ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ПРОВІДНИХ
КРАЇН СВІТУ (1939-1990-і РОКИ).
ФОРМУВАННЯ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА
План
Структурні зміни в економіці воюючих країн в роки II світової війни.
Економічні наслідки другої світової війни.
План Маршалла.
«Спільний ринок» — Європейський союз.
Передумови та наслідки прискореного розвитку Німеччини та Японії.
Структурні зміни в економіці воюючих країн в роки II світової війни.
Господарство воюючих країн було переведено на воєнні рейки, а виробництво зброї, боєприпасів, амуніції, бойової техніки тощо стало пріоритетним. Так, у Німеччині, де воєнної промисловості ще у 1932 р. практично не існувало, під час війни щорічно вироблялось близько 25 тис. бойових літаків, 20 тис. танків, 50 тис. гармат і мінометів. З початком другої світової війни промисловість рейху працювала на військові потреби на повну потужність, випускаючи одні з кращих у світі танки, літаки, гармати. Виробництво військової техніки і зброї стимулювало розвиток важкої промисловості. Легка промисловість набагато відставала від неї. У сільському господарстві німецький уряд зробив ставку на великих землевласників і заможних селян, господарства яких всебічно підгримував і які забезпечували потреби економіки і населення у сільськогосподарській сировині та продуктах харчування.
Військові успіхи Німеччини на початковому етапі другої світової війни дали можливість використовувати економічний потенціал завойованих країн. Після поразки Франції у червні 1940 р. Німеччина повернула собі втрачені Ельзас і Лотарінгію, інші території, майже вся Європа працювала для вермахту,
Військова промисловість під час війни була основою економіки. У 1939 р. й питома вага в загальній вартості валової продукції становила 80%. Кількість працюючих у військових галузях впродовж 1939-1943 рр. зросла вдвоє і становила 5 млн. чол. Потребу в робочій силі нацисти задовольняли за рахунок примусової праці військовополонених, мільйонів депортованих з окупованих країн.
Економіка Німеччини втратила ознаки ринкової, перетворилася У варварську індустріально-мілітаризовану економічну систему, яка безперервно виготовляла величезну кількість озброєнь, направляючи їх на масове знищення людей.
Незважаючи на тотальну мілітаризацію, німецька економіка була неспроможною повністю задовольнити потреби фронту. З кінця 1943 р. Німеччина відчула серйозні труднощі в усіх галузях господарства. Були порушені зв'язки між окремими економічними комплексами, відчувалася гостра нестача сировини, палива, людських ресурсів, фінансових засобів.
З другої половини 1944 р. промислове та сільськогосподарське виробництво різко знижується. Наступає економічний крах.
Сполучені Штати Америки не брали участі на початковому етапі війни, але займали чітко виражені антинімецькі позиції. Напад Японії на американську військову базу Пірл-Харбор (7 грудня 1941 р.) змусив США розпочати війну і переорієнтувати своє господарство на військовий лад.
Ще до вступу у війну США надавали в позику чи оренду зброю, боєприпаси, стратегічну сировину, продовольство та інші матеріальні ресурси країнам антигітлерівської коаліції. Ленд-ліз, саме так називалася широкомасштабна система допомоги США країнам-союзницям, став одним із найбільших джерел збагачення держави у роки другої світової війни. Ленд-ліз забезпечив масовий збут американських товарів і продуктів на зовнішньому ринку. Внаслідок цього США перетворилися у могутній військовий «арсенал», а промислове виробництво зросло за період з 1939 по 1944 рр. більше, ніж вдвічі. Війна змінила структуру американської економіки. Випереджаючими темпами почали розвиватися виробничі потужності у кольоровій металургії і металообробній галузі. У шість разів зросло виробництво алюмінію, а випуск літаків — у 16 разів. У розпал війни США давали 60% світового промислового виробництва.
За роки війни ще більше посилилася роль держави, яка стала найбільшим замовником на виробництво зброї, боєприпасів і т.ін. За її рахунок велося широкомасштабне будівництво нових підприємств. Було введено в дію промислові підприємства військового призначення вартістю в 25 млрд. дол.
Різко збільшився державний сектор економіки. Під час війни у США сконцентрувалося 2/3 світових запасів золота, що привнесло корективи у механізм міжнародних валютних відносин.
