Іван Мазепа народився 20 березня 1632 року в Мазепинцях на Київщини. Походив зі старого українського роду Мазепів і вже його прадіди й діди служили в козацькім війську. Один з них, Федір Мазепа, воював разом з Наливайком проти Польщі, з ним попав у полон і його стратили у Варшаві разом з Наливайком в 1597 році.
Батько Мазепи, Степан, був урядником у Білій Церкві, а що сам був розумний та освічений чоловік, то і свого сина, Іван виховав на освічену людину.
Мати Мазепи називалася Марія Магдалина з роду Мокієвських, і була потім ігуменею (начальницею) жіночого монастиря в Києві.
Спершу вчився Іван дома і, маючи дванадцять літ, складав вірші латинською мовою (тоді це було в звичаю). Згодом учився в Полоцьку у вищій школі і, маючи 16 літ, пішов на Січ, учитися воєнного ремесла. Служив при козацькім війську за Хмельницького в 1648 році й тоді, будучи ще хлопцем, хоробро бився в одній битві. За хоробрість і розум полюбили його всі козаки, а гетьман Хмельницький радив його батькові послати Івана ще продовжувати навчання за кордоном. Іван вчився, в Гол надії, а потім довший час був про дворі польського короля Яна – Казимира. Король посилав його з важливими листами до гетьмана Тетері і Дорошенка. Нарешті, Іван став служити в Дорошенка. Одного разу послав його гетьман у посольство на Крим, до татарського хана, що був тоді в союзі з Україною. По дорозі зловили його в степу козаки лівобережного, гетьмана Самійловича. Але Самійлович не карав Івана, а прийняв до себе на службу й навіть іменував генеральним осавулом, бо помітив розум і спритність Мазепи. Послав гетьман Івана в посольстві до царя московського, й там Мазепу також полюбили, бо такого освіченого й добре вихованого чоловіка не було тоді й при царськім дворі.
Не диво, що коли цар ув’язнив Самійоловича, то сам був за тим, щоб козаки вибрали гетьманом Івана-Мазепу. Козаки вибрали його зовсім добровільно, бо, по-перше, Мазепа був тоді найбільш освічений між старшиною, а по-друге, всі знали, що хоча він і з царем живе в приязні, але над усе любить Україну, той буде їй вірно служити.
І не обманулися. Іван Мазепа, ставши гетьманом, почав щиро думати над тим, щоб визволити Україну з-під залежності всіх сусідів. Але мусив діяти дуже обережно, бо тоді (від 1682-1725 рр.) панував у Росії цар Петро І, дуже лютий і розумний тиран; він бажав з’єднати Україну з Росією й хоча до якогось часу ще терпів на Україні окремого гетьмана, але дуже обмежував права гетьмана і козацтва і всієї України. Цар вимагав, щоб козаки ходили з ним на війну проти Польщі, Швеції й татар; в нарешті загнав полки козаків аж до Петербурга, нового міста, що заснував, і казав їм там копати канали, сушити й будувати нову столицю Росії. Багато козаків погинуло там від стужі й поганого повітря. Недарма то люди говорили, що Петербург побудований на козацьких кістках.
В тимчасом на Україні було ледве кілька тисяч козаків коло гетьмана, а по всіх містах і селах стояли московські солдати, вони робили, що хотіли й дуже знущалися над українськими селянами й міщанами. Весь народ і козацтво стали нарікати на гетьмана Мазепу, що він цареві так у всьому корився. Але тільки жменька старших знала, що Мазепа ще не може відверто виступити проти царя. Він ждав догідної хвилі, коли на Україну вернуться козацькі полки, що будували на Московщині, а коли цар буде зайнятий війною з сильнішими противниками. А тимчасом гетьман старався упорядкувати край і піднести його освіту.
Побудував багато шкіл і церков власним коштом. Для Київської Академії казав збудувати новий величавий будинок на три поверхи. Такої школи і в Московщині в ті часи не було.
Коли 1700 року цар почав війну зі шведами, з славним шведським королем Карлом ХІІ, Мазепа покладав на це великі надії і в великій таємниці почав умовлятися через довірених посланців з королем, щоб разом ударити на царя.
Шведський король запевнив Мазепу, що Україна буде вільною державою по обох сторонах Дніпра, й згодився змучитися з козаками. Але трапилися між старшиною два зрадники: Іскра і Кочубей. Вони написали листа, ще й самі поїхали до царя й розповіли, що мазепа змовляється зі шведами проти Москви. Та цар ще не вірив тому, бо і спершу були доноси на мазепу, а Мазепа служив цареві вірно. Тому казав зв’язати Іскру і Кочубея й відіслати їх до Мазепи. Мазепа звелів їм стати голови. Та скоро потім, літом 1708 року, король Карло ХІІ рушив на Україну, й гетьман став явно по стороні шведів. Він закликав усе козацтво й народ, щоб ставати проти Москви. До нього пристали й запоріжці. П’ятнадцять тисяч їх прийшло під проводом Костя Гордієнка й злучилися з гетьманськими полками.
Однак велика сила козаків була ще й на півночі в Московщині. А лютий цар зібрав велике військо й у листопаді 1708 року рушив на Україну. 9 листопада Московська орда облягла гетьманську столицю Батурин. Москалі звернулися до залоги, щоб піддалися, та полковник Чечель відповів: „Умремо всі, а столиці не дамо!” І довго відбивала жменька козаків усі московські наступи, аж і тут знайшовся зрадник, Іван Ніс, він провів москалів потайним підземним ходом до столиці, й москалі здолали столицю. Все місто, з палатами й церквами, спалили, а всіх козаків і мешканців вирізали. Не пощадили ні старших, ні молодих, ні жінок, ні дітей. Палата гетьмана горіла три дні. А полковника Чечеля й козацьку старшину помордували та попривязували їх трупи до плотів і пустили долі рікою Сеймом, усім на пострах.
10 липня 1709 року розпочалася головна битва під Полтавою. Цар зібрав сюди всі свої сили, що вп’ятеро перевищували число шведів і козаків. А до того ще король Карло заслаб тоді від ран і не міг очолювати битву. Сталася велика січа й царські орди розбили козаків й шведів. Король й гетьман мусили негайно відступити за Дніпро й схоронилися на Молдавщину. Гетьман заслаб і вмер в місті Варниці (тепер Молдова).
Отак любив гетьман Мазепа Україну і за неї життя своє віддав.
