Курсова робота на тему:
Українсько-польські стосунки в Галичині (1890 – 1914) генеза, особливості протікання, наслідки

ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Українські-польські стосунки кін. XVIII ст. до 1890p.: спроба
ретроспективного аналізу
Розділ ІІ. “Нова ера” в українсько-польських стосунках
Розділ III. Особливості українсько-польських взаємин
Висновок
Список використаних джерел та літератури
ВСТУП
Українсько-польські стосунки - ключова проблема історії Галичини. Вони були визначальними в політичній, економічній, соціальній та культурній сферах життя галичан. Саме українсько-польські стосунки в Галичині, їх генеза, особливості протікання і наслідки покладені в основу даної курсової роботи.
Актуальність даної теми пов'язана із виключною важливістю українсько-польські взаємини в становленні української державності і, взагалі, збереженні українського народу як такого.
Актуальність теми полягає в неоднозначному трактуванні подій польськими та українськими істориками, в недостатньому опрацюванні джерельних матеріалів по даному питанню на науковому рівні.
Предметом нашого дослідження є весь комплекс причин, що привели до зіткнення інтересів українського і польського населення в Галичині, а також всі можливі наслідки цих суперечностей.
Об'єктом дослідження виступають умови зародження українсько-польських стосунків в Галичині, взаємовідносини між основними станами суспільства.
Метою даної курсової роботи є комплексне дослідження українсько-польських стосунків в Галичині, їх генеза, особливості протікання і наслідки.
Основне завдання даної роботи-на основі вивченої літератури висвітлити:
умови переходу Галичини під владою Австрійської імперії;
українсько-польське протистояння з кінця XVIII ст. до 1890 року;
участь в ньому різних прошарків суспільства;
роль, яку відігравала австрійська адміністрація в українсько-польських взаємовідносинах;
особливості угоди 1890-1894 pp.;
посилення українсько-польської. конфронтації на межі ХІХ-ХХ століть;
вплив українсько-польського протистояння на розвиток Галичини.
Хронологічні рамки даного дослідження охоплюють кінець XVIII - 1914рік.
Джерельну базу курсової роботи склали записки, спогади сучасників подій, твори авторів другої половини ХІХ - початку ХХ ст., об'єднані в хрестоматійному виданні [1;2].
Необхідною умовою для будь-якого історичного дослідження є наявність максимального охоплення доступного кола наукової літератури. Автор хотів би звернути увагу на деякі проблеми з приводу даного питання.
Перш за все в радянській історичній літературі узагальнюючих праць по даному питанню немає. Увагу приділяється окремим питанням, які акцентують увагу на “визвольній боротьбі трудящих мас”. Це, зокрема, стаття В. Бориса, присвячена українсько-польським відносинам під час революції 1848р. в Галичині [6]. Автор прагне показати всю складність ситуації, яка склалася на 1848р. в Галичині, розбіжності повсталих поляків і українців Галичини.
Значна увага приділена боротьбі низів за свої права. В.Іщенко зображає селянський рух в Галичині в 1905-1907 pp. як відгук революційному руху в Російській імперії [14].
Тема українсько-польських стосунків присутня в праці С. Трусевича “Суспільно-політичний рух у Східній Галичині в 50-70-х pp. ХІХ ст.” [25]. Автор, зокрема, висвітлює боротьбу “прогресивної громадськості проти буржуазного націоналізму”, за єднання революційних сил російського, українського та польського народів.
В сучасній українській історіографії з'явилося ряд праць, присвячених окремим питанням українсько-польських відносин. О. Аркуша розкрила протистояння поляків і галичан під час виборчих компаній 1889 і 1895рр. [3], висунула проблему консолідації національно-політичних сил українського галицького суспільства у 90-х pp. ХІХ ст. [4]. Автор залучила до роботи ряд важливих джерельних матеріалів, які раніше були недоступні.
Ґрунтовне висвітлення українсько-польських відносин в Галичині містять праці І. Чорновола. Особливе місце займає його монографія, присвячена угоді 1890-1894 pp. [29]. Автор детально описував причини укладення угоди, її особливості; наслідки для обох сторін. В монографії І. Чорновола “Українська фракція крайового сейму 1861-1901 pp.” значна увага приділяється відносинам з поляками, намаганням українців вирішити спірні питання легально, за столом переговорів [30].
