Сталін дуже любив булгаковську п’єсу ”Дні Турбіних”. Він бачив її у МХАТі вісім разів. У тій п’єсі, в кінці 1918 року, герої дивуються: ”Ах, к нам в Кієв невесть откуда пришла Петлюра!”
Господа офіцери, як завжди, приблизно уявляють тих, з ким воюють. Київ тоді взяв не Петлюра, а полковник Коновалець. Як комендант міста, перше, що він зробив, — звелів київським крамницям за 24 години переписати по-українському всі вивіски.
Тому Сталін і любив ту п’єсу — йому подобалися рішучі люди.
Хто такий Євген Коновалець?
Він родом з учительської сім’ї із Зашкова на Львівщині. Скінчив класичну гімназію, вчився на юриста у Львівському університеті. Далі світова війна, австро-угорська армія. 1915-го — російський полон. Із початком революції повернувся в Україну, сформував полк Січових Стрільців. Полк штурмував київський ”Арсенал”, коли більшовики повстали проти Центральної Ради.
Потім прийшли німці, скинули Грушевського, поставили гетьмана Скоропадського, стрільців роззброїли. Гетьман дозволив їм служити, але подалі, у Білій Церкві. Це не врятувало гетьмана: коли він задумав союз із Росією, стрільці розсердилися й отоді-то, в кінці 1918-го, взяли Київ.
Дивні ці солдати і їхній полковник! Здавалося, їм байдуже, хто при владі — Петлюра чи гетьман. Аби українська влада. Якось стрільці навіть обіцяли визнати радянську владу — якщо вона визнає українську армію!
Восени 1919-го, коли вже не було куди відступати, стрільці самодемобілізувалися. Тоді немало отаманів армії УНР пішли в партизани, а стрільці — ні. Полковник і його солдати були надто горді: як це — ховатися в ліс у власній країні?! Вони хотіли все — або нічого.
В еміграції Коновалець утворив із них Українську Військову Організацію (УВО), став її Командантом. УВО мислилася ширше, ніж військова — ішлося про майбутню Соборну Україну й усю структуру управління нею. 1929 року УВО ввійшла в Організацію Українських Націоналістів (ОУН) — її створив і очолив той-таки Коновалець.
В ОУН були різні люди. Виросло покоління, яке не воювало, а стріляти хотіло. Стріляли, часто без дозволу і наказу, в польських міністрів і радянських дипломатів. З того було багато клопоту й витрат на адвокатів. Коновалець гірко казав: ви хотіли ефекту — ви його маєте; але ви нічого не вмієте і вчитись не хочете, мене просто шляки трафляють!
Він їде до США. Там Велика Криза. Але полковник зачарував нашу діаспору й отримав гроші. Він економив їх — як патрони. З листів Коновальця видно: він контролював кожен долар видатків. Ті рахунки нині смішні: приміром, 104 долари.
Коновалець як терорист багатьох влаштував би. Але він був інший. Як де Голль чи Маннергейм — солдат, для якого батьківщина вище подвигу. Такий він не підходив полякам, німцям, росіянам. Та й своїм, кому Соборна Україна здавалася далекою.
Гризня між емігрантами була немала: гетьманці гризлися з петлюрівцями, а ОУНівці зневажали і тих, і тих. Утім, Коновалець вважав, що Державі будуть потрібні всі — навіть ті, хто живе під комуністами в радянській Україні.
Саме до них він мав, здається, особливий сентимент — як до людей підневільних. Серед них Командант і вибрав свого майбутнього вбивцю. Той з’явився у Фінляндії 1935 року. Звався Павлом, був колишнім українським комсомольцем, який розчарувався в комунізмі. І Коновалець захотів його побачити.
Павло Судоплатов народився 1907 року в Мелітополі. Батько його був офіціантом. Павло здобув початкову освіту: знання Старого Завіту й основ російської мови — українська в школі була заборонена.
Чекістом він став під Києвом 1921 року, коли ”ми воювали не з білогвардійцями, а з українськими націоналістами, очолюваними Петлюрою та Коновальцем”. Тоді загинув його брат-чекіст.
