Його моне-таризм — це сукупність кількох неокласикних те-орій, які мають самостійне значення, але об'єд-нуються к-сною теорією грошей, яку Фрідмен розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу. Свою концепцію він характеризує як «теоретичний підхід, що стверджує важливість грошей». Важливим принциповим підходом до досл-ня механізмів розв-ку сучасного кап-зму, за Фрідменом, є визнання необхідності ек-ної свобо-ди, що зумовлює всі інші свободи в сус-ві. Ек-на свобода, завдяки якій реалізується ідея сус-ної рівноваги, є невід'ємною від ринкової сис-ми, що перебуває в процесі постійного розв-ку. Основ-ною та визначальною рисою ринкової сис-ми за-лишається вільна конкуренція, яка має прони-зувати всі сфери сус-ого життя, щоб забезпе-
чувати умови автоматичного саморегулювання ек-ки. Ідея ек-ної свободи реалізується невтру-чанням держави в ек-ку та зменшенням тієї час-тки нац-ого продукту, що становить доходи дер-жави і є мат основою державних «вмонтованих стабілізаторів». Державне втручання в ек-ку, під-креслює Фрідмен, блокує дію стихійних регуля-торів, що сприяють встановленню рівноваги, во-но орієнтоване на короткострокову перспективу: будь-які непередбачені зовнішні чинники можуть спричинити відхилення від вибраного напрямку.
Отже, основний принцип монетаризму полягає в тім, що альтернативи ринковому механізму не існує.
12. Теорія “ек-ки пропозицій”. А. Лаффер,
За докладнішого аналізу ек-ки, коли до уваги бе-руться суб'єктивні та об'єктивні чинники, науковці дійшли висновку, що політика стимулювання по-питу менш ефективна. ніж можна було б сподіва-тися. Вона прискорює темпи інфляції, забезпечу-ючи лише короткочасний позитивний вплив на В та зайнятість. Тому багато ек-стів вирішило, що політику впливу на попит треба замінити політикою впливу на пропозицію. На відміну від кейнсі-анців, які вважали, що попит породжує відповідну пропозицію, вони висунули тезу про залежність сукупного попиту від сукупної пропозиції. Саме цю ідею було покладено в основу дебатів з про-блем «ек-ки пропозиції», спрямованих на визн-ня напрямків стабілізації ек-ки. Основа моделі - не під-во, не фірма, а індивід — індивідуальний капітал та ін-дивідуальна праця, які виробляють з певною ме-тою. Тому державне регулювання ринку має бути спрямоване на підвищення прибутковості, дохідності, на розв-к В, а не виходити з проблем бюд-жету та вирішування їх за допомогою оподатку-вання. Серед тих, хто об-грунтував ці принципи теоретично, були американські про-фесори А. Лаффер та Р. Мендель , які вважали, що ек-ка пропозиції формується на підставі вирішення проблем нагромадження капі-талу та державних фінансів. Передовсім вони по-ставили під сумнів висновок Кейнса, що заощад-ження є причиною скорочення обсягів В, ек-ної діяльності і, отже, зайнятості, а тому його реко-мендації щодо стимулювання попиту за рахунок маніпулювання податками визнали за недоцільні.
Основний шлях до зростання В вони вбачали в стимулюванні праці, заощаджень та інвестицій. Основним джерелом інвестицій (як і покриття дефіциту державного бюджету) є заощадження, адже не можна інвестувати те, чого нема. Високі податки знижують прибутковість В, скорочують розміри доходів, а відтак і заощаджень під-ця.