Україно-польським відносинам в Галичині на початку ХХ ст. Присвячені матеріали міжнародної науково-практичної конференції, яка відбулася в 1996р. [26]. В збірнику містяться статті як українських, так і польських істориків, що дозволяє більш повно відтворити трактування подій обох сторін.
Окремі проблеми були висвітлені українськими істориками-емігрантами і видані за кордоном. Українсько-польським стосункам в ХІХ ст. Присвячена праця М. Демковича-Дворянського [10]. Значну увагу він приділяє “весні народів” і угоді 1890-1894рр. В. Луців висвітлив участь українців у польському повстанні 1863р. [16].
У своїй роботі автор також використав ряд узагальнюючих праць [7;8;21;23].
Структура роботи. Дана курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури.
РОЗДІЛ І. Українсько-польські стосунки в кінці XVHI ст. до 1890 p.: спроба ретроспективного аналізу.
Кінець XVII - початок XIX століття був часом великих і соціальних змін і перетворень в Україні. Вони були спричинені в першу чергу новою геополітичною ситуацією у Центральній та Східній Європі.
1772 рік був поворотним для Галичини: після першого поділу Польщі вона ввійшла до складу Австрійської імперії. Незважаючи на це українсько-польські відносини не припинилися: у Галичині правлячим класом була польська шляхта.
Галичина, насильно об'єднана з польськими землями, одержала урядовий титул - королівство Галіції і Лодомерії (Володимирії) з великим князівством Краківськими князівствами Оевєнцімським та Заторським. Галичину поляки розглядали тепер вже як частину єдиної польської території, як законний “польський стан посідання” [ 15, с. 9 ].
У австрійській Галичині українці і поляки становили кожен трохи більше 40%. Поляки проживали в основному у західній частині краю, на території між річками Бяла і Сян. У Східній Галичині їх частка становила близько 20%. Більшість населення (приблизно дві третини з 2,8 млн. у 1780р.) становили українці. Для Галичини XIXст. Характерним було швидке зростання чисельності населення, але його національний склад (близько 65% українців, близько 20% поляків і близько 10% євреїв) без великих змін зберігався аж до кінця австрійського правління [ 8, с. 22 ].
Заможним верствам шляхти вдалося посісти керівні посади у галицькій адміністрації. Нижчі щаблі окупувала дрібна шляхта. Інструментом забезпечення політичних впливів польської шляхти став Галицький становий сейм, запроваджений австрійським урядом у 1817-1845 роках [10, с.26]. Він перетворився на школу кадрів для майбутньої польської адміністрації краю.
Водночас предметом найпершої турботи австрійського уряду в Галичині було наведення порядку і соціальної дисципліни. Австрійські чиновники застали тут олігархічне суспільство, що характеризувалося анархією і насильством правлячої польської шляхти та крайнім зубожінням і моральним занепадом простих жителів. Не дивно, що Галичина зразу ж після приєднання до Австрії стала одним з головних об'єктів реформаторської політики. Вона зосередилася в основному на ослаблені позицій польської шляхти як джерела державних смут і заворушень та безпосереднього винуватця занепаду сільського господарства краю. Польська націоналістична пропаганда у XIX столітті звинувачувала Йосифа II в особливому фаворизуванні русинів.
Посилення німецького впливу турбувало польські патріотичні кола, опираючись цим впливом вони намагались відродити національне життя за допомогою літературної і наукової діяльності. Осередком цієї активності стала польська національно-культурна інституція “Осолінеум”, відкрита у Львові за дозволом уряду у 1819 році [7, с.52]. Польське культурне життя у Львові досягло справжнього розквіту у 1820-1831 роках.
Водночас польський національний рух зазнав важливих змін. Після поразки повстання 1830-1831 роках у Галичині виникла мережа таємних польських організацій, які готували грунт для нового національного виступу. Політична ідеологія польського руху також зазнала суттєвих трансформацій. Відновлена Річ Посполита, твердили молоді польські революціонери, мала бути вільною демократичною республікою [12, с. 510]. Вони вбачали собі майбутню польську націю як політичне об'єднання чотирьох народів - польського, українського, білоруського і литовського, в якому жодна національність не пануватиме над іншими. Польські поети “українські поети” здобули велику популярність у Галичині.
Потреба привернути на свій бік галицьке селянство зумовили появу в ідеології польського національного руху сильних анти панських мотивів. Група польських діячів провадила агітаційну роботу серед українських селян [11,с.149]. Їхні брошури і прокламації, написані місцевою розмовною мовою, мали переконати жителів села, що основним винуватцем тяжкого становища є а