Реферат на тему:
Герой танкових атак Великої Вітчизняної війни Олександр Йосипович Халаменюк (1918-1945рр.)
У даній статті аналізується бойова діяльність командира роти танків Т-34 Героя Радянського Союзу старшого лейтенанта Олександра Халаменюка (1918 – 1945).
Коли мова йде про якісь масштабні події, що залишили свій слід у історії, зокрема у військовій історії, необхідно назвати прізвища тих людей, які власними діями зробили певний внесок до їхнього перебігу. Даний аспект можливо віднести у сферу аналізу розвитку та застосування танкового озброєння у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945рр., а також розповіді про тих, хто вмілим використанням уславив його.
У даній статті ми пропонуємо розглянути бойову діяльність командира підрозділу найкращих середніх танків Другої світової війни – Т-34 – Героя Радянського Союзу кременчужанина О.Й.Халаменюка, щоб на прикладі його подвигу уявити, на що здатна була ця машина у руках фахівця.
Актуальність визначеної теми, з точки зору сцентифічного розуміння, зумовлюється необхідністю більш глибокого вивчення проблематики Великої Вітчизняної війни у вітчизняній історіографії. З позицій практичної актуальності, дана тема буде корисною для сприйняття сучасними реформаторами українських збройних сил в якості аналізу можливостей використання бойової техніки, у даному випадку танкової.
Наукова новизна праці полягає у спробі комплексного аналізу здобутків радянських танкістів 1941-1945рр. на конкретному прикладі бойової біографії.
Мета статті – на базі узагальнюючого підходу розширити спектр фахових та морально-психологічних можливостей танкових сил РСЧА визначеного періоду.
Народився Герой Радянського Союзу Олександр Халаменюк у місті Кременчук Полтавської області 1918 року. Закінчив тут чотири класи семирічної середньої школи № 7, а закінчив середню освіту у Харкові: два роки був учнем ФЗН при Харківському тракторному заводі. На цьому ж підприємстві потім працював слюсарем інструментального цеху. У 1939р. двадцятиоднорічного Олександра призвали до лав робітничо-селянської Червоної Армії, де він потрапив до складу стрілецького (піхотного) полку механізованої (танкової) бригади. Під час радянсько-фінської („Зимової”) кампанії листопада 1939 – березня 1940рр. воював на Карельському перешийку, де отримав тяжке поранення у груди. Після одужання у Петрозаводськом шпиталі був направлений до Ленінградської танкової школи, яку закінчив напередодні Великої Вітчизняної війни, отримавши звання лейтенанта бронетанкових військ.
У червні 1941р. молодий командир опинився на театрі бойових дій з нациськими загарбниками. Лейтенант Халаменюк, очолюючи танковий взвод спочатку легких машин Т-26 – ліцензійного аналогу британського легкого танку „Віккерс-Е” („Віккерс-шеститонний”), що за його надзвичайну масовість випуску та безпорадність проти бойових машин ворога у військових назвали „прокляттям Червоної Армії” („двадцять шостих” побудували майже 11208 одиниць [1,Ф.2007, Оп.1, Д.3]). Ці танки за усіма статтями поступалися машинам німців та їхніх сателітів етапу застосування Т-26 у 1941-1943рр. легким німецьким Pz.Kpfw.ІІ, Pz.Kpfw.ІІІ, італійським легким танкам L6/40, M11/39, угорськими „Толді”, трофічним чеським легким машинам LТ-35 та 38(t) „Прага”, що використовувалися у „Вермахті”, не кажучи вже про „панцери” середнього класу, успішно використовував усі бойові завдання командування. Підрозділ здібного танкового офіцера воював у складі Південно-Західного, Калінінського, Західного фронтів.
У липні 1943р. старший лейтенант О.Й.Халаменюк зайняв свій бойовий пост у башті більш досконалої броньованої гусеничної машини середнього танку найпростішого зразку танків класу часів Другої світової війни – А.К.) Т-34 третьої модифікації, озброєного не сорокап’ятиміліметровою артсистемою, як на Т-26, а потужною семидесятишестиміліметровою гарматою Ф-22 [1, Ф.2007, Оп.1, Д.3].
Керуючи діями танкової роти „тридцять четвірок” у складі сил 1-го та 2-го Прибалтійських фронтів, двадцятип’ятирічний офіцер неодноразово отримав подяки від імені командування.
