ПЛАН
Вступ....................................................................................................................2
1.Ситуація в якій знаходилась Україна в часи Богдана Хмельницького......3
2. Біографія Богдана Хмельницького...............................................................6
3. Визвольна боротьба на чолі з Богданом Хмельницьким............................7
Висновок.............................................................................................................14
Список використаної літератури......................................................................14
ВСТУП
Богдан Хмельницький відіграв дуже важливу роль у формуванні незалежної України. В часи Богдана Хмельницького Україна знаходилась під владою Польщі. Польська шляхта, пани і магнати чинили великі безправ’я на території України. Селян вважали за інвентар, шляхтич міг вбити хлопа, щоб шляхтич поніс відповідальність у суді за вбивство треба було, щоб сім інших шляхтичів показали на свого ж брата, що він дійсно винен, звісно показання у суді проти шляхтича не давали. Селян обкладали великими податками. Були старости королівські на Україні, які нібито мусили стежити за порядком, але старости не звертали уваги на хлопські скарги, то му, що самі кожен день робили такі безправ’я. Богдан Хмельницький підняв повстання. Хмельницький був добрим військовим стратегом, дипломатом, політиком і оратором. Вдало вів війну проти Польщі, практично вщент розгромив польські війська, у Богдана Хмельницького була можливість захопити короля Польщі, але він приказав козакам зупинитись, тим самим відпустив короля. Він не хотів від’єднуватися від Польщі, хотів щоб Україна залишилась під владою польського короля, але щоб тільки змінилося те безправ’я яке чинилось на Україні, без людяне ставлення до селян, пани вели себе, як розбійники, нападаючи на інших панів, сильніший був правий, треба було урелюгувати це безправ’я. король підписав так званий Зборівський договір, після якого козакам вертали їхні давні права, реєстр побільшав на 40 тисяч, київський митрополит мав крісло в сенаті, селянам надали право вільно переходити у козаки… Але відношення до селян не з боку панства не змінилося. Звісно всі селяни не могли перейти до козаків, і тому була нова хвиля повстання. Цього разу Хмельницький зрозумів, що Україна повинна бути самостійною державою. І ці битви були за незалежність.
Хмельницький у війні з Полькою надіявся на поміч інших держав. Переписувався з Москвою, шведами, Туреччиною, Ракочі, ханом – з усіма. Він заключив воєнний договір з Москвою. Він хотів втягнути най скоріше Москву у війну з Польщею, поки Польща не втягла Москву у війну з Україною.
1.Ситуація в якій знаходилась Україна в часи Богдана Хмельницького.
Україна за часів Богдана Хмельницького була поділена на князівства, в неї не було одного володаря, так вже сталося історично. Україна була православною державою. Велику роль відіграло духовенство, а передовсім – духовенство римсько – католицьке. Також поглянемо на ті часи. Як часто король виступав проти можних панів, а можні пани проти короля; як часто високої, державної ваги справи валилися, бо один магнат не хотів був погодитись з іншим. На всім великім просторі Речі Посполитої не було клаптика землі, де би хтось проти когось не ворогував: вельможі поміж собою, дрібна шляхта проти великої, а жовнір проти шляхти, хлоп проти всіх…
І от в тім морі безладдя, дрібних і великих ворожнеч – враз колосальної твердості стіна католицького духовенства, з шаленою деспотичною дисципліною, з ясною і однією цілю – власті, власті, власті. Володіючи незчисленними багатствами, маючи політичну власть (примас вже по самій уставі державній був першою особою по королю ), духовенство могло збирати все більшу й більшу силу, - і так і робило. Наука була підвладною духовенству, наукові труди опирались на труди духовних осіб, скріплялася цитатами отців церкви і постановами вселенських соборів. Таким чином найосвіченіші люди стояли під впливом церкви, - а що ж говорити про масу, котра часто невміла молитися навіть церковною молитвою, а найбільшою її наукою було уміння читати. Духовенство вдобрювало вбивства, війни тобто насильство.
Приїжджає, який пан чи князь українець або, як тоді говорилось, русин до двору королівського чи обіймає якійсь уряд поза двором. Але доти він не матиме спокою, на нього дивитимуться криво, не довірятимуть, обходитимуть, - доки він іншої віри. А князь хіба не людина? Хіба йому не приємно, як хтось кланяється, а хтось руку цілує, а там хвалять його заслуги, яких він не мав, а там пре возносять його розум, його благородство, його силу. Не на великих почуттях робляться будні життя, а от на таких дрібненьких, поганеньких, однакових для всіх людей. І от коли грати на всіх тих почуттях, та грати вміючи, - можна щось виграти. Духовний отець грав, не спиняючись нічим, - і от руський пан, бажаючи там уряду, там почесті, там ще чого, - переходив на католицтво. Ціль осягнена. Більше овець – більше власті.
