Реферат на тему:
МIСЦЕ ЗИМIВНИКА В ТЕРИТОРIАЛЬНО-АДМIНIСТРАТИВНОМУ УСТРОЇ ЗАПОРОЗЬКИХ ВОЛЬНОСТЕЙ
Iсторiю Запорозькiх Вольностей важко зрозумiти без реконструкцiї та аналiзу адмiнiстративного устрою. В той же час запорозький зимiвник, як найчисельнiша одиниця запорозьких поселень, постає одним з головних суб'єктiв подiбного устрою. Тому дуже важливо з'ясувати рiвень стосункiв мiж сiчовою адмiнiстрацiєю i зимiвчанами, тобто мiж владою i власниками хуторiв. Не викликає сумнiву, що цi стосунки були далеко не про-стими протягом всiєї iсторiї iснування Вольностей. Про це свiдчать i сучасники, почи-наючи вiд Ерiха Ляссоти i до князя Мишецького. Повiдомлення першого свiдчать про розмежування мiж власне сiчовиками - воїнами професiоналами i зимiвчанами – господарями, котрi живуть десь на кордонах i лиш номiнально пiдпорядкованi Сiчi [2; 49]. Другий автор повiдомляє навiть про заколот i протистояння "homo economicus" проти "homo militaris" за часiв Олешкiвської Сiчi, адмiнiстрацiя якої"...їх (зимiвчан – О.О.) пiдданими у себе мали й образи i насильства їм чинили. Тому й переселились в Кам'-янку"[5; 11]. Достатньо фактiв протистояння i за часiв останньої Сiчi [18; Арк.1a] Подiб-ним фактам невиправдано мало придiлялось уваги через недооцiнку зимiвникiв в роз-витку державницьких iнституцiй Запорозьких Вольностей. Певну роль вiдiграло i над-мi-рне захоплення вiйськовим аспектом запорозького козацтва.
Абсолютне верховенство Сiчi над усiма iнституцiями Вольностей вважалось неза-пе-речним i цiлком сталим. З'ясувати мiсце зимiвника в адмiнiстративному устрої Воль-нос-тей досить важко навiть при уявному вiдтвореннi цiєї системи.
Вiдомо, що всi землi Вольностей подiлялись на 8 паланок, кожною з котрих керував обраний полковник з старшиною. З унiверсалiв наданих Кошем мiсцевiй адмiнiстрацiї на управлiння паланками видно, що паланкову адмiнiстрацiю обирала громада, а Кiш лише затверджував вже обраних [24; Арк.33,39]. Серед виявленого комплексу унiверсалiв в деяких залишено мiсце для прiзвищ новообраної старшини, якi туди вносились пiсля затвердження акту обрання сiчовою адмiнiстрацiєю. В окремих унiверсалах маємо пiзнiше внесенi прiзвища старшин. Це добре видно з порiвняльного аналiзу чорнил i почерку [18; Арк.1a].
Паланки, в свою чергу, подiлялись на отаманства, до складу яких входило кiлька поселень. До Протовчанської паланки входило Василiвське отаманство з селами Васи-лiв-кою i Грузинiвкою, отаманства Шульгiвське, Половицьке, Проданiвське з вiдповiдними селами [17; Арк.30]. Отаманствами теж керувала вибрана мiсцевою громадою старшина, яка в свою чергу вiдповiдала за порядок, збирала податки i вела зносини не тiльки з ке-рiвництвом паланки, а й безпосередньо з Кошем [17; Арк.189. 23; Арк.195]. З Коша теж часто йдуть накази безпосередньо сiльським отаманам. Так, 12 сiчня 1764 р. з Коша на-дiйшов наказ отаману посполитому Нового Кодака, де регламентувалась видача провi-анту посильним [23; Арк.35]. Такий безпосереднiй тiсний зв'язок давав змогу уникнути бюрократичних перепон i оперативно вести управлiння. Добре видно i розподiл на ци-вiльну i вiйськову владу, хоча з огляду на вiйськову ситуацiю остання часто брала на себе i виконання суто цивiльних обов'язкiв, як то збирання податкiв, заготiвля провiанту i фуражу, утримання поштових станцiй i таке iнше.