Збільшення граничних ставок прибуткового податку є згубним для ек-ого зростання, оск зменшує обсяг пропозиції інвестицій. Розумна податкова по-літика, орієнтована на зниження ставки податку, на думку авторів, вестиме до зростання обсягів та зменшення витрат В, що є основою збільшен-ня пропозиції і, зрештою, забезпечить зростання нац-ого доходу, що, у свою чергу, не тільки не зменшить надходження до державного бюджету, не спричинятиме бюджетного дефіциту, а навпа-ки, збільшить податкову базу. Цей причинно-наслідковий зв'язок промоделював Лаффер, показавши, як фіскальна політика впливає на сукупну пропозицію. Він зазначив, що вплив податків на попит відчувається швидше. У короткостроковому періоді зниження податків однозначно спричиняє зростання сукупного попиту та зменшення обсягів податкових надходжень. Для того щоб став відчутним вплив змін в оподаткуванні на пропозицію, потрібен більш тривалий час, оск це зв'язано з процесом В, але позитивний ефект від цих змін є також досить тривалим. Графічне зоб-раження моделі має назву «Крива Лаффера». Ек-ний зміст кривої Лаффера - коли податковий прес переходить оптимальну межу, то надходження в бюджет спочатку зростають, а згодом починають зменшуватись. Це відбувається тому, що зниження прибутковості В стимулює спадання ділової активності, збільшення схильності до спож-ня та скорочення обсягів інвестування, тобто фі-зично звужується база оподаткування. Крім того, скорочується сфера легального бізнесу. Прагне-ння держави мати стабільний рівень надходжень примушує її постійно збільшувати ставки податків аж доти, доки вже ніхто не працюватиме і не сплачуватиме їх. Зниження ставок податків у ко-роткому проміжку часу призведе до зменшення надходжень, але стимулюватиме виробничу ак-тивність, що згодом збільшить і надходження.
Отже, основним в теорії «ек-ки пропозиції» було заперечення маніпулятивної фіскальної політики та існуючої сис-ми прогресивного оподаткування як такої, що нега-тивно впливає на ділову активність, оск не сти-мулює заощаджень та інвестицій, зумовлює не-раціональний розподіл факторів В, перерозподіл нац-ого доходу між В та спож-ням на користь ос-таннього і стає причиною приховування доходів, що, у кінцевому підсумку, призводить до виник-нення тіньової ек-ки, бартерного обміну, скритої зайнятості.
13. Теорія раціональних очікувань.
У 60-х—70-х рр. зростає розуміння того, що регулюючого впливу держави недостатньо для забезпечення збалансованого та стабільного ек-ого зростання, оск такий вплив не враховує дії чинників, що не підлягають к-сному оцінюванню, наприклад, ін-формації і прогнозів. Існує 2 підходи до оцінки очікувань: «адаптивні очікування» і «раціональні очікування». «Адаптивні очікування» спираються на колишній досвід: знання наслідків певних ек-них дій, урахування колишніх помилок. На підста-ві «адаптивних очікувань» фірми пристосовують-ся до ек-ної ситуації, виробляють стратегію пове-дінки. «Раціональні очікування» базуються на на-укових прогнозах, що враховують функ-ня реаль-ної ек-ної моделі: динаміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки конкретної ек-ної полі-тики, вплив урядових рішень на макроек-ні показ-ники. Загальновизнаним автором ідеї «раціона-льних очікувань», відповідно до якої очікування визнають раціональними, якщо вони збігаються з прогнозом, отриманим на підставі аналізу моде-лі, уважають Дж. Мута, який сформулював 1965 р. цей постулат і відобразив його в побудованій ним моделі. Лише через 10 років до цієї ідеї повернувся і використав її Р. Лукас.
14. Теорія трансакційних витрат та ек-на тео-рія прав власності Р. Коуза.
