половина винаходів, широко впроваджуваних у виробництво. МП дозво- ' ляють широкому колу осіб з самодіяльного населення реалізувати свої підприємницькі здібності, сприяють формуванню-, «середнього класу», заінтересованого в''політичній і економічній стабільності сусшльства-Нарешті, в МП знаходять роботу_багатр_хтр із звільнюваних з великих підприємств у зв'язкуз їх приватизацією і'структурною реорганізацією.
Проте названі переваги стосуються в основному МП, які виробляють товари і надають послуги для населення, а також виготовляють деталі та вузли для великих підприємств. На жаль, _в,У,кр.ащі (як гв-Ресії) переважна більшість_гаких підприємстИ спеціалізувалася -щ.торговедь-но-посередницькіи_(а точніше—.спекулятивній) дідльно.стДНерідко ви-робництво'служить лише «дахом» для спекулятивних угод'їакі «підприємства» без усякого докору совісті розкру чують^цши^ просто'гра^^ кінцевого споживача, прагнучи водночас знайти будь-яку .можливість приховати свої реальні доходи і ухилитися від сплати .податків (харак-' терно, що оплата угод нерідко здійснюється не з розрахункового рахунку, а готівкою) ;Й^Яо наповнення^ споживчого ринк^товарашї^то„ця мета «малої» пр^^тйзаціТ'досягнута лише частково — за рахунок імпорту: на ринку практйчно'відсутні промислові вироби вітчизняних МП, а ті, що є в продажу, не відповідають загальноприйнятим стандартам якост^/ Нерідко приватизація магазинів і об'єктів громадського харчування супроводжується злегка замаскованою зміною їх профілю, що веде до погіршення обслуговування населення. ,Разом з тим, по суті, торговельно-посередницькі підприємства монополізували велику частину споживчого імпорту, заповнюючи внутрішній ринок товарами далеко не найпершої необхідності, а нерідко — і низької якості.
(Проте найсумніше в тому, що нагромаджені в ході спекулятивної діяльності величезні капітали не інвестуються у виробництво, а йдуть на розширення її ж масштабів і придбання предметів розкоші- Характерно також, що торговельно-посередницькі фірми, які одержали (нерідко шляхом підкупу чиновників) ліцензії на експортно-імпортні операції, займаються демпінгом стратегічних матеріалів, сировини і промислових товарів споживчого призначення на світовому^ринку, реекспортом російської нафти, а більшу частину одержаної виручки залишають на своїх рахунках у західних банках, по суті, кредитуючи західні фірми і гранич-но^корочуючн надходження ВК.В до Національного Банку Укр-аїніу?В даному випадку мають місце прямий розпродаж національного багатства і рідплив з країни величезних капіталів.. вкрай ^необхідних для структурної перебудови народногодгосподарства і фінансування критичного імпорту .^Взагалі, наші новоявлені бізнесмени в більшості своїй Орі- і єнтуються не~на реальні потреби країни, а на можливості здобуття для себе всіляких пільг з боку корумпованих чиновників, змикаючись а нимя Ь у справі «успішного» розкрадання національного надбання і пограбування широких верств населення. Таким .чиндм^друга важлива мета «ма- ' лої» приватизації теж не доатгнута/
Особливо слід зупинитися на малих підприємствах, які було створено при великих державних підприємствах і організаціях. Їх статутний капітал формувався за рахунок двох джерел: коштів держпїдприємства, яке надавало МП виробничі площі та устаткування, а також дефіцитну сировину, і коштів групи приватних осіб (як правило, близьких родичів керівників держпідприємства). При цьому на держнідприємства припадала переважна частина статутного капіталу, а одержаний прибуток ділився в оберненій пропорції: більша його частина діставалася приватним компаньйонам, які щедро «ділилися» з його адміністрацією. В даному випадку мала місце настільки типова «прихватизація» державного майна, що владні органи змушені були заборонити створення таких МП,
^ . . . ' .