Найяскравіше талант Олександра Халаменюка як одного з багатьох майстрів блискавичних танкових атак Червоної Армії, на нашу думку, проявився під час кривавих боїв у ході визволення Польщі від гітлерівців. Тоді, як відомо, на польській землі загинуло майже півмільйона радянських солдатів та офіцерів.
Рота старшого лейтенанта Халаменюка, оснащена „тридцятьчетвірками” останньої – четвертої моделі Т-34-85 з 85-міліметровою зенітною гарматою Д-5Т у баштах, знаходилася у штаті 39-го окремого Київського танкового полку 5-ї гвардійської армії генерал-лейтенанта Жадова 1-го Українського фронту. Підрозділи з’єднання вели бій за польське місто Ченстохів. Старший лейтенант під час вогневих зіткнень з ворогом у ході прориву німецької оборонної смуги укріплень у районі Ястшенбер – Скоробачув керував діями ударної танкової групи підтримки саперно-піхотних штурмових батальйонів. Ці, одягнені у сталеві панцері, автоматники-підривники ворожих укріплень складали двотисячний авангард генерального фронтального наступу дев’яносто п’ятої гвардійської стрілецької дивізії [1, Ф.2007, Оп.1, Д.4]. Проти радянських бійців діяли відбірні німецькі війська „ваффен – СС” – 27-а панцергренадерська (мотопіхотна) дивізія „Лангемарк” та 5-а танкова (панцердивізіоне) СС „Вікінг” [1,Ф.2007, Оп.1, Д.4]. Взаємодіючи з піхотою та артилерією, танкова ударна група Халаменюка очолила атаку червоноармійських з’єднань на позиції противника, яку радянські штурмові підрозділи розгорнули, несподівано для ворога, з ходу – просто з маршового порядку. Увірвавшись на плечах німців до центру оборонних вузлів неприятеля, танки старшого лейтенанта Халаменюка придушили шість вогневих артилерійських та кулеметних точок есесівців. Своїми рішучими блискавичними діями „тридцятьчетвірки” забезпечили нестриманий темп наступу радянської штурмової піхоти. Розвиваючи успіхи, танкісти авангарду гвардійської 95-ї стрілецької дивізії подолали три смуги траншей німецької інфантерії, зруйнувавши декілька бліндажів, дзотів та дотів. За цей успішний бій гвардії старшого лейтенанта Олександра Халаменюка було нагороджено орденом Вітчизняної війни І-го ступеню.
На початку переможного 1945 року, 12 січня війська 1-го Українського фронту Червоної Армії, продовжуючи розвивати успішний наступ проти нациських окупантів, заглиблювалися до території Польщі. Саме у цей день розгорівся кривавий, запеклий бій за місто Яніно. Радянська піхота залягла, притиснута до землі на околицях населеного пункту, щільним вогнем вдало розташованого станкового кулемета та двох зенітних батарей німців. Танкова рота Халаменюка отримала наказ знищити вогньові точки ворога та забезпечити просування своєї живої сили. Гвардії старший лейтенант, віддавши по системі радіозв’язку команду двадцяти підлеглим йому екіпажам роти: „Роби, як я”, спрямував свій танк уперед за максимальною швидкістю для Т-34-85 – 51 км/год. [2,178]. Здолавши ділянку сектору артилерійського обстрілу ворога на форсованому режимі роботи двигунів, машини радянського бронепідрозділу без втрат зі свого боку дісталися до смуги позицій ворога. Маневруючи, „тридцятьчетвірки” Халаменюка збили з ходу протитанкові гренадерські заслони есесівської піхоти, оснащені ефективною ручною бронебійною зброєю – реактивними гранатометами з кумулятивними снарядами – „фаустпатронами” – „панцершрек” та „офенрор”. Радянські танки зайшли, завдяки вдало здійсненому маневру, до флангу і тилу однієї з батарей 88-міліметрових зенітних гармат (такі артилерійські системи проти якісно броньованих (до 40 мм.) англійських важких піхотних танків „матильда”, або „товстошкіра леді”, як машину називав командуючий Африканським корпусом „Вермахту” фельдмаршал Е.Роммель, німці з успіхом застосовували у 1942 у Лівійській пустелі, а потім встановили на важких „панцеркампфвагенах” Pz.Kpfw.VI.Fusf.H „Тигр” та використовували проти червоноармійської авіації та танків зі стаціонарних польових позицій – А.К.). Усі чотири зенітки Kwk 36/L55, разом з прислугою-гарматами, миттєво були змішані з землею. Гусениці „тридцятьчетвірки” розчавили MG – німецький кулемет.