Рональд Коуз (1910р. нар.) — ам. tк-ст англ. по-ходження. 1991 р. він одержав Нобелівську пре-мію за праці з проблем трансакційних витрат — «Природа фірми» (1937), «Проблеми соц-них ви-трат» (1960). 1-а з найважливіших заслуг Коуза полягає в тім, що він визначив і запровадив у на-уковий обіг таку категорію, як трансакційні витра-ти (витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук партнерів, укладання контрактів тощо). Госп-ка сис-ма — це своєрідно впорядкована сис-ма зв'язку між виробниками мат і немат благ і послуг та спож-чами. Координація цього зв'язку, тобто вирішення що виготовляти, як виго-товляти, для кого виготовляти, може здійснюватися 2 способами: спонтанним, або стихійним порядком і ієрархією. Спонтанний порядок — це ринок, який виник природним шляхом, у процесі розв-ку людської цивілізації. За умов ринкової сис-ми інформацію щодо наявності товарів, цін на них, щодо смаків спож-чів розпорошено. За цих умов інформація, необхідна суб'єктам госп-ня, може передаватися лише через механізм коливання цін. Пошук інформації (щодо цін, попиту, пошуку партнерів тощо) потребує великих витрат , які Коуз назвав трансакційними. Ієрархія, тобто сис-ма, коли з 1-го центру йде низка наказів і до-ручень до виконавця (виробника). Прикладом ієрархічного порядку був соціалізм, де панувала командно-адмністративна сис-ма, і всі накази щодо В й розподілу ресурсів віддавала держава через сис-му державних органів і партійних інституцій. Отже, ставити питання, що краще — спонтанне регулювання (ринок) чи ієрархія (фірма, держава),— неправомірно. Вирішувати це питання слід з позицій економії трансакційних ви-трат. Щоправда, це не єдиний критерій, але з ек-ого погляду надзвичайно важливий. Скорочення трансакційних витрат, отже, підвищення ефекти-вності функ-ня ек-ки забезпечується існуванням правових норм і їх дотриманням. Зв'язок між юридичними нормами (правами власності) і транса-кційними витратами було сформульовано Коузом у його знаменитій теоремі: визн-ня прав власно-сті є важливою попередньою умовою ринкових угод. Якби спонтанний, ціновий механізм не пе-редбачав витрат часу й коштів на пошук інфор-мації та укладання контрактів, то не було б і необхідності в опрацюванні прав власності (юридичних норм).
Ек-на теорія прав власності
Поняття «вла-сність» прихильники теорії замінили терміном «право власності». Власність є не ресурс сам по собі, а низка прав або принаймні частка права використання ресурсу.. Права власності є не що інше, як певні «правила гри», санкціоновані сус-вом. 2-а особливість теорії – категорія власності виводиться з проблеми обмеженості ресурсів. Ті ресурси, к-ть яких не обмежена, не стають об'єктом власності. З приводу їх використання між людьми не виникає ринкових відносин. Права власності мають бути чітко виз-начені, і саме вони стають об'єктом купівлі і продажу. Чітке визн-ня прав власності, усунення ін. осіб від вільного доступу до ресурсів змінюють і поведінку суб'єктів госп-ня. Ці обставини сприя-ють створенню умов для придбання прав власно-сті тими, хто їх цінує вище і здатний одержувати від них більшу користь. Для успішного функ-ня ринку важливе значення мають як трансакційні витрати, так і права власності. Якщо трансакційні витрати невеликі, а права власності чітко визна-чені і виконуються суб'єктами госп-ня — ринок здатний до саморегулювання настільки, що може усувати навіть соц-не значущі зовнішні ефекти (екстерналії). Зовнішні ефекти — це витрати, або вигоди, зв'язані з ек-ною діяльністю, що стосую-ться осіб, які не є учасниками даної ринкової уго-ди. Наприклад, забруднення навколишнього се-редовища якимось під-вом, шум аеропорту тощо. Той, хто спричиняє ці «ефекти», часто змушує населення збільшувати витрати на охоронні за-ходи, але далеко не завжди компенсує їх.
15. Сучасні зх теорії трансформації економіки. Гелбрейт, Ростоу, Друкер.
інституціоналісти знайшли нові об'єкти досл-ня: місце і роль в ек-ому житті НТР, інформації, влади, політики та ін.