Отаманства дiлилися на так званi десятковi хати. Причому знову ж таки окремо на посполитi i вiйськовi, тобто козачi. До цих десяткiв записувались всi пiдданi Вольнос-тей, що мешкали поза Сiччю. Вони були водночас найдрiбнiшою вiйськовою, допомiжною i господарською одиницею по виконанню рiзних нарядiв i збору податкiв. Вiд цих податкiв можна було частково позбавитись лише перейшовши в козацький стан, пере-бування в якому було вигiдне i за матерiальними, i за моральними мiркуваннями [23; Арк.108,117].
В реконструйованiй системi зимiвнику не знайшлося мiсця, його становище чiтко не окреслювалося. Саме тому дослiдники втрачали зимiвник з поля зору при розглядi адмi-нiстративного устрою. Водночас в унiверсалах робиться наголос на тому, що в ком-пе-тенцiю паланки входить i керiвнитво "...сидящими в Самаре и в других местах и по-же-нившимися казаками употребляеми били..."[18; Арк.1a]. Тим самим паланковiй адмi-нiс-трацiї були пiдпорядкованi лише хутори поспольства i одружених козакiв, незважаючи на випадки їх прямих зносин з Кошем. Цi нечисленнi випадки безпосереднiх зносин говорять начебто про пряме пiдпорядкування зимiвникiв сiчовiй адмiнiстрацiї, що, на нашу думку, не зовсiм вiрно. Зимiвники сiчового товариства лише номiнально зали-ша-лись пiдпорядкованими Сiчi, а фактично вони мали певну автономiю, i їх залежнiсть вiд Сiчi обмежувалась залежнiстю господаря вiд влади курiнного, до якого вiн був при-пи-са-ний.
Аналiз тексту унiверсалу дає змогу припустити, що в даному випадку ми маємо хоча й поодинокий, але певний вiдголосок спроб адмiнiстративних реформувань часiв остан-ньої Сiчi, коли зимiвники намагались вивести одружених з прямого пiдпорядкування Сiчi i передати пiд юрисдикцiю паланок. Реформування не вдалося, принаймнi в пода-льшому ми не зустрiчаємо жодних посилань на такi спроби. I це не дивно, адже авто-ритет паланкових полковникiв був слабий, про що свiдчить лист Бугогардiвського пол-ковника Андрiя Сухого до Коша про неможливiсть знайти винних i задовольнити позов курiнного Стецька Старого Левушкiвського куреня з товариством за покрадених коней: "А якщо i знайдуться, то мого суду й покарання не слухають, що пiдтвердити можуть курiннi отамани Левушкiвський та Незамаївський про те вiдають" [16;  Арк.14]. Пока-зово, що полковник спирається на традицiйно високий авторитет курiнних отаманiв. Недарма ще М.С.Слабченко вважав, що авторитет курiнних в очах козацтва iнколи ва-жить бiльше, нiж авторитет кошового [12; 248]. Згадаємо й численнi факти мовчазної згоди курiнних в участi їх козакiв в гайдамацьких ватагах i навiть факти передачi части-ни награбованого до рук курiнних для збереження i як платнi за сприяння [12; 248]. Наведенi факти побiжно пiдтверджують наше переконання в бiльш ранньому похо-джен-нi зимiвника, нiж iнших iнституцiй. Трохи пiзнiше в iншiй своїй роботi той же М.С.Сла-бченко писав, що "влада володаря зимiвника наближалась до влади куреня, а подекуди й бiльше, бо в зимiвнику жили й посполитi й дiти з жiнками" [11; 236]. А якщо зважити на те, що при деяких зимiвниках були i поштовi станцiї, утримуванi коштом господаря [22; Арк.88], а подекуди i церкви з iеромонахами,[4; 432,523,533] то стане цiлком зрозуміло, що ця влада дiйсно була вища за владу курiнних. Бiльше того, якщо сюди додати сезонних перехожих робiтникiв, якi не були пiдданими Вiйська, то стане ясно, що влада господаря зимiвника в цьому випадку була вищою навiть за владу кошового, який порядкував лише пiдданими Вiйська та й то з безпосередньою участю Вiйськової ради i курiнної отаманiї – вельми впливового дорадчого органу при кошовому. Саме тому ми й маємо деякi пiдстави говорити навiть про змагання зимiвчан з Сiчовою адмiнiстрацiєю, яка змушена була вживати рiшучих заходiв для змiцнення свого авторитету, надсилаючи погрози володарям зимiвникiв: "Ежели ж вы сей наш приказ принебрежете то имеете быть казнимы непременно" [20; Арк.22-23].