Англії довелося пережити загрозу гітлерівського вторгнення. Масовим повітряним бомбардуванням піддавались Лондон, Бірмінгем, Ковентрі та інші міста. Були блокованими морські комунікації, окуповано ряд колоній, втрачено значну частину торгового і військово-морського флоту. Промислове виробництво скоротилося на 5%. Різко знизилося виробництво вугілля (на 21%). у легкій промисловості, зокрема бавовняній, спад становив більше, ніж 50%, у вовняній — 27%.
Витрати Англії на війну становили 25 млрд. фунтів стерлінгів. Для покриття цих затрат було залучено приблизно третину своїх закордонних капіталовкладень, особливо з колоніальних країн — Індії, Канади, Австралії, Південно-Африканського Союзу, а також з Латинської Америки і США. Державний борг збільшився за роки війни втроє. У багатьох країнах, що були сферою впливу Англії, утверджується американський капітал.
Японія виступила у війні на боці гітлерівської коаліції і на початковому етапі війни мала певний успіх. Захопила Філіппіни, Бірму, Індонезію, В'єтнам та інші території. Проте витримати тривале суперництво з американською економічно-військовою потугою не змогла. Щоправда, війна сприяла перетворенню Японії в індустріально-аграрну державу, збільшенню частки важкої промисловості. Зростала концентрація виробництва, а розміри контролюючого капіталу в компаніях Міцубісі й Сумітомо зросли у 10 разів, у Міцуї — більше, ніж у 6 разів.
Проте згодом стала відчутною слабкість військово-промислового комплексу Японії, нестача сировини, продуктів харчування, військово-морського транспорту тощо. Війна важким тягарем лягла на плечі японського народу. Військові витрати здійснювалися за рахунок проїдання національного багатства.

Економічні наслідки другої світової війни.
Результатом війни було знищення, демонтаж індустріальних господарств Німеччини, Франції, Японії, багатьох менших індустріальних країн Європи. Частково було знищено господарство Англії. Крім прямих військових зруйнувань піддавалося зносу виробниче обладнання, машини і механізми, припинилося оновлення виробничих потужностей, мав місце вивіз фабрично-заводського обладнання з переможених країн переможцями.
Єдина індустріальна країна, яка під час війни пережила справжнє економічне піднесення, були США. Більше того, у Сполучених Штатах було здійснено технологічний прорив, який забезпечив їм лідерство у наступні десятиліття.
Після другої світової війни розпочалося відродження ринкових господарств розвинутих європейських країн шляхом їхньої американізації. Вона мала кілька важливих напрямків: американізація світової валютної системи; вивіз американських товарів, широкомасштабне кредитування, державне і приватне; інвестування відбудовчих процесів; перебудова індустріальних структур, особливо в Німеччині і Японії під безпосереднім контролем США і, зрештою, розвиток світової торгівлі, де важливу роль у перші повоєнні роки відігравала також Англія.
Наслідком війни і важливим кроком на шляху до відновлення індустріального світового господарства стали міжнародні валютні угоди, підписані у червні 1944 року представниками 44 країн. Підписання цих угод відбулося на валютно-фінансовій конференції у Бреттон-Вудсі. Було вирішено створити Міжнародний валютний фонд (МВФ), вироблено основні правила міжнародних валютних відносин: долар США поряд із золотом повинен був відігравать функцію резервної валюти, ціна золота — незмінна, курс валюти — твердий і контрольований. МВФ і створений тоді ж Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) зобов'язувалися забезпечити виконання рішень конференції і виконувати роль міжнародного кредитного центру.

План Маршалла.
Економічне становище країн Західної Європи, особливе Німеччини, було катастрофічним і негативно впливало на світову економіку. Більше того, США, нагромадивши в роки війни величезні багатства, не могли успішно розвиватися ізольовано від інших країн, прагнули до економічної інтеграції, перш за все з розвинутими європейськими державами. Реконверсія економіки США відповідно до потреб мирного часу зумовила їх прагнення до перебудови міжнародних економічних відносин.
Такій меті повинен був служити план Маршалла — важливий крок на шляху до створення світового ринкового господарства. План Маршалла — це програма відбудови і розвитку Європи після другої світової війни шляхом надання їй економічної допомоги з боку США.
Ідея створення плану була висунута державним секретарем США Джорджом Кетлеттом Маршаллом (1880-1959 рр.) 5 червня 1947 р. у виступі в Гарвардському університеті, її підтримали Великобританія та Франція.
