Добрий день, Жанно Степанівна!
Представлена нижче робота розроблялась мною лише як виступ на кафедральній конференції.
Останнім часом в інвестиційному кліматі відбуваються позитивні зміни, що особливо помітно за аналізу абсолютних величин. Щоправда, негативний вплив на інвестиційний клімат України справила світова фінансова криза, яка погіршила внутрішні інвестиційні умови. Необхідність стимулювання інноваційної діяльності в Україні обумовлена старінням виробничих фондів та необхідністю їх модернізації та реструктуризації. Найбільш ефективним шляхом вирішення даної проблеми є залучення інвестицій. Світовий досвід показує, що розвиток даних сфер є потужним імпульсом для підвищення конкурентоспроможності економіки.
Метою інноваційно-інвестиційної діяльності є підвищення конкурентоспроможності і розширення ємності ринку. Пошук ринків збуту та розширення їх ємності – найпоширеніший стратегічний мотив для інвестицій в Україну, розширення власного ринку на їх території.
Це реально можливо лише за наявності належного інвестування відповідно до ринкових умов господарювання. Країни, що виходять із економічної кризи в трансформаційний період, все більше вбачають у прямих безпосередніх інвестиціях джерело економічного розвитку та модернізації економіки. Це, по суті, єдиний шлях покращення соціальних позицій розвитку країни. Такі країни намагаються лібералізувати свої інвестиційні режими та застосувати сприятливі заходи щодо залучення більших потоків інвестицій.
У ході трансформаційних процесів змінюється і сама система інвестування. Головним критерієм потреби в інвестуванні є вимоги до виживання через зростання ефективності капіталовкладень і отримання прибутку.
На сьогодні можливості зростання випуску продукції та послуг за рахунок збільшення зайнятості населення суттєво зменшилися. Відбувається процес різкого збільшення чисельності людей, вільних від роботи. Водночас залучення до економічного обороту нових природних ресурсів стає дедалі обмеженішим [3]. Вирішального значення для розвитку економіки набувають інноваційні чинники, де вагоме місце займає кваліфікація кадрів, рівень продуктивності праці, використання результатів науково-технічного прогресу, можливість застосування нововведень [4].
Незавершеність процесу виходу з фінансово-економічної кризи ставить під сумнів можливість досягнення в найближчий період високих темпів зростання на основі принципів посттрансформаційного розвитку [3]. Це вимагає глибшого осмислення глобалізації, існуючої практики оцінювання, досягнутого рівня, перш за все, під впливом інноваційних процесів, розгляду структури економіки з погляду більш ефективного використання всіх ресурсів.
Ситуація, що склалась останнім часом в Україні в інноваційній сфері свідчить про те, що не дивлячись на збільшення обсягу виконаних наукових та науково-технічних робіт у фактичних цінах, їх питома вага у ВВП з 2003 року має стійку тенденцію до зниження (з 1,24% у 2003р. до 0,93% у 2007р.). Щодо джерела фінансування технічних інновацій, то ¾ коштів – власні. Іноземне інвестування складає близько 3%, а державне фінансування 1,3%. Решта коштів надходить з інших джерел [3].
Інноваційно-інвестиційна політика держави повинна бути спрямована на забезпечення зростання обсягів капіталовкладень у сферу впровадження інноваційних технологій[1].
Держава, використовуючи певні механізми, має забезпечити умови для формування та стимулювання розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності насамперед через створення позитивного інвестиційного клімату внаслідок поліпшення загального міжнародного іміджу країни[2].
Згідно до сучасних вимог основою стратегічного курсу розвитку України, її визначальними пріоритетами мають стати розробка та реалізація державної політики, спрямованої на структурну модернізацію господарського комплексу, якнайшвидший його перехід на інноваційний шлях розвитку і становлення України як високотехнологічної держави.
Слід зазначити, що забезпечення єдності стратегічного і поточного державного регулювання є також важливим принципом. Стратегічне державне регулювання має загальнодержавне значення. Мета цього принципу - збереження економічного і соціально-стратегічного курсу держави, який закладається до програми реалізації реформ, національних, цільових та комплексних програм. Для того щоб дотримуватись стратегічного курсу необхідно контролювати ресурси, що мають стратегічно важливе значення.
Поточне державне регулювання має на меті забезпечити реалізацію стратегічного курсу в умовах конкретної економічної і політичної ситуації, що зумовлює гнучкість систем державного впливу. Важливим принципом державного регулювання є дотримання вимог матеріально-фінансової збалансованості задля забезпечення ресурсного потенціалу суспільства, регулювання фінансових потоків.
Таким чином, уряд має забезпечити умови, які гарантували б щорічне збільшення обсягу інвестицій для забезпечення інноваційного розвитку. Кошти отримані від приватизації державного майна потрібно спрямовувати на інноваційний розвиток підприємств, що мають стратегічне значення для економіки держави. Водночас потрібно застосовувати додаткові стимули оновлення основних фондів через удосконалення амортизаційної політики, а також за рахунок прибутків підприємств.
Отже, реалізація інноваційної політики дозволить вирішити двоєдине завдання: максимально задовольняти розумні потреби суспільства і при цьому витрачати обмежені виробничі ресурси. Цього можна досягти завдяки забезпеченню інтенсивного розвитку в усіх сферах соціальної та економічної діяльності.