Реферат на тему:
Праця Н.Д. Полонської-Василенко “Майно запорізької старшини як джерело для соціально-економічного дослідження історії Запоріжжя”
Серед дослідників історії Південної України XVIII століття почесне місце посідає Наталя Дмитрівна Полонська-Василенко (1884  1972 рр.). Її спадщина з історії Південної України дістала часткове висвітлення [6]. Нашою ж метою є спроба висвітлити та, певною мірою, проаналізувати студії Н.Д. Полонської-Василенко над реєстрами майна, описаного у запорозької старшини після зруйнування Січі 1775 року. Маємо також сподівання реконструювати комплекс джерел із досліджуваної Н.Д. Полонською-Василенко проблеми.
Предметом наукових студій Н.Д. Полонської-Василенко була, головним чином, соціально-економічна історія Південної України як процес, обумовлений багатьма взаємопов’язаними чинниками. Виходячи з матеріалістичних методологічних позицій, дослідниця через ретельний аналіз джерел вивчала окремі складові минулого і намагалась реконструювати синтетичну картину історичного процесу Півдня України XVIII століття.
Вчена розпочала свої студії з історії Південної України ще у 1920-х роках. На той час характерною рисою історичних досліджень цього регіону була їх фрагментарність, присвяченість, як правило, якомусь окремому історичному епізодові або персоналії тощо. На думку сучасних дослідників [5; 6], першою працею, автор якої намагався подати комплексну реконструкцію історії Півдня України кінця XVIII — початку XIX століття, була праця Д.І. Багалія — “Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры. Исторический этюд.” (К., 1889 г.), перевидана 1926 року українською мовою [3].
Д.І.Багалій синтезував уже опублікований матеріал і створив загальний історичний нарис. Тим самим вчений визначив напрямки студій для майбутніх дослідників, один з яких виділявся як: “Історія фактичного заселення Новоросійського краю та умов, в яких воно провадилось”[3, 101]. Зазначимо, що з 1925 року Н.Д. Полонська-Василенко починає працювати над історією Південної України під науковим керівництвом академіка Д.І. Багалія [10; XL]. Тому цілком логічним уявляється її увага саме на ті напрямки, про необхідність глибокого вивчення яких Д.І. Багалій говорив ще наприкінці XIX століття. Як наслідок, саме в цей час формується коло дослідницьких проблем, найголовнішими з яких були: 1) колонізація Південної України у XVIII столітті, її окремі напрямки — урядова (в тому числі іноземна), запорозька, стихійна тощо; 2) процес заселення південноукраїнських земель, його динаміка і особливості; 3) соціально-економічний лад Запорожжя за останніх часів свого існування. На тлі процесів, що зумовлювали соціально-економічний розвиток регіону, поставала політична історія, сповнена боротьби між двома силами: Запорожжям за свої землі, з одного боку, і Російською імперією, яка мала власні наміри щодо цих земель, — з другого. За відносно короткий час — з 1926 по 1931 рр. — вийшло друком 8 праць Н.Д. Полонської-Василенко, кожна з яких була не лише самостійним ґрунтовним дослідженням джерелознавця та історіографа, а й, одночасно, сходинкою до кращого розуміння історії Південної України XVIII століття.
У наукових студіях вченої особливо помітне місце посідає археографічний доробок, пов’язаний з пошуком, опрацюванням, підготовкою до друку та публікацією джерел. Характерною рисою едиційних студій вченої є те, що публікації комплексу документів в окремих статтях передує історична реконструкція конкретних подій, процесів, відтворених на основі джерел, які публікувалися наприкінці статті, а також інших матеріалів, спеціально залучених Н.Д. Полонською-Василенко для синтетичного викладу здобутих з такого поєднання історичних фактів. Це стосується, в першу чергу, трьох праць вченої: “Перші кроки єврейської колонізації в Південній Україні (зо студій з історії колонізації)” (1930 р.) [8, 52  89]; “Матеріали до історії гірничої промисловості Донбасу” (1931 р.) [8, 178  206] і “Майно запорізької старшини як джерело для соціально-економічного дослідження історії Запоріжжя” (1931 р.) [9]. Остання стаття привертає особливу увагу, адже матеріал, введений Н.Д. Полонською-Василенко до наукового обігу, надав змогу дослідниці реконструювати події, що відбувались між зруйнуванням Січі, арештом старшини і конфіскацією майна, його продажем і залюдненням колишніх запорозьких господарств. Він надав можливість відтворити картину матеріального становища старшини, що підпала під конфіскацію, встановити зв’язок між цим колом осіб і тогочасними подіями.
