План
І Вступ
ІІ Головна частина
Верхівнянська садиба – унікальна пам?ятка історії та архітектури
Евеліна Ганська... Останнє кохання Бальзака
Мрії Оноре де Бальзака про Україну
Нарис „Лист про Київ” – розповідь про життя і побут українців
Перша подорож Оноре де Бальзака на Україну
Перебування Оноре де Бальзака в Україні в 1848 – 1850 роках
Роман „Селяни” – підсумковий твір „Людської комедії”
Останні роки життя блискучого письменника Оноре де Бальзака
Твори Оноре де Бальзака в українських перекладах
10. Сучасна Верхівня – місце паломництва туристів із усього світу
ІІІ Висновок




...Коли „кругленький чоловічок на коротеньких ніжках із засмаглим від сільського життя обличчям” виводив за руку з найскромнішого бердичівського костела Святої Варвари поставну і впевнену в собі красуню, міщани ще спали. Якби не сьома година ранку і не проливний дощ, хтось, можливо, не повіривби своїм очам – у провінційному українському містечку стояв живий класик французької літератури.
Ю.Бурген

– Чому люди кохають?
– Кохають, щоб кохати.
– А я кохаю зовсім з інших міркувань.
О.Бальзак

„...Моя любов – прекрасніше, досконаліше, ніж все, що я зробив.
Без такої повноти серця я не виконав би і десятої частини свого твору, не було б у мене і такої непорушної мужності...”
О.Бальзак



Вступ
Дванадцять років тому збулось одвічне прагнення українського народу – наша Україна стала незалежною державою. Сучасний етап історичного розвитку держави зумовлює необхідність розширення взаємин зі світовою громадськістю. А тому вивчення зарубіжно-українських культурних зв?язків на разі є актуальним.
Україна здавна приваблювала до себе зарубіжних письменників. Кожен із них змалював нашу землю по-своєму. Мене особисто зацікавили питання: чи проявляли інтерес до України французькі письменники? Чи взагалі вони знали про її існування? Чи вона залишалась для них білою плямою на карті світу? Загальновідомо, що французькі письменники віддали належне історії України, духовному стану її народу. Вони писали статті, есе про наших українців, перекладали твори українських майстрів пера, листувалися і товаришували з українським народом, навіть подорожували Україною, жили і родичались на нашій Батьківщині.
Напевно, ці слова в найбільшій мірі відносяться до особистості Оноре де Бальзака, видатного французького письменника ХІХ століття, автора неперевершеної „Людської комедії”. Тому тема моєї наукової роботи – „Образ України в життєвій і творчій долі Оноре де Бальзака”.
Метою дослідження є з?ясування французько-українських зв?язків саме в той час, коли жив і творив Оноре де Бальзак на Україні.
Перебування Бальзака на нашій землі вже не раз висвітлювалося в літературознавстві, зокрема французькому. Проте французькі літературознавці розглядали цю тему у вузькому біографічному плані, зосереджуючи всю увагу на історії стосунків письменника з Ганською, і не цікавились тим, як він ставився до України та сприймав її. Ця вада властива як старій роботі М.Бутрона “Правдивий образ пані Ганської” (1927), так і новішій роботі П.Арро “Пані Ганська. Останнє кохання Бальзака” (1949). Не вільна від неї і книга С.Корвін-Піотровської “Бальзак і слов?янський світ”, в якому Ганська виступає провідною зіркою письменника в слов?янському світі, з чим важко погодитися. У 1937 році вийшло грунтовне дослідження Л.П.Гроссмана “Бальзак в Росії”, в якому досить широко висвітлюється також перебування автора “Людської комедії” на Україні та сприймання ним тогочасної української дійсності. Як уже вказувалося, головним чином ці дослідження Гроссмана послужили основою для роману Н.Рибака „Помилка Оноре де Бальзака”, який вийшов в 1940 році.
Спробуємо підсумувати не тільки те, що вже було зроблено у висвітленні питання Бальзак і Україна, а й підняти нові його аспекти. Це питання розглядається в контексті інтересів письменника до слов?янського світу, а головне, основна увага приділяється проблемі сприйняття і тлумачення ним української соціальної дійсності та її відтворення в його художньому доробку. Ці відтворення нечисленні, що здається незвичним для Бальзака, такого жадібного до всього нового й своєрідного. Даний факт Л.П.Гроссман пояснював тим, що Бальзакові був чужий світ, який розкривався перед ним на Україну, що Ганська прищепила йому неприязнь до всього українського і російського. Насправді ж тут фатальну роль зіграла така „природна” причина, як вичерпаність життєвих сил письменника, катастрофічне згасання його творчості. Адже за весь 1849 рік, повністю проведений Бальзаком на Україні, він не написав жодного, навіть дрібного твору.
Перебування на Україні давало Бальзаку можливість конкретно ознайомитися зі слов?янським світом, до якого він протягом всього свого творчого шляху виявляв глибокий інтерес.



Головна частина
1. Верхівнянська садиба – унікальна пам?ятка історії та архітектури
У глибині стародавнього парку села Верхівні стоїть чепурний будинок з білими колонами. На меморіальній дошці біля входу написано: „У цьому будинку в 1847-1850 рр. жив великий французький письменник Оноре де Бальзак”.
Верхівня відома далеко за межами нашої України. Популярність селу принесли події середини позаминулого сторіччя, пов?язані з перебуванням тут геніального романіста Франції Бальзака.
Колись цей дім, як все село Верхівня, належав польській поміщиці Еві Ганській, яка згодом стала дружиною Бальзака.
У другій половині ХVІІІ століття прадавня (ще в часи Трипільської археологічної культури – чотири тисячі років до н.е. – тут існували поселення) Верхівня, розташована майже в центрі басейну річки Рось, стала власністю польських магнатів Ганських.
Розкішна Верхівнянська садиба Ганських творилася впродовж тривалого часу, з розмахом і вишуканістю. Спочатку граф Ян Ганський орендував маєток у графа Любомирського, а в другій половині ХVІІІ століття викупив Верхівнянський ключ і розпочав спорудження ошатного палацу в стилі ампір та заклав величезний парк довкола нього.
Саджанці рідкісних дерев для парку, екзотичних птахів для нього Ян Ганський завозив з усіх усюд, переважно з далеких країн.
Наприкінці ХVІІІ століття Ян подарував Верхівнянський ключ своєму синові Вацлаву Ганському, який продовжив будівництво палацу і розвиток паркової культури.
