Неокейнсіанство
Історія економічної думки XX ст. ознаменована виникненням та подальшим розвитком кейнсіанства — одного з провідних наукових напрямів світової економічної теорії. Його теоретичною основою стало вчення Дж.М. Кейнса — нова наукова парадигма, становлення якої було найбільш вагомою революційною подією у розвитку світової економічної думки 30—40-х pp. минулого століття. 3 самого початку вона викликала бурхливу полеміку серед економістів. Представники неокласики (А. Пігу, Ф. Хайєк, Г. Хаберлер та ін.) критикували Кейнса за розрив зi старими традиціями. Але починаючи з другої половини 30-х pp. XX ст. його теорія знаходить все білъше нових прихилъників i поступово перетворюється на визначалъний напрям економічної теорії.
Утвердження кейнсіанства як альтернативного неокласиці напряму означало кінець ери її теоретичного панування. Кейнсіанство на тривалий історичний період, аж до середини 70-х pp. XX ст., перебрало на себе роль домінуючого напряму світової економічної теорії. Це було обумовлено низкою об'єктивних причин. Теорія Кейнса більш глибоко i адекватно враховувала нові історичні зміни, яких зазнав механізм господарювання провідних країн світу. Дж.М. Кейнс відкинув ідеї неокласиків про автоматичне регулювання ринкової економіки, про тотожність умов заощадження та інвестування, про досконалість дії стихійних регуляторів макроекономічної рівноваги, про цілковиту еластичність цін тощо.
Кейнсіанство — це сформований Дж.М. Кейнсом та його чисельними прихильниками i послідовниками напрям, об'єднаний визнанням нестабільності ринкової економіки та необхідності її державного регулювання.
Слід зазначити, що найбільш бурхливо теорія Кейнса поширювалась в країнах Заходу в післявоєнний період. У 50—60-х pp. XX ст. вона трансформувалась у неокейнсіанство, назвою якого прийнято підкреслювати як спадкоємність щодо кейнсіанського напряму, так i суттєві ознаки теоретичного та методологічного оновлення, що привнесли в макроекономічну тeopiю послідовники Дж.М. Кейнса.
В основі трансформації тeopiї Кейнса у неокейнсіанство була потреба створення більш загальної тeopiї, яка б враховувала такі нові проблеми, як високе i стійке економічне зростання, проблема циклу, врахування науково-технічного прогресу, нагромадження pecypciв тощо. Тому основні положення Кейнса було піддано в працях його послідовників певній модифікації, універсалізації та осучасненню.
Однією з головних особливостей неокейнсіанства стала глибока критична переробка та вдосконалення теорії статичної ринкової рівноваги Кейнса з метою її пристосування до більш повного врахування факторів економічної динаміки та дослідження динамічних станів економіки.
Визначальне наукове i практичне значення в галузі економічної динаміки i тeopiї економічного зростання мали дослідження неокейнсіанців Р. Харрода та Є. Домара.
Перша спроба осучаснити вчення Дж.М. Кейнса була здійснена Р. Харродом ще у 1939 р. у статті "Нарис теорії динаміки", де він сформулював основні принципи теорії економічної динаміки. У центрі уваги — намагання визначити темп зростання національного доходу, необхідного для використання всезростаючого обсягу виробничих потужностей i забезпечення повної зайнятості у тривалій перспективі.
До аналогічного висновку про необхідність постійного темпу зростання національного доходу як важливої умови динамічної рівноваги приблизно в той самий час, коли i Р. Харрод, приходить професор Массачусетського університету (США) Євсій Домар (нар. 1914). Тому в економічній літературі їх споріднені підходи було об'єднано у так звану модель Харрода — Домара.
Серед основних напрямів теоретичного дослідження неокейнсіанства важливе місце посідає теорія економічного циклу. Найбільший внесок у становления i розвиток неокейнсіанської тeopiї економічного циклу здійснили такі видатні вчені, як Е. Хансен, Дж. Xiкc, P. Харрод, П. Семюелсон та ін.
Слід зазначити, що в тeopiї Дж.М. Кейнса проблема циклу детально не розроблялася. В центрі уваги Кейнсового аналізу знаходилась переважно проблема кризи, iншi ж фази циклу опинились поза дослідженнями вченого.
У неокейнсіанській тeopiї циклу відбулось суттєве розширення предмета макроекономічного аналізу за рахунок включення в нього вcix фаз економічного циклу. 3 урахуванням тих зрушень, що відбувалися в економічній системі, неокейнсіанцями була здійснена розширена інтерпретація структури сукупного попиту, до якої кpiм споживчого та інвестиційного попиту увійшов державний попит та попит іноземних споживачів.
Вагомий внесок у розробку проблеми циклічності здійснив Е. Хансен.
Елвін Хансен (1887—1975) — видатний американсъкий вчений, найвідоміший популяризатор кейнсіанства в США i cвітi, теоретик макроекономічного регулювання, автор концепції множинності економічних циклів тa тeopiї інвестиційних коливань.
Найвищої результативності кейнсіанська макроекономічна політика досягла в 60-тi pp. XX ст. До початку 70-х pp. вона давала в цілому стійкі позитивні результати в межах тих економічних умов, для яких була розроблена. Завдяки їй економічний стан в розвинутих країнах з ринковою економікою відзначився в цей період найбільшою стабільністю, а у США з початку 60-х pp. впродовж наступних восьми років спостерігалось безперервне економічне зростання.
Проте серйозним недоліком тeopiї циклу було ігнорування процесів, що відбуваються у грошовій сфері, а також проблеми ціноутворення. Звідси різка критика цієї теорії з боку опонентів. 3бoї кейнсіанського регулювання виявились у середині 70-х pp., коли світова ринкова економіка зазнала глибоких циклічних коливань, структурних криз та проблем стагфляції.