Паризька нарада міністрів іноземних справ США, Великобританії, Франції та СРСР (червень-липень 1947 р.) вирішили створити організацію, яка займалася б вивченням ресурсів і потреб європейських країн, визначала розвиток основних галузей промисловості тощо. СРСР та його союзники відмовилися від участі у плані. Погодилися 16 країн — Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція і Туреччина. У липні 1947 р. ці країни уклали конвенцію про створення Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), яка розробила спільну програму відбудови Європи.
План Маршалла здійснювався з квітня 1948 р. по грудень 1951 р. Його реалізація розпочалася фактично після прийняття у США закону про чотирирічну програму «допомоги іноземним державам». Закон цей передбачав надання допомоги західноєвропейським країнам на основі двосторонніх угод. Угоди були підписані у 1948 р. з усіма вищеназваними країнами (крім Швейцарії). Згідно з ними, країни-учасниці плану Маршалла зобов'язувались сприяти розвитку вільного підприємництва, заохочувати приватні американські інвестиції, співпрацювати у зниженні митних тарифів, постачати у США окремі види товарів, забезпечувати фінансову стабільність, створювати спеціальні фонди у національній валюті, яка вивільнялася внаслідок отримання американської допомоги. США встановлювали контроль за витратами цих фондів. Країни - учасниці плану звітували про використання наданої допомоги.
Загальний контроль за виконанням плану здійснювала Адміністрація економічного співробітництва, яку очолювали відомі американські фінансисти і політичні діячі. Сама допомога надавалась з федеративного бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. З квітня 1948 р. по грудень 1951 р. СШАвидали за планом Маршалла майже 17 млрд, дол., причому основну частку (майже 60%) отримали Великобританія, Франція, Італія і ФРН, на яку також поширювався план. Двостороння угода між США і ФРН була підписана у грудні 1949 р.
30 грудня 1951 р. план Маршалла офіційно припинив свою чинність і був замінений законом «про взаємну безпеку», прийнятим конгресом США 10 жовтня 1951 р., який передбачав одночасне надання країнам Західної Європи економічної і військової допомоги.
План Маршалла позитивно вплинув на відновлення економічного потенціалу та ринкових господарств в країнах Західної Європи. Вже на початку 50-их років було досягнуто довоєнного рівня виробництва.
«Спільний ринок» — Європейський союз.
У 50-их роках в більшості європейських держав були розвинуті індустріальні господарства, їхній розвиток відзначався динамічністю і стабільністю. Швидкі темпи економічного зростання доповнюються початком органічної інтеграції в єдиний західноєвропейський економічний простір. Організаційне оформлення цей процес отримав ще у 1951 р. Саме тоді, у Парижі (Паризька угода), було створено Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). До нього ввійшли ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Ця міжнародна організація об'єднала кам'яновугільну, залізорудну, металургійну галузі промисловості і контролювала 60% виплавлення сталі, 50% видобутку кам'яного вугілля в Західній Європі.
Важливим кроком в інтеграційному процесі було підписання Римського договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). Договір підписали у 1957 р. шість вище перелічених західноєвропейських країн. Мета співтовариства — створити «спільний ринок», забезпечити рівномірний розвиток, стабільність і добробут населення у Західній Європі. Для цього передбачалося ліквідувати митні бар'єри і обмеження для ввозу і вивозу товарів, капіталів, сприяти пересуванню людей. Договір передбачав також проведення єдиної торговельної політики стосовно третіх країн, усунення перепон для руху капіталів Європейського інвестиційного банку і т. ін. Фундаментом існування і розвитку Співтовариства мали бути вільна торгівля і конкуренція. Євроатом, створений у тому ж році, мав координувати розвиток атомної енергетики. У 1958 р. були утворені вищий виконавчий, законодавчий та консультативний органи ЄЕС, відповідно: Комісія, Рада Міністрів та Європарламент. Бюджет Співтовариства формувався з внесків його членів.
Створення ЄЕС свідчило про подолання антагоністичного протистояння у Європі між індустріальними країнами, перш за все між ФРН і Францією. Вже у наступні десятиліття стали очевидними і незаперечними позитивні результати європейської інтеграції. З І липня 1968 року було запроваджено єдиний тариф на ввезення товарів з третіх країн. Успішно проводилася єдина сільськогосподарська політика. В кінці 60-их років у порядок денний роботи Співтовариства було включено монетарну проблему. Поступово число членів ЄЕС зростало. Так, у 1973 р. до нього вступили Великобританія, Ірландія, Данія, що посилило роль і значення організації. У 1981 р. в ЄЕС вступила Греція, у 1986 — Іспанія і Португалія.
