3)При плануванні собівартості розрізняють:
1.Собівартість окремих виробів.
2.Собівартість загального обсягу продукції.
Собівартість продукції хар-є ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображається рівень організації вир. процесу, технічний рівень виробництва, продуктивність праці та ін. Собівартість продукції як показник використовують для контролю за використання ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності, організаційно-технічних заходів встановлення цін на продукцію.
Якщо підприємство чи підрозділ працюють в умовах самофінансування, то зниження собівартості по суті є основним джерелом зростання прибутку.
Процес планування собівартості у підрозділах пов’язаний із вирішенням ряду ек. завдань, а саме обґрунтування цін на нові вироби.
Планування рентабельності підрозділів: аналіз витрат на виробництво, однакових виробів на різних підприємствах або підрозділах і визначення шляхів їх зниження.
Планування організаційно-технічних заходів пов’язаних з підвищенням ек. ефективності роботи підрозділів.
Планування собівартості окремих виробів займає надзвичайно важливе місце у системі планових обчислень. Калькуляції потрібні для обґрунтування ціни виробів, визначення їх рентабельності, оцінки ек. ефективності, техн. та орг. рішень, потреб ек. аналізу і т.п.
Існують різні методи обчислення витрат на окремі вироби. Їх застосування залежить від широти номенклатури виготовленої продукції. Найпростішим і найзручнішим є калькулювання в умовах одно продуктового виробництва.
Існує 2 види одно продуктового виробництва:
Весь продукт однорідний однієї споживчої (експлуатаційної) якості і складності виготовлення. Н-д: цегла, електроенергія.
Продукт має різні варіанти якості властивостей, що потребують різних витрат часу і ресурсів.
В даному випадку калькулювання здійснюється методом прямого ділення витрат на обсяг продукції.
У другому випадку, коли продукт має різні рівні якості чи властивості калькулювання здійснюються за допомогою коеф. еквівалентності. Суть цього методу полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коефіцієнт, який свідчить про його відношення від базового сорту (коеф.=1)
Одно продуктове виробництво має обмежену сферу застосування, більш поширеним є багато продуктове виробництво, коли одночасно або в одному періоді виготовляють різні вироби.
Собівартість окремих виробів у цьому випадку обчислюється за калькуляційними статтями, які містять як прямі так і непрямі витрати. Основна проблема калькулювання у багато продуктовому виробництві полягає в розподілі непрямих витрат (загально виробничих).
Згідно з діючою системою бухгалтерського обліку ці витрати об’єднані на одному рахунку, тому до їх розподілу слід підходити з урахуванням конкретних умов виробництва. Загально виробничі витрати можуть розподілятися між окремими виробами у своїй загальній сумі, а якщо одна база розподілу не забезпечує належної точності, то доцільно розподіляти окремі витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування та витрати на організацію та управління виробництва.
На практиці найбільш поширеними є наступні методи розподілу загально виробничих витрат:
Пропорційно основній ЗП виробничих робітників
Пропорційно часу обробки виробів, тобто на основі середніх витрат на 1 маш.-год. Їх роботи
Обчислення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування, залежно від часу обробки і собівартості 1 маш.-год. роботи конкретного устаткування
Відмінність цього третього методу від попередніх полягає в тому, що береться не середня по всьому устаткуванню собівартість машино-години, а обчислюється її величина по кожній групі однотипних машин. Сутність цього методу і процедура його впровадження наступні:
1) Устаткування підрозділу розподіляється на групи технологічно взаємозамінних верстатів з приблизно однаковими витратами на 1 год. роботи. В окрему групу або в кілька груп об’єднуються робочі місця для ручних робіт. Витрати на їх утримання входять у кошториси витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування ( утримання на ремонт стендів, верстатів, затрати на інструмент, пристосування тощо )
2) По кожній групі устаткування складається кошторис на його утримання і експлуатацію
3) Визначається завантаження кожної групи устаткування маш.-год.
4) Обчислюються витрати на 1 маш-год. роботи по кожній групі ділення витрат за кошторисом на завантаження в маш.-год
Витрати на 1 маш-год. роботи називається собівартістю машини-години і більш точний розрахунок цієї собівартості можна визначити на основі нормативних обчислень за елементами витрат.
Витрати на 1 маш-год. роботи устаткування є основною нормативною базою зазначеної методики. Згідно з тими витратами ставка витрат на утримання і експлуатацію машин і устаткування на певний виріб обчислюється: EMBED Equation.3
С= EMBED Equation.3
m- к-сть груп устаткування на якому обробляються вироби;
EMBED Equation.3 - собівартість машино-години роботи устаткування j-ї групи;
Tg – затрати часу в маш-год. на обробку виробу на j-му устаткуванні.
Визначення:
Витрати на 1 маш-год. роботи називається собівартістю машини-години і більш точний розрахунок цієї собівартості можна визначити на основі нормативних обчислень за елементами витрат
Собівартість продукції хар-є ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображається рівень організації вир. процесу, технічний рівень виробництва, продуктивність праці та ін.