Окремим аспектом стосункiв є система оподаткування в Запорозьких Вольностях. Побiжно цього питання торкались вiдомi дослiдники Запорожжя, починаючи з А.Скаль-ковського, який головним прибутком Вiйська вважав царське жалування, а на останнє мiсце ставив вiйськову здобич. Вiн мiж iншим наголошує, що "...податки платили тiльки сiмейнi козаки i поспільство. Вони (податки – О.О.) були постiйнi i тимчасовi. Постiйнi складали 1 руб. або 1,50 руб. з сiм'ї" [9; 253]. Д.I.Яворницький в перелiку головних Вiй-ськових прибуткiв ставить на перше мiсце вiйськову здобич, а податки – на передостаннє мiсце перед царським жалуванням. Цим пiдкреслюється, з одного боку, вiйськова ос-нова козацької корпорацiї, а з iншого – певна незалежнiсть Вiйська вiд царської милостi [14; 301]. Особливо детально розглядали цi питання дослiдники новiтнього часу. М.С.Слабченко описав всi види повинностей на всi категорiї населення Вольностей   [11; 182 - 186]. В.Голобуцький стисло охарактеризував лише податки посполитих, якi накладались Кошем на окрему слободу; розподiл належав самiй громадi даного посе-лен-ня [1; 502]. Останнє посилання є не зовсiм коректним. З численних ордерiв Коша вид-но, що остаточне визначення суми податку належало мiсцевiй паланковiй адмiнiстрацiї, яка робила це не без участi сiльської громади. "Предлагаем вам (Протовчанському полковнику – О.О.), – говорилося в одному з ордерiв, – объехав владения свои, налог определить на каждое село смотря по имуществам – хуторам, мельницам, промыслу и другим состояниям, кто чего достоин, положили реестр и собрали такову расписаную сумму" [25; Арк.2]. Дiйсно, податки збирали з сiл диференцiйовано. В 1760 р. з 107 "ко-закiв самарських при Новоселицi" зiбрано було 147 крб., а з 127 козакiв новокодацьких зiбрали 110 крб. [17; Арк.22-23]. Простий пiдрахунок показує, що на одного козака в пер-шому випадку припадало 72 коп., а в другому – 115 коп. Але насправдi нiякого урi-вняння в оподаткуваннi не було. Майновий стан кожної сiм'ї мав велике значення для визначення розмiру податкiв, i тому щорiчно мiсцева адмiнiстрацiя складала загальний майновий реестр не тiльки всього свого вiдомства [23; Арк.15], а й докладний майновий перелiк кожного одруженого козака, як це було зроблено в Протовчанськiй паланцi в 1770 роцi [23 (1); Арк.25]. Тут подано розпис по всім восьми селам трьохоподаткованих категорiй населення, пiших, тяглих i пiдсусiдкiв, до яких зараховано i козакiв, "...що без найму i в наймах живуть в обивателiв". "Полагаючи на одного тяглого 80 коп., на пiшо-го хату - 30 коп., на пiдсусiдочну сiм'ю – по полтинi, а на згаданих козакiв – по 70 коп". Така ж "роспись" i по селах Орiльської паланки, де серед оподаткованих бачимо й Нехворощанський Успенський монастир [25 Арк.8]. В таких "росписах" зустрiчаємо iншу духовну установу - Пустинно-Самарський Миколаївський монастир, який в 1769 ро-цi вiдмовився сплачувати призначений йому податок в 18 крб. [17; Арк.37].
