Зміст і методика обчислення кошторису виробництва.
Собівартість валової товарної і реалізованої продукції та порядок їх обчислення.
Собівартість валової продукції як показник , засовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва. По валовій продукції обчислюється виробнича собівартість, по товарній і реалізованій — повна. Основним є показник собівартості товарної продукції. Її величина обумовлює собівартість реалізованої і валової продукції.
Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами. Перший з них, синтетичний, грунтується на кошторисі виробництва. Його суть і послідовність обчислень показані у табл.16.1. Кошторис виробництва коригується таким чином:
з кошторису віднімаються витрати, які з різних причин не включаються у виробничу собівартість продукції .витрати на підготовку і освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються із прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування винуватцями втрат від браку та ін.);
віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;
додається приріст, віднімається зменшення залишків
майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж
роботи, за підготовчі роботи у сезонних виробництвах
тощо).
Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва по собівартості (приріст віднімається, зменшеня додається) одержуємо виробничу собівартість готової продукції. Додавши до неї позавиробничі витрати, маємо повну собівартість товарної продукції. За даними табл. 1, планова собівартість товарної продукції становить:
10000 - 450 - 300 + 200 + 350 = 9800 тис.т.о.
Цей спосіб цінний тим, що показує собівартість товарної продукції у зв'язку з загальною сумою витрат і динамікою їх списання.
Другий спосіб обчислення собівартості товарної продукції полягає у підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів, тобто

де Ст — собівартість товарної продукції;
n ~ кількість найменувань продукції (послуг);
Ci — собівартість одиниці і-ої продукції (послуги); '
Ni – виробництво і-ої продукції (послуг) у натуральному вимірі.
Існує ще один метод обчислення собівартості товарної продукції, який широко застосовувався на наших підприємствах для визначення рівня і динаміки витрат за " умов директивного планування. Це пофакторний метод. Він методично непогано опрацьований і може ; застосовуватися як допоміжний. Згідно з цим методом

де Ст.р - собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду (розрахункова собівартість);
м — кількість факторів впливу на собівартість продукції в плановому періоді;
Сj — зміна собівартості у плановому (прогнозному) періоді під впливом j-ro фактору.
До числа факторів, що впливають на собівартість продукції, належать організаційно-технічні фактори (підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення організації виробництва, праці, управління), а також зміна структури та обсягу продукції. Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів обчислюється на плановий обсяг виробництва як різниця витрат до і після впровадження заходу:
(C = (С2 – C1)N2,
де С1, С2 — витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу;
N2 — обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходу в плановому періоді. Оскільки у розрахунковій собівартості Ст.р. умовно-постійні витрати взяті на рівні .базового періоду, а в плановому періоді обсяг виробництва може змінитися, що відповідно вплине на собівартість продукції, то це треба врахувати як окремий фактор, тобто

Де Су.п. - відносна зміна умовно-постійних витрат в плановому періоді;
Су.п.б. - абсолютна сума умовно.постійних витрат у базовому періоді;
Рв, Ру.п ~ зміна у плановому періоді відповідно обсягу виробництва і умовно-постійних витрат, %.
Приклад. Обсяг товарної продукції ц минулому році становив 10200 тис. г.о., а витрати на 1 г.о. — 0,9 г.о. У плановому році передбачено збільшити обсяг виробництва на 10%. Внаслідок впровадження нової техніки буде зекономлено 148 тис. г.о. Умовно-постійні витрати в минулому році 2500 тис. г. о„ у зв'язку із зростанням обсягу виробництва вони збільшаться на 4%. За таких умов плановий обсяг товарної продукції складе
Пт = 10200 1,1 = 11220 тис. г.о.,
а собівартість товарної продукції за рівнем витрат минулого року
Ст.р= 11220 0,9 = 10098 тис. г.о.
Відносна економія умовно-постійних витрат внаслідок зростання обсягу виробництва
(Су.п = 2500 (4 - 10)/100 = -150тис. г.о.
Собівартість товарної продукції
Ст= 10098 - (148+150) = 9800 тис. г.о.
Представляє певний інтерес загальний рівень витрат на одиницю обсягу товарної продукції, тобто на 1 г.о., і його динаміка. У нашому випадку планові витрати на 1 г-о складуть 0,87 г.о. ( ) і знизяться порівняно з минулим роком на 3,3% (). Показник витрат на 1 г.о. товарної продукції досить поширений Проте треба мати на увазі, що він об'єктивно характеризує динаміку витрат тільки при незмінних цінах і структурі випуску продукції. В інших випадках він скоріше є модифікацією показника рентабельності, ніж витрат.
Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції:
Ср = Ст + (Сс.п - Сс.к) + (Св.п + Св.к),
Де Ср — собівартість реалізованої продукції;
Сс.п, Сс.к — собівартість залишків товарної продукції на на початок і кінець розрахункового періоду;
Св.п, Св.к —- собівартість залишків відвантаженої , і.:ції на початок і кінець розрахункового періоду, яка перейшла у власність покупця.
Так, припустимо, якщо виробнича собівартість залишків продукції на початок розрахункового періоду відповідно на складі та відвантаженої без зміни її власника 200 і 100 тис. г.о., а на кінець — 248 та 150 тис. г.о., то повна собівартість реалізованої продукції