Духовенство займалось вихованням дітей. Знали духовні отці, що той, хто має в руках виховання дітей, той тим самим має в руках і будуще, - і от захопили виховання в свої руки і вели його твердо, систематично, зміряючи до тої ж однієї своєї цілі. З дитинства научали людину, що найбільшою заслугою у Бога є послушенство перед Ним, а власне перед Його слугами. І в тім послушенстві виростали покоління.
От треба віддавати сина вчитися. Куди? Все одно, куди не віддай – чи до Львова, чи до Кракова, чи до Ярослава, чи до Франції, Іспанії, Італії, - всюди стріне хлопця одно: як приїде до школи українець – зроблено буде все, аби поселити в нім погорду до « хлопської віри» його народу, аби висміяти прості її обряди і виставити вперед аристократичний обряд католицький. І коли то робиться над молодим розумом, робиться консеквентно, з дня на день, - про наслідки нічого питати. Вернеться до себе молодий панич католиком, бодай в душі, все йому в дома здається бідним поганством, рідна мова здається котячою музикою, а хлоп – хлоп буде не тільки раб, бидло службове, а ще й релігійний ворог, істота, самим Богом забута, котру не гріх забити, бо вона однаково піде до пекла по смерті. І втім лежить причина – чому Україна зробилася ареною таких кривавих, жорстких подій. Бо власті і ненависті пана до хлопа не було границь; між паном і хлопом не було навіть посередньої верстви: міста були малі, міщанство нечисленне – і ці дві стихії, панство і селянство, були поставлені одна перед другою.
Державне право дозволяло убивати свого підданого. Пани обкладали селян тяжкими податками, здавали десяту частину від своїх доходів, за муку – сухомельщину, за воли – рогате, за поли – очкове, за рибу – ставщину, за попас – спасне, за жолуді – жолудяне і т. д. Трапилась у пана якась радість – хлопові горе, бо треба давати вітане, їде пан Богу молитися, чи на сойм, чи просто до сусіди в гості – хлоп повинен давати виправу. Приїхав чужий пан до села – ставить своїх гайдуків по хлопських хатах, і та гайдучня виробляє що хоче. Великому пану було тяжко побирати всі ті данини з хлопа - і він ставив за себе свого посередника. Пан їхав собі до Варшави, за границю, пишатись перед чужоземцями своїми багатствами, а село, десяток сіл, ключ цілий віддавав в аренду меншому шляхтичеві. Цей менший видушував з селян стільки, щоб заплатити великому та щей й собі щоб зосталося, а сам ще дрібнішими частками віддавав посесію жидові. Жид був прибулець, тіло чужорідне на народному організмі; він не був зацікавлений в добробуті хлопа навіть стільки, як пан, для котрого все ж хлоп був інвентарем: чим більше хлопів тим більше багатства. І тому легко собі уявити, що жидівській спекуляції не було ні границь, ні міри. Тут уже ніхто не залишався без поборів, в саму душу чоловіка забирався орендатор і накладав податок на найсвятіші почуття. Родилося у християнина дитя – не можна було хрестити, доки не заплатиш жидові дудка; треба молодим вінчатись – плати поємщину; паску святи – плати, щоб жид церкву відімкнув.
Були старости королівські на Україні, вони ніби повинні були стежити за правдою, не давати сильному душити слабшого. А старости не звертали уваги на хлопські скарги. Як староста міг чинити правду, коли він сам кожний день, кожним своїм вчинком робив безправ’я? Чи можна було надіятись знайти чесний суд у старости, котрий посилає, наприклад, своїх слуг скидати з мосту проїжджих купців, а все їх добро забрати до замку. Або, як наприклад, в 1640 році Брацлавський воєвода перейняв на дорозі грецьких, отже, навіть чужоземних, купців, забрав їх товари і гроші, а їх посадив в тюрму. Та, зрештою, і староста сам дуже рідко жив у своєму старостві, найчастіше віддавав свій округ, в оренду – жидові. Котрий голосно називався тоді «підстаростою».
А жовніри військо королівське! Коли для пана свавільний жовнір був пострахом, карою Божою, то чим же він був для беззахисного панського хлопа? „На війну йдуть жовніри - обдирають бідних селян; з війни йдуть – теж роблять. Одна хоругов прийде до села – грабує його; за нею друга, третя – і немає такого села, де не перебувало тридцять – сорок хоругв. Люди плачуть, кричать, тікають”, - це говорили поляки. В поемі „Satyr Podgorski” автор говорить: „Ви так висмоктуєте своїх підданих, що ледве при душі їх оставляєте. Чините їм всякі кривди, кажете їм робити не тільки в панські дні, але й в ті , які належать їм по праву. Навіть у великі їх свята кажете їм робити. Берете їх жінок, дочок собі на потіху, наказуєте в корчмі пити панську горілку, а коли хто не хоче – змушуєте платити кару...” Хлопам не дозволялося гнати горілку, то міг робити лише пан. Пан гнав скільки продуктів вистачало, тай примушував селян купувати горілку. А другий автор (Старосольский) , порівнюючи життя українського народу під польським пануванням з тяжкою турецькою неволею писав: „Азіатські деспоти в усе своє життя не замучать тільки людей, скільки замучать їх що року в свобод ній Речі Посполитій”.
