Страшний, чи смішний Пузир?
Видатний український драматург Іван Карпенко-Карий у 1900 році пише одну з своїх найкращих п’єс, якій дав коротку, але влучну назву “Хазяїн”. Критики її охарактеризували, як ”зла сатира на чоловічу любов до стяжання”. В цій п’єсі йдеться про багатія мільйонера, який був собі звичайним мужиком холопом, але завдяки різним способам він злетів майже до небес господніх, став власником великої кількості землі, овець, та інших цінностей. Автор багато уваги в п’єсі приділяє опису головного персонажу. В цьому творі і піде мова про образ Пузиря, а точніше, який він, страшний, чи смішний.
Як відомо по людині можна судити, тільки проаналізувавши її вчинки, так і я, щоб вдало схарактеризувати Пузиря спробою спам’ятати його вчинки по відношенню до інших. Пузир, щоб заробити собі гроші, жорстоко експлуатує селян-робітників, виганяючи їх з землі, щоб вони йшли до нього робити. Завдяки цьому, він багатіє не по днях, а по годинах. Сама найстрашніша його якість – жадоба, від навіть при всьому своє багатстві зазіхає на землі свого друга Золотницького. Через свою жадобу він жалкує білої муки, буряку, картоплі, щоб зробити пристойний обід своїм робітникам. Пузир економить на всьому, навіть на своїй одежі. Він 30 років ходить в одному кожуху від якого сильно лоєм тхне. Не змінюється і халат хазяїна, на всьому страшна економія. Але для чого все це хазяйство, щоб не користуватися плодами своєї праці? Пузир здатний на все аби збільшити своє матеріальне становище. Він згоджується на обман та шахрайство беручи на випас 12000 чужих овець. Хазяйське колесо обертається і його не хто не може зупинити, воно задавило багатьох людей, щоб Пузир став багатим. Так для мене Пузир страшний, через всі його вчинки описані вище. Він в усьому вбачає користь. Пузир не чого гарного не може створити для суспільства. Він не приймає ні якої участі в культурному житті, Котляревський йому без надобності, але він робить пожертви на сиріт, і робить це із корисливих цілей, щоб отримати ордена. Одночасно описуючи жорстокість Пузиря, автор сатирично висміює його, а одночасно з ним і весь прошарок тодішніх заможних селян, які вилізли із грязі в князі. Письменник акцентує увагу читача на такі деталі, як борода, латаний халат, старий кожух, орден, який він повісив на шию і бігав з ним, вихвалявся. Смішним видався випадок, на полі, коли Пузир побіг за гускою та відбив собі нирки.
Взагалі, автор в своєму творі досяг своєї мети. Йому вдалося показати всі страшні якості прошарки збагатілих селян, яка утворилася в ті роки, а водночас висміяти їх. Мораль така, що треба розвиватися всесторонню, якщо ти гарний господар, то повинен допомагати біднішим за себе, збагачувати себе культурно та духовно, не тільки матеріально, чого так не вистачало Пузирю.
Пузир лопнув, але на його місце прийшли нові – Ліхтаренко, та Феноген.