В 1800 році Ганський закінчив споруджувати тут палац у ампірному стилі. В 1810 році неподалік палацу збудовано каплицю або ж усипальницю Ганських, яку верхівнянці називають костелом.
Довкола садиби з господарськими приміщеннями, погребами, колодязями, пішохідним місточком через яр, пейзажним парком – кам?яний мур.
За центральними дверима палацу – просторий вестибюль, а далі – величезний бальний зал: з хорами, прикрашений барельєфами із зображенням міфологічних сцен.
Ганські й Ржевуські зібрали у Верхівнянському палаці багато картин – справжніх шедеврів майстрів пензля, цінних скульптур, безліч прикрас та ювелірних виробів. Кімнати були обставлені чудовими меблевими гарнітурами, одну з них було відведено під бібліотеку, що налічувала тисячі цінних томів.
Отже, Верхівнянська садиба – і справді унікальна пам?ятка історії, архітектури та садово-паркової культури кінця ХVІІІ-початку ХІХ століття, занесена до державного реєстру національного культурного надбання.






2. Евеліна Ганська... Останнє кохання Бальзака
До глибини душі вразила мене романтична історія кохання славетного французького романіста Оноре де Бальзака із чарівною галичанкою Евою Ганською, вродженою Ржевуською.
Стародавній польський рід магнатів Ржевуських відрізнявся природженою інтелігентністю, культурою, літературною обдарованістю. А ще мене зацікавив той факт, що Ганська була правнучкою Марії Лещинської – дочки польського короля Станіслава Лещинського – дружини французького короля Людовіка ХV.
Що єднало цю дивну пару: „кругленького чоловічка на коротеньких ніжках із засмаглим від сільського життя обличчям”. [7,С.205]
і поставну, впевнену в собі красуню?
Розпочалась ця історія доволі загадково... Ганська спочатку написала захопленого листа своєму кумирові, що на той час було дуже модним. На двох сторінках дрібним почерком вона вмістила багато вишуканих компліментів письменнику. В листі, який був відісланий із Одеси 28 лютого 1832 р., кореспондентка похвалила „Сцени приватного життя” та зробила зауваження, що „Шагреневій шкірі” бракує витонченості почуттів, тобто головної гідності творчості Бальзака. Цей лист привернув увагу письменника і почерком, і стилем, і дотепністю міркувань. Бальзак миттю відмінив усі паризькі побачення з манірними герцогинями і сів писати відповідь. Але тут була одна невеличка складність – Евеліна на той час була заміжня! Тож мусила дотримуватися деяких норм конспірації. Листа було відправлено не із забутої Богом Верхівні, якої ми не знайдемо і на великомасштабних топографічних картах, а з відомого у Франції міста – Одеси. Підписала Ганська листа просто й зі смаком – „Іноземка”. І жодної зворотної адреси.
Заінтригований Оноре пише відповідь і публікує її в „Газет де Франс”, як він це вже не раз робив з іншими великосвітськими об?єктами своїх любовних інтриг. Але він не врахував однієї деталі: цензура Російської імперії, до якої на той час належали центрально-українські землі, дуже обережно ставилися до розповсюдження на своїх теренах зарубіжної преси. І газета до адресата не потрапила. Але настирлива Евеліна пише ще одного листа і просить опублікувати відповідь у газеті „Котидьєн” – єдиному французькому виданні, яке можна було знайти в Росії. Відповідь не забарилась, і між читачкою та письменником виник роман.
Бальзак писав незнайомці майже не щодня: „На землі живуть нещасні вигнанці небес; пізнаючи одне одного, вони проймаються взаємним коханням.” .[10,С.14]
І вона, і він, безперечно ж, належать до цього племені. Знемагаючи під тягарем непосильної праці, він гостро потребує співчуття жінки, яку обожнював би. Володарка Верхівні якраз годилася для такої ролі.
„Я, ще не знаючи вас, вже кохаю, це може здатися дивним, але такий природний результат мого досі пустого і нещасного життя”. [10,С.14]
, – мережив рядки великий романіст, і Ганська одразу ж захопилася цією грою, поринула в неї з головою, не відаючи, що ця гра – прелюд до непростого, великого кохання.
Минув рік листування, і вони вирішили зустрітися.
Перша зустріч закоханих здійснилася восени 1833 р. у Швейцарії, в Невшателі. Евеліна полонила його відразу, тому що була вродливою жінкою, трималася шляхетно і невимушено. „Вона вважала, що він трохи вульгарний, але відчула: незвичайне життєлюбство, що безнастанно бурхало в ньому, затушковувало всі його вади” . [7,С.117]
.
Впродовж усього свого життя згадуватиме Бальзак той осінній Невшатель. Повернувшись у Париж, він пише своїй сестрі Лорі: „...і тоді в затінку величезного дуба покрадьки обмінялись першим поцілунком любові. Нашому чоловікові незабаром шістдесят, ось чому я заприсягся терпляче чекати, а вона – зберегти для мене свою руку і серце” . [7,С.303]
.
Потім вони зустрічалися у Женеві, у Відні, у Санкт-Петербурзі, у Дрездені, здійснили подорож звідти аж до Парижа... Разом вони були в Італії... Вона загостила до нього у Париж...
Побратися вони не могли, хоча їх добрі стосунки невдовзі переросли у справжнє кохання. Її чоловік помер у листопаді 1841 року. Відразу виникли перешкоди для їхнього шлюбу. Майно пана Ганського перейшло до Евеліни, але рідні її чоловіка не хотіли з цим погодитися... Згодом все владнається...
А поки що Бальзак і Евеліна листувалися... Він присвячує, дарує їй свої твори, надсилає до України рукописи своїх романів. Коли-не-коли дає своїм героїням її риси.
Згодом на славній Бердичівщині у костелі Святої Варвари здійснилася мрія останніх сімнадцяти років життя Бальзака. Він нарешті одружився з омріяною Евеліною.






3. Мрії Оноре де Бальзака про Україну
Під час зустрічей Бальзака з Ганськими ідуть розмови й про Україну. Згодом у „Листі про Київ” він так передасть враження від цих бесід: „Я слухав розповіді про степи, селян, снігопади, управителів і, нарешті, про поєднання цивілізації з варварством, і все це у таких виразах і в такому фантастичному освітленні, що Україна стала мені здаватись єдиним у світі краєм, де я зміг би ще побачити цілком нові явища і людей” . [6,С.54]
. Ганські вели також з письменником розмови на суто практичні теми: про поміщицьке землеволодіння, про „невдячність” і „варварство” селян, про їх „підривну діяльність”, і цими відомостями Бальзак пізніше користувався, пишучи „Сцени сільського життя”, передусім – роман „Селяни”.