Розгорнувши свою бойову машину для атаки на позиції другої артбатареї нацистів, старший лейтенант віддав у мікрофон рації звичний для підлеглих наказ – сигнал до кидку: „Роби, як я!”. Але раптом вогняна хвиля навпіл пронизала машинне відділення „тридцятьчетвірки”: кумулятивна граната нациського „фаустпатрона” пропалила двигун радянського середнього танку, що зайнявся від вибуху дизельного палива у баках – лігроїну. Незважаючи на те, що полум’я охопило усі відсіки, екіпаж відчайдушно протидіючи пожежі, продовжував вести вогонь по ворогу з баштової гармати та непошкодженого курсового кулемета. „Тридцятьчетвірка” командира роти вогняним тайфуном летіла на граничній швидкості через усе поле бою, вказуючи іншим танкам, що залишилися у строю, напрям атаки. Ворожі солдати та їхня зброя зминалися траками нестримно наступаючих радянських броньованих машин. Червоноармійська штурмова піхота, підтримана бронетехнікою, відновила наступ, добиваючи у ворожих окопах есесівських панцер гренадерів.
За кілька миттєвостей до того, як його танк, охоплений полум’ям, вибухнув на залишках палива та боєкомплекту, комроти Халаменюк дивом встиг вистрибнути через шахту командирської башточки „тридцятьчетвірки” з-під броні підбитої машини. Решта троє членів екіпажу Т-34-85 згоріли живцем у бойовому відсіці суходільного корабля. Старший лейтенант Халаменюк, рятуючись від вибухової хвилі та полум’я пожежі, відповз на півтора-два десятка метрів від залишків свого танку. Одночасно офіцер короткими чергами зі свого пістолета-кулемета ППС відстрілювався від трьох німецьких гренадерів, що намагалися захопити його у полон (за взяття живцем ворожого офіцера військовослужбовець нациського Рейху міг розраховувати на найвищу нагороду – орден Залізного хреста І-го класу). У швидкоплинній перестрілці старший лейтенант Халаменюк знищив усіх трьох німецьких шукачів нагород. Але снарядна воронка, що її радянський офіцер використовував як укриття, через декілька секунд виявилася накритою вогнем шестидульного нациського реактивного міномету. Осколок міни, що вибухнула, влучив радянському танкісту у груди. Олександр Халаменюк помер на руках своїх бойових товаришів [3,79].
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 року за особисту хоробрість та відвагу, вміле керування танковою групою, в результаті чого була прорвана глибоко ешелонована оборона противника з великими втратами для нього і незначними для радянських військ командиру танкової роти 30-го окремого танкового Київського полку старшому лейтенанту О.Й.Халаменюку посмертно присвоєно звання Героя Радянського союзу.
Подвигу командира підрозділу „тридцятьчетвірок” Олександра Йосиповича Халаменюка присвячено розділ експозиції міського краєзнавчого музею, одна з вулиць у центрі населеного пункту носить ім’я героя.
Підводячи підсумок вищезазначеному, слід зробити деякі висновки. Найкращий за своїми тактико-технічними характеристиками середній танк періоду Другої світової війни радянський Т-34 дозволяв танкістам Робітничо-селянської Червоної армії вести успішні дуельні бої з середніми німецькими танками Pz.Kpfw.ІІІ, Pz.Kpfw.ІV та легкими Pz.Kpfw.ІІ, а також більш-менш вдало протистояти нациським бойовим гусеничним машинам нової генерації – середньому Pz.Kpfw.V „Пантера” та важкому Pz.Kpfw.VІ „Тигр”. Займаючи посаду командира танкового взводу і танкової роти, лейтенант Олександр Халаменюк грамотно використовував широкі бойові можливості „тридцятьчетвірки”, оснащеної бронюванням з раціональними кутами нахилу, потужними артилерійським, кулеметним озброєнням, сильним дизельним двигуном В-2, віддаючи грамотні накази з вибору цілі та напрямку руху наводчику та механіку-водію. Офіцер-танкіст чудово орієнтувався на полі бою, вміло обирав позиції для засади, час та напрямок атаки чи необхідного відходу. Герой-командир вмів не лише приголомшити противника, але й зберегти свій танк від знищення задля максимального використання можливостей „тридцятьчетвірки” в умовах бою. Старший лейтенант Халаменюк рішуче, вміло та грамотно керував своїм взводом, а потім і ротою до моменту своєї славетної загибелі.