А коли ще прийшла церковна унія, яка в ті часи була не стільки релігійною, скільки політичною. Вони силою почали відбирати у православних церкви і віддавати їх уніатам; не дозволяли православним ховати мерців за своїм обрядом, забороняли православним священикам переходити місто зі священними дарами до хворого або вмираючого, забороняли дзвонити у православних церквах, а натовпи католиків загітовані ксьондзами, вривались до храму під час служіння та били й убивали людей. В Луцьку в 1634 році католики ринули на православний монастир, побили й покалічили ченців, вчителів, учнів, пограбували касу й усе церковне добро понищили, розігнали убогих і калік, що жили при монастирі, і ще величались, що зробили богоугодне діло; а у Києві відібрали у православних найдорожчі святині – святу Софію, Видубецький монастир, а Михайлівську кинули щурам і совам на поталу, не дозволяючи православним відправляти там службу Божу; сотні разів бувало так, що людина була тверда в релігійних переконаннях, за підмовою єзуїтів палили, заковували, кидали у тюрму, мучили „вогнем і водою”, і це все тому, ніби ця людина вирікала хулу на римо – католицьку церков.
Польща , як і Греція, як і Рим, завоювала собі могутність, коли була землею воїнів, коли полководець не знав безумної розкоші, видобутої з рабів. Але в 17ст. Тої Польщі вже не було і сліду. При дворах вельможних панів була нечувана пиха, непомірна розкіш, марнотратство, Які прямо дивували чужоземців. Французький інженер Боплан приїхав до Польщі, жив у ній довгий час, але не міг вийти з подиву, порівнюючи свою землю з Польщею: „Звичайний обід польського магната перевищує розкішшю звані столи у нас в Франції”. Ознакою доброго тону було те, що слуги рукавами й полами своїх коштовних парчевих і оксамитових одеж витирали брудні тарілки при столі. При дворі кожного вельможного пана годувалися буквально сотні всякого дармоїдного люду, вони не виконували ніякої роботи, але прагнув утіх життя, жінок, вина і все це мав. Чим багатший пан тим більше він відгодовував біля себе, бо чим більший кортеж, - тим більше честі. А поруч з цим йшла розпуста.
Все це разом могло зародити що хоч, але не карність, політичне розуміння ваги дисципліни. Кожний пан - сам по собі. Він не хотів нікого знати. Він сам собі і король, і бог, і право, і закон. Король в Польщі не мав власті, фактично країною керувала шляхта. Все, що було дозволено панові, - було не дозволено королю, пан міг громадити війська скільки хотів – королю обтинали навіть його особисту гвардію; пан був багатий – король, бувало, не мав чого їсти: „королівський двір був такий злиденний, що лише близько полудня приносили на кухню дрова і м’ясо, і голодна двірня аж до четвертої години мусила чекати обіду, а король змушений був вдовольнятися кількома стравами”.
2. Біографія Богдана Хмельницького
Богдан (справжнє ім’я Зіновій) Михайлович Хмельницький (27.ХІІ. 1595—27.VІ. 1657). Небагато ми знаємо з передісторичного життя Хмельницького. Він народився в Чигирині, за іншими даними в Переяславі чи на Львівщині, в сім'ї дрібного українського шляхтича Михайла Хмельницького й козачки з Переяславського полку. Закінчив спочатку одну з київських шкіл, потім Львівську єзуїтську колегію, де дістав ґрунтовні знання з історії, географії, юриспруденції. Крім рідної української, добре володів польською, латинською та турецькою мовами, розумів по-татарськи. З молодих літ опанував військову справу. Брав участь у козацьких повстаннях 30-х років, займав посаду писаря реєстрового війська, але в 1637 р. був розжалуваний в сотники. Зробив не мало походів на турків і татар, мав славу і популярність серед вільних братчиків низових, був два роки в турецькому полоні. Хмельницький був видною постаттю, про це свідчить і його зносини з королем Владиславом 4.
