роль, яку відіграє уява в процесі розумової діяльності людини: "... уява постачає свідомості матеріали, збережені пам'яттю, і тому, чим жвавіше і виразніше йде ця робота свідомості, якщо свідомість не задовольняється тільки тим, що пасивно споглядає рушійний матеріал пам'яті, не зупиняє цей рух. А споглядаючи більш або менш обширне зібрання матеріалів, будує із них нову розумову асоціацію, яку довіряє знову ж пам'яті" [35, 407].
К. Д. Ушинський приділяв велику увагу питанню виховання уяви в дітей. Він переконливо показав, що шляхом розумних методів можна досягти великих успіхів у розвитку уяви, яка необхідна дитині для пізнання оточуючої дійсності. Залежно від вікових особливостей дітей К. Д. Ушинський вказує на бідність і мінливий характер дитячої уяви. "Уява дитини, - писав він, - бідніша, і слабша, і одноманітніша, ніж дорослої людини..." [35, 343]. В результаті нестійкого інтересу дитина не може "управляти своєю уявою, дитині все рівно, куди б не несла її примхлива мрія, хвилююча різноманітністю зовнішніх вражень, аби тільки ці мрії захоплювали її душу" [35, 434]. В цих висловлюваннях К. Д. Ушин-ського розкривається природа дитячої уяви і її розвиток. Про процес дитячої уяви Ушинський образно говорить, що "вона нагадує примхливе пурхання метелика, а не могутній політ орла" [35, 435]. Уже в ті роки К. Д. Ушинський цілком достовірно пояснював природу уяви як процесу, що розвивається поступово і який залежить від оточуючої дійсності й досвіду дитини. Йому належить пріоритет не лише у правильному науковому визначенні уяви як процесу пізнання тієї діяльності, яка не може бути об'єктом безпосереднього сприймання, а й у доказовості залежності розвитку уяви від виховання.
Перші спроби підійти до проблеми розвитку психіки з позицій діалектичного матеріалізму були зроблені в 20-х роках К. М. Корні-ловим і П. П. Блонським, пізніше - Л. С. Виготським разом з О. Р. Лурія і О. М. Леонтьєвим.
К. М. Корнілов, продовжуючи прогресивні ідеї К. Д. Ушинського, відзнчав, що уява дитини залежить від запасу уявлень: "Багатство фантазії вимагає для себе величезного запасу уявлень, чого в дітей немає" [17, 70]. Дитяча уява дуже рухлива, в ній відсутні визначені стійкі цілі. На думку К. М. Корнілова, дитяча фантазія "знаходить своє повне задоволення тільки в самому процесі творчості" [17, 71],
16
тоді як дорослі прагнуть втілити в життя продукти своєї творчості. Звичайно, від дітей ми не можемо вимагати створення тих чи інших цінностей, необхідних для реалізації в житті. Процес, творчої уяви корисний тим, що активізує весь розумовий процес, всю діяльність особистості учня, не дає можливості застосовуватися на місці засвоєному матеріалу, а "перетворює його в дію, спонукає дитину спостерігати, досліджувати, робити висновки" [17, 72]. Звідси зрозуміло, що вона розвиває, активізує мислительну діяльність, виховує ініціативу, прищеплює любов до творчості. Разом із тим К. М. Корнілов вказує на почуття міри, тверезого ставлення до оточуючої дійсності і розуміння її. Втрата цього може призвести до зайвої мрійливості. В цьому Корнілов бачив негативну сторону уяви.
Цінні думки про значення уяви в активізації мислительної діяльності учнів ми знаходимо і в П. П. Блонського. Досліджуючи нерозривну єдність її з мовою як засобом спілкування, П. П. Блон-ський у праці "Пам'ять і мислення" пише: "Вищий розвиток творчої уяви найтісніше зв'язаний з розвитком мови. Поки немає розвиненого мовного спілкування з іншими в розумінні повідомлення своїх згадок і фантазій, немає досить сильних стимулів для довільної репродукції образів і довільної творчості їх" [5, 92]. Будучи формою зовнішнього виразу продуктів фантазії, мова певною мірою є основою, на якій утворюється і чуттєвий, і раціональний моменти уяви.
Важливе місце в розробці теорії розвитку уяви належить Й. С. Виготському. Він один і перший, розробляючи проблему уяви на матеріалістичній основі, вказував на велику її роль у розвитку дитячої творчості. Л. С. Виготський протиставляє ідеалістичній антинауковій трактовці природи уяви наукову діалектико-матеріалістичну концепцію детермінованості творчої уяви оточуючою дійсністю, яка, відображаючись у мозку людини, створює той духовний матеріал, яким оперує людина під час творчої діяльності. Л. С. Виготський розглядає уяву всебічно, вказує на залежність її від багатства і різноманітності попереднього досвіду людини: "Чим багатший досвід людини, тим більший матеріал, яким розпоряджається її уява" [7, 331]. Педагогічний висновок, який можна звідси зробити, полягає в тому, щоб збагачувати досвід дитини, якщо ми хочемо створити достатні
2
17