25 опублікованих документів (відомості, описи, реєстри) склали єдину групу джерел, які були здобуті дослідницею у фонді Новоросійської губернської канцелярії (в’язка 105, справа 2839) Дніпропетровського крайового архіву. Вперше Н.Д. Полонська-Василенко зіткнулась з документальними відомостями щодо конфіскації запорізького майна ще у 1914 році. Справи зберігались в архіві Катеринославського Губернського Правління у в’язках, але в розпорошеному стані . У 1927 році дослідниця намагалась віднайти ці матеріали в Дніпропетровському крайархіві, але на той час архів не мав описів, справи були розставлені лише за хронологією, що дуже ускладнювало пошук. На допомогу прийшов відомий вчений А.С. Синявський, який подарував Н.Д. Полонській-Василенко власну копію описів майна запорозької старшини, конфіскованого 1775 року [7, 234  235]. Ця копія якраз і стала підґрунтям для самостійного дослідження та публікації джерел.
За правилами камеральної археографії вчена публікує документи, зберігаючи їх мову, правопис, порядок у кожному описі, причому вона подає їх за певною системою: всі описи майна П. Калнишевського, І. Глоби, П. Головатого — керівної старшинської верхівки, розкидані по різних аркушах справи, були об’єднані, щоб полегшити їх дослідження. Н.Д. Полонська-Василенко звернула увагу на те, що абсолютизувати дані реєстрів не можна, адже вони містять численні хиби, зумовлені обставинами проведення описів. Те ж саме, за її думкою, стосувалося і кола тих, хто описував майно — офіцерів, переважно російського походження, які були мало знайомі з побутом та умовами життя населення зимівників. Вчена визначила походження справи, яка містила реєстри майна, зазначивши, що всі оригінали документів за наказом губернатора М.В. Муромцева були надіслані до канцелярії Новоросійської губернії.
Втім, частина матеріалу з цього комплексу опинилася у фонді Азовської губернської канцелярії Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького. Цілком ймовірно, що за умов тогочасного діловодства, коли ще не була відпрацьована чітка процедура надходження різноманітної місцевої документації, частина копій реєстрів конфіскованого старшинського майна могла осісти в справах Азовської губернської канцелярії.
Для нас залишається відкритим питання, чи працювала Н.Д. Полонська-Василенко з цією групою документів, або дублювання декількох з них пояснюється наявністю відповідних копій у фонді Новоросійської губернської канцелярії? На нашу думку, ці джерела не потрапили до поля зору вченої, принаймні ми не зустрічаємо посилань на фактологічний матеріал, який міг би бути залученим до різних розділів її праці (в тому числі до розділу “Доля конфіскованого майна”). А опис майна трьох старшин барвінкостінківської паланки при їх спробі втекти із Запорожжя ні в якому разі не міг би залишитись поза увагою дослідниці. Тому для нас є актуальним огляд цієї, хоча й невеликої, групи джерел, яка логічно доповнює комплекс, введений до наукового обігу Н.Д. Полонською-Василенко. Вона складається: з копії опису хутора військового писаря І. Глоби “при речке Малой Терновки” від 8 червня 1775 р.; додаткового опису цього ж хутора від 11 червня 1775 року — ці два документи опубліковані Н.Д. Полонською-Василенко. В копії відрізняється лише прізвище особи, яка підписала ці документи. У Н.Д. Полонської-Василенко — “Секунд Майор Иван Баричевский” [9, 335, 338], а у документі Азовської губернської канцелярії маємо: “На копии тако подлинно подписал секунд майор Иван Базилевский” [13, арк. 21]. До них додається ще один документ, на жаль, без дати, відсутній у публікації Наталі Дмитрівни, — про прийом описаного майна капітаном Ракшалтом, де останній сповіщає про ведення господарства в описаному зимівнику та наявні збитки [13, арк. 21-21 зв.]. Документи, що стосуються писаря І. Глоби були, відносно недавно, опубліковані С.А. Абросимовою та С.М. Могульовою [1, 34  41]. Крім цього, маємо опис зимівника полковника І. Гараджі від 20 червня 1775 р. та копію реєстра його ж шинку в Барвінківській Стінці, які наводяться у Н.Д. Полонської-Василенко. Але не вистачає останньої частини реєстра, в якому йде мова про вже наявну нестачу речей з майна Гараджі [12, арк. 12  12 зв.]. Далі одразу йде документ від 10 вересня 1775 р. про повернення грошей (170 карбованців сріблом), заборгованих раніше у полковника І. Кулика; про господарські прибутки в зимівнику Гараджі вже після опису та про передачу його з-під догляду капітана Сабова до “ведення барвінкової паланки полковника Потапенка зі старшиною”. Той же Сабов відповідав недовгий час і за майно писаря барвінкостінківської паланки І. Неживого [12, арк. 12 зв.  13].