І ось у час коли Хмельницький був досить відомий з ним трапилось таке горе. Мав Хмельницький хутір Суботів. В 1646 р. підстароста Чаплиньський, якому кісткою у горлі стояв і Хмельницький і його Суботів, набирає купу розбишак і в неприсутності Хмельницького нападає на Суботів. Хотів Хмельницький шукати правди - та де? Староста каже, що це не моє діло; подав Хмельницький до суду, а там йому справу так прокрутили, що виходить, ніби й Суботів весь не його. Кинувся до вищої інстанції – до сойму, але там його висміяли, зробили з нього дурня, насміялись в очі. Чаплинський, як шляхтич був виправданий в усьому, і вся справа була поставлена так, що сам Хмельницький вийшов в усьому винуватим. Пішов Хмельницький до короля, але король не зміг йому допомогти, влада короля була обмеженою, фактично влада була у магнатів, панства, Владислав 4 знав, Хмельницький не був винний. Не знайшовши правди Хмельницький розпочинає визвольну боротьбу. Ставлять, а найбільше польські історики, в вину Хмельницькому, що він підняв повстання з особистих причин.
3. Визвольна боротьба на чолі з Богданом Хмельницьким
Навколо Хмельницького гуртувалася група незначної козацької старшини, яка добивалася відновлення козацьких прав і привілеїв. Серед неї виділялися сотники Чигиринського полку Федір Вешняк і Кіндрат Бурляй, колишні полковники Корсунського полку Максим Нестеренко, Білоцерківського — Яцина Люторенко і Яцько Клиша та військовий суддя Іван Гиря. Найближчими сподвижниками Хмельницького стали також учасники багатьох морських походів на турок і татар Іван Ганжа та Максим Кривоніг.
Хмельницький починає визвольну боротьбу. Він зібрав на раду козаків та запалював їхні серця. Зайшла на раді річ про те що козакам тяжко буде вести війну проти поляків. Порівняння сил було не на козацьку користь. Попередні повстання поляки задавлювали правдами й не правдами, козацьке військо дезорганізовували, гаківниці й гармати відібрали, а начальників поставили польських прихвостів. І коли козаки уявляли польські корогви регулярного війська, та наємні війська – непевність і пострах могли забратися в душу не тільки сміливих людей. Богдан Хмельницький шукав союзників у війні проти Польщі. Москву недавно побили поляки, і тепер між двома державами був „вічний мир” – отже треба просити татар. Хмельницький поїхав до Криму. Кримом правив тоді хан Іслам – Гірей. З одного боку татари жили тільки від того що забирали. Але поляки, і козаки були ворогами татар. І вийшов з цього становища хитрий татар так: „Сам я з тобою, - сказав він Хмельницькому, - не поїду, бо тоді Польща почне уважати це за початок війни з нашого боку, але я пошлю з тобою свого перекопського мурзу Тугай – бея. Тоді коли до чого, я можу сказати, що то він сам, на свою руку пішов з тобою. А щоб бути певним, що ти сам говориш правду, а не хочеш лиш нас піддурити, я зоставляю тут при собі твого сина в заклад. Добре?” Хмельницький згодився.
На Січ почали приєднуватися люди котрі почули про повстання, Україна колихнулася. Люди тікали від панів на Запоріжжя. Пани перелякались, та писали письма до гетьманів польських, до сенаторів, до Варшави. Коронований гетьман Потоцький видав універсал, в якому суворо заборонялося людям тікати від панів на Запоріжжя: „А хто посміє утікти, то за свою провину буде караний життям жінки своєї і дітей” – але сам універсал нікого не перелякав, і нікого не затримав.
На початку лютого 1648р. зійшлась велика рада на Запорізькій Січі та обирають Богдана Хмельницького гетьманом України. 22 квітня вісім тисяч війська Запорозького виступило, на сьомий день дороги стали біля Жовтих Вод. Поляки тим часом видали універсал яким викликали військо до збору. Козаки збиралися набагато швидше ніж поляки. Коли зібралися пани то почали хвастатись один перед одним золотим посудом, кіньми турецькими та панцерами німецькими. Кожний, хто приїздив до табору, мусив справляти банкет раніше прибулим. Коронований гетьман Потоцький вважав за сором йти проти холопів цілим військом, - і вислав проти козаків сильний відділ, керівництво котрого довірив своєму молодшому сину. Молодий Потоцький поділив своє військо надвоє: сам пішов суходолом, а решту пустив вперед на байдаках Дніпром.
Річ у тім, що військо Потоцького молодшого складалося з українських селян призваних на службу Польщі, тільки тепер вони називалися драгони. І коли регулярне польське військо зіткнулося з козаками, то вийшов посланий Хмельницьким Ганджа і сказав: „та невже підійметься ваша рука на своїх братів? Та невже ви будете Польщі допомагати, а не своїй Україні? Польщі, котра заплатить вам кривдою, заплатить вам неволею, заплатить вам муками ваших дітей, сльозами жінок?” Промова дійшла до сердець українців, і на очах поляків реєстрові перейшли на сторону Хмельницького.
