„Виникнення Західноукраїнської Народної Республіки”



До 8 листопада Українська Національна рада призначила перший уряд Української держави - Тимчасовий Державний секретаріат. Головою секретаріату та секретарем фінансів став Кость Левицький. 10 листопада уряд склав присягу. Тоді ж було прийнято назву нової держави — Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).
На відміну від УНР, у Західноукраїнській Народній Республіці було за короткий час створене досить ефективну систему управління. 22-26 листопада відбулися вибори депутатів Української Народної ради, наділеної представницькими і законодавчими функціями. Більшість депутатів стояла на національно-ліберальних позиціях, була не схильна до радикальних соціально-економічних перетворень, у своїй діяльності віддавала перевагу розбудові держави. Президентом ЗУНР став голова Української Народної ради Євген Петрушевич, який багато років був членом австрійського парламенту. Центральні органи спиралися на розгалужену і добре організовану систему місцевого управління, авторитетну серед українського населення.
Ставлення більшості поляків до ЗУНР було негативним, хоча серед чиновників державного апарату були й поляки. Євреї, прагнучи залишитись осторонь польсько-українського конфлікту, дотримувалися нейтралітету. Однак після триденного єврейського погрому, який влаштували у захопленому Львові польські солдати, вони стали схилятися до тісної співпраці з українською владою. Українська Народна рада прагнула забезпечити широкі права національним меншинам, вирішивши, зокрема, надати їм 30 % депутатських місць у майбутньому парламенті.
Соціальна стабільність у державі забезпечувалась і розпочатою у квітні 1919р. аграрною реформою, в результаті якої всі маєтки великих землевласників, переважно поляків, експропріювали, а їхні землі передбачалося поділити між малозабезпеченими та безземельними селянами.
Настроям більшості місцевого (українського населення відповідало прагнення уряду ЗУНР до об'єднання з УНР. Ця історична подія відбулася 22 січня 1919p., коли у Києві на майдані біля Софійського собору було проголошено Акт злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. ЗУНР дістала назву Західна Область Української Народної Республіки (ЗО УНР) і повну автономію.
В умовах конфлікту з польськими військами одним з найважливіших завдань уряду ЗУНР було формування боєздатної армії, спроможної відстояти незалежність республіки. Це завдання ускладнювалося тією обставиною, що серед українців, які с лужили в австрійській армії, не було старших офіцерів з досвідом організації військових частин та планування операцій. Уряд ЗУНР звернувся за допомогою до уряду УНР, що рекомендував для організації регулярних військ ЗУНР - Української Галицької армії - генерала М.Омеляновича-Павленка і полковника С. Мишковського. У своїй діяльності вони спиралися на офіцерів-галичан, залучаючи до військового будівництва також офіцерів інших національностей — австрійців, німців, угорців, хорватів, чехів та ін., - яким загрожувало безробіття. Загальна мобілізація і формування нових військових частин відбувалися швидко та організовано і до весни 1919 р. у складі Української Галицької армії, що офіційно існувала з другої декади грудня, було понад 100 тис. чол., у тому числі 40 тис. таких, що брали безпосередню участь у воєнних діях. Успіхи в організації УГА забезпечили їй перевагу на початковому етапі війни - з листопада 1918 р. по лютий 1919 р. Характерною особливістю цього етапу була участь її вояків у боротьбі галицьких українців з місцевими поляками. Але відсутність досвіду і помилки не дали змоги скористатися перевагою. Спроби відбиті і Львів, на що були спрямовані головні зусилля УГА, провалилися.