У другій половині XIX ст. на грунті соціологічного позитивізму виникли органічна теорія держави і права та теорія насилля.
Засновником органічної теорії був англійський філософ і соціолог Герберт Спенсер (1820—1903); теорії насилля — австрійський правознавець і соціолог Людвіг Гумплович (1838—1909).
Сутністю органічної теорії є проведення аналогії між державою та біологічним організмом. Г. Спенсер зазначав, що держава є не що інше, як організм, частини якого подібні до частин (органів) живої істоти.
Як і всі живі організми, держава з'являється на світ, росте, збільшуючись у розмірах, досягає зрілого віку, старіє і гине.
Увесь цей процес супроводжується спеціалізацією індивідів, об'єднанням їх у групи — органи, які виконують визначену їм функцію: оборони й захисту суверенітету, економічну, управління тощо.
У своєму розвиткові держава проминає два етапи: примітивний та індустріальний. Для першого етапу розвитку характерні війни, боротьба за існування, природний добір, які є необхідними і виправданими для нормального розвитку політичного організму.
Згодом розвиток господарства приводить до вищого типу держави — індустріального. Війну й насилля в ньому заступають мир і злагода, а метою держави є благо індивіда. Влада держави обмежується, зменшується її втручання в соціальну, економічну та інші сфери, а на перший план виходять вільна конкуренція і підприємництво, які стають основою розвитку суспільства.
Теорія насилля Л. Гумпловича багато в чому збігається з ідеями, викладеними Г. Спенсером стосовно становлення держави на першому етапі її розвитку.
Походження держави Л. Гумплович пов'язував із загарбницькими війнами, уярмленням одних племен іншими. Сила приводить до поєднання панів і рабів, переможців і підкорених.
Насилля одних над іншими, безмежна влада і підкорення стають звичними і з часом переходять у звичай та право. Сила, зазначав Л. Гумплович, передує праву.
А втім, насилля як основа утворення й необхідна умова зміцнення держави має місце тільки на ранніх етапах. Перегодом, завдяки розвиткові, встановлюється рівність усіх соціальних груп і прошарків суспільства та утворюється "сучасна культурна держава", характерними рисами якої є: рівність громадян і законність; демократизм і парламентаризм; забезпечення народного добробуту.