Це було 4 травня 1648р. , а вже 8 – все було скінчено. Польське військо було розбите під Жовтими Водами, всі великі пани – Потоцький, Сагіпа, Чернецький, Шемберг – всі попали у неволю. Дізнавшись про поразку поляки сильно злякались , гетьмани Потоцький і Калиновський замість того щоб приймати рішення, почали знімати вину з себе та лаялись між собою, даючи нечіткі розпорядження, так що пани не розуміли що їм робити. А тим часом наближався треба було прийняти битву. І один вельможа, багатий і свавільний князь Короцький, подивився що з гетьманами діла не буде, зібрав свій полк, призвав інших жовнірів, та повів за собою близько двох тисяч жовнірів і залишив величезну діру у польському війську. А козаки вскочили у ту діру та розгромили польське військо. Калиновський ранений віддався козакам у руки, а Потоцький вже не суетився, сидів у кареті, козаки так його з каретою і повезли. Ця битва відбулась під Корсунем.
До Хмельницького ще більше почало збігатися людей. Треба було навчити селян військовій справі. Великим стратегом був Хмельницький, але може ще більше організатором. З аморфних мас утворити урегульовану силу, скувати її міцною дисципліною – на це треба було велике вміння.
По всій Україні почалось народне повстання. Селяни гнали панів. Сили Хмельницького росли не днями, а годинами. Хто не встигав добігти до Хмельницького організовували свої загони, щоб очищати українську землю від панів. Тисячі таких загонів були на Україні.
В цей в Польщі помер король Владислав VI. Двір, а за нею і вся Польща становилась ареною інтриг. Кожна партія висувала свого кандидата, та просувала його всіма способами. Хмельницький теж прислав своїх комісарів, котрі мали добитися взведення на трон Яна – Казимира.
І в цей же час проти козаків встав князь Ярема Вишневецький. Весь рід Вишневецьких був український, православний. Не минуло ще й 80 років, як предок Вишневецького, Дмитро Вишневецький, Байдою козаками прозваний, вмер за козацьку справу лютою смертю. Всі Вишневецькі обороняли православну віру, багато їх поховано в Києві, в Печерській лаврі. І сам Ярема був православний, православною матір’ю вихований, дарував на церкви, монастирі, але підпав під вплив єзуїтів, і передався до католицтва. Ярема став найлютішим ворогом православних українців. І от коли він почув, що його хлопи повстання підняли це його обурило до глибини душі. Він зібрав вісім тисяч війська і почав ганятися за дрібними козацькими загонами, і всіх хто тільки попадався йому у руки вішав, садив на палю... Хмельницький вислав до нього послів, але Ярема велів посадити їх на палю.
Хоч Хмельницький і послав комісарів до Варшави на вибори короля, але військо при цьому все одно збирав, Москву підмовляв воювати з Польщею... Та й поляки на перший план ставили не вибори короля, а питання придушення цього заколоту, був зібраний надзвичайний сейм. Постановлено було виставити 36 тисячне військо проти збунтованого хлопства, так як обидва гетьмани були в неволі, то вище начальство було доручене трьом: Домініку, князеві Заславському(потомкову українського роду Острозьких), Конецпольському і Острогові. Це була очевидна помилка зі сторони поляків. По-перше доручити командування трьом особам – це значить залишити військо без начальника. По-друге не було тоді відповідальнішої людини ніж Ярема Вишневецький, з його колосальною енергією, безоглядною жорстокістю і популярністю серед жовнірства. Але так як він мав багато ворогів серед шляхти, то всякими інтригами, закулісними махінаціями прийшли до того, що кандидатуру Яреми було знято.
Послали поляки до Хмельницького комісарів на чолі з Кисилем, може вдасться обдурити козацького гетьмана, вони мали говорити козакам: зірвіть союз з татарами, віддайте зброю, а главарів козацьких загонів нехай Хмельницький покарає смертю, - тоді буде розмова про козацькі права. Але Хмельницький не ловився на таку вудку: він удавав, що вірить комісарам, писав до Киселя ласкаві листи, присипляв поляків згодою на їхні умови, а сам збирав силу – і скоро міг стати на Случі в голові великого й упорядкованого війська. Комісари побачили, що вони не обдурили Хмельницького, а що Хмельницький обдурив комісарів.
Польське військо під начальством трьох панів, регіментарів та двадцяти чотирьох сенаторів, які складали так звану Воєнну Раду, стало під Глинянами. Хмельницький ущипливо назвав трьох паныв периною, латиною ы дитиною. Бо князь Заславський був дуже ніжний пан, Осторог деже вчений, Конецьпольский дуже молодий. Поляки пішли на війну як, на весілля.