Джон Кеннет Гелбрейт (1909р. нар.) У своїх 1-их працях розробив концепцію «врівноважувальної сили», пропагував «сус-во добробуту». В працях, опублікованих у 50-х рр., розглядає техніку, як основу ек-ого прогресу. Він спробував розробити «синтетичну», як він казав, теорію, котра б охоплювала всі най-важливіші закономірності сучасного кап-зму. Цю т-рію викладено у книжці «Нове індустрне сус-во». Суть т-рії полягає в тім, що усунення конку-ренції внаслідок концентрації капіталу не призво-дить, проте, до утворення монополій, оск той са-мий процес породжує нейтралізуючу, «врівнова-жуючу силу» у вигляді великих об'єднань покуп-ців і постачальників. Як «врівноважуючу силу» розглядає різноманітні кооперативні організації, фермерські об'єднання, профспілки, різні торго-вельні об'єднання.Значення цієї «врівноважуючої сили» полягає не лише в тім, що вона перешкод-жає утворенню монополій, а й у тім, що вона за-мінює конкуренцію, котра колись була регулятор-ром ринку. Конкуренцію, яка панувала ще з часів А. Сміта, «фактично замінено типовим для сучас-ного часу ринком з невеликою к-тю продавців, як-их активно приборкують не конкуренти, а 2-ий бік ринку — сильні покупці». Гелбрейт— представ-ник неоінституціоналізму, котрий, на думку його прихильників, відрізняється від традиційного як соц-но-ек-ими умовами формування, так і поста-новкою проблеми. У працях неоінституістів кап-зм розглядається як «сус-во достатку», «сус-во масового спож-ня», «сус-во загального благоден-ства». Саме таким зображує його і Гелбрейт у книжці «Сус-во достатку» (1958) він робить вис-новок, що проблему В завдяки застосуванню все складнішої і все досконалішої техніки вирішено й залишається вирішити лише проблему розподілу Критично ставиться до чинної сис-ми розподілу і сподівається реформувати її, розширюючи сус-ні послуги і збільшуючи добробут .У «Новому індус-трому сус-ві» намагається комплексно розгляну-ти всю ек-ну сис-му кап-зму, яку зв'язує з техніч-ним прогресом - сутність, що саморозвивається, породжує сама себе. Технічний прогрес і органі-зація визначають ек-ну форм сусп-ва. Виділяє 2 форми кап-ної ек-ки з погляду рівня техніки, мас-штабів В і форми організації під-в — великі кор-порації і дрібне В (не відіграє значної ролі в суча-сній ек-ці). Основу сучасної ек-ки становлять ве-ликі корпорації, породжені передовою технікою Частину ек-ки, репрезентовану великими корпо-раціями, називає «індустріальною сис-мою», кот-ра й визначає суть «нового індустр-ного сус-ва»
Індустріальна сис-ма у свою чергу, визначається високорозвиненою технікою, котра зумовлює всі інші її ознаки: панування корпорацій у вирішаль-них сферах ек-ки, необхідність великих капітало-вкладень, ускладнення умов і зростання витрат часу на виконання зав-нь, що постають перед В у зв'язку зі збільшенням ролі наукових досл-нь і не-обхідності належних лабораторних випробувань, підвищення вимог до кваліфікації робітників і ке-руючих корпораціями, і, нарешті, потреба у ліквідації ризику для великих корпорацій, котра пот-ребує планування. В «індустр-ому сусп-ві» зрос-тає і роль держави, яка мусить узяти на себе час-тину витрат для забезпечення технічного прогре-су і зменшення ризику під-ця від його запровад-ження Тобто саме техніка визначає всю ек-ну струк-ру сус-ва. Відокремлює 2 рівні розв-ку кор-порацій: «під-ку» і «зрілу» У «під-кій корпорації» (20—30-ті рр XX ст) господарем і керівником був окремий капіталіст, власник капіталу Його основ-ною метою була