Таким чином, оподаткуванню пiдлягали майже всi категорiї населення вiд поспіль-ства до козакiв, "що в наймах i без найму живуть в обивателiв", i навiть церковнi уста-но-ви i окремi духовнi особи [23 (1); Арк.25]. Разом з тим зимiвчани не сплачували нiяких визначених щорiчних грошових податкiв, принаймi жодного документа про це не виявлено, як не маємо й даних про будь-якi iншi податки i повинностi. Щоправда, є окремi згадки про постачання до Коша худоби [14; 188]. Але не ясно, чи з приватних, чи з вiйськових зимiвникiв вона постачалась i наскiльки обов'язковим i регулярним був цей акт з боку приватних осiб. Маємо лише певнi данi про натуральне оподаткування володарiв лодiйних млинiв, яке можна вважати лише як тимчасове. Наприкiнцi сезону вони постачали "...самое чистое годное до церкви божией мерою от каждого каменя по бочке коропской пшеничного i 4 коробки житнього". При цьому збирачі часто допуска-ли зловживань, а iнколи намагались збирати цей податок грошима: "...по три полтини грошей насильно взяли чего нiкогда не було" [19; Арк.42,50,55,89]. Сталий грошовий податок було встановлено лише для володарiв шинкiв – 2,5 крб. з будки, а якщо вiн з льохом – 5 крб. [11; 197]. Крiм того, саме зимiвчани-пiдприємцi були тим джерелом доходу, що платили мито з торгiвельних оборудкiв. Чим активнiшими були їх торгiвель-нi зв'язки, тим бiльший податок сплачувався до Сiчi й паланкової адмiнiстрацii. З чiтко встановлених платежiв "...за перевiз болшой полской бути з горелкою – 50 коп., за воз пшена й пшеничного борошна за четверной – 25 коп., паровичний i житнiй – 50 коп. За воз четверной з риби – 30, а паровичний – 50 коп. ". Все це подiлялось на три час-тини, з яких двi йшло в Сiч, на "паламарню i канцелярiю", а одна залишалась пала-нко-вiй адмiнiстрацiї [24; Арк.45].
Таким чином, за зимiвчанами, як за членами сiчових куренiв, можна визнати за основну – традицiйну вiйськову повиннiсть, якої багато хто намагався уникнути. Решта податкiв стягувалась, так би мовити, за загальним принципом, i їх розмiр залежав вiд заможностi господарiв.
Важливим аспектом для з'ясування цього питання є торгiвельнi оборудки з сусiднiми народами, якi давали Сiчi найбiльшi прибутки.
Обсяг торгiвельних операцiй з Кримом сягав багато бiльше 60 тис. крб. за рiк, а з Туреччиною – 200-250 тис. крб. [11; 195]. За часiв останньої Сiчi сумнозвiсний Мурав-ський шлях перетворюється у виключно торгiвельний. До нього з правого берега Кiн-ських Вод тулились зимiвники запорожцiв, а з iншого берега - татарськi "кишенi"     [26; № 649]. Про налагодження чисто сусiдських стосункiв мiж козаками i татарами свi-дчать чисельні документи [21; Арк.4]. В них простежується певна зацiкавленiсть i навiть залежнiсть один вiд одного.
Що ж стосується Польщi, то й тут господарськi iнтереси домiнують над традицiйним вiдчудженням. З Правобережжям торгiвельнi стосунки були далеко не безхмарними, зважаючи на велику кiлькiсть пограбованих запорозьких пiдприємцiв польськими уря-довцями. Алє й прицьому зв'язки Правобережної України з Запорожжям також були не тiльки активними, а й життєво необхiдними для обох сторiн [3; 113]. Цiкавим видався й той факт, що тi ж польськi шляхтичi намагались рятувати своє майно i худобу вiд гай-да-макiв на землях Вольностей [10; 277].
Товарне господарство давало Сiчi найбiльшi кошти. А натуральне господарство дрiб-них зимiвникiв, де частка найманої працi була незначна або й зовсiм вiдсутня, було звi-льнене вiд будь-яких податкiв. За вiйськовою регулою, яка витiкає з iнституту бать-кiв-ства i побратимства, цi господарi повиннi були надавати притулок перехожим сiчовикам i посильним вiд Вiйська. Це друга й остання повиннiсть господарiв зимiвникiв.
Зробивши висновки про певну автономiю зимiвникiв в устрої Запорозьких Вольностей, слiд вiдзначити i його вiдносно вiльнi стосунки з iноземними сусiдами. Недарма серед запорожцiв була поширена приказка, своєрiдна формула успiху: "Хочеш бути багатим – не будуй доброї хати, над границею живи, передержiя держи". Намагання певної частини козакiв жити на кордонах спостерiгається ще з часiв Ляссоти. Причому, ця час-тина була бiльшою за кiлькiсть сiчовикiв [2; 49]. А тому слiд обережно ставитись до тве-рдження В.Степового, що над татарським кордоном зимiвникiв було мало [13; 5]. Деякi картографiчнi данi XVIII ст. i археологiчнi розвiдки доводять, що щiльнiсть зимiв-никiв на прикордонних територiях була ненабагато меншою нiж в пiвнiчних паланках [7]. Бiльше того, є певнi вiдомостi, що навiть цiлi слободи запорожцiв були розташованi далеко вiд кордонiв на територiях татарських кочовищ [9; 37]. I це вiдбувається не лише через брак вiльних для поселення земель, а й з мiркувань ближчого розташування до ринкiв збуту своєї продукцiї. Важливим в цьому вiдношеннi виступає бажання уник-ну-ти, по можливостi, будь-якої влади над собою, навiть влади Сiчi. Її авторитет падав разом з падiнням агресивностi пiвденного сусiда, який з огляду на зростаючу росiйську експансiю бiльше турбувався про збереження свого, а не про загарбання чужого. Сiчова функцiя оборонця вже не мала великого попиту, а через це i авторитету. Для його пiд-несення Кiш посилював адмiнiструювання i розсилав погрозливi накази: "...мимо вiдома своїх курiнних i без пашпортiв Вiйськової канцелярiї нiкуди не їздити, а хто хоче вiд-лу-читися в зимiвники, тим також давать бiлет" [10; 284].