Хмельницький, щоб відтягти час, затіяв переговори з Заславським, написав йому листа з великою силою всяких підхлібних слів „Ви ж усім голова. Розсудіть нас – а ми вже будемо в вашій волі, бо ваше слово – ліпше золота, і як ви скажете, так і буде...”Хмельницький знав, що князь Заславський пустий честолюбець і до воєнних справ не годний, буде стояти за примирення, а інші пани не схочуть його слухати, і почнеться між ними сварка, а час іде, і татарська поміч наближається.
Так і вийшло. Два тижня тяг Хмельницький переговори, але татар не було, прийшов лиш малий його відділ. Тоді Хмельницький вдався до воєнної хитрості: посилає переодягненого попом козака, так щоб його могли схопити поляки, і цей піп в муках зізнається, що Хмельницький присяг платити ханові щороку велику данину, а за те хан присилав Хмельницькому 40 тисяч татар. А на ранок Хмельницький велів частині козаків замотати чолами голови і, змішавшись з татарами відділу Карабча – мурзи, з криками: „Алла, Алла”, - повалити до табору. Це мало створити ілюзію приходу 40 – тисячної татарської армії.
Хмельницькому це вдалось. На свої очі поляки побачили, що піп говорив правду, - і страх та напав на польське військо. Зібрались на раду і вирішили тікати. І почалася тіканина. Історична срамота! Хто куди, хто як міг...спочатку втекли пани, втікали в ночі. Потім прокинулося раненько військо, а панів немає і тут переполох напав на них. І військо теж почало втікати. Козаки з першу не могли зрозуміти, що це з поляками робиться, і зрозумівши Хмельницький з усіма силами кинувся на поляків. Хлопство почало хазяйнувати в покинутому таборі. Тут знайшли нечуване багатство, так що у бідних хлопів очі розбігалися. Козакам дісталося більше 120 000 возів з кіньми та усяким добром, більше, як 10 мільйонів польських злотих грошей і коштовностей, 80 гармат.
Польща залишилась оголена. Без війська, без короля, без засобів захисту. І як би Хмельницький двинув з усією своєю силою на Польщу, йому ніхто не зміг би опиратися. Він захопив би і Краков і Варшаву. Але Хмельницький... Він зробив помилку, остаточно не розбивши поляків. Але він був тільки людиною, зі здатність до помилок, з обмеженим апаратом бачення. Що робить Хмельницький? Він просто марнує силу народу. Іде під Збараж бере його без зайвих зусиль, іде під Львів, відступає за гроші. А потім стоїть 3 тижня під Замостям, веде таку облогу, що обложені поляки виходять з замку і купують у козаків провіант.
Хмельницький чекав виборів короля, хоч сам тоді фактично був королем. В цей час Хмельницький ще не мріяв про незалежну Україну, його мрією тоді була Річ Посполита, але кращою без утиску, з козацькою свободою і королем на чолі. Хмельницький був вихований в Речі Посполитій, і перед його уявою стояв король.
Королем вибирають Яна – Казимира, кандидата, за котрим обставав і Хмельницький та ще в такій мірі, що велів казати своїм послам: „Козаки зложать зброю, в разі вибору королем Яна – Казимира”. Які надії покладав Хмельницький на Яна – Казимира? Ян – Казимир був убогою індивідуальністю. Ще з дитинства матір’ю він був приучений до вигод тіла та лінивств думки; зарозумілий, нерозумний, свавільний і безвільний. Що від нього міг сподіватися Хмельницький і роль він йому відводив? Достовірно не відомо.
Як би там не було а 15 листопада 1648р. Королем обрали Яна – Казимира. Та негайно послали послів до Хмельницького, сповістити про бажаний ним результат. Хмельницький зрадів вістці, та зняв облогу з Замостя. Війна була закінчена.
Хмельницький переміг, вільна Україна зустрічала свого героя. Терція присилає послів з привітаннями, молдавський і валахський господарі просять дружби, трансильванський князь Ракочішукає союзу, і сам цар московський Олексій Михайлович присилає знаки своєї „милості” українському гетьману. І отут ми бачимо одну із психологічних криз Хмельницького: Хмельницький виростав, із бунтаря ставав володарем, його владу визнали... Із Замостя до Києва Хмельницький йшов шість неділь. І змінилась думка Хмельницького і відповів комісарам, що з тої вашої комісії нічого не буде, війна мусить починатися у цих трьох, або чотирьох тижнях... Хмельницький не думає вже про козацтво, але про Українську Річ Посполита і хоче йти в саму середину Польщі. Хмельницькому допомагав Туган – бей. Хмельницький громадить величезні сили. Поляки зібрали сейм на якому було постановлено зібрати проти Хмельницького 30 тисячне військо, на чолі, знов таки, з трьома особами: Фірлеєві, Лянцкоронському і Острогові. Військо виступило і стало під Константи новим. По довгих комедіях і лицемірстві на чолі тієї армії став і князь Вишневецький, - і з його волі військо відійшло під Збараж, де його і обліг Хмельницький. Круто дісталося полякам, з широких окопів вони переходили до вужчих. Голод панував у польськім стані, люди гинули. Король хотів іти на допомогу, але не було з чим: регулярного війська було мало, а посполите рішення збиралось дуже повільно. Король вимушений був вирушати з тим що було, він став під Зборов ом, на правому боці Сприти.