максимізащя прибутку Контроль над корпорацією зумовлювався капіталом під-ця, а не його компетентністю Така корпорація не пот-ребувала планування і державного втручання На зміну «під-кій корпорації» приходить «зріла» Цей перехід зумовлений технічним прогресом, його вимогами «Зріла корпорація» — це колективна організація, тому приватна власність замінюється «сус-ною кап-ною власністю» На чолі «зрілої кор-порації» стоїть не окремий під-ць, а «технострук-тура», до якої переходить влада(це «союз знань і кваліфікації», основний керівний персонал вели-ких корпорацій, який складається із людей, що спеціалізуються на керівництві В, збутом, фінан-сами, корпоративним плануванням, тобто тих, хто приймає рішення - саме цю групу людей про-понує назвати «техноструктурою») Перехід у кор-пораціях влади до «техноструктури» змінює й ме-ту діяльності корпорацій Передовсім вона відоб-ражає не особистий інтерес під-ця, а сус-ний, ке-рується не максимізацією прибутку, а сус-ною метою На 1-ий план «техноструктура» ставить ек-не зростання, яке сприяє ефективному функ-ню корпорації, що відповідає як інтересам сус-ва, так і й власним інтересам Ефективне функ-ня ко-рпорації забезпечує високий рівень дивідендів Отже, має місце узгодження інтересів сус-ва, ко-рпорацій і індивідів Але Гелбрейт неправомірно відриває прибуток акціонерів (дивіденди) від ре-шти прибутку корпорації Неправомірним є й визн-ня грошових доходів «техноструктури» як зар-пл, що нібито не заохочує її максимізувати прибуток корпорації в цілому. Важливою рисою «індустріа-льної сис-ми» називає планування, яке теж поро-джується розв-ком науки і техніки Велика корпо-рація з її складною технікою, значними капіталов-кладеннями не може ефективно функціонувати за умов ринкової стихії. Ринок перестав бути на-дійним регулятором В. Йому на зміну приходить планування корпоративної діяльності. Плануван-ня має забезпечити здійснення передбачених фі-рмою, корпорацією рез-тів і «замінити ціни й ри-нок, як механізм, що визначає те, яка продукція буде виготовлятись, авторитетним рішенням, ко-тре встановлює, що буде виготовлятись і спожи-ватись і за якими цінами». Якщо раніше Гелбрейт сподівався нейтралізувати монополію і конкурен-цію з допомогою «врівноважуючої сили», то тепер він намагається замінити конкуренцію й ри-нок монополією (великою корпорацією) і плану-ванням. Щоправда, сам Гелбрейт вважає неприпустимим ототожнення великої корпорації з мо-нополією.
У «індустріальному сус-ві» формується нова кла-сова структура. За умов «зрілої корпорації» і па-нування «техноструктури» нібито зникає конфлікт між багатими і бідними. Йому на зміну приходить новий конфлікт, породжений НТП — між «класом освічених» і «неосвічених та малоосвічених». Ви-рішальною силою «індустріального сус-ва» стає «клас освічених», складовою частиню якого є «техноструктура». Ця теорія Гелбрейта мала на меті спростувати марксистське вчення про проти-лежність інтересів праці та капіталу. Проте Гелб-рейт не міг ігнорувати реальних суперечностей кап-зму, не міг не бачити бідності, безробіття. І якщо в другому виданні «Сус-ва достатку» (1969) він називає бідність «пережитком», «залишковим явищем», то в книжці «Нове індустріальне сус-во» він заявляє, що ці вади притаманні лише тій частині ек-ки, що перебуває поза «індустріаль-ною сис-мою», тобто сфері дрібного В. Що ж до «індустріальної сис-ми», то вона керується сус-ими інтересами, а відтак не призводить до злид-нів, бідності і класових антагонізмів.
