М.Глущенко – один з найяскравіших і романтичних постатей серед українських живописців ХХ сторіччя. Народний художник СРСР, лауреат премії ім. Т.Шевченка.
Народився у м. Новомосковську Дніпропетровської області у 4 (17) вересня 1901 року. Після закінчення Берлінської вищої школи образотворчого мистецтва (1919-1924 рр.), М. Глущенко понад десятиріччя жив і працював у Парижі. Його друзями були Олександр Довженко та Володимир Винниченко, він добре знав Ельзу Тріоле та Луї Арагона, Володимира Маяковського, писав портрети Ромена Ролана, Анрі Барбюса, Поля Сін’яка, спілкувався з Фернаном Леже, Пабло Пікасо, Анрі Матісом.
Тільки у 1990-х роках стало відомо, що відомий живописець був до того ж видатним розвідником і на півроку раніше за легендарного Ріхарда Зорге передав керівництву країни ґрунтовні матеріали про підготовку фашистської Німеччини до нападу на СРСР.
З 1943 року до своєї смерті у 1977-му (31 жовтня) М.Глущенко жив на Україні, у Києві, при цьому він багато мандрував країнами Європи та союзними республіками.
Художник від Бога, неперевершений колорист – М.Глущенко увійшов до історії українського мистецтва насамперед як майстер пейзажу. Великий прихильник групи „Набі” та фонізму, який познайомився з досягненнями цього живопису на його батьківщині, у Франції, він запам’ятався як співець радості і щастя. Творчий доробок ходужника неосяжний. Глущенко був, напевно, найплодовитішим українським живописцем ХХ сторіччя. За своє життя від створив більше ніж 10 000 художніх творів.
Мистецтво Глущенко має одну важливу особливість – воно завжди є актуальним, бо несе в собі поезію та красу життя.
Отримано з http://wek.kiev.ua/uk/%D0%93%D0%BB%D1%83%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
Категорії: Митці | 1901 народження | 1977 смерті
Прес-релізДержавного комітету архівів України Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва (ЦДАМЛМ) України Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного
Прес-конференціяз висвітлення офіційної точки зору Держкомархіву щодо рішення суду про передачу картин відомого художника М. Глущенка його онуці та вилучення їх із фондів ЦДАМЛМ України
2 лютого 2010 р., 14.00
2 лютого 2010 р. о 14.00 у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва (ЦДАМЛМ) України (вул. Володимирська, 22а, м. Київ, територія "Софії Київської") відбудеться прес-конференція з висвітлення офіційної точки зору Державного комітету архівів України щодо рішення суду про визнання онуки відомого художника М. Глущенка єдиною спадкоємицею 54 картин, які зберігаються у ЦДАМЛМ України та є державною власністю.
Микола Петрович Глущенко (1901-1977), один із найвідоміших українських художників радянського періоду, неперевершений колорист і пейзажист, є автором понад 10 тис. живописних полотен, які зберігаються у численних приватних колекціях і експонуються в багатьох музеях України, Росії, Франції, Німеччини, США, Канади, інших країн світу.
У фондах Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України зберігається понад 50 картин відомого художника, переданих архіву його дружиною після смерті митця у 1977 р. для "обладнання меморіальної майстерні" - меморіальної кімнати-музею, яка відкрита для усіх відвідувачів архіву. Неодноразово картини М. П. Глущенка експонувалися у виставкових залах архіву. У 2001 р. їх було представлено широкій громадськості на ювілейній виставці з нагоди 100-річчя від дня народження художника, організованій Центральним державним архівом-музеєм літератури і мистецтва України.
