Політика залучення позикових засобів.
Політика залучення позикових засобів є частиною загальної фінансової стратегії, яка полягає у забезпечені найбільш ефективних форм і умов залучення позикового капіталу з різних джерел відповідно до потреб підприємства.
Процес формування залучених позикових засобів складається з наступних етапів:
Аналіз використання та залучення позикових засобів у попередньому періоді.
Визначення цілей або мети притягнення чи залучення позикових засобів у майбутньому періоді.
Визначення граничного обсягу залучених позикових засобів.
Оцінка вартості залученого капіталу з різних джерел.
Визначення співвідношення обсягу позикових засобів, що залучаються на коротко і довгостроковій основі.
Визначення форм залучених позикових засобів.
Визначення складу дебіторів.
Формування ефективних умов залучення кредитів.
Забезпечення ефективного використання залучених кредитів.
Забезпечення своєчасних розрахунків за отримані кредити.
Аналіз внутрішньої кредитоспроможності.
При розширені господарської діяльності підприємства дуже часто використовують банківські кредити. Характерною особливістю в кредиті є те, що кредит має цільову спрямованістю, отримується на засадах платності і повернення.
На сучасному етапі використовують наступні види кредиту:
Бланковий.
Сезонний.
Відкриття кредитної лінії.
Револьверний. (автоматично поновлювальний)
Контокоректний
Онкольний.
Ломбардний.
Іпотечний.
Роллеверний.
Консорціумний.
Для оцінки внутрішньої кредитоспроможності використовуються звичайний аналіз фінансового стану, досліджується рівень залучення кредитів в минулому, наявність прострочених або невчасно повернених кредитів, які отримані раніше.
Під час прийняття рішення про отримання кредиту вивчається наступні умови:
Граничний розмір кредиту.
Граничний термін кредиту.
Валюта кредиту.
Рівень кредитної ставки.
Форма кредитної ставки.
Вид кредитної ставки.
Умова виплати процента.
Умова погашення боргу.
Форми забезпечення кредиту.
Методика оцінки кредитоспроможності позичальника банку (за постановою правління Національного банку України №279).
Національним банком встановлюється порядок формування та використання резервів кожного банку для відшкодування неповернених кредитів, тому банки дотримуються методики оцінювання фінансового стану позичальника, запропонованого національним банком, але кожен комерційний банк розробляє свою методику оцінювання кредитоспроможності з врахуванням вимог положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредит отриманий банку.
Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника юридичної особи банк має врахувати такі основні економічні показники економічної діяльності:
Платоспроможність (ліквідність).
Фінансова стійкість.
Обсяг реалізації.
Обороти за рахунками.
Наявність рахунків інших банків.
Собівартість продукції в динаміці.
Прибутки та збитки в динаміці.
Рентабельність в динаміці.
Кредитна історія.
Погашена кредиторська заборгованість в минулому.
Також можуть бути враховані суб’єктивні чинники:
Ринкова позиція позичальника.
Залежність від структурних змін в економіці.
Наявність державної підтримки.
Інше.