/ '-.-/
^т^~ак_звані «народнуїідприємства», що базуються на приватно-келек^-Тиз^ій формі^ласност^ На перший' погляд, це ^ідеальне розв'язання проблеми, оскільки в даному випадку сукупний працівник підприємства і власник суміщуються в одній особі. Проте, як показує досвід «народ-нцх підприємств» у західних країнах, самоврядних трудових колективів у Югославії та наших вітчизняних кооперативів, усім типам колективних підприємств притаманний такий органічний недолік, як відсутність інвестиційного менталітету, тобто розуміння колективом тієї простої істини, що необхідною передумовою для успішної діяльності підприємства, стабільного зростання доходів і навіть його виживання в умовах жорсткої ринкової конкуренції є реінвестування половини одержаного прибутку з метою придбання нового устаткування, найновіших технологій, підвищення якості та розробки принципово нових видів продукції. «Проїдання» прибутку, його «зарплатизація» позбавляє підприємство усіляких шансів на успішне виживання. Крім того, як уже зазначалося, реструктуризація акціонованого підприємства передбачає звільнення надлишкового персоналу, оптимізацію його чисельності, чому, природно, трудовий колектив усіма силами чинитиме опір. Нарешті, директор підприємства, що працює за контрактом безпосередньо з трудовим колективом або його виборним органом, не може втілювати в життя непопулярні, але об'єктивно необхідні заходи, нерідко перетворюючись на іграшку в руках частини колективу, яку інтересує тільки зростання поточних доходів. Усе це і викликає обгрунтовані сумніви в життєдіяльності «народних підприємств» (нерідко це АТ закритого типу), змушує передбачати, що такі підприємства або розоряться, або трансформуються у звичайні АТ відкритого типу.
Як відомо, у США реалізується проект Е80Р, який передбачає викуп акцій працівниками піл:^ ;; -лств, у чому деякі наші економісти бачать «зримі паростки» соціа.-..;. .'. В даному зв'язку необхідно підкреслити таке. Дійсно, переважка ільшість великих західних корпорацій продає акції своїм працівникам ка пільгових умовах. Це такий самий елемент політики «соціального партнерства», як участь у прибутках або зведення представників робітників до складу спостережних рад акціонерних компаній. Мета подібної політики — створити «спільність інтересів» підприємців і найманих працівників і тим самим заінтересувати останніх в успіхах своєї фірми. Водночас проект Е50Р ставить іншу мету — викупу працівниками підприємства переважної частини його їкцій. Оцінюючи цей проект (який, безумовно, заслуговує на глибоке зіівчення), необхідно врахувати ряд моментів. По-перше, підприємства, :^о беруть участь у проекті Е80Р, дають незначну частину ВВП краї-н:;. це—острів у морі приватного бізнесу. По-друге (і це головне), пра-_ :н;'кн, що викупили акції, передають їх до довірчого управління тра-:ту отже—передають йому і свої голоси. Саме траст, який, безпереч-:-.:. залежить до структур великого бізнесу, укладає контракт з дирек-.;;<:< підприємства, вирішує питання про те, яку частину прибутку на-
--£?-;7" на виплату дивідендів, а яку інвестувати у виробництво. По суті,
: ^:з. працівники володіють «безголосими» акціями, не справляючи на ;
асл^^ку адміністрації ніякого впливу. Тому підприємства, що беруть уч&:~г у проекті Е80Р, можна тільки умовно назвати «народними».
„Ііс-'я завершення_.серілфіка-тноїприватизації, коли акції стануть Гі^с-^гв^з ;:ч тільки за.гроші-^і в тому числі—інозе'мним інвесторам), ' акі;їо"ер:-:: -.-^приємства одержать реальні кошти для інвестицій, хоча і г;ільк;;ть ;:; •;ннх і юридичних осГб, які бажають придбати акції, різко скоротиться Н_ наш погляд, гроші від продажу'акцій повинні викори-стовузатнсу. ::; для підвищення заробітної плати "працівників підприємств збо .--^ і----.-; я бюджетних дірок,~а'виключно для'виробничих інве- ;
12 1
« т