Особливу увагу привертає реєстр майна трьох старшин: полковника І. Кулика, писаря І. Неживого та осавула Ф. Сербіна [12, арк. 8  10]. За формуляром документа та способом описувати майно, це джерело, без сумніву, можна віднести до загальної групи реєстрів та описів старшинського майна, опублікованих Н.Д. Полонською-Василенко. Але характерною особливістю його є те, що він є описом майна, заарештованого російською командою, перехопленого при спробі частини козаків втекти після зруйнування Січі. Тому публікація цього документа у додатку до нашого повідомлення, при збереженні мови, правопису та порядку опису речей, буде логічно доповнювати матеріали праці Н.Д. Полонської-Василенко і прислужиться реконструкції джерельної бази з цієї проблеми. На жаль, у документі не вказано місце, де відбулось затримання цієї групи втікачів, тому важко визначити напрям втечі. Але звідки і чому тікала старшина одразу після зруйнування Січі (17 червня 1775 р.) — встановити можна.
Усі троє — полковник Іван Кулик, полковий писар Іван Тимофійович Неживий, військовий осавул Федір Васильович Сербін — належали до старшини барвінкостінківської паланки і були досить відомими фігурами через запеклу поземельну боротьбу цієї паланки з Ізюмською провінцією Слобідської губернії [11, 628, 631  634]. В документах Ізюмської адміністрації вони проходять як організатори численних прикордонних злочинів і сутичок та однодумці і підлеглі полковника І. Гараджі — завзятого оборонця запорозьких земель. Тому не дивно, що серед реєстрів маєтностей запорозької старшини, опублікованих Н.Д. Полонською-Василенко, ми зустрічаємо опис зимівника на р. Чортомлиці Дядьківського куреня полковника І. Кулика (від 25 серпня 1775 р.) [9, 368  370]. Останній 1776 року перебував під військовим судом при Олексіївській фортеці разом із С. Гелехом, В. Пишмичем та І. Гараджою [2, 161]. Отже, вагома причина залишити землі, за які точилась постійна боротьба, в барвінкостінківської старшини була.
Перелік описаних старшинських речей та відносно невеликі конфісковані грошові суми свідчать, що старшини збирались похапцем. Крім речей власного вжитку, виділяються речі, які можна було б продати (коштовний одяг, тканини, хутра, шкіряні вироби). Увагу привертає наявність у кожній підводі жіночого одягу, а також речей, які б підтверджували приналежність до паланкової старшини: пірнач у І. Кулика, сталева печатка запорозького війська у писаря І. Неживого тощо. Всі ці речі, а також більш ніж 100 голів худоби супроводжували 16 озброєнних козаків, але неясно чи була присутня при цій команді сама старшина. В цілому, документ цінний для нас тим, що відбиває яскравий історичний факт, викликаний зруйнуванням Січі, і одночасно доповнює вже відомі переліки майна запорозької старшини, описаного 1775 року.