Вже під час першого побачення у Невшателі Ганські запрошують Бальзака у Верхівню, про що він негайно інформує свою сестру Лору: „Я поїду подивитись на Україну, і ми домовились також про подорож до Криму, краю маловідомого, про який говорять, що він в тисячу разів кращий Швейцарії та Італії” . [6,С.77]
. Натура дуже експансивна, з палкою уявою, Бальзак відразу ж запалюється бажанням вирушити на Україну, і коли Ганська у завуальованій формі відмовляє його від подорожі, посилаючись на тяжку дорогу, Бальзак, не обтяжуючи себе міркуваннями делікатності, рішуче заявляє їй: „Чим більше Ви відмовляєте мене їхати у Верхівню, вважаючи, що це було б дуже втомливо, тим скоріше я приїду” . [6,С.111]
. Він складає один за другим плани подорожі, обирає різні маршрути, але проходять місяці, роки, а Париж не випускає його зі своїх цупких обіймів. Переслідуваний критиками і кредиторами, він уявляє Верхівню справжнім раєм, в якому можна відпочити і набратись свіжих сил для продовження „життєвої битви”. Він збирається прожити на Україні вісімнадцять місяців, він ще молодий, повний творчих сил і жадібної допитливості, його цікавить далека і маловідома країна. Разом з тим листи до Ганської сповнені нескінченними скаргами на невідкладну роботу, вимогливість видавців, нахабство критиків, на тяжкі борги, невідступну бідність і переслідування кредиторів. Про все це Бальзак мріє розповісти, як про пережитий кошмар, у Верхівні, в ідилічній вечірній бесіді біля каміна. В січні 1837 р. він пише Ганській: „Я прагну потрапити на Україну, як прагнуть до оазису в пустелі” . [10,С.24]
.
Під кінець 30-х рр. ламентації Бальзака йдуть на спад; очевидно, він стомився від нездійсненних мрій і проектів, до того ж у відносинах з Ганською помічається певне охолодження, вісім років вони не зустрічаються. Все ж згадки про Україну досить часто з?являються в його листах. Спостерігаючи під час подорожі по Франції родючі рівнини провінції Бос і Беррі, Бальзак уявляє Україну. „Ви не повірите, – пише він Ганській, – як я мріяв про вас, проїжджаючи Бос і Беррі. Це ваша Україна, тільки менших розмірів, і кожен раз, проїжджаючи їх, я звертаюсь думкою до Верхівні” . [5,С.81]
.
Цікаво зазначити, що назву українського села, в якому знаходився маєток Ганської, Бальзак перетворює в прізвище одного з героїв філософської повісті „Пошуки абсолюту”.
19 грудня 1843 р., на обіді у Шарля Нодьє, Бальзак випадково дізнається про смерть Ганського. Давня мрія про одруження з „північною зіркою” стає реальною, і Бальзак розгортає активну діяльність в цьому напрямі, переборюючи не тільки численні зовнішні перешкоди, а й опір самої Ганської. В його листах до неї з?являється новий тон – тон покровителя, який вважає своїм обов?язком допомагати молодій вдові у веденні справ, перш за все господарства. Переконаний у своїх виняткових здібностях господаря й економіста, він щедро дає Ганській різні господарські поради: збувати хліб у Польщу, вражену недородом, розгорнути торгівлю лісу, скоротити штат управителів, продати один з маєтків, який не приносить прибутку.
Влітку 1843 р. Бальзак їде в Петербург з наміром добитись дозволу Миколи І на одруження з Ганською. Втомлений постійними фінансовими труднощами і умовами літературного життя Парижа, він в цей час подумує навіть про переселення в Росію. „Я стану росіянином, якщо ви не вбачаєте перешкод до цього, – пише він Ганській 9 квітня 1842 р., – і я направлюсь до царя просити дозволу на наш шлюб. Ось уже два роки, як я мрію поселитися в Петербурзі, щоб зайнятися там романами та судити про європейську літературу, – в останні дні я повертають до цих мрій” . [6,С.57]
. У Петербурзі Бальзак розраховує стати не тільки провідним письменником, а й впливовим політичним діячем, він знає, що офіційні кола Росії співчувають легітимістам. Проте його чекало ще одне розчарування: не тільки його французькі „однодумці”, а й російські монархісти вбачали в ньому – і цілком виправдано – сумнівного легітиміста. Як повідомляла одна німецька газета, в Петербурзі Бальзак послав Миколі І прохання про особисту аудієнцію. У відповідь він одержав записку за особистим підписом Миколи І: „Пан де Бальзак письменник і пан де Бальзак дворянин може взяти карету, коли йому заманеться” . [7,С.106]
. Після цього Бальзакові не лишалося нічого, як негайно покинути Петербург.






4. Нарис „Лист про Київ” – розповідь про життя і побут українців
У вересні 1847 р. Бальзак здійснює першу подорож на Україну, яку описує в незавершеному нарисі „Лист про Київ”. За своїм характером він нагадує книгу мадам де Сталь „Десять років вигнання”, на яку Бальзак і посилається. Це посилання підкреслює русофільську тенденцію нарису, його полемічну спрямованість проти книги маркіза де Кюстіна „Росія 1839 року”, яка викликала великий резонанс у Європі і не менший переполох серед царських сановників. Але треба сказати, що русофільська тенденція нарису Бальзака, на відміну від книги мадам де Сталь, вилилась не в захист російського народу, російської культури (яку Кюстін дійсно принизив), а в апологетику кріпосницької миколаївської імперії.
Найбільш цікаві у нарисі розділи про життя українських селян. У зображенні Бальзака вони виглядають щасливими, які ведуть безтурботне, майже ідилічне існування в мальовничих селах серед родючих нив. „Всюди, – пише Бальзак, – я бачив групи селян і селянок, які йшли на роботу або повертались додому дуже весело, безтурботною ходою і майже завжди з піснями” . [8,С.184]
. Констатуючи, що вигляд їх веселіший, ніж вигляд простих людей на дорогах Франції, Бальзак заявляє: „І нема нічого більш природного. Коли я ознайомився з умовами життя селян Польщі і Росії, мені стало цілком зрозумілим щастя цих людей” . [8,С.185]
.