Хмельницький зачувши про наближення короля, взяв частину війська, перебіг до Зборова і став там ще до приходу короля. Хмельницький укрив і розпорошив своє військо так, що поляки прийшовши на Сприту і не підозрювали, що ворог вже тут. Польське військо було необачним, переправивши через річку тільки половину свого війська, поляки почали обідати. І саме в цей час ударив Хмельницький. З правого боку польське військо було перебито, а з лівого поспішно король зібрав військо, і почалась остання спроба оборонитися. Тричі польське військо хотіло тікати, тричі король їх зупиняв. Ніч зупинила бій. Наступного дня козаки перемагали, і ось настав момент зловити самого короля, як тут Хмельницький крикнув: „Згода!..” і бій спинився – король спася. Це ще одна з загадок.
Король мусив підписати Зборівський договір, після якого козакам верталися їх давні права, реєстр побільшав на 40 тисяч, київський метрополіт мав крісло у сенаті, жиди виселялися з України, права українських шкіл мали бути непорушними, релігійні суперечки полагоджені... Хмельницький побачив незабаром, що прав селянам цей договір дає мало. Селян залишалися їхні пани з витікаючи ми з цього наслідками. Тільки козаки були вільні, так селяни могли вільно переходити до козаків, але всі люди в козаки податися фізично не могли. Українці захвилювались, не вже всі ті війни були дарма? Хмельницький почав думати про даль нішу боротьбу.
Хмельницький почав шукати союзників писав до Москви, Терції, до семигородського князя, до шведів, не залишаючи відносин з ханом. Зупинився Хмельницький на допомозі хана. Але хан тягнув з помічу, йому невигідно коли рішуча перемога буде чи за козаками, чи то за поляками. Хан пішов на допомогу Хмельницькому, але то лиш під натиском з Константинополя.
Зійшлись поляки з козаками під Берестечком. Була поразка козаків, не поляками а зрадою татар. В самий розпал бою перекуплений поляками хан завертає нараз всі татарські полки, біжить з ними геть з поля битви, творить замішання між козаками, а Хмельницького, гетьмана, бере в неволю і тримає у себе. Козаки окопалися. Козацьке військо залишилось без вождя, ніхто навіть не знав чи живий гетьман, чи його вбито. Між козаками почалась паніка, деякі говорили, що Хмельницький їх зрадив і втік, козаки хотіли здатися полякам. І тоді брацлавський полковник Богун, задумав сміливий план: вивести регулярне козацьке військо з окопів і вдарити на поляків з тилу. Одну сторону козацького табору поляки не облягли, бо там було болото, - і от через це болото задумав Богун провести козаків. Він почав загачувати болото чим прийдеться возами, кожухами... Гать виросла за кілька годин, і вночі, тихо в повнім порядку почали переходити козаки...
Все йшло добре але на біду прокинулись інші та підняли галас, що полковники тікають, і тут почався хаос. Паніка заволоділа людьми хлопи лізли на гать, гать не витримала, все ринуло в воду. Люди топляться, кричать, божеволіють. Люди гинули тисячами. А тут поляки, здогадалися, наперли на табір, увірвалися, і тут почалось. Побили поляки козаків. Але деяку частину війська козакам вдалося вивести з оточення.
Хмельницького з полону відпустив хан, лише за великий відкуп. Хмельницький зібрав нове військо з нових повстанців, не минуло багато часу, як Хмельницький знов був з військом. І готовий пристати панам.
Почалися переговори. Скінчилося тим, що договір був підписаний (так званий Білоцерківський). В нім реєстр козаків зменшував до 20 тисяч, решта мусила вертатись у кріпацтво, жиди мусили бути на Україні... Нічого не передвіщало спокою, навпаки, Хмельницький не хотів зупинятися на цьому. Пани знов давили на селян, а селяни вставали проти панів, а пани кликали на допомогу військо, і починалася різанина. Багато тоді селян паливши хати втікали шукати спокою до Московської держави, селилась в степах. А Москва тому і рада, тисячі людей звиклих воювати на границях степів, - це жива стіна проти татар. І цар робив все щоб переманити переселенців.
Давно Хмельницький хотів віддати свого сина Тимоша за доньку молдавського господаря Лупула, але Лупул не був радий з такого зятя, та зволікав з весіллям. Лупул шкодив Хмельницькому перехоплюючи листи гетьмана і віддаючи їх полякам. Раніше Хмельницькому було не до сватання, а тепер він взявся за нього і послав чотири полки сватів під проводом самого Тимора.