З огляду на все бiльшу економiзацiю i демiлiтарiзацiю Запорозьких Вольностей роль Сiчi, як вiйськового захисника своїх суб'єктiв, зменшується. Бiльшу роль починають вiдiгравати загальнi економiчнi закони, i зимiвник намагається зберегти i закрiпити за собою певну автономiю. Вiн для своїх мешканцiв починає грати ту ж роль, яку зовсiм недавно для них грала Сiч – роль захисника i упорядника. Тепер негнучкiсть старих загальновiйськових законiв стає на перепонi стосункiв мiж зимiвниками та Сiччю, яку до того ж понукають до невигiдної вiйни за чужi iмперськi iнтереси. Не випадково деякi зимiвники перетворюються на бази гайдамацького руху. Руху, опозицiйного офiцiйнiй Сiчi. Як свого часу Сiч була опозицiйна будь-якому уряду, маючи свої мiлiтарнi iнте-ре-си понад iнтереси держави-сюзерена, будь то Польща чи Московiя. Коли їх мiлiтарнi iнтереси збiгались, то вони були взаємозацiкавленi один в одному. А коли цi iнтереси не спiвпадали, то наступала чергова криза у стососунках. Саме цим можна пояснити i факт бiльш довгого iснування зимiвникiв, про якi згадується аж до 1804 року [15;65]. Саме їх, а не Сiч, завзято боронили ватаги Поляруша, не даючи змоги росiйським вiй-ськовим спокiйно описувати i розкрадати майно зимiвчан [8; 190]. Саме на зимiвники був нацiлений перший пiдступний удар царату, i їх захоплення зробило Сiч абсолютно безпорадною перед вiйськами Текелiя. I нарештi, саме зимiвники найчастiше згаду-ють-ся в вiдомому указi Катерини II, бо вони були одною з головних причин лiквiдацiї За-порозьких Вольностей [6; 33-39].
 
ЛIТЕРАТУРА
Голобуцький В. Запорозьке козацтво. – К., 1994.
Лассота Эрих. Путевые записки. – СПб., 1873.
3. Маркина В.А. Крестьяне Правобережной Украины (кон. ХVII - 60-е г. ХVIII). – К.,1978.
Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. – Екатеринослав, 1880.
Мышецкий С.И. История о козаках запорожских. – М., 1847.
Олiйник О. До причин лiквiдацiї Запорозької Сiчi // УIЖ. – № 2. – 1992.
Олiйник О. Про локалiзацiю запорозких зимiвникiв // УIЖ. – № 10-11. – 1992.
Полонська-Василенко Н. Запорiжжя XVIII ст. та його спадщина. – Мюнхен, 1965. – Т.1.
Скальковский А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского. – Одесса, 1846.– Ч.1.
Скальковский А. Несколько документов к истории гайдамаччины. // Киевская Старина. – 1885. – Т.ХIII.
Слабченко М.С. Паланкова органiзацiя Запорозьких Вольностей // Працi комiсiї для виучування iсторiї захiдноруського i українського права. – К., 1929. – Вип.VI.
Слабченко М.С. Соцiально-правова органiзацiя Сiчi Запорозької. // Працi комiсiї для виучування iсторiї захiдноруського та українського права. – К., 1927. – Вип.III.
Степовий В. Запорожський зiмовник. – Катеринослав, 1916.
Яворницький Д.I. Iсторiя Запорозьких козакiв в 3-х т. – К., 1990.