Що ж, за Бальзаком, робить українських селян щасливими, „набагато щасливішими, ніж двадцять мільйонів французів, які складають простий народ” . [6,С.214]
? Виявляється, поміщицьке землеволодіння, кріпосне право. В рожевих тонах, із замилуванням, яке здається дивним у „доктора соціальних наук”, розповідає Бальзак про умови життя українськго селянина: він має будиночок, земельний наділ, за який три дні на тиждень відбуває панщину, майже не знає податків, відчуває піклування поміщика. І Бальзак рішуче заявляє, що для українського селянина буде не краще, коли він звільниться від опіки поміщика і одержуватиме платню за роботу, як це сталось із селянином французьким.
Чим же пояснюється таке консервативне висвітлення української дійсності, цей виступ Бальзака на захист поміщиків і кріпосництва? Було б недопустимим спрощенням вважати, що це лише наслідок впливу оточення Ганських і Мнішеків чи прояв практичних розрахунків письменника, якому необхідно було викликати довір'я у Миколи І для одержання дозволу на одруження з Ганською. Ці обставини можна розглядати як посилюючі фактори, однак основні причини слід шукати в суперечностях світогляду письменника, в його хибній політичній доктрині.
Вкажемо насамперед, що в цій доктрині особливе місце належить питанню про велике поміщицьке землеволодіння. Ще в статті „Про право первородства”, написаній у „ліберальний період”, Бальзак доводив, що первородство – одна з найважливіших підвалин суспільства, що Францію заполонить анархія, коли воно буде ліквідоване. З переходом на позиції легітимізму ці ідеї все більше утверджуються, і Бальзак не раз проголошує, що зникнення поміщицького землеволодіння потягне за собою деградацію суспільства і культури. Досить виразно ці ідеї звучать і в „Селянах”, особливо у вступі, не знаходячи, однак, підтвердження в розгорнутому аналізі процесів, що відбувались на селі.
На змалювання українського життя негативний відбиток наклали також ілюзії Бальзака щодо монархії Миколи І, його культ „сильної влади”. Як відомо, в „сильній владі”, абсолютній монархії, він вбачав надіндивідуальну, надкласову силу, яка покликана стояти на охороні „суспільного організму”, впорядковувати і спрямовувати хаос індивідуальних інтересів і пристрастей. Звідси поява прихильності до самодержавства Миколи І, яка здалеку, апріорно, уявлялась йому втіленням суспільного порядку, на противагу буржуазній Франції з її оргією хижацьких апетитів, з її хронічними соціальними потрясіннями. Розвиткові цих ілюзій сприяло зближення з Ганською, в родині якої панував справжній культ Романових. Вороже ставлячись до всього російського, Ганська разом з тим схилялась перед
Миколою І як охоронцем інтересів дворянства.
У „Листі про Київ” є немало панегіриків абсолютизму Миколи І, деякі з них ледве не доходять до комічного. Бальзак, виходячи з концепції сильної державної влади, заперечує доцільність звільнення селян від кріпацтва. „Це було б дезорганізацією всієї імперії, заснованої на покорі” . [2,т.4,С.240]
, – пише він. Цією ж концепцією він виправдовує в листах до рідних прояви диких кріпосницьких звичаїв, які спостерігав у Верхівні. Інколи Бальзак зображає досить добродушно такі сцени, які справляють враження огидних. „Мій лакей, – розповідав він в одному з листів до сестри Лори, – одружився і прийшов разом з жінкою вітати своїх панів. Жінка й чоловік буквально простяглися на животі, б'ють тричі лобом об землю й цілують вам ноги; тільки на сході вміють так простягатись! Тільки на сході слово „влада” має зміст! Треба правити, як російський імператор, або зовсім не втручатись у цю справу!” . [6,С.199]

На мою думку, однак, ідеалізація українського кріпосного села випливає насамперед з різко негативного ставлення Бальзака до розвитку капіталізму на селі, так глибоко проаналізованого в романі „Селяни”. Роботу над цим романом, який вимагав незрівнянно більше зусиль, ніж будь-який інший твір, Бальзак продовжував і в 1847-1848 рр. Незадовго до першої подорожі у Верхівню він скаржився Ганській, що труднощі, які виникають в процесі роботи над твором, доводять його до відчаю. Плани і намітки частини розділів другої книги роману були зроблені в 1847-1848 рр., в них переломились враження галицького повстання 1846 р. Все це дає підстави вважати, що між романом і нарисом існує не тільки тематична близькість, але й проблематичний зв'язок.
Як говорилося, розвиток капіталістичних відносин на селі Бальзак оцінював негативно, вбачав у ньому процес, небезпечний для „суспільного цілого”. Після цього стає зрозумілим, чому він із задоволенням констатував порівняно слабке проникнення буржуазних відносин в українське село. Багатих селян, які мають гроші, зазначав він, тут дуже мало, це „виняток із свого класу”. Українські селяни, на його думку, не знають зла буржуазної цивілізації, руйнівної дії „фінансового начала”, і саме на цій підставі Бальзак вважає їх щасливими. Але, як виявляється далі, це щастя „примітивного стану”, яке випливає із неспроможності усвідомити своє тяжке життя, своє принижене становище напівраба. На думку Бальзака, оскільки потреби українського селянина цілком примітивні, оскільки вони здебільшого задовольняються, а про інші він має уявлення, то завдяки такій „гармонії” він і повинен почувати себе щасливим.
Тобто у ставленні до селянського питання на Україні розкриваються далеко не кращі сторони світогляду Бальзака, ті сторони, – подолання яких в його художній творчості Енгельс називав великою перемогою реалізму.
Незавершений нарис Бальзака доповнюється його кореспонденціями з України до рідних та знайомих. У них він пише про відсталість кріпосницької економіки, застарілі методи ведення господарства, безтурботність і марнотратство поміщиків, відсутність транспорту і, вступаючи в суперечку із самим собою, починає освоювати нові, буржуазні методи господарювання. Він цікавиться маєтком Ганської і своїми враженнями ділиться в листах, пересипаючи їх критичними зауваженнями. „Неможливо уявити собі величезних багатств, які навалені в Росії і гинуть через відсутність транспорту” . [10,С.17]
, – пише він в одному з листів. Через два роки повідомляє про загибель врожаю у Верхівні, знищеного бур'янами. Не раз пише він про пожежі, що час від часу нищать то поміщицькі фільварки, то селянські садиби. Описуються в листах також кріпосницькі звичаї, однак без обурення й протесту. Листи розповідають про епідемії, які спустошували міста і села України, про майже повну відсутність медичного обслуговування населення. Обурення викликали у Бальзака лихварі-євреї, з якими „Шейлок не йде ні в яке порівняння”.