На сучасному етапі до Європейського союзу входить 16 країн. Деякі країни колишнього соціалістичного табору є кандидатами на вступ до ЄС.
5. Передумови та наслідки прискореного розвиткуНімеччини та Японії.
Господарський розвиток країн Західної Європи у післявоєнний період суттєво відрізнявся. Англія і Франція менше постраждали від військових дій, ніж Німеччина та Японія. Крім того, вони і після війни зберегли величезні колоніальні та залежні території, що сприяло тривалішому збереженню в цих країнах замкнутого національно-колоніального господарства.
Німеччина та Японія, які зазнали поразки у світовій війні, опинилися в іншому становищі. Вони виявилися повністю залежними від країн-переможниць і, перш за все, США. Ці країни втратили свої колонії, виплачували величезні репарації. Крім того, їх зруйноване господарство було докорінно організаційно і структурно перебудоване.
Німеччина. Важливу роль у відбудові та подальшому розвитку господарства відіграли грошово-цінова реформа німецького уряду. Вона зупинила інфляцію, сприяла ліквідації «чорного ринку», створила умови для відновлення економіки. Паралельно відбувалося формування органів державної влади та самоуправління, політичої системи країни. Посаду федерального канцлера Німеччини обійняв лідер ХДС-ХСС К.Аденауер. 20 вересня 1949 р., після сформування уряду, було завершено процес утворення ФРН, економічне життя пожвавилося.
Перші роки існування ФРН були позначені високими і стабільними темпами промислового розвитку. Вже у 1951 р. загальний обсяг виробництва був на третину вищим, ніж у 1936-у, а у 1956 р. він подвоївся. Середньорічний приріст промислової продукції складав за період з 1950 по 1960 роки 9,6% проти 4% у США і 3% у Великобританії.
Німецькому «економічному диву» сприяло декілька причин. По-перше, значною мірою вдалося зберегти промисловий потенціал західної частини країни, репараційні платежі на користь США, Англії, Франції були меншими. По-друге, було вдосталь дешевої робочої сили, особливо після репатріації 9 млн. німців із Східної Прусії та інших районів.
Особливості менталітету німецького народу (висока працездатність, схильність до дисципліни, порядку, готовність після руйнівної війни на будь-які жертви для відбудови країни і досягнення власного добробуту тощо) відіграли дуже важливу роль у відбудові.
Заробітна плата робітників у перші повоєнні роки була на 35% меншою від довоєнної, а робочий тиждень був більшим.
США надали Західній Німеччині 3,9 млрд. доларів «стартової допомоги» згідно із планом Маршалла. Ці кошти, а також надходження із федерального бюджету (30-32% всіх вкладів в економіку), були витрачені на заміну застарілого обладнання, оновлення виробництва, створення нових галузей економіки (нафтохімії, електроніки тощо). Відбувався процес прискореної індустріалізації порівняно відсталих регіонів. Економічному розвитку сприяв великий попит на всі види промислової продукції, як виробничого призначення, так і на товари широкого вжитку. Крім того, ФРН у 50-их роках практично не мала військових витрат, що дозволяло робити грошові заощадження. Золотий запас ФРН на початку 60-их років перевищував запаси Великобританії, Франції та скандинавських країн, разом узятих.
Успішно розвивалися експортні галузі економіки. Німеччина впевнено входила у світовий ринок. Цей процес був тісно пов'язаний з фінансовою допомогою США і направлений на інтенсифікацію взаємних торгових зв'язків.
Визнаним архітектором німецького «економічного дива» був Л.Ерхард, міністр економіки в урядах К.Аденауер. Він разом з групою неоліберальних економістів створили теорію «соціального ринкового господарства", в якій вдало поєднувалися особиста ініціатива підприємців, вільна конкуренція з елементами державного регулювання. Держава, на думку авторів цієї теорії, повинна підтримувати нормальне функціонування системи цін та забезпечити захист ринкової економіки від монополізму товаровиробників. Для попередження циклічних криз їй необхідно використовувати важелі кредитної, валютної, податкової політики. Проте, втручання в господарську діяльність окремих підприємців з боку держави — абсолютно недопустимо. Теорія «соціального ринкового господарства» стала основою економічної політики західнонімецького уряду у наступні десятиліття.
