Наприкінці 1930-х років політичне напруження в Європі знову набуло критичного рівня. Відновивши сили після “Великої депресії”, провідні країни прагнули нового територіального переділу світу на користь власних монополій. Основні політико-економічні інтереси провідних країн того часу можна сформулювати так:
Німеччина: військово-політичний реванш, захоплення джерел стратегічної сировини, родючих земель, ринків збуту;
повне підпорядкування економіки державному регулюванню;
запровадження карткової системи розподілу продуктів харчування та найнеобхідніших товарів;
прийняття плану мобілізації стратегічних ресурсів (нафти, вугілля, електроенергії; металу, продовольства);
запровадження загальної трудової повинності спочатку для молоді, а потім і для решти вікових груп населення;
пограбування та використання ресурсів з окупованих територій;
підвищення податкового тягаря (за роки війни зріс у 2,5 рази);
збільшення внутрішніх позичок та кредитів, що істотно збільшувало і так великий державний борг;
грошова емісія, що призвела поряд з іншим до зростання інфляції (за роки війни досягла 600%).
Починаючи з 1943-1944 рр. в країні різко загострилося продовольче питання. Сільське господарство виявилося явно неспроможним забезпечити постійно зростаючі потреби фронту та тилу навіть з урахуванням прямих грабунків продовольства на окупованих територіях. З осені 1944 р. розпочалася загальна дезорганізація економіки, порушилась стабільність роботи транспорту, все частіше промисловість виявлялась не спроможною виконати державні замовлення, що стало однією з незаперечних причин поразки Німеччини у війні.