ДОДАТКИ
Российский Государственный Военно-исторический архив (г. Москва, РФ). Ф. 2007, Оп. 1, Д.Д. 3,4.
Шмелёв И.П. Танки в бою. М., 1985.
Осташко О.І., Іванченко О.Н. Герої Кременчуччини. Кр., 2000.
ПРИМІТКИ
Тактико-технічні характеристики танків, на яких воював у 1941-1945рр. О.Й.Халаменюк.
Тактико-технічні характеристики легкого танку Т-26 зразку 1939р.
Бойова маса – 10, 25т., екіпаж – 3 чоловіки. Довжина 4620мм., ширина – 2450мм., висота – 2330мм. Озброєння: 45мм. гармата зразку 1934-1938рр. з боєкомплектом 165 снарядів та два 7,62мм. кулемети ДТ-29 (один – зенітний) з загальним боєкомплектом 3087 патронів. Бронювання: лоб та борт корпусу, башта – 15мм., дах корпусу – 10мм., дно – 6мм. Двигун: 4-целіндровий карбюраторний „Армстронг-Сиддлі”, потужність – 70к.с. Швидкість – 30 км/год. Запах ходу по шосе – 240 км. Відносний тиск на грунт – 0,8 кг/см2 . На командирських та радіофікованих танках встановлювалася радіостанція 71-ТК-1, а також переговорний пристрій ТПУ-2 або ТПУ-3.
Тактико-технічні характеристики середнього танку Т-34-76 зразку 1943р. (третя модифікація Т-34).
Бойова маса – 30, 9т., екіпаж – 4 чоловіки. Довжина – 6100мм. (з гарматою – 6620мм.), ширина – 3000мм., висота – 2400мм., кліренс – 400мм. Озброєння: 76,2-мм гармата Ф-34 з боєкомплектом 100 снарядів (кут вертикального наведення – від -30 до +360 ) та два 7,62-мм. кулемети ДТ зразку 1929р. з боєкомплектом 3600 патронів. Бронювання: лоб, борт, корма – 45мм., дно та дах – 20мм., лобова броня башти – 70мм., борти башти – 70мм., корма башти – 52мм., дах башти – 20мм. Двигун: дизель В-2-34, потужність – 500к.с. Максимальна швидкість – 51,2 км/год. Запас ходу по шосе – 465 км., нерівною місцевістю – 365 км. Відносний тиск на грунт – 0, 83 кг/см2.
Тактико-технічні характеристики середнього танку Т-34-85 зразку 1943р. (четверта модифікація Т-34).
Бойова маса – 32т., екіпаж – 5 чоловік. Довжина – 6100мм. (з гарматою – 8100 мм.), ширина – 3000мм., висота – 2700мм., кліренс – 400мм. Озброєння: 85-мм. гармата ЗІС-С-53 або Д-5Т (машини раннього випуску) з довжиною дула 54,6 калібру з боєкомплектом 56 пострілів (кут вертикального наведення від -50 до +200) та два 7,62-мм. кулемети ДТМ-29/43 з боєкомплектом 1953 патрони. Бронювання: лоб, борт та корма корпусу – 45мм., дах та дно – до 20мм., башта – 60-90мм. Двигун: 12-циліндровий дизель рідинного охолодження В-2-34, потужність – 500к.с. Максимальна швидкість по шосе – 51,2 км/год. Запах ходу – 300-350км. Т-34-85 долав підйоми до 300, стіни заввишки до 0,73 м., рови заввишки до 2,5м., броди завглибшки до 1,3м. Відносний тиск на грунт – 0,83кг/см2. На танку встановлювалася радіостанція [1, Ф.2007, Оп.1, Д.3].