Японія. Японське «економічне диво» розпочалося приблизно у 1948 р., через три роки після нищівної поразки і воєнних руйнувань, коли країна ще була під військовою окупацією. До початку 1953 р. Японія досягла довоєнного економічного рівня, якщо говорити про ВНП. Відтоді вона зберегла високі темпи зростання виробництва. Протягом 1952-1963 рр. її ВНП майже потроївся і характеризувався щорічним приростом у 9%; протягом цих же років обсяг виробництва товарів зріс у 5 разів, а споживання подвоїлося. Від початку тріумфального економічного поступу і до 70-их років Японії вдалося утвердитися в ролі могутньої промислової держави. Які основні передумови японського «економічного дива».
Американська окупаційна влада провела в країні цілий ряд важливих перетворень, які значною мірою сприяли розвиткові японського суспільства і господарства. Було розпущено збройні сили, встановлено демократичні свободи, запроваджено загальне виборче право, сформовано парламент, уряд, прийнято конституцію. Окупаційні власті здійснили ряд економічних реформ. Було введено антимонопольне законодавство, згідно з яким розпущено найбільші монопольні концерни. Американські фінансові радники провели реформу податкової системи. Були зменшені податки на підприємницьку діяльність. Встановлювався твердий обмінний курс ієни. Реформи в цілому пожвавили і посилили конкуренцію підприємців, сприяли росту виробництва.
У 1946-1949 рр. була проведена земельна реформа, яка ліквідувала поміщицьке землеволодіння. Держава викупила у поміщиків і продала селянам майже 80% усіх сільськогосподарських угідь. Посилилася конкуренція між виробниками, внаслідок чого зросла продуктивність праці, врожайність культур, розширився внутрішній ринок Японії, сформувався ринок робочої сили (частка самодіяльного населення, зайнятого у сільському господарстві, скоротилася з 48% до 8% сьогодні).
Важливу роль у повоєнній відбудові японської економіки відіграла американська допомога. Стабілізаційна лінія Дж.Доджа, якому президент США Г.Трумен доручив очолити перетворення в Японії, сприяла нормалізації фінансів, відновленню механізмів відтворення. Величезні американські капіталовкладення, а також внутрішні накопичення капіталу дали змогу повністю оновити обладнання, створити нові виробництва. У березні 1952 р. набрав чинності закон про сприяння раціоналізації виробництва. Згідно із законом підприємства отримували державну допомогу, податкові та інші фінансові пільги за умови модернізації виробництва, оновлення устаткування. Більшість підприємців скоротилась цим законом.
Японці успішно використовували зарубіжні досягнення в найсучасніших галузях індустрії. Розвиток чорної металургії йшов шляхом спорудження доменних печей великої потужності із застосуванняй новаторської киснево-конверторної виплавки сталі з безперервним розливом. Успішно розвивалась електрометалургія, встановлювалися потужні автоматизовані прокатні стани, впроваджувалися енерго- та матеріалоекономні технології. Японія наприкінці 70-их років перетворилася в один з найпотужніших світових центрів металургійного виробництва. Закуповуючи патенти й ліцензії на наукові відкриття, оригінальні технології тощо і вміло пристосовуючи їх до своїх умов, японці отримували величезні прибутки. Ряд значних технічних новин народилися і були запроваджені у масове виробництво на японських фірмах. У другій половині 50-их років — нейлон, транзисторні приймачі, у 60-70-их роках — аудіостереосистеми, відеокамери і відеомагнітофони, у 80-их — комп'ютеризовані роботи, мікросхеми на кремнієвих кристалах (чіпи) та ін. Японія веде перед у такій науковомісткій і технічно передовій галузі, як електронна промисловість. Головним чинником економічного зростання економіки безперечно, повсякденна наполеглива праця більше, ніж 120-мільйонного японського народу, його працелюбність, самовіддача, жертовність і високий патріотизм.
Дуже ефективною виявилася в Японії система пожиттєвого найму на роботу (патерналізму), за якою платня щорічно зростає і залежить від віку і стажу. Фірми дбають про постійне підвищення кваліфікації робітників, їх добробут і відпочинок. Перехід робітника в іншу фірму — рідкісне явище і сприймається з осудом. Японські робітники працюють інтенсивніше, за нижчу платню, у яких довший робочий день, тиждень. Це впливає на зниження собівартості продукції, її ціну.