5. Перша подорож Оноре де Бальзака на Україну
Нарешті Бальзак виїхав на Україну 5 вересня 1847 року з Парижа, 13 вересня він прибув до Верхівні. Уславлений трудар пера згадував про цю подорож, про українську ніч у листах: „Ніч була чудова; небо скидалося на блакитний покров, прибитий срібними цвяхами. Довколишню глибоку тишу порушував підвішений на шиї коня дзвіночок, що дзвенів без угаву, і яснa й монотонна мелодія якого кінець кінцем ставала дуже милою...” . [4,С.449]
Україна здивувала Бальзака усім... І будинок Ганських скидається „на Лувр, на грецький храм, позолочений призахідним сонцем” . [10,С.39]
. А землі їх такі великі, що не в кожному французькому департаменті стільки землі мають.
„Країна ця цікава тим, що поруч із справжньою розкішшю тут не вистачає звичайнісіньких речей. Цей мошок єдиний, де є карсельна лампа й лікарня. Дзеркала на десять футів – і нема шпалер на стінах. А Верхівня вважається найбагатшим маєтком на Україні, величина якої дорівнює Франції. Тут втішаєшся чудовим спокоєм... Незважаючи на родючі землі, обернути продукти на гроші важко, бо управителі крадуть і бракує робочих рук для молотіння хліба, який молотять машинами. А проте ви не уявляєте собі багатства й могутності Росії, треба це бачити, щоб повірити. Ця могутність і ці багатства – суто територіальні, і тому Росія рано чи пізно стане господарем європейського ринку сировини” . [10,С.39]
.
„Це – царство хлібів, це прерії Купера з їх безгомінням. Тут починається український чорнозем, шар чорного й жирного грунту завтовшки п'ять футів, а часто й більший, його ніколи не удобрюють” . [10,С.40]
.
Бальзак знайомиться з побутом Верхівні і її природою. „Ми топимо груби соломою. За тиждень тут спалюють стільки соломи, скільки можна знайти на ринку св. Лаврентія в Парижі. Якось я пішов на тік у Верхівню, де молотять хліб машинами, і там стояло на одне село 20 скирт на 30 футів заввишки, завдовжки п'ятдесят кроків і завширшки дванадцять...
У Верхівні треба мати все своє: тут є кондитер, меблевик, кравець, чоботар, які обслутовують маєток. Я розумію тепер, що таке триста домочадців, про яких говорив мені у Женеві небіжчик п. Ганський, що мав до своїх послут цілий оркестр” . [10,С.40]
.
„Тут чудова сукняна фабрика. Мені шиють з тутешнього сукна шубу з хутра сибірської лисиці, щоб я зміг перезимувати, і сукно це – не гірше французького” . [10,С.41]
.
Тоді ж він вперше подорожував до Києва. В листі до сестри Бальзак написав: „І ось, нарешті, я побачив Північний Рим, татарське місто з трьомастами церквами, багатствами Лаври і Святою Софією... А навкруги – українське степове безмежжя. Зовсім не зайве глянути хоч раз на це” . [6,С.214]
.
Письменник здивувався, що його тут читали і тому зустрічали дуже люб'язно... „Уявіть собі, – пише він рідним, – один багатий селянин прочитав усі мої твори і щонеділі ставить святому Миколі за мене свічку. Щоб побачити мене ще раз, він пообіцяв усім слугам Евиної сестри чимало грошей, якщо вони сповістять його, коли я знову сюди приїду” . [6,С.215]
.
„Більшість французів не знає, що таке Київ. Отже, Київ – це столиця України, це священний град Росії, колишня метрополія, татарський і російський Рим, старша сестра Москви, резиденція князів у ті часи, коли князі ще залежали од великих орд...” . [6,С.215]
.
Пізніше в листі до археографа М.В.Юзефовича письменник згадує: „І ось інколи я подумки повертаюся в ці місця. Київ і його куполи, Київ і його пагорби із садами та багатствами усміхнеться мені, розвіє сум від літературних трудів, я знову побачу будинок Фундуклея (київський губернатор) і всіх його мешканців, таких люб'язних до мене. Я скажу: „Так, це був час відпочинку, чудовий час” . [10,С.41]
.
Андре Моруа в книзі „Прометей, або Життя Бальзака” писав: „Вважають, що, перебуваючи в Україні, Бальзак був щасливий. Уперше у своєму житті він опинився в одному з тих палаців з безліччю шанобливих слуг, про які мріяв змалку. Бальзака не бентежила та обставина, що за постійною шанобливістю вимуштруваних слуг криються суворі покарання, які можуть спіткати їх навіть за найменшу провину... Та це можна йому пробачити: адже він уперше (протягом трьох місяців) відчув себе вільним від щоденного клопоту, від нагальної необхідності постачати рукописи видавцям, від осоружної тривоги за різні векселі й несплачені рахунки”.
В усякому разі, він був щасливий як людина ще і тому, що його оточували ті, хто його любив, хто про нього дбав, хоча Оноре де Бальзак на деякий час трохи зупинився як письменник... Дійсно, він писав в „українському Луврі” не так ретельно, тому що не відчував тиску обставин.




6. Перебування Оноре де Бальзака в Україні в 1848 – 1850 роках
У Франції вирувала революція, і Бальзак волів знову опинитися у Верхівні. В ньому говорив не тільки страх перед революцією, а й потреба бути поряд з коханою.
„Я верхівничив увесь день, – пише він Евеліні, – і в мріях настільки переношуся у Верхівню, що бачу навіть найменші дрібниці її існування. Подумки я відкриваю шафу з ласощами, ту, що стоїть біля вікна в твоїй спальні поряд з дверима червоного дерева... перелічую плями воску від свічок, що опливали на оксамитну скатертину твого столу, за яким ми грали в шахи... сиджу за чаєм, який подавали о пів на десяту в спальні мадам Евеліни. Клянусь честю, коханням до тебе – я живу там...” . [10,С.14]
. Так, це справді кохання. У далекої коханої вже нема велетенського багатства, крім того, вона вже бабуся – їй сорок вісім.