Тимошеві заступив дорогу гетьман Калиновський, та програв, загинув він та його військо. Ця поразка була несподіванкою для Польщі. Ще раз виступив король проти козаків, ще раз з`єднався Хмельницький з татарами, і ще раз татари зрадили під Жванцем і вийшли з поляками проти козаків. Боячись щоб не трапилось друге Берестечко Хмельницький, береже військо, та відходить в глиб України. Хмельницький посилає послів до Москви просить допомоги.
1 жовтня 1653р. скликав цар Земський собор та питав поради, що робити з пропозицією Хмельницького? Було ухвалено рішення прийняти Україну під протекторат Москви, а з Польщею вчинити війну. В січні 1654р. Україна перейшла під царську руку. Фактично це був воєнний договір про допомогу. Польща за гроші заключила договір з татарами. Козаки почали тіснити поляків: забрали південну Литву, Могилів, Мінськ, Ковно. Та ще шведський король постановивши приятельський договір з Хмельницький, напав на Польщу з північної сторони, і Познань, Мазовія, Велика Польща – присягнули шведському королю. Ян – Казимир втік до Сілезії. Хмельницький з Бутурліним побили Потоцького біля Городка.
Поляки вдались до дипломатії, сказавши московському царю, що по смерті Яна – Казимира оберуть його собі королем. Москва почала хилити на мир з поляками. Не послухавши Хмельницького Москва замирила з поляками. Австрія, Терція прислали послів, та дорікали Хмельницькому за союз з Москвою, навіть грозилися воювати з Україною . Москва кинула в рішучий момент, Хмельницький сказав: „нема чого сподіватись нам добра від Москви”. На початку 1657р. між Швецією, Трансільванією і Україною був заключне договір про поділ між собою Польщі. Війна почалась. Уже козаки з Ракочі вступили в Краків, шведський король теж наступав, - і от – от здається все кінець, поляки викрутились вони здобули собі союзника в особі австрійського імператора. Не маючи сили опиратися ворожім військам, вислали своє військо до Семигородії, аби в відсутності Ракочі пустошити і палити край; турецькому султану показували страшні наслідки, які ведуть до союзу України з Москвою, - і султан грозив висилкою татарського війська проти козаків; а Москві все обіцяли польську корону – і цар грозив, що буде обороняти Польщу, ніби свою відчизну.
Але так і не довелось великому гетьману побачити плоди свого бурхливого життя. Все більше й більше підупадав він в силах. Чуючи близьку смерть, зібрав гетьман козацьку раду і просив вибрати собі заступника. З пошаною до Хмельницького було вибрано його сина Юрка, а що він був молодий, то, поки дійде літ, гетьманувати мав військовий писар Іван Виговський. Помер Хмельницький 27 липня 1657 в Чигирині. Поховали гетьмана в його Суботеві, в ним самим збудованій церкві.
ВИСНОВОК
Богдан Хмельницький був видатний політичний діяч, талановитий оратор, добрий військовий стратег та дипломат сучасності. Ми це бачимо коли, Хмельницький дурить поляків, заставляючи думати їх, що на допомогу козакам прийшли 40 тисяч татарів, як він вів переговори з багатьма країнами про допомогу в боротьбі з Польщею, як вмів організовувати простих селян навчаючи їх нелегкій військовій справі... Хмельницький почав, сам цього не знаючи, війну за вільну Україну. На початку війни він думав про Україну в складі Польщі, але з кращими умовами життя для людей. Пізніше він зрозумів, що Україна повинна бути самостійною, та він віддав всі свої сили щоб це побачити. Але не судилось гетьманові побачити здійснення своїх мрій на власні очі.
Так у Хмельницького було також і помилки, але він був людиною, а людина не досконала. Хмельницький дуже часто надіявся на татар, та звісно татари йшли де їм вигідно, та декілька раз татари його підводили, одного разу забрали навіть гетьмана в полон. Можна ще зазначити, що одного разу зовсім розбивши польське військо та трохи не схопивши польського короля, Хмельницький зупинився, і в цей момент Польщу нема було кому захищати. Тут можна сказати, що тоді Хмельницький мріяв про Україну в складі Польщі. Але щоб тоді було коли б Хмельницький захопив повністю Польщу? Ще деякі історики нарікають за заключення договору з Москвою. Але фактично той договір що заключив Богдан був воєнний, про допомогу Москви Україні в війні проти Польщі. Щоб там не було але зараз український народ поставив пам’ятник своєму герою, який мріяв про незалежну Україну, Хмельницькому у Києві на площі, та на ньому написав: „ЄДИНА І НЕДІЛИМА УКРАЇНА”
