Реферат на тему:
Договір між Росією та Україною
1654 р. Березневі статті.
План:
Відносини України з Московською державою.
Березневі статті 1654 р.
Російсько-українська війна з Польщею 1654-1656 р.р. Союз України, Швеції і Семигорода проти Польщі.
Метою українців було знайти монарха, що міг би забеспечити новому суспільству законність і захист. Кандидатом на роль покровителя України був православний московський цар. З початку повстання Хмельницький умовляв царя в ім`я спільної православної віри прейти на допомогу. Але Москва реагувала якось обережно. Москва неодноразовов вела війну з Польщею, тому зайняла вичікувальну позицію щодо України.
Московими чеками, доки казаки й поляки, і вже тоді годилися
вперучатися до подій.
Хмельницький розумів, що без союзників Україна не вистоїть. Що собою являли такі союзники, як турки, він переконався у ході войових дій. Контакти не із російським царем підтримувались ще і в 1649 р. Зокрема, у березні 1649 р. Москва надіслала перше офіційне посольство в Україну. В квітні перше українське посольство вирушило у Москву на захист України, прийняти її під високу руку і послати на допомогу військові сили.
1 жовтня 1653 р. царський уряд скликав Земський собор, учасники якого висловилися за рішення Гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорізьке з городами і землями.
На підставі цього цар вислав в Україну посольство на чолі з Боярином В.Бутурліним. 31 грудня 1653 р. Росія оголосила війну Польщі.
2). 8 січня 1654р. в Переяславі зібрали загальну раду на якій гетьман і старшина вирішили віддати Україну під протекторат Російської держави. Юридичний статус України в складі Росії було закріплено Березневими статтями, які відомі під назвою “Договір Богдана Хмельницького”. Згідно з цією угодою Україна зберігала військово-адмінінстративну систему на чалі з гетьманом. Лівобережна Україна отримала право зносин з іноземними державами. Однак царський уряд, що виступав за політику жорсткої централізації Росії, одразу ж почав обмежувати автономію України, відміняти права її населення, хоча за Березневими статтями російський уряд трактував Україну як окрему державу.
3). Тим часом Польща почала нову агресію проти України. В березні 1654 р. її військо вторглося на Поділля, Волинь і Браіцлавщину. На цей раз українському війську допомагали Росія, яка вже перебувала у стані війни з Польщею. До кінця 1654 р. українсько-російські війська змусили поляків відступити. Взимку 1656 р. Поляки виступили на Умань вже при підтримці кримського пана, але в Охматівській битві були розгромлені. Були визволені Поділля і майже вся східна Галичина. 19 вересня того ж року поблизу городка полоські війська знову зазнали поразки. Невдовзі проти Польщі виступила й швеція. В серпні – жовтні 1656 р. Росія і Пльща уклали Віленське перемир`я.
Хмельницький в цей час енергійно займається утвердженням коаліції зі Швецією, Семиграддям, Брандебургом, Молдовою, Волощеною, Литвою проти Польщі і Криму. Так, уклавши Українсько-Трансільванський договір 1656 р. із семигородським князем Юрієм Ракоці і погодившись підтримали його кандидатуру на польській престол, Хмельницький домігся того, що Ракоці спільно зі Швецією здійснить поход на Польщу, захопивши Варшаву. Проте невдовзі Польща отримала допомогу від татар і австрійців, а семигородського князя скинули з престолу. У 1657 р. помирає Б. Хмельницький. Отже, визвольна війна українського народу була не тільки видатною подією історії. Вона дала початок розбудові української державності. Але сприяло національному і культурному відродженню, оскільки було положенно край уніатству і каталозму Речі Пасполитої. З другого боку український уряд з самого початку став обмежувати автономію України, а потім поступово знищив її. Згідно з рішенням Переяславської Ради, Правобережна Україна також потерпала під протекторат Росії, але несприятливі результати її війни з Польщею призвели до того, що аж до кінця XVIII ст. ці українські землі залишались під владою польськіх феодалів і шляхти.
Завдання 20 (6)
Соціально-політичний розвиток України в другій половині XVII ст.
1). Труднощі політичного становища України після визвольної війни.
2). Боротьба Українського народу за незалежну державу в період Руїни.
3). Угода 1667 р. та “Вічний мир” між Московією та Польщею.
Закріплення розчленованості українських земель.
На соціально-економічний розвиток України в другій половині XVII ст. впливали наслідки війни. Входження її під протекторат Росії сприяло подальшому зростанню продуктивності сільськогосподарського виробництва, розвиткові ремесла та мануфактур, а також зростанню міст як адміністративних так і культурних центрів.