Чимало сучасників, пізніших дослідників, істориків, біографів та літераторів без жодних підстав твердили, що Евеліна Ганська зовсім не кохала Оноре де Бальзака. Ми не маємо її листів, але знаємо із відповідей письменника, що чимало з них були дуже ніжними: „Три твої останні листи – скарб для серця. Ти відповідаєш усім моїм честолюбним прагненням, всім мріям кохання, народженим уявою. Який я щасливий, що викликаю таке кохання...” . [7,С.103]
.
Кінець 1848 р. і увесь 1849 р. Бальзак прожив у Верхівні. Після паризького стовповиська і тривожного сум'яття непевних часів революції він потрапив у тиху гавань. Йому відвели чудові кімнати, приставили до нього слугу – велетня Хому Губернатчука. Вранці, коли Бальзак входив до свого робочого кабінету, Хома розкладав у каміні жаркий вогонь. Взутий в хутряні домашні капці, кутаючись у теплий халат, Бальзак сідав до письмового столу, на якому горіли свічі в коштовних канделябрах. Романіст, не кваплячись, працював над кількома творами – „Мадемуазель дю Віссар, або Франція часів Консульства”, „Жінка-письменниця”. Але це була вже не та каторжна праця, коли непогашений вексель примушував його писати по новелі за ніч. Якщо ж Париж терміново потребував грошей, Оноре звертався до Евеліни, і вона через російського банкіра пересилала потрібну суму.
Пані Ганська, Ганна і Жорж Мнішек, як і раніше, виявляли до Бальзака ніжність, намагалися втішити його, компенсувати теплим ставленням незатухаючий біль від ударів долі, яких він отримав чимало... Але найголовніша справа – весілля – все відкладалася, і ці відстрочки гнітили Бальзака. Графиня Евеліна залежала від царя: щоб узаконити передачу майна Ганні Мнішек, укласти пожиттєву ренту, навіть на те, щоб заключити церковний шлюб, потрібен був імператорський дозвіл, якого й досі, незважаючи на всі клопотання, не було отримано.
...Минула зима, яку, як і всі інші, через задавнену хворобу бронхів Бальзак пережив кепсько. Наступила весна 1849. Чимало часу Оноре й Ева проводили в диво-парку довкола палацу.
Верхівнянський парк, незважаючи на свій вік, зберіг обриси первісного напрямку, характерного італійському стилю, який був поширеним у другій половині ХVІІІ століття. Характерною особливістю зеленого будівництва тих часів була планомірність, поєднана з гармонією пейзажності садово-паркової культури, з врахуванням рельєфу самої території парку й довколишнього.
Цей диво-парк вражає тим, що його пагорби та галявини розташовані так, щоб відвідувач з будь-якої точки огляду відчував себе в центрі експозиції. Звичайно, все це зроблено руками кріпаків. Щоб уявити собі обсяг роботи, досить знати, що яр посеред парку, через який було перекинуто місточок, викопаний вручну. Колись у цьому руслі текли води річки Постел, що впадала у Верховенку.
В часи, коли алеями парку прогулювався Бальзак (до речі, щоб оглянути увесь парк, треба було скористатися кінним візком), тут були оранжерея, грибниця, спортивний майданчик, іподром, вольєри з екзотичними птахами та звіриною. Може, з тих часів, а може, то вже творчість багатьох поколінь студентів сільськогосподарського технікуму, що розташовується в колишньому помісті Ганських, збереглися назви окремих місцин парку – „Камінь кохання”, „Алея кохання”, „Алея розлуки”, „Алея дуелей” тощо.
Тут, на алеях парку, визрівали у Бальзака величні задуми нових творів, які йому вже не судилося написати: з кожним днем загострювалася хвороба, він згасав. І може, єдине, що ще тримало його на цьому світі, була надія на такий омріяний шлюб...
Та чи було розважливим саме тепер графині Ганській давати згоду на нього?
„...Стільки смутку в цьому чудовому нашому романі, – писала Евеліна братові Адаму Ржевуському – Я знаю добре, занадто добре, що пан Бальзак – приречений і що навіть за найкращого догляду не зможе протягнути довго... Щастя для нього, що він про це не відає, і що він увесь сповнений планами на майбутнє, про які я слухаю зі стиснутим серцем, бо знаю аж надто добре, що нема для нас майбутнього! Однак думка, що я можу бути потрібна цьому великому розумові й цьому благородному серцю, також є нагородою. Я дам йому все щастя, на яке він заслуговує, й, роблячи це, сама буду щаслива. Так часто його зраджували: я залишуся йому вірною наперекір усім і, кажуть лікарі, він має померти, нехай він умре з рукою в моїй руці та з моїм образом у серці...” . [10,С.21]
. Цим сказано усе. Це була справжня самопожертва: вийти заміж за важкохворого, який вже фізично не міг бути її коханцем, а як письменник, вже майже не працюватиме – для цього треба було мати велике серце й велику мужність. Евеліна Ганська ці якості виявила.
...Весілля було дуже скромним. Оноре де Бальзак і Евеліна Ганська вінчалися в Бердичеві в римсько-католицькій церкві святої Варвари 14 березня 1850 року. Присутніх було мало – донька Ганської Ганна, свідки – граф Густав Олізар та граф Жорж Мнішек. Обряд здійснював Житомирський прелат Віктор Ожаровський та канонік Йосип Білоблоцький. Книга із записом про вінчання і досі зберігається в Житомирському державному облархіві.
7. Роман „Селяни” – підсумковий твір „Людської комедії”
Український матеріал опосередковано входить в роман Оноре де Бальзака „Селяни”, який є ніби підсумковим твором „Людської комедії”. Безперечно, головним джерелом для роману „Селяни” була французька дійсність, соціальні процеси й класова боротьба, що точилася у французькому селі, а також особисті враження письменника, адже роман був передусім відгуком Бальзака на важливі явища французької дійсності і їх глибоким, проникливим аналізом. Разом з тим в процесі написання твору автор використовував інші матеріали, які прямо стосувалися трактованої в ньому проблеми „війни хатини проти палацу”, допомагали реалістичному її відтворенню.
Під час роботи над „Селянами” досить важливим джерелом для Бальзака було листування з Ганською. В ньому питання поміщицького землеволодіння, життя селян, протилежність їх інтересів і прагнень інтересам землевласників посідають значне місце, особливо в листах 40-х рр., коли Бальзак інтенсивно працював над романом. Листування вводило його в атмосферу життя великих поміщицьких маєтків, давало факти і деталі для відтворення прихованої, але впертої боротьби селян з поміщиками. Слід враховувати й те, що письменник проявляв особливу зацікавленість справами Ганської, сподіваючись в її маєтках реалізувати свої ідеї щодо великого поміщицького землеволодіння.