Велику роль в «індустріальному сус-ві» Гелбрейт надає державі. Технічний прогрес у нього авто-матично зумовлює необхідність втручання дер-жави в ек-не життя. Він визнає необхідність пла-нування на державному рівні, регулювання дер-жавного попиту, перерозподіл нац-ого доходу че-рез сис-му податків, сприяння розв-ку НТП, осві-ти, нац-ної оборони. При цьому він підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо держави. Державу й корпора-ції Гелбрейт розглядає як 2 незалежні сили, котрі плідно співпрацюють одна з одною. У концепції «індустріального сус-ва» Гелбрейта почуваються й критичні ноти. Він критикував мілітаризм, гонку озброєнь, пропонуючи навіть націоналізувати ко-рпорації, які виготовляють зброю. Гелбрейт розу-міє складність вирішення соц-них проблем у ме-жах «індустріального сус-ва». Майбутнє «індуст-ріального сус-ва» він зв'язує з діяльністю інтелі-генції, яка на противагу «техноструктурі» керува-тиметься тільки ек-ими пріоритетами, сприятиме розв-ку «естетичних цінностей», спрямуванню «індустріальної сис-ми» на служіння широким соц-ним інтересам.
Роботи П.Друкера “Інновації і підприємництво”, “Посткапіталістичне суспільство”.
Екон.зростання визначено як безпосередній наслідок інноваційних змін. Пріоритетне значення в економіці відіграють мільйони малих та середніх підприємствБагато під-ств характеризуються низьким капіталовкладенням в новий сектор – безприбуткових суспільних організацій (за П.Друкером там працювало близько 2 млн.)
Мета – неоюхідня економіка, яка досліджує необхідні зміни в екології, НТП, освіті.
16. Буржуазна пе
Теорія народонаселення Т.Мальтуса заперечила можливість удосконалення суспільства через соціальне законодавство та регулююче втручання держави. У праці "Дослід про закони народонаселення..."(1798) досліджено вплив демографічних змін на стабільність суспільного розвитку. Жорстка залежність збільшення населення і продовольчих ресурсів суспільства, граничність засобів існування є межею, яка стримує можливість вільного зростання населення. Неможливість збільшити виробництво продовольчих товарів Мальтус поясний обмеженістю ресурсів землі. Трудовій теорії вартості Рікардо Мальтус протиставляє змінений варіант теорії вартості Сміта - визначення вартості працею, яка купується на даний товар. За Мальтусом, кількість праці, якою товар визначається, обумовлена витратами його виробництва, до яких він відносить витрати живої і уречевленої праці та прибуток на авансований капітал. Мальтус заперечує виключну роль праці як джерела вартості, оскільки іншим джерелом є прибуток, який визначається як надлишок над працею, витраченою на виробництво товару. Проблема реалізації вирішена існуванням непродуктивних верств населення (землевласників, армії, чиновників), які створюють додатковий попит па всю масу вироблених товарів.
Методологія дослідження Джона Мілля ("Основи політичної економії"" (1848)) базується на протиставленні законів розподілу законам виробництва. Визначення розподілу як сфери незалежних від виробництва відносин, стає теоретичним обгрунтуванням ідеї про можливість реформування розподілу в буржуазному суспільстві без зміни соціального устрою. Вартість товару Мілль визначає вартістю витрат виробництва. Продуктивною працею він вважає працю, яка створює багатство, пов'язане з нагромадженням. Рента визначена як компенсація за користування землею. Мілль вважав, що рівень життя народу повинен визначатися не внаслідок економічного зростання, а внаслідок більш справедливого розподілу.
На початку XIX ст. у Франції ідеї Сміта продовжує Ж.Сей ("Принципи політекономії”(1803)). Сей розробляє теорію корисності, згідно якого виробництво створює корисність, яка надає предметам цінності. Таким чином, вартість ототожнюється із споживчою вартістю. Досліджуючи проблему доходів в суспільстві, Сей визначає три фактори виробництва: праця, капітал, земля. Кожен із факторів надає певну послугу під час створення вартості. Відповідно до трьох самостійних джерел вартості, Сей визначає три основні види доходів: праця створює прибуток, капітал - заробітну плату, земля -ренту. Теорія розподілу і обміну за Сеєм, виключає проблему взаємовідносин між класами, як вона трактується Смітом. Процент створюється капіталом, а підприємницький доход є винагородою за роботу самого підприємця. Різниця між підприємцем і робітником зводиться лише до рівня заробітної платті.