У 2008 р. онука митця Л. О. Глущенко, яка постійно проживає у США, звернулася до суду з позовом щодо витребування картин М. П. Глущенка для поповнення колекції майстерні художника, яка, за її словами, знаходиться у м. Києві. Однак на момент подання позову їй не було відомо навіть кількість та назви картин діда, що перебувають на державному зберіганні у фондах Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.
Під час судового розгляду, який тривав майже два роки, підтверджено, що 54 картини художника передано на постійне державне зберігання до ЦДАМЛМ України дружиною художника Марією Давидівною Глущенко як його спадкоємицею. Аргументом позивача була відсутність в акті передачі матеріалів інформації про їх дарування (такий порядок діяв відповідно до вимог Основних правил роботи державних архівів 1962 р.)
13 січня 2010 р. Шевченківський районний суд м. Києва прийняв рішення про передачу 54 картин художника орієнтовною вартістю 329 тис. грн (як зазначається у судовій справі) Ларисі Олександрівні Глущенко.
Серед них: "Біля Лаври весною" (1957 р.), "Вечір над морем", "Провансальский пейзаж", кілька етюдів і натюрмортів та одна з останніх робіт художника з умовною назвою "Квіти" (полотно, олія) - своєрідний гімн українській природі, яка надихала митця, зробила його майстром високої проби. Насичена палітра картини "Квіти" переносить глядача в яскраве барвисте літо: на передньому плані в темно-синій вазі - букет з різних квітів, далі - зелень трав та дерев.
Орієнтовна вартість цих картин зазначена як 329 тис. грн, проте справжня їх вартість набагато більша, а якщо взяти до уваги значення картин М. Глущенка для українського та світового мистецтва - то вона неоціненна.
Наразі рішення суду знаходиться на стадії апеляційного оскарження. Головною підставою для цього є те, що дружина відомого художника ще за свого життя передала згадані картини до музею, і вони не є частиною того спадку, власницею якого виступає онука художника Л. О. Глущенко.
Занепокоєння архівістів викликає також факт, що у разі набуття вищезазначеним рішенням суду законної сили буде створено загрозливий прецедент, який поставить під питання право державної власності на велику кількість картин, які належать до Музейного та Національного архівного фондів. У результаті саме держава, а не система державних архівних установ України, втратить мільйони доларів та шедеври видатних митців-українців, які можуть стати окрасою закритих приватних колекцій.
Участь у прес-конференції візьмуть Голова Державного комітету архівів України О. П. Гінзбург, перший заступник Голови Держкомархіву І. Б. Матяш, директор Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України Л. В. Скрипка, віце-президент Академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства, проф. І. Д. Безгін.
За 10 хв. до початку прес-конференції транслюватиметься документальний фільм, створений за спогадами онуки художника Лариси у 1978 р. (з фондів Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного).
По закінченню прес-конференції представники засобів масової інформації матимуть можливість безпосередньо ознайомитися з картинами та експозицією меморіальної кімнати-музею М. Глущенка.
Акредитація обов'язкова. Конт. особа - Романович Світлана Володимирівна 273-30-54, 097-14-90-493 sromanovich@archives.gov.ua
Глущенко Микола Петрович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Глущенко Микола Петрович