Звичайно, становище в українському селі 30-40-х рр. було іншим, ніж у французькому селі періоду Реставрації: воно не знало буржуазної революції з конфіскацією дворянських земель, у ньому ще порівняно слабо розвивались буржуазні відносини, зберігалось кріпацтво, з яким французькі селяни давно покінчили. Але головне в тому, що і в українському селі відбувалась, і притому в зовні схожій формі, класова боротьба селян з поміщиками, боротьба вперта й непримиренна. Ганська писала Бальзаку про „підривну діяльність” селян, про розкрадання збіжжя, порубки лісів, підпали і т. д., про невдоволення і бунти. Можна сказати, що Бальзак, змальовуючи в „Селянах” графа Монкорне в кільці загальної ненависті, в повсякденній боротьбі з „грабіжництвом” селян, до певної міри спирався на досвід Ганських. Небіж Ганської Станіслав Ржевуський писав у спогадах, що українські селяни люто ненавиділи Ганського, маючи всі підстави вважати його „жорстоким і скаредним тираном”. Словом, листування з Ганською вводило Бальзака в атмосферу гострої класової боротьби, яка точилася „серед океану хлібів”. Оточення кріпосників негативно впливало на Бальзака, проте не могло паралізувати його природженого демократизму, його здатності захоплюватись простими людьми й високо цінити їх обдарованість. Таке захоплення викликав у нього кріпосний майстер-карбувальник, „великий художник”, якому він прагне організувати допомогу. В листі до скульптора Лоран-Жана він пише з Верхівні: „У нас тут є людина, яка виробляє з заліза чудові речі. Якщо ти вишлеш мені малюнок кубка, навіть найскладніший, він зуміє викувати його із заліза або срібла.
Це Бенвенуто Челліні, який виріс серед України, неначе гриб. Добре було б, якби ти додав до малюнка кілька гарних гравюр; я поверну тобі з вдячністю гроші. Якщо все це ти мені перешлеш, ми допоможемо великому, заслуговуючому поваги художнику, давши йому моделі” . [6,С.135]
. Із спогадів Ржевуських відомо, що видатний романіст з насолодою слухав українські народні пісні, які для нього виконував кріпосний скрипач Мусій. Про те, що Бальзак уважно приглядався до простого народу України, свідчить така деталь, яка звучить не без гумористичного відтінку: в листі до пані Ширкевич, вродженої Ржевуської, він повідомляє, що „уже помітив сімдесят сім способів приготовляти хліб, і це наводить на високу думку про винахідливість населення в комбінуванні простих речей” . [6,С.209]
.
У листуванні Бальзака і Ганської порушувались різні питання „сільського життя”, питання загального характеру й ті, що конкретно стосувалися ведення господарства „полярної зірки”. Немало з них знаходило відгук на сторінках роману. Ганська часто скаржилась на труднощі управління маєтками, на шахрайство управителів, на неможливість знайти людину, яка б чесно служила на цій посаді. Саме це спонукало Бальзака відвести в романі досить значне місце „проблемі управителя”. Характерно, що в своїх міркуваннях з цього приводу Бальзак посилається в романі на „досвід польського магната”, яким, безперечно, була Ганська. Крім того, до певної міри з Ганською, яка посилено цікавилась питанням соціальних функцій і можливостей церкви, пов'язаний образ абата Броссета і вся тема суспільної ролі релігії.
Весь твір пронизує передчуття революції, на цей раз спрямованої проти всього світу власників, поміщиків і буржуазії. Не раз у ньому заходить мова про те, що революція 1789-1794 рр. не завершилась, що вона знаходить продовження в соціальних процесах сучасності. „Те, що твориться у нас в долині, спостерігається повсюди у Франції випливає з надій, посіяних у селянстві революцією 1789 р.” . [1,С.150]
, – говорить Броссет. Розвиток буржуазних відносин, вважає Бальзак, фатально загострює соціальний антагонізм, породжує „невгасиму й пекучу, отруйну й діяльну ненависть пролетаря до тих, хто володіє благами” . [1,С.174]
. Письменник повний презирства до егоїстичної й недалекої буржуазії, яка, прагнучи до наживи, розпалює ненависть селян до дворянства і користується нею, тим самим готуючи собі могилу, – адже їй загрожує не менша небезпека „з боку комунізму, цієї живої і дійової логіки демократії”.
Цікаво зазначити, що підтвердження цих висновків ще до революції 1848 р. Бальзак побачив у галицькому повстанні 1846 р. Дуже стривожений, він 7 березня 1846 р. пише Ганській, яка в той час перебувала в Римі: „Україна, Поділля й Волинь повстали. Сто одинадцять дворян Галичини вбито селянами, яких вони хотіли втягнути в бунт проти їх суверена, австрійського імператора. Австрійці відступають (Ви це побачите в „Деба”). Повстання охопило одночасно всю колишню Польщу (прусську, австрійську й російську); це рух комуністичний. Я тремчу за Вашого кузена Л (еона) . Повстанці взяли Підгірськ (Підгірці, маєток Мнішка. - Д. Н.). Це жахливо. Там не щадять нікого. Священики, жінки, діти, старики – всі повстали” . [6,С.197]
.
В цих рядках явно змішуються і тривога за володіння панів і в той же час якесь торжество від усвідомлення, що „всі повстали”!
Таке бурхливе сприйняття звістки про повстання в Галичині до певної міри пояснюється тим, що в ньому Бальзак побачив загрозу для Ганської і своїх планів на майбутнє. Але разом з тим воно було для нього проявом кризи існуючого ладу, тієї поки що підступної, але впертої і непримиренної боротьби між багатством і бідністю, яка, на його думку, мала привести до соціального катаклізму в майбутньому. Очевидно, саме тим, що Бальзак побачив у повстанні підтвердження соціальних прогнозів, висловлених у романі „Селяни”, пояснюється перебільшення його розмаху й політичної радикальності, допущене в листі. Характерно також, що повстання він поширює на всю Україну, хоч насправді воно охопило головним чином селян польської частини Галичини.
