19.Світові тенденції та розвиток інновацій в Україні.
На сьогодні необхідність вибору напрямків інноваційного розвитку, проблема підтримки інновац.д-ті п-в з боку держави стають деделі актуальнішими. Це, насамперед, стосується України- країни з високим потенціалом, в якій особливо зараз постає проблема розвитку інновацій.
Розглядаючи світовий досвід інноваційного розвитку, можна стверджувати, що лідерами інновацій є Франція, Великобританія, Німеччина, де частка підприємств, які займаються інноваційною д-тю, складає 70-82%.
У Франції підтримкою інновац.д-ті займаються державні установи: Спеціальна урядова організація, держвно-приватний банк для фінансування для фінансування малого інновац. бізнесу, Національний центр наукових дсліджень тощо. Головний фін. інструмент підтримки інновац.д-ті – безвідсоткові кредити, які п-во повертає лише у випадку успішної реалізації інновації.
У Великобртанії діє найбільша в Європі галузь із фінансування інновацій. Капіталовкладення з цією метою надають спец. комерц. компанії. Міністерство торгівлі й промисловості проводить конкурс, метою якого є допомога малим фірмам у розробці новаторських ідей, що сприяють випуску нових товарів чи розробці прогресивних технологій, крім того в цій країні існують ще 2 великі організації, які підтримують чи фінансують нові ідеї для того, щоб їх можна було використати в комерційному в-ві в найкоротші строки: це філіал Промислової і торгової фінансової корпорації, Національна НД корпорація розвитку.
Щодо України, то тут основною проблемою є недосконалісь законодавства, тобто, розвиток інновацій неможливий без визначення на законодавчому рівні організаційно-правових основ діяльності бізнес-інкубаторів, інноваційних центрів, форм держ. підтримки їх розвитку, а також порядку надання підтримки.
На даний час в Україні найбільше уваги приділяють енергозберігаючим технологіям, розробка альтернативних джерел енергоресурсів, впровадження енергозберігаючого обладнання, технологій. Це пов’язане з тим, що виробництво – енергомістке і не відповідає світовим стадартам.
Шляхом вдосконалення законодавства в сфері інноваційної політики ми маємо найближчим часом подолати дуже гостру для України проблему. Вона полягає в розірваності єдиного інноваційного організму: власної науки, власної освіти, власної промисловості. В результаті цього промислові підприємства намагаються здійснювати закупки технологій і обладнання за кордоном, а власні науково-педагогічні школи залишаються незатребуваними, і як наслідок — національна економіка приречена на відставання.
Минулого року інноваційну діяльність здійснювало лише кожне десяте підприємство, тоді як у розвинених країнах частка інноваційне активних підприємств сягає 70 відсотків. Як підсумок — частка інноваційної продукції в загальному обсязі промислового виробництва становить менше 7 відсотків.
На відміну від розвинених країн, де 85—90 відсотків приросту ВВП припадає на виробництво наукоємної продукції, наша економіка розвивається без суттєвого дістання результатів наукових досліджень. Наука, як й існуючі новітні технології, залишається значною мірою незадіяною.
Аналіз свідчить про відсутність будь-яких механізмів реалізації інноваційного розвитку. Це зумовлює також низьку конкурентоспроможність національної економіки, високу енерго- та ресурсоємність, збільшує техногенне навантаження на природне середовище.
При формуванні інноваційної моделі слід виходити з необхідності органічного поєднання ринкових методів стимулювання науково-технологічної діяльності із заходами, які забезпечили б суттєве посилення у цьому ролі держави.
Для України як держави з перехідною економікою тільки інноваційна стратегія має визначати шлях соціально-економічних перетворень. Інноваційні механізми економічного розвитку мають використовувати наявний науково-технічний потенціал і базуватися на відповідній інфраструктурі. Основою інноваційного розвитку має бути створення фінансово-промислових груп, зокрема транснаціональних, а також холдингових компаній, науково-технічних центрів, технополісів і технопарків, лізінгових фірм. У перспективі вони повинні стати стрижнем інноваційного процесу. Проте існуюче законодавство щодо технопарків є явно недосконалим. Відсутні чіткі механізми і регламентовані терміни розгляду інноваційних проектів, має місце правова незахищеність проектів, що ускладнює діяльність технопарків і призводить до утисків з боку контролюючих органів. Це, скажемо відверто, відвертає інвесторів від фінансування інноваційних проектів. Більше того, розглядаються пропозиції щодо недоцільності надання передбачених законодавством пільг для технопарків.