/Надгробок М.П.Глущенка на Байковому цвинтарі

Дата народження
17 вересня 1901

Місце народження
Новомосковськ, Катеринославська губернія, Російська імперія

Дата смерті
31 жовтня 1977

Місце смерті
Київ

Національність
українець

Громадянство
Російська імперія, СРСР

Жанр
живопис

Навчання
комерційне училище в м. Юзівка (нині Донецьк), в школі-студії Ганса Балушека в м. Берлін, у Берлинській вищій школі образотворчого мистецтва (Шарлоттенбург)

Напрямок
модернізм

Роки творчості
1925-1976

Вплив
французькі імпресіоністи

Мико?ла Петро?вич Глу?щенко (* 17 вересня 1901, Новомосковськ, Дніпропетровська область — † 31 жовтня, 1977) — український радянський художник (автор портретів і краєвидів), радянський розвідник (псевдо "Ярема").
Зміст
[сховати]
1 Життєпис
1.1 Навчання
1.2 Закордонний період життя
1.3 Радянський період життя
2 Вибрані твори
3 Посилання

[ред.] Життєпис
1918 - закінчив комерційне училище в м. Юзівка (нині Донецьк).
Був мобілізований до Добровольчої армії А.Денікіна. Разом із нею відступив за кордон і був інтернований на теріторії Польщі. Після втечі з таборів для полонених дістався Німеччини.
[ред.] Навчання
Опановував основи мистецтва в Школі-студії Ганса Балушека (Берлін). У 1920-1924 рр. продовжив навчання в Берлинській вищій школі образотворчого мистецтва у Шарлоттенбурзі. Як виходець із України мав матеріальну підтримку від гетьмана П.Скоропадського.
[ред.] Закордонний період життя
1923 - за допомогою О.Довженка отримав громадянство СРСР, мав призначення на посаду головного художника торгівельно-промислових виставок СРСР за кордоном. Серед робіт на цій посаді - декор радянського павільйону на виставці в м.Ліон, Франція.
1925 - перебрався з Берліна до Парижу, відкрив художнє ательє на вулиці Волонтерів, 23, яке відвідували представники української та російської еміграції.
1926 - завербований радянською розвідкою, отрмав агентурний псевдонім "Ярема" .
Під час проживання у Франції і Німеччині «Ярема» виконав ряд складних завдань з добування науково-технічної інформації оборонного характеру. Радянська розвідка одержала цілком таємні креслення на 205 видів військової техніки, зокрема авіаційних моторів для винищувачів. За допомогою Глущенка закордонний відділ Головного управління державної безпеки залучив до розвідувальної роботи кількох впливових діячів зарубіжних антирадянських організацій.
До 1936 мешкав у Франції та Іспанії. Займався живописом, робив портрети (Ромен Роллан, Анрі Барбюс та інші).
Спілкувався з Володимиром Винниченком, Ельзою Тріоле, Луї Арагоном, Фернаном Леже, Пабло Пікасо, Анрі Матіссом.
[ред.] Радянський період життя
1936 - отримав дозвіл на повернення в СРСР і оселився разом із дружиною у Москві.
Виконуючи завдання чекістів, 17 квітня 1940 р. виїхав у складі делегації Всесоюзного товариства культурних зв’язків до Берліна, де провів ряд конспіративних зустрічей і добув надзвичайно цінну інформацію. На її основі підготували доповідну записку вищому керівництву СРСР, з якої випливало: попри укладений з СРСР договір про дружбу, уряд Німеччини активно готується до війни проти Радянського Союзу. Доповідна з матеріалами «Яреми» потрапила до Сталіна 10 червня 1940 року, тобто на 5 місяців раніше, ніж про можливий напад Німеччини на СРСР повідомив із Японії інший радянський агент - Ріхард Зорге (18 листопада 1940).
1944 - оселився в Києві. Викладав у КХШ, професор КХІ з 1939.
Проживаючи в СРСР, як лояльний до влади художник мав право на закордонні відрядження, мандрував Італією, Швейцарією, Францією, Бельгією тощо. Із закордонних відряджень привозив пейзажні твори та ескізи.
Мав близько 50 персональних виставок, брав участь у понад 200 групових.
Твори представлені у музеях України, Росії, Франції, США, Канади й інших країн.
Народний художник України (1944).
Лауреат Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка (1972).
Народний художник СРСР (1976).
[ред.] Вибрані твори
17 вересня

