40 - кові роки XVII століття...
Більша частина України увіходить до складу Речі Посполітої. Українське козацтво розподілено на реєстрове та нереєстрове. Реєстр юридично означав звільнення від магнатського свавілля, яке в посилювалося в умовах кризи центральної королівської влади. Проблеми ж нереєстрових козаків ніяк не вирішувались, ії стан все погіршувався. Це й призвело до повстаннь начолі з Іваном Сулімою, Павлом Павлюком, Дмитром Гунею на іншими.
На цьому тлі польський уряд знов вдається до тактики «твердої руки». Суворими заходами примусу, терору польській владі вдалося на певний час встановити політичну рівновагу, яка в польскій історіографії називається «золотим спокоєм».
Але, як відомо, тиша та спокій частіше за все стають провісниками бурі. Саме таким буревієм стало наприкінці 40-их років Велике повстання під орудою Б. Хмельницького.
Отримавши гетьманську булаву та очоливши козацьке військо, Богдан Хмельницькій на першій стадії військових дій досягає значних успіхів. Але обставини змінювались і вносили свої корективи в тактику і стратегію гетьманській політики.
Збоівський мир, підписаний у серпні 1649 року, хоч і збільшував реєстр з 6 до 40 тисяч чоловік та надавав певних пильг козацькій старшині, все ж таки не вирішував усіх питань, зокрема і тих, що стосувалися селянства, яке знову було змушено повернутись у кріпацтво.
Другий єтап у ході Великого повстання був невдалим для козаків. Їх військо було розбито під Берестечком. Підсумки цього єтапу знайшли своє втілення в Білоцерковському мирі, який був підписаний у 1651 році. Реєстр скорочувався удвічі (до 20 тисяч чоловік). Влада гетьмана була обмежена Київським воєводством.
Розпочинався третій єтап. Війна ставала млявою, позиційною. За таких умов шукають або компромису, або ж надійних союзників. До компромісу, який передбачав визнання рівними собі колишніх підданних - козаків, шляхта була не готова. Кримське ханство як союзник було ненадійним. Це довели військові події (зрада кримського хана була причиною поразки армії Богдана Хмельницького під Берестечком).
За таких обставин найсприятливішим варіантом здавався московський цар. Чи не найголовнішим мотивом такого вибору було єдиновірство, православне віровизнання. Однак воно не квапило царя на рішучій крок, аж поки козаки не заявили про можливість переходу під протекцію Оттоманській Потри, що змусило монарха скликати Земський собор (1653 рок) і прийняти козаків «під свою високу руку».
Під час переговорів у Переяславлі відбувся лише попередній обмін думками про статус України. Російське посольство, очолюване В. В. Бутурліним, запевнило гетьманський уряд, що на Україні будут збережені порядки, яки існували до возз’єднання з Росією. 17 лютого 1654 року до Москви виїхало посольство начолі з С. Богдановічем-Зарудним і П. Тетерею. Переговори відбувалися з 13 до 27 березня. Крім листів Богдана Хмельницького, українське посольство передало російському урядові «Просительные статьи» з 23 пунктів (статей) - про підтварження всіх прав, привілей то маєтностей козацьких (статті 1, 7, 13). Зазначався в них 60-тисячний козацький реєстр (ст. 2), права козацької старшини (ст. 3) плата старшині та кошти на утримання війська (ст. 8-12, 21, 23), вільні вибори козаками гетьмана та передача Чигиринського староства на його утримання (ст. 5, 6). Йшлося про збереження місцезнаходження місцевої адміністрації та збір через неї податків на Україні царським урядом (ст. 4, 15), про невтручання царських воєвод та інших російських урядовців у внутрішні справи України (ст. 16). Говорилося про надання царським урядом грамот на вільність козацтву, але селянство (посполиті) залишалось феодально залежним: «кто козак, тот будет вольность козацкую иметь, а кто пашенный крестьянин, тот будет должность обыклую его величеству отдавать, как и прежде сего» (ст. 17), про збереження прав київського мітрополіта (ст. 18), про спільний з російським військом виступ проти Польші (ст. 19) і проти Кримського ханства (ст. 22), про право зносин гетьманського уряду з іншими державами з відому російського уряду (ст. 14). Остаточне затвердження всіх 23 статей про збереження прав і вільностей Війська Запорізького, козацької старшини, володіння гетьманом Чигиринським староством та іншими маєтностями було оформлене у царських грамотах 27 березня. Додаткові статті (з 11 пунктів) були затверджені 21 березня.
Згодом царський уряд, проводячи колонізаторську політику на Україні, поступово скасував статті і в другій половині XVIII століття ліквідував автономію України.