Теорія збуту Сея обґрунтовує "гармонію" інтересів капіталістичного відтворення, неможливість криз перевиробництва. Товари та послуги обмінюються на інші товари та послуги, тому внробництво одних обумовлює потребу в інших, в результаті чого забезпечується потенційний попит. Іншими словами, кожний продавець є одночасно покупцем, і навпаки. В підсумку виявляється, що за продукти заплачено лише продуктами і в масштабах суспільства пропозиція і попит врівноважуються, перевиробництво взагалі стає неможливим. Сей припускає лише часткове перевиробництво в окремих галузях, пояснюючи його недовиробництвом в інших галузях. Теорія Сея була спрямована проти протекціонізму.
17. Загальна хар-ка інституціоналізму та основні етапи його р-ку.
Інституціоналізм —прихи-льники інституціоналізму в основу аналізу беруть не тільки ек-ні проблеми, а зв'язують їх з проблемами соц-ими, політичними, етичними, правови-ми. Інституці-оналізм у ПЕ почав формуватися наприкінці XIX ст.
Інституціалізм (від лат. "institutio" - спосіб дії, звичай, настанова, вказівка) течія економічної думки, виник наприкінці ХІХ - у першій половині ХХ ст. у США як реакція на панування монополій в ринковій економіці.
Основоположником інституціалізму став американський економіст Торстейн Веблен (1877-1920), найпомітнішими послідовниками якого стали Вільям Гамільтон (автор терміну "інституціалізм"), Джон Р.Коммонс (1862-1945), Уеслі Клер Мітчелл (1874-1948), Дж.К.Гелбрейт, Уолт Ростоу із США, англійці Джон А.Гобсон (1858-1940) і Джон Вайолет Робінсон, француз Франсуа Перру (1903-1987), австрієць Йозеф Шумпетер(1883-1950), голландець Ян Тінберген та інші.
Інституціоналізм ґрунтується переважно на позаекономічному тлумаченні суті господарських процесів у ринковому суспільстві. Рушійними силами економічного розвитку вважаються соціальні явища, як політичного, правового, етичного, морального, психологічного, технічного, так і економічного характеру - такі, як держава і профспілки, конкуренція і монополія, технічний прогрес і наука, сім'я і традиції, право і етичні норми, звичаї і мораль тощо. Усе це було об'єднано спільним терміном - інститути, або інституції, що й дало назву цьому економічному напряму.
Прихи-льники інституціоналізму вирішальну роль у сус-ому розв-ку надають інститутам. Усім інститутам притаманні риси колективної психології. Саме тому, щоб зро-зуміти природу інститутів, їхню еволюцію, необхі-дно вивчати рушійні сили, мотиви поведінки, яки-ми керуються окремі особи, професійні або соц-ні групи у своїх діях. Інстнтуціоналіс-ти визнавали обмеженість ринкового механізму регулювання ек-ки і виступали за впровадження сус-ого контролю над нею. Інституціоналізм у своєму розв-ку пройшов кілька етапів. Еклектизм, строкатість притаманні цій течії, зумовили фор-мування в її рамках різноманітних напрямів. Передовсім можна виділити ранній інституціоналізм і неоінституціоналізм. У рамках раннього інституціоналізму склались 3 основні напрями: 1) соц-но-психологічний, 2) соц-но-правовий, 3) емпірик-ний (кон'юнктурно-статистичний).
17. Ранній інституціоналізм та його головні напрями.
У рамках раннього інституціоналізму склались 3 основні напрями: соц-но-психологічний, соц-но-правовий, емпіричний (кон'юнктурно-статистич-ний).
Соц-но-психологічний інституціоналізм.