- 110 років від дня народження М.П.Глущенка (1901-1977), українського живописця     Життя і творчість народного художника, лауреата Державної премії України ім.Т.Г.Шевченка Миколи Петровича Глущенка ще далеко не повністю висвітлені в мистецтвознавчій літературі, хоча з кожним роком вони викликають усе більший інтерес дослідників.     Багато написаних ним упродовж життя картин зберігаються тепер у музеях України, СНД та відомих зібраннях майже всіх країн світу. М.П.Глущенко працював у різних техніках і жанрах образотворчого мистецтва, домагаючись створення робіт найвищого художнього рівня. Він був знавцем можливостей олійного живопису, акварелі, монотипії; у начерках вміло використовував кольорові фломастери. Високим рівнем художньої культури відзначаються його роботи тушшю, пером, простим олівцем. До творчої спадщини митця входять тематичні картини, натюрморти, оголені натури.     В історію українського образотворчого мистецтва М.П.Глущенко ввійшов насамперед як видатний майстер пейзажу. Саме в цьому жанрі найповніше розкрився яскравий талант, виявилися висока майстерність, могутній темперамент живописця. Народився М.П.Глущенко у м.Новомосковському (тепер Дніпропетровської обл.) в сім'ї бухгалтера. Ще в ранньому дитинстві, залишившись без батька, переїхав з матір'ю до родичів у с.Борисівку, що на Курщині. У будинку Глушків-Глущенків (нащадків старовинного козацького роду) на стінах висіли справжні портрети, які відразу ж привернули увагу хлопчика. Дід і прадід майбутнього художника писали портрети запорожців, а його дядько був непоганим копіїстом. Велике враження на хлопчика справили роботи борисівських іконописців. Уже тоді Микола відчув не зрівняне ні з чим зачарування кольором.     Серйозні заняття з малювання почалися, коли він у 1910 р. вступив до Комерційного училища в Юзівці (Донецьк). Пізніше М.П.Глущенко згадував, як пробував сили у передачі індустріального пейзажу Юзівки, про перше знайомство з роботами С.Васильківського та І.Рєпіна, про власні, не дуже вмілі, копії з їхніх картин, перші самостійно виконані твори.     І все те залишилося у неймовірній далечі, за залізним виром громадянської війни, що закинула 17-річного юнака в табір військовополонених у Польщі. Проте враження дитинства й юності зостались з митцем назавжди й багато в чому визначили його життєвий і творчий шлях.     1919-1936 рр. стали періодом довгої вимушеної розлуки М.Глущенка з батьківщиною. Втім, у 1923 р. йому було надане радянське громадянство. Після втечі з полону він потрапив до Берліна. Талант, молодеча енергія, наполегливість і цілеспрямованість дали йому сили подолати непереборні, здавалося б, труднощі, домогтися вимріяного. За шість років перебування у Німеччині М.Глущенко стає відомим у художніх колах. Він закінчує Берлінську вищу школу образотворчих мистецтв (1924), бере уроки у талановитого німецького живописця й графіка Ганса Балушека, відомого своїми прогресивними мистецькими й політичними поглядами. В Берліні, в галереї Каспер, відбулася перша персональна виставка молодого митця. В його тогочасних творах помітно проявляється захоплення класиками, в першу чергу гігантами німецького відродження: Альбрехтом Дюрером, Гансом Гольбайном, Лукою Кранахом.     У 1925 р. Микола Глущенко переїздить до Парижа. Тут він знайомиться з багатьма відомими художниками, письменниками, одразу потрапляє в насичену атмосферу художнього життя. Саме пейзажний живопис, робота на пленері допомагають йому визначитися серед багатоманіття течій тогочасного французького мистецтва, знайти своє творче "Я". Протягом численних подорожей художник створює пейзажі Корсики, Іль-де-Франса, Віль-д'Авре, Віллена-на-Сені, Ножана-на-Марні. У 1934 р. живописець відвідав Іспанію, звідки привіз серію чудових пейзажів Болеарських островів, Майорки.     Найвищим його досягненням у ці роки стає колір, надзвичайно образний, насичений, але водночас строго підпорядкований єдиній образній гамі твору. Серед кращих пейзажів М.Глущенка цього періоду - "Корсіканський пейзаж" (1926), "Провансальський пейзаж" (1931), "Верби" (1934), "Південний пейзаж" (30-ті роки).     У 30-ті роки він створив серію портретів видатних французьких діячів культури та мистецтва: Анрі Барбюса, Поля Сіньяка, Ромена Роллана та ін. На жаль, під час Великої Вітчизняної війни ряд полотен французького періоду творчості М.Глущенка, які зберігалися в Києві, втрачено. їх захопили і вивезли гітлерівці.     Осягнувши здобутки світової культури, Микола Глущенко зберіг у своїх творах не тільки національний колорит, а й глибокий психологізм та ліризм. Через те здобув успіх за кордоном, де критики визнали його одним з найкращих слов'янських митців. Твори майстра часто експонувалися на зарубіжних виставках. Він брав також участь у створенні експозицій радянських відділів торговельно-промислових виставок у Брюсселі, Мілані, Відні.     