Повертаючись до дослідження Н.Д. Полонської-Василенко, зазначимо, що дослідниця визначила інформативні можливості опублікованого нею матеріалу таким чином: встановлення кола осіб, що їх майно було описано, характер майна та господарства окремих осіб, тип зимівника, загальний та пересічний характер майна старшини тощо [9, 199]. Але вже в процесі студій над цим комплексом дослідниця пішла значно далі. Дані усіх реєстрів старшинського майна вчена систематизувала за характерними ознаками і звела у 21 таблицю, кожну з яких супроводжують грунтовні пояснення. Кількісні показники цих таблиць надали змогу дослідниці порівнювати та узагальнювати матеріал, значно підвищити його інформативні можливості, прийти до ряду самостійних висновків.
Визначаючи зимівник як головну господарчу одиницю Вольностей, вчена, залежно від заможності господаря, виділяє два його типи — селянський та поміщицький з окремими “панськими” хатами, з хатами для робітників [9, 201]. Організація господарства в зимівнику вимагала інтенсивної найманої праці, про застосування якої свідчить наявність робітників по зимівниках, що отримували за свою службу комбіновану платню: одягом, худобою, їжею та грошима. З описів Н.Д. Полонська-Василенко встановила соціальний склад зимівчан: з одного боку — власник зимівника, інколи і співвласники та козаки, що живуть у зимівниках і випасають тут свою худобу; з іншого боку — робітники, наймити (з самої Січі, із підданих Вольностей), а також зайди, пересельці, “павпери” [9, 209  211]. Відтворюючи стан господарства кожного описаного зимівника, вчена подала загальну картину стану скотарства, загальне число голів різної худоби у старшини, приблизну її вартість (Табл. №7) і наголосила на тому, що ці дані свідчать про торговельний характер запорозького господарства. Аналізуючи стан рільництва (виходячи з кількості сільськогосподарського реманенту — Табл. .№2, наявності продуктів сільського господарства у старшини — Табл. №3) Н.Д. Полонська-Василенко виділила справжніх сільських господарів в особах старшини середньої заможності — І. Кулика, В. Пишмича, М. Ногая.
На думку вченої, більш заможна старшина виконувала роль посередника в торгівлі збіжжям. Взагалі, старшинські господарства були, переважно, скотарські та, в меншій мірі, хліборобські. Відповідні таблиці та пояснення дослідниці розкривають стан мисливства, млинарства, пасічництва, рибальства, броварництва, про розвиток яких свідчили відповідні описані продукти та інвентар. Із реконструкції Н.Д. Полонської-Василенко постає побут власників зимівників, тогочасний старшинський будинок, його хатнє вбрання: меблі, ікони, килими, посуд, різні коштовні речі тощо. Не залишається поза увагою дослідниці одяг, запаси мануфактури, зброя, речі для козакування. І тут, при порівнянні даних реєстрів усіх 23 осіб, що були описані, вражає заможність трьох представників керівної верхівки Запорожжя: отамана П. Калнишевського, судді П. Головатого, писаря І. Глоби. Значні обсяги вилученої в старшини готівки (лише у П. Калнишевського більше ніж 47 тисяч крб.), боргові розписки, векселі на значні суми виступали, на думку Н.Д. Полонської-Василенко, прямим підтвердженням комерційних лихварських операцій старшини. Аналіз реєстрів майна запорозької старшини дав підставу Н.Д. Полонській-Василенко зробити висновок, що в особах керівної верхівки, адміністрації війська можна вбачати представників заможного класу нових запорозьких дідичів, торгової буржуазії, що зміцніла у другій половині XVIII століття і надала нового характеру соціально-економічному життю Запорожжя.
Підтримуючи історіографічну традицію, закладену М.М. Покровським, вчена намагається довести, що за останніх часів існування Січі на Запорожжі відбувався розвиток капіталістичних відносин з наявним торговим капіталом та вільнонайманою працею, що зумовило швидкий соціально-економічний розвиток регіону в другій половині XVIII століття.