Павла перевели до Харкова, де він зустрів майбутню дружину Емму. Вона відповідала в ГПУ за роботу стукачів серед артистів і письменників. 1933 року Судоплатова перекинуто до Москви. Саме тоді ГПУ (із 1934-го — НКВД) планує прибрати Коновальця. Судоплатова готують до акції. Він вивчив німецьку мову й опинився у Фінляндії в розпорядженні резидента ОУН Полуведька, перевербованого енкаведистами. Полуведько не знав, хто цей Павло, і просив у Москви дозволу пристрелити його.
Через два місяці, влітку 1936-го, він у Берліні зустрівся з Коновальцем. Судоплатова здивувало, що перед ним не бандит. Вони бесідували не про терор, а про підготовку адміністрації для майбутньої України. Павло здобув довіру Команданта. Вони часто бували разом. Судоплатов згадував: ”У Берліні й Відні він водив мене в оперу, але рідко, бо українська община була бідна. Українці, яких я знав, наївно вважали, що зможуть фінансувати ОУН за кошти гуталінової фабрики, яку мали десь у Польщі”.
Судоплатов і Коновалець любили Париж. Там якось пішли на могилу Петлюри. Судоплатов не мав грошей на квіти, а в Коновальця просити соромився. Він витяг носовичок і взяв з могили трохи землі. ”Нащо?” — спитав Коновалець. — ”А ми в Україні в цю землю посадимо дерево в пам’ять про Петлюру!” Коновалець обняв Павла й поцілував його.
1937 року Павло одержав від Сталіна наказ убити Коновальця. Тоді Судоплатов випив горілки — удруге в житті — за своє щасливе повернення. Почувався препогано, бо йому шкодило будь-що, міцніше 12 градусів. Обоє не були суперменами: Судоплатов не пив, а Коновалець любив шоколад.
У лабораторії НКВД зробили міну у вигляді коробки шоколаду. Коробка — з українським орнаментом. Міна стояла вертикально в кишені піджака й вибухала за півгодини після переведення в горизонтальне положення. Судоплатову дали ще пістолет ”вальтер” — для себе, на випадок провалу.
Вони з Командантом зустрілись у Роттердамі 23 травня 1938 року. Судоплатов тоді ”служив радистом” на радянському судні, яке стояло в цьому голландському порту.
Об 11.50 прийшов до ресторану на вулиці Консінґель. Коновалець був сам. Павло лишив на столі коробку й сказав, що йому зараз треба бути на судні. Призначили зустріч на 17.00.
Вибух Судоплатов почув, ідучи на вокзал. Він мав у кишені три тисячі доларів і прямував до Парижа.
Так, одним вибухом, чекісти знищили Коновальця і розкололи ОУН. Тим самим вони звалили на свою голову Бандеру — лідера тих оунівців, які вже навчилися стріляти.
Пізніше Судоплатов керував облавою на Романа Шухевича, останнього командира УПА.
А якось уже в 50-х роках на Луб’янці бесідував з одним упертим ОУНівцем. ”Зачем вы воюете? Ведь украинское искусство расцветает!” — сказав Судоплатов і повів арештанта в оперу. Може, згадав, як його колись водив Командант. Того вечора йшла опера ”Богдан Хмельницький” — якраз для воєнних.
Судоплатов дожив до незалежності України й визнав її. Себе він завжди вважав українцем.
1891, 14 червня — народився Євген Коновалець
1907 — народився його майбутній убивця Павло Судоплатов
1917 — Коновалець створює формацію Січових Стрільців
1922 — Коновалець обвінчався з Ольгою, дочкою адвоката Федака, який захищав бойовиків Української військової організації на судових процесах у Польщі. Друга дочка Федака, Софія, вийшла заміж за полковника Мельника — давнього соратника Коновальця і його заступника у Проводі ОУН. Хоч обидва полковники стали родичами, за обіднім столом зверталися одне до одного за етикетом: ”Пане полковнику, передайте, будь ласка, сіль!” Мельник очолив ОУН після загибелі Коновальця.У Коновальця був син Юрко, який помер рано
1928 — соратники Коновальця обстоюють права українців на Міжнародній конференції Ліги Націй
1929 — створення ОУН
1938, 23 травня — загибель Коновальця