І весь час Микола Петрович думав про рідну землю. З фотографій відтворював будови п'ятирічок. Свою майстерню наповнював творами українських народних майстрів. "З пристрастю до народної української творчості я не розлучався навіть тоді, коли жив далеко від Батьківщини, - пригадував художник. - У французькі інтер'єри я вводив вази з чорнобривцями, а натурниць малював на фоні косівських ліжників, які нагадували своєю пухнатою зелено-іржавою поверхнею осінні луки рідної Дніпропетровщини..."1. Патріотичні почуття Миколи Глущенка постійно підтримував чудовий український драматург і кінорежисер О.Довженко, з яким художник познайомився ще в Німеччині, а потім неодноразово зустрічався у Франції.     Проте по-справжньому відтворювати образ України митець почав після повернення на рідну землю (1936). Він працював так багато, що навіть звичайна хроніка його життя здається мало не фантастичною. Його домівкою була вся Україна. Подорожував по шахтарському Донбасу, індустріальному Придніпров'ю, Криму, по шевченківських місцях. Незадовго перед війною здійснив подорож землями Західної України, звідки привіз нову серію гуцульських етюдів.     Велика Вітчизняна війна застала живописця в Москві. Тут він створив серію картин під назвою "Оборона Москви", що нараховує близько 100 творів. Неяскраві за фарбами, художньо правдиві полотна, написані у сорокаградусні морози, прямо на вулицях міста, подекуди й під час бомбардування, крім художньої цінності мають і документальне значення. Внутрішньою тривогою сповнене життя міста - ворог біля стін Москви ("Вулиця Горького", 1941); йдучи на фронт, залишають Москву солдати ("Ленінградська площа", 1941; "Охотний ряд", 1942); суворого вигляду набув древній архітектурний центр з темними аеростатами в небі і зенітками на мосту через Москву-ріку ("Кремль", 1942).     Перед нами не тільки історія зимових днів, пережитих країною в кінці грізного 1941-го. Це також історія митця, людини, яка була свідком усього зображеного нею.     У 1944 р. Микола Петрович переїздить до Києва. Вітер ще гнав по бруківці попіл недавніх згарищ, були зруйновані цілі квартали, а художник вже працював, створюючи пейзажі звільненого від фашистів міста. Нескінченні кам'яні завали, прокладені на гребнях мертвих цегляних осипів, вузькі стежини, мертві вікна, за якими - порожнеча. Напевно, немає нічого страшнішого в усій глущенковій творчості, ніж німота цих вулиць. Біль утрат, що завдала війна столиці України, не став, однак, головною темою циклу київських пейзажів 1944-1945 рр. Художник уже бачив початок відродження древнього й вічно молодого Києва, гостро відчував перемогу творення над розрухою.     Етюди Глущенка, писані ним день у день на київських вулицях, - це хроніка міста, історія його воскресіння з мертвих. Відкриває її цикл "Київ після визволення": "Київ. Площа Богдана Хмельницького", "Вулиця Карла Маркса", "Вулиця Свердлова", "У центрі міста", "Андріївська церква" (1945).     Після війни художник багато мандрував по рідній Україні, писав пейзажі Закарпаття, Криму, Київщини. Він годинами простоював з етюдником на Володимирській гірці, на берегах Дніпра, на вулицях міста, на схилах Подільських урочищ, на подвір'ї Софії та Києво-Печерської лаври. Роки розлуки з Україною протягом війни далися взнаки: Глущенко гостріше відчував своєрідність і красу рідної землі. В його пейзажах ніби вплавлені спогади про розлуку і сум, про нещодавні воєнні грози, про всі тривоги минулих літ.     Друга половина 40-х - початок 50-х років ознаменувалися для Глущенка переходом від пейзажу-етюда до пейзажу-картини, вони позначені пошуком узагальнень, усталених образів. Конструктивна думка, перевірений заздалегідь у всіх деталях творчий задум підкоряють матеріал, який збирає художник, спостерігаючи та спілкуючись з природою. Так виникли картини "Дорога на Київ" (1947), "Букринський плацдарм" (1949), "Вишгородський плацдарм", "Київська осінь" (1950), що ввійшли до золотого фонду українського живопису.     "Шляхом до самого себе" письменник С.Голованівський назвав повернення художника в кінці 50-х років до естетичних ідеалів юності, але вже на новому, більш зрілому етапі. М.Глущенко виробив нову живописну мову, що разюче відрізняла твори цього періоду від робіт, створених кількома роками раніше, і водночас певною мірою була близька полотнам художника, написаним у 30-ті роки. Свідченням того є твори "Осінній день", "Карпати" (1959), "Вітрила" (кінець 50-х років), триптих "На захист лісу" (1962), серія пейзажів, присвячених ювілеям Т.Г.Шевченка.     