Поступово в надрах феодалізму починають визрівати перші елементи буржуазних відносин, сільськогосподарському виробництву стають дедалі більше притаманні товарни відносини. Зростають посівні площі під зернові культури. Істотнє місце в розвитку господарства займає твариництво, зокрема племінне конярство. Розширення посівних площ у другій половині XVII ст. і навіть у першій половині XVII ст. відбувалося головним чином за рахунок земель польських магнатів і шляхти, вигнаних з України в ході Визвольної війни 1648-1654 р.р.
На Правобережжі та західноукраїнських землях з розвитком виробництва та сільхозпродуктів і пристосування господарств феодалів до потреб ринку також спостерігалося поступове збільшення посівних площ.
Землеробство в Україні у той період мало зерновий характер. Із зростанням великого феодального землеволодіння посилюється експлуатація народних мас. У багатьох маєтках старшини запроваджувалася відробіткова і продуктова рента. Панщина доходила до 2-3 днів на тиждень. Формувалося мануфактурне виробництво, але в умовах натурального господарства воно мало кооперативний характер. Вотчина мануфактурна утворилася внаслідок втягування в товарно-грошові відносини господарств феодалів, отже поширення товарно-грошових відносин змінювало зв`язки між районами України, що позитивно позначилося на економічній єдності народу України.
1). В результаті визвольної війни 1648-1654 р.р. Українська держава увійшла до складу Московської на праваї автомної.
Була встановлена нова форма правління . Теріторія була поділена на 16 військових аркушів, або полків. Військова генеральна рада санкціювала договори, обираючи гетьмана.
Царський уряд управляв Україною через спеціально створену канцелярію з малоросійських справ. Після смерті Б. Хмельницького козацька старшина обрала гетьманом генерального писаря Запорозького війська Івана Виговського. Виговський уклав союз із Швецією та Кримом, розпочав переговори із Польщею, розірвав союз з Москвою, сповістивши про це маніфестом. Під Гадячем у вересні 1659 р він уклав договір із Польщею, за яким Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства входили до складу Речі Посполаитої. Народ договору не підтримав. Не прийняли його й запорізькі козаки. Все це призвело до конфлікту з Росією весною 1659 р., в результаті якого російська армія на чолі з князем Трубицьким була розгромлена під Конотопом.
Гетьманом знов обрали Ю. Хмельницького, знову почали підтримуватися стосунки з іншими державами.
2). Фактично ж, розірвана на окремі території соціальними конфліктами, Україна розділилася на 2 окремі частини. Народ назвав цей час “руїною” (1663-1687 р.р.).
Павло Тетеря на Лівобережжі Іван Брюховецький. Гетьмани Брюховецький та Тетаеря свідомо віддавали народ під чуже панування – один під царя, інший – під шляхту і короля. Ніби про них писав літописець Самийло Величко віщі слова на початку XVIII ст. : “Для срібла і злата не тільки кожний із них дав би виколоти собі око, але брата й отця не пощадив би, то як би мав жаловати матки – погибаючої України?”.
Після цього гетьманом став П.Дорошенко. Дорошенко повів боротьбу з Польщею і визволив з-під гніту Правобережну Україну. Він мав на меті об`єднати всі українські землі, вигнавши польську шляхту з Правобережжя і встановивши порядок.
3). Щоб скинути гніт Польщі і Москви, Дорошенко прийняв протекторат Туреччини, яка у 1672 р. оголосила війну Польщі і за Бучацькою угодою захопила Поділля. Під владою Дорошенка закріпилася Наддніпрянщина. Його спроби домовитись із Москвою заради об`єднання розірваних українських земель фактично були перекреслені Росією.
Через 20 років, 6 червня 1886 року між Росією і Польщею був підписаний “Трактат про вічний мир”, який підтверджував права Росії на Лівобережну Україну, Київ і Запоріжжя.
Північна Київщина, Волинь, Галичина залишилися під владою Польщі.
В 1668 р.Дорошенко йде походом на Лівобережжя, де його проголошують гетьманом цією України. Але новий гетьман многогрішний, гостро поставив питання до прилежності Києва до України. “Великий государ преславний город Київ і всі українські городи не шаблею взяв, а запорізьке військо віддалося йому добровільно. Домагався він і того, щоб кордон від Литви повести річкою Сож і залишити Україні Гомель. Незалежна поведінка Многогрішного збурила проти нього старшину. Його ув`язнили і відвезли до Москви, що з`явилося перемогою Москви, з того часи Правобережна Україна втратила політичну і економічну самостійність. Отже, на кінець XVII ст. українські землі були поділені між Росією, Польщею і Туреччиною. Автономія Лівобережної України (або Гетьманщини) регулярно обмежувалася.