Отже, галицьке повстання сприймалось Бальзаком у світлі важливих соціальних проблем, які трактувались в романі „Селяни”. Вибухнуло воно в той час, коли продовжувалась робота над другою частиною твору, і не могло не позначитись на розгортанні його змісту. Насамперед це стосується тих сцен, де змальовується загострення боротьби селян з власниками Егі, їх перехід до рішучих дій, як, наприклад, вбивство управителя маєтку. У бальзакознавстві вже була поставлена в зв'язок з галицьким повстанням та сцена роману, коли селяни, бажаючи захопити поміщицьку землю, загрожують Монкорне і його дружині пострілом з рушниці в глибині лісу. На жаль, Бальзак не довів роман до кінця; він написав лише розділи, де відбувається підготовка кульмінації – гострої сутички селян з поміщиком. Ті ж розділи, які були дописані Ганською за планами й намітками письменника (до них належать і зазначені епізоди), аж ніяк не можна вважати повноцінними.
Піднімаючи в романі „Селяни” проблему революції, Бальзак розв'язував її негативно. Але він розкрив такі глибокі й непримиренні суперечності та конфлікти суспільного життя, які не могли бути вирішені в рамках існуючого ладу, які наштовхували на найрадикальніші висновки. І тому твір об'єктивно набував революціонізуючого звучання.
Повернувшись в Париж після першої подорожі на Україну, Бальзак стає свідком Лютневої революції 1848 р., краху Липневої монархії і проголошення республіки. В знаменний день 24 лютого, коли повстанці з паризьких передмість захопили королівський палац Тюїльрі, Бальзак опинився серед них. Пізніше цей факт він напівжартома пояснював тим, що йому „захотілося взяти шматок оксамиту з королівського трону” . [5,С.249]
. В політичну боротьбу, яка тоді вирувала в Парижі, він не втручався, але уважно слідкував за перебігом подій. Він не вірив у буржуазну республіку, вважаючи її „погано організованою державою”, яка, зокрема, не може забезпечувати „своїх умілих і розумних робітників”. У відкритому листі „Політичне сповідання віри” (квітень, 1848), з якого взято наведені слова, він висловлюється за „сильну республіку”, не вірячи, однак, що вона зможе такою стати. Проникливий соціальний аналітик, Бальзак добре бачив, що цю республіку роздирають непримиренні класові суперечності. У листі до Ганської він пророкував весною 1848 р.: „Республіка не протримається більше трьох років (це найбільше!), і тому треба старатися не прогавити жодної нагоди... у нас неминуче буде якийсь диктатор або диктатура, – і ми знову повернемося до монархії, яку лицемірно називають конституційною” . [5,С.261]
.
Цікаво зазначити, що це політичне пророцтво Бальзака здійснилося з великою точністю. Справді, буржуазна Друга республіка проіснувала у Франції трохи більше трьох років, у грудні 1851 р., вже після смерті письменника, вона буде повалена. Встановилася воєнно-поліцейська диктатура вискоченя Луї Бонапарта, який рівно через рік оголосив себе імператором Наполеоном ІІІ. Франція повернулася до монархічного правління.







8. Останні роки життя блискучого письменника
Оноре де Бальзака
Останні роки життя письменник провів на Україні, пробував працювати над новими творами („Панночка Віссар”, „Жінка-письменниця”), але робота не йшла. Головна причина цього – неухильне погіршення здоров'я письменника. В листах до рідних він звинувачує в своїх хворобах „суворий український клімат”, насправді ж наступає розплата за непомірний труд, за постійну перенапругу, яка виснажила могутній організм. Він домагається від Ганської згоди на одруження, але та продовжує вагатися. Врешті-решт, як пише А.Моруа, „жалість, кохання і слава взяли гору, і вона дала згоду на шлюб” . [5,С.343]
. Наприкінці квітня 1850 р. подружжя виїхало в Париж, Бальзак прибув у такому тяжкому стані, що довелося незабаром скликати консиліум лікарів. Однак медицина вже не могла допомогти, здоров?я письменника весь час погіршувалося, і в неділю 18 серпня 1850 р. він спочив вічним сном.
На похоронах творця „Людської комедії” виступив Віктор Гюго, який сказав: „Бальзак був одним з перших серед великих, одним з кращих серед обранців. Всі його книги утворюють одну книгу, книгу живу, блискучу й глибоку, в якій рухається і діє вся наша сучасність, втілена в цілком реальних образах, на яких лежить печать розгубленості й жаху” . [6,С.194]
. У своїй промові Гюго зробив знаменитий висновок про те, що, „сам того не знаючи..., творець цього величезного і незвичайного твору належить до міцної породи революційних письменників” . [6,С.195]
, належав тому, що виявляв динамічні сили сучасної цивілізації, розкривав такі глибокі суперечності, які неможливо розв'язати в її рамках. Цей висновок Гюго був підтверджений прогресивними письменниками, критиками й дослідниками наступних поколінь, зокрема українською наукою.
9. Твори Оноре де Бальзака в українських перекладах
На Україні творчість Бальзака стає відомою ще за життя письменника завдяки російським перекладам, які почали з'являтися в журналах і окремими виданнями з 30-х рр. минулогоо століття. 3 нею був обізнаний Шевченко, про це свідчать хоча б згадки про бальзаківські твори в його повістях. Для Франка творець „Людської комедії” був одним з найвидатніших представників реалістичної традиції у французькій і європейській літературі, і саме в такому плані він його характеризує в своїх статтях. Творчість Бальзака викликала зацікавленість і в інших українських письменників- реалістів другої половини ХІХ й початку ХХ ст., від Марка Вовчка до Коцюбинського. Переклади творів Бальзака на українську мову починають з'являтися з останньої третини ХІХ ст. Так, 1884 р. вийшов у Львові роман Гонорія Бальзака „Батько Горіо” як літературний додаток до журналу „Діло”.
Але широке входження Бальзака в українську культуру відбувається вже в радянський час. Він належить до тих зарубіжних письменників-класиків, яких багато перекладали на українську мову в 20-30-х рр. Так, в цей період з'являються в українських перекладах його романи „Батько Горіо”, „Шагренева шкіра”, „Втрачені ілюзії”, „Розкоші і злидні куртизанок”, „Кузина Бета”, „Кузен Понс”, повісті „Гобсек”, „Полковник Шабер”, „Тридцятилітня жінка” та інші. В повоєнні десятиліття цей перелік поповнився романами „Шуани”, „Ежені Гранде”, „Селяни” та багатьма іншими творами.