У кінці 50-х - на початку 60-х років митець створив барвисті індустріальні пейзажі Жданова (тепер Маріуполь) і Дніпродзержинська, Донецька і Горлівки, Кривого Рогу і Кременчуцької ГРЕС, відобразив у своїх полотнах будови Казахстану і Середньої Азії. Починаючи з 1958 р., він часто від'їздив у творчі відрядження за кордон: побував у багатьох країнах Європи, в Канаді, Японії. Глибинне проникнення в атмосферу життя тієї чи іншої країни увага до людей, що населяють її, - хвилює художника. Перед нами - повитий фіолетовою вечірньою димкою Париж ("Париж. Надвечір", 1963), сумує занурений у традиційний туман Лондон ("Лондон. Набережна Темзи", 1966), респектабельний, прикрашений вогнями реклам Стокгольм ("Нічний Стокгольм", 1964).     Останнє десятиріччя життя художника стало періодом найвищого розквіту його обдаровання. Він творить якось особливо сміливо, легко, розкуто, по-справжньому молодо. Тоді з'явилися: епічні пейзажі "Захід сонця" (70-ті роки, кілька варіантів), серія робіт, зокрема "Зимове сонце", "Повінь" (1975), "Золота осінь", "Хвиля" (1976), в яких М.Глущенко торкається найтрепетніших тем: кохання, мистецтва, життя й смерті, людини й оточуючого світу. Тут він виступає не тільки як визначний художник, а й як мислитель. Його твори пройняті світлим почуттям любові до життя, оптимістичним світосприйняттям. Митець продовжує шукати нові мотиви в природі, оточуючій його міській дійсності, відтворює казковий "Перший сніг" (1972), барвистий "Старий Гурзуф" (1973), радісні й ліричні "Київські каштани" (1977).     Життя майстра обірвалося несподівано на 77-му році. Глущенка і тоді продовжували називати одним з наймолодших художників України, бо належав він до розряду людей, які не знають старості, живуть повноцінним, насиченим життям. На мольберті залишилась остання його картина "Польові квіти". Світ безсмертної краси випромінює це полотно. Усе на ньому звичайне, бачене багато разів - стіл, скатертина, ваза, але увагу глядача привертають квіти, які, немовби живі, закликають радіти життю; їхні пелюстки наче співають гімн Вічності. Микола Петрович сподівався, що це полотно експонуватиметься на виставці, присвяченій його ювілеєві, але волею долі "Польові квіти" експонувались уже на посмертній персональній виставці майстра.     Пейзажі Миколи Глущенка чарують. У них відчувається музика рідної природи: передзвони річок та водограїв, подих вітру, шепотіння дерев і морського прибою. Доречно сказати й про роль людини в пейзажах художника. У більшості випадків зображення людини або відсутнє в них, або воно є у вигляді нечітких фігурок, нанесених одним чи кількома мазками пензля. Однак кожен із них "олюднений", зігрітий теплом душі майстра. Людина незримо присутня в кожному творі Глущенка - це сам автор, а разом з ним і ми, його сучасники, адже художник бачив світ очима людей, котрі жили поруч із ним.     "Перед мікрофонам - Микола Глущенко", - ці слова диктора часто звучали на українському радіо. І Микола Петрович починав розмову з радіослухачами про мистецтво, цікаві зустрічі, про нові твори. Він робив це охоче, готувався до виступів з притаманною йому сумлінністю. В цьому проявлялася повага до слухачів, бажання поділитися своїми знаннями й досвідом. Микола Петрович умів завжди робити слухачів рівноправними учасниками подій, про які йшлося.     Микола Петрович брав активну участь у громадському житті. Його неодноразово обирали до складу правління і президії Спілки художників України. Він очолював секцію образотворчого мистецтва Українського товариства дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами, був заступником голови правління Українського відділення товариства "СРСР - Франція". М.Глущенко упродовж кількох десятиліть виконував ще й відповідальний патріотичний обов'язок розвідника, а відтак змушений був їхати, летіти, жити в тих краях, куди його посилали керівники служби безпеки.     У 1940 р., після укладення Радянським Союзом пакту про ненапад з Німеччиною, в Берліні було влаштовано виставку радянських митців. Супроводжувати її було доручено Миколі Петровичу. В один із днів виставку відвідала верхівка гітлерівського Рейху. Геббельс подарував Глущенку альбом акварелей Гітлера, сказавши при цьому: "Адольф Гітлер вважає вас найкращим пейзажистом Європи". Цей альбом зберігався у М.П.Глущенка все життя. Після смерті митця його дружина і брат передали альбом Міністерству культури України. Згодом він прислужився науковцям одного з інститутів Академії наук, ветеранам Комітету держбезпеки, які створили в своєму музеї експозицію, присвячену розвідникові й художникові Миколі Петровичу Глущенку.     За життя М.П.Глущенко мав 59 персональних виставок. Полотна Великого Майстра демонструвались на вернісажах чи не усіх столиць світу. Похований народний художник, відомий пейзажист у Києві, на Байковому кладовищі.     1984 р. на будинку, в якому понад 30 років жив і творив Микола Петрович Глущенко, встановлено меморіальну дошку роботи скульптора Б.С.Довганя й архітектора Ф.І.Юр'єва.