Окремий розділ дослідниця присвятила подальшій долі конфіскованого майна. Згідно з її реконструкцією все майно тимчасово було передано під нагляд відповідальних, спеціально призначених осіб і поступово розпродувалось; дещо з майна руйнувалося, губилося, зникало, але господарство в описаних зимівниках поволі продовжувало вестись до кінця 1777 року.
Необхідно зауважити, що Н.Д. Полонська-Василенко наголошувала на важливості цього джерела для історії побуту та історії мистецтва тих часів. Друкуючи матеріал повністю, історик була впевнена, що він ще буде використаний спеціалістами для детальніших висновків. Сподівання вченої виправдились, бо здобутий нею матеріал неодноразово залучався до сучасних досліджень запорозького зимівника [4].
До праці Н.Д. Полонської-Василенко з матеріалами реєстрів конфіскованого майна були знайомі лише окремі дослідники. Про це свідчить часткове використання кількісних даних реєстрів у дослідженнях П.К. Шебальського, В.О. Біднова. Але високе наукове значення дослідження Н.Д. Полонської-Василенко полягає саме в тому, що вчена не обмежилась лише публікацією джерел, а паралельно з їх археографічною характеристикою спромоглась показати невичерпні інформативні можливості виявленого матеріалу і, як результат, маємо історичну реконструкцію, що заповнила чергову лакуну з соціально-економічної історії Запорожжя за останніх часів його існування.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
 
Абросимова С.В., Могульова С.М. Зимівник останнього військового писаря Івана Глоби (Документи з Архіву Дніпропетровського історичного музею) // Історія та культура Подніпров’я. — Дніпропетровськ, 1998.
Архів Коша Нової Запорозької Січі. Опис справ. 1713  1776. — К., 1994.
Багалій Д.І. Заселення Південної України (Запорожжя і Новоросійського краю) і перші початки її культурного розвитку. — Харків, 1926.
Бойко А.В. Запорозький зимівник останньої чверті XVIII століття. — Запоріжжя, 1995; Олійник О.Л. Запорозький зимівник. — Запоріжжя, 1997.
Бойко А.В. Південна Україна останньої чверті XVIII століття. Частина 1. Аграрні відносини. — Запоріжжя, 1997.
Верба І.В. Причини ліквідації козацької республіки – Запорізької Січі у творчій спадщині Н.Д. Полонської-Василенко. / Українська державність: історія і сучасність. Матеріали наукової конференції. – К., 1993. – С. 79-81. Його ж. Запорізька проблематика в наукових працях Н.Д. Полонської-Василенко. / Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. Матеріали ІІІ-х Всеукраїнських читань. – К.,1993. – С. 130-132. Його ж. Грецька колонізація Південної України др.п. XVIII століття в науковому доробку Н.Д. Полонської-Василенко. // Україна-Греція: історія та сучасність. – Тези міжнародної наукової конференції. – К.,1993. – С. 33-34. Його ж. Забута спадщина. // Наука і суспільство. – 1993. – №7-8. – С. 53-55.
Верба І.В., Заруба В.М. Н. Д. Полонська-Василенко і родина Синявських // Записки науково-дослідницької лабораторії історії Південної України ЗДУ: Південна Україна XVIII  ХІХ століття. — Вип. 4(5). — Запоріжжя, 2000.
Полонська-Василенко Н.Д. Запоріжжя та його спадщина. — Мюнхен, 1967. — Т.2.
Полонська-Василенко Н.Д. Майно запорізької старшини як джерело для соціально-економічного дослідження історії Запоріжжя // Запоріжжя та його спадщина. — Мюнхен, 1965. — Т.1.
Ульяновський В. Наталя Дмитрівна Полонська-Василенко-Моргун: сторінками життєпису // Полонська-Василенко Н. Д. Історія України: в 2 тт. — К., 1995. — Т.1.
Шиманов А. Предсмертная поземельная борьба Запорожья // Киевская старина. — 1883. — декабрь.
Дніпропетровський державний історичний музей. Відділ рукописів, ф.3, АФД — 169. КП — 166491.
Дніпропетровський державний історичний музей. Відділ рукописів, ф.3, АФД — 169. КП — 166488.