Зовнішньоекономічні зв'язки, насамперед торгівля, набули для Японії особливого значення. Імпорт сировини, якої у країні майже немає, йде головним чином із держав, що розвиваються, за низькими цінами. Дешева сировина також сприяла піднесенню японської економіки. Готову продукцію Японія вивозить до розвинутих країн — США, Канади, Австралії, країн Європи.
Завдяки цим та деяким іншим чинникам, Японія досягнула передових рубежів у світі і перетворилася в один із світових центрів.
6. Технологічна революція середини 70-их років. Формування постіндустріального суспільства.
У 60-их роках майже всі індустріальні країни переживали економічне піднесення. США значно випереджали інші країни за рівнем структурних зрушень в економіці, досягли критичної позначки у розвитку своєї індустрії, переживали, на думку багатьох дослідників, початковий період формування постіндустріального виробництва. Автоматизація виробництва, виражена використанням верстатів з ЧПУ, досягла крайньої межі. Почали запроваджувати роботів, з'явилися перші комп'ютери. Інтенсивним був ріст виробництва електроенергії, пластмаси тощо. Зросло виробництво енергоносіїв, причому не тільки нафти і газу, але й вугілля.
У 1974-1975 рр. провідні індустріальні країни пережили гостру економічну кризу, яка супроводжувалася значним абсолютним падінням виробництва: у США на 3%, у ФРН —на 7,5%, в Японії — на 14%. Майже подібний спад мав місце в інших розвинутих країнах. Різке погіршення кон'юнктури пояснювалося рядом причин, які в сукупності свідчили про початок переходу від індустріальної до постіндустріальної економіки. Одна із причин кризи — різке підвищення цін на нафту і нафтопродукти (у декілька разів) країнами-експортерами нафти у 1973 р. Внаслідок цього зросли витрати, вартість товарів і відповідно зменшився попит з боку споживачів. Подорожчання енергоресурсів зачепило не лише товаровиробників, а й домашні господарства, сімейні бюджети. Внаслідок цього скоротився приватний попит на велику кількість товарів. Найважчі наслідки мали місце в експортних галузях промисловості. Країни-імпортери змушені були через різке зростання цін зменшити свої замовлення, що призвело до скорочення виробництва і відповідно зменшення товарообороту.
Вихід із кризи проходив відносно швидко і вже у 1976-1977 рр. було подолано «нафтовий шок» і досягнуто значного росту виробництва, причому знову у традиційних галузях. Проте це був останній спалах традиційної індустрії. Одночасно відбувався прискорений розвиток новітніх виробництв і галузей: електронної, аерокосмічної промисловості, виробництво роботів і біотехнологічних виробництв.
За невеликий відрізок часу, з 50-их до середини 70-их років з'явилися обчислювальні системи четвертого покоління, які стали технологічною та інформаційною основою перетворення індустріальної економіки в постіндустріальну. З середини 70-их років особливо швидко росло виробництво персональних комп'ютерів. Створювалися гнучкі системи виробництва, які дозволяли швидко міняти види товарів. Ще у 1968 р. з'явився перший гнучкий робот, а у 1974 р. створений перший комерційний робот, яким керував комп'ютер.
У середині 70-их років почався бурхливий розвиток енергозберігаючих виробництв. Величезні кошти вкладалися у технологічну перебудову. Використовувалися альтернативні джерела енергії, будувалися атомні електростанції. Бурхливо розвивалася біотехнологія — ще одна важлива галузь постіндустріального господарства. Наука взагалі перетворюється в безпосередню виробничу силу, скорочується термін від народження наукової ідеї до її реалізації, втілення у виробництво. У зв'язку з використанням новітніх технологій відбувається інтенсифікація виробництва.
Зменшується не тільки енерго- та матеріаломісткість, а й розмір капіталовкладень і трудомісткість продукції. Знижуються затрати
на сировину, обладнання, вивільняється велика кількість робочої сили, яка після перекваліфікації направляється у сферу послуг тощо. Змінюється характер і зміст праці. Різко зростає роль, соціальне і економічне значення інформаційної діяльності, виникають і розвиваються засоби масової інформації. Внаслідок цього у значної кількості людей вивільняється вільний час — величезне багатство і досягнення сучасної епохи.