Т. Верлен проти матеріалізму і марксист-ського філософського матеріалізму. Дав своєрід-не тлумачення предмета ек-ної науки. У центр досл-ня ставить ідею розв-ку, динаміки і людську діяльність у всіх її проявах. Вимагає, щоб ек-на наука звільнилась від раціоналістичної психології і взяла на озброєння психологію реалістичну, таку, що є рез-том спостережень за людською дія-льністю. Веблену властивий соц-ний підхід до аналізу ек-них процесів. Він ро-зглядає сус-во як цілісну сис-му, аналізує поведі-нку соц-них груп людей, зумовлену соц-ими мо-тивами, «соц-ною психологією». Рушійні сили, які спонукають людину до прод-ної ек-ної діяль-ності є: батьківські почуття, інстинкт майстернос-ті, тобто майже напівсвідомий потяг до добре ви-конаної та ефективної роботи, допитливість. У розв-ку людського сус-ва виділяє кілька стадій. Вихідна стадія еволюції - дикунство, якому при-таманні колективістські інститути, відсутність приватної власності, обміну. Дальша еволюція сус-ва проходить через варварство до сучасної машинної сис-ми. Кап-зм - «машинний процес та інвестиції заради прибутку». Панування техноструктури за-безпечить ефективний і раціональний розподіл ресурсів, ефективне функ-ня ек-ки, спрямованої на задоволення людських потреб. Майбутнє сус-во уявляє як панування «індустрії», керованої технократією.
Соціально-правовий інституціоналізм.
Джон Роджерс Коммонс В основу аналізу бере позаек-ні інститути. На 1-ий план висуває юриди-чні, правові норми. Він досліджує дію колектив-них інститутів: сім'я, виробничі корпорації, проф.-спілки, держава; досліджує колективні дії, спря-мовані на контролювання дій індивідуальних. У праці «Інституціональна ек-ка» писав, що колек-тивні дії є єдиним способом примирення супереч-ливих інтересів. Дійшов висновку, що прагнення в ек-ці виявляються через суди.. Отже, суди були тлумачами права. Формулює «юридично-мінову концепцію» сус-ого розв-ку - в основу розв-ку покладає мінові відносини, зображуючи їх як юридичні. Вихідна ек-на категорія - юридичне поняття угоди. Учасниками угоди можуть бути всі інститути сус-ва.. Сама угода, яка становить основний елемент кожного ек-ого інституту, включає в себе 3 моме-нти: конфлікт, взаємодію, вирішення. Це означає, що всі сус-ні конфлікти, усі суперечності можна розв'язати. Запорукою цьому буде юридичне ре-гулювання правил «угоди». Конфлікт може і мусить розв'язувати також держава, зокрема через встановлення судовими органами так званої розумної цінності Уся ек-на діяльність пояснюється бажанням людей домог-тися ліпшого життя. Саме тому слід встановити такий юридичний і ек-ний порядок, який забезпе-чив би сталу основу, гарантії для чекання.
Кон'юнктурно-статистичний інституціоналізм.
Уеслі Клер Мітчелл У Веблена запозичив генетичний метод досл-ня. Сприйняв ідею Веблена про те, що традиції і звички мають стати головним предметом досл-ня. Поділяв думку Веблена щодо суперечності між В і бізнесом. У центр своїх досл-нь ставить проблему руху В, грошей, ціни. ПЕ — це наука про інтитути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорінені у звичках, інстинктах. Інстинкти — устремління до певних рез-тів. 1-им із них є тяжіння до прибутків. До цього зводиться логіка сучасного життя. В товарів підпорядковане не виготовлен-ню споживних в-стей, а одержанню прибутку. Прагнення прибутку зумовлене існуючою «сис-мою».
Підкреслює й інший бік проблеми — соц-ний, кот-рий розглядає як звичку одержувати й витрачати гроші. Гроші не просто засіб обміну, а рушійна сила ек-ого життя, визначальною рисою якої стає проблема придбання й витрачання грошей.Саму суть категорії «витрати грошей» він не зводить до марнотратства, а розглядає її з позицій залежності від факторів, що не контролюються індивідуумом. Ек-ні цикли характеризує як послідовну зміну під-несень і спадів В, котрі періодично повторюють-ся. Він прихильник державного регулювання ек-ки. 1